Суспільство
Варто подивитися: фільми про війну і не тільки, які Україна висувала на “Оскар”
Опубліковано
2 місяці тому
В ніч на 11 березня в Лос-Анджелесі пройшла 96-та церемонія вручення Оскару. На ній Україна здобула свою першу нагороду від Американської кіноакадемії за стрічку “20 днів у Маріуполі” режисера Мстислава Чернова в номінації “Найкращий повнометражний документальний фільм”. Зазначимо, що це перша перемога України на кінопремії.
ШоТам вирішив згадати, з якими кінокартинами Україна подавалася на “Оскар” у минулі роки.
“Той хто пройшов крізь вогонь”, режисер Михайло Іллєнко, 2012 рік
Опис:
Фільм про українського льотчика, який після Другої світової війни потрапив до Канади й став вождем тамтешнього індіанського племені. Сценарій частково заснований на реальних фактах життя Героя Радянського Союзу Івана Даценка, частково – на розслідуваннях ЗМІ та легендах.
Бюджет: 16 мільйонів гривень. Частково стрічку профінансувала держава
Касові збори: 1,5 мільйона гривень
“Параджанов”, режисери Олена Фетісова і Серж Аведікян, 2013 рік
Опис:
Картина розповідає про кінорежисера Сергія Параджанова. Він створює великі фільми, які приносять йому міжнародне визнання. Його зухвала поведінка призводить до конфлікту з радянським тоталітарним режимом. За сфабрикованим звинуваченням Параджанова кидають до в’язниці. Але незламна любов до краси дає сили творити, попри роки ув’язнення і заборону на роботу в кіно.
Бюджет: понад 22 мільйони гривень, половину з яких виділило Держкіно
Касові збори: 163 тисячі гривень
“Поводир”, режисер Олесь Санін, 2014 рік
Опис:
Україна, тридцяті роки. Американський інженер Майкл Шемрок разом із сином приїжджає до Харкова допомагати будувати соціялізм. Тут він закохується в актрису Ольгу Левицьку, на яку давно поклав око червоний комісар. За трагічних обставин американець гине, а його сина рятує від переслідувачів сліпий кобзар. Не маючи інших шансів вижити на чужині, хлопець стає поводирем. Їх подорож, повна небезпечних пригод, відбувається на тлі драматичних сторінок української історії й руйнування людських доль – колективізації, репресій і голодомору. Фільм про кохання, вірність, підлість і зраду.
Бюджет: 16,7 мільйона гривень
Касові збори: понад 14 мільйонів гривень
“Зима в вогні” Євген Афінеєвський, 2015 рік
Опис:
Документальний фільм про Майдан та Революцію гідності. Величезна безліч складових формувало полотно революції, але головним чином воно складається з окремих особистостей, як то: висококваліфікований хірург, що чергує вдень у себе в лікарні, а вночі на Майдані, старенька бабуся, що віддає усі заощадження, щоб у її онуків було майбутнє, чинний офіцер ЗСУ, організуючий оборону, середньої руки підприємець, який використовує своє підприємство для доставки їжі і дров, топ-менеджер західної корпорації, що кидає бруківку в “Беркут”.
Касові збори: невідомі
“Українські шерифи”, режисер Роман Бондарчук, 2016 рік
Опис:
Через те, що в селі Стара Збурʼївка практично немає міліції, функцію охорони громадського порядку беруть на себе двоє місцевих жителів — 50-річний Віктор Кривобородько і 44-річний Володимир Рудьковський.
Віктор і Володя поєднують обов’язки міліціонерів і соціальних працівників: вгамовують сімейні сварки, спиняють бійки між сусідами, шукають потопельників тощо – тобто займаються усім, окрім кримінальних злочинів. Однак після того, як починається війна, настрій у жителів села змінюється.
Бюджет: невідомий
Касові збори: невідомі
“Рівень чорного”, режисер Валентин Васянович, 2017 рік
Опис:
50-річчя стає початком складного етапу в житті весільного фотографа Кості. Все, що він любив і до чого був прив’язаний, відходить назавжди. Хоча таких речей в його житті не так вже й багато: паралізований після інсульту батько, подруга – стиліст весільного журналу, старий кіт, слайди, на котрих він молодий та щасливий. Костя все життя фотографує чуже щастя. Для нього це звичайна рутина.
Бюджет: 10 тис. доларів
Касові збори: понад 50,6 тис. гривень
“Донбас”, режисер Сергій Лозниця, 2018 рік
Опис:
Фільм складається з низки епізодів про реалії на окупованих територіях сходу України. Сцени взаємопов’язані між собою за принципом побудови сюжету в фільмі “Привид свободи” Бунюеля, де новий герой з одного епізоду переходить в інший. Сюжетні лінії уявляють собою реконструкцію справжніх подій, зафіксованих в професійних репортажах, любительських роликах на YouTube та спогадах місцевих жителів.
Бюджет: 340 тисяч гривень
Касові збори: понад 72 тисячі доларів
“Додому”, режисер Наріман Алієв, 2019 рік
Опис:
Дебютний повнометражний фільм Нарімана Алієва розказує сумну і трагічну історію кримського татарина (грає актор і режисер Ахтем Сеітаблаєв), батька двох дітей, що втрачає одного сина на Донбасі і хоче поховати його тіло на рідній землі, в окупованому Росією українському Криму.
Бюджет: 20 млн гривень
Касові збори: 41 тисяча доларів
“Атлантида”, Валентин Васянович, 2020 рік
Опис:
Події фільму розгортаються у 2025 році, після майбутньої перемоги України у війні з Росією. Окупований Донбас повернено до складу країни, але його території визнані непридатними для проживання. Проте на тлі спустошення народжується нове кохання.
Бюджет: понад 41 млн гривень
Касові збори: понад 37 тис. доларів
“Погані дороги” Наталка Ворожбит, 2021 рік
Опис:
П’ять розбитих доріг. П’ять історій про любов, ненависть, довіру, зраду і порушення особистих кордонів на фоні порушення кордонів державних.
Бюджет: невідомо
Касові збори: 28 тис. доларів
“Клондайк”, Марина Ер Горбач, 2023 рік
Опис:
Молода родина, Толік та Ірка, мешкають на Донеччині. Вони мають господарку та чекають на дитину. Вони не полишають дому навіть тоді, коли у містечку з’являються озброєні угрупування. А одного дня, а точніше 17 липня 2014 року, неподалік їх будинку падає збитий боїнг.
Бюджет: 26 млн гривень
Касові збори: невідомо
“20 днів у Маріуполі” Мстислав Чернов, 2024
Опис:
Документальний фільм українського військового кореспондента та письменника, відеографа AP Мстислава Чернова про російську облогу Маріуполя у лютому-березні 2022 року під час повномасштабного вторгнення РФ до України.
Вам може сподобатися
-
На Житньому ринку проведуть благодійний ярмарок «Під Стріхою»: 10 речей, на які вам треба звернути увагу
-
Локальні мотиви, вишиванка як у Бандери та давні традиції. Це 10 брендів українських вишитих сорочок
-
Що носить Одеса? Морські мотиви, органічні матеріали та повітряні силуети від локальних брендів
-
Виступ України на Євробаченні-2024: де та коли дивитися
-
У Києві відбудеться виставка, присвячена культурній спадщині європейських країн на сході України
-
Херсонському музею передали старовинний гарман
Суспільство
Опубліковано
12 години тому08.05.2024
Вчора, 7 травня, Jerry Heil та alyona alyona з композицією “Teresa & Maria” встановили рекорд на “Євробаченні-2024”, увійшовши до фіналу. Вже 17-й раз представники від України потрапляють до фіналу пісенного конкурсу, що є рекордом в історії Євробачення.
Про це повідомляє Детектор Медіа.
Відтак Україна стала єдиною країною, яка завжди проходить у фінал конкурсу. Свою позицію Україна тримає з 2004 року.
Нагадаємо, місті Мальме, Швеція, пройшов перший півфінал Євробачення 2024, де виступили 15 країн-конкуренток. Цього року Україну представляє alyona alyona та Jerry Heil.
alyona alyona та Jerry Heil виступили під номером 5. Номер співачкам ставила талановита українська режисерка Таня Муіньо, яка до того працювала з Кеті Пері, Дженніфер Лопес, Harry Styles, Post Malone, The Weeknd та іншими світовими зірками.
Читайте також: Цифровізація освіти: у Мінцифри розповіли про розвиток цифрових навичок
У півфіналах могли голосувати лише глядачі тих країн, які беруть участь у відповідному півфіналі. Тобто в Україні можна віддати свої голоси лише 7 травня. У першому півфіналі зможуть проголосувати глядачі з Німеччини, Швеції та Великої Британії, а у другому — з Франції, Італії та Іспанії.
Фінал пісенного конкурсу відбудеться у суботу, 9 травня.
Фото: ДМ
Суспільство
Опубліковано
14 години тому08.05.2024
Благодійна організація “Має значення” розпочала відновлення історичної вивіски “Перукарня” на Подолі, на вулиці Почайнинська, 57/59. Демонтаж вивіски розпочали ще вчора, 7 травня, він виявився непростим, і потребував участі 3-х людей.
Про це активісти розповіли на своїй сторінці.
“Пластикові літери буквально розсипалися в руках, і ми по-справжньому злякалися того, що затягнули з порятунком і як би не було занадто пізно. У майстерні нас утішив реставратор, пообіцявши задіяти італійські розчини і фарби, які продовжать життя вивіски. Щиро віримо, що її відродження вдасться і оновленою вона повернеться на своє первісне місце, де висіла з 1977 року, рекламуючи все ще діючу перукарню на Подолі” — йдеться у дописі.
Серед запланованих реставраційних робіт на цей тиждень:
- Очищення від залишків фарби;
- Шліфування;
- Визначення історичних кольорів.
Читайте також: Які гранти для українського бізнесу доступні в травні: пропозиції для підприємців
Активісти також нагадали про те, що досі триває збір на відновлення вивіски.
Нагадаємо, у Києві відкривається виставка робіт студентів академії імені Бойчука.
Фото: “Має значення”
Суспільство
Опубліковано
14 години тому08.05.2024
Кожен день вчительки іноземних мов Марини Шажко розпочинається о 5 ранку. Вона веде на прогулянку двох своїх собак — Тару та Муху, декілька годин працює, а потім поспішає на автобусну зупинку, адже на неї чекають ще дві сотні собак у притулку.
По дорозі треба забігти в аптеку та до магазина: «Щодня мені треба купити щонайменше 12 палок ковбаси. І це тільки щоб дати всім собакам ліки». Маршрутка везе її за місто. Від зупинки з повними пакетами треба пройти ще 2 кілометри. Але радісне гавкання, яким її незмінно зустрічають мешканці притулку «Лада», вартує цього шляху.
Марина повертається додому вже надвечір, гуляє з собаками та займається онлайн з учнями. Деякі з них навіть не здогадуються, що їхня вчителька врятувала з Бахмута 159 собак.
керівниця Бахмутського товариства захисту тварин та притулку «Лада»
Вони наче самі мене знаходять
Змалку я бачила, як мої мама й тато підгодовували на вулиці собак і котів, але додому мені брати нікого не дозволяли.
Перший домашній улюбленець у мене з’явився лише у 16 років, і то випадково — у розчинене вікно моєї кімнати залетів папужка. Він залишився жити з нами. Моя бабуся навчила його говорити: «Маришко, вчи урочки!».
Наступним «поповненням» у родині був котик. Він прибився до нашого під’їзду й сидів такий сумний, що я не витримала — притисла його до грудей і занесла додому. Мама була в шоці: «Що це?» — «Котик! Він буде жити з нами!». Тімошка прожив у нас 16 щасливих років.
У 2009 році, коли я вже працювала в школі вчителькою, у дворі будинку з’явилося цуценя. Геть лисеньке, шерсті нема — це була любов з першого погляду. Я почала його лікувати, приводила лікарів прямо у двір і таки вилікувала. Собачка зміцнів, відростив красиву руду шерстку. Усі сусіди його любили та підгодовували. Назвали Бобочкою.
На 8:00 мені на роботу, а до 6 ранку я пильнувала мисливців на вулицях
У 2010 році в Бахмуті стартувала кривава кампанія з відстрілу бездомних тварин для контролю чисельності собак на вулицях міста. Ці жахливі рейди мали свій графік: відстріл проводили вночі щопонеділка й щочетверга, поки більша частина міста ще спала.
На 8:00 мені на роботу в школу, а з 4 до 6 ранку в ці дні я патрулювала свій мікрорайон — спочатку лише нашу Бобочку.
Одного разу я визирнула у вікно й побачила, що та комунальна машина вже їде нашою вулицею. Я вискочила на вулицю, в чому була. Вибігла напереріз машині, почала кричати. Разом зі мною вибігли ще жінки з сусідніх будинків. Ми відбили Бобочку, і машина поїхала ні з чим. Але я вже не могла залишати собаку на вулиці — а що, як мисливці повернуться? І я принесла нашого дворового собаку додому.
Це був переламний момент, коли я зрозуміла — не можу нічого не робити з тим, що коїться в місті стосовно безпритульних тварин. Разом з подругою Ольгою Литовченко у 2011 році ми зареєстрували громадську організацію Бахмутське товариство захисту тварин «Лада». Трохи пізніше незамінною в нашому дрім-тімі стала також Людмила Булавка.
Волонтерки проти бюрократії
До нас долучалися люди. Ми давали оголошення в пресі, розповідали про нашу позицію — місту потрібен притулок і кампанія зі стерилізації, а не відстрілу тварин. Були ті, хто нас підтримував, але були й хейтери.
Ми шукали можливостей скрізь. Знайшли грантову програму, яка могла підтримати роботу стерилізаційного майданчика, подали заявку й виграли. Звернулися до місцевої влади, і нам виділили покинуту комунальну будівлю. Ми закупили клітки, деяке обладнання й облаштували стерилізаційний майданчик, де б могли працювати лікарі.
За умовами гранту, орендна плата становила 1 гривню на рік, а з місцевого бюджету мали виділяти кошти на стерилізацію тварин. Але тоді в міськраді нам сказали, що нібито можуть виділяти гроші лише на відлов. Це вже зараз ми розуміємо, що влада скористалася нашою необізнаністю, а тоді ми просто зітхнули й почали самі збирати кошти на перші операції — у соцмережах, на базарі.
Місцева ветеринарка погодилася оперувати безпритульних тварин безкоштовно, і ми сплачували тільки вартість медикаментів.
Тим часом на базі стерилізаційного майданчика в нас організувався притулок — ми залишали там після лікування та стерилізації тих тварин, у яких було дуже мало шансів вижити на вулиці через вік чи стан здоров’я. Стерилізованих і здорових намагалися прилаштувати в родини.
Кожна з волонтерок мала власну роботу, і до тварин у притулку ми могли приходити лише в позаробочий час. Тож вирішили найняти доглядальницю, і на зарплату збирали в нашій спільноті в соцмережах та скидалися з власних невеликих зарплат: я — з учительської, Ольга — з бібліотекарської.
Мусила привезти собак під мерію
Наприкінці 2014 року нас чекало ще одне випробування — ми залишилися без світла, бо територію, де розташований притулок, відрізали від мережі. Три роки ми проводили вечірні годування, перев’язки й уколи з ліхтариками. Але в кінці 2017 терпець урвався, і я оголосила в наших соцмережах про проведення масштабного пікету під міськрадою.
Я написала, що у зв’язку з тим, що в притулку досі немає світла, всі 100 тварин звідти переїжджають жити… у мерію. «Переїзд» оголосила на 27 грудня, а вимоги — повернути світло в притулок і закласти кошти на стерилізацію безхатніх тварин у місті в бюджет на 2018 рік.
Напередодні анонсованого пікету директору приватного ліцею, де я тоді працювала, зателефонували з мерії та поскаржилися на мене. Мовляв, не тим ваша викладачка займається, зробіть щось. На що мій керівник відповів, що свою викладацьку роботу я виконую чудово, а моя громадська діяльність його не стосується.
27 грудня 2017 року ми рушили під міськраду разом з нашими собаками. Нас прийшли підтримати багато людей. Буквально за годину від початку збору — ще навіть офіційно не почався пікет — у притулку з’явилося світло.
Так почався новий етап нашої співпраці з місцевою владою, нарешті двосторонній: місто виділило кошти на стерилізацію безхатніх тварин.
Куди виїхати, коли в тебе 160 собак?
Я дуже добре пам’ятаю 24 лютого 2022 року. Я прокинулась о 5 ранку й почала читати новинну стрічку. На той момент у нас під опікою було 160 тварин. Евакуацію я навіть не розглядала: без них нікуди не поїду, а з ними куди? Як? Взялася робити запаси круп, кормів. Десь до початку травня в нас було відносно спокійно, і я сподівалася, що так буде й далі. Ми навіть ділилися своїми запасами з Лисичанськом, Сєвєродонецьком, де було вже гаряче.
Із середини травня 2022-го по Бахмуту почало сильно прилітати. Наш притулок опинився на лінії вогню. 1 серпня стався перший приліт на нашу територію. Того дня до нас якраз приїхали волонтери — привезли корми для тварин, і десь за годину, як тільки поїхали, бабахнуло. Пошкодило будівлю та вольєри, 2 собаки були поранені.
Це стало для мене поштовхом — треба діяти. Коли ти сам за себе — це одне, а коли від тебе залежать життя тварин, що не можуть ухвалювати рішення — це змушує діяти.
Загибель Лади стала останньою краплею
Я почала шукати, куди ми могли б виїхати, обдзвонила різні фонди з проханням допомогти нам знайти якусь територію, хоча б за гроші. Ми одразу орієнтувалися на Дніпропетровщину, бо розуміли, що далеко наші собаки просто не доїдуть — більшість з них після серйозних травм чи хвороб, багато стареньких.
Ми знайшли один варіант — стара ферма в селі Вільне Дніпропетровської області. Але її оренда коштувала 15 000 гривень на місяць. Наш притулок живе на благодійні внески, тому збирати додаткові кошти, коли в країні війна, здавалося неможливим. Вирішили шукати ще.
30 серпня вночі був другий приліт — касетна бомба. Тоді загинула одна з наших старожилок — собачка Лада, ім’я якої носить наша ГО та створений нами притулок.
Це стало останньою краплею. Я вирішила, що це знак, що нам треба терміново виїжджати з Бахмута. Вранці я подзвонила власнику ферми та сказала, що ми згодні на 15 тисяч.
Переїзд на межі нервового зриву
До перевезення треба було підготувати хоча б якусь кількість вольєрів і будок. З цим мені допоміг один волонтер, він написав у себе на телеграм-каналі пост про нас і зібрав 100 000 гривень.
Аби перевезти тварин з Бахмута на Дніпропетровщину, разом працювали два фонди: «Порятунок тварин Харків» та Breaking The Chains, а також група волонтерів з Києва. Зробити все треба було за день, бо ми помітили, що щойно до нас приїздить якесь авто, потім на територію «прилітає». Мабуть, стежили.
28 вересня ми переїжджали. Того дня в місті було незвично тихо — наче сам Бог нам допомагав. Тим не менш, щохвилини очікували на обстріл.
Вантажили собак на межі нервового зриву. Але нам вдалося — ми вивезли усіх 159 тварин з Бахмута.
Не було навіть мисок для собак — з усім допомагають люди
Коли ми привезли собак до Вільного, не всі вольєри ще були готові. На новому місці в нас не було навіть з чого годувати тварин, бо ми нічого з собою не могли взяти — машини ледь вмістили клітки з собаками. Місцеві жителі дуже нам допомагали: приносили старий посуд, якісь простирадла. Саме завдяки підтримці місцевої громади ми вижили в перші два найтяжчі місяці після переїзду.
Я разом зі стареньким батьком винайняла квартиру в місті Новомосковськ, що недалеко від Вільного. Дуже вдячна власниці квартири, що вона дозволила, аби дві мої собаки жили зі мною. Коли я чую ці розмови, що нібито до переселенців з Донбасу якось не так десь ставляться, я усміхаюсь — у нас зовсім інший досвід.
І далі нам продовжують допомагати небайдужі люди: благодійні фонди надають корми, фонд Happy Paw допоміг перекрити дах на старій фермі й добудувати вольєри.
Плануємо збудувати й облаштувати ветеринарний кабінет, щоб мати можливість лікувати й стерилізувати тварин тут. Наша волонтерка Людмила зараз навчається в місцевому ветеринарному коледжі — нам необхідний власний лікар у команді.
Продовжуємо рятувати тварин з-під обстрілів
Ми теж як можемо допомагаємо іншим зоозахисникам. Щомісяця до нас привозять кілька тон кормів, а ми їх розвантажуємо й потім надсилаємо Новою поштою чи з волонтерами до міст і сіл Донеччини.
А ще ми, притулок-переселенець, прийняли до себе уже понад 60 тварин із зони активних бойових дій — Часового Яру, Красногорівки, Мар’їнки, Торецька. Багато тварин з контузіями, осколковими пораненнями. Ми їх лікуємо та стараємось прилаштувати в родини. Нещодавній наш щасливий «випускник» — це Мартинчик, пес із Бахмута. Він жив у притулку 4 роки, й ось уже тут, на Дніпропетровщині, знайшов свою родину. Ті люди шукали собі маленьке цуценя, але Мартинчик їх підкорив з першої зустрічі. Тепер живе наш бахмутський пес, що переніс поранення під час обстрілу, просто в шикарних умовах, а головне — в любові.
Притулок «Лада» існував у Бахмуті, переїхав на Дніпропетровщину та продовжує працювати тут завдяки небайдужим людям — це й офіційні організації, і просто випадкові відвідувачі наших сторінок у соцмережах.
Зараз у нас у притулку 208 тварин. Втрьох нам ніяк не впоратись, тож наймаємо помічників: 4 доглядальниць і двох охоронців. Помічниці приходять на кілька годин щодня, доки ми на роботах, охоронці працюють позмінно. На зарплатню цим людям ми збираємо кошти в соцмережах.
Часто люди соромляться донатити маленькі суми, але саме невеличкі донати вирішують усе. Наприклад, у нашій спільноті на Фейсбуці 4000 підписників. Аби кожен з учасників раз на місяць переказував 20 гривень, ми б без проблем закривали всі питання з ліками, операціями, кормами та зарплатою для помічників.
Так, нам непросто. Я не раз озиралась на своє життя — а що, якби я могла повернутися назад? І в мене одна відповідь: я б точно робила те саме — рятувала тварин. Тільки тепер стукала б в усі двері кабінетів і серця людей ще наполегливіше.