Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Колонки

Голос громади, або Про магію ефективної комунікації між владою та населенням

Опубліковано

Успішність будь-якої громади нерозривно пов’язана з якістю комунікації між її представниками та мешканцями. Незалежно від розміру чи типу громади – будь то місто, селище чи село – здатність ефективно спілкуватися та слухати мешканців є вирішальним фактором. У цій колонці пропоную звернути увагу на те, що саме допомагає керівникам громад побудувати ефективну комунікацію з мешканцями, а також розповім про ті бонуси, які можуть бути отримані завдяки ефективній комунікації.

Оптимальний підхід до комунікації з громадою передбачає розробку комунікаційної стратегії (КС) та плану дій. Комунікаційна стратегія визначає вашу мету і спрямована на довгостроковий успіх. Вона допомагає зрозуміти цільову аудиторію, враховуючи її потреби, очікування та пріоритети. Ще дозволяє створити і визначити ефективні комунікаційні канали та виділити ключові повідомлення, що максимально відповідатимуть потребам мешканців. 

Крім того, КС дозволяє визначити механізми для зворотного зв’язку, що є важливим компонентом взаємодії з громадою. Це надає мешканцям можливість ставити власні питання, висловлювати пропозиції та обурення, а вам – можливість реагувати на них та точніше розуміти потреби громади. КС – це важлива ініціатива, що допомагає забезпечити успіх та розвиток громади на довгостроковій основі.

Після визначення напрямів, описаних вище, розпочинається підготовка плану дій або комунікаційного плану. Цей план є конкретним кроком до втілення стратегії, оскільки він визначає конкретні дії, повідомлення, місця або події, які можуть бути використані для передачі напрацьованих повідомлень, а також особи, відповідальні за їх реалізацію.

Комунікаційний план включає в себе розклад зустрічей, публічних виступів, засідань громадських організацій та інших подій, на яких можна активно спілкуватися з мешканцями та транслювати заготовлені меседжі. 

Комунікаційний план забезпечує структуровану та цілеспрямовану реалізацію вашої комунікаційної стратегії та сприяє досягненню мети – побудові ефективної комунікації з громадою.

Розуміння потреб мешканців

Першим кроком до побудови ефективної комунікації є розуміння потреб та очікувань мешканців. Громадам слід активно залучати своїх жителів до процесу прийняття рішень, проводити опитування та громадські слухання. Це дозволяє отримати цінну інформацію про те, що є пріоритетним для мешканців та які проблеми потребують уваги та вирішення. 

Прикладом кризової комунікації, що виникає регулярно в багатьох громадах, є планове пиляння дерев комунальниками. Ця регулярність свідчить про небажання керівництва громади чути думку та побажання мешканців. Часто виникає потреба в поясненнях дій організацій, відповідальних за благоустрій, вже після того, як було спиляно дерева. Циклічна повторюваність таких дій з появою критики у соціальних мережах мала б вже чомусь навчити державні органи. Може, навіть побачити рішення, що лежить на поверхні – давати анонс своїм діям. Але ні. 

Мені сподобався підхід комунікаційників з невеличкого міста Менло-Парк (населення трохи більше 30 тисяч людей) в штаті Каліфорнія. У них, як і в українських містах, також виникали інформаційні кризи навколо вирубки дерев. У деяких випадках жителі навіть обмотували себе скотчем навколо дерева, щоб завадити комунальникам. Для зміни настроїв громади і вибудови підтримки команда комунікаційників та відповідних служб спільно створили відео, де вправно вирізали назву міста Менло-Парк на пеньку спиляного дерева. І це дійсно дало свій ефект. 

Кількість хейту значно знизилася, а дискусія була направлена більше на навички людини з пилою, ніж зрізання дерев. Звичайно, подібні кроки не врятують вас, якщо в громаді вирішили замість скверу побудувати висотку, тим не менш, для мінімізації критики цей прийом можна взяти до уваги. 

Використання різноманітних комунікаційних каналів

Громадам необхідно активно використовувати різноманітні комунікаційні канали для забезпечення доступності інформації для всіх мешканців. Це можуть бути веб-сайти, соціальні медіа, електронна пошта, мобільні додатки тощо. Різні канали забезпечують можливість вибору мешканцями зручного способу отримання інформації та залучення до діалогу. 

Відкритість і прозорість

Важливо, щоб громади були відкритими та прозорими у своїй комунікації з мешканцями. Це означає, що інформація повинна бути доступною, зрозумілою та своєчасною. Обов’язково звертайте увагу на час реагування щодо дезінформації. 

Дослідження свідчать, що люди хочуть чути відповідь влади протягом однієї години від початку інформаційної кризи. Швидке реагування дасть змогу заблокувати поширення фейків чи небажаної інформації. Громадам слід регулярно інформувати мешканців щодо рішень, прийнятих органами влади, а також надавати звіти про виконані проєкти та витрати грошей громади. 

Активна участь мешканців

Ефективна комунікація передбачає активну участь мешканців у прийнятті рішень та вплив на розвиток громади. Громадам можна створити механізми для залучення волонтерів, мешканців, громадських обговорень та інших форм участі. Бюджети міських ініціатив – це чудовий приклад ефективного залучення громади до проєктів, які покращують життя кожного. 

Крім того, при правильному підході подібні ініціативи стають чудовим інструментом для самопрезентації місцевих депутатів і розбудови власного позитивного іміджу. Мешканці, які відчувають, що їхні голоси мають силу, а потреби – враховуються, більш схильні підтримати проєкти та ініціативи, що сприяють розвитку громади.

Активна участь мешканців не лише покращує якість рішень, але й зміцнює відчуття громадської довіри та причетності до розвитку громади.

Отже. Розуміння потреб мешканців, використання різноманітних комунікаційних каналів, прозорість та активна участь мешканців – це ключові складові успішної комунікації. Якщо вона вдасться, ви неодмінно побачите плюси для розвитку громади, які полягають у збільшенні задоволеності мешканців, підвищенні громадської підтримки та стимулюванні інноваційного розвитку громади. Громада ставатиме впливовою, у неї з’явиться власний голос та, можливо, навіть впізнаваний імідж. Але це вже інша тема для розмови. 

Колонки

Конституція Пилипа Орлика: нездійснена або чинна й досі?

Опубліковано

Угоди і конституції (Pacta et Constitutiones) Пилипа Орлика — документ, який ніколи не був Конституцією. Та все ж ми і досі залишаємося під його впливом, а наші вороги знецінюють його. Очевидно, його фактична роль є значно вагоміша формальної.

«Договір Пилипа Орлика з Військом Запорозьким не тільки не стався як Конституція, а нею ніколи й не був, хибне сприйняття документа могло статися через некоректний переклад його назви», — запевняє дослідник, заступник Голови Конституційного Суду Сергій Головатий. Оригінальну назву латиною «Pacta et Constitutiones» переклали як «Пакти і Конституції». Та пакти в міжнародному праві набули популярности тільки через кілька століть (як от Міжнародні пакти про права людини, прийняті ООН у 1966 році), а про Конституцію в сучасному розумінні цього слова тоді ще не чули, вважає Головатий. Натомість поруч із латиною документ був укладений і староруською мовою (можна знайти ще визначення «староукраїнська» чи «старокиївська» мови), де та ж назва може перекладатися сучасною українською як «Домовленості і Постанови».

Безперечно, така критика заслуговує уваги, адже й у формі, і у змісті є «конституційні недоліки». Конституція — це найвище юридичне закріплення існування держави. Чи то пак паспорт із іменем, походженням, зовнішністю і найголовнішими рисами власника. Усе це є в Конституції Орлика, але бракує формальности — існування української держави як суверенного суб’єкта. Значить: немає незалежної держави — не може бути й Конституції! Саме ця прикрість і завадила документу Пилипа Орлика офіційно стати першою Конституцією цивілізованого світу. Адже на той час минуло понад 50 років, відколи, за словами Орлика: «…Московська держава численними винахідливими способами змогла права та вольности військові, нею ж підтверджені, порушити і вщент зруйнувати, а на вільний козацький народ, нею ніколи не завойований, накинути невільниче ярмо».

Критикують і форму документа, що був складений саме як договір. Та чітких вимог щодо форми її укладання немає, особливо враховуючи, що правники знають про  неписані конституції. А якщо поглянемо в перспективу всього XVIII сторіччя, то побачимо, що перші  конституції побачать світ саме у формі договору.

А як щодо змісту? Стосовно нього історики і правники одностайні: документ містить преамбулу, 16 статей, що вичерпно регулюють публічні відносини, встановлюють принципи правління й обґрунтовують право України на незалежність, вони сповнені передових політичних поглядів свого часу, духу республіканства і демократії. Цей документ майже на 100 років випереджає «першу Конституцію в світі», що з’явиться в США 1787 року. Однак тут теж є нюанс: положення Конституції Орлика могли набрати повної чинности лише після звільнення Українських земель з-під московського ярма. Але, на жаль, жаданням Козацької держави не судилося здійснитися, а їхній законодавчий акт діятиме лиш кілька років на деяких українських територіях. 

Критики конституційности Акту Орлика вказують і на те, що документ утверджував нерівність українського народу, передбачаючи поділ на класи. Такий поділ там звісно є, але викладені положення захищають усі верстви населення, покращуючи їхнє становище, і прагнуть розвинути суспільну думку до майбутньої рівности усіх людей в українській державі. 

За красивими метафорами, якими щедро наділена Конституція Орлика, можна мимоволі втратити розуміння, чим же є цей документ. Через те, що акту не судилося набрати повної чинности, може скластися враження, що він не мав реального впливу на тогочасну Українську державу. Та хіба це так?

Найперше — про що мало хто згадує — Конституція Орлика затвердила право стародавнього козацького народу не просто на становлення, а саме на відродження власної держави. Конституція встановила головні напрямки розвитку Української держави: звільнення від зовнішнього ворога — Московського царства і внутрішнього — необмеженої влади Гетьмана. Після здобуття незалежности від московитського іга мала бути відновлена і «первісна влада Київського митрополитського престолу» надана раніше Вселенським Константинопольським Патріархатом. Незалежній державі — незалежна церква! 

Цей документ очевидно був прогресивним на той час. Отримавши підтвердження Шведським Королем Карлом ХІІ, гетьман, уклавши його, заявив про існування Козацької державности на всю Европу й отримав визнання серед її політичної еліти. 

Щоб оцінити новаторство у Конституції Пилипа Орлика, повернімося на початок XVIII століття. У тодішній Французькій Монархії, до прикладу, за правління Людовика XIV вирує абсолютизм. Рабовласництво стає офіційним, через прийняття «Чорного кодексу», який деякі історики вважали «найжахливішим юридичним документом, створеним в наші часи». Він встановлював суворе покарання за найдрібніші проступки, а мінімальні прописані права для підневільних на ділі ніяк не реалізувалися через тиск рабовласників на правосуддя. Непривілейовані верстви населення потерпали від беззаконня, а до Великої Французької Революції і прийняття першої Французької Конституції лишається ще близько 90 років. Аж у 1792 році Франція стає республікою, а отже, влада обирається народом. Козацька ж держава прийшла до договірної форми державного устрою і вільного обрання Гетьмана раніше, і Конституція Орлика лише констатує це!

Окрім цього, ще на початку XVIII століття Козацька держава взяла курс на демократичні засади, зокрема непорушности прав: як козаків, так і селян. Заборонялося чинити гніт, захоплювати землю чи майно, примушувати до невільної праці. Гетьман не міг займатися судочинством, а суд мав бути непідкупним. Вже тоді Пилип Орлик не тільки розумів необхідність розділення влади на окремі гілки, але й дбав про їх незалежність й заклав основи боротьби з хабарництвом. 

У той же час московський цар Петр І впроваджував реформи під гаслом «прорубування вікна в Європу». Така метафора є показовою: чи то нащадки орди були настільки здичавілими, що до европейської цивілізації могли наблизитися хіба що через видовбаний отвір у стіні, чи то не знали, що аби кудись увійти, користуються дверима. Вся державна влада зосереджувалася в руках одного органу, який Петр призначав сам. За якими критеріями йшов відбір невідомо. Це може свідчити про корупцію, і, в результаті, цілковиту відсталість державного устрою. 

Конституція 1710 року черговий раз підтвердила істину, що дуже дратує нашого давнього ворога: Україна це Европа. І це не просто політичний слоган чи зображення на географічній мапі в школі, а звичний порядок речей: наша держава є питомою частиною Европейської спільноти,  пройшла разом з нею один шлях розвитку суспільної думки, і як показує цей прецедент, часом навіть трохи випереджала її. 

Тож, Конституція Орлика не тільки була прогресивна, вона заклала основи для розвитку нашої держави щонайменше на 300 років, допоки 1917, хоча й ненадовго, і потім аж 1991 не відновилась незалежність від московії, а 2019 — незалежна церква. І українці й дотепер сумлінно працюють над метою, визначеною колись славетним Гетьманом Пилипом Орликом разом зі Старшинами Війська Запорозького.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.

Читати далі

Колонки

Гучніше води, вище трави: чи варто говорити про лінгвоцид?

Опубліковано

Учора похвалила свою бабцю за те, що вона вживає багато репресованих слів із реєстру Орисі Демської-Кульчицької, на що вона мені шикнула. Себто то слова “неграмотні, бабські, нормальні люде так не балакають”, і недайбог їх хтось почує. У моєї бабці, як і в багатьох українців, не вкладається в голові, що наші мовні особливості – гідні та унікальні. Та їм втокмачили у голови про штучність і ницість української.  

Здавалося б, змусити здорових мислячих людей зневажати свою мову і соромитися її – нереально. Але чорта з два! Саме цим займалися окупанти нашої землі, вчиняючи лінгвоцид. Якщо ви читаєте цей текст, то ви пане чи пані, так чи інакше ознайомлені із підлістю й жорстокістю московитів. На жаль, ви лиш вкотре підтвердите цю аксіому, дізнавшись про історію української мови. 

Першим у цій жахливій і болючій хронології був московський патріарх, який у 1620 наклав анатему на книги українського друку. Трохи більше ніж чотириста років тому наклали прокляття на нашу мову. Це стало фатальною точкою відліку в історії знущання і знищення української. Відтоді кожен, хто відчував силу і багатство мови українців, намагався її розчавити своїми наказами, інструкціями, таємними указами й заборонами. Кожен новий спосіб був жорстокішим за попередній і все більше клював цвіт мови. Її забороняли повсюди: в освіті, у церкві, в офіційних установах, в літературі, в науці – і завсіди намагалися знищити її в думках. І совєтський союз став найближчий до цієї пожадної, імперської мети, бо крім утисків в усіх сферах діяльности, він кліщем заліз всередину мови, заражаючи інфекцією світ її морфем і фонем. Совєти пожирали унікальні особливості мови, згладжуючи різницю між російською та українською, паплюжачи мову до невпізнаваности.

А тим часом в катівнях убивали так звану “відсталу частину українських мас, в яких спостерігаються націоналістичні тенденції”, тобто тих, хто досліджував по-справжньому мову, творив нею, писав наукові статті, ба навіть просто спілкувався українською.  Так, метою совєтів було знищити щонайбільше носіїв мови.

Будь-яким способом. Жорстоко. Нещадно. Стражданнями.

Голодом.

1921-23, 1932-33, 1946-47 – найчорніші роки в нашій історії, коли відбирали чесно-й-тяжко зароблене до останньої крихти, до найостаннішої, найзахованішої, найприбереженішої. Совєти забирали все, змушували матерів дивитися, як пухнуть їхні діти та віднімали природню потребу, доводячи до божевілля та смерти мільйони українців. І ми знаємо що, коли росіяни нас знищують вони хочуть забрати не лише хліб, а й душу. Люди на тваринячому рівні зрозуміли – щоб вижити, треба змінюватись, підлаштуватись під систему і не висовуватись. Хочеш мати роботу і можливість прогодувати сім’ю? Відмовляйся від своєї ідентичности, засунь подалі свою національну свідомість, переходь на російську і шикай, щоб твої онучки робили так само. Цей наратив глибоко всотався в думки багатьох українців, які й після прийняття незалежности із звірячою дикістю тримаються за московський язик. Про трансгенераційну травму говорить Оксана Забужко: «Маємо усвідомити, що ми народилися (ми – «російськомовні українці») в російськомовних сімʼях тому, що колись із нашими предками (в не такому далекому коліні) – дідусями, прадідусями, а часом навіть батьками – зробили щось дуже погане». ⠀

А доки в українських селах люди гинули від лютого голоду, праці українських мовознавців комуністи оголосили «шкідницькими й націоналістичними», «спрямованими на відрив української мови від російської”. Як парадоксально, правда ж? Штучно споріднюючи ці мови, навпаки називали вигаданими ті питомі риси української, які не зближують її з російською. Плюють межи очі і кажуть, шо то дощ. 

Передусім, совєти полізли в нашу фонетику, себто у звукову частину нашої мови. Хоч вся ця історія із “третім місцем серед мов світу” виявилась побрехенькою, ні для кого не секрет, що українська – досить милозвучна. І все це завдяки питомій правописній системі, яку намагався зламати срср (читайте “сересере”, будь ласка). Правописна комісія 1933 p. займалась ліквідацією «нaцioнaлiстичних пpaвилa щoдo пpaвoписy». Насамперед слід зауважити, що вилучили літеру ґ, яку понад 300 років активно вживали в давно засвоєних иншомовних та питомих українських словах типу гедзь, гудзик, ґирлиґа, ґелґотати тощо. Ба більше ця буква мала розрізняльний статус, адже ж є різниця поміж «грати» і «ґрати», «гніт» і «ґніт». На щастя, ми відновили цю букву в 90-х, однак не встановили чітких правил вживання. Нам досі треба врегулювати, що чужі h, g у новіших запозиченнях – передаються г, ґ відповідно (гобі, а не хобі; геловін, а не хелоувін; інстаґрам, а не інстаграм), натомість у словах запозичених давніше, особливо грецького походження – г (газета, фігура, гама). Тоді ж вилучили букву т на місці грецької літери θ (тета). І коли в редакції правопису 2019 було відновлено цю норму, багато мовців, привчених до російського способу передачі иншимовних слів, збентежилися від «Атен», «катедри», «мітології» тощо. Але єдине, за що варто переживати – це варіятивність цього правила. Правописна комісія ніби співає «дитирамби» мовознавцям, але й дозволяє далі проводити «ефіри» з попередніми, змосковщеними формами.

Також була проведена операція «и», що намагалась навчити нас вживати правильні проізношенія без букви «и» на початку слова, і ніяк по-инакшому, навіть инколи, навіть коли під ивою напала икавка. Ще у 1933 вилучили таке красиве, я на мене, правило: «Завсіди чуже ia передаємо через ія, ie – через іє, iu – через ію (у загальних іменниках), але io через іо». Себто до змосковщення ми казали «соціяльний», «радіюс», «фіялки», «авдієнція» тощо. З останнього слова можна помітити ще одний штучно забутий спосіб передачі иншомовного au, ou: до споріднення з російською ми читали «Фавста», слідували філософії Шопенгавера, робили павзу у стосунках та вивчали фавну десь на просторах Таврії.

Так само дотошно і, на жаль, філігранно правописна комісія залізла і в нашу морфологію, наприклад, взоруючи на московську. мову, вилучили закінчення -и в іменниках жіночого роду: осени, смерти, соли, пам’яти, а також у словах імени, племени, тімени. І якщо в Редакції 2019 відновили деякі слова ІІІ відміни, то іменники IV відміни із вставним суфіксом –ен- чомусь залишили без змін, хоча в нас є дивом вбережені «курчати», «котеняти». Зaдля yпoдібнення двoх мовних систем – yкpaїнськoї i poсiйськoї творці правопису виходили за всі рамки і навіть змінювали рід іменників. До «примусової маскулізації» наше мовлення рясніло «екстазою» «генезою», «желатиною», «діягнозою» та ще велетенським списком.

Позаяк цілковито споріднити мови лише змінами в правописі важко – совєти вирішили вилучити цілі слова. У більшости се наукові терміни, щоб опісля сказати, що в Україні немає науки. Я наведу лиш кілька слів, викреслених за «націоналістичну тенденцію, штучну розбіжність між російською й українською мовами»: гордівниця — гордовита жінка, середкутня — бісектриса, сурядна і рядна — координата й ордината, на взір — на зразок, долішній — нижній. Більше репресованих слів – у реєстрі Орисі Демської-Кульчицької. 

А бабуся досі хвилюється, що я порпаюся в мовній темі, кажучи передане від її батьків, що пережили голод “тихо будь і не висовуйся, людям краще такого не розказувати». Розумію тебе, бабусю, але для нації бути “тихіше води, нижче трави” – це шлях у могилу, що нижче цієї трави. Адже ми маємо гучно про себе заявляти, тягнутися високо до сонця і виборювати своє почесне місце під ним, а не мовчки йти під землю – до могили. 

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.

Читати далі

Колонки

Від HR-менеджерки до вчительки іноземної мови

Опубліковано

Кажуть, що від долі не втечеш. Це мені і вдалось перевірити та кардинально змінити сферу роботи – від HR-менеджерки до вчительки іноземної мови.

Мене звати Людмила Сакович, я вчителька польської та української мов та літератури Львівського ліцею. В рамках премії Global Teachers Prize Ukraine 2024, на яку вчителі ще можуть подати анкету, хочу поділитись власною історією вчительства.

Я походжу з педагогічної династії – моя прабабуся була вихователькою в дитсадку, а бабуся і мама – вчителі. Більше того, численні тітки, дядьки, брати і сестри теж педагоги. Тому в мене ніби і не було іншого виходу, хоча в університеті моєю мрією був захист дисертації і мовознавчі дослідження. 

Не дивлячись на це, я вирішила піти дещо іншим шляхом. На 2 курсі мені вдалось потрапити на роботу в банк, де я працювала в сфері HR. Там я отримала багато навичок та вмінь, зокрема і в сфері комунікацій. Навчання в університеті я закінчила на відмінно, з червоним дипломом та рекомендаціями. Але до аспірантури я не потрапила, оскільки там не було місця. 

Ризикована пропозиція, яка повністю змінила мою діяльність

Можливо, відсутність місця для вступу до аспірантури було кращим рішенням від долі. Через рік я дуже важко народила сина та наші життя були під загрозою. Ми лежали в реанімаціях різних лікарень, за нас боролись різні лікарі та намагались стабілізувати стан. В той момент я геть не думала про кандидатське дослідження, адже це нікому не врятувало б життя. Я вирішила залишитися в банку. Ця робота мені подобалась і приносила непоганий дохід, тому інших варіантів я не розглядала. 

А коли синові виповнився рік, я отримала дуже цікаву, але ризиковану пропозицію. До мене звернулись з проханням допомогти впровадити другу іноземну мову в одній зі шкіл Львову. І я ризикнула! Та зараз, дивлячись на свій шлях розумію, що не жалкую про це рішення. Бекграунд банківської сфери дав мені багато досвіду, який допоміг стати не такою вчителькою, як інші. 

Зараз я відчуваю, що я на правильному шляху – маю багато друзів серед випускників, відчуваю учнів і готова їх підтримати у будь-якій ситуації. Мої уроки – це радше тренінги, де я поширюю філософію НУШ та допомагаю впроваджувати проєкт “Школа повного дня”. Крім роботи з учнями в школі, я працюю також з учителями. Та особливо ціную свою роботу в неформальній освіті, як тьютор і ментор молодих людей. 

Чи слід звертати увагу суто на високі результати?

Для мене поняття “високі результати” є дуже суб’єктивним. Мій учень, який загинув на передовій, далеко не був відмінником, проте він був чудовою людиною. Двоє моїх учнів зараз захищають територіальну цілісність України – вони пішли добровольцями в перші дні повномасштабної війни. З обома я підтримую стосунки та зустрічаюся під час їхньої відпустки. Як зараз пам’ятаю, першими словами одного з цих учнів були: “Мабуть, коли ми ще вчилися в школі, Ви не думали, що ми будемо зустрічатися в такий спосіб…”.

Суто зі сфери освіти я маю різні досягнення – 197 балів на ЗНО в учениці, яка не мала репетитора та вступ випускника в омріяний Ягеллонський університет. Проте подібні досягнення не є моєю ціллю. Моя місія, як вчительки, допомогти кожному і кожній розкритися, зрозуміти себе та свої уподобання. Тому я приділяю багато часу комунікації, роботі в групах, парах, пропоную цікаві завдання та проєктну діяльність. 

І найважливіше – я сама багато навчаюсь та беру участь у всіх можливих проєктах. Часто це відбувається в ролі тренера, оскільки я переконана в тому, що мотивувати найкраще власним прикладом. Наприклад, я проходила тестування з англійської мови і навчалася разом з учнями в тій самій групі. Старшокласники були приємно вражені та здивовані, коли побачили, що я теж пишу з ними тест і маю високий результат. 

Наші стосунки з учнями дуже покращились та стали довірливими. Цьому сприяло об’єднане навчання, під час якого ми стали “однокласниками”. Навіть у школі я не веду звичні уроки – я завжди знаходжусь серед учнів. У моєму класі парти не стоять фронтально, якщо треба – я буду стояти на парті або сидіти під нею. Для мене це не про приниження вчителя, а про повагу до учнів і про шлях, який ми проходимо разом. 

Якщо ви теж вчитель або вчителька, та маєте власні інноваційні підходи до навчання – подавайтесь на премію Global Teacher Prize Ukraine 2024 та отримайте шанс виграти 1 000 000 гривень для власного освітнього проєкту!

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.

Читати далі

 РЕКЛАМА:

Шопочитати

Суспільство2 дні тому

«Генеалогія доступна кожному». Як дослідити історію свого роду?

Понад 13 років тому в сільській хатині своєї прабабусі Світлана переглядала старі світлини в родинному...

Технології1 тиждень тому

«Більше не залежимо від центральної системи електропостачання». Як одесити зробили свої багатоповерхівки автономними

День мешканців багатоквартирного будинку на вулиці Капітана Кузнєцова в Одесі починається зі сходу сонця, яке...

Суспільство2 тижні тому

Як юнак з ДЦП вступив до університету і здійснює свої мрії

Максимові 19 років. Він щойно закінчив перший курс університету — вивчає політологію, бо любить аналізувати...

Суспільство3 тижні тому

Як почати бізнес у місці, яке сховане від світу? Досвід засновниці «Твого райка»

Альона Лагно родом з Канева, за освітою програмістка, живе та працює за фахом у Києві....

РЕКЛАМА: