Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Мотря зі “Спіймати Кайдаша”. Завжди грала ідеальних героїнь, а потім випустила демона

Опубліковано

“Ну-ну, не плакунькай, моя зірочко”, – чутно, як телефоном Антоніна Хижняк зі “Спіймати Кайдаша”, популярного українського серіалу, заспокоює маленького синочка. Вона вийшла з дитиною на прогулянку, поки ми розмовляємо телефоном, аж раптом на малого сів якийсь жучисько. 

Будь на місці Антоніни її героїня Мотря з серіалу “Спіймати Кайдаша”, то вже б знайшла осередок тих крилатих тварюк і каменя на камені від нього не залишила.  

Це (Антоніними руками) Мотря в українському серіалі “Спіймати Кайдаша” в розпачі закопує живцем маленьких цуценят в землю. 

Це (Антоніниним голосом) Мотря хамить свекрусі Кайдашисі: “І корові дала, і свиням дала! Тільки сину вашому не дала! І сьогодні, мабуть, не дам!”. 

Тим незвичніше чути в реальному житті від “Мотрі” спокійне “не плакунькай”.

Запальна, хамовита, героїня Антоніни заводиться з пів оберта, загнала під каблук суворого чоловіка й завжди залишає за собою останнє слово. За “серце з перцем” вона чи не найбільше полюбилась глядачам серіалу. 

А от сама Антоніна каже: в університеті їй давали роль Мелашки й взагалі пророкували ролі лише правильних і нудних героїнь.

Де межа між Мотрею та Антоніною і від кого в акторки вдача та харизма? 

Про все це відверто розповіла в інтерв’ю для ШоТам.

<strong>Антоніна Хижняк</strong>

Антоніна Хижняк

виконавиця ролі вибухонебезпечної Мотрі з серіалу “Спіймати Кайдаша”

До того, як зіграти одну з головних ролей у серіалі “Спіймати Кайдаша”, Антоніна Хижняк працювала акторкою озвучування та дубляжу. Її голосом в голлівудських стрічках говорять Лара Крофт у виконанні Алісії Вікандер, сміттярка Рей із “Зоряних воєн” і Мирослава в “Захарі Беркуті”. Також на її рахунку багато епізодичних ролей – усіх і не згадає.

Довідка. “Спіймати Кайдаша”

Український телесеріал на 12 серій, який буквально “порвав” українське телебачення. Ніхто не пророкував йому успіху, тим гучнішим був його успіх серед глядачів. Серіал заснований на повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. Події оригінального твору розгортаються через кілька років після скасування кріпацтва (1860-і роки). Дію серіалу творець Наталка Ворожбит перенесла у період з 2005 по 2014 роки. Але основна сюжетна лінія – протистояння батьків та дітей – залишається незмінною. І сім’я Кайдашів наприкінці серіалу точно так же, як і в оригіналі, розділяється навпіл Революцією Гідності.  

Вся в Марію Яківну

Пам’ятаю, десь мені було років 10 і я дивилась фільм голлівудський – не згадаю, який. От там якась сцена була: головні герої чи то плакали, чи то зізнавалися в коханні. Єдине, що точно пам’ятаю – свій внутрішній дитячий голос: “От якби мені сказали це зіграти, мені б нескладно було б це зробити”. Тоді вперше замислилась про акторство.

Артистичністю я вся в бабусю. Дивлюся на мою Марію Яківну, слухаю її всілякі історії з життя і розумію, в кого така вдалась. 

Тут нещодавно моїй бабусі подзвонив шахрай і почав розігрувати трагедію “Ваш син в поліції”. 

Це Карпо і Мотря, версія XXI сторіччя. Через кілька годин вона скаже йому фразу,яка встигла стати мемом серед шанувальників серіалу: “Казліна ти. Прости”

“Да-а?” – каже бабуся. “А в мене дочка”. З того боку слухавки принишкли на якийсь момент, і знову за старе: “Мама, я в поліції, мнє надо дєньги срочно!”. 

Бабусі стало цікаво, що далі буде. Дослухала його до кінця, а тоді каже: “Значить, слухай мене сюда, бандіт! Марію Яківну ще ніхто не наїб…в!” – і поклала слухавку. 

Моя бабуся – нереально добра й щедра людина, але й з критичним мисленням у неї все прекрасно. Вона ще й сусідок навчить, як правильно поводитися із шахраями. От звідки й темперамент мій, і самоіронія, і харизма. 

Не дозволяйте зробити з себе “отдєл замороженого м’яса” 

Мені ще якось один режисер сказав: “Понимаешь, тебя с твоей внешностью, кроме голубых героинь, ничего не ждет. Такой уж у тебя такой разрез внутреннего и внешнего”.

Було неприємно, але я тоді собі подумала: як би до нього не ставилась, якщо режисер так каже, якась частка правди в цьому є.

Навіть в університеті Карпенка Карого, коли ми грали уривки з “Кайдашевої сім’ї” – ну звісно, що я була Мелашкою.

Мене це в один період настільки дістало, що я подумала: “Та хай йому грець, буде кінець цьому чи ні?” 

Це так дивно, коли ти в житті – весела дівчина й любиш пожартувати, а в кадрі – завжди спокійна.

У перерві між дублями зі знайомими акторами веселишся на повну, вируєш енергією: хіхі-хаха, іскрометні жартики, імпровізація. Але от вигук “камера-мотор!” – і знову на екрані ти, граєш “отдєл замороженого мяса”. 

Мабуть, лише дубляж ролей увесь цей час тримав мене в тонусі у творчому плані: от там я вже відривалась на повну. Там такий розмах і діапазон ролей! Там мені довіряли дуже різних героїв: дорослих, дітей та підлітків, злих і добрих. 

Але одне діло бути за кадром і дарувати комусь свій голос, а інше – самому бути в кадрі.  

Магія Фейсбука привела до омріяної ролі

Боже, з моїм призначенням на роль Мотрі просто якась магія відбулась. Бо з більшістю кастинг-директорів я не знайома особисто, і до “Спіймати Кайдаша” активно соцмережі не вела: мені просто здавалось це немовби хизуванням. 

Моя логіка була така: робочими якимись успіхами я ніби не виділялась, аби про них писати. А якимись повсякденними штуками з життя спамити не хотілось. 

По моїй сторінці, якою вона була ще пів року тому можна було лише сказати – ну, якась дівчина мріє стати акторкою. Наче й вивчилась, наче й 10 років вже пройшло з моменту вступу до університету. Але щоб похизуватись якимись ролями – особливо нема чим. 

Серіальна родина Кайдашів. Зліва направо: Лаврін, Карпо, Мотря та Маруся Кайдашиха

Вже під час фільмування “Кайдашів” я в Олі Клименко, кастинг-директорки, запитувала: “Оля, де ти мене знайшла?”. Я не могла повірити, що просто десь колись вона побачила мене на Фейсбуці.

Звісно, так легко роль мені не дісталась: на Мотрю тоді пробувалось десь 40 акторок. Я була в останній когорті й проходила проби за тиждень до старту зйомок.

Зі слів Наталки Ворожбит, на кастингу їй з Олею Клименко я сподобалась одразу. Але інші сказали – та ну, ще когось пошукаємо. Шукали-шукали, й дошукались до того, що завтра – зйомки, а Мотрі нема. Так я потрапила в проєкт фактично вже під час фільмування.

Всі жінки – злегка Мотрі

З роллю Мотрі у “Спіймати Кайдаша” кумедна ситуація вийшла: тут все життя над собою працюєш, окультурюєшся, запихаєш той суржик в дальню шухляду, аж тут тобі дозволяють витягнути все це на світ Божий. Витягнути, аби зрозуміти: ці риси, які намагався сховати – так-так, Тоню, це також ти, справжня.

Для мене взагалі ця роль і цей матеріал – це як зустрітись із собою, але в паралельній реальності. У кожного актора є свої демони й персонажі в голові, і мені просто пощастило, що Наталка Ворожбит так влучно описала мого. А в мене – вийшло його зіграти. 

Мені дуже імпонує, що багато жінок та дівчат пишуть: “так я ж справжня Мотря”. Дівчата не позбавлені самоіронії, не відхрещуються від своїх темних сторін – дійсно, всі ми інколи Мотрі.

Я просто дуже вдячна долі, Богу і всім людям, завдяки яким потрапила в цей проєкт. Мені постійно пишуть в приватні повідомлення, хвалять за гру. А я до сих пір думаю: “Блін, люди, та мені просто пощастило!” 

І водночас невимовно приємно, що люди все одно розгледіли в моїй Мотрі-“серце з перцем” людину. Я вважаю, що в цьому і є геній Наталки – вона з жодного персонажа не робила чисте зло, чи, навпаки, ідеально біленького і пухнастого героя. 

 “Ах ти ж сучька, закопала щєнят!” Як реагують хейтери і як реагую навзаєм

Образ Мотрі в оригінальному сценарії Наталки Ворожбит був набагато жорсткішим, аніж вийшло в серіалі. Наталка довго радилась з режисером Сашою Тіменком, і вони дійшли згоди у якихось моментах ключових – якщо коротко, вирішили не робити з Мотрі чудовисько. 

Так, в моменті, коли вона закопує щенят живцем, в оригінальній версії повинна їх там і залишити, потім повернутись додому – і побачити однісінького цуцика, який випадково уникнув жахливої розправи. Тобто життя йому зберігає випадок, а не Мотрина воля. 

Але в фільмі вона сама вирішує повернутись і відкопати те цуценятко, що залишилося живим. “Фух, отже не чудовисько”, – думає глядач. І я собі думаю: слава Богу, що вона так зробила.

Іноді трапляються дивні люди, які не відділяють мене від образу Мотрі й пишуть: “Ах ти ж сучька, закопала щєнят!”.

Чи: “Нє, добрий серіал, але нашо ж ви вбили собаку”? (за сценарієм в одній з серій чоловік Мотрі Карпо випадково застрелює її врятованого собаку авт.)

З острахом думаю, що сталось би, якби Мотря залишилась би монстром – ха, та люди мені тоді, напевне, квартиру спалили б! 

Я читаю і хороші, й погані відгуки, але разом з тим розумію: “Спіймати Кайдаша” – художній твір, може комусь не подобатись – і це окей. Намагаюсь прислухатись до конструктивних зауважень, але відверто негативні коментарі намагаюсь близько до серця не брати: ну, проєктує людина свій негатив на когось, може їй легше від цього. 

Де межа між героїнею та мною? 

Це моя перша головна роль, де нарешті я змогла використати оті всі надбання з університету з приводу роботи над роллю.

Мене часто питають, де та межа між Мотрею і мною. А багато глядачів взагалі не відокремлюють мене справжню від персонажа. 

Може, я когось розчарую, але я не Мотря по життю – насправді, їй я ще своїх м’яких сторін додала. 

Собі від Мотрі взяла можливість не боятись бути собою. Бо це тільки на словах все так легко – любити себе, сприймати такою, як є. А як в житті на себе ці слова приміряти та використати, було незрозуміло, доки не зіграла цю “женщіну-ураган”.

Саме у серіалі “Спіймати Кайдаша” я нарешті реалізувалася як акторка, зрозуміла, що є професіоналкою для когось. Відгуки глядачів з приводу моєї гри дуже окриляють, примушуючи моє вічне самоїдство трохи відступити на другий план. 

Взагалі не знаю: якби не серіал, я б, мабуть, і далі от наче і грала б, а відчуття – що ролі всі не ті.

Маленьких ролей не буває лиш в теорії. Що на практиці? 

Завжди пам’ятаю, як заповідав всьому акторству Станіславський: “маленьких ролей не буває”. Це правда, і “це всьо очєнь харашо, канєшна”, як сказала б Мотря. Але часто, коли ти приходиш зніматися в епізод на дві фрази, і чесно щось намагаєшся цікаве з них придумати, тобі кажуть: “Слухай, ти можеш просто сказать оці два речення на камеру”?

У театрі ситуацію ще можна якось виправити, принести щось своє в етюд. А в шаблонних тематичних телесеріалах, зазвичай, творчість не потрібна.

Нікого не хочу образити, але кажу як є: там ніхто не зацікавлений в тому, аби ти якось круто розкрилася як акторка, але зацікавлені в тому, аби швидше закінчити зміну. Бо ж  перепрацювання – це зайві гроші за оренду майданчика, техніки, гонорари акторам.

І це замкнене коло! 

Серіальна родина Кайдашів. Зліва направо: Лаврін, Карпо, Мотря та Маруся Кайдашиха

Разом з тим я не вважаю, що це погано – зніматися в епізодичних ролях. Всі актори з чогось починають: хтось з сімейних драм, хтось – з містики, чи ще чогось

Не думайте, я не якась там звізда – не буду казать риму моєї бабусі на це слово – і не маю на увазі, що ці проєкти погані. Інша справа, що хотілося б більше якісного матеріалу, і дуже дивно, чому його досі не так і багато в українському кінематографі. Тому що, як показує практика, режисери хороші – є, сценаристи круті – є, талановиті актори – також є. Що ж пішло не так? 

“Дядько Толю, скажи, що таке вісімка?”

Розслабитись в кадрі виходить коли ти з усіма познайомився, впевнено почуваєш себе в своїй ролі, відчуваєш підтримку режисера і партнерів, коли знаєш, що маєш право на помилку. І коли хоч трохи вивчиш технічну сторону знімального процесу.

До “Спіймати Кайдаша” я стільки разів була на знімальному майданчику, але фізично не встигала зрозуміти, who is who в цьому процесі. Адміністратор сипле термінами кіношними, а ти не в темі. Бо приходиш, тобі наносять грим, ти за годинку відзнялася – і “до побачення”.

Тож на “Спіймати Кайдаша” я нашого оператора дядю Толю просто хапала за руки-ноги  – привіт тобі, дядько Толю! –  і, коли всі йшли на перерву, питала: “А що таке вісімка?”

І він мені малював ці схеми, пояснював технічну сторону фільмування. 

Здавалось би, нащо мені заглиблення в цю технічну сторону? Так склалось, що я взагалі допитлива по життю. Але, насправді,  ніколи не буде зайвим розуміння принципів роботи людей, які працюють з тобою на знімальному майданчику в цю ж секунду. В результаті ти з пів слова розумієш, що хоче оператор. І швидше та ефективніше працюєш. 

Сидіти “на дупці” чи вгризатись в усі пропозиції ролей?

От вчергове нещодавно себе питала: що краще? Сидіти рівненько на дупці й чекати, що твоя роль до тебе прийде? Чи, навпаки, кидатися на всі ролі без розбору?

Я не знаю точно, як правильно. Однією ногою побувала і там, і там. 

З одного боку, назнімалась у маленьких епізодах якихось серіалів і навіть не пам’ятаю ті серії. Серйозно, мене люди в Фейсбуці запитують, де ще можна подивитись мою гру, а я навіть не пам’ятаю, що ж там за ролі були.

З іншого боку, я сама не вела соцмережі, не оновлювала регулярно своє акторське портфоліо, не розсилала його по 10 разів підряд всюди, де можна – виходить, трошки таки й “посиділа на дупці”.  

Зараз от десь по золотій серединці ходжу. Не кидаюсь прямо на всі ролі без розбору, але коли кличуть, йду зніматись. 

Мрію, аби в Україні зняли щось таке ж круте, як “Друзі”

Зараз я знімаюсь у проєкті СТБ у детективному серіалі. Там я інша, ніж у “Спіймати Кайдаша”. Тому, сподіваюсь, не лишусь акторкою однієї ролі й зможу знову показати себе з іншої сторони. 

А взагалі мрію, аби в нас зняли щось формату “Друзів” – щось дуже якісне, яке живе багато років і не гіршає від сезону до сезону.  

Кадр з серіалу “Спіймати Кайдаша”

Ще хотілось би попрацювати з Наріманом Алієвим, з Ахтемом Сеїтаблаєвим – навіть в якійсь епізодичній ролі.

Сподіваюсь, що в моїй фільмографії ще трапляться такі яскраві авторські проєкти – це зовсім інший рівень кіно, продумана і від душі написана історія. 

Як йти до своєї мрії – акторської чи ні

Мій шлях до якісної ролі зайняв 10 років. 

Зараз завершиться карантин – і я, як усі, буду відсилати свої фото та листи електронкою в різні проєкти. 

Ця робота ніколи не закінчиться, хіба що стану зіркою на всю країну – і вже не я буду за роботою ганятися, а вона за мною.

Що б ви не робили: ті, хто зацікавлений по-справжньому, своє візьмуть всюди.

Але якщо казати про акторів, не останню роль тут грає фарт: опинитись в потрібному місці в потрібний час. Дуже багато чого вирішують особисті зв’язки. Чим більше ти знімаєшся, тим більше тебе знають режисери та продюсери. 

Я от визнаю свою помилку: треба більше уваги приділяти таким деталям, як якісне портфоліо, сайт, оформлення інформації на сторінках соцмереж. Раджу дослухатись до того, що пишуть кастинг-директори – навіть до деталей на кшталт розміру та формату фото.

Перевірений лайфхак: постійна робота над собою точно наблизить вас до вашої мрії. Я точно знаю: рано чи пізно мрії збуваються – якщо щось для цього робити. 

16.05.2020

Суспільство

Побороти дискримінацію за віком. Як у Слов’янську людей похилого віку повертають до активного життя

Опубліковано

Наталії Бондаренко зі Слов’янська було 52 роки, коли вона особисто зіштовхнулась з дискримінацією за віком. Роботодавець надав перевагу молодшій кандидатці, не зваживши на величезний досвід роботи й професіоналізм самої Наталії.   

Звісно, в обличчя їй ніхто цього не сказав – кулуарні розмови поставили всі крапки над і.

То що, виходить, в українському суспільстві після п’ятдесяти людині одна дорога – на дачу?

А от і ні. Блогерство, комп’ютерна грамотність, курси психологічної допомоги, скандинавська ходьба – це ще не весь перелік активностей, якими сьогодні займаються пенсіонери у прифронтовому Слов’янську. 

Як Наталії Бондаренко вдалось самотужки організувати майже університет третього віку в прифронтовому містечку – читайте в нашому інтерв’ю.

<strong>Наталя Бондаренко </strong>

Наталя Бондаренко 

Голова Фундації підтримки осіб старшого віку “Вік щастя”, 53 роки

До війни в Наталії Бондаренко був свій туристичний бізнес у Святогірську – і доволі успішний. Але навесні 2014 року, коли в Донецькій області почались військові дії, всім стало не до туризму. Повернулася до Слов’янська Наталя лиш, коли місто звільнили від окупантів. 
Два роки допомагала постраждалим від війни, і протягом цього часу зіштовхнулася з дискримінацією людей поважного віку зі сторони. А особисто – коли шукала нову роботу. Проте відчай – не в характері Наталії, а тому вона вирішила змінювати стан справ власноруч. 

Все почалось, коли сама зіштовхнулась з дискримінацією за віком

Після звільнення Слов’янська я пропрацювала два роки в організації People in need, допомагаючи людям, що постраждали від війни. І от настав момент, коли мій проект завершився, і потрібно було шукати нову роботу. 

Коли я у свої 52 подавала резюме, мені прямо не відмовляли, але з моїми навичками, досвідом та освітою на роботу не брали. Навіть після співбесіди. 

Звісно, ніхто відкрито мені не говорив: “Ми тебе не беремо, бо тобі 52 роки. Краще візьмемо от ту дівчину 35 років”. Але кулуарно мені розповіли про справжні причини того, чому я не підходила на вакансію. 

Було боляче це сприймати: я ж маю навички, маю відповідний досвід та освіту – і раптом отримую відмову!

За звичайних обставин в наших реаліях так людей мого віку зустрічають всюди – і я це розуміла. Тому вирішила: сама створю собі можливості. 

Вік у 55 років – не для доживання на дачі

Наприкінці 2016 року я поїхала вчитись на тренінги від ПРООН, і там для мене ще виразніше окреслилась проблема: люди літнього віку дискримінуються за віком в тому суспільстві, де живуть. Але вони ще сильні й повні енергії, і можуть бути корисними цьому суспільству, яке їх обмежує. 

Що має робити людина у 55 років в уявленні суспільства? Займатись дітьми-онуками та городом. Пекти пиріжечки – це роль для бабці, ловити рибку у ставочку неподалік – це для дідуся. 

А насправді люди літнього віку мають повноцінно жити. Щоправда, для того, щоб пенсіонер був активним і корисним суспільству, він дійсно має трохи повчитись навичок, яких йому не вистачає у нашому сучасному діджитал-просторі. 

І от, на тренінгах, я вперше й озвучила цю свою ідею.Вона була підтримана: я знайшла кілька жінок, які поділились своїми історіями таких от “вікових” утисків. 

Саме після тренінгів я вирішила: буду допомагати людям віком 50+ у їхньому розвитку, у тому, щоб вони, отримуючи якісь сучасні навички, могли їх використовувати для того, щоб бути затребуваними в суспільстві. 

Спершу самотужки організувала курси комп’ютерної грамотності

Так, в грудні 2016 року я вирішила створювати організацію, а вже 13 травня 2017 року отримала документи на ГО “Фундація “Вік щастя”.

Паралельно я пішла в міський Центр культури й довкілля – не маючи документів, не маючи зовсім нічого (це був, мабуть, лютий-березень). Просто зайшла до директора і сказала, що хочу допомагати вивчати роботу з комп’ютером людям похилого віку. І він залюбки погодився, ще й комп’ютерів кілька в користування виділив. 

Так я одномоментно почала викладати комп’ютерну грамотність. При чому, вчила я так, щоб не просто заходити на “Однокласники”, або у скайп з онуками поспілкуватись.

Відучора організація розпочала фотоконкурс “Вік щастя”. Надіслати світлини баусь чи дідусів можна на Фейсбук організації

Ми досконально вчимо програму Word, вчимо, як писати тексти, як ілюструвати текст картинками. Вчимо, що таке файли, як їх зберігати в комп’ютері. 

Завершуючи курс, мої учні вже мають свій акаунт в Гуглі, електронну пошту, вільно обмінюються листами та користуються фейсбуком.

Востаннє – перед початком карантину – ми вчились працювати з онлайн-банкінгом: заплатити за комуналку чи інтернет, отримати пенсію. 

Чого сьогодні можуть навчитись люди похилого віку у “Віці щастя”?

В нас, зазвичай, поза карантином можна записатись на курс йоги та скандинавської ходи.

Нещодавно у нас відбувся фотопроект “Краса у будь-якому віці”, де метою перформансу було привернути увагу до краси людей саме похилого віку. Я запрошувала для цього до співпраці місцевих фотографів. 

Тему краси я та колеги розвинули також у модному показі за участі жінок за 50. В Слов’янську він пройшов на ура, і зараз з’явились думки про спеціалізоване модельне агентство. 

Ще в докарантинні часи ми робили виїзди околицями Слов’янська чи катались маршрутами здоров’я на велосипедах. Обов’язково відновимо цю практику після карантину. 

І ще в цьому році організовували школу блогерства для літніх людей. Вчились знімати та навіть монтувати відео в Adobe Premiere. Наші роботи можна побачити на Youtube. 

Як організація працює в умовах карантину?

На карантині ми організували онлайнову психологічну підтримку для людей поважного віку. 

Вже майже чотири місяці психологи-експерти в нас щотижня читають лекції за трьома напрямками:

– з загальної психології: де брати ресурси, як відстоювати свої кордони; 

– це лекції з конфліктології. Під час карантину діти до школи не ходять, дорослі на роботу не йдуть – тож три покоління вдома, і тому між ними можуть виникати конфлікти. Ми вчимо, як правильно поводитись під час конфлікту;   

 – лекції з взаємопідтримки на карантині, які модеруються цими ж психологами-експертами. 

До нас долучились вже більше 50 осіб, які дивляться лекції. 

Ми тримаємо зв’язок з членами нашої організації, і поки що таким чином надаємо психологічну допомогу. 

У нас аудиторія досить широка, не лише з нашого міста. Зараз до онлайн-лекцій долучаються люди і з Луганської області, і з Сєвєродонецька. Навіть з окупованого Донецька та української столиці. 

Хай долучаються, ми допоможемо всім. 

Гаряча лінія для жертв домашнього насильства

У нас дуже дієва гаряча лінія. Ми у “Віку щастя”, коли створили її, спершу дуже переймались – чому ніхто не телефонує? Але це, мабуть, було пов’язано з тим, що ще мало про неї знали. 

Гаряча лінія працює зараз як телефон довіри – сюди люди поважного віку телефонують, щоб виговоритись, розповісти про свої проблеми. Бо вони зараз і так в соціальній ізоляції. Їм складно, бо вони відчувають самотність – це типові вікові психологічні проблеми. А тут ще й карантин.

Гаряча лінія працює ще й як телефон допомоги жертвам домашнього насильства. 

Біля слухавки – кваліфікована людина, яка пройшла тренінги та сертифікацію. Вона може спрямувати постраждалого, куди йому звернутись й по місцю швидко отримати допомогу. Звернутись в притулок чи ще кудись. Або в місцеве відділення психологічної допомоги. 

Через цю ж гарячу лінію ми доєднуємо людей до наших лекцій з конфліктології та взаємодопомоги. І таким чином все дуже злагоджено працює. 

Де шукати гроші на власні ініціативи?

Кошти на діяльність організації мені свого часу вдалось залучити з допомогою проекту USAID. 

Він якраз називався “Підтримка віку щастя”, і завдяки йому я змогла залучити кошти на облаштування нашого простору, на тренінги для членів організації. 

Завдяки міжнародним донорам ми налагодили стосунки з Луцьким університетом третього віку, з київською Асоціацією університетів третього віку “Клепсидра”. 

Ми дуже багато часу присвятили налагодженню стосунків з партнерами, і зараз за потреби можемо розраховувати на їхню підтримку.

Плани на майбутнє 

Зараз “Фундація “Вік щастя” розширилась географічно, ми вже маємо кілька осередків по області – хоча спершу й не планували. 

З розширенням ми вирішили передивитись стратегію власного розвитку як організації –  і зосереджуватись не лише на Слов’янську, а в перспективі працювати на регіон. Для початку, звісно. 

Тож наступні  три роки будуть дуже насиченими для команди “Віку щастя”: хочемо не лише вирости до регіонального рівня роботи, а й навчитись впливати на прийняття владою рішень. 

Зараз уже розроблений проект рішення нашого Слов’янського виконкому для створення Ради сеньйорів при міськвиконкомі. Рада сеньйорів – фахівці віком 50 років і більше.

Це буде консультативно-дорадчий орган при міськвиконкомі. І туди увійдуть люди різних організацій, які працюють з людьми з інвалідністю, ветеранами, з держорганами чи територіальними центрами.

Разом люди поважного віку спробують змінити політику одного міста стосовно них самих. Бо ми самі краще за всіх розуміємося на проблемах, з якими стикається наше покоління 50+. А тому кому, як не нам самим, ініціювати їх вирішення? 

Люди похилого віку варті більшого, аніж доживання. Життя ж не закінчується після 50. Завдання “Віку щастя” – аби це було не лише на словах, а й на практиці. 

Читати далі

Суспільство

Одеський агроном вирощує 6 вітчизняних сортів мигдалю (ВІДЕО)

Опубліковано

Агроном Володимир Балабан збирає по 1,5 тонни ядер мигдалю на рік. Має 6 сортів горіха на 26 га біля Ізмаїлу. А кіло мигдалю коштує 200 гривень.

Володимир Балабан посадив перші саджанці 12 років тому. На третій рік отримав перший кілограм горіхів. На п’ятий рік мав товарні обсяги врожаю.

Читайте також: Італійці висадили на Київщині сад мигдалю

“У посуху мигдаль невибагливий, неначе кактус”, – каже Володимир Балабан.

У справу йде навіть шкірка нижньої частини – для годування худоби. 

Зараз агроном планує закласти плантацію каліфорнійського мигдалю. Він даватиме 2 тонни ядра лише з гектара.

Читати далі

Суспільство

На вибори у США вперше надрукують бюлетені українською мовою

Опубліковано

У 2020 році на виборах у США  вперше можна буде проголосувати українською мовою. Таку можливість отримали виборці в окрузі Кук в штаті Іллінойс, куди входить місто Чикаго та його передмістя, передає Громадське.

Рішення ухвалили в адміністрації округу, пише «Голос Америки» з посиланням на захисницю української мови в окрузі Кук Мілу Лугову.

Українські бюлетені і таблички

Українська мова буде доступна протягом усіх етапів, на виборах усіх рівнів: як президентських, так і місцевих та до Конгресу.

Українську використовуватимуть в бюлетенях, а також на електронних табло на станціях голосування. Щобільше, буде також можливість прослухати аудіо для людей, які не зможуть прочитати бюлетені.

Також на виборчих дільницях встановлять таблички з вказівними знаками українською: вхід, вихід й куди йти.

Читайте також: Скільки україномовних у Сєвєродонецьку, або одна історія про м’яку українізацію

Ще 12 мов

Окрім української, виборчий процес також зроблять доступним 12 різними мовами, зокрема польською та російською.Це пояснюють тим, що американські політики зацікавлені у такому розширенні, адже це дає їм доступ до тих виборців, які не володіють вільно англійською і не розбираються у виборчому процесі.

Скільки голосуватиме українців

Округ Кук в штаті Іллінойс — перший у США, який додав українську мову до виборчого процесу. У Чикаго, який входить у нього, проживає понад 46 тисяч українців. Також влада округу офіційно використовує українську мову у своїй діяльності.

Фото: informator.press

Читати далі

Суспільство

У середмісті Києва з’явиться затишний сквер з лавою-терасою і фонтаном

Опубліковано

У центрі столиці розпочали ремонт затишного скверику на Володимирському проїзді, 1. У листопаді 2016 року Київміськрада дала йому назву Литовського, повідомляє пресслужба Київзеленбуду.

Як зазначають комунальники, центральним елементом оновленого скверу стане дерев’яна лава-тераса з підсвічуванням. На її створення авторів проєкту надихнули литовські дюни на узбережжі Балтійського моря та бурштин.

Читайте також: У київському сквері облаштували нову фотозону (ФОТО)

“Під час роботи над проєктом було вирішено створити затишний простір для відпочинку, де можна насолодитися атмосферою міста і, разом з тим, відволіктися від буденності”, – йдеться у повідомленні.

Роботи з капітального ремонту скверу вже розпочато. Тут планують облаштувати лаву-терасу із підсвічуванням, відремонтувати бруківку, відновити роботу існуючого фонтану, а також відремонтувати підпірні стінки скверу, влаштувати нові газони та висадити дерева, встановити огороджувальні стовпчики, щоб автомобілі не заїжджали на пішохідну зону.

Роботи планують завершити у вересні цього року.

Фото: facebook.com/zelenbud

Читати далі

Суспільство

Куди поїхати на вихідні біля Львова (ВІДЕО)

Опубліковано

Місяцями сидите в хаті і вже голова вибухає? Збирайтеся, їдемо на природу подалі від людей. Сьогодні дізнаємося, куда втекти на вихідні зі Львова. Розкажіть, куди ви тікаєте з міста?

Готуйте ваші намети та похідні черевики! Урицькі скелі та Тустань – пірамідки велетнів. Це дивовижної форми скелі, яким десятки мільйонів років.

Читайте також: Де провести вихідні? Ви точно не чули про ці 7 місць поблизу Львова

 Грот Прийма – мережа печер чудернацької форми. 45 000 років тому тут зимували прадавні люди! 

Заповідник Розточчя – звідси починаються численні річки. А ще тут купа горностаїв, чорних лелек та махаонів.

Озеро “Задорожнє” – блакитне та прозоре для всієї сім’ї. Неначе дика природа, але є альтанки, душ та магазин. Відпочивайте безпечно!

Читати далі

Суспільство

У Львові розпочинають роздільний збір скла

Опубліковано

У Львові розпочали роздільний збір скляних відходів. Про це повідомляє пресслужба міської ради.

Як збиратимуть скло?

Як зазначається, збиратимуть такі відходи насамперед із ресторанів та кафе, готелів та торгових точок. Йдеться про ті комерційні заклади, які виявили зацікавлення долучитися до реалізації проекту «Модель „нуль відходів“ у дії». Це один із етапів проекту, який пропагує європейську концепцію управління відходами. Важливою його складовою є технічне оснащення сектору гостинності обладнанням для поводження з відходами за принципом «zero waste».

Для закладів, які стали учасниками проекту, вже закупили контейнери для роздільного збору скляних відходів.

«Відчуваємо обов’язок брати участь у таких проектах, які популяризують світові практики поводження з відходами. Окремий збір скляних відходів відбувається від тих закладів комерції, які обслуговує наша компанія. Розташовані вони переважно в центрі Львова. Спеціальні контейнери для скла надаються закладам безкоштовно. На сортувальній станції компанії ми вже прийняли понад 30 контейнерів для роздільного збору скляних відходів», — розповів засновник «ГрінЕра Україна» Богдан Михалусь.

Заклади комерції, які погодяться сортувати скляні відходи, отримають економію до 20% на вивезення відходів.

Читайте також: У Дніпрі винайшли пристрій для безпечної утилізації медичних відходів (ФОТО)

Що варто знати про проєкт «Нуль відходів в дії»

Суттєвим досягненням проекту є включення до переліку відходів, які сортуються, органічних відходів. Адже вони складають близько 50% усіх відходів у закладах готельно-ресторанного бізнесу та вивозитимуться на міську станцію компостування.

«Цей проект базується, перш за все, на принципах запобігання утворенню відходів. Дія моделі на практиці передбачає наявність певної системи, для створення якої важливою є участь усіх ключових залучених сторін, і у випадку цього проекту вдалося залучити бізнес, міську владу, обласну владу, громадський та освітній сектори і церкву. У межах проекту, ми працюємо над створенням фінансових стимулів для бізнесу утворювати менше відходів, а також сортувати їх через розробку пропозицій з диференціації тарифів на вивезення відходів», — додає голова ГО Zero Waste Lviv Ірина Миронова.

Забезпечити відповідні складові інфраструктури, згідно з проектом, планують до кінця серпня.

Проєкт «Нуль відходів в дії» реалізують Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» спільно з Львівською торгово-промисловою палатою, ТОВ «ГрінЕра Україна», ЛКП «Зелене місто», департаментом екології та природних ресурсів Львівської обласної державної адміністрації, ГО «Нуль відходів Львів». Ініціатива підтримується в рамках спільного проєкту Уряду Швеції та ПРООН в Україні «Посилене партнерство для сталого розвитку», що реалізується за фінансової підтримки Уряду Швеції.

Фото: rubryka.com

Читати далі

Тренди

ДОПОМОГА
ШоТам

Підтримай наш проєкт, щоб ми могли надихати ще більше українців змінювати країну.