«Уявляєте, все твоє майно нищать, а ти нічого не можеш зробити». Як росіяни руйнували будинки у Ягідному, а волонтери з «Добробату» їх відновлюють

Ольга Матвієнко спостерігала, як її будинок і все нажите майно горить. Її та ще понад 300 мешканців Ягідного, що на Чернігівщині, тримали в підвалі місцевої школи росіяни.

«У підвалі ми жили напроголодь: вогнище розпалювали, кип’ятили воду на чай, кашу, трохи продуктів знайшли в школі й садочку. Стаканчик на 200 грам на 2 людини — оце обід», — пригадує Ольга.

Невдовзі Ягідне звільнили, але будинок Ольги був зруйнований вщент. Уже у 2023 році завдяки небайдужим волонтерам з добровольчого будівельного батальйону «Добробат» тепер у неї знову зʼявився дім. 

Про жахи окупації та відновлення Ягідного поговорили з жителькою села Ольгою Матвієнко, головою громади Оленою Швидкою та виконавчим директором «Добробату» Дмитром Івановим. 

Ольга Матвієнко

жителька села Ягідне, що на Чернігівщині.

«Чого ви до нас прийшли? Ми вас сюди не звали» 

3 березня 2022 року навала росіян зайшла до нас у село з танками та солдатами. Були вже бої, на Чернігів летіли балістика й ракети. Ми з чоловіком ховалися в погребі, а десь після обіду окупанти приїхали танками та БТР-ми на наше подвір’я: поламали огорожу, ворота. Нас із чоловіком витягли з погреба — шукали «бандерівців» і «нацистів». Забрали в нас телефони, стали вибивати двері в хату, бо була зачинена. Стріляли й відбивали замки — так і стали повністю хазяїнами. Потім подивилися, що нікого тут більше немає, і знову нас загнали в погріб, сказали сидіти тихенько. У хату не пускали, тільки говорили: «Так ви харашо здєсь живьоте! У вас всьо єсть: свєт, газ, асфальтірованиє дарогі — ето город, а нє сєло».

Нас не випускали навіть поїсти, а самі з холодильника все забрали. Шукали самогонку — були дуже п’яні. Я до них казала: «Чого ви до нас прийшли? Ми вас не звали сюди. У нас все добре, ніяких нацистів і бандерівців немає, ми живемо мирно, працюємо, будуємося — нам нічого від вас не треба, оставте нас у спокої». А вони вже понапивалися: «Бабушка, ти нє то говоріш» — і автомат на мене. І що ти скажеш? Кричала в погребі, істерика в мене була. Але вже 4 березня вони наказали йти в шкільний підвал — а школа від нас за 200 метрів, через город. То ми схопили, що було, навіть ліків не взяли, і пішли до інших.

Дивилися на пожежу у своїй хаті й нічого не могли зробити

Кожен ранок і вечір росіяни їхали туди-сюди нашими городами на БТР-х, танках. Прильотів багато було — йшли великі бої в цьому малесенькому населеному пункті. Поруч траса — їх на Київ не пускали, на Чернігів теж, і вони на цьому клаптику весь час воювали з нами. І все кричали: «Де ваші бандерівці? Ми прийшли вас освобождать! Но ми ж не нємци». Але ж у підвалі ми жили напроголодь: вогнище розпалювали, кип’ятили воду на чай, кашу, трохи продуктів знайшли в школі й садочку. Стаканчик на 200 грам на 2 людини — оце обід. З дому нічого взяти не могли. Картоплю вони з погреба викинули й вона замерзла, консервацію поїли й розбили. Та й нас не пускали.

19 березня вдень дивимося — горить наша хата. Сарай у нас був двоповерховий — дивимося, а вже й сарай горить. Уявляєте, все твоє майно нищать, а ти нічого не можеш зробити — росіяни не пускали.

У підвалі школи разом з іншими жителями пробули аж до звільнення Ягідного ЗСУ наприкінці березня. Коли ми прийшли в хату, тут не було живого місця — саме попелище. 

Дуже швидко почали з’являтися стіни — і надія

А потім із села евакуювали хворих, глухих, контужених, бо росіяни стріляли біля нас за 10 метрів. Уже в червні повернулися. Ми з чоловіком ціле літо працювали: вивозили цеглу, розчищали місце. Громада теж допомагала, не бракувало й волонтерів. 

Умови були тяжкі, бо нічого не мали — ні ложки, ні виделки, ні тарілки. Нам все позносили люди. Навіть те, в чому я зараз одягнена — все чуже. Розумієте, як це тяжко в такому віці, що вже не заробиш ті кошти, які вкладав у двір, будівництво, техніку. Уже скільки там життя лишилося… Але «Добробат» дав нам майстрів із золотими руками, дав нам надію жити.

Наскільки це велика підтримка — моральна, психологічна — надихає жити й працювати разом з ними. Велике їм дякую! Першим приїхав Ярослав Анатолійович. Це він покликав на допомогу своїх друзів Олександра і Дмитра — один з Маріуполя, другий з Кривого Рога. Дуже швидко почали з’являтися стіни — і надія. 

Хлопці мурували стіни, дах ставили — вже наш будинок красивий! Ярослав навіть доробив зруйновану кочегарку, тому тепер у нас є котел і тепло в хаті. Він прийшов у травні, та вже глибока осінь — з села не їде, допомагає нам та іншим будинкам. Ще й у села поряд встигає.

Нам відбудували будинок, всередині ми вже трошки самі справляємось: поштукатурили, підшили стелі, зробили опалення, і вже три тижні живемо. А влітку жили в гаражі, поки хату будували.

Олена Швидка

голова Іванівської сільської громади.

367 жителів у підвалі школи — на людину припадало пів квадратного метра

Ягідне — це село Іванівської громади, яке найбільше постраждало в березні 2022 року. У селі 176 будинків — жоден з них на той час не вцілів. З усіх будинків 16 зруйновані вщент, інші — пошкоджені.

Підвал школи в селі Ягідне — найжахливіша окупація і знущання над людьми. 367 людей — це все село — зігнали в підвал місцевої школи. Підвал має 197 м², на людину припадало пів квадратного метра. Найменшій дитині було 1,5 місяці, найстаршій людині — 93 роки. Не вистачало їжі, місця, повітря. Люди почали від задухи божеволіти й помирати. Неможливо було навіть винести трупи з цього підвалу — мертві знаходилися поруч з живими.

Росіяни зайшли в нашу громаду вже дуже злі, адже їм не одразу вдалося перекинути понтонний міст через Десну — зазнали багато втрат. Перше село, яке вони окупували — Золотинка, одне з найменших сіл громади, де постійно проживає 40 людей. Десь за годину вони вже були в Ягідному. Почали зганяти всіх людей без винятку в підвал школи. Вони зробили начебто живий щит: над підвалом, на першому поверсі організували свій штаб. 

Усі малюнки на стінах і речі в цьому підвалі — те, що залишити наші люди тут у березні 2022 року. 

Від редакції: Відповідальним за насильне утримання жителів Ягідного у підвалі місцеві називають російського офіцера з позивним «Кльон». Журналісти-розслідувачі Суспільного понад рік шукали його — і знайшли, завдяки тому, що російська пропагандистка і співачка Чічєріна опублікувала відео. Це допомогло натрапити на слід «Кльона».

Ми змогли вийти на вулиці й побачити своїх сусідів

Я також зі своєю сім’єю була в окупації в Іванівці — центрі громади. До нас зайшла не «еліта»: тувинці, буряти. Деякі з них не розуміли російської мови. Вони не казали, що шукають голову, а тільки: «Гдє ваша власть?». З гордістю можу сказати: ні мене, ні депутатів місцеві не здали. Мене врятувало ще й те, що приліт у мій будинок був 4 березня, а окупували село 5, і ми вже з сім’єю жили в сусідів.

І навіть у жахливому підвалі в Ягідному також шукали владу. Там був наш місцевий депутат, але про нього ніхто не сказав. Велика вдячність людям, що вони настільки згуртувалися. 

30 березня вся наша громада — і підвал у Ягідному, і люди в інших селах — почули гул машин. Ми відчували, що щось відбувається, а потім побачили, як техніка їде — росіяни просто втікали від нас. 30 березня ми змогли вийти на вулиці й побачити своїх сусідів. У Ягідному так само — люди вийшли з підвалу й побачили, що від їхніх будинків майже нічого не залишилося. Село було зруйноване. Наші зайшли 31 березня. 

І тут почалася допомога: приїжджали перші волонтерські автобуси, і люди просто сідали в авто без речей, бо в них не було нічого. Вони втікали від того жаху, який пережили.

«Добробат» працює в усіх селах громади

Попри все, майже 90% людей повернулися до Ягідного. У травні 2022 року найпершими помічниками для людей були саме хлопці та дівчата з «Добробату». Вони відновили дві вулиці, ремонтували дахи, вставляли вікна та двері. Але робота продовжилася не тільки в цьому селі — «Добробат» працює в усіх селах громади. Волонтери постійно живуть тут, поруч з місцевими жителями.

Загалом у громаді 2015 домогосподарств знищені й зруйновані, з них 1000 вдалося відновити — левова частка з них саме руками «Добробату». 

У Ягідного багато помічників: наприклад, уряд Латвії виділив будматеріали на сім зруйнованих вщент будинків. Та ще багато людей залишаються без даху над головою — поки проживають у родичів, друзів. А деякі й зовсім не повернулися, бо не мають де жити.

Читайте також: Зруйнований центр, помста Кобзаря, графіті Бенксі та С215. Як Бородянка відновлює культуру після окупації

Дмитро Іванов

виконавчий директор «Добробату».

Без об’єднання суспільства ми не витягнемо країну

«Добробат» — це не тільки відбудова, це філософія об’єднання: вчителі, лікарі, студенти разом з професійними будівельниками відновлюють будинки. Ми зробили більше трьох тисяч об’єктів — це fast recovery, тобто швидке відновлення. Але розпочинався «Добробат» як ініціатива, де ми розбирали завали, і досі  продовжуємо допомагати з цим. Наразі перейшли до більш серйозного будівництва: у Чернігові зробили укриття в садочку, у Ромнах — школу. Ми по всій країні відбудовуємо такі об’єкти.

Працюємо ми вже 1,5 роки. Маємо близько 50 тисяч волонтерів, які подали заявки. Понад 20 тисяч з них — ті, які вже виїжджали на об’єкти.

Ми порахували: у найближчі 10 років Україні потрібні 1,5 мільйони будівельників, а до початку активних бойових дій їх було 300 тисяч. Без об’єднання громадянського суспільства ми не витягнемо країну. Ресурси та матеріали знайдуться, але потрібні робочі руки, які об’єднані ідеєю відбудови країни.

Люди, для яких ми відбудували дім, їдуть з нами далі — відбудовувати житло для інших

Наразі працюємо в Чернігівській, Сумській, Київській, Харківській, Запорізькій Миколаївській та Херсонській областях, але плануємо й надалі розширювати свою присутність у тих областях, які найбільше постраждали, як-от Донецькій, Одеській і Дніпропетровській. Хочемо якнайбільше допомагати людям. «Добробат» — це людиноцентричний проєкт. Люди роблять для людей — це найкраще, що може бути.

У нас дуже багато партнерів: Латвія, Естонія, Бельгія, американські та британські проєкти. Також український соціально відповідальний бізнес, міжнародні компанії. Ми кожного дня з кимось зустрічаємось і ведемо перемовини, щоб знайти ресурс для відбудови. У нас є сайт — там можна подати заявку на волонтерство чи на відновлення. Чим більше буде в нас ресурсу, тим більше ми зможемо допомагати. 

Іноді ми приїжджаємо на об’єкт, відбудовуємо, і люди, яким ми допомогли, їдуть з нами далі — відновлювати житло для інших. Ми також вкладаємо в розвиток наших волонтерів: вчимо надавати першу психологічну та медичну допомогу. Вони ж приходять на місце, а тут фундамент і руїни. 

Хочемо встигнути до морозів, аби люди могли перезимувати у своїх хатах

Наші учасники самі навчаються поруч з професійними будівельниками — є бригадир, який керує процесом. Та зараз ми розробляємо профільні курси, щоб люди могли отримати будівельну спеціальність.

Працюють з нами не лише українці — у нас волонтери з 25 країн. Це професійні будівельники, моряки, просто небайдужі люди. Тут, у Ягідному, на будівництві були й німці, й американці. Держсекретар США Ентоні Блінкен приїхав до нас на об’єкт і був здивований, коли зустрів двох американців.

Загалом у Ягідному в нас у роботі 80 будинків. До морозів ми хочемо доробити вікна, дахи, щоб люди могли перезимувати у своїх хатах. Житло Ольги Матвієнко побудували з нуля. Воно згоріло в березні 2022-го, а влітку того ж року ми приїхали розібрали дім, потім знайшли матеріали й почали будувати. За літо 2023 його побудували: стіни, дах, вікна. Останнє, що зробили — котельню. Тепер ця сім’я знову має дім.

Цей матеріал створено ГО «Криголам» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ICAP Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. 

Зміст статті не обовʼязково відображає погляди ICAP Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.