Суспільство
«Головне – не досвід, а любов до тварин». Як Луцький зоопарк працевлаштовує переселенців з Донеччини
Луцький зоопарк з початком повномасштабного вторгнення став і прихистком для мавп-переселенців, і новим місцем роботи для людей зі Сходу України. Тут вони вперше в житті почали працювати з тваринами: готувати для них їжу, доглядати за ними й налагоджувати контакт. Для когось із переселенців робота в зоопарку стала втіленням дитячої мрії, а хтось знайшов серед колег друзів, які стали другою сім’єю.
Директорка Луцького зоопарку Людмила Денисенко розповідає, що пишається тим, що її колектив працює насамперед за покликанням і не покинув тварин у важкі часи. Людмила розповіла ШоТам про завдання зоопарку під час війни, «ланцюжок добра» та про нових колег-переселенців.
Залишилися працювати, бо за нами стоять життя тварин
У Луцькому зоопарку мешкають 146 видів тварин, загальна кількість – понад 2 тис. особин. У 2015 році у нас відбулися масштабні зміни – наш зоопарк став єдиним в Україні, відреконструйованим за європейські кошти. Ми взяли участь у Програмі міжнародного і транскордонного співробітництва Польща-Україна-Білорусь та виграли спільний грант із зоопарком у польському місті Замості. Цей проєкт став точкою поштовху вперше за майже 40-річну історію. Ми почали створювати нові робочі місця, розвивати наше підприємство, яке було на межі загибелі. Нині у зоопарку працюють 56 людей, а щоденно його обслуговують 35 співробітників.
Вранці 24 лютого ми почули перші вибухи, однак, незважаючи на це, ми прийшли на роботу. Усі розуміли, що за нами стоять життя інших створінь. Зоопарк – це не кабінет і не завод, який можна просто зачинити й піти. Тож наш колектив почав думати про харчування тварин і запасатися водою. Тоді в Луцьку почалася паніка: люди змітали всі продукти з полиць супермаркетів, була навіть проблема з хлібом. Ми не знали, чого очікувати, тому вирішили зменшити раціон тваринам на 30-40 %.
Протягом першого місяця повномасштабної війни зоопарк зачинився для відвідувачів. Приходили тільки працівники, тому що тварини потребували догляду, медикаментозного забезпечення, необхідно були прибирати вольєри. До того ж на території зоопарку ростуть багато рослин. Знищити все це не можна було. Я згадую самовідданість працівників, які приходили у такий важкий час на роботу, попри труднощі з транспортом і загальний страх. Деякі наші колеги виїхали в паніці за кордон, але здебільшого наші співробітники залишилися. З гордістю можу сказати, що в Луцькому зоопарку люди працюють за покликанням, розуміючи, що від нас залежать інші життя.
Наш зоопарк підтримали колеги та друзі з Європи
Було дуже приємно, що з нами одразу зв’язалися колеги із зоопарків Варшави, Вроцлава, Лодзі та інших польських міст. Вони підтримали українські зоопарки, зокрема і Луцький. Перша допомога прийшла вже на початку березня. Це були сухі й вологі корми для тварин, консервація, каремати, спальники та теплі речі. На території нашого підприємства мешкають ще й коти та собаки, тому і для них, звісно, ми також просили допомогу – у місцевих магазинах тоді нічого не було. Польські колеги допомагають не тільки нам, а й безпритульним тваринам на Житомирщині та Київщині, де відбувалися бойові дії.
Згодом нас підтримала ЄАЗА – Європейська асоціація зоопарків і акваріумів. Вони відкрили рахунок і передають нам грошову допомогу. За ці кошти можемо сплачувати комунальні послуги й закуповувати корм, який значно подорожчав. Завдяки допомозі ЄАЗА ми не підіймаємо ціну вхідного квитка, вона залишається дуже низькою: 50 грн для дітей і 80 грн для дорослих.
Дуже вразили поодинокі люди, які взяли під опіку наш зоопарк. У нас є друг з Німеччини пан Крістіан, він запропонував свою допомогу. Приїхав до нас фурою з кормами, сіном, клітками й медикаментами. Ми запитали у нього, чому він обрав саме Луцький зоопарк. На це Крістіан відповів, що був впевнений, що великі зоопарки у великих містах підтримають, а невеликі – ні. Протягом повномасштабної війни він приїжджав уже тричі й організував у своєму містечку допомогу для нас. Немає сумнівів, що з такими людьми ми переможемо.
Джерело позитивних емоцій і «ланцюжок добра»
Коли до Луцька почали приїжджати внутрішньо переміщені особи, їм необхідно було якось перезавантажитися. Вони почали запитувати, чи можна відкрити зоопарк. І наприкінці березня ми прийняли рішення, що починаємо приймати відвідувачів. До того ж зоопарк – це підприємство, що фінансується державою лише на 60 %, а 40 % – це власне утримання. Тож наші гості, купуючи квитки, підтримували нас. Коли ми бачили людей, які хоча б на кілька годин змогли перемкнутися з новин, спостерігаючи за тваринами, і виходили від нас із посмішкою, то зрозуміли, що все правильно робимо. Відвідування зоопарку під час війни стало джерелом позитивних емоцій і психологічним розвантаженням для українців.
Ми розуміємо, що перемога залежить від кожного з нас у прямому сенсі. Завдяки українській армії ми маємо у нашому місті спокій, роботу та заробітну плату. Тож наш колектив прийняв рішення: щомісяця до кінця війни ми будемо віддавати одноденний заробіток на потреби ЗСУ. Так втілюється «ланцюжок добра»: хтось допомагає нам – комусь можемо допомогти ми. Цю ініціативу підтримали всі працівники одностайно.
До Луцька приїжджають переселенці з тваринами. Якщо вони не можуть придбати їм їжу, ми допомагаємо кормами раз чи двічі на місяць. Є люди, які звертаються до нас постійно. Мені дуже запам’яталося, як один хлопчина прийшов і сказав: «Дайте, будь ласка, корм тільки на місяць. Потім я знайду роботу та купуватиму сам». На що ми відповіли, що поки маємо можливість, будемо допомагати. Ми не сильно збідніємо на мішок корму, а для когось це буде цілий місяць економії. Тож наш «ланцюжок добра» працює в усіх сферах.
Вперше прийняли тварин-переселенців
На початку березня до нас приїхали тварини із зоопарку «ХІІ місяців», що на Київщині, який одразу опинився під окупацією. У них була підірвана трансформаторна підстанція, вони лишилися без електрики та обігріву. Там жило багато теплолюбних тварин. Ще однією проблемою стали підірвані мости, тож евакуйовували мешканців зоопарку човнами через річку. Коли власник «ХІІ місяців» зателефонував і запитав, чи можемо прийняти на деякий час їхніх тварин, ми одразу ж погодилися й почали готуватися до прийому.
До нас приїхали 11 мавпочок, дуже худеньких і наляканих. Було видно, що вибухи не пройшли повз них. До цього ми бачили на фото згорьованих і застраханих людей – і зрозуміли, що до нас приїхали такі самі «люди». У нас вони змогли від’їстися – добре, що не було перебою з постачанням харчування. Ми раді, що зберегли їх тією колекцією, якою вони прибули до нас. У середині травня мавпи повернулися до себе додому. Це був наш перший досвід прийняття тварин-переселенців.
Дитяча мрія втілилася в Луцьку
У нашому колективі нині працюють п’ять людей, які є внутрішньо переміщеними особами. Перша з них – Тетяна Пономарьова, яка переїхала з Донецька до Луцька ще в 2015 році. У наше місто вона потрапила випадково. Залишивши Донецьк, Тетяна прибула з дітьми на київський автовокзал, де вона для себе вирішила: який перший автобус буде, туди вони й поїдуть. Так вона опинилася в Луцьку. Якось вона гуляла в нашому зоопарку, її зацікавив спів пташок. Тоді на касі висіло оголошення, що ми набираємо працівниць на роботу. І Тетяна звернулася до нас.
Коли ми познайомилися, я її взагалі не бачила як працівницю з тваринами. Тетяна приємна в спілкуванні людина, тож я думала, що можна поставити її на контроль або на посаду адміністраторки. Однак жінка категорично заявила, що хоче працювати саме з тваринами, хоч у неї ніколи й не було відповідного досвіду. Рік вона пропрацювала на кухні, а потім сама запропонувала себе на відділ приматів. Тепер вона є його завідувачкою і говорить, що не уявляє себе в іншому місці роботи, крім зоопарку. Вона мріяла працювати з тваринами з дитинства і робить це вже майже сім років. Її приклад став певною гарантією для тих переселенців, які долучилися до нашого колективу за останні місяці.
Цього липня з нами почала працювати Тетяна Муль з Маріуполя, яка до цього жила в Донецьку. Війна її наздогнала вдруге, і вона переїхала до Луцька. З Тетяною Пономарьовою вони були знайомі давно, тепер разом працюють у відділі приматів. Кожен з нашого колективу старається підтримати переселенців: хтось приносить городину, хтось – одяг. Якщо це не так актуально для людей, які у нас працюють, то все одно є спільноти, які потребують продуктів і речей.
Досвід не важливий, головне – бажання навчитися та любити тварин
У нас працюють переселенці без досвіду роботи з тваринами. Я впевнена, що головне – це бажання навчитися та любов до тварин. А тварини – як діти, все відчувають, їх не можливо «купити». До нас нещодавно долучився Сергій Валентинович з Донецька, який до цього працював охоронцем на заводі. Тепер він у відділі копитного ряду, знає, яку кашу приготувати лосеняті та як погодувати його молоком з пляшки. Ми всього навчаємо, а люди самовіддано це роблять. У перший день нові працівники починають прибирати, потім вивчають раціони тварин, далі можуть заходити до вольєрів, контактувати, робити озеленення тощо. Навчання триває від двох тижнів до двох місяців.
Ми підтримуємо одне одного, і це зміцнює наш колектив. Я завжди кажу, що робота в зоопарку – це сім’я. У своїй родині ми не завжди можемо провести вісім годин поспіль, якщо це не ніч, а тут ми багато часу спілкуємося щодня. Мені дуже приємно, коли працівники можуть поділитися в колективі особистим. Наприклад, у нас працює хлопець, у якого тато служить у ЗСУ, його довго не було вдома. Коли батько повернувся, хлопець сказав: «Хочу поділитися з вами радістю – прийшов тато на один день».
На роботі треба не відпрацьовувати, а проживати день
Коли у 2015 році у нас почала працювати Тетяна, вона для себе вирішила, що перейде на українську мову. З першого ж дня вона так і зробила, і це нам дуже імпонувало. Цього року в зоопарку працюють російськомовні переселенці. Через кілька тижнів після того, як вони розпочали роботу, я запропонувала перейти їм на українську. Сказала, що ми будемо допомагати в цьому. Навіть якщо вони щось скажуть неправильно, ламаною мовою – нічого страшного. Проте ми живемо в Україні, де є єдина державна мова, і працюємо в зоопарку, який є державним підприємством. Коли до нас звертаються люди, ми повинні надавати їм інформацію українською. І я рада, що мої колеги не сприйняли це як образу або утиснення.
Я думаю, що переселенці, які працюють у нас, насамперед цінують ставлення людей до них і дружні стосунки, які зав’язуються в колективі. Переконана, що на роботу треба ходити з радістю, не відпрацьовувати години, а проживати цей день. Дуже важливо, щоб людям було комфортно в колективі, щоб вони могли посміхнутися й на хвильку забути, за яких обставин покидали свої домівки.
Я впевнена, що коли Україна переможе, переселенці захочуть повернутися у свої міста. Але якщо той невеликий період, який проведуть у Луцьку, вони згадуватимуть із вдячністю та теплом, це означатиме, що ми свою місію виконали. Це і є згуртованість українського народу, яку неможливо подолати.
Один із найкращих ортопедів Європи, француз Стефано Романо, вже всьоме приїхав до Львова, щоб допомогти українським захисникам. Упродовж п’яти днів він разом з українськими лікарями проконсультував понад 80 пацієнтів і провів 15 операцій, серед яких — дві надскладні на плечовому сплетенні.
Про це повідомили в реабілітаційному центрі UNBROKEN.
Романо працює в Парижі в одній із провідних приватних клінік та лікує футболістів французького клубу «Парі Сен-Жермен». У Львові він співпрацює з лікарями Лікарні Святого Пантелеймона. Цього разу разом з українськими колегами він виконав унікальні втручання, які допомагають повернути рухливість пораненим.
Один з пацієнтів — 46-річний військовий Юрій Лютий. Він долучився до ЗСУ в перші дні повномасштабного вторгнення та служив у 117-й механізованій бригаді. У січні на Донеччині отримав важке поранення: кілька куль влучили у плече та руку, внаслідок чого пошкодили аксілярний нерв.
Читайте також: «Раз на мільйон випадків»: 11-річному підлітку зі Львівщини видалили рідкісну пухлину
Під час операції хірурги провели нейротизацію — пересадили гілку здорового нерва до пошкодженого. За словами завідувача ортопедії Василя Рокити, це дає шанс на відновлення чутливості й рухливості руки. Зараз Юрій проходить реабілітацію у центрі UNBROKEN. Повну ефективність операції можна буде оцінити лише за рік.
Наступний візит Стефано Романо до Львова запланували за два місяці. Французький фахівець спільно з українськими медиками вже готується до нових операцій.
Нагадаємо, що нобелівський лавреат Кіп Торн та його дружина-нейробіологиня відвідали центр Unbroken (ФОТО).
Фото: сайт UNBROKEN
Аби бути супергероєм, не потрібні суперздібності. Достатньо стати донором плазми, адже кожна четверта людина щонайменше раз у житті потребувала чи потребуватиме переливання компонентів крові чи препаратів на їхній основі.
До Всесвітнього дня донора ШоТам разом з компанією Biopharma Plasma, яка першою в Україні почала виготовляти з донорської плазми ліки, що рятують життя, розробили тест. Усього 5 хвилин, і ви виявите, які хибні переконання щодо донації плазми ви маєте та про які бонуси для донорів ще не знаєте.
1. Як проходить донація плазми?
2. Хто може бути донором плазми?
3. Як часто можна здавати плазму?
4. Що таке взагалі ця плазма крові?
5. Чому донорство плазми таке важливе?
6. Чим можна замінити донорську плазму крові при виготовленні ліків?
7. Як плазмаферез впливає на наш організм?
8. Як довго відновлюються наші запаси плазми після донації?
9. З донорської плазми виготовляють препарати, такі як імуноглобуліни та фактори згортання крові. Як гадаєте, чиї життя рятують ці ліки?
10. Чи правда, що за донацію плазми можна отримати грошову компенсацію?
Йой, ми виявили у твоїх відповідях чимало шкідливих упереджень! Але головне, що в тебе є бажання дізнатися більше на таку важливу тему, як донорство плазми крові. Можливо, ти раніше зовсім нічого не чув/не чула про донацію компонентів крові або ж це були вигадки чи відверті жахайки на медичні теми, яких, на жаль, вдосталь у мережі. Але тепер ти точно знаєш, що:
— донорство плазми, як і донорство крові, рятує людські життя;
— при донації плазми донор зберігає всі свої червоні кров'яні тільця, а натомість його кров очищується від токсинів;
— донором може стати кожен повнолітній, хто має вагу більше 50 кг, добре самопочуття та бажання рятувати життя;
— аби відновити об’єм плазми, нашому організму знадобиться всього 1-2 доби. Головне пити достатньо чистої води та не забувати споживати білки;
— донори плазми можуть отримати безкоштовні консультації лікаря та пройти медичні скринінги в центрах Biopharma Plasma в різних містах України.
Детальніше про умови тут. Мапа центрів Biopharma Plasma — за посиланням.
Ти ще маєш трохи сумнівів: а може, плазма не така потрібна, як кров? Чи дійсно вона когось рятує? Чи справді донація плазми безпечна для донора? Настав час поповнити свою базу знань, аби стати амбасадором донорського руху в Україні! А почати можеш із цієї пам’ятки:
— донорська плазма життєво необхідна тим, хто бореться з онкологією, імунодефіцитом, важкими опіками та пораненнями;
— донорство плазми приносить користь самому донору: під час процедури плазмаферезу його кров очищується від токсинів та «омолоджується»;
— аби відновити задоначений об’єм плазми, нашому організму знадобиться всього лиш 1-2 доби! Головне пити достатньо чистої води та не забувати споживати білки.
Донори плазми можуть отримати безкоштовні консультації лікаря та пройти медичні скринінги в центрах Biopharma Plasma по всій Україні! Детальніше про умови тут. Мапа центрів Biopharma Plasma — за посиланням.
Нічого собі, ти знаєш так багато про донорство плазми крові! Схоже, ти вже маєш досвід у цій важливій справі.
Австралієць Джеймс Гаррісон першим увійшов в історію як «Людина з золотою рукою» — за своє життя він пожертвував плазму крові 1 173 рази та врятував життя більш ніж 2 мільйонів новонароджених. Можливо, саме ти підхопиш цю супергеройську місію та станеш новою «Людиною з золотою рукою» та легендою донації з України? Ділися своїми результатами в соцмережах — не для того, аби похвалитися, а щоб твої друзі знали, до кого можуть звернутися по пораду як до досвідченого донора!
Ну а бонусом для них буде мапа центрів Biopharma Plasma, де всі донори можуть отримати тут.
Поділіться своїми результатами:
Фото: Biopharma Plasma
У Галицькому національному природному парку зафіксували найбільшу на заході України колонію рідкісних птахів. Науковці нарахували десятки гнізд та сотні пташенят представників родин Ібісових і Чаплевих, які занесені до Червоної книги України.
Про це повідомили на сторінці Галицького національного природного парку.
На початку червня дослідники провели облік у полівидовій колонії птахів, щоб зрозуміти масштаби явища. У парку виявили близько 25 гнізд Косаря білого, у яких — 36 пташенят. Загальна кількість цих птахів у парку близька до 90. Зазвичай цей вид мешкає вздовж Чорноморського узбережжя, і востаннє у Галицькому нацпарку його гніздування фіксували 15 років тому.
Серед інших рідкісних птахів — Чепура мала (29 гнізд, 101 пташеня) та Квак звичайний (52 гнізда, 168 пташенят). Їхню чисельність у парку нині оцінюють в 160 та 270 особин.
Читайте також: Щоб зберегти рідкісні рослини, у лісах Хмельниччини створили три охоронні зони
А ще дослідники помітили Коровайку буру — одного з найрідкісніших птахів для Опілля. В Україні цей вид трапляється лише в кількох локаціях на півдні, тож, за словами орнітологів, його поява на Івано-Франківщині — надзвичайна рідкість.
Нагадуємо, що на Поліссі втілять найбільший в історії України проєкт по відновленню боліт у заповідниках.
Фото: фейсбук-сторінка Галицького національного природного парку