Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Бережемо прапори від військових, адже за кожним з них – своя історія». Як небайдужі жителі Томаківки щодня допомагають захисникам

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Лілія Лях з Томаківки, що на Дніпропетровщині, допомагає українським військовим з перших днів повномасштабної війни. Волонтерський центр, який жінка створила разом з небайдужими колегами-підприємцями, забезпечував захисників бронежилетами, формою, ліками, їжею, а далі – автівками, яких передали вже понад 30.

Обидва сини жінки стали на захист України з перших місяців повномасштабного вторгнення. Після загибелі на фронті старшого сина пані Лілія продовжує допомагати війську і переконує, що не можна зупинятись, бо вже багато захисників віддали свої життя за Україну. Для ШоТам Лілія Лях розповіла про власне волонтерство, колекцію українських прапорів від військових, а також як береже найдорожчий з них в пам’ять про старшого сина.

Лілія Лях

співзасновниця волонтерського центра в Токмаківці.

До вторгнення була успішною підприємницею

Я громадянка України, яка є небайдужою до нашої спільної біди, тому від початку повномасштабної війни допомагаю нашим військовим. До вторгнення була успішною підприємницею, понад двадцять років ми вирощували на власному полі овочі, насіння, квіти та продавали їх у власних магазинах.

24 лютого 2022 року ми з сім’єю прокинулись о шостій ранку від вибухів. Я розбудила чоловіка та синів, змусила заправити пальним всі автівки, а далі весь день ми провели в русі: щось складали, готували, збирали. Наступного дня вирішили, що ніхто нікуди не поїде, а сини сказали, що воюватимуть. 

Старший Максим навчався в Польщі, мав академвідпустку та завершив навчання за спеціальністю «Банківська справа» в Інженерній академії. Молодший Іван – спортсмен, срібний призер України з мотокросу. В нього вже напередодні був укладений контракт з Саудівською Аравією. Ми могли легко виїхати за кордон, але хлопці сказали, що люблять Україну, тому хочуть відстоювати нашу землю, кордони та права.

Волонтерство почалось з пошиття бронежилетів

Я належала до групи «Спілка підприємців обласної ради Дніпра», тому добре знала депутатів. Подзвонила одному з них і сказала, що маю на картці 5 тисяч гривень і хотіла б їх віднести у військкомат. Вже 26 лютого ми організувалися, аби вирішити, що ж робити далі. На зустріч прийшла понад сотня людей, ми почали збирати кошти та створили чат в телеграмі, аби координувати подальші дії. Я запросила на збори начальника військкомату, начальника відділу поліції та просила їх пояснити, що нам робити далі – рити окопи, збирати кошти чи купувати амуніцію? Ніхто не знав, як правильно вчинити саме зараз. 

Далі ми організувались з підприємцями та зібрали за добу 39 тисяч гривень, а вже наступного дня я мала список від військкомату – 50 бронежителів, 50 касок, форми, берці та інші речі, про які раніше ми геть нічого не знали.

На початку березня ми дивились різні сайти та моніторили ціни на амуніцію. Бронежилет тоді коштував 15 тисяч. Я закупила в Стамбулі тканину «Оксфорд 1200», знайшла в Хмельницькому цех і ми почали відшивати плитоноски. Тоді власноруч ми виготовили 330 бронежилетів та 46 комплектів плит. Ми перевіряли їх, возили в Нікополь, аби військові їх прострілювали та тестували. Військовим надавали їх безкоштовно і точно знаємо, що вони врятували не одне життя.

Наш односелець Іван Сулик, який вже давно проживає у Франції, передав нам багато ліків. Це дуже важливо та доречно, адже тоді було холодно, військові часто хворіли, в багатьох була пневмонія через ночівлі в бліндажах. Нас знають в Україні завдяки спортивним змаганням сина, тому в яке б місто я не звернулась за допомогою – скрізь було зелене світло та охочі допомогти. Ми дуже швидко знаходили ліки, спальники, каремати, продукти

Ліки, спальники, каремати, продукти знаходили дуже швидко. Фото: ШоТам.

Передали на фронт понад 30 автомобілів

З часом запити від військових стали надходити цілодобово, часто вночі. На жаль, були такі випадки, що ми вночі спілкувались з військовим, а вранці його вже не було серед живих. Багато запитів саме на автівки, тому возили їх з Польщі, а потім ремонтували та передавали військовим на фронт. Вже передали понад 30 автомобілів. Часто військові теж дають кошти на купівлю авто, аби цей процес був безперервним. В мене економічна освіта, тому я завжди все прораховую детально, аби зекономити кошти та на них придбати ще щось необхідне. Допомагаємо в першу чергу тим, хто зараз воює в гарячих точках та потребує автівки для перевезення поранених чи боєприпасів. 

У мене дуже хороша команда, яка завжди підтримує, а ще багато знайомих на Заході України, які завжди готові підставити плече та допомогти перегнати автівку через кордон. Якщо ми дізнаємось, що авто використовують не за призначенням, то можемо його забрати та передати іншим бригадам. А ще є багато запитів на якісні турнікети. На жаль, є багато підробок і це дуже болюча тема. Турнікет – це врятоване життя.

Возили автівки з Польщі, потім ремонтували їх та передавали військовим на фронт. Фото: ШоТам.

Наступного ранку після вторгнення сини вирішили воювати

Сини пішли добровольцями, коли їм було 18 та 22 роки. Вони довго не могли потрапити в армію, а потім у квітні записались в Правий сектор і поставили мене перед фактом. «Ми йдемо, як би ти цього не хотіла. Ти нічого не зробиш». Вже 4 травня вони були під Авдіївкою, а далі в різних точках Донеччини та Луганщини. Рівно через рік, 4 травня, старший син Максим загинув. Вони постійно йшли вперед, були добре навчені працювати на ПЗРК, «Ігла», «Стінгер», а ще були дуже мотивовані.

Старший син дуже багато знав, читав і фактично врятував життя молодшому брату, адже зробив йому складну трахеостому. Сина важко поранило в центрі Бахмута, а потім лікарі на консиліумі говорили, що був дуже малий відсоток, що він виживе. Я дуже вдячна старшому сину за цей вчинок. Його загибель – це велика втрата для всієї сім’ї та України, адже він міг зробити ще дуже багато. 

Загибель старшого сина – це велика втрата для усіх. Фото: ШоТам.

Коли син загинув, то думала, що більше нічого не робитиму, але військові звертаються і ми просто не можемо їм відмовити. Ми зобов’язані перемогти ворога, бо багато захисників віддали за нас свої життя. Я дуже хочу, щоб влада не вкладала кошти в те, що може зараз почекати, а всі ресурси спрямовувала на фронт на допомогу військовим. Ми не маємо права програти, аби всі ці півтори року не були даремними.

Маленькі суми роблять великі справи

Я дуже вдячна всім тим людям, які зараз донятять для спільної мети. Часто ми дивимось виписки з рахунків, коли збираємо на автівки, і бачимо, що люди надсилають невеликі суми, але завдяки спільній залученості можна придбати ціле авто. Перераховують хто скільки може, бо бачать нашу роботу та довіряють нам. У волонтерському центрі працює до десяти людей, адже в нас небагато місця. Мене тішить, що люди лишаються небайдужими.

У мене немає вихідних ані вдень, ані вночі, адже військові пишуть цілодобово. Тішить те, що за півтора року ми не опустили руки, допомагаємо та допомагатимемо далі скільки вистачить сил, бо завдяки захисникам є наша держава та ми. Ми робимо корисну роботу. Мені як матері було не було соромно дивитись в очі своїм дітям, бо я не сіла та нила, а щось робила. Кожна мати та дружина може щось робити, головне – це бажання.

Маємо в штабі колекцію українських прапорів

Ми дуже радіємо подякам від військових. У нас є колекція прапорів, які вони підписують для нас. Раніше роздавали прапори, але тепер тримаємо для себе ті, що є лише в одному екземплярі, адже вони дуже цінні. На жаль, багатьох хлопців, які підписували для нас прапор, вже немає серед живих. Кожен з прапорів має свою історію, адже хтось з військових звертався до нас за допомогою і віддячував стягом. 

Кожен прапор має свою історію. Фото: ШоТам.

Найдорожчим для мене є прапор, який розписали побратими сина після його загибелі. «Слава Фросту», «Фрост, друже, ти завжди з нами». Раніше, мабуть, ми не розуміли цінність прапора, а зараз все змінилось. Ще один стяг в нас вдома, син не дозволяє його брати у волонтерський центр, адже з ним він воював у Бахмуті.

Кожен з нас має бути вдячним військовим за життя

Зараз ми все більше уваги приділяємо поїздкам в шпиталі, де спілкуємось з військовими. В нас є хороший знайомий священник Роман Братковський, який теж колись воював, а зараз допомагає повертати хлопців до життя. Коли ми бачимо очі поранених, то розуміємо, що їх потрібно підтримувати. А ще щонеділі ми проводимо в церкві служби за мир та спокій в Україні, всіх поранених, полонених, захисників та тих, хто постраждав від війни. 

Плануємо допомагати захисникам далі, більше звертати увагу на психологічну підтримку. Ми вже навчились спілкуватись з військовими, які часто приїжджають до нас і хочуть викласти весь свій біль та все, що вони побачили. Ми вже знаємо, що їх можна питати, а що не варто. Я переконана, що курси психологічної підтримки мають пройти близькі військових, щоб потім допомогти їм повернутись до життя.

Після втрати сина тримає те, що він зараз в раю, адже віддав своє життя за ближніх. Кожен з нас має хоча б підійти до військового та подякувати йому за те, що завдяки йому ми досі тут живемо своїм життям.

Після перемоги я мрію знову стати тою, ким я була до війни. Хочу, щоб мій молодший син жив в Україні та його тут поважали як військовослужбовця. Ми достатньо настраждались, тому заслужили жити спокійно і знати, що нас захищає закон.

Суспільство

Про втрачений Маріуполь: проєкт «KRYLATI» руйнує стереотипи про схід і захід

Опубліковано

Маріуполька Індіра Урусова втратила дім, але знайшла спосіб розказувати про нього з листівок і постерів. Опинившись у Болгарії, дівчина створила проєкт «KRYLATI», який тепер виріс у цілу освітню спільноту. Разом з подругою Індіра організовує івенти, а також запрошує істориків та жителів сходу розказати про справжню українську Донеччину.

Як «KRYLATI» руйнують стереотипи про схід і захід та про що мріє Індіра, дивіться в новому випуску ШоТам!

Особиста історія дівчини

Якщо в тебе загроза життю, тобі треба на якомога швидше виїхати, ти не знаєш, чи це можливо чи ні. По дорозі дуже багато людей каже про те, що не виїжджайте, бо там розстрілюють машини на виїзді.

Мене звати Урусова Індіра, мені 22 роки, я сама родом з Маріуполя. У Маріуполі я завжди активно займалась будь-якою волонтерською, громадською і загалом суспільною такою діяльністю. І тоді, напевно, я отримала той самий поштовх до отримання своєї першої освіти бакалаврської на спеціальності «Евент-менеджмент» в Київському національному університеті культури і мистецтва.

Але так склалося, що стався ковід, тому ми загалом не дуже багато навчалися в самому Києві. І я більшу частину свого навчання провела в Маріуполі.

Повномасштабне вторгнення

Повномасштабне вторгнення ми зустріли трошки раніше, навіть за тиждень до 24 лютого, бо тоді вже були чутні вибухи, були чутні якісь дії, які відбувалися. Тоді було дуже багато військових, які ставали на околицях нашого міста, адже я жила на околицях міста.

Першого березня у нас перестав ловити зв’язок, нас перестали давати воду, газ. Тому ми переїхали ближче до центру міста, готували їжу на вулиці, розпалювали вогнище і якось пристосовувалися до цього життя.

Але вже 18 березня біля нашого будинку прилетів снаряд в госпіталь військовий. Батьки на той час вирішили, що це насправді зараз шанс єдиний виїхати з Маріуполя. І вже 20 березня ми виїхали з Маріуполя, опинилися в Бердянську.

Евакуація закордон

Ми там провели буквально пів місяця і більше ми там не захотіли бути, адже там вже теж була окупація. Ми їхали через країну-агресора, потім ми виїжджали через Грузію, надалі у нас була Туреччина, Греція і таким чином ми опинилися в Болгарії.

Це був важкий період, бо це було одинадцять днів поїздки в машині з купою речей, які ми встигли забрати. Я це виставила собі в соціальній мережі, на що дуже активно зреагувала моя подруга Ната, яка сказала, що це неймовірно класно і це не можна просто так залишати.

Одинадцятого травня «KRYLATI», запустилися, ми продали в той день всі свої листівки. Зараз я проживаю в двох містах, скажімо так. В Києві і у Львові, бо родина тут, я навчаюся у Львові.

“Розказуємо про справжню Донеччину”

Напевно, зараз більше отримую якихось навичок, намагаюся ці навички втілювати в проєкті, якось його розвивати і робити більш професійним.

Ми організовуємо лекції, де розказуємо про справжню Донеччину без стереотипів, розказуємо про те, як взагалі жити на Донеччині, що таке Донеччина, чи взагалі існує Донбас і всі ці такі питання, які нам постійно ставлять.

Сьогодні, коли ти опиняєшся в іншому місті і абсолютно не маєш ніякої можливості повернутися додому, тобі дуже важливо розказати про це іншим. Тому «KRYLATI», вони в першу чергу покликані розповідати про дім. І тому для мене важливо хоча б розказати про це іншим людям, розказати про те, чого вони не бачили.

Бо дуже багато людей приходять до нас на лекції і кажуть, що вони ніколи не були на Сході, вони ніколи не були в Маріуполі, не були в будь-якому іншому місті. І для мене це є такою трохи втратою, але в той же час це виклик розказати цим людям так, щоб вони ніби побували там.

Або щоб вони закохалися в цей регіон настільки, щоб потім приїхати його відбудовувати і щось там робити. І крила, і ті історії, і ці лекції, вони не просто є таким освітнім напрямком. Вони є напрямком, в якому і люди можуть познайомитись, а якщо це люди зі Сходу, то вони можуть знайти спільноту для себе. Тобто ми дуже багато чуємо про те, що дякуємо вам, дівчата, ви насправді зробите класну справу. Ви для мене як рідні східняки.

Читати також: UAnimals випустили колекцію одягу з тваринами захисників з Азовсталі

Думки про дім

Я сумую з Маріуполем і, напевно, дуже би хотіла зараз повернутися туди, пройтися по тим самим вуличкам. Я би хотіла просто, щоб мене висадили десь на в’їзді в місто. Я би хотіла просто пройтися по тим вуличкам до свого дому.

Коли ми виїжджали, мені не вистачило цього моменту прощання з цим містом, бо це було дуже швидко. І цього вимагали події, які тоді відбувалися, вимагали ці обстріли постійні. Тому я би хотіла просто пережити, напевно, цю травму повністю, саме проходячи по цим місцям, проходячи по тим місцям, де відбувалися класні події мого життя, де я переживала свої емоції.

І, напевно, дуже би хотіла потрапити на площу біля драму, бо це місце куди ми постійно казали, що ми туди повернемося.

Нагадаємо, що фільм Алана Бадоєва став доступним на британській платформі OD365.

Читати далі

Суспільство

UAnimals випустили колекцію одягу з тваринами захисників з Азовсталі

Опубліковано

Футболки прикрашені зображеннями справжніх улюбленців бійців, які захищають Маріуполь і все ще перебувають у полоні. Ці малюнки створила керівниця Асоціації родин захисників “Азовсталі” – Катерина Прокопенко.

Про це повідомляють на сайті UAnimals.

Про колекцію

Цей дроп про тварин, які чекають своїх людей із полону.

Рівно два роки тому захисники Маріуполя, виконуючи наказ, вийшли з “Азовсталі”. І саме відтоді більшість із них — у полоні. На повернення героїв чекає ціла країна, їх рідні та близькі, а також тварини, яким присвячений наш новий дроп.

Читати також: Український бренд створив колекцію благодійних вишиванок: яскраві фото військових жінок

Нова колекція — це колаборація Асоціації родин захисників “Азовсталі” і крамниці Animalism by UAnimals. Малюнки для дропу створила керівниця асоціації Катерина Прокопенко. Майстерна ілюстраторка та дружина Дениса “Редіса” Прокопенка зобразила реальних тварин, які чекали та чекають на своїх людей із полону.

“Цією колекцією я хочу нагадати про тих, хто два роки зазнає тортур у російській неволі. Це справжні герої та патріоти України та, як видно з історій їхніх домашніх тварин, — люди з великими серцями, — каже Катерина Прокопенко. — Я попросила, аби прибуток від колекції йшов на порятунок тварин. Нехай це стане символом того, що ми боремось за повернення тих, хто захищає кожне життя в Україні”.

Нагадаємо, що в Австрії відкрили спецфонд у 500 млн євро для підтримки експорту в Україну.

Фото: UAnimals.

Читати далі

Суспільство

Український бренд створив колекцію благодійних вишиванок: яскраві фото військових жінок

Опубліковано

Напередодні Дня вишиванки бренд GAPTUVALNYA представив унікальні вишиванки з символікою ГО “Землячки”, що втілюють у собі жіночу силу — символи берегині, дерева життя та об’єднання всіх жінок у єдину родину.

Про це повідомляє Vogue.

Про колекцію

Сучасний образ жінки-берегині набуває нового виміру, охоплюючи не лише роль на домашньому вогнищі, але й цілісність української нації, її культурні й історичні досягнення. Вишиванка втілює цей образ, перетворюючись з елементу національного одягу в потужний символ сили та героїзму українських жінок-військових.

Читати також: “Укрзалізниця” переобладнала ще два вагони для евакуації поранених

Унікальна благодійна колекція від бренду GAPTUVALNYA, спільно з ГО “Землячки”, була представлена захисницями перед та після виконання бойових завдань у Донецькій області – Вільною Птахою, Торою, Руною та Косицею. Кожна з цих вишиванок вражає важливість національної символіки, цінностей та історії, що передаються з покоління на покоління. Кожен стібок і символ у цих вишиванках виражає повагу та підтримку до жінок, які стоять на захисті нашої рідної землі.

Фото

Фото: Михайло Палінчак
Фото: Михайло Палінчак
Фото: Михайло Палінчак
Фото: Михайло Палінчак

Усі кошти від продажу вишиванок підуть на пошиття жіночої тактичної форми у ГО “Землячки” для українських захисниць, що боронять нашу державу та культурний спадок для нащадків.

Нагадаємо, що “Освіторія.Медіа” запустили премію для освітніх проєктів під час війни.

Також ми повідомляли, що в Україні відкриють орган для контролю публічних інвестицій.

Фото: Михайло Палінчак

Читати далі