Вона народилася в Києві, знімалася у Берліні та підкорювала Голлівуд. Анна Стен стала першою українкою, яка зробила світову кар’єру в кіно, — ще задовго до того, як українські імена з’явилися на голлівудських червоних доріжках. #ШОТАМ розповідає її історію.
Київська зірка німого кіно
Анна Фесак народилася у Києві 1908 року. Її батько Петро, за одними даними, був козацького роду, артистом і режисером-постановником, за іншими — працював у взуттєвій крамниці. Мати мала шведське коріння й була примою-балериною Київського оперного театру.
Коли Анні було 12, батько помер, і дівчина почала працювати, щоб допомагати матері. Вона вчилася у Київському державному театральному технікумі, вечорами грала в Малому театрі на Хрещатику, а також підробляла офіціанткою та репортеркою у газеті «Пролетарська правда».
У технікумі Анна навчалася у педагогів, які формували тогочасну українську акторську школу. Тут вона вивчала все — від історії моди до техніки монтажу.
У середині 1920-х Анна виходить заміж за київського актора Бориса Бернштейна, який виступав під псевдонімом Борис Стен. Прізвище чоловіка стало і її сценічним ім’ям — Анна Стен.
Дебют Анни Стен у кіно відбувся 1926 року, а вже наступного року — вона отримала головну роль у романтичній комедії «Дівчина з коробкою». Фільм мав успіх не лише у СРСР, а й у Європі та США, що принесло акторці популярність далеко за межами Києва.
Після кількох гучних ролей у стрічках «Земля в полоні» та «Буря над Азією», Анна стала першою великою зіркою радянського німого кіно. Але фінансового успіху це не принесло — у москві вона мешкала з чоловіком у двокімнатній комуналці.
За легендою, якось подруга Анни прийшла до неї в гості й застала за пранням. Приголомшена побаченим, вона вигукнула: «Аня, як ти виглядаєш? Подивися на себе! Ти ж — кінозірка!». На що Стен відповіла: «Але ж я радянська кінозірка».
У 1930 році Анна разом із другим чоловіком, режисером Федором Оцепом, вирушає до Берліна на зйомки фільму для німецької кіностудії. Її робота в «буржуазному» кіно викликала шквал критики радянської преси.
Додатковим ударом стала публікація щоденника Стен у журналі «Пролетарський театр», де кінокритик Хрисанф Херсонський, якому Анна довірила щоденник на зберігання — опублікував її записи та звинуватив акторку у «зраді радянських ідеалів». Після цього Анна вирішила не повертатися до СРСР.
Голлівудська мрія
Зйомки у Німеччині принесли Анні міжнародне визнання та привернув увагу голлівудського продюсера Семюеля Ґолдвіна. Він вірив, що Анна стане «новою Гретою Гарбо».
У 1932 році Ґолдвін запросив її до США, підписавши багаторічний контракт. Протягом двох років продюсер особисто навчав її англійської мови та дикції.
«Все в моєму серці промовляло, що вона буде найкращою в історії кіно. І багато хто так думав, запевняю тебе… Це щось особливе, це зірка!», — казав Ґолдвін.
Першим фільмом Анни Стен у Голлівуді стала екранізація роману Еміля Золя «Нана». Попри масштабну рекламу, фільм провалився в прокаті. Наступні стрічки «Ми живемо знову» і «Шлюбна ніч» також не мали комерційного успіху.
«У мене було таке відчуття, ніби мене заганяють у вже створений готовий образ, тоді як я очікувала простору для творчості. Раніше ж він у мене був», — згадувала Анна.
Сам Ґолдвін до кінця життя вважав, що помилився, запросивши європейську зірку до Голлівуда, бо за 30 років кінокар’єри у США вона знялась лише у 14 стрічках.
Та все ж критики відзначили талант Анни, дорікаючи Голдвіну за те, що він не дав їй глибокої ролі, а обмежив образом стереотипної діви-красуні зі «скляними» очима.
Навіть попри невдачі, у своїх інтерв’ю акторка казала, що ні про що не жалкує і щаслива тому, як склалось її життя.
«Звісно, що я українка»
Попри американське громадянство, Анна завжди підкреслювала своє походження. В інтерв’ю українському тижневику Ukrainian Weekly у 1937 році вона сказала:
«Звісно, що я українка. Я народилася в Україні. Коли мені було 12, я ще не розуміла російської, говорила українською».
Про це ж згадував і Ґолдвін: «Багато хто вважав Анну німкенею, але це неправда. Вона була українкою, народженою в Києві».
З 1950-х Анна Стен викладала акторську майстерність у Нью-Йорку, а згодом присвятила себе живопису. Її картини експонували у Бостонському музеї, а Смітсонівський інститут організував тур її робіт Європою.
Останні роки вона провела у Беверлі-Гіллз із третім чоловіком Євгеном Френке — продюсером. Їхній спільний будинок, спроєктований Ріхардом Нойтра, нині вважається пам’яткою архітектурного модернізму.
Анна Стен померла 12 листопада 1993 року в Нью-Йорку. Ukrainian Weekly тоді написав: «Анна Стен, перша українська зірка Голлівуду, пішла з життя у 85».
Фото обкладинки: Elle
