Їм довелось пройти крізь біль і моменти відчаю. Але водночас не втрачати надію і з усіх сил любити життя.
За даними Національного канцер-реєстру України близько 6 тисяч дітей лікується від раку. Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр бачив у своїх стінах дітей різного віку, з різних родин, з різних населених пунктів, які одного дня почули діагноз — онко.
За словами в.о. генерального директора Клінічного центру дитячої медицини Романа Кізима, більше 70% онкохворих дітей, а при окремих захворюваннях – 90%, одужують у Центрі.
Підтримкою сімей, де є діти з онкологічними захворюваннями, уже 16 років займається благодійний фонд «Запорука». Серед підопічних – родини з дітьми, які лікуються у Західноукраїнському Спеціалізованому Дитячому Медичному Центрі у Львові.
У фонді «Запорука» ми хочемо розказати три історії про тих, кому вдалося побороти хворобу і повернутися до активного життя. Ці історії можливо стануть підтримкою і променем надії для тих діток, які саме зараз проходять болісний і довготривалий процес лікування. У кожного з цих дітей була якась, здавалося б звичайна річ, яка стала справжньою опорою на час проведення болісних процедур і підтримкою під час одужання.
Кулька у вигляді свинки Пепи
Богдані Дулиш — дев’ять років. Вона проживає в селі Слобідка Львівської області. Їй не було ще й двох, як лікарі діагностували третю стадію нейробластоми без ураження кісткового мозку. Майже два роки тривало лікування. Дівчинці не можна було робити наркоз, тому під час болісних процедур вона мусила мужньо терпіти.
«Я як зайшла у ту величезну кімнату, то була дуже вражена: там дмуть потужні вентилятори, лазерні промені наче пронизують наскрізь. Ми називали ту кімнату космос», — згадує мама Богдани — Галина.
Богданка мужньо переносила лікування. Дітки, які перебували разом у палаті з дівчинкою мали вдома батути. Мріяла про нього і Богдана.
«Я їй пообіцяла, коли вона пройде всі процедури з “космосу”, я куплю їй батут», — каже мама.
Галина — активістка. Її на поверсі лікарні називали старостою. Адже вона організовувала благодійні ярмарки та інші активності. За виручені кошти купили для палати холодильник і бойлер.
«Я пишаюся, що у нас завжди кипіла робота», — говорить жінка.
Особливим ритуалом у лікарні для Богдани і мами було читання. Біля ліжка стояла картонна коробка повна дитячих книжечок: якісь мама замовила, якісь тато привіз, якісь друзі подарували. Особливо дівчинка любила історію про пригоди “Рексика”. Мама зізнається, що бувало й набридало одне і те ж читати. Але потай раділа, що у доньки є інтерес до книг. Що вона не ляже спати, поки мама не почитає їй казку.
Богдана з нетерпінням чекала на приїзд тата. Він працював, тому міг відвідувати доньку раз на два дні, але завжди робив їй сюрпризи.
«Діти дуже люблять кульки. Богдана замовляла гелієві: то свинку Пепу, то сердечко, то ще щось. Потім дивилась на них і згадувала тата», — розповідає мама дівчинки.
Нині дівчинка в ремісії. Богдана має артистичні і музичні здібності. Після лікування ходила на танці, потім захопилася музикою, співає у церковному хорі. Ще трирічною попросила у святого Миколая синтезатор. А потім їй припали до вподоби і інші інструменти.
«Донька довго просила скрипку. Одного дня чоловік прийшов і сказав, що записав її на заняття», — ділиться мама.
Згодом на одному концерті Богдана побачила, як хлопчик грає на барабанах. І собі загорілася.
«Вчителька музики каже: “Може до скрипки, краще фортепіано? А вона тільки за барабани. Тож купили їй ті чорні палички про які вона мріяла і тепер вчиться грати на барабанах», — каже мама.
Батьки дивуються такій активності. Мама говорить, що не варто кожну хвилину заповнювати заняттями. Треба, щоб був час і просто побайдикувати.
«Доню, в тебе повинно бути дитинство», — говорить мама Богдані.
Але дівчинці все цікаво, хочеться все встигнути і жити на повну.
Авторка Ілюстрації — Валентина Романова
Ровер без педалей
Данилкові Слободяну вже одинадцять років. Він мешкає у Львові. У дворічному віці йому діагностували нейробластому заочеревного простору. Цілий рік хлопчик лікував недугу. Через кілька місяців, коли здавалося, що хвороба відступила, стався рецидив і знову на рік хлопчик потрапив до лікарні.
Його непосидючість дивувала всіх у лікарні. Він без упину скакав на ліжку, навіть крапельниці йому ставили з подовжувачами. Згодом Данилко знайшов собі друга з яким могли всістись на широкому підвіконні і дивитися мультики.
Якось родина поверталась із Польщі і зайшли до спортивного магазину.
«Йому було тоді чотири роки. Ми побачили в магазині велобіг. Данилко почав ходити навколо нього. Я спитала: “Хочеш?”, він кивнув. Ми купили того велобіга. В Україні вони тільки починали з’являтися, тож, як тільки він десь приїжджав на велобігу, всі цікавились, де ж поділися педалі від ровера?», — пригадує жінка.
Велобіг і Данилко стали нерозлучними. Їздив на ньому на вулиці, перевозив у громадському транспорті і навіть у лікарні не хотів його залишати.
«Ми приїхали в лікарню, де всі ходять у бахілах, а він не хоче злазити з велобігу. Я починаю йому пояснювати, а лікарі кажуть: “Не забороняй. Це його засіб пересування. Добре, що не на візку приїхав», — пригадує мама.
Згодом Данилкові таки довелося пересісти на крісло. Через хіміотерапію ніжки перестали слухатися хлопчика. Ставати заново на ноги допомагали реабілітологи. До того ж мама водила Данилка на плавання. А потім сталася ще одна прикрість. Якось хлопчик зсунувся з крісла і зламав ногу. Декілька місяців пробув у гіпсі. А коли його зняли, сталося диво, через деякий час хлопчик почав заново ходити.
«Ми досі дивуємось, як так сталося. Можливо, це сукупний результат занять з реабілітації і плавання. Але після гіпсу він почав бігати», — ділиться мама.
Нині Данилко в ремісії, ганяє на велосипеді і грається з друзями.
Міні Маус — це підтримка
Львів’янці Алісі Ющишин нині чотири роки. Коли їй було два з половиною рочки, рідні дізналися, що у неї гостра лімфобластна В-клітинна лейкемія.
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, мама Анна зібрала 2 річну Алісу і новонароджену Вероніку і вирішила рятуватися від війни у Польщі.
У Варшаві волонтери зустріли українців і подарували Алісі м’яку іграшку — Міні Мауса. Мультяшна мишка надовго стала її улюбленою забавкою.
У чужій країні мама помітила, що старша донька стала млявою, швидко втомлюється і не хоче гратися. Вона звернулась до лікарів, хотіла здати аналізи, однак почула, що нічого не треба робити. Серце матері було не на місці.
«Я зрозуміла, що шукати причину і лікувати нас не будуть. Тому я зібрала дітей і поїхала в Україну», — згадує мама.
Вони приїхали в час масованих обстрілів, коли росіяни знищували енергоінфраструктуру України і змушені були сидіти вдома без світла. До блекаутів додалися ще й хвороби, дівчата почали сильно кашляти. Доїхати до лікарні, коли постійно лунає повітряна тривога, було неможливо. Мама викликала лікарку додому, і та запідозрили у дітей бронхіт та порекомендувала госпіталізуватися до стаціонару.
«У Аліси декілька разів приходили брати аналізи. Ми були якраз в укритті, коли повідомили, що нас переводять в онковідділення. Це було важко сприйняти. Згодом їй зробили пункцію і діагноз “лейкемія” підтвердився», — згадує мама.
Мама Анна пригадує, що 10 місяців, поки тривало лікування, перебувала у лікарні з обома доньками. Вероніка саме там навчилася ходити, саме там з’явилися її перші зуби.
«Коли Алісі було дуже погано і я мусила з нею лежати, обіймати і втішати, Вероніка лежала в ліжечку і тихенько гралася. Не вередувала»
Малеча ніби відчувала, що сестричці мама потрібніша.
Аліса скрізь з собою брала Міні Мауса. Навіть коли їй подарували ляльку Baby Born, вона казала: “Лялька — то лялька, а Міні Маус мене підтримує”. Мама не раз помічала, що дівчинка розмовляє з м’якою іграшкою.
Нині Аліса на підтримуючій терапії. Ганяє на самокаті і біговелі. Зранку і ввечері годує кота Стіва, якому вже сім років. Мама розповідає, що коли Аліса була ще немовлям і починала плакати, Стів підходив і починав її облизувати. Тож тепер Аліса дбає про того, хто втішав колись її. Вона задає мамі мільйон питань. Особливо їй цікаво, чому людей звуть саме так, а не інакше. «А чому він так називається?», — цікавиться, коли почує якесь ім’я при знайомстві.
Аліса любить порядок, тож розставляє іграшки на поличці рівно в рядочок, а потім йде допомагати на кухню мамі. Разом вони замішують тісто на оладки, чи роблять безе. Але найдужче Аліса любить ласувати морозивом.
Доречі, історії цих та інших дітей, які одужали після лікування раку, лягли в основу виставки колажів “Ми сильні, коли ви поруч”. Ознайомитися з 10 історіями та побачити 10 ілюстрацій можна з 30 травня до 30 червня у виставковому просторі ТРЦ Forum Lviv.
Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.
Видавництво «Основи» готує до випуску оновлене видання фотокниги Олександра Бурлаки Balcony Chic, присвячене українським балконам. Книга, яка стала культовою для поціновувачів архітектури, отримає новий вигляд із доповненнями про реалії воєнного часу.
Перевидання включатиме фотографії 2022–2024 років, які відображають трансформацію балконів під час війни. Серед знімків — зруйновані конструкції, встановлені сонячні панелі та системи Starlink, що стали символами адаптації та відновлення.
Коли чекати на книгу
Оновлене видання Balcony Chic зʼявиться у травні 2025 року. Вартість книги на етапі передзамовлення — 1190 гривень зі знижкою. Оформити замовлення можна вже зараз на сайті видавництва.
Олександр Бурлака за допомогою фотографій та текстів досліджує феномен балконів — від їхньої архітектурної функції до культурного та соціального значення. Видання, доповнене реаліями воєнного часу, відкриває нові грані сприйняття української архітектури.
Нагадаємо, що оскароносний режисер Мішель Азанавічус пише книжку про війну в Україні.
«Суспільне» назвало дев’ять фіналістів Національного відбору на «Євробачення-2025». Десятого учасника обиратимуть українці через голосування у застосунку «Дія».
Музиканти, які потрапили до лонгліста, але не пройшли до фіналу після прослуховувань, змагатимуться за десяте місце через голосування в «Дії». Паралельно до 23 грудня триває голосування за членів журі фіналу.
Фінал відбору — 8 лютого.
Телевізійний концерт визначить, хто представить Україну на «Євробаченні-2025». Повний список фіналістів оголосять до 17 січня 2025 року.
Нагадаємо, що у Києві покажуть документальний фільм про досвід життя жінок у прифронтовій зоні.
За понад два роки дії програми 21 000 підприємців отримали гранти на старт або розвиток бізнесу. За цей час держава інвестувала 10 мільярдів гривень, з яких понад 4 мільярди повернулися в бюджет.
Про це повідомили у пресслужбі Міністерства економіки України.
«Завдяки грантовій підтримці підприємці відкрили тисячі нових компаній, змогли збільшити виробництво, розширити асортимент продукції та послуг, освоїти нові напрямки діяльності та заявити про себе на нових ринках. А також створити близько 60 тисяч робочих місць в усіх регіонах країни. Бізнес працює, розвивається, сплачує податки, зміцнює нашу економіку», — зазначила Юлія Свириденко.
Вона повідомила, що понад чотири мільярди гривень повернулися в бюджет завдяки сплаченим податкам та зборам.
Статистика проєкту
Від запуску проєкту єРобота у липні 2022 року:
за програмою «Власна справа» — видали 19 000 мікрогрантів на 4,5 мільярда гривень;
на розвиток переробних підприємств — видали 779 грантів на 3,9 мільярда гривень;
на садівництво та розвиток тепличного господарства — видали 240 грантів на 1,1 мільярда гривень;
ветеранам та членам їхніх родин — видали 1036 грантів на 481 мільйонів гривень.
Подати заявку на отримання гранту можуть як підприємці, що вже працюють, так і люди, що не мають досвіду ведення бізнесу.
Заяви та бізнес-план можна подати через Дію. Обов’язковою умовою отримання гранту є створення нових робочих місць: від одного-двох при наданні мікрогранту до кількох десятків при наданні грантів за іншими програмами.
Грантові кошти повертаються державі у вигляді сплачених податків і зборів в процесі діяльності підприємства впродовж трьох років.
Нагадаємо, що в Україні обрали вчительку року: вона отримала 1 млн грн на свій проєкт.
