Мотря зі “Спіймати Кайдаша”. Завжди грала ідеальних героїнь, а потім випустила демона

“Ну-ну, не плакунькай, моя зірочко”, – чутно, як телефоном Антоніна Хижняк зі “Спіймати Кайдаша”, популярного українського серіалу, заспокоює маленького синочка. Вона вийшла з дитиною на прогулянку, поки ми розмовляємо телефоном, аж раптом на малого сів якийсь жучисько. 

Будь на місці Антоніни її героїня Мотря з серіалу “Спіймати Кайдаша”, то вже б знайшла осередок тих крилатих тварюк і каменя на камені від нього не залишила.  

Це (Антоніними руками) Мотря в українському серіалі “Спіймати Кайдаша” в розпачі закопує живцем маленьких цуценят в землю. 

Це (Антоніниним голосом) Мотря хамить свекрусі Кайдашисі: “І корові дала, і свиням дала! Тільки сину вашому не дала! І сьогодні, мабуть, не дам!”. 

Тим незвичніше чути в реальному житті від “Мотрі” спокійне “не плакунькай”.

Запальна, хамовита, героїня Антоніни заводиться з пів оберта, загнала під каблук суворого чоловіка й завжди залишає за собою останнє слово. За “серце з перцем” вона чи не найбільше полюбилась глядачам серіалу. 

А от сама Антоніна каже: в університеті їй давали роль Мелашки й взагалі пророкували ролі лише правильних і нудних героїнь.

Де межа між Мотрею та Антоніною і від кого в акторки вдача та харизма? 

Про все це відверто розповіла в інтерв’ю для ШоТам.

Довідка. “Спіймати Кайдаша”

Український телесеріал на 12 серій, який буквально “порвав” українське телебачення. Ніхто не пророкував йому успіху, тим гучнішим був його успіх серед глядачів. Серіал заснований на повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. Події оригінального твору розгортаються через кілька років після скасування кріпацтва (1860-і роки). Дію серіалу творець Наталка Ворожбит перенесла у період з 2005 по 2014 роки. Але основна сюжетна лінія – протистояння батьків та дітей – залишається незмінною. І сім’я Кайдашів наприкінці серіалу точно так же, як і в оригіналі, розділяється навпіл Революцією Гідності.  

Вся в Марію Яківну

Пам’ятаю, десь мені було років 10 і я дивилась фільм голлівудський – не згадаю, який. От там якась сцена була: головні герої чи то плакали, чи то зізнавалися в коханні. Єдине, що точно пам’ятаю – свій внутрішній дитячий голос: “От якби мені сказали це зіграти, мені б нескладно було б це зробити”. Тоді вперше замислилась про акторство.

Артистичністю я вся в бабусю. Дивлюся на мою Марію Яківну, слухаю її всілякі історії з життя і розумію, в кого така вдалась. 

Тут нещодавно моїй бабусі подзвонив шахрай і почав розігрувати трагедію “Ваш син в поліції”. 

Це Карпо і Мотря, версія XXI сторіччя. Через кілька годин вона скаже йому фразу,яка встигла стати мемом серед шанувальників серіалу: “Казліна ти. Прости”

“Да-а?” – каже бабуся. “А в мене дочка”. З того боку слухавки принишкли на якийсь момент, і знову за старе: “Мама, я в поліції, мнє надо дєньги срочно!”. 

Бабусі стало цікаво, що далі буде. Дослухала його до кінця, а тоді каже: “Значить, слухай мене сюда, бандіт! Марію Яківну ще ніхто не наїб…в!” – і поклала слухавку. 

Моя бабуся – нереально добра й щедра людина, але й з критичним мисленням у неї все прекрасно. Вона ще й сусідок навчить, як правильно поводитися із шахраями. От звідки й темперамент мій, і самоіронія, і харизма. 

Не дозволяйте зробити з себе “отдєл замороженого м’яса” 

Мені ще якось один режисер сказав: “Понимаешь, тебя с твоей внешностью, кроме голубых героинь, ничего не ждет. Такой уж у тебя такой разрез внутреннего и внешнего”.

Було неприємно, але я тоді собі подумала: як би до нього не ставилась, якщо режисер так каже, якась частка правди в цьому є.

Навіть в університеті Карпенка Карого, коли ми грали уривки з “Кайдашевої сім’ї” – ну звісно, що я була Мелашкою.

Мене це в один період настільки дістало, що я подумала: “Та хай йому грець, буде кінець цьому чи ні?” 

Це так дивно, коли ти в житті – весела дівчина й любиш пожартувати, а в кадрі – завжди спокійна.

У перерві між дублями зі знайомими акторами веселишся на повну, вируєш енергією: хіхі-хаха, іскрометні жартики, імпровізація. Але от вигук “камера-мотор!” – і знову на екрані ти, граєш “отдєл замороженого мяса”. 

Мабуть, лише дубляж ролей увесь цей час тримав мене в тонусі у творчому плані: от там я вже відривалась на повну. Там такий розмах і діапазон ролей! Там мені довіряли дуже різних героїв: дорослих, дітей та підлітків, злих і добрих. 

Але одне діло бути за кадром і дарувати комусь свій голос, а інше – самому бути в кадрі.  

Магія Фейсбука привела до омріяної ролі

Боже, з моїм призначенням на роль Мотрі просто якась магія відбулась. Бо з більшістю кастинг-директорів я не знайома особисто, і до “Спіймати Кайдаша” активно соцмережі не вела: мені просто здавалось це немовби хизуванням. 

Моя логіка була така: робочими якимись успіхами я ніби не виділялась, аби про них писати. А якимись повсякденними штуками з життя спамити не хотілось. 

По моїй сторінці, якою вона була ще пів року тому можна було лише сказати – ну, якась дівчина мріє стати акторкою. Наче й вивчилась, наче й 10 років вже пройшло з моменту вступу до університету. Але щоб похизуватись якимись ролями – особливо нема чим. 

Вже під час фільмування “Кайдашів” я в Олі Клименко, кастинг-директорки, запитувала: “Оля, де ти мене знайшла?”. Я не могла повірити, що просто десь колись вона побачила мене на Фейсбуці.

Звісно, так легко роль мені не дісталась: на Мотрю тоді пробувалось десь 40 акторок. Я була в останній когорті й проходила проби за тиждень до старту зйомок.

Зі слів Наталки Ворожбит, на кастингу їй з Олею Клименко я сподобалась одразу. Але інші сказали – та ну, ще когось пошукаємо. Шукали-шукали, й дошукались до того, що завтра – зйомки, а Мотрі нема. Так я потрапила в проєкт фактично вже під час фільмування.

Всі жінки – злегка Мотрі

З роллю Мотрі у “Спіймати Кайдаша” кумедна ситуація вийшла: тут все життя над собою працюєш, окультурюєшся, запихаєш той суржик в дальню шухляду, аж тут тобі дозволяють витягнути все це на світ Божий. Витягнути, аби зрозуміти: ці риси, які намагався сховати – так-так, Тоню, це також ти, справжня.

Для мене взагалі ця роль і цей матеріал – це як зустрітись із собою, але в паралельній реальності. У кожного актора є свої демони й персонажі в голові, і мені просто пощастило, що Наталка Ворожбит так влучно описала мого. А в мене – вийшло його зіграти. 

Мені дуже імпонує, що багато жінок та дівчат пишуть: “так я ж справжня Мотря”. Дівчата не позбавлені самоіронії, не відхрещуються від своїх темних сторін – дійсно, всі ми інколи Мотрі.

Я просто дуже вдячна долі, Богу і всім людям, завдяки яким потрапила в цей проєкт. Мені постійно пишуть в приватні повідомлення, хвалять за гру. А я до сих пір думаю: “Блін, люди, та мені просто пощастило!” 

І водночас невимовно приємно, що люди все одно розгледіли в моїй Мотрі-“серце з перцем” людину. Я вважаю, що в цьому і є геній Наталки – вона з жодного персонажа не робила чисте зло, чи, навпаки, ідеально біленького і пухнастого героя. 

 “Ах ти ж сучька, закопала щєнят!” Як реагують хейтери і як реагую навзаєм

Образ Мотрі в оригінальному сценарії Наталки Ворожбит був набагато жорсткішим, аніж вийшло в серіалі. Наталка довго радилась з режисером Сашою Тіменком, і вони дійшли згоди у якихось моментах ключових – якщо коротко, вирішили не робити з Мотрі чудовисько. 

Так, в моменті, коли вона закопує щенят живцем, в оригінальній версії повинна їх там і залишити, потім повернутись додому – і побачити однісінького цуцика, який випадково уникнув жахливої розправи. Тобто життя йому зберігає випадок, а не Мотрина воля. 

Але в фільмі вона сама вирішує повернутись і відкопати те цуценятко, що залишилося живим. “Фух, отже не чудовисько”, – думає глядач. І я собі думаю: слава Богу, що вона так зробила.

Іноді трапляються дивні люди, які не відділяють мене від образу Мотрі й пишуть: “Ах ти ж сучька, закопала щєнят!”.

Чи: “Нє, добрий серіал, але нашо ж ви вбили собаку”? (за сценарієм в одній з серій чоловік Мотрі Карпо випадково застрелює її врятованого собаку – авт.)

З острахом думаю, що сталось би, якби Мотря залишилась би монстром – ха, та люди мені тоді, напевне, квартиру спалили б! 

Я читаю і хороші, й погані відгуки, але разом з тим розумію: “Спіймати Кайдаша” – художній твір, може комусь не подобатись – і це окей. Намагаюсь прислухатись до конструктивних зауважень, але відверто негативні коментарі намагаюсь близько до серця не брати: ну, проєктує людина свій негатив на когось, може їй легше від цього. 

Де межа між героїнею та мною? 

Це моя перша головна роль, де нарешті я змогла використати оті всі надбання з університету з приводу роботи над роллю.

Мене часто питають, де та межа між Мотрею і мною. А багато глядачів взагалі не відокремлюють мене справжню від персонажа. 

Може, я когось розчарую, але я не Мотря по життю – насправді, їй я ще своїх м’яких сторін додала. 

Собі від Мотрі взяла можливість не боятись бути собою. Бо це тільки на словах все так легко – любити себе, сприймати такою, як є. А як в житті на себе ці слова приміряти та використати, було незрозуміло, доки не зіграла цю “женщіну-ураган”.

Саме у серіалі “Спіймати Кайдаша” я нарешті реалізувалася як акторка, зрозуміла, що є професіоналкою для когось. Відгуки глядачів з приводу моєї гри дуже окриляють, примушуючи моє вічне самоїдство трохи відступити на другий план. 

Взагалі не знаю: якби не серіал, я б, мабуть, і далі от наче і грала б, а відчуття – що ролі всі не ті.

Маленьких ролей не буває лиш в теорії. Що на практиці? 

Завжди пам’ятаю, як заповідав всьому акторству Станіславський: “маленьких ролей не буває”. Це правда, і “це всьо очєнь харашо, канєшна”, як сказала б Мотря. Але часто, коли ти приходиш зніматися в епізод на дві фрази, і чесно щось намагаєшся цікаве з них придумати, тобі кажуть: “Слухай, ти можеш просто сказать оці два речення на камеру”?

У театрі ситуацію ще можна якось виправити, принести щось своє в етюд. А в шаблонних тематичних телесеріалах, зазвичай, творчість не потрібна.

Нікого не хочу образити, але кажу як є: там ніхто не зацікавлений в тому, аби ти якось круто розкрилася як акторка, але зацікавлені в тому, аби швидше закінчити зміну. Бо ж  перепрацювання – це зайві гроші за оренду майданчика, техніки, гонорари акторам.

І це замкнене коло! 

Разом з тим я не вважаю, що це погано – зніматися в епізодичних ролях. Всі актори з чогось починають: хтось з сімейних драм, хтось – з містики, чи ще чогось

Не думайте, я не якась там звізда – не буду казать риму моєї бабусі на це слово – і не маю на увазі, що ці проєкти погані. Інша справа, що хотілося б більше якісного матеріалу, і дуже дивно, чому його досі не так і багато в українському кінематографі. Тому що, як показує практика, режисери хороші – є, сценаристи круті – є, талановиті актори – також є. Що ж пішло не так? 

“Дядько Толю, скажи, що таке вісімка?”

Розслабитись в кадрі виходить коли ти з усіма познайомився, впевнено почуваєш себе в своїй ролі, відчуваєш підтримку режисера і партнерів, коли знаєш, що маєш право на помилку. І коли хоч трохи вивчиш технічну сторону знімального процесу.

До “Спіймати Кайдаша” я стільки разів була на знімальному майданчику, але фізично не встигала зрозуміти, who is who в цьому процесі. Адміністратор сипле термінами кіношними, а ти не в темі. Бо приходиш, тобі наносять грим, ти за годинку відзнялася – і “до побачення”.

Тож на “Спіймати Кайдаша” я нашого оператора дядю Толю просто хапала за руки-ноги  – привіт тобі, дядько Толю! –  і, коли всі йшли на перерву, питала: “А що таке вісімка?”

І він мені малював ці схеми, пояснював технічну сторону фільмування. 

Здавалось би, нащо мені заглиблення в цю технічну сторону? Так склалось, що я взагалі допитлива по життю. Але, насправді,  ніколи не буде зайвим розуміння принципів роботи людей, які працюють з тобою на знімальному майданчику в цю ж секунду. В результаті ти з пів слова розумієш, що хоче оператор. І швидше та ефективніше працюєш. 

Сидіти “на дупці” чи вгризатись в усі пропозиції ролей?

От вчергове нещодавно себе питала: що краще? Сидіти рівненько на дупці й чекати, що твоя роль до тебе прийде? Чи, навпаки, кидатися на всі ролі без розбору?

Я не знаю точно, як правильно. Однією ногою побувала і там, і там. 

З одного боку, назнімалась у маленьких епізодах якихось серіалів і навіть не пам’ятаю ті серії. Серйозно, мене люди в Фейсбуці запитують, де ще можна подивитись мою гру, а я навіть не пам’ятаю, що ж там за ролі були.

З іншого боку, я сама не вела соцмережі, не оновлювала регулярно своє акторське портфоліо, не розсилала його по 10 разів підряд всюди, де можна – виходить, трошки таки й “посиділа на дупці”.  

Зараз от десь по золотій серединці ходжу. Не кидаюсь прямо на всі ролі без розбору, але коли кличуть, йду зніматись. 

Мрію, аби в Україні зняли щось таке ж круте, як “Друзі”

Зараз я знімаюсь у проєкті СТБ у детективному серіалі. Там я інша, ніж у “Спіймати Кайдаша”. Тому, сподіваюсь, не лишусь акторкою однієї ролі й зможу знову показати себе з іншої сторони. 

А взагалі мрію, аби в нас зняли щось формату “Друзів” – щось дуже якісне, яке живе багато років і не гіршає від сезону до сезону.  

Ще хотілось би попрацювати з Наріманом Алієвим, з Ахтемом Сеїтаблаєвим – навіть в якійсь епізодичній ролі.

Сподіваюсь, що в моїй фільмографії ще трапляться такі яскраві авторські проєкти – це зовсім інший рівень кіно, продумана і від душі написана історія. 

Як йти до своєї мрії – акторської чи ні

Мій шлях до якісної ролі зайняв 10 років. 

Зараз завершиться карантин – і я, як усі, буду відсилати свої фото та листи електронкою в різні проєкти. 

Ця робота ніколи не закінчиться, хіба що стану зіркою на всю країну – і вже не я буду за роботою ганятися, а вона за мною.

Що б ви не робили: ті, хто зацікавлений по-справжньому, своє візьмуть всюди.

Але якщо казати про акторів, не останню роль тут грає фарт: опинитись в потрібному місці в потрібний час. Дуже багато чого вирішують особисті зв’язки. Чим більше ти знімаєшся, тим більше тебе знають режисери та продюсери. 

Я от визнаю свою помилку: треба більше уваги приділяти таким деталям, як якісне портфоліо, сайт, оформлення інформації на сторінках соцмереж. Раджу дослухатись до того, що пишуть кастинг-директори – навіть до деталей на кшталт розміру та формату фото.

Перевірений лайфхак: постійна робота над собою точно наблизить вас до вашої мрії. Я точно знаю: рано чи пізно мрії збуваються – якщо щось для цього робити.