Суспільство
Бачити серцем: як дніпровський стендапер Андрій Кіт перетворив підприємство УТОС на шелтер для переселенців
До 24 лютого тут було дніпровське підприємство українського товариства сліпих, зараз – це один з густонаселених шелтерів Дніпра. Тут відчувають серцем і приймають людей, які потребують допомоги. Фінансування беруть на себе небайдужі фонди, компанії та звичайні люди. А керує всім Андрій Кіт – активіст та стендап-комік, чий батько очолює підприємство. Невигадані історії незламних людей, чиї життя змінила війна, – у нашій історії.
Що відбувається?
Андрій Кіт – співробітник українського товариства сліпих, ведучий заходів, засновник стендап клубу «Дніпро» та просто людина громадських ініціатив. Він виріс у сім’ї з тотально незрячим батьком та поганозорою матір’ю. Батько Андрія – директор Дніпровського навчально-виробничого підприємства українського товариства сліпих та перший заступник голови ЦП УТОС.
З дитинства Андрій бачив живий приклад нескореності перед викликами долі. А зараз це стає мотивацією – передавати цю енергію людям, які втратили дім. На базі підприємства УТОС тепер функціонує шелтер для вимушених переселенців.
Рішення про відкриття було прийнято одноголосно в перший день війни. Спочатку евакуювали членів Українського товариства сліпих з регіонів, де почалися масовані обстріли. З рекомендацій почали звертатися й пересічні громадяни. Як сказав батько Андрія Сергій Кіт, «Якщо ти чуєш крик дитини в слухавці й запит про допомогу, ти не маєш морального права запитувати співробітник це, чи ні».
25 лютого о 16:00 вони прийняли перших 26 осіб з Харківської області. Кількість людей зростала щодня, максимум до шелтера прибуло 120 осіб. Спочатку належних умов не було, люди спали просто в коридорах, вільних приміщеннях, коморах. Головне було відчути себе в безпеці. Для багатьох це був перевалковий пункт, щоб оговтатись від пережитого і рухатись далі. За допомогою соціальних мереж і власними коштами Андрій закупив перші необхідні речі для проживання. Так почалася історія дніпровського шелтера.
До війни тут працювали люди з інвалідністю по зору. Підприємство УТОС випускає рейкові з’єднувачі для Укрзалізниці, профіль під гіпсокартон для будівництва, гальмівні котушки. Історія Українського товариства сліпих розпочалася ще 4 червня 1933-го року. Організація забезпечує працевлаштування, медичний і соціальний захист людей з інвалідністю по зору, які не можуть конкурувати на ринку праці.
Сила українського волонтерства
Дніпро має потужний творчий осередок, де майже всі знають одне одного. Андрій – відомий дніпровський стендапер, тож коли було кинуто клич про допомогу, відгукнулися підписники – шерили запити та робили репости. Багато знайомих Андрія – у минулому ведучих, діджеїв та організаторів подій – стали волонтерами. Усі знайомі через одне рукостискання. Тепер їхні стрічки в соціальних мережах – це збори коштів на потреби ЗСУ і допомогу ВПО.
1 березня були сформовані перші списки волонтерів. У кожного був свій напрям. Наприклад, друзями Андрія є засновники відомого фонду «Леви на джипах», що спеціалізуються на амуніції для військових. Це хлопці, з якими він займався та займається стендапом. Благодійний фонд «Перемога» займається забезпеченням продовольства разом із World Central Kitchen, де волонтерить подруга Андрія Анастасія Логутенко, що є brand & event менеджером. За словами Андрія, волонтерством зайнялись всі його знайомі колеги по творчості. Україна зараз є прикладом становлення громадянського суспільства, де серця палають жагою допомагати.
Через волонтерську мережу Андрій скоординувався з Владом, який евакуював населення з гарячих точок. Він допомагав вивозити працівників УТОС і звичайних громадян з небезпечних районів і привозив їх до шелтера. До війни Влад працював у відеопродакшені.
Випадковості не випадкові в історії знайомства Андрія з дніпровською IT компанією Yalantis. У 2019 році Андрій провів корпоратив для команди Yalantis, потім його запросили знову – і це стало майже традицією. Зараз Андрій – близька людина для компанії. На початку повномасштабної війни Таня Порхун (Internal communication manager в Yalantis), побачила в інстаграмі клич Андрія про допомогу для шелтера. Одразу привезли ортопедичні подушки, спальники, пледи.
Потім силами компанії закупили двоповерхові ліжка. Коли шелтер було офіційно зареєстровано, а кількість мешканців зросла, Андрій з батьком вирішили розширити площу під заселення. На території підприємства пустували промислові споруди, але вони були непридатні для життя і потребували капітального ремонту.
Команда Yalantis одноголосно вирішила допомагати в реконструкції будівель під нові помешкання. Закупили будматеріали, кондиціонери, допомогли з дрібними побутовими речами для комфортного життя. Усі фінансові процеси контролюються бухгалтером підприємства УТОС і є прозорими для громадськості. Андрій сміється, каже, що «жодна копійка повз неї не пройде без повного звіту».
Життя за нових умов
Зараз у шелтері проживають 100 людей. Щодня хтось виїжджає та прибуває. На момент написання статті з шелтера виїхав незрячий чоловік, співробітник УТОС. Тепер він їде до родичів на захід України. Утім того самого дня приїхала нова родина з міста Курахове Донецької області. Чоловіку вибило око снарядом. Андрій відвіз його до лікаря. Життя за нових умов вчить бути сильнішим, проте після п’яти місяців війни емоційне вигорання неминуче.
«У березні до нас приїхала жінка в домашніх капцях. Вони встигли сісти в машину і все. З Сіверськодонецька. Через 20 хвилин як вони виїхали, їм передзвонили сусіди і сказали, що їхній будинок повністю склався. Таких історій багато, траплялося, що у людей не було навіть документів», – розповів Андрій.
У шелтері є психологи, які допоможуть подолати ПТСР. Але Андрій переконаний: «краща адаптація – це робота». За 5 місяців функціонування прихистку назбиралося багато кейсів успішної професійної адаптації вимушених переселенців, зокрема, за спеціальністю. Хтось продовжує мешкати тут, а хтось вже має змогу самостійно орендувати житло та почати життя заново.
Також у шелтері багато дітей. Андрій влаштував малечу до приватної школи. Тут вони можуть вивчати англійську, математику, українську – навіть влітку. Іноді до шелтера приїжджають аніматори. На вихідних Андрій вивозить малечу до парку, на прогулянки, до театру. З організацією допомагають ті самі друзі-волонтери.
До речі, у шелтері панує сувора дисципліна: на території категорично заборонено вживати алкоголь, порушувати спокій та комендантську годину. Силами самих мешканців проводяться ремонтні роботи будівель. Для Андрія прикладом є його батько, який попри тотальну сліпоту зміг успішно працювати та сміливо йти по життю.
Жити тут можна стільки, скільки потрібно, навіть після закінчення війни. Тепер всі стали однією великою сім’єю, а шелтер замінив рідний дім.
«Шелтер – одна з точок допомоги, яку ми змогли побачити завдяки Андрію та його команді. Попереднє знайомство дало змогу швидко пройти етап “набуття довіри” і почати безпосередньо робити на користь. Ми побачили, що численні вимушені переселенці з Донбасу та Луганщини, яким більше нікуди йти, беруть в руки інструменти і самостійно будують нове житло замість втраченого. Не було сумнівів, що ми можемо і повинні допомогти. Це не перша така наша активність, і я маю надію, що далеко не остання», – коментує CFO Yalantis Сергій Фесенко.
Планувати майбутнє зараз неможливо. Кожен день сповнений новинами, подіями. Так, не завжди хорошими, але життя стало вкрай динамічним. Не можна загадати, що буде далі. У планах Андрія на 2022 рік був великий тур Україною з командою, вони мали проїхатись 25 містами з концертом: «Після перемоги обов’язково втілимо».
«Ніхто не знає, як розвиватиметься війна, тому всі повинні включатись. Це нормально, що волонтери закривають якісь питання держави» – каже Андрій.
На Центральному залізничному вокзалі Києва відкрили скульптуру «Воля» українського художника Олексія Сая. Артоб’єкт виготовили із залишків вітального знака села Любимівка Херсонської області, яке перебувало під тимчасовою окупацією у 2022 році.
Про це повідомили в «Укрзалізниці».
Символізм артоб’єкта
Скульптуру створили у межах співпраці УЗ та PinchukArtCentre. Раніше її демонстрували виключно на міжнародних заходах, зокрема під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі. Тепер робота доступна для широкої публіки у столиці — на другому поверсі вокзалу біля ескалатора.
«Ця скульптура утворює слово “Воля”, яке несе в собі значення як “свобода”, так і “волевиявлення”. Це подвійне значення захоплює українську душу. Воно відображає те, що свобода не є пасивним станом. Це стан, який може бути досягнутий і підтриманий лише завдяки вольовим зусиллям. Ці два поняття онтологічно переплетені. Свобода вимагає волі до боротьби, терпіння і захисту. Саме через наполегливе волевиявлення свобода стає живою реальністю», — написали в УЗ.
Читайте також: «Внесок у мирне майбутнє»: німецький дизайнер закликав донатити українським медикам
Артдиректор PinchukArtCentre Бйорн Гельдхоф додав, що скульптура «є монументом для всіх українців, який наголошує на нерозривному зв’язку між свободою і волею».
Також скульптура відсилає до роботи «LOVE» американського художника Роберта Індіани, створеної у 1960-х роках.
Нагадаємо, що пасажири УЗ зібрали понад 6,5 млн гривень на кейсеваки, коли купували чай у потягах.
Фото: фейсбук-сторінка УЗ
21-річному військовому Роману, який отримав важке осколкове поранення голови, хірурги з України, Канади та США провели унікальну реконструктивну операцію — йому встановили титановий імплант замість зруйнованих кісток чола. Операцію виконала міжнародна місія «Face the Future Ukraine», яка вже вп’яте приїжджає в Україну допомагати пораненим.
Про це повідомили в БФ «Пацієнти України».
Роман пішов на війну у 18 років і своє 19-річчя зустрів у Бахмуті. Під час боїв на Курщині поруч із його позицією розірвались чотири авіабомби. Хлопець опинився під завалами, отримав понад 20 поранень, зокрема й уламкове в голову, що зруйнувало кістки чола. Три місяці Роман не міг рухатися, проходив кілька складних операцій, а частина його мозку лишалась незахищеною.
«Ми провели операцію та встановили на місце знищених лобних кісток індивідуальний імплант з титану, який захистив мозок хлопця від ушкоджень та вирівняв чоло. Окрім імпланту ми пересадили сполучну тканину, аби титан не пошкоджував шкіру. Втручання тривало чотири години та дозволила захистити мозок від інфекцій, які знаходяться в носі і пазусі», — розповідає хірургиня з США українського походження Наталія Біскуп, яка вже втретє оперує поранених в Україні.
Читайте також: 13-річного хлопця із Сум відзначили за порятунок людей після ракетної атаки (ФОТО)
Роман став наймолодшим пацієнтом у цій місії. Загалом цього разу прооперували 25 поранених: проводили реконструкції носа, щелеп, орбіт очей, встановлювали індивідуальні імпланти. Усього — 83 операції.
За словами координаторки Наталії Комашко, за п’ять місій лікарі допомогли 160 пацієнтам. Деякі з них проходять багатоетапне лікування. Наступну місію запланували на осінь. Записатися можна за посиланням.
Нагадаємо, що канадці передали бійцям ГУР перший в Україні гелікоптер Sikorsky S-76A (ВІДЕО).
Фото обкладинки: БФ «Пацієнти України»
Суспільство
Львівʼянка Єлизавета Адамська здобула перемогу в номінації «Найкращий екокостюм» на Miss Eco International. Завдяки цьому вона вийшла до фіналу престижного міжнародного конкурсу, який відбудеться 19 квітня в єгипетській Александрії.
Про це повідомив очільник Львівської ОВА Максим Козицький.
Про костюм
Костюм Єлизавети має назву «Пам’ять у пелюстках». Його присвятили темі збереження природи під час війни. Образ символізує 20 рідкісних видів українських рослин, які опинилися під загрозою зникнення внаслідок агресії росії. Усі квіти та ефектні рукави сукні виготовлені з переробленого пластику.
Єлизавета Адамська — активна громадська діячка та учасниця Young European Ambassadors. Вона реалізувала кілька соціальних ініціатив: проєкти на тему екофемінізму, сталого способу життя, а також розробила навчальну екологічну гру для дітей з порушенням зору.
Читайте також: У культовому ресторані українських емігрантів у Нью-Йорку зготували символічні паски (ФОТО)
Довідка про конкурс
Miss Eco International — це міжнародна платформа, що об’єднує представниць з різних країн навколо тем екологічної свідомості та сталого розвитку. Переможниця отримує статус Посланниці доброї волі ООН з питань довкілля. У 2024 році конкурс виграла українка Ангеліна Усанова.
Нагадаємо, що українка Адріана Пущак здобула титул Miss Petite USA Universe 2025.
Фото: фейсбук-сторінка Максима Козицького
