Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Дах над головою». Пенсіонерка з Алчевська організувала прихисток і роботу на фермі для переселенців

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Катерина Тарасенко – переселенка з Алчевська, що на Луганщині, з восьмирічним стажем. Вона переїхала в Карпати, вперше в житті почала жити в селі та співзаснувала із сусідкою фермерське господарство, яке стало однією з найпопулярніших гастролокацій України. Нині Катерина з партнером Василем Загородним займається новим проєктом – сільськогосподарським кооперативом «Карпатські газди».

З початком повномасштабної війни жінка зрозуміла, що хоче допомагати українцям, які через бойові дії або окупацію були змушені покинути свої домівки, як колись і вона сама. Так з’явився прихисток «Дах над головою», в якому протягом майже восьми місяців зупинилося понад 300 людей. Катерина розповіла ШоТам, чому ніколи не забуде перші важкі дні після переїзду на Львівщину, як залучає переселенців на роботу у фермерське господарство та що потрібно для того, щоб люди на новому місці адаптувалися якнайшвидше.

Катерина Тарасенко

переселенка, засновниця прихистку «Дах над головою»

Моє місто окупували ще у 2014 році

В Алчевську я викладала промисловий маркетинг у Вищій школі бізнесу й очолювала відділ на коксохімічному заводі. Згодом почала вести свій бізнес і була директоркою двох підприємств. У лютому 2014 року, ще до війни, я переїхала до Лимана в Донецьку область. У мого сина народилася донька, моя перша онучка, і я допомагала няньчити її.

У перших числах травня почалися стрільби. Я якраз виїхала на день до Алчевська, оскільки хотіла привезти в Лиман свою маму й показати їй правнучку. 6 травня припинилося сполучення між Донецькою та Луганською областями, довелося просити друзів терміново завезти мене до Лимана, бо важливіше було допомогти дітям у такий період. Мама залишилася з моєю дочкою. На початку червня Алчевськ був повністю окупований.

Фото: Nazar Korovai.

Зрозуміла, що не можу залишатися на Донбасі

Я виїхала з Лимана в перше перемир’я, 28 червня 2014 року, до Харкова. Там у мене вкрали сумочку, де були всі мої документи, гроші та купа інших корисних речей. Потім я потрапила на три тижні в лікарню. Тоді ще не було процедур зі швидкого відновлення паспорта для людей з окупованих територій. Мені в паспортному столі Харкова взагалі сказали: «Та почекайте, скоро Алчевськ звільнять – і отримаєте документ». Так я б і досі чекала.

Потім знайомі запросили поїхати до них на Одещину. Через три місяці я нарешті отримала паспорт і взялася за оформлення пенсії. У 2014 році це теж було доволі складно. Мені довелося їхати в Головне управління Пенсійного фонду в Києві й добиватися того, що заробила за 30 років. Це мені вдалося зробити, але через чотири лікарні й чотири місяці.

З Києва вирішила все-таки спробувати повернутися до дітей у Лиман, який уже був звільнений. Побула там тиждень на Різдво та зрозуміла, що там жити і не можу, і не хочу. Усе нагадувало про обстріли та окупантів, які бігали з автоматами. Тоді я сіла за ноутбук і почала дивитися, де є території без газового опалення, бо житло там дешевше. Я почала обдзвонювати села Прикарпаття. У готелі «Карпатські полонини» села Орів, що на Львівщині, знайшлася кімната для переселенки. Вони приймали безкоштовно на деякий термін, за що їм величезна подяка. Так я приїхала в Карпати 13 лютого 2015 року в 13-му потязі, у 13-му вагоні, на 13-му місці. Можливо, через забобони місце було вільним, однак збіг чисел мене зовсім не лякав. 

Катерина Петренко

Спала без ковдри та вчилася розпалювати дровами плиту

Ніколи не забуду перші важкі дні, коли переїхала в орендовану хатину в селі Орів. Там майже нічого не було: ні відра, ні миски, ні мотузки – тільки одна каструля на 8 л. Воду носила з потічка цією каструлею, у ній же варила суп і прала. Я використала майже всі гроші на переїзд і чекала пенсію, щоб купити елементарні речі на кшталт відра, посуду тощо. Тоді мене підтримали місцеві жінки, які принесли маленьку каструльку, терку, дощечку й інше кухонне начиння. 

Декілька днів я спала без ковдри, бо її просто не було, вкривалася курткою. Я ніколи до того не жила в селі й не вміла розпалити плиту. Там було трохи сухих дров, і я розпалювала їх по дві години, поки за кілька днів не навчилася робити це швидше. Але в хатинці все одно було холодно, на вулиці ще лежав сніг. Вікна у мене були одинарні, не подвійні, через них відчувався протяг. Мені сказали, що бабуся, яка жила в хаті до мене, їх затуляла ковдрами. Навесні стало легше.

Подалися із сусідкою на грант і створили власну ферму

У 2016 році у моїх сусідів згоріла хата, і я їхню доньку-вдову Катерину з трьома дітьми забрала до себе на деякий термін. Невдовзі ми побачили інформацію, що переселенці можуть отримати грант на започаткування власної справи, і я вирішила цим скористатися. Я вмію писати бізнес-плани, у мене навіть були заготовки потрібних таблиць Excel. Ми з Катериною задумали створити власну козячу мініферму.

Дві Катерини

Через кілька місяців отримали перший грант на 2 тис. доларів, за який придбали вживані холодильники, породистого цапа, каструлі. Звичайних кіз купували за кошти дітей мого друга, нині чоловіка. Ми налагодили продаж молока до Львова. Це було нескладно, бо тоді було пряме автобусне сполучення. Коли його скасували, то зрозуміли, що молоко з пересадками не передаси. І так ми почали варити сири. 

«Козяча ферма двох Катерин» і «Карпатські газди»

Згодом ми переїхали до села Тухля. Там у нас уже була чимала ферма з козами, вівцями, курми, котами й собаками. Ми орендували стару колгоспну ферму просто на дорозі й організували туристичну локацію. У Тухлі ми відпрацювали п’ять років. За цей час наша «Козяча ферма двох Катерин» стала однією з найпопулярніших гастролокацій Львівщини й навіть України. Ми посіли п’яте місце в конкурсі крафтових сироварів, взяли спеціальний приз «Зроблено жінками», перемогли в конкурсі «Я зможу» від Фонду Олени Пінчук та взяли друге місце в конкурсі грантових заявок від міжнародної корпорації Corteva Agriscience у програмі TalentA.

Минулого року ми з Катериною розійшлися, тепер я займаюся новим проєктом – кооперативом «Карпатські газди» в селі Загірне. Ми вирощуємо кіз, свиней, курей, облаштували туристичну локацію з риболовлею, а також будуємо кемпінг. Це місце розташоване між Львовом і Карпатами, і ті люди, які не хочуть їхати в гори, можуть завітати до нас. Тут добре половити рибу на ставках і послухати тишу – думаю, тепер це досить актуально.

Катерина Петренко з ГО Дах над головою

В облаштуванні прихистку взяло участь усе село

До початку повномасштабного вторгнення ми з моїм чоловіком і партнером Василем Загородним, який є співзасновником і головою нашого кооперативу, орендували чотириповерхове недобудоване кафе. У напівпідвальному приміщенні – сауна з басейном, на другому – кафе з кухнею, на третьому Василь планував зробити тренажерний зал, а на четвертому – облаштувати номери.

Після 24 лютого я зрозуміла, що в невеличкому селі під час війни навряд чи будуть щодня гуляти весілля або займатися на тренажерах. Перше, що мені спало на думку, – потрібно зробити прихисток для переселенців. Уже через кілька днів ми з чоловіком почали там прибирати, а 28 лютого зателефонувала дочка моєї подруги з Києва. Вона плакала й говорила, що стріляють, їй страшно. Я запропонувала приїхати до нас, і вже наступного дня вона із сім’єю була тут.

будівництво житла для ВПО

Ми разом почали приводити до ладу й облаштовувати це приміщення. На третьому поверсі ми зробили 14 кімнат, де нині приймаємо сім’ї з дітьми та тваринами. Біля сауни організували спальні місця для чоловіків-пенсіонерів та для людей з інвалідністю. Нам дуже допомогли місцеві мешканці, без них у нас мало що б вийшло. У порожній недобудованій будівлі не було ліжок не те що для переселенців – навіть для нас із чоловіком. Селяни, дізнавшись про прихисток через продавчинь у магазинах і через місцевого священника отця Ореста, почали звозити меблі, подушки, постільну білизну та продукти. Одна жінка, яка жила по сусідству, щоранку приносила нам то гарячі вареники, то картоплю. Вона говорила: «Вам ніколи готувати, ви працюєте, а я вас пригощу».

У нас живуть українці з усіх регіонів, де відбуваються бойові дії

Згодом до нас завітала моя знайома журналістка Галина Терещук, яка зробила перший репортаж про наш прихисток «Дах над головою». Наступного дня після виходу матеріалу нам зателефонували з чеської організації «Людина в біді», яка потім привезла величезну гуманітарну допомогу. Далі нас тричі підтримав Міжнародний медичний корпус, знайомі волонтери з України, Польщі та Німеччини, наші друзі та друзі друзів. Завдяки їм усім ми змогли одночасно приймати до 60-70 переселенців.

Я розмістила інформацію про нас на сайті Прихисток – так люди й дізнавалися про «Дах над головою». Географія переселенців змінювалася залежно від періоду. Нашими першими гостями були люди з Харкова, Києва та Київської області: Ірпеня, Гостомеля, Бучі, Бородянки й Макарова. Потім кияни повернулися, і до нас приїхала Луганська область: Лисичанськ і Сєвєродонецьк. Люди звідти й досі живуть у нас, бо їм нікуди повертатися. У нас знайшли прихисток українці з Маріуполя, Краматорська, Соледара, Бахмута, Нікополя, Приморська. Згодом почав підтягуватися південний регіон: Херсонська й Миколаївська області.

Львівщина

Нині у нас живуть 30-35 осіб, але їхня кількість змінюється щодня. Більшість переселенців – пенсіонери, є семеро людей з інвалідністю. Кілька сімей живуть у прихистку уже пів року, однак більшість людей не залишаються в нас надовго: знаходять роботу й житло, хтось виїжджає за кордон, хтось – в інші села або міста області. Люди знаходять кращі варіанти, і це нормально, адже умови проживання у нас досить спартанські. До того ж я не все з необхідного можу дістати. Наприклад, у нас досі немає достатньо меблів, тому речі зберігаються в картонних коробках. Закінчується продуктова гуманітарка, і треба тепер шукати, як можна її забезпечити. Проте більшість харчових продуктів іде з нашої ферми.

Переселенці допомагають на фермі та в утриманні прихистку

Частина переселенців долучаються до роботи на фермерському господарстві. У нас є кілька людей, які працюватимуть постійно. Ми хочемо, щоб вони стали згодом членами кооперативу. Розумію, що ці люди, як і я – міські мешканці, їх треба усього навчити. Двоє з них будуть сироварами. Я даю їм базові знання, а потім записую на безкоштовні курси сироварів. Нещодавно колеги-фермери надіслали дві книги про те, як розводити курей і як утримувати свиней. Ще читаємо інформацію в інтернеті – так і вчимося. 

допомога переселенцям від ГО Дах над головою

Ми з нашими кооператорами навесні посадили 1,5 т картоплі для прихистку та трохи для ферми. І сьогодні майже всі переселенці копають картоплю. Я вважаю, що це робота на прихисток. Ми самі себе стараємося забезпечувати. Нещодавно пішли в ліс, назбирали грибів, а потім два дні консервували їх. Також квасили капусту. Це все на зиму, щоб було чим годувати людей. Дві жінки у нас постійно працюють на кухні. Хтось прибирає приміщення, а хтось допомагає на фермі. 

Хочу допомогти людям збудувати власне житло

З власного досвіду та досвіду людей, яких ми прихистили, можу сказати, що для адаптації переселенців потрібно забезпечити житло, роботу, можливість дітям навчатися, а пенсіонерам – лікуватися. Їх обов’язково треба чимось займати. Коли людина лежить і цілий день крутить у голові «мені нікуди повертатися, немає грошей, щоб будуватися», із цього стану її треба виводити роботою. Тому я залучаю до праці всіх, кого можна залучити, і намагаюся перемкнути думки з «які ми бідні й нещасні» на «що треба зробити, щоб у нас усе було».

Катерина Петренко, ГО Дах над головою
Фото: Nazar Korovai.

Я планую і далі підтримувати переселенців, допомагаючи їм із житлом. Уже поступово починаю займатися цим питанням і дізнаюся про можливості щодо реалізації. У нас є люди, які розуміють, що їм у найближчі роки нікуди повертатися. Для них я пропоную такий варіант: члени нашого кооперативу готові поділитися клаптиками землі, щоб переселенці могли разом з нами збудувати щось собі. 

Хочу знайти спонсорів, які допоможуть нам із втіленням цієї ідеї. Планується максимум 10 каркасно-щитових будинків, які стоятимуть 30 років гарантовано. Це дуже велика робота, але я все одно займатимуся нею ближче до нового року. А поки потрібно підготувати нашу ферму до зими, бо 200 кіз і 18 свиней – це відповідальність.

Як підтримати прихисток «Дах над головою»

ГО «Дах над головою»
ЄДРПОУ 44760559
Західне ГРУ, МФО 305299
р/р UA273052990000026007021025491

Суспільство

Фінляндія надіслала Україні енергообладнання

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Фінляндія надіслала Україні обладнання, що допоможе відновити електромережі після ракетних ударів з боку Росії.

Про це повідомили на сайті Міністерства внутрішніх справ Фінляндії.

«Допомога з боку енергетичного сектору необхідна, бо російські атаки сильно вдарили по енергетичній інфраструктурі України. Фінські компанії всебічно відреагували на прохання допомогти Україні», — відзначила пані міністр економіки Фінляндії Міка Лінтіля.

Зазначається, що Фінляндія направила допомогу 24 листопада. Ця допомога надійде через механізм цивільного захисту ЄС. До списку увійшли трансформатори, автоматичні вимикачі, реле.

Повідомляється, що Фінляндія надасть більше допомоги енергетичному сектору України протягом кінця та початку наступного року. Серед іншого, готуються поставки трансформаторів струму, компонентів електромереж, великих генераторів і теплового обладнання.

Читайте також: Двічі підкорила Босфор. Як зіркова плавчиня з Харкова стала тренеркою для немовлят та дорослих у Коломиї

Нагадаємо, Фінляндія передала Україні рідкісні ручні гранати власного виробництва.

Раніше ми повідомляли, що фінське місто неподалік кордону з РФ щодня вмикає гімн України.

Фото: finland.fi.

Читати далі

Суспільство

Волонтер із Ірландії передав автобус нацгвардійцям

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Волонтер з Ірландії передав автобус одному з підрозділів Північного об’єднання Нацгвардії України.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці Північного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.

Зазначається, що волонтер Міхол О’Гьорлі є уповноваженим із питань дипломатичних зв’язків зі США. Він також — підполковник Об’єднаної ради українського та зарубіжного козацтва імені гетьмана Олександра Левандо.

Міхол одружений з українкою, разом із двома своїми дітьми проживають в Ірландії. Щойно дізналися про повномасштабне вторгнення, одразу почали займатися волонтерством.

«Ми дарували дрони, джипи, пікапи, бронежилети, медичне приладдя та все, що могли, щоб допомогти підтримати оборону та безпеку України. Попри те, що ми живемо в Ірландії, ми знаємо, що українці борються за безпеку всієї Європи, тому ми раді зробити свій маленький внесок», — розповідає Міхол.

Читайте такожГенератор – лише початок: як відкрити «Пункт Незламності» та не наламати дров? Досвід «Солом’янських котиків»

Разом із автобусом волонтер передав генератор і дві тонни нового дитячого одягу та теплих ковдр для цивільних жителів.

Нагадаємо, нацгвардійці отримали 2000 бронежилетів від Львівського оборонного кластера.

Окрім того, «Українські вертольоти» передали Нацгвардії 5 пікапів і тактичне спорядження.

Фото: facebook.com/ngunorth.

Читати далі

Суспільство

Працівники Чорнобильської АЕС виготовили інтерактивний макет атомної станції (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

На Київщині для відвідувачів відкрили інтерактивний макет Чорнобильської АЕС.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС».

Зазначається, що мешканцям міста Славутич на Київщині та гостям міста відкрилася можливість на власні очі побачити інтерактивний макет Чорнобильської атомної станції.

«Арка, енергоблоки, сховище ядерного палива, заводи з переробки радіоактивних відходів — на все це можна подивитися з висоти пташиного польоту у фойє офісного центру ЧАЕС», — йдеться у повідомленні.

Відомо, що макет було вивезено із зони відчуження та відреставровано після вандалізму зі сторони російських окупантів.

Читайте такожПочинаємо все з нуля. Як маріупольська фабрика іграшок «Марі і Поль» відновлює роботу в Дніпрі

Макет створили на кошти та зусиллями працівників станції. На ньому до найменших деталей зображено усі обʼєкти промислового майданчика.

Побачити макет на власні очі можна безкоштовно з 09:00 до 17:00.

Нагадаємо, до Зони відчуження ЧАЕС проклали залізничну колію.

Також ми повідомляли, що у Чорнобильському заповіднику знайшли раніше невідоме озеро.

Фото: скриншот із відео.

Читати далі