«У відповідальній роботі гендер не має жодного значення»: як працює перша жінка-машиністка харківської підземки

Ще кілька років тому побачити жінку за кермом поїзда метро було неможливо. Проте 25-річна Анастасія Мазуркова довела, що стереотипи можна ламати. Вона стала першою жінкою, яка керує потягом у харківському метрополітені, під час війни обравши для себе професію, що довгий час вважалася чоловічою. 

Як проходить навчання машиністів, як це — керувати багатотонним поїздом підземки, та які виклики чекають на жінок у цій сфері, Анастасія розповіла для ШоТам.

Мріяла керувати потягом

Ще з дитинства я захоплювалася транспортом — мені подобалося спостерігати за рухом поїздів, і я навіть мріяла ними керувати. Згодом харківське метро стало моїм першим місцем роботи. Спочатку я працювала на одній зі станцій операторкою поста централізації, що допомогло мені краще зрозуміти, як працює метрополітен і як взаємодіяти з пасажирами.

Коли почалася повномасштабна війна, метро стало укриттям для багатьох людей. Я не покидала міста, продовжувала щодня ходити на роботу.

Наша станція стала прихистком для понад 2,5 тисячі харків’ян — особливо в перші дні, коли відбувалися масові обстріли житлових районів. Організація допомоги, евакуації та роздачі гуманітарної допомоги тоді майже повністю лягла на плечі співробітників метрополітену.

Я також щодня ходила на роботу. Попри постійну небезпеку я вирішила не виїжджати з міста, тому що не бачила себе на іншому місці. Робота під час війни давала певний сенс, внутрішній стрижень у цей складний час – було важливо залишатися тут і допомагати людям.

Багато співробітників залишалися на станціях тривалий час (по декілька діб або більше) — працювали і жили водночас. Особисто в мене була можливість повертатися додому, хоча це було небезпечно, оскільки вночі наш район постійно був під обстрілами. Щоразу йдучи додому, я не знала, чи побачу ранок та чи повернусь на роботу.

Відкрили набір на навчання, і я пішла

У 2023 році у нас в метрополітені в чергове відкрили набір на навчання професії машиніста електропоїзда. Звісно, хотілося врешті реалізувати свій давній інтерес до цієї відповідальної професії.

Я вирішила спробувати себе, не дивлячись на те, що раніше машиністами працювали лише чоловіки. Зокрема, бо війна дає зрозуміти, що потрібно діяти зараз або не робити цього взагалі. Я подала заявку, згодом пройшла навчання й отримала необхідну кваліфікацію.

Навчання — непростий і довгий процес, адже лише його теоретична частина триває пів року і передбачає складання низки іспитів з усіх предметів, які викладаються. Після фінального іспиту на право управління електропоїздом стаєш помічником машиніста. 

Вже як працівники метрополітену, помічники певний час проходять «обкатку»  разом із машиністом-наставником. Це не окреме тренування без пасажирів, як можна подумати, — усі практичні заняття проводять у робочі години. Далі знов іспит на машиніста і фахівці-початківці працюють у дві особи, поки не складається іспит на машиніста в одну особу. Уже зараз я працюю самостійно, без напарника.

Найскладнішим для мене було поєднати теорію та практику. Дуже багато інформації, яку вивчаєш, намагаєшся зрозуміти, треба перекласти на практику. Наприклад, ті ж виходи з несправностей на рухомому складі. Поки не пройдеш через декілька з них, не відпрацюєш, мабуть, не зрозумієш до кінця. Треба не завчити інструкцію, а вмикати логіку.

Машиністи не мають права на помилку

Перше враження за кермом, коли ти керуєш величезною машиною в тунелі та несеш відповідальність за всіх пасажирів, неймовірне. Так, з часом робота перетворюється на рутину.

Та хоч тунелі щодня ті самі, ти маєш завжди бути на сторожі, бо будь-якої миті може виникнути нестандартна ситуація.

На посаді машиністки я працюю третій місяць. Екстрених ситуацій, на щастя, поки що не було, але я готова до будь-яких викликів, які може підкинути моя робота, адже насправді ця професія є дуже складною — потребує значної концентрації та уваги.

Головне — психологічна готовність до екстрених ситуацій. Потрібно бути впевненою, що зможеш упоратися з поломкою чи нестандартною ситуацією, адже в тунелі ти одна, пасажири можуть почати панікувати, а з ситуації треба виходити швидко через суворе дотримання графіку руху.

Метрополітен працює, як добре злагоджена система, і будь-яка помилка може призвести до серйозних наслідків. Якщо ти допускаєш значний промах, то втрачаєш можливість продовжувати роботу. У нас немає права на помилку, тому навчання тривале й детальне. 

Залишаюся єдиною жінкою-машиністкою в нашій команді

Спочатку, звісно, з боку колег були певні побоювання та недовіра, але після того, як вони побачили мої результати іспитів і роботу, ситуація змінилася — тепер ми один колектив. Рідні спочатку теж ставилися з певним сумнівом до мого вибору, але з часом зрозуміли, що я не відступлюся від мети. Тепер вони підтримують мене, хоч, ймовірно, і хотіли б, щоб я мала більш спокійну роботу.

Нині я залишаюся єдиною жінкою-машиністкою в нашій команді. Інші жінки також хотіли приєднатися, але, можливо, після того, як дізналися про навчання, зрозуміли, що ця робота потребує значних зусиль і технічної підготовки, а не лише бажання. Я поєднувала навчання з роботою, не брала відпустку, і це було непросто.

Кар’єрний розвиток у професії машиніста, безумовно, можливий — після певного досвіду роботи є змога скласти кваліфікаційні іспити та отримати підвищення зарплати. Також є можливість стати інструктором або перейти на керівні посади в депо. Взагалі робота побудована як постійне навчання та підтримання своїх знань «у тонусі».

Читайте також: Люди не вірять, що вони справді там працюють: це жінки у «чоловічих» професіях

Не бійтеся йти в «чоловічі» професії

Для тих жінок, які шукають себе або хочуть спробувати щось нове, треба не боятись подаватися і на «чоловічі» професії. Головне — мати ентузіазм, наполегливість і бути готовою до труднощів. Це дійсно необхідні риси, оскільки на певних етапах може здаватися, що ти не впораєшся. Може виникнути відчуття, що ти обрала не те, але, якщо докласти зусиль, можна подолати всі труднощі. 

У професії машиністки немає нічого неможливого, але без наполегливості довго не протримаєшся, адже це не та робота, де можна просто кинути все, сказати «я більше не можу» й піти.

Фото: Пресслужба КП «Харківський метрополітен»