Документальний фільм «Битва за Київ» здобув перемогу на Портлендському кінофестивалі

Нарізати овочі, поснідати улюбленими стравами, одягти штани — всі ці повсякденні справи стають справжніми викликами для тих, хто отримав поранення чи вчиться жити з протезами. 

Але українці створили ініціативи, завдяки яким військові та цивільні з пораненнями мають змогу отримати адаптивний одяг на липучках, дерев’яні дошки з металевими голками для закріплення продуктів і зручного нарізання та інклюзивні керамічні тарілки зі спеціальними штифтами, щоб їжа не ковзала. ШоТам розповідає, хто та як втілив у життя ці важливі проєкти.

Адаптивний одяг від «Швейної роти»

Ксенія Самойлич

співзасновниця волонтерської ініціативи «Швейна рота»

Починали вдвох, а зараз мають спільноту з 700 майстринь 

Співзасновниця волонтерської ініціативи «Швейна рота» Ксенія Самойлич розповідає, що на курсах шиття для дорослих познайомилася з майбутньою колегою Мариною. Це знайомство з часом переросло у справжнє партнерство — з травня 2022 року жінки почали шити адаптивний одяг:

«До того співзасновниця ініціативи Марина Пальченко шила адаптивний одяг у 2014-2015 роках, коли відвідувала поранених захисників у Дніпрі. Вона приносила їм їсти, а вони тільки простирадлами прикривалися, бо не могли жоден одяг вдягнути».

Навички знадобилися й під час повномасштабного вторгнення. Спочатку жінки взялися шити теплий одяг на передову, але коли навесні отримали запит від шпиталю на труси на зав’язках, то взялися й за це. Згодом зняли майстер-клас і заохочували інших майстринь долучатися.

Але запит на адаптивний одяг був не лише в Дніпрі, а й у Харкові, Полтаві, Києві чи Миколаєві, тож колежанки почали шукати контакти лікарів з різних міст. Так почалася їхня робота: у регіонах більшало волонтерок, за містами сформувалися «підрозділи». Кравчині на місцях домовлялися зі шпиталями та дізнавалися про актуальні потреби. 

«Ми постійно отримуємо зворотний зв’язок від медиків, від хлопців і дівчат поранених, які носять цей адаптивний одяг, та вносимо правки у свої моделі».

Коли запитів стало більше, ніж вони могли покрити, то засновниці ініціативи придумали дещо новеньке: «Швейна рота» закуповує матеріали, липучки, фурнітуру, викроює деталі та надсилає всім охочим такий набір для шиття, а також пропонує переглянути майстер-класи з поясненнями. Усі розроблені лекала від «Швейної роти» також є у відкритому доступі, тож будь-хто може пошити такий одяг для своїх близьких. Зараз у спільноті волонтерять понад 700 майстринь з усієї України — це аж 15 «підрозділів»! І ще кілька за кордоном — у Канаді та Великобританії.

Шиють кіберодяг для захисників та захисниць

В асортименті «Швейна рота» має понад 50 різних виробів — від штанів до рукавичок. Усі моделі адаптивного одягу мають частку «кібер»: кібершорти, кіберштани, кіберфутболка. З приходом холодів жінки розробили нову модель кіберодягу — спеціальний чохол, що закриває апарат на нозі:

«Шпиці дуже сильно пропускають мороз до тіла, тож військові рятуються, як можуть. Казали, що брали пакети й обмотували скотчем навколо ноги — так вони мали можливість вийти на вулицю. Але наш чохол — хороший спосіб утеплитися».

Деякі вироби шиють з нуля, а деякі переробляють, якщо дружні магазини віддають їм худі, футболки чи штани. Та найбільше допомагають люди, які донатять на роботу «Швейної роти». 

«Ми весь цей час, починаючи з лютого 2022 року, працюємо на волонтерських засадах — усі наші майстрині, координатори. Це наша подяка захисникам».

«Швейна рота» намагається забезпечити військових у госпіталях усім необхідним: вони привозять гігієнічні набори, шиють торбинки, допомагають з телефоном чи зарядкою, адже часто поранені потрапляють до лікарень узагалі без речей.

Для жінок створюють спеціальну адаптивну білизну, яка підходить не лише в разі поранень, а й для побуту на передовій. Загалом шиють невеликими партіями, щоб економно витрачати кошти. Мають три основні розміри, але можуть виготовляти одяг і під запит. 

«Загалом ми вже відшили понад 100 000 одиниць адаптивного одягу за ці майже три роки. Якщо чесно, то зараз і не встигаємо рахувати, тож може бути значно більше. Закрили понад 1 500 адресних запитів за рік».

Для таких запитів є спеціальна гугл-форма, через яку самі військові чи їхні близькі можуть замовити безкоштовний адаптивний одяг. А підтримати виробництво «Швейної роти» можна донатом на банку.

«Ми шиємо адаптивний одяг для того, щоб поранені захисники, захисниці, цивільні люди мали можливість вийти на вулицю, в кав’ярню. Аби цей одяг був гарний, зручний, функціональний, їм нічого не заважало. Щоб вони мали можливість виглядати гідно».

Дошки для нарізання від Ukrainian Kitchen Crafts

Ілона Цветкова

співзасновниця Ukrainian Kitchen Crafts

Замість пластикової — дерев’яна дошка з металевими голками

Бренд Ukrainian Kitchen Crafts з’явився в Кривому Розі у 2022 році. Раніше вони займалися меблями, але вирішили перебудувати роботу на менші вироби, щоб мати змогу надсилати їх поштою. 

На перший фестиваль «Кураж Базар» у Києві під час повномасштабного вторгнення Ілона приїхала з дерев’яними свічниками та дошками. Саме тоді стався перший крок до того, аби робити щось корисне й актуальне — ерготерапевтка Марія із Superhumans придбала свічник бренду, і це стало початком співпраці восени 2023 року:

«Вона тоді сказала: “Я з вами зв’яжусь. Здається, у мене до вас є прохання”. Пізніше вона показала нам адаптивну дошку з пластику, на якій люди з протезами вчилися нарізати продукти в реабілітаційному центрі».

Тож завданням бренду стало створити зручну адаптивну дошку з дерева. На ній розміщені спеціальні металеві голки, за допомогою яких продукт закріплюють для зручного нарізання чи очищення від шкірки.

«Дошка виготовлена з твердої породи деревини, а металеві елементи — з нержавіючої сталі. Завдяки цьому кріпленню нею можуть користуватися й люди з інвалідністю — не лише ті, хто потребує протезування».

На вдосконалення виробу пішло десь три місяці:

«Ми пробували різні розміри, товщину, більш чи менш гострі голочки та надсилали до Superhumans, щоб нам затвердили продукт».

«Душа не дозволяла виготовляти лише красу»

Близько пів року Ukrainian Kitchen Crafts виготовляли дошки з залишків деревини свого виробництва та не брали за ці вироби грошей. 

Вони налагодили співпрацю з п’ятьма реабілітаційними центрами в Києві та Львові, де військові та цивільні можуть ознайомитися з виробами, а коли їх виписують, то ерготерапевти зв’язуються з брендом, тож така адаптивна дошка з’являється і вдома в людини, щоб та продовжувала опановувати навички.

«Перша дошка, яку ми створили, була для цивільної жінки, яка втратила одну верхню кінцівку й одну нижню та перебувала в Superhumans. Антоніна дуже любила готувати, а після поранення це було складно».

Охочих отримати дошку ставало все більше, тож бренд вирішив відкрити банку й так оплатити цілу партію. Перші гроші вдалося зібрати завдяки гастроблогерці Дарії Крікуновій, завдяки чому виготовили 40 виробів.

«У нас постійна черга на виготовлення — майстри працюють у вільний час. За рік вдалося зробити десь 75 дошок».

Буває, що звертаються і поза чергою — наприклад, хочуть придбати такий виріб на подарунок. Для замовлень бренд створив окрему інстаграм-сторінку, а щоб ще більше людей змогли отримати безкоштовну адаптивну дошку, має банку, на яку всі охочі можуть задонатити.

Майстерня Ukrainian Kitchen Crafts у Кривому Розі переживає не найкращі часи — влучання за кілька метрів, постійні обстріли, перебої зі світлом, підтоплення через підрив дамби Каховського водосховища. Але бажання допомагати та долучатися сильніше:

«Душа не дозволяла виготовляти лише красу, якщо є потреби в дуже важливих речах». 

На адаптивних дошках бренд не зупиняється: на черзі спеціальна дерев’яна підставка для фіксування тертки — ще один елемент ергокухні, який розробляють ерготерапевти. 

Інклюзивна кераміка від Вікторії Белявської

Вікторія Белявська

художниця-керамістка

Прийшла поїсти рамену зі своєї тарілки та… отримала перше замовлення

Вікторія Белявська почала займатися керамікою з початком повномасштабного вторгнення — ліпила різноманітні вироби, мала донатні колекції:

«Я одразу вирішила, що якщо я можу цим займатися в такий складний час і отримувати задоволення, то ці колекції мають бути ще й корисними».

Керамістка багато часу проводила на закордонних сайтах для крафтярів, щоби бути в курсі тенденцій, і на одній з таких платформ побачила тарілки для людей з порушеннями моторних функцій. Вона почала глибше досліджувати тему, спілкувалася з ерготерапевтами та з подругою, яка працює з людьми з ментальними порушеннями. Така тарілка має вищий бортик і спеціальні керамічні штифти для зручності, на які можна нанизувати їжу чи розміщувати її між ними.

Результатом стали перші one-handed plates у закладі NAUSHI в Києві. Вікторія каже, що це було сходження ідей і думок:

«Я люблю рамен і прийшла до них їсти зі своєю тарілкою. Вони побачили, що я керамістка, й одразу спитали, чи можу для них зробити one-handed plates, бо й самі вивчали це питання. Ми узгодили всі умови, глазурі тощо, і я зробила для них чотири тарілки».

Перші вироби Вікторія робила досить інтуїтивно, на основі порад, тож просила у військових, яким надсилала вироби, щоб ті ділилися враженнями. У їхньому виготовленні є багато нюансів — наприклад, ці тарілки не мають бути занадто легкими чи важкими. Важить і розміщення штифтів та висота бортиків.

«Я хочу, щоб у людей були дуже прості радості щодня. Я сподіваюсь, що вони через оцю ручну роботу, через яскравість кольорів і зручність будуть радіти, що ця тарілка полегшить їм сніданок».

Зараз Вікторія також налагодила співпрацю з закладами «Трипіччя» в Харкові, «Тісто, сир і тітка Белла» в Києві, Foundation в Одесі, «Товариство» й «Республіка саду» у Львові та Gastro Bar Uglovoy в Ірпені.

Можна «підвісити» тарілку для військових

Після того, як Вікторія опублікувала відео з тарілками, до неї почали звертатися люди, що хотіли замовити такий виріб для своїх близьких чи в реабілітаційні центри. Так тарілки з’явилися в кількох реабілітаційних центрах на Київщині, Волині та Галичині.

«Я не можу брати гроші з людей, які нас захищали, — це якось не дуже правильно. Тож я запропонувала “підвісити” тарілку — подарувати її військовому».

Виріб коштує 700 гривень. Є й випадки, коли тарілку купують для цивільних, наприклад, для людей після інсульту чи з розсіяним склерозом. Зараз Вікторія виготовила близько 30 тарілок, але є й нові на черзі. Процес їхнього виготовлення доволі тривалий — близько двох тижнів при хорошій температурі в майстерні:

«У мене майстерня невеличка, тож я їх підсушую на столі, а потім кладу в піч. Піч довго нагрівається, а тарілки мають бути сухі, бо якщо там буде хоч трохи вологи, то вони тріснуть».

Вікторія не зупиняється на пласкій тарілці — розробляє ще глибоку, а також склянку. 

«Тарілочка буде кулеподібна, на дні — впадина, де має збиратися остання ложечка супу, а задня стінка заокруглена, щоб можна було притиснути».

Такий посуд зазвичай роблять з пластику, але Вікторія завжди любила яскраві тарілки та привозила з подорожей унікальні вироби:

«Власне, я в кераміку прийшла, щоб створити те, з чого хочу сама їсти. Тож і для цих тарілок хочу яскравих кольорів, естетики, прикольності. Щоб не було такого, коли сервірують стіл і в усіх яскравий, прикольний посуд, а в тебе якась пластикова, не дуже естетична штука».

Мініскульптуру встановив проєкт «Шукай!», вона складається з двох потягів, які прибувають на першу платформу «залізних воріт» Києва.

Про це повідомили у пресслужбі проєкту.

Як виглядає скульптура

Один із поїздів із військовими з Краматорська, інший — з-за кордону. Автори вказують, що залізничний вокзал стає локацією-символом українців, які прямують додому або повертаються з фронту.

«Колись головним урочистим в’їздом до міста були Золоті ворота. Через них у Київ в’їжджали учасники військових походів, посли країн-друзів Русі. Тепер на себе цю роль перебрали Залізні ворота залізничного вокзалу. Залізні ворота — нові Золоті, парадний в’їзд для киян, що повертаються додому», — каже авторка проєкту «Шукай!» Юлія Бевзенко.

Прототипи персонажів

У персонажів, зображених на скульптурці «Повернення додому», є прототипи:

• військовий зі своєю дружиною, яка приїхала в Краматорськ поїздом, щоб дізнатись із чоловіком стать їх майбутньої дитини;
• хлопчик із загубленою в поїзді, а потім повернутою залізничниками іграшкою;
• родина з Маріуполя.

У проєкті вказують, що з моменту відкриття скульптура слугуватиме нагадуванням про важливість повернення всіх українців додому.

Читайте також: Українській Вікіпедії 20 років: у Києві нагородили людей, які розвивали платформу (ФОТО)

Партнери створення артоб’єкта

Створення мініскульптури стало можливим завдяки партнерам проєкту: Укрзалізниці та Visa, меценату скульптури.

«Залізниця привезе додому кожного. За графіком. Від початку повномасштабного вторгнення залізничники евакуювали понад чотири мільйони українців, переважно з дітьми та улюбленцями. У зворотному напрямку — на схід — ми щодня відправляємо тисячі наших незламних захисників. Ми продовжуємо рух заради повернення їх усіх: врятованих від війни жінок та дітей з-за кордону, а наших воїнів — з фронту», — прокоментував виконувач обов’язків директора Вокзальної компанії Укрзалізниці Сергій Олійник.

Читайте також: В Україні зацифрували 300 творів Івана Франка: їх представили у вільному доступі

Де шукати

Мініскульптура «Повернення додому» знаходиться на Центральному залізничному вокзалі Києва поблизу зали відпочинку Visa.

Нагадаємо, що київська мережа кав’ярень до Геловіна перетворила свої фасади на стіни з незакритими зборами.

Фото: пресслужба проєкту

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.

Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше

Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.

Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Інші матеріали спецпроєкту

До села Озеряни Варвинської громади, що на Чернігівщині, пожежникам доводилося їхати 15 км. Влада та місцеві жителі вирішили — треба оновити власну майже 100-літню пожежну частину.

Проте в умовах війни їм бракує коштів на будівництво та придбання необхідного обладнання, тому громада почала співпрацювати з міжнародними партнерами. Що їм вже вдалося зробити, дізнався ШоТам. 

Виклики: «Поки пожежники доїдуть у найвіддаленіше село, може й хата згоріти»

«До нашої громади входять 13 населених пунктів. Варва розташована посередині, і там є пожежна частина. Проте якщо стається пожежа, наприклад, у селі Озеряни, то доведеться їхати 15 км, а до інших сіл буває і 25 км», — розповідає перший заступник селищної голови Віктор Гармаш.

Один з пожежних відділів у Варвинській громаді заснований ще в 1938 році й давно потребує технічного оновлення. До того ж за 10 км від громади розташована лінія фронту, тому місцева влада почала шукати способи модернізувати пожежну частину.  

За словами Варвинської селищної голови Валентини Саверської-Лихошви, у громаді була одна стара пожежна машина, що працює вже десятки років. Часом вона могла поламатися просто під час пожежі:

«Поки пожежна охорона доїде в найвіддаленіше село, то може й хата згоріти».

Рішення: будівництво сучасної пожежної частини

За допомоги Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» громаді вдалося зареєструвати в селі Озеряни місцеву пожежну охорону. Зокрема, спеціалісти допомогли зробити положення про пожежний підрозділ, і в лютому 2024 року комунальний заклад став окремою юридичною особою.

«Пожежна частина — це безпека жителів громади, тому була потреба створити комунальний заклад. Для цього було проведено багато консультацій не лише з юристами, а й з іншими фахівцями. Далі буде придбання техніки для персоналу, але основне — це автомобілі», — зауважує Віктор Гармаш. 

Уже в серпні в селі виділили земельну ділянку для будівництва сучасної пожежної частини на три гаражі. У пожежному підрозділі Варвинської МПО в Озерянах працюють вісім  рятувальників, яких перевели зі старого відділу.

Крім цього, Варвинська селищна рада почала співпрацювати з Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ), яке допоможе в будівництві станції, придбає спорядження для пожежників і проведе для них навчання.

Аби посилити громаду, Проєкт USAID «ГОВЕРЛА» надав і техніку для комунальних підприємств — екскаватор з навісним обладнанням, трактор, п’ять генераторів, дві освітлювальні вежі, сучасний самоскид і три подрібнювачі гілок.

«Нам важлива співпраця з Проєктом USAID «ГОВЕРЛА», бо в цей час у всіх громадах поганий фінансовий стан через війну, і ми не виняток. На прифронтові території не завжди хтось хоче приїхати, але спеціалісти Проєкту допомагають розв’язувати проблеми по всіх напрямках — вони підтримують місцеве самоврядування консультаціями та навчанням», — каже Віктор Гармаш.

Керівниця відділу соціально-економічного розвитку громади Оксана Нечай розповідає: 

«Спеціалісти відгукуються на всі наші питання. Вони допомогли оновити регламент і статут селищної ради, а тепер ми разом напрацьовуємо план просторового розвитку. Команда Проєкту завжди з нами зв’язується після тренінгів: вони все пояснюють і розставляють по поличках — хто та що повинен робити».  

У планах місцевої влади — зробити власне депо, ознайомлювати дітей з професією пожежника та облаштувати майданчик для тренувань.