Суспільство
Бачити серцем: як дніпровський стендапер Андрій Кіт перетворив підприємство УТОС на шелтер для переселенців
До 24 лютого тут було дніпровське підприємство українського товариства сліпих, зараз – це один з густонаселених шелтерів Дніпра. Тут відчувають серцем і приймають людей, які потребують допомоги. Фінансування беруть на себе небайдужі фонди, компанії та звичайні люди. А керує всім Андрій Кіт – активіст та стендап-комік, чий батько очолює підприємство. Невигадані історії незламних людей, чиї життя змінила війна, – у нашій історії.
Що відбувається?
Андрій Кіт – співробітник українського товариства сліпих, ведучий заходів, засновник стендап клубу «Дніпро» та просто людина громадських ініціатив. Він виріс у сім’ї з тотально незрячим батьком та поганозорою матір’ю. Батько Андрія – директор Дніпровського навчально-виробничого підприємства українського товариства сліпих та перший заступник голови ЦП УТОС.
З дитинства Андрій бачив живий приклад нескореності перед викликами долі. А зараз це стає мотивацією – передавати цю енергію людям, які втратили дім. На базі підприємства УТОС тепер функціонує шелтер для вимушених переселенців.
Рішення про відкриття було прийнято одноголосно в перший день війни. Спочатку евакуювали членів Українського товариства сліпих з регіонів, де почалися масовані обстріли. З рекомендацій почали звертатися й пересічні громадяни. Як сказав батько Андрія Сергій Кіт, «Якщо ти чуєш крик дитини в слухавці й запит про допомогу, ти не маєш морального права запитувати співробітник це, чи ні».
25 лютого о 16:00 вони прийняли перших 26 осіб з Харківської області. Кількість людей зростала щодня, максимум до шелтера прибуло 120 осіб. Спочатку належних умов не було, люди спали просто в коридорах, вільних приміщеннях, коморах. Головне було відчути себе в безпеці. Для багатьох це був перевалковий пункт, щоб оговтатись від пережитого і рухатись далі. За допомогою соціальних мереж і власними коштами Андрій закупив перші необхідні речі для проживання. Так почалася історія дніпровського шелтера.
До війни тут працювали люди з інвалідністю по зору. Підприємство УТОС випускає рейкові з’єднувачі для Укрзалізниці, профіль під гіпсокартон для будівництва, гальмівні котушки. Історія Українського товариства сліпих розпочалася ще 4 червня 1933-го року. Організація забезпечує працевлаштування, медичний і соціальний захист людей з інвалідністю по зору, які не можуть конкурувати на ринку праці.
Сила українського волонтерства
Дніпро має потужний творчий осередок, де майже всі знають одне одного. Андрій – відомий дніпровський стендапер, тож коли було кинуто клич про допомогу, відгукнулися підписники – шерили запити та робили репости. Багато знайомих Андрія – у минулому ведучих, діджеїв та організаторів подій – стали волонтерами. Усі знайомі через одне рукостискання. Тепер їхні стрічки в соціальних мережах – це збори коштів на потреби ЗСУ і допомогу ВПО.
1 березня були сформовані перші списки волонтерів. У кожного був свій напрям. Наприклад, друзями Андрія є засновники відомого фонду «Леви на джипах», що спеціалізуються на амуніції для військових. Це хлопці, з якими він займався та займається стендапом. Благодійний фонд «Перемога» займається забезпеченням продовольства разом із World Central Kitchen, де волонтерить подруга Андрія Анастасія Логутенко, що є brand & event менеджером. За словами Андрія, волонтерством зайнялись всі його знайомі колеги по творчості. Україна зараз є прикладом становлення громадянського суспільства, де серця палають жагою допомагати.
Через волонтерську мережу Андрій скоординувався з Владом, який евакуював населення з гарячих точок. Він допомагав вивозити працівників УТОС і звичайних громадян з небезпечних районів і привозив їх до шелтера. До війни Влад працював у відеопродакшені.
Випадковості не випадкові в історії знайомства Андрія з дніпровською IT компанією Yalantis. У 2019 році Андрій провів корпоратив для команди Yalantis, потім його запросили знову – і це стало майже традицією. Зараз Андрій – близька людина для компанії. На початку повномасштабної війни Таня Порхун (Internal communication manager в Yalantis), побачила в інстаграмі клич Андрія про допомогу для шелтера. Одразу привезли ортопедичні подушки, спальники, пледи.
Потім силами компанії закупили двоповерхові ліжка. Коли шелтер було офіційно зареєстровано, а кількість мешканців зросла, Андрій з батьком вирішили розширити площу під заселення. На території підприємства пустували промислові споруди, але вони були непридатні для життя і потребували капітального ремонту.
Команда Yalantis одноголосно вирішила допомагати в реконструкції будівель під нові помешкання. Закупили будматеріали, кондиціонери, допомогли з дрібними побутовими речами для комфортного життя. Усі фінансові процеси контролюються бухгалтером підприємства УТОС і є прозорими для громадськості. Андрій сміється, каже, що «жодна копійка повз неї не пройде без повного звіту».
Життя за нових умов
Зараз у шелтері проживають 100 людей. Щодня хтось виїжджає та прибуває. На момент написання статті з шелтера виїхав незрячий чоловік, співробітник УТОС. Тепер він їде до родичів на захід України. Утім того самого дня приїхала нова родина з міста Курахове Донецької області. Чоловіку вибило око снарядом. Андрій відвіз його до лікаря. Життя за нових умов вчить бути сильнішим, проте після п’яти місяців війни емоційне вигорання неминуче.
«У березні до нас приїхала жінка в домашніх капцях. Вони встигли сісти в машину і все. З Сіверськодонецька. Через 20 хвилин як вони виїхали, їм передзвонили сусіди і сказали, що їхній будинок повністю склався. Таких історій багато, траплялося, що у людей не було навіть документів», – розповів Андрій.
У шелтері є психологи, які допоможуть подолати ПТСР. Але Андрій переконаний: «краща адаптація – це робота». За 5 місяців функціонування прихистку назбиралося багато кейсів успішної професійної адаптації вимушених переселенців, зокрема, за спеціальністю. Хтось продовжує мешкати тут, а хтось вже має змогу самостійно орендувати житло та почати життя заново.
Також у шелтері багато дітей. Андрій влаштував малечу до приватної школи. Тут вони можуть вивчати англійську, математику, українську – навіть влітку. Іноді до шелтера приїжджають аніматори. На вихідних Андрій вивозить малечу до парку, на прогулянки, до театру. З організацією допомагають ті самі друзі-волонтери.
До речі, у шелтері панує сувора дисципліна: на території категорично заборонено вживати алкоголь, порушувати спокій та комендантську годину. Силами самих мешканців проводяться ремонтні роботи будівель. Для Андрія прикладом є його батько, який попри тотальну сліпоту зміг успішно працювати та сміливо йти по життю.
Жити тут можна стільки, скільки потрібно, навіть після закінчення війни. Тепер всі стали однією великою сім’єю, а шелтер замінив рідний дім.
«Шелтер – одна з точок допомоги, яку ми змогли побачити завдяки Андрію та його команді. Попереднє знайомство дало змогу швидко пройти етап “набуття довіри” і почати безпосередньо робити на користь. Ми побачили, що численні вимушені переселенці з Донбасу та Луганщини, яким більше нікуди йти, беруть в руки інструменти і самостійно будують нове житло замість втраченого. Не було сумнівів, що ми можемо і повинні допомогти. Це не перша така наша активність, і я маю надію, що далеко не остання», – коментує CFO Yalantis Сергій Фесенко.
Планувати майбутнє зараз неможливо. Кожен день сповнений новинами, подіями. Так, не завжди хорошими, але життя стало вкрай динамічним. Не можна загадати, що буде далі. У планах Андрія на 2022 рік був великий тур Україною з командою, вони мали проїхатись 25 містами з концертом: «Після перемоги обов’язково втілимо».
«Ніхто не знає, як розвиватиметься війна, тому всі повинні включатись. Це нормально, що волонтери закривають якісь питання держави» – каже Андрій.
Суспільство
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Що змінюється для пасажирів?
Коментарі
Коментарі