Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Евакуювати онкохворих дітей. Як фонд «Запорука» підставив плече державі та врятував маленьких пацієнтів Інституту раку

Опубліковано

Пів року тому, у грудні 2021, ШоТам вперше поспілкувався з президенткою благодійного фонду «Запорука» Наталією Оніпко. Це була розмова про випадковість, яка перетворилася на потужний рух допомоги онкохворим дітям та їхнім батькам. Про реабілітаційний центр, що став другою домівкою для понад 1300 родин з усієї України. А ще – про мрію відкрити нову «Дачу».

Новий, вже не орендований, а власний, центр мав відкритися цього місяця – на початку червня. Але повномасштабне вторгнення РФ не лише перенесло цю дату, а й повністю змінило роботу фонду. За понад 100 днів війни «Запорука» зробила фактично неможливе – евакуювала за кордон сотню онкохворих дітей та забезпечила для них кращі італійські клініки, налагодила всю необхідну логістику, залучила до лікування поранених дітей провідного хірурга Європи та відкрила цілодобову лінію психологічної підтримки. 

Друга розмова з Наталією Оніпко – про «Запоруку», загартовану новим етапом війни. Про медбрата, який розважав дітей в підвалах Інституту раку, граючи на гітарі. Про лікаря, який взяв на себе відповідальність за життя 16 дітей. Про друзів, які залишаються на зв’язку з перших хвилин повномасштабної війни.

Ми планували відкрити нову «Дачу», але війна змінила всі плани

Напередодні повномасштабного вторгнення, 15 лютого, ми відкрили відділення трансплантації кісткового мозку в Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі у Львові. Це проєкт, який мав суттєво змінити надання медичної допомоги в регіоні та зробити трансплантацію більш доступною для сотень маленьких пацієнтів. 

А в червні наша команда планувала відкрити центр «Дача», розрахований на 14 родин з онкохворими дітками. Але ми не встигли – 24 лютого почався новий етап війни. Тоді в нашій «Дачі» перебувало 9 родин. І, знаєте, це зовсім різні відчуття – коли ти відповідаєш лише за свою родину, і коли в тебе 30 людей, які також потребують допомоги.

До того ж, із самого ранку з Інституту раку до нас почали відправляти дітей, яких можна було від’єднати від крапельниць. Напевно, у перші години ніхто не розумів, чи надовго це все. Тому весь день у мене були сумніви й вагання: що я маю робити з усіма родинами.

Підопічні фонду Запорука

У підвалах Інституту раку продовжували лікувати дітей

Десь по обіді я зателефонувала Сергію Притулі, аби почути ще й його думку. Мовляв, ось, у мене за такою адресою є кілька десятків людей. І він одразу відповів: організовуємо евакуацію. Я й сьогодні дуже шкодую, що не змогла переконати виїхати всіх. Люди вірили, що війна незабаром завершиться. Зрештою, в евакуаційний автобус сіли всього дев’ятеро людей – три родини. Із конвоєм поліції вони вирушили до Тернополя, там перечекали й евакуювалися за кордон, аби продовжити лікування.

Потім було ще кілька страшних днів в Інституті раку, де попри все продовжували лікувати дітей. Їх не можна було вивезти в перші дні: діти були підключені до крапельниць, перебували в трансплантаційних боксах. А це означає, що вони потребували в стерильних умовах. Зазвичай, у таких пацієнтів настільки ослаблений організм, що впродовж 21 дня до цього боксу ніхто не заходить, аби не занести інфекцію.

Але коли почалися бомбардування, діти з цих боксів щоразу спускалися в підвал під час повітряних творог. І подальше лікування фактично продовжувалося у підвалах. Зараз я розумію, що це було справжнє геройство з боку родин та лікарів. Загалом у підвалах Інституту раку перебувало 16 діток. Наш медбрат щовечора грав на гітарі, співав їм пісень, намагався підтримати.

Другу хвилю евакуації організували за три години

Увесь цей період ми підтримували ці родини, як могли. Але на початку березня стало зрозуміло, що так не має і не може бути. Потрібно евакуювати. З’явився страх, що пізніше ми вже просто не зможемо вивезти дітей. Так почалася наша друга евакуація, організована за три години.

Ми підключили «Укрзалізницю», волонтерів Червоного Хреста, довезли дітей до вокзалу. А це перший тиждень вторгнення: переповнені потяги, паніка, жах та страх. На щастя, «Укрзалізниця» знайшла місце для наших пацієнтів. Так, нехай це не було мегакомфортно. Але діти доїхали до Львова. Там ми організували волонтерів, які створили живий коридор для дітей, адже натовпи людей могли просто затоптати малечу.

Дитина в літаку

Зі Львова маленькі пацієнти вирушили до польського Жешува, а звідти – літаками до Італії. Фактично, від дзвінка керівника дитячого відділення Ігоря Климнюка до вивозу дітей на безпечну територію минуло 24 години. А вже після обіду вони були в Італії. Тобто буквально за 30 годин нам вдалося організувати та евакуювати дітей до закордонних клінік.

Вистачило одного дзвінка, аби організувати літаки для наших пацієнтів

Це все – завдяки нашим партнерам, які вже 15 років підтримують нас. Головний стратегічний партнер – це Фундація Soleterre. Зранку 24-го лютого першою мене набрала мама, а другим – президент Фундації. Мовляв, ми тут, поруч, зробимо все, що потрібно. І щойно ми були готові до евакуації, мені вистачило одного дзвінка.

Я просто сказала, що літаки мають чекати на нас у Польщі, адже діти дуже складні, логістики ще не було, довкола – суцільний хаос. Але навіть у цьому хаосі ми спрацювали відмінно. Звісно, дуже хвилювалися, що дітям стане зле в дорозі, що ми можемо когось із них втратити. Але у потяг із малечею сів керівник відділення дитячої онкології Григорій Климнюк разом із двома медсестрами. Він взяв на себе цю відповідальність та всю дорогу до кордону підтримував дітей. Медсестри полетіли з маленькими пацієнтами до Польщі та Італії, а лікар повернувся назад.

Евакуація родин, якими опікується благодійний фонд Запорука

Ніхто не тягне ковдру на себе, всі працюють на перемогу

Сьогодні маємо вже майже 100 онкохворих дітей в Італії, яких вивіз безпосередньо благодійний фонд «Запорука». Ще понад 80 дітей вдалося евакуювати іншими каналами. Наразі вже чудово працює вся логістика. У Польщі на базі UNICORN clinic створили такий собі хаб, до якого звертаються всі країни світи, пропонуючи свою допомогу хворим діткам. Тому сьогодні хаосу вже немає, все відбувається максимально злагоджено.

Дуже важливо, що сьогодні всі установи та організації об’єднані та працюють разом. Немає якогось перетягування ковдри, змагань «хто краще». І я дуже люблю українців за те, що в такі важкі моменти ми вміємо мобілізуватися, забути про все та робити спільну справу для порятунку. І, знову ж, я рада, що ми маємо таких надійних партнерів в Італії. 

Родина – величезний ресурс підтримки й допомоги

Я знаю чимало історій, коли дітям вдавалося виїхати, але на місці їм не було, кому допомогти. Адже більшість клінік пропонують лише лікування, тоді як існує ще ціла купа інших проблем. Зокрема, психологічна підтримка. Бо щойно людина опиняється у безпеці й починає лікування, вона згадує весь цей жах, починає гортати новини, сумує за своїми рідними та близькими. І психологи часто кажуть, що на відстані все це переживається важче.

Тому під час евакуації ми завжди намагаємося допомогти не лише дитині, а й родині. Ми надаємо можливість виїхати разом із маленькими пацієнтами мамі, братикам, сестричкам, бабусям. І в нас є чимало прикладів родин, які евакуювалися разом. 

Я завжди повторюю, що родина – це величезний ресурс підтримки й допомоги.

Ми підтримуємо зв’язок з усіма евакуйованими сім’ями, у нас працюють гарячі лінії в Україні та Італії. Так, ми не можемо вирішили абсолютно всі запити, але стараємося, аби люди не відчували себе покинутими. Тим, хто не витримує перебування за кордоном, ми довго пояснюємо, що війна ще не закінчилася. Адже допомога, якої потребують онкохворі діти, не може перериватися. 

Уявіть, під час повітряної тривоги дитина може лежати на операційному столі. Звісно, операцію продовжать, але може статися будь-що. Та й навіть просто перебування у бомбосховищі для пацієнтів зі слабким імунітетом – це дуже ризиковано.

Евакуація родин, якими опікується фонд Запорука

Війна вбиває по-різному і врятувати вдається не всіх

Не всі історії з нашої практики завершувалися успішною евакуацією. У нас було чимало дітей з Луганської області, яким ми допомагали покинути регіон та переїхати у більш безпечне місце. Іноді нам не вдавалося залучити до цього великі організації, але ми знаходили сміливців, які допомагали вивозити дітей. Там, на окупованих та прифронтових територіях, батькам доводиться в прямому сенсі слова боротися за життя своїх дітей. І мені дуже боляче, що є родини, яким ми не можемо допомогти.

Якось, на початку травня, мені зателефонував чоловік з Донеччини. Його населений пункт опинився під тимчасовою окупацією вже після 24 лютого. Людина плакала й просила просто поговорити. У нього онкохвора дитина, але окупанти не випускали родину на підконтрольну Україні територію. Натомість поклали до Донецької лікарні. Якщо цитувати дослівно, то чоловік назвав тамтешні умови «бомжатніком». 

Я просила залишатися на зв’язку, радила спробувати виїхати через Росію та дістатися країн Балтії, аби ми могли якось допомогти. Але відтоді він не телефонував. Що сталося із цією родиною та дитиною – невідомо. І така історія – не одна. І кожна з них – болить.

А є історії, коли можливість виїхати була, однак батьки вірили в «русскій мір» і прихід «освободітєлєй». Казали, що все буде добре. А потім втратили з нами зв’язок. Чи, скажімо, родина з Сєвєродонецька. Я особисто телефонувала матері та переконувала виїхати. Наші волонтери проїхали більшу частину шляху, і в день, коли вони вже були під містом, жінка зателефонувала і відмовилася їхати. Через страх.

І я не засуджую цих людей. Це просто факт, доказ того, що ця війна вбиває по-різному. Зокрема, і тих людей, які просто не можуть отримати необхідну допомогу.

Оперувати дітей з пораненнями допомагає хірург з Італії

Також ми почали працювати з Дитячою лікарнею Святого Миколая у Львові. Лікарня приймає поранених дітей з різних регіонів України. Ми домовилися з одним із провідних італійських хірургів, і тепер Роберто Брамбілла разом із нашими медиками щодня працює в операційних. Він спеціалізується на лікуванні ран, поранень, отриманих внаслідок війни. 

За словами Роберто, наші лікарі – неймовірні та талановиті люди, що працюють на межі можливостей. Але ні в кого з них не було досвіду роботи з такими пораненнями. Тому італієць підказує, консультує наших героїв, а також займається замовленням гуманітарної допомоги. Це матеріали, яких в Україні просто немає. Наприклад, штучна шкіра. У такій співпраці наші медики набувають нового досвіду, а діти – отримують шанс продовжувати повноцінне життя.

Крім того, у нас вже є багато домовленостей щодо протезування та реабілітації наших маленьких пацієнтів. Це те, що на нас чекає в майбутньому. Адже після операцій діти потребуватимуть справді якісної реабілітації. Я не впевнена, що після війни бюджет нашої держави зможе покрити абсолютно всі потреби. А тому важливо вже зараз домовлятися про допомогу від іноземних партнерів.

Дитина на ліжку

20% дзвінків на нашу лінію психологічної підтримки – від чоловіків

Сьогодні Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр став справжнім хабом для тимчасового перебування дітей перед евакуацією за кордон. Це величезна кількість пацієнтів і ще більша – звернень. І не лише щодо онкології чи хвороб взагалі. Люди звертаються й через страх, втрати, травми. Тому ми задіяли психологів, які працюють на базі лікарні та безкоштовно допомагають кожному, хто цього потребує. Центр відкритий не лише для пацієнтів, отримати психологічну підтримку можна й просто «з вулиці».

Та ми швидко зрозуміли, що прийдуть не всі. Адже це практично нереально, аби всі прийшли зі своєю бідою до лікарні. Зрештою, вирішили зробити так, аби людина будь-якої миті могла зателефонувати й отримати безкоштовну психологічну допомогу

Цим наш фонд займався упродовж усіх 15 років, а тому ми мали дійсно кваліфікованих спеціалістів. І це важливо, адже психологічної допомоги багато, але тут все залежить не від кількості, а від якості.

Тому я попросила своїх професіоналів підібрати ще 20 таких самих спеціалістів. Тепер з нами працюють психологи, котрі перебувають як в Україні, так і за кордоном. Хтось у країнах ЄС, хтось – у США. І це навіть добре, адже вони менш травмовані війною.

Команда фонду Запорука

Ми не очікували, але у нас дуже багато звернень від чоловіків. Здавалося б, ми всі знайомі з цим стереотипом, що чоловіки не плачуть і не ходять до психологів. Але насправді це не про слабкість. Це про сміливість. Сміливість сказати, що ти потребуєш допомоги. Сьогодні 20% дзвінків – саме від чоловіки. 

Але ми не обмежилися онлайн-підтримкою. Семеро наших психологів поїхали допомагати переселенцям, які евакуювалися до Вінниці. Також ми запустили проєкт з навчання базовим елементам психологічної підтримки для соціальних працівників та вчителів. Це не «експрес-курси психолога», ні. Ми навчаємо, як відповідати на певні питання, як спілкуватися, аби не нашкодити людині, куди з цими питаннями можна направити тощо.

Ми не збираємо гроші в Україні, тут вони потрібніші ЗСУ

Наша команда вирішила, що під час війни ми мінімально збираємо кошти в Україні. Коли мене питають, як допомогти, я завжди раджу переказати гроші на ЗСУ, до Фонду Сергія Притули. Адже точно знаю, куди підуть ці кошти і як ці люди працюють. Вони – як ми, але опікуються військовими.

«Запорука» сьогодні направлена на збір коштів за кордоном та гуманітарну допомогу. Я впевнена, що наші іноземні партнери мають допомагати Україні. І вони допомагають. Тут ще важливий момент: українським фондам та громадським організаціям варто не боятися ділитися роботою з іншими. Якщо ви бачите, що не витягуєте, – просто передайте іншим. 

Діти-підопічні фонду Запорука

Наприклад, коли ми налагоджували роботу з Intersos (організація гуманітарної допомоги, яка працює на допомогу жертвам стихійних лих та збройних конфліктів, – ред.), думали, що будемо втілювати якісь проєкти. А насправді стали таким собі консультативним органом: куди направити, що направити, в якій кількості. 

Зараз ця організація працює в містах, куди евакуюються мешканці прифронтових та окупованих територій. Купує величезну кількість всього необхідно за власні кошти. Тому необхідно підказувати, показувати, знайомити та спрямовувати. Разом у нас все вийде.

Більше про благодійний фонд «Запорука» та порятунок онкохворих дітей в Україні читайте в нашій попередній розмові.

Суспільство

Благодійна конференція “Вчасно.Кращі Незламні” обʼєднає найкращі практики цифровізації бізнесу

Опубліковано

Переможці премії “Вчасно.Кращі Незламні” поділяться успішними кейсами діджиталізації під час благодійної онлайн-конференції. Премія відзначає провідні українські компанії за досягнення у сфері автоматизації та цифрових рішень

Конференція благодійна, участь у ній може взяти кожний. Разом з Фондом Сергія Притули організатори премії збирають кошти на розмінування деокупованих територій України. 

Особливий запрошений гість – комік та волонтер Василь Байдак із сольним стендап виступом на підтримку України та вільних незламних українців

Коли: 21 червня 10:00

Де: онлайн

Організатор: сервіс цифрових рішень для бізнесу “Вчасно”

Читайте також: У ВМС показали, як відбувається знищення мін, які знаходять у Чорному морі

Премія «Вчасно.Кращі» – це відзнака для бізнесів, які попри всі труднощі активно впроваджують цифрові сервіси та стають прикладом для всього ринку. За результатами роботи 2023-го року були відібрані та презентовані показові кейси провідних українських компаній. А спеціалізоване журі із 300 кейсів обрало 12 найуспішніших. 

Учасники обговорять такі теми:

  • Як цифровізація сприяє розвитку бізнесу та робить його незламним
  • Досвід впровадження провідними українськими компаніями найефективніших діджитал-сервісів: електронний документообіг, ПРРО, цифровий підпис, еTTH та технології EDI
  • Цифрова екосистема в бізнесі та її переваги

Серед спікерів конференції:

  • Маргарита Жукова, керівниця департаменту операційних технологій ДТЕК
  • Анна Каніна, керівниця юридичного департаменту мережі магазинів «Аврора Мультимаркет»
  • Єлизавета Шевчук, директорка департаменту контрактної логістики в ДП «Кюне і Нагель»
  • Антон Скоков, керівник цифрових сервісів для бізнесу «Вчасно»
  • Ірина Ворохоб, спеціалістка відділу адміністрування та цифровізації процесів офісного управління Lifecell 

Ознайомитися з повною програмою та зареєструватися можна за посиланням.

Нагадаємо, у Києві відновили мініскульптуру “Гелікоптер Сікорського”.

Фото надали організатори

Читати далі

Суспільство

У Києві встановлять сітілайти для вшанування пам’яті загиблих військових: де саме

Опубліковано

У Києві встановлять сітілайти для вшанування пам’яті загиблих військових. Усього хочуть створити три такі інформаційні цифрові стенди.

Про це повідомляє Київська міська рада.

Їх встановлять, зокрема, на території Центрального парку культури і відпочинку, а саме біля меморіального комплексу Героїв-киян, які загинули за цілісність та незалежність України.

Читайте також: «Зробив неможливе»: український військовий збив російську крилату ракету з кулемета

Також вони будуть розташовані на розі вулиць Михайла Грушевського та алеї Магдебурзького права в Печерському районі. Їх фінансуватимуть за позабюджетні кошти.

Нагадаємо, у Мукачівському замку прикордонник створив патріотичні стінописи.

Фото: Вечірній Київ

Читати далі

Суспільство

Як зареєструвати шлюб з військовим під час війни: пояснення юристів

Опубліковано

В Україні було спрощено механізм реєстрації шлюбу для військовослужбовців. Він дає змогу не бути особисто присутнім на реєстрації. Постанова Кабінету міністрів України від 7 березня 2022 року № 213 «Деякі питання державної реєстрації шлюбу в умовах воєнного стану» стосується одного із наречених військовослужбовців, що перебувають на фронті або не мають змоги одружитися/вийти заміж офлайн.

Про це повідомляє Південне міжрегіонального управління міністерства юстиції.

Щоб укласти шлюб дистанційно, тобто без присутності нареченого або нареченої, військовослужбовцю необхідно подати відповідну заяву безпосередньому командиру, в якій обов’язково зазначити відомості про себе та наречену (нареченого), зокрема:

  • прізвище, власне ім’я та по батькові (за наявності);
  • дату народження;
  • громадянство;
  • у разі зміни прізвища – відомості про обране прізвище.

Ця заява одночасно є й підтвердженням факту надання згоди військовослужбовцем на укладення шлюбу.

Далі командир засвідчує справжність підпису на заяві та надсилає її до відділу Державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС), до якого подано заяву про державну реєстрацію шлюбу нареченим (нареченою), або до іншого відділу ДРАЦС чи до територіального органу Міністерства юстиції України, які провадять діяльність під час воєнного стану.

Відділи ДРАЦС чи територіальні органи Міністерства юстиції, до яких передаються (надсилаються) заява про державну реєстрацію шлюбу чи акт, забезпечують пересилання таких документів до відповідних відділів ДРАЦС за допомогою електронних засобів телекомунікацій. Оригінали заяв про державну реєстрацію шлюбу чи актів невідкладно передаються до відповідних відділів ДРАЦС.

Читайте також: Україна та Франція створять спільне підприємство для постачання систем РЕБ та ППО

Хто може зареєструвати шлюб за спрощеною процедурою

Цією процедурою можуть скористатися:

  • військовослужбовці Збройних сил України;
  • співробітники Державної прикордонної служби, Управління державної охорони та іншого утвореного відповідно до Законів України військового формування;
  • співробітники Національної гвардії, Служби безпеки та Служби зовнішньої розвідки;
  • поліцейські;
  • особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Державної кримінально-виконавчої служби;
  • особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро, Бюро економічної безпеки;
  • працівники закладу охорони здоров’я.

«Сам акт може складатися без особистої присутності одного чи обох наречених, але з використанням доступних засобів відеозв’язку з тим із наречених, хто відсутній, або з обома відсутніми нареченими», – йдеться у повідомленні.

Факт реєстрації шлюбу також може засвідчуватись актом, який складається керівником закладу охорони здоров’я, в якому перебувають або працюють один чи обоє наречених, та скріплюється печаткою (за наявності) цього закладу. Акт може складатися в присутності обох чи одного з наречених з використанням доступних засобів відео зв’язку з тим із них, хто відсутній, за участю двох свідків.

Актовий запис про шлюб складається в день отримання відділом ДРАЦС заяви про реєстрацію шлюбу або акту. На підставі складеного актового запису про шлюб у день звернення до відділу ДРАЦС видається свідоцтво про шлюб. Якщо звернення до відділу ДРАЦС, яким зареєстровано шлюб, неможливе, відповідне свідоцтво видається в іншому відділі ДРАЦС, у разі внесення відомостей про такий шлюб до Реєстру та за наявності доступу до нього.

Фахівці підкреслили, що державне мито за державну реєстрацію шлюбу не стягується.

Нагадаємо, Вокалістка Within Temptation стане хедлайнеркою на ATLAS UNITED 2024.

Фото: З відкритих джерел

Читати далі