

Суспільство
Фільм «Люксембург, Люксембург» переміг на двох міжнародних кінофестивалях
Стрічка «Люксембург, Люксембург» отримала нагороди на двох міжнародних кінофестивалях.
Про це повідомляють на фейсбук-сторінці Держкіно.
Зазначається, що автор стрічки Антоніо Лукіч отримав приз за найкращу режисуру на 20-му Міжнародному фестивалі в Монте-Карло, який проходив 24-29 квітня.
Окрім того, фільм «Люксембург, Люксембург» взяв участь в основному конкурсі тижня міжнародного ігрового кіно PriGlobal, який проходив 24-28 квітня під егідою Приштинського міжнародного кінофестивалю PriFest – Prishtina International Film Festival. Журі фестивалю визначило стрічку Антоніо Лукіча «Найкращим фільмом».
Про фільм
«Люксембург, Люксембург» – другий повнометражний фільм українського режисера Антоніо Лукіча, відомого глядачам за комедією «Мої думки тихі». Фільм брав участь у конкурсі «Горизонти» на 79-му Венеційському міжнародному кінофестивалі, а 13 квітня стрічка вийшла у всеукраїнський прокат. Фільм розповідає про двох братів-близнюків з міста Лубни, які дізнаються про хворобу давно зниклого батька та вирушають на його пошуки до Європи. Головних героїв зіграли Аміл та Раміл Насірови – учасники відомого гурту «Курган і Agregat».
Читайте також: Шукаєте українське кіно на вечір? «Мої думки тихі», «Номери» та «Безславні кріпаки». 10 стрічок від ШоТам і Такфлікс
Фільм розповідає про двох братів-близнюків з міста Лубни, які дізнаються про хворобу давно зниклого батька та вирушають на його пошуки до Європи. Головних героїв зіграли Аміл та Раміл Насірови – учасники відомого гурту «Курган і Agregat».
Нагадаємо, фільм Антоніо Лукіча «Люксембург, Люксембург» увійшов у десятку найкасовіших українських фільмів часів незалежності.
Також ми повідомляли, що за чотири дні прокату в Італії та Нідерландах мультфільм «Мавка. Лісова пісня» зібрав за чотири майже €350 тисяч.
Фото: facebook.com/ukrainefilmagency
Суспільство

У Запоріжжі збудували третю підземну школу в області, у якій зможуть навчатися близько тисячі учнів. Проєкт втілили завдяки фінансуванню від держави та благодійному збору від фонду savED та KFC в Україні.
Про це повідомили у фонді savED.
Як облаштували підземну школу
Навчальний простір створили з нуля на території спеціалізованої школи-інтернату «Січовий колегіум». У школі облаштували 17 класів, інклюзивні вбиральні, зону відпочинку та медичний кабінет. У закладі встановили камери відеоспостереження, а також закупили генератори на випадок відключень світла.




Школу будували пів року. Для створення простору місцева влада звернулася до благодійників. Будівельні роботи на понад 112 мільйонів гривень провели завдяки співфінансуванню з держсубвенції та місцевого бюджету. На меблювання та дооблаштування школи savED та KFC в Україні організували збір на три мільйони гривень.
Наразі «Збір із зірочкою» досі триває, аби облаштувати ще одне укриття для навчання. Долучитися до ініціативи можна завдяки одній зі спеціальних позицій у меню KFC. Кошти одразу перераховуватимуть на благодійність.
Читайте також: В Україні запрацював безплатний ШІ-сервіс для вивчення англійської
Навчальний процес у новій школі
У школі вже можуть вчитися у змішаному форматі три сотні учнів школи-інтернату «Січовий колегіум». Разом із цим у класах вистачає місця для учнів з інших установ, зокрема в ній уже навчаються 50 дітей з релокованих закладів та шкіл деокупованих громад. Усього тут навчатимуться близько тисячі дітей у кілька змін.


«Важливо, що це саме повноцінний освітній простір під землею, а не лише укриття. Тобто діти можуть продовжувати навчання під час тривалих повітряних тривог у безпеці та зі світлом. Для savED створення таких підземних просторів у прифронтових громадах є пріоритетом наразі і буде ним у перспективі. Ми вже маємо такі об’єкти на Миколаївщині. У Запоріжжі відбувся старт співпраці, і плануємо розширювати ініціативу далі», — зазначила співзасновниця фонду savED Анна Пуцова.
Читайте також: У Дніпрі для студентів відкрили перше в східному регіоні смартукриття CLUST SPACE (ФОТО)
Про savED
Благодійний фонд savED відновлює доступ до освіти у громадах, які постраждали від війни. Організація облаштовує укриття, підземні освітні простори, відновлює школи, а також залучає підлітків до відбудови та розвитку власних громад завдяки програмі UActive. Фонд працює в п’яти областях України: Чернігівській, Київській, Миколаївській, Харківській та Дніпропетровській.
Раніше ми писали, що у Запорізькій області будують підземну школу для тисячі дітей.
Також ми повідомляли, що на Харківщині створили підземний освітній простір для дітей (ФОТО).
Фото: БФ savED
Суспільство

Український бренд одягу FROLOV 14 лютого відкриє UFW денним рок-концертом. Квитки на покази можна отримати у благодійному розіграші для проєкту «Обличчя героїв».
Про це повідомили в інстаграмі FROLOV.
У сезоні FW25-26 Ukrainian Fashion Week запустила благодійну ініціативу «Обличчя героїв». Цей проєкт спрямований на підтримку, відновлення та реабілітацію поранених з мінно-вибуховими травмами обличчя.
Щоби отримати запрошення на один із показів, необхідно:
- зробити благодійний внесок від 2500 гривень на Монобанку;
- заповнити форму за посиланням;
- обрати бажаний для відвідування показ.
Організатори транслюватимуть подію онлайн, етер можна буде подивитися безплатно.
Нагадаємо, що Ukrainian Fashion Week створює адаптивну моду для ветеранів та людей із травмами.
Також ми писали, що український бренд FROLOV створив костюм для Бейонсе (ФОТО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка UFW
Суспільство

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці закривати благодійні збори для війська, співає та читає реп. А ще почав власну справу — виготовляє дерев’яні підставки під телефон. Каже, що робить ці речі з власної потреби, — щоб було зручніше дивитися улюблені відео про риболовлю:
«Це дуже кропітка праця: я завжди кажу, що легше хату збудувати, ніж робити ці підставки. Але саме вони дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу».
ШоТам розповідає історію дідуся, який завдяки онучці став зіркою інтернету та створив власну прибуткову справу на пенсії.

Ярослав Мельничук
пенсіонер, виготовляє дерев’яні підставки
Завдяки онучці про мене знає весь інтернет
Усе своє життя я працював будівельником, а коли вийшов на пенсію, то дуже полюбив ходити на риболовлю та просто гуляти біля річки в рідному селі. З часом почав збирати різні гілки на березі, щось із них виготовляти та лакувати.
А ще мені було шкода, коли щось красиве пропадає, тому вирішив створити вдома в альтанці музей, де збирав старовинні речі, які знайшов вдома чи принесли сусіди. В мене є старі годинники, машинки для стрижки, маслобійки, фото, касети та платівки. Діти часто приходять сюди й уважно все розглядають.

Ярослав Дмитрович показує дерев’яну підставку для пляшок у власному домашньому музеї. Фото надала Віталія Грицак
Кілька років тому мені подарували смартфон. Онуки навчили ним користуватися, тож часом я дивлюся якісь відео, і так натрапив на ролик з підставками під телефон. Я вирішив, що хочу робити таке ж, бо коли ми дивилися щось разом з онукою, то зазвичай спирали телефон на якусь банку. Тому для мене дерев’яна підставка — це дійсно корисна річ.
Спершу не вдавалося створити щось красиве, але я дуже старався. Першими моїми виробами були підставки з нотами — я зробив їх для учнів моєї дочки, яка викладає в музичній школі.

Підставка «Моя дочка музикантка» від Ярослава Дмитровича. Фото надала Віталія Грицак
Далі онучка Віта написала на своїй сторінці про мене, і музичне училище з Полтавщини замовило 30 таких підставок. Потім почали замовляти й інші підписники Віти. Я не ставив якоїсь ціни — казав, що дадуть, те й буде. Половину коштів витрачав на матеріали, а половину віддавав на армію.
Мої підставки вже бачили Америку й Австралію
Справа так захопила мене, що я почав створювати зайчиків, песиків та інших тваринок. Символом нашого села Коропець є риба короп, тому я створив і таку підставку — це улюблений мій виріб, бо риболовля є моїм захопленням. До речі, її замовляють наші односельці, які живуть за кордоном, тому мої підставки вже є у Франції, Таїланді й Америці. А один з найскладніших виробів — підставка з тризубом — полетів до Австралії. Звідти ж у мене замовили кенгуру.
Підставку з тризубом замовили односельці Ярослава Дмитровича, що живуть в Австралії. Фото надала Віталія Грицак
Я створюю кожен виріб досить довго: спершу його треба намалювати, потім вирізьбити, пошліфувати та полакувати, а далі він висихає понад добу. Це дуже кропітка праця, але саме підставки дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу.
У мене поки немає майстерні — я облаштував собі робоче місце в стодолі. Там поставив свій станок і зберігаю всі підставки, яких за день можу створити пʼять-шість.
Знайомі та друзі мене підтримують — кажуть, що вже чули про мене по радіо. А я собі жартую, що мене вже навіть в Америці показують. В юності я їздив по світу й зовсім не мав часу робити щось для себе, що приносить мені радість.
Мій молодший брат — різьбяр, племінник також виготовляв меблі, тому я вирішив продовжувати сімейну традицію. Рідні завжди підтримують і радіють за мене, та іноді дружина жартує, щоб я не задирав носа, бо ще хтось мене собі забере. Але то все жарти, і я дуже вдячний своїй онучці за підтримку, і що тепер про мене знає весь інтернет.

Ярослав Дмитрович залюбки робить підставки для військових та дає лоти на благодійні розіграші онучки. Фото надала Віталія Грицак
А ще мої підставки замовляють на фронт. Якось нам навіть надіслали фото, як використовують підставку для телефона в окопі. Звісно, з військових ми кошти не брали — це наша маленька подяка за захист. Щиро хотів би перемоги для України, а ще прожити ще хоча б 10 років, щоб міг зібрати своїх рідних і друзів за великим столом в нашому селі на березі Дністра.
Перша дідова підставка зібрала 150 тисяч для війська
Мої підписники дуже полюбили діда, бо він такий, який є, нікого з себе не вдає. Та йому й не треба це робити, адже дід завжди був дуже харизматичний. Коли він почав створювати підставки, я саме організовувала благодійний збір для нашого війська — тоді ми разом зняли відео, заспівали та зачитали реп і виставили його підставку як благодійний лот.
Він і раніше допомагав мені з лотами — то свій фірмовий маринований оселедець запропонує, то домашнє вино. А того разу підписники побачили підставку й почали запитувати, чи можна таке придбати окремо.

Віта написала про дідусеві підставки у своїх соцмережах, і так у нього з’явилися перші покупці. Фото надала Віталія Грицак
Так і стартувала рекламна кампанія з підтримки дідового бізнесу. До речі, тоді ми зібрали понад 150 тисяч гривень для бригади «Рубіж» — це був один з перших виробів, який називався просто «Під ваші тіліфони». Переможець так щиро дякував, що дідові це було набагато цінніше за гроші.
Тепер, коли я організовую благодійні збори й долучаю до цього діда, то завжди знаю, що зможу швиденько зібрати необхідну суму.
Він завжди долучається до усіх моїх зборів — чи дає підставку на розіграш, чи просто сам донатить. За минулий рік вдалося зібрати близько півтора мільйона гривень, зокрема й завдяки його допомозі.
Понад пів тисячі виробів з оригінальними назвами
Дід придумує дуже цікаві назви для своїх виробів. Наприклад, підставка з нотою називається «Моя дочка-музикантка», зайчик — «Той, хто поїв усю капусту на городі», а ще є «Гусі-гусі, га-га-га», «Пливе качка, пливе сороката, я ж тобі казала, що я не багата». Також у діда є «Білочка, що поїла всі горішки і нема, що продати» або «Зуб, дешевший, ніж у стоматолога».

Кожен виріб Ярослава Дмитровича має оригінальну назву. Фото надала Віталія Грицак
За понад рік у діда було більше 500 замовлень. Він створив певний асортимент, який він виготовляє наперед, але буває, що люди звертаються з проханнями створити щось особливе. Наприклад, одна жінка замовляла підставку у вигляді окулярів для своєї подруги, яка працює окулісткою, а ще одні покупці мали вдома кажана, тому попросили вирізьбити його.
Дід дуже любить дарувати свої вироби — якщо хтось із чимось йому допоможе, він залюбки дарує якусь підставку.
Люди завжди дуже вдячні й надсилають свої фото з виробами. Я відразу роблю скрин та пересилаю дідові у вайбер. Наша з ним переписка — це суцільні скриншоти відгуків його клієнтів. Я зовсім не очікувала, що так буде, але дуже рада, що дід знайшов свою справу, і вона приносить йому радість.
Мрію про таку ж старість, як у діда
Спершу дід казав, що не треба встановлювати якусь конкретну ціну — оплата буде, що дадуть. Десь рік ми так і працювали. Люди платили по-різному — від 200 до 500 гривень. Але потім я побачила, що він приділяє цьому дуже багато часу та сил, втомлюється від фізичної роботи, тому тепер кажу, що в середньому підставка коштує 400-500 гривень, щоб дідова робота окупилася.
Коли ми надсилаємо людям вироби, завжди додаємо лист із побажаннями від діда та ще якийсь подарунок — це можуть бути сушені яблука від бабусі, свіжі груші з нашого саду, горіхи чи цукерки. Я ж дуже люблю підставку, яка в діда не вийшла — це мав бути козеріг, але ми назвали його чупакаброю, і вона тепер у мене на поличці.

Віталія з дідусем Ярославом Дмитровичем. Фото надала героїня
Я дуже щаслива, що маю у своєму житті такого діда. Він завжди дає мені щось домашнє, коли я кудись їду, та завжди зустрічає, коли повертаюся додому. Дід дуже мене любить і завжди підтримував мою творчість, тому я тепер навзаєм підтримую його справу.
Дуже ним пишаюся, адже зазвичай літнім людям складно зробити якийсь новий крок. А дід не такий — він є мотивацією для нашої сім’ї: у нього зараз така старість, якої хотілося б і мені.