«Головне – бути уважним. Їдеш і дивишся, аби нічого не було в землі». Як на Херсонщині фермери знову обробляють поля

Майже рік тому Херсон та правобережну частину області ЗСУ звільнили від російської окупації. Перше, з чим зіткнулись фермери, комбайнери і трактористи – це заміновані території. За даними Херсонської ОДА, після деокупації перевірено менш ніж 20% потенційно замінованих земель. Крім цього, понад 1000 одиниць сільськогосподарської техніки вкрали та знищили росіяни. 

Про допомогу благодійників та як це – щодня виходити в поле, де можна підірватись на міні, читайте у ШоТам.

Сіємо зернові одразу за саперами

Фермерство – це наша сімейна справа, я у цій сфері вже близько 5 років, а мій батько – понад 20. 

Коли ми стали до роботи після деокупації, то зіткнулись з першою проблемою – розмінування полів. У землі було дуже багато було залишків снарядів, протитанкових та протипіхотних мін. Десь розміновували сапери – ДСНС та ЗСУ, а десь ми проходили з ручними міношукачами. Збирали гільзи та мінометні снаряди. Коли бачили щось невідоме чи велике, тоді кликали професіоналів. 

Фермери знаходять дуже багато залишків снарядів. Фото: ШоТам.

Як тільки завершували розмінування, приступали до обробки землі. І тут наступний виклик: у нас не було добрив, насіння, дизельного пального. Найпершими допомагали друзі – колеги по фермерству, які дали нам посівний матеріал. 

Долучились благодійні фонди і допомогли нам з технікою. Адже на момент окупації у нашій майстерні знаходилась зернова сівалка Horsch Pronto, трактори John Deere та інші. Та від обстрілів згоріло все, що тут було. Ми подали заявку до БФ «Жнива перемоги», що маємо потребу у зборі ранніх зернових. Так нам надали трактор для обробітку землі та зернозбиральний комбайн. 

Ще одна проблема, про яку менше говорять, – це забурʼяненість. Під час окупації поля не оброблялись, а на додачу останні три місяці була посуха. Тому цьогорічний врожай на приблизно 30% менший за довоєнний. 

Попри всі складнощі ми посіяли 800 га соняшнику, 400 га ячменю і 150 га гороху. 

Урожай цього не дуже радує, як і ціни. Але будемо сподіватись, що по завершенню війни все налагодиться. 

Зараз обробляємо землі, дискуємо і сіємо в суху пшеницю та ячмінь – дощів немає, але сіяти треба. У каналах немає води, тому і зрошення немає. А у нашому регіоні без води врожаю гарного не буде. І цю проблему ми вирішити самостійно ніяк не можемо, тож чекаємо на допомогу держави: коли зроблять канал, прокладуть трубу під трасою і відновлять зрошення. 

Робочих рук вистачає, хоч і багато людей виїхало. Водночас не всі господарства працюють, а люди все ж таки повернулись додому. Роботи мало – і всі прийшли до нас. Намагаємось всім дати роботу та підлаштовуємось під реалії часу. Вночі на поля не виходимо, а землі, що ближче до лінії фронту, все ще не обробляємо. Та рук не опускаємо. Комусь то треба сіяти хліб?

Нам на полі не до емоцій – сімʼю годувати треба

Уже років 10 працюю на комбайні і буду працювати далі. Життя не зупинилось. Треба працювати, заробляти гроші і забезпечувати сімʼю. Часом бувало страшно наїхати на якусь міну чи снаряд, та головне – не брати дурні думки до голови, і все буде добре. Комусь же треба обробляти землю і збирати врожай, тому і працюємо. 

Олександр працює на комбайні вже 10 років. Фото: ШоТам

Сімʼю вже привіз додому. Бо на початку вторгнення, десь за місяць, я забрав дружину і дітей і вивіз у своє рідне село на Миколаївщину. Їхав через руські блокпости та все пройшло тихо. Там побули якийсь час, а як тільки звільнили Солдатське, то наступного ж дня я став шукати шлях і повернувся. Спочатку сам приїхав, вже пішов на роботу і став робить. А потім, коли дороги всі розмінували, то забрав сімʼю.

Всі поля вважали небезпечними. Та ми йшли одразу після саперів і часом ще щось знаходили. Щось виносили на край поля, а потім викликали ДСНС і вони дивились. Щось взривали, щось забирали з собою.

Головне – бути уважним. Їдеш і дивишся, аби нічого не було в землі. Та були випадки, коли машини та навіть трактори наїжджали на протитанкові міни і підірвались. У нас так один тракторист підірвався – Іван Куліков. Весною виїжджав у поле, підготовлював ґрунт до посівної. 

Два дні виїжджав нормально, а не третій – підірвався. Хоча каже, що йшов слід у слід по тракторній колії. Іван живий-здоровий. Напевно, тому що наїхав на міну лівим колесом, а якби правим, то, мабуть, був би калікою. А так з другого дня вже знов їздив на роботу. Каже, що ребра ще місяць ребра поболіли і перестали. 

Так і працюємо. Від такого ніхто не застрахований. Поки є робота, треба робить. Тим паче, що нам дали нову техніку.  Я от зараз працюю на комбайні John Deere. На такій машині робиш і не втомлюєшся! Тут все осучаснене, багато електроніки – і праця тоді в радість.

Цей матеріал створено ГО «Криголам» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ICAP Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. 

Зміст статті не обовʼязково відображає погляди ICAP Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.