Унікальні «кам’яні вишиванки» з Херсонщини окупувала Росія, тепер у різних містах України можна спробувати створити і свою «вишиванку» завдяки небайдужим. Двері в Івано-Франківську, Одесі, Тернополі потребують уваги і захисту — і активісти дбайливо відновлюють дверні полотна, ручки і ґрати. Старовинні цвинтарі перетворилися на джунглі, та до них поспішають волонтери, аби розчистити і підняти із забуття.
ШоТам зібрав 9 ініціатив зі збереження спадщини, щоб підтримати людей, які присвячують свій час і свої серця нашій минувшині, але погляди їхні звернені у майбутнє.
Франківськ, який треба берегти
Де: Івано-Франківськ Як підтримати: за реквізитами (кнопка «підтримати ініціативу»), Patreon
Набори шкарпеток, які можна придбати і підтримати ініціативу «Франківськ, який треба берегти». Фото: із соцмереж проєкту
«Франківськ, який треба берегти» — громадська ініціатива, що існує вже вісім років. У її межах уже відновили понад 50 старовинних дверей не лише у Івано-Франківську, а й у Черкасах, Луцьку, Чорткові та Тростянці на Сумщині. Крім цього, у ініціативи є інтернет-магазин з різноманітними товарами: шкарпетками, горнятками, пазлами, магнітами тощо. Марія Козакевич — співзасновниця ініціативи, пише:
«Це не просто магніти, горнятка, наліпки чи шкарпетки. Це історії про ремесла, традиції, які занесені до списку нематеріальної культурної спадщини України. І таких елементів саме з Франківщини в загальнонаціональному списку чимало: косівська кераміка, карпатське ліжникарство, дереворізьбярство, писанки».
Двері у Івано-Франківську відновлені у рамках ініціативи «Франківськ, який треба берегти». Фото: із соцмереж проєкту
Після початку повномасштабного вторгнення співзасновник ініціативи Юрій приєднався до війська, а Марія Козакевич проводила безоплатні екскурсії для переселенців, що оселилися в місті, щоб познайомити їх з Івано-Франківськом.
Коло брами
Де: Коломия, Івано-Франківська область Як підтримати:монобанка, PayPal
Відвідувачі екскурсії від проєкту «Коло брами» у Коломиї. Фото: соцмережі проєкту
«Коло брами» — проєкт, що займається відновленням та збереженням брам у Коломиї. Проводять екскурсії містом, діляться у соцмережах світлинами старовинних дверей у місті. Поки на рахунку відреставрованих, лише одні двері — для цього звернулися до Марії Козакевич з ініціативи «Франківськ, який треба берегти» і відкрили збір.
«29 вересня коломийська брама після року поза домом, з яких було три місяці «реставраційно-санаторних» робіт, практично семи годин монтування кількома майстрами, повернулася до рідного дверного пройому. І незайвим буде сказати, що разом з кожним «клацанням» завіс дверних полотен, які ставали у раму, клацало і у наших серцях — бо важливість цієї брами для нас не передати словами», — пишуть у проєкті.
Відреставрована брама у Коломиї завдяки «Коло брами». Фото: соцмережі проєкту
Спадщина UA
Де: Львів, вся Україна Як підтримати: БО БФ СПАДЩИНА.УА Код отримувача: 42206768 Рахунок отримувача: UA303052990000026008011012093 Назва банку: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Волонтери прибирають у палаці Щеньовських на Вінниччині у рамках ініціативи «Спадщина UA». Фото: соцмережі проєкту
«Спадщина UA» — ініціатива зі збереження спадщини. Відновлюють як історичні будівлі, так і приватні хатинки. Серед проєктів: палац Щеньовських на Вінниччині, маєток Долинського у Пекареві на Чернігівщині, Поморянський замок на Львівщині тощо. На територіях завдяки волонтерам розчищують парки та самі будівлі, вивозять сміття, досліджують архітектурні рішення, відновлюють.
«Ми можемо багато дискутувати щодо відновлення спадщини, зруйнованої за останні роки зовнішнім ворогом. А як щодо тих сотень тисяч історичних споруд чи не в кожному українському селі, які останні 30 років вмирали безповоротно, і винен в цьому внутрішній ворог — ми? Чому маємо чекати до завершення війни? Спадщина має термін придатності, і її рятувати вже сьогодні, якщо не позавчора», — пише засновниця Ганна Гаврилів.
Маєток Долинського у Пекареві на Чернігівщині, який допомагає відновлювати ініціатива «Спадщина UA». Фото: соцмережі проєкту
Проєкт «Брами Тернополя» часто публікує на своїх сторінках старі фото міста і розповідає його історію. На ілюстрації: фабрика з виробництва крохмалю гронінгенського підприємця Віллема Шольтена. Фото: із соцмереж проєкту
«Брами Тернополя» — проєкт, що популяризує, зберігає та відновлює архітектурну спадщину Тернополя. Ініціатори борються з незаконним знищенням будівель, створюють петиції, розповідають про історію міста підписникам, а також розпочали підготовчі процеси з реставрації двох дверей.
«Все, що відбувається у місті залежить від кожного з нас. Ми не «малєнькіє люді» – ми тернополяни, жителі древнього міста, нащадки Острозьких, Тарновських, Крушельницьких, Лучаковських та інших славетних родів. Кожен з нас творить його історію, і від кожного з вас залежить якою вона буде», — пишуть у проєкті.
Ілюстрація Руслани Зазюк для «Брам Тернополя» у день міста. Фото: із соцмереж проєкту
Новокаховське товариство охорони культурної спадщини
Де: евакуювалися до Львова Як підтримати: ГО «Новокаховське товариство охорони культурної спадщини» Код ЄДРПОУ 42375629 IBAN: UA90 3808 0500 0000 0026 0006 2358 2 в АТ”Райффайзен Банк” МФО банку 380805
Виставка про «кам’яні вишиванки» у Польщі. Фото: соцмережі проєкту
Нова Каховка досі окупована росіянами, та попри це Новокаховське товариство охорони культурної спадщини у березні 2022 року створило проєкт про «кам’яні вишиванки». Це унікальні різьблені панно з каменю у Новій Каховці, які започаткував послідовник школи бойчукістів, художник-монументаліст Григорій Довженко.
У межах цього проєкту різними містами України та сусідніх держав возять виставку про «боротьбу за нашу ідентичність через мистецтво і збереження спадщини». Також проводять майстер-класи з різьблення по сирому тиньку — це техніка «кам’яних вишиванок».
Атмосфера воркшопу з виготовлення «кам’яних вишиванок». Фото: соцмережі проєкту
«Були і сльози зустрічі з новокаховцями, і нові знайомства, і головне — багатодітні мами, що мають мільйон задач та ніколи не втрачають оптимізму, казали: “Ми приїдемо відновимо Нову Каховку, серйозно, це не жарт, на нас розраховуйте!”», — діляться враженнями про майстер-класи у проєкті.
Одну з вивісок, відновлених завдяки «Має значення», повертають на її історичне місце. Фото: із соцмереж проєкту
«Має значення» — це проєкт про відновлення історичних вивісок Києва. Почався він ще у Маріуполі, там до повномасштабного вторгнення команда відновлювала двері. Засновник проєкту Ярослав Федоровський перебрався до Києва і продовжив справу зі збереження спадщини. Також постійно організовують збори для війська.
«Ми відновлюємо об’єкти, які були створені в Україні, в Києві. Всі вивіски мають цінність виключно архітектури модернізму певного періоду. Так, вивіски створені за часів радянського союзу, але за тих часів і обставин Україна існувала! Наша історія не була поставлена на паузу, адже був розвиток, рух, боротьба… І той факт, що українська історія прогресувала підтверджують вивіски українською мовою», — пишуть у проєкті.
Ярослав Федоровський (другий зліва, у сорочці) з майстрами при демонтажі вивіски. Фото: із соцмереж проєкту
Скрин із сайту проєкту «Тисячі дверей Одеси» із «до» та «після» кількох відновлених дверей
У проєкті «Тисячі дверей Одеси» реставрують та відтворюють автентичні двері міста. Працюють з 2019 року. На рахунку близько 20 врятованих дверей. Прямо на сайті можна замовити реставрацію. Після «прильотів» у Одесу, взялися відновлювати ще й пошкоджені двері та дверні коробки у постраждалих будинках.
«Наше місто щодня втрачає автентичні елементи і потрібно безліч команд з реставрації різних деталей. Ми беремо на себе двері і станемо прикладом, що все можливо за бажання та завзятості. Далі справа за одеситами та їх подальшими ідеями», — кажуть у проєкті.
Майстер за роботою над дверима для проєкту «Тисячі дверей Одеси». Фото: із соцмереж ініціативи
Козацький цвинтар у селі Колодисте Черкаської області. Фото: із сайту проєкту
ГО «Україна Інкогніта» взялися за проєкт «Старовинні цвинтарі України». У його межах хочуть створити реєстр старовинних цвинтарів України, знайти і дослідити цвинтарі та сприяти їхньому збереженню. Початок покладено: провели толоки на старовинних цвинтарях у селах: Залізнячка та Колодисте (Черкаська область), Стіна та Дзигівка (Вінницька область).
Наступна толока навесні 2024 готується у селі Нетребівка, на Вінниччині. У ГО кажуть, що цвинтар у цьому селі повністю зарослий, хоч і приховує кам’яні хрести 19 століття. Активісти хочуть розчистити його і перетворити на меморіальний парк.
«Історична пам’ять — головний феномен відтворення історії суспільства, країни, нації. В більшості випадків вона починається із поховань — старовинних цвинтарів. В Україні немає жодного реєстру старовинних цвинтарів, в тотальній більшості випадків такі цвинтарі занедбані або у руїні», — пишуть у проєкті.
Толока на цвинтарі у селі Дзигівка Вінницької області. Фото: із сайту проєкту
Дерев’яне мереживо на будинку у селі Сосниця на Чернігівщині. Фото: із соцмереж проєкту
Проєкт, у якому досліджують, оберігають та популяризують дерев’яну архітектуру Чернігівщини. Почали роботу у 2018 році з відкриття онлайн-музею про Чернігів. Оцифровують, фотографують, збирають історичні відомості. А з 2019 року відновлюють мереживо на старовинних будинках.
«Ми несемо відповідальність за все, що відбувається навколо. Зокрема саме від нас залежить збереження унікальної для України дерев’яної архітектури нашого краю, яка сьогодні зникає на очах. Якщо ми не цінуємо своєї культурної спадщини, якого майбутнього ми варті?», — пише Станіслав Іващенко, автор ідеї та керівник проєкту.
Волонтери працюють із «дерев’яним мереживом», Чернігівщина. Фото: із соцмереж проєкту
Вчора, 7 травня, Jerry Heil та alyona alyona з композицією “Teresa & Maria” встановили рекорд на “Євробаченні-2024”, увійшовши до фіналу. Вже 17-й раз представники від України потрапляють до фіналу пісенного конкурсу, що є рекордом в історії Євробачення.
Відтак Україна стала єдиною країною, яка завжди проходить у фінал конкурсу. Свою позицію Україна тримає з 2004 року.
Нагадаємо, місті Мальме, Швеція, пройшов перший півфінал Євробачення 2024, де виступили 15 країн-конкуренток. Цього року Україну представляє alyona alyona та Jerry Heil.
alyona alyona та Jerry Heil виступили під номером 5. Номер співачкам ставила талановита українська режисерка Таня Муіньо, яка до того працювала з Кеті Пері, Дженніфер Лопес, Harry Styles, Post Malone, The Weeknd та іншими світовими зірками.
У півфіналах могли голосувати лише глядачі тих країн, які беруть участь у відповідному півфіналі. Тобто в Україні можна віддати свої голоси лише 7 травня. У першому півфіналі зможуть проголосувати глядачі з Німеччини, Швеції та Великої Британії, а у другому — з Франції, Італії та Іспанії.
Фінал пісенного конкурсу відбудеться у суботу, 9 травня.
Благодійна організація “Має значення” розпочала відновлення історичної вивіски “Перукарня” на Подолі, на вулиці Почайнинська, 57/59. Демонтаж вивіски розпочали ще вчора, 7 травня, він виявився непростим, і потребував участі 3-х людей.
“Пластикові літери буквально розсипалися в руках, і ми по-справжньому злякалися того, що затягнули з порятунком і як би не було занадто пізно. У майстерні нас утішив реставратор, пообіцявши задіяти італійські розчини і фарби, які продовжать життя вивіски. Щиро віримо, що її відродження вдасться і оновленою вона повернеться на своє первісне місце, де висіла з 1977 року, рекламуючи все ще діючу перукарню на Подолі” — йдеться у дописі.
Серед запланованих реставраційних робіт на цей тиждень:
Кожен день вчительки іноземних мов Марини Шажко розпочинається о 5 ранку. Вона веде на прогулянку двох своїх собак — Тару та Муху, декілька годин працює, а потім поспішає на автобусну зупинку, адже на неї чекають ще дві сотні собак у притулку.
По дорозі треба забігти в аптеку та до магазина: «Щодня мені треба купити щонайменше 12 палок ковбаси. І це тільки щоб дати всім собакам ліки».Маршрутка везе її за місто. Від зупинки з повними пакетами треба пройти ще 2 кілометри. Але радісне гавкання, яким її незмінно зустрічають мешканці притулку «Лада», вартує цього шляху.
Марина повертається додому вже надвечір, гуляє з собаками та займається онлайн з учнями. Деякі з них навіть не здогадуються, що їхня вчителька врятувала з Бахмута 159 собак.
керівниця Бахмутського товариства захисту тварин та притулку «Лада»
Вони наче самі мене знаходять
Змалку я бачила, як мої мама й тато підгодовували на вулиці собак і котів, але додому мені брати нікого не дозволяли.
Перший домашній улюбленець у мене з’явився лише у 16 років, і то випадково — у розчинене вікно моєї кімнати залетів папужка. Він залишився жити з нами. Моя бабуся навчила його говорити: «Маришко, вчи урочки!».
Наступним «поповненням» у родині був котик. Він прибився до нашого під’їзду й сидів такий сумний, що я не витримала — притисла його до грудей і занесла додому. Мама була в шоці: «Що це?» — «Котик! Він буде жити з нами!». Тімошка прожив у нас 16 щасливих років.
У 2009 році, коли я вже працювала в школі вчителькою, у дворі будинку з’явилося цуценя. Геть лисеньке, шерсті нема — це була любов з першого погляду. Я почала його лікувати, приводила лікарів прямо у двір і таки вилікувала. Собачка зміцнів, відростив красиву руду шерстку. Усі сусіди його любили та підгодовували. Назвали Бобочкою.
Марина Шажко зі своєю собакою Тарою. Тара — собака з вулиці, вона мала серйозні шкірні проблеми, але Марина вилікувала її. Фото надала героїня
На 8:00 мені на роботу, а до 6 ранку я пильнувала мисливців на вулицях
У 2010 році в Бахмуті стартувала кривава кампанія з відстрілу бездомних тварин для контролю чисельності собак на вулицях міста. Ці жахливі рейди мали свій графік: відстріл проводили вночі щопонеділка й щочетверга, поки більша частина міста ще спала.
На 8:00 мені на роботу в школу, а з 4 до 6 ранку в ці дні я патрулювала свій мікрорайон — спочатку лише нашу Бобочку.
Одного разу я визирнула у вікно й побачила, що та комунальна машина вже їде нашою вулицею. Я вискочила на вулицю, в чому була. Вибігла напереріз машині, почала кричати. Разом зі мною вибігли ще жінки з сусідніх будинків. Ми відбили Бобочку, і машина поїхала ні з чим. Але я вже не могла залишати собаку на вулиці — а що, як мисливці повернуться? І я принесла нашого дворового собаку додому.
Це був переламний момент, коли я зрозуміла — не можу нічого не робити з тим, що коїться в місті стосовно безпритульних тварин. Разом з подругою Ольгою Литовченко у 2011 році ми зареєстрували громадську організацію Бахмутське товариство захисту тварин «Лада». Трохи пізніше незамінною в нашому дрім-тімі стала також Людмила Булавка.
Волонтерки проти бюрократії
До нас долучалися люди. Ми давали оголошення в пресі, розповідали про нашу позицію — місту потрібен притулок і кампанія зі стерилізації, а не відстрілу тварин. Були ті, хто нас підтримував, але були й хейтери.
Ми шукали можливостей скрізь. Знайшли грантову програму, яка могла підтримати роботу стерилізаційного майданчика, подали заявку й виграли. Звернулися до місцевої влади, і нам виділили покинуту комунальну будівлю. Ми закупили клітки, деяке обладнання й облаштували стерилізаційний майданчик, де б могли працювати лікарі.
За умовами гранту, орендна плата становила 1 гривню на рік, а з місцевого бюджету мали виділяти кошти на стерилізацію тварин. Але тоді в міськраді нам сказали, що нібито можуть виділяти гроші лише на відлов. Це вже зараз ми розуміємо, що влада скористалася нашою необізнаністю, а тоді ми просто зітхнули й почали самі збирати кошти на перші операції — у соцмережах, на базарі.
Місцева ветеринарка погодилася оперувати безпритульних тварин безкоштовно, і ми сплачували тільки вартість медикаментів.
Тим часом на базі стерилізаційного майданчика в нас організувався притулок — ми залишали там після лікування та стерилізації тих тварин, у яких було дуже мало шансів вижити на вулиці через вік чи стан здоров’я. Стерилізованих і здорових намагалися прилаштувати в родини.
Кожна з волонтерок мала власну роботу, і до тварин у притулку ми могли приходити лише в позаробочий час. Тож вирішили найняти доглядальницю, і на зарплату збирали в нашій спільноті в соцмережах та скидалися з власних невеликих зарплат: я — з учительської, Ольга — з бібліотекарської.
Волонтерки притулку для безхатніх тварин «Лада»: Ольга Литовченко, Марина Шажко та Людмила Булавка. Фото надала Марина
Мусила привезти собак під мерію
Наприкінці 2014 року нас чекало ще одне випробування — ми залишилися без світла, бо територію, де розташований притулок, відрізали від мережі. Три роки ми проводили вечірні годування, перев’язки й уколи з ліхтариками. Але в кінці 2017 терпець урвався, і я оголосила в наших соцмережах про проведення масштабного пікету під міськрадою.
Я написала, що у зв’язку з тим, що в притулку досі немає світла, всі 100 тварин звідти переїжджають жити… у мерію. «Переїзд» оголосила на 27 грудня, а вимоги — повернути світло в притулок і закласти кошти на стерилізацію безхатніх тварин у місті в бюджет на 2018 рік.
Напередодні анонсованого пікету директору приватного ліцею, де я тоді працювала, зателефонували з мерії та поскаржилися на мене. Мовляв, не тим ваша викладачка займається, зробіть щось. На що мій керівник відповів, що свою викладацьку роботу я виконую чудово, а моя громадська діяльність його не стосується.
Волонтери вивантажують клітки з собаками з притулку для пікету під міськрадою. Бахмут, 2017 рік. Фото надала Марина Шажко
27 грудня 2017 року ми рушили під міськраду разом з нашими собаками. Нас прийшли підтримати багато людей. Буквально за годину від початку збору — ще навіть офіційно не почався пікет — у притулку з’явилося світло.
Так почався новий етап нашої співпраці з місцевою владою, нарешті двосторонній: місто виділило кошти на стерилізацію безхатніх тварин.
Куди виїхати, коли в тебе 160 собак?
Я дуже добре пам’ятаю 24 лютого 2022 року. Я прокинулась о 5 ранку й почала читати новинну стрічку. На той момент у нас під опікою було 160 тварин. Евакуацію я навіть не розглядала: без них нікуди не поїду, а з ними куди? Як? Взялася робити запаси круп, кормів. Десь до початку травня в нас було відносно спокійно, і я сподівалася, що так буде й далі. Ми навіть ділилися своїми запасами з Лисичанськом, Сєвєродонецьком, де було вже гаряче.
Із середини травня 2022-го по Бахмуту почало сильно прилітати. Наш притулок опинився на лінії вогню. 1 серпня стався перший приліт на нашу територію. Того дня до нас якраз приїхали волонтери — привезли корми для тварин, і десь за годину, як тільки поїхали, бабахнуло. Пошкодило будівлю та вольєри, 2 собаки були поранені.
Це стало для мене поштовхом — треба діяти. Коли ти сам за себе — це одне, а коли від тебе залежать життя тварин, що не можуть ухвалювати рішення — це змушує діяти.
Загибель Лади стала останньою краплею
Я почала шукати, куди ми могли б виїхати, обдзвонила різні фонди з проханням допомогти нам знайти якусь територію, хоча б за гроші. Ми одразу орієнтувалися на Дніпропетровщину, бо розуміли, що далеко наші собаки просто не доїдуть — більшість з них після серйозних травм чи хвороб, багато стареньких.
Ми знайшли один варіант — стара ферма в селі Вільне Дніпропетровської області. Але її оренда коштувала 15 000 гривень на місяць. Наш притулок живе на благодійні внески, тому збирати додаткові кошти, коли в країні війна, здавалося неможливим. Вирішили шукати ще.
30 серпня вночі був другий приліт — касетна бомба. Тоді загинула одна з наших старожилок — собачка Лада, ім’я якої носить наша ГО та створений нами притулок.
Це стало останньою краплею. Я вирішила, що це знак, що нам треба терміново виїжджати з Бахмута. Вранці я подзвонила власнику ферми та сказала, що ми згодні на 15 тисяч.
Так виглядав притулок для безхатніх тварин «Лада» в Бахмуті після «прильоту» в серпні 2022 року. Фото надала Марина Шажко
Переїзд на межі нервового зриву
До перевезення треба було підготувати хоча б якусь кількість вольєрів і будок. З цим мені допоміг один волонтер, він написав у себе на телеграм-каналі пост про нас і зібрав 100 000 гривень.
Аби перевезти тварин з Бахмута на Дніпропетровщину, разом працювали два фонди: «Порятунок тварин Харків» та Breaking The Chains, а також група волонтерів з Києва. Зробити все треба було за день, бо ми помітили, що щойно до нас приїздить якесь авто, потім на територію «прилітає». Мабуть, стежили.
28 вересня ми переїжджали. Того дня в місті було незвично тихо — наче сам Бог нам допомагав. Тим не менш, щохвилини очікували на обстріл.
Вантажили собак на межі нервового зриву. Але нам вдалося — ми вивезли усіх 159 тварин з Бахмута.
28 вересня 2022 року. Волонтерки евакуюють 160 собак з Бахмута на Дніпропетровщину. Фото надала Марина Шажко
Не було навіть мисок для собак — з усім допомагають люди
Коли ми привезли собак до Вільного, не всі вольєри ще були готові. На новому місці в нас не було навіть з чого годувати тварин, бо ми нічого з собою не могли взяти — машини ледь вмістили клітки з собаками. Місцеві жителі дуже нам допомагали: приносили старий посуд, якісь простирадла. Саме завдяки підтримці місцевої громади ми вижили в перші два найтяжчі місяці після переїзду.
Я разом зі стареньким батьком винайняла квартиру в місті Новомосковськ, що недалеко від Вільного. Дуже вдячна власниці квартири, що вона дозволила, аби дві мої собаки жили зі мною. Коли я чую ці розмови, що нібито до переселенців з Донбасу якось не так десь ставляться, я усміхаюсь — у нас зовсім інший досвід.
І далі нам продовжують допомагати небайдужі люди: благодійні фонди надають корми, фонд Happy Paw допоміг перекрити дах на старій фермі й добудувати вольєри.
Плануємо збудувати й облаштувати ветеринарний кабінет, щоб мати можливість лікувати й стерилізувати тварин тут. Наша волонтерка Людмила зараз навчається в місцевому ветеринарному коледжі — нам необхідний власний лікар у команді.
Евакуаційна машина, завантажена клітками та переносками з тваринами. Не було куди навіть забрати собачі миски. Фото надала Марина Шажко
Продовжуємо рятувати тварин з-під обстрілів
Ми теж як можемо допомагаємо іншим зоозахисникам. Щомісяця до нас привозять кілька тон кормів, а ми їх розвантажуємо й потім надсилаємо Новою поштою чи з волонтерами до міст і сіл Донеччини.
А ще ми, притулок-переселенець, прийняли до себе уже понад 60 тварин із зони активних бойових дій — Часового Яру, Красногорівки, Мар’їнки, Торецька. Багато тварин з контузіями, осколковими пораненнями. Ми їх лікуємо та стараємось прилаштувати в родини. Нещодавній наш щасливий «випускник» — це Мартинчик, пес із Бахмута. Він жив у притулку 4 роки, й ось уже тут, на Дніпропетровщині, знайшов свою родину. Ті люди шукали собі маленьке цуценя, але Мартинчик їх підкорив з першої зустрічі. Тепер живе наш бахмутський пес, що переніс поранення під час обстрілу, просто в шикарних умовах, а головне — в любові.
Притулок «Лада» існував у Бахмуті, переїхав на Дніпропетровщину та продовжує працювати тут завдяки небайдужим людям — це й офіційні організації, і просто випадкові відвідувачі наших сторінок у соцмережах.
Зараз у нас у притулку 208 тварин. Втрьох нам ніяк не впоратись, тож наймаємо помічників: 4 доглядальниць і двох охоронців. Помічниці приходять на кілька годин щодня, доки ми на роботах, охоронці працюють позмінно. На зарплатню цим людям ми збираємо кошти в соцмережах.
Часто люди соромляться донатити маленькі суми, але саме невеличкі донати вирішують усе. Наприклад, у нашій спільноті на Фейсбуці 4000 підписників. Аби кожен з учасників раз на місяць переказував 20 гривень, ми б без проблем закривали всі питання з ліками, операціями, кормами та зарплатою для помічників.
Зооволонтерка Марина Шажко чухає новеньку мешканку вольєра. Власник собаки зараз на війні, тож Бетті чекає на його повернення в притулку «Лада». На фоні — вольєри, які допомогли збудувати благодійники. Фото надала Марина Шажко
Так, нам непросто. Я не раз озиралась на своє життя — а що, якби я могла повернутися назад? І в мене одна відповідь: я б точно робила те саме — рятувала тварин. Тільки тепер стукала б в усі двері кабінетів і серця людей ще наполегливіше.
