Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Назбирала вже купу осколків». Фотографка з Сумщини вирощує лаванду за 10 кілометрів від кордону з росією

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Світлана Ганночка — фотографка і власниця лавандового бізнесу. Вона перетворила ділянку в Угроїдах на Сумщині на красиве лавандове поле — до повномасштабної війни це було доволі популярне місце для фотографів та охочих отримати романтичні кадри. Та після початку вторгнення росії в Україну, Світлана не покинула рядочки запашної лаванди та рідні місця і. Її бізнес продовжує жити.

Для ШоТам підприємиця розповіла, як вирощують лаванду, що з неї виготовляють і чому не хоче їхати навіть попри обстріли.

Світлана Ганночка

фотографка і власниця лавандового бізнесу Lavender Dream.

Не знала, чи вдасться зібрати урожай

Ми з сім’єю живемо в Сумах, а як почалася повномасштабна війна, переїхали до батьків в Угроїди — за 10 кілометрів від кордону з росією. Саме тут наше лавандове поле.

Ми всі жили в селі, поки росіяни не вийшли з нашої області у квітні 2022 року. Кілька разів навідувалися до Сум, але це було дуже небезпечно, тому що траси обстрілювали, окупанти стояли у сусідніх селах — зовсім поруч. 

У 2022 році було важко, страшно і невизначено. Навіть не знала, чи вдасться зібрати урожай. Минулого року я, мабуть, і статистик не вела — було зовсім туго і з відвідинами, і з продажами. Але врожай таки зібрали, а ще почали робити іграшки. Вони полюбилися покупцям. Із Сум багато людей виїжджали за кордон на початку повномасштабного вторгнення, а коли поверталися, то надсилали тим, хто їх прихистив, лавандові подарунки на знак вдячності.

У 2022 році було невідомо, чи вдасться зібрати урожай. Фото надала Світлана.

Цьогоріч ситуація теж непроста — адже нас можуть виселити. П’ятикілометрову зону перед нами уже евакуювали, ми на черзі. Проте наше лавандове поле все ще працює. Цього року були такі відважні, що приїжджали до нас на фотосесії. Думаю, вони або живуть поруч, або вже були у нас і приїхали ще раз. Мабуть, люди трішки адаптувалися до нових реалій або ж повернулися до Сум з евакуації. Звісно, в області за ці роки відкрилися й інші лавандові локації у тихіших місцях, не біля кордону. 

Зараз ми перед вибором, що робити далі, як бути з бізнесом. Є варіант все покинути і поїхати, але я його навіть не розглядаю. Зараз шукаю ділянку ближче до Сум, хай навіть невеличку — але щоб я не втратила все, над чим працювала. Не хочу кидати лавандове поле, правда. Це справа до душі, і я б хотіла далі цим займатися.

Ми і раніше чули вибухи. Але, коли почало прилітати у саме село, було страшно. Були вже розбиті хати, загиблі й поранені. Вчора теж потрапили під обстріл. Село двічі за день обстрілювали. Ми вчасно сховалися. Слава Богу, прильотів у наше поле чи будинок не було. Але осколків назбирали добру купу. Адже падає зовсім поруч.  

Попри війну та обстріли лавандове поле все ще працює. Фото надала Світлана.

Ідея цілого поля лаванди дрімала в мені давно

Фотографію я завжди любила, а вже після другого декрету почала займатися професійно — вчилася, їздила на майстер-класи. Довго фотографувала новонароджених. Моя спеціалізація — саме сімейні і дитячі фото. От весілля не фотографую, а родини — так. 

Раніше у мене була фотостудія. Дуже багато декору для тематичних фотозон робила сама, тож навички хендмейду знадобилися й у цьому бізнесі. Перша фотосесія була саме лавандова. У 2014 році знайти сухі квіти було дуже складно, тож ми замовляли ляльки-тільди у схожих відтінках — відсутність самих квітів компенсували кольором і декором. А за п’ять років я посадила першу лаванду. Тож ідея цілого поля лаванди дрімала в мені давно.

Ділянку купили поряд з будинком батьків в Угроїдах. Можна сказати, що наше лавандове поле — сімейна справа, мені допомагає чоловік, діти та батьки. Поле лаванди перш за все задумувалося як нова цікава локація на Сумщині для фото. Перші саджанці з’явилися восени 2018 року, а вже у 2019 році — поле.

Як не дивно, раніше не працювала як фотографка на таких локаціях. А вже як посадили самі — то поїхала у Молдову саме на лавандові поля, щоб подивитися як це, погуляти і зробити фото. Тим часом моя лаванда уже підростала.

В Угроїди до повномасштабного вторгнення просила людей приїжджати з власними фотографами, бо не встигала фотографувати всіх. Це місце було красивим, людним, тихим і спокійним. Особливо багато відвідувачів було у 2021 році. Навіть попри те, що локація нова і лаванда молода була. Але я маю багато знайомих фотографів, тож приїхав один, зробив фото, виставив — і вже інші теж хочуть провести фотосесію у нас.  

Всі шишки набивали самостійно

Разом з лавандою переді мною відкрився цілий світ! Зараз наше поле має близько 20 соток. З самого початку було трішки менше, але додався ще шматок землі, наприклад, під розсаду і букети. 

Коли ми тільки починали цим займатися, бракувало не лише самої лаванди, а й інформації про неї. Всі шишки набивали самостійно — це стосується розмноження, догляду, болячок лаванди. Нюансів багато. По збереженню цієї рослини теж є важливі деталі: коли її треба зібрати на букети, а коли — кулінарну.

Починати у лавандовому бізнесі було нелегко. Фото: ШоТам.

Найперші квіти, коли бутони починають розпускатися — зривають на букети. Лаванда тільки-тільки набрала колір, а колоски тверді. Це кінець червня. Головне її правильно висушити. Наступний зріз — на свіжі букети, коли лаванда розпускається. Третій — коли половина цвітіння пройшла, тоді лаванда підходить для саше, адже набрала достатньо ароматних ефірів. Тоді ж збирається і кулінарна. Останній збір — на насіння. 

Думаю, цьогоріч це буде у серпні. Дуже спекотно, тому їй ще трішечки дозріти треба. Але треба дивитися кожен кущ окремо. Це залежить і від погодних умов, і від сортів — одні розпускаються раніше, другі пізніше. Зараз всі сорти купую в Україні, але деякі з них завезені з Європи. 

У мене 11 сортів лаванди і 8 лавандину. Яка між ними різниця? Якщо дуже просто: лаванда — це дівчинка, а лавандин — хлопчик. Лавандин не розмножується насінням. У нього насиченіший запах, хоч олія не така цінна, але її більше. 

Але мені більше подобається саме лаванда — красивіша, ніжніша. Її олія цінніша, хоч її і менше. Розмір теж відрізняється: стандартний букет лаванди заввишки 30 сантиметрів, а лавандину — сягає і 70. Для декору обирають лавандин, в нього щільніший колосок і він не обсипається. Але має більш приглушений колір — лаванда яскравіша. 

Крім поля на 20 соток, маємо ще одне поруч — втричі більше. Воно ще молоденьке. Йому три роки, посадили ще до війни — і наступного року там має бути вже красиво. 

Варимо мило, робимо свічки

Але лавандове поле — не лише місце для фото і прогулянок. Найперше, що ми з лаванди робимо — олію та гідролат. Виготовляємо різні варіанти саше: мішечки з органзи, конопляні валики з лавандою і подушки з лавандою та гречаною лузгою. А ще іграшки — ляльки, котики, сови. 

У крамничці можна придбати мило з лаванди, яке я варю, свічки робимо. В сезон пробували готувати ще й морозиво з лаванди. Це дуже цікавий процес, хоч і складний — поки підібрали вдалий рецепт, було багато експериментів. Морозиво виходить дуже смачне, у сусідів брали молоко, робили вершки — тож ласощі повністю натуральні.

У крамничці можна придбати мило з лаванди та свічки. Фото надала Світлана.

Усі продукти, які з’являються у нашій крамничці, придумую я. Роблю перший зразок, щоб візуально було зрозуміло, яким має бути виріб. Тоді вже готуємо ескізи, викрійки. 

Миловарінню вчилася у майстрині, а решта — самоосвіта. Шукаю інформацію, пробую, перевіряю. Наприклад, довго шукала ідеальний рецепт свічок — вони мають правильно горіти, пахнути, всі складові мають бути чітко підібрані. 

Для виготовлення ефірної олії маємо дистилятор. Він зроблений власноруч — мій тато інженер. В цьому році планувала вже покупку промислового, але не знала, як буде з обставинами. Тож поки відклала на наступний рік. 

Попри невизначену ситуацію, бізнес не стоїть на місці, я вже маю ідеї нових виробів. Наприклад, хочу створити лінійку для дітей — подушки-сплюшки із заспокійливою лавандою. Також є задуми щодо домашнього текстилю, можливо з тематичною вишивкою. Головне — працювати і дочекатися перемоги!

Коментарі

Суспільство

Як біотехнологиня та вчителька мотивують жінок змінювати професії (ВІДЕО)

Опубліковано

Біотехнологиня та вчителька пішли зі своїх робіт, щоби розвивати прифронтове Запоріжжя. А тепер попри обстріли навчають молодь урбаністики, а жінок — робототехніки. Повну історію героїнь ми розказали на ютуб-каналі ШоТам.

Історія героїнь випуску

Світлана Мамай готувала дітей до успішного складання ЗНО у приватній школі. Та її цілі змінилися, коли на Запоріжжя полетіли ракети, а на околицях точилися бої. Тоді одразу зупинили навчання, а Світлана бачила себе лише у волонтерстві.

«Усе було досить сумбурно — невідомо, що далі. Розгублені діти, розгублена певною мірою я, втрата соціальних напрацювань, які в мене були. Тобто те, що в мене було важливим у викладанні — взаємодія з людьми, це енергетика, яку ти можеш отримувати, — воно повністю зникло», — поділилася культурна менеджерка ГО «Молодь Онлайн» Світлана Мамай.

Читайте також: Підприємець із Вінниці відкрив енергонезалежну реберню на воді (ВІДЕО)

Фото: ютуб-канал ШоТам

У волонтерському штабі вона зустріла Анастасію Торянік, яка полишила роботу в біотехнологічній кампанії, аби надавати гуманітарну допомогу. Світлана та Анастасія спрацювалися і скоро опікувалися волонтерськими групами.

Та невдовзі ГО, яка координувала штаб, припинила роботу. Колежанки опинилися перед вибором: повертатися до звичних справ чи повністю йти в активізм. Тож вони долучилися до ГО «Молодь Онлайн», якій саме бракувало лідерок.

Тепер Анастасія організовує навчання для молоді Запоріжжя, а Світлана займається урбаністикою.

Відео: ютуб-канал ШоТам

Про те, як активістки розвивають громадське життя у власному місті, дивіться повне відео на ютуб-каналі ШоТам. Це відео створили завдяки підтримці Уряду Канади в межах проєкту «Голос жінок і лідерство Україна», що впроваджує Український Жіночий Фонд.

Раніше ми писали, як режисерка відкрила власну кіностудію: 17 років до мрії (ВІДЕО).

Фото: ютуб-канал ШоТам

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні презентували стрічку «Сімейний альбом» про родинну історію Голодомору й війни (ВІДЕО)

Опубліковано

У столичному кінотеатрі «Жовтень» 21 листопада презентували документальну стрічку «Сімейний альбом». Його зняла режисерка Марина Ткачук у партнерстві з Музеєм Голодомору та Українським культурним фондом.

Про це повідомили у Міністерстві культури та стратегічних комунікацій.

У фільмі досліджують історичні паралелі, які є між геноцидом росії під час Голодомору 1932–1933 років і в період повномасштабної війни.

Фото: пресслужба МКСК

Читайте також: У Сикстинській капелі та Папських апартаментах створили вісім українських аудіогідів (ФОТО)

«Прем’єра відбулася за участі творчої команди та головної героїні стрічки — британської фотохудожниці Самари Пірс. Її прадід, австрійський інженер Александр Вінербергер став випадковим свідком Голодомору в Харкові 1933 року. Йому вдалося таємно сфотографувати жертв трагедії і передати ці світлини за кордон. Вінербергер прагнув донести світу правду про геноцид українців і зупинити його», — написали в МКСК. 

Коли Самара віднайшла камеру свого прадіда та альбом із фотографіями з України, вона переосмислила свій творчий шлях. Жінка вирушила на Харківщину через 90 років після Голодомору, аби засвідчити сучасні прояви геноциду проти українського народу. 

Відео: ютуб-канал Планети кіно

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

У міністерстві зазначають, що фільм «Сімейний альбом» уперше представили у світі на ювілейному Варшавському міжнародному кінофестивалі 13 жовтня 2024 року. 

Цей фільм уже озвучили п’ятьма мовами:

  • англійською;
  • польською;
  • німецькою;
  • французькою;
  • іспанською.

Фільм «Сімейний альбом» здобув перемогу на Мистецькому конкурсі державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» у 2023 році. Стрічку створила компанія «Гуд Монінг Дістрібьюшн».

Нагадаємо, що орган із труб і уламків ракет звучатиме на вокзалі у Львові.

Фото обкладинки: ютуб-канал Планети кіно

Коментарі

Читати далі

Суспільство

8 фото Марка Залізняка, які розкривають Голодомор та інші злочини «совєтів» проти українців

Опубліковано

В об’єктив фотографа з Донеччини Марка Залізняка потрапила національна трагедія українського народу, а сам митець, даючи настанови своєму синові-фотографу, казав: «Сину, не міняй цю хорошу справу на рублі. Знімай: те, що сьогодні — рядовий знімок, то завтра буде історією»… І сьогодні його світлини дійсно стали історією, яку тепер неможливо замовчати.

Редакція ШоТам створила добірку фотографій 1930-х років від Марка Залізняка, яка варта вашої уваги.

Біографія фотографа

Марко Залізняк — фотоаматор з хутора Романівка на Донеччині, залишив фотолітопис руйнування українського села Вдале наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. На його знімках увічнено моменти колективізації, розкуркулювання, знищення майна селян, відбирання хліба та виселення до Сибіру.

Фото: архів Покровського історичного музею

Залізняк вже з 12-річного віку захоплювався фотографією. Під час Голодомору йому пропонували стати фотографом у НКВС, але він відмовився. Щоб врятувати сім’ю від голоду, він обміняв свої нагороди з Першої світової війни на два пуди хліба та вивіз їх з Романівки. Пізніше він працював на будівництві заводу у Гришиному, але змушений був повернутися до Романівки внаслідок конфлікту з головою сільської ради.

У 1934 році Залізняк був засуджений за руйнування та крадіжку колгоспної пасіки, але справу закрито після апеляції та зняття звинувачення.

Фотографії Марка Залізняк стали основою для створення документальних фільмів про Голодомор, таких як «Миттєвість нашого життя», «Симфонія Донбасу», «Голодомор» та інших. Ці знімки мають велике значення у збереженні історичної правди про Голодомор, їх використовують у підручниках, монографіях та інших джерелах.

8 фото, що доводять злочини «совєтів»

  1. Розкуркулена сім’я біля свого будинку в с. Удачне Донецької області. 30-ті рр. ХХ століття
Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

2. Розкуркулювання селянина П. Масюка. Село Удачне Донецької області. 1934 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

3. Члени товариства зі спільного обробітку землі перевозять комору розкуркуленого селянина П. Ємця до загальної комори. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

4. Збирання замерзлої картоплі на Донеччині. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

5. Розкулачені селяни села Вдале Червоноармійського району Донецької області, 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

6. Доставка майна розкуркулених селян на бригадний двір у селі Удачне Гришинського району Донецької області, 1932 рік

фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

7. Народне гуляння біля гойдалок у селі Гришине Донецької області, 1930-і роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

8. Збір зернових за допомогою лобогрійки на хуторі Романівському Гришинського району Донецької області. На передньому плані — Марія Леонтьєвна Воробйова, 1930 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

Коментарі

Читати далі