Замість традиційних цеглин — бетонні шари, які поступово виходять з 3D-принтера й формують будинок. Замість будівельників — програмісти, які контролюють процес. І ось дім буквально виростає на очах. Тепер у такому сучасному житлі мешкає родина Березових з Ірпеня.
Їхній попередній будинок голова сім’ї Ярослав так і не встиг добудувати — загинув під час боїв за Бахмут. А дім знищили росіяни трьома снарядами на початку повномасштабної війни.
Але завдяки благодійній ініціативі «Об’єднані заради допомоги» від БФ «Обійми нації» родина знову має житло. Про відновлення життя та надрукований 3D-дім #ШоТам розповіла Аліна Березова.
Мріяли про власний будинок
У 2015 році родина Березових придбала землю в Ірпені, щоб здійснити свою давню мрію — побудувати сімейний будинок. Протягом п’яти років Ярослав самотужки зводив дім. Його донька Аліна пригадує, що коли тато закладав фундамент, він попросив доньок щось на ньому на згадку намалювати:
«Тоді я намалювала на фундаменті два сердечка та зірочку. Це був мій маленький внесок у будівництво нашого родинного гнізда. Але я не думала, що мені знову доведеться побачити цей малюнок».
Коли будівництво підходило до завершення, почалася повномасштабна війна. 24 лютого Аліна зустріла у бабусі. Дівчина прокинулася від дзвінка батьків, які попросили швидко зібрати найважливіші речі та документи. Незабаром батько відвіз усю родину до їхнього будинку, де був погреб. Через кілька днів до них приєдналася сестра Аліни зі своїм хлопцем. Там усі разом ховалися від обстрілів.
Кухня сама не зробиться — війна зачекає
Будинок родини був розташований у полі на околицях Ірпеня, в селі Михайлівка-Рубежівка, через яке окупанти колонами рухалися на столицю. Під час повітряних тривог і вибухів, коли всі спускалися до погребу, батько Аліни продовжував робити ремонт.
«Одного разу, коли поблизу були вибухи, мама звернулася до нього зі словами: “Зая, ти це чуєш?”, на що він жартівливо відповів: “То я кухню роблю, без паніки”. Він розумів, що з війною можна втратити багато, й тому продовжував добудовувати дім навіть у таких тяжких умовах».
3 березня Аліна та її сестра залишилися вдома самі, а батьки разом з хлопцем сестри поїхали в магазин по продукти. У цей момент почався інтенсивний обстріл. Батько, незважаючи на заборони на блокпостах, поспішав рятувати доньок. Того дня родина просиділа в погребі 22 години під звуки вибухів, крики поранених, кроки окупантів і розмови, яких вони не розуміли, бо це були кадирівці.
Батько Аліни, який мав багато друзів у ТрО, активно допомагав координувати українську артилерію. Після тієї жахливої ночі родина покинула Ірпінь і виїхала на Хмельниччину.
«5 березня 2022 року наш будинок було зруйновано. Це була величезна втрата, особливо для батька, який вкладав душу в його будівництво. Проте він завжди говорив: “Ми все відбудуємо“».
6 березня Ярослав Березовий приєднався до ТрО, хоч і був непридатний до служби. Він став добровольцем і пройшов навчання, перш ніж його відправили на Бахмутський напрямок. Рівно за 9 місяців служби чоловік загинув.
Спочатку не зрозуміли, що таке 3D-будинок
Після смерті батька родина не встигла юридично оформити дім, тому не могла отримати допомогу від держави. Навіть на демонтаж будинку коштів не вистачало. Проте побратими батька допомогли знайти підтримку від благодійного фонду «Обійми нації». Знайомство родини з проєктом відбулося через мера Ірпеня Олександра Маркушина.
«Одним з головних критеріїв відбору родини для допомоги була наявність у сімʼї дітей та участь чоловіка в бойових діях, тому ми вирішили допомогти родині Березових, коли про них дізналися»,
— розповідає керівниця благодійного фонду «Обійми нації» та СЕО стартапу «3D UTU» Інна Фурман.
Спершу благодійний фонд надав дівчатам послуги психолога. За словами Інни Фурман, родина спочатку була схожа на лякливих їжачків:
«Нам потрібно було реставрувати їхні душі, а потім уже братися за відновлення будинку».
Вперше родина зустрілася з Інною та її командою в червні 2023 року, коли розпочався демонтаж залишків зруйнованого дому. Тоді Аліна знову побачила свої дитячі малюнки.
Сам будинок у 130 м² звели за 58 годин. Утім, повністю готовий об’єкт родині змогли передати лише за рік. Завдяки зусиллям Інни до проєкту вдалося залучити 105 компаній, які допомогли зібрати для нового будинку все необхідне — від меблів до техніки та декору.
За виконання робіт Інна платила працівникам власні кошти, як особистий благодійний внесок для родини. Адміністрація міста надала техніку для демонтажу та перевезення матеріалів на будівництво, допомогла підключенням електрики й оформленням документів на будинок.
Український 3D-принтер змінює будівництво в Україні
Проєкт розпочався ще у 2020 році, коли запустили першу генерацію пристрою. Ідея створення 3D-принтера для будівництва з’явилася через потребу швидкого, надійного та капітального будівництва.
«Це ідеальний інструмент, щоб відбудовувати масштабно, швидко, енергоефективно, красиво та надійно. Ми не тільки можемо будувати житлові будинки, але й інфраструктуру, яку потрібно робити, щоб українці поверталися додому. Ми вже маємо партнерів у США, які хочуть придбати наш український принтер — це означає, що наше рішення може вийти на міжнародний ринок»,
— говорить Інна Фурман.
Стіни будинків з 3D-принтера виготовляють з бетонно-піщаної суміші компанії Henkel, яка розробила її на замовлення українського стартапу. А один із секретних інгредієнтів у складі допомагає набирати міцності за сім хвилин. Це означає, що новий шар можна наносити одразу після того, як попередній зміцнів. Без внутрішнього оздоблення такий будинок можна побудувати за ціною 700 доларів за квадратний метр.
Команда вважає свою розробку унікальною не лише в Україні, а й у світі, адже створила не просто будівельний принтер, а промисловий пристрій, здатний друкувати повноцінні капітальні будинки.
«Усі інженерні рішення, програмне забезпечення, конструкція принтера — все це розроблено українськими спеціалістами, що робить продукт повністю національним».
У новий будинок родина Березових заселилася 18 липня 2024 року. За словами Аліни, новий дім перевершив їхні очікування: він має три кімнати — для матері та двох дочок, — сучасний мінімалістичний дизайн і все необхідне — від праски до посудомийки. Він став символом надії та відновлення, як того хотів батько.
Тато завжди казав, що хоче перебудувати наш двоповерховий будинок на одноповерховий, і зараз наш будинок саме такий. Я впевнена, що тато причетний до цього
