«Ми були потрібні людям». Як на Київщині попри окупацію та відключення світла продовжували пекти хліб

Український історик Микола Бандрівський показав архівну фотографію старенької пари з Галичини, яку зробити в 1937 році. Він поділився історією світлини зі своєю авдиторією. Фото було виставлене на сторінці Oleksandr Romazan.

Про світлину історик розповів на своїй Facebook-сторінці.

Історія світлини

На цій майже столітньої давності світлині, ви бачите ну, вже дуже стареньких, але – усміхнених і щасливих діда і бабу. Це фото підписане, що це “Галичина. 1937 рік” і виставлене девʼятого травня на сторінці Oleksandr Romazan у Facebook.

Читати також: Проєкт USAID замовив в українського заводу 300 вагонів-зерновозів

Невідомо, в якому саме селі було зроблено цю світлину.

“Але, точно знаю, що таких щасливих пар, які в любові і злагоді дожили до дуже поважних літ, в Галичині – незліченна кількість”, – відзначає Микола Бандрівський.

За плечима у таких пар – війни, різні пошесті, голод і розкуркулення, але ніщо з того всього не здатне було стерти з їхніх лиць отой щасливий усміх наприкінці їхніх днів.

“Отож, дай Боже кожному з нас дожити до їхнього віку і відходити з цього земного життя без якогось особливого, за ним, жалю, але з твердою надією на загальне Воскресіння”, – відзначає історик.

Нагадаємо, що фільм Алана Бадоєва став доступним на британській платформі OD365.

Також ми повідомляли, що влітку вийде український шутер про ковбоїв A Twisted Path to Renown: коли саме (ВІДЕО).

Фото: Микола Бандрівський

Маріуполька Індіра Урусова втратила дім, але знайшла спосіб розказувати про нього з листівок і постерів. Опинившись у Болгарії, дівчина створила проєкт «KRYLATI», який тепер виріс у цілу освітню спільноту. Разом з подругою Індіра організовує івенти, а також запрошує істориків та жителів сходу розказати про справжню українську Донеччину.

Як «KRYLATI» руйнують стереотипи про схід і захід та про що мріє Індіра, дивіться в новому випуску ШоТам!

Особиста історія дівчини

Якщо в тебе загроза життю, тобі треба на якомога швидше виїхати, ти не знаєш, чи це можливо чи ні. По дорозі дуже багато людей каже про те, що не виїжджайте, бо там розстрілюють машини на виїзді.

Мене звати Урусова Індіра, мені 22 роки, я сама родом з Маріуполя. У Маріуполі я завжди активно займалась будь-якою волонтерською, громадською і загалом суспільною такою діяльністю. І тоді, напевно, я отримала той самий поштовх до отримання своєї першої освіти бакалаврської на спеціальності «Евент-менеджмент» в Київському національному університеті культури і мистецтва.

Але так склалося, що стався ковід, тому ми загалом не дуже багато навчалися в самому Києві. І я більшу частину свого навчання провела в Маріуполі.

Повномасштабне вторгнення

Повномасштабне вторгнення ми зустріли трошки раніше, навіть за тиждень до 24 лютого, бо тоді вже були чутні вибухи, були чутні якісь дії, які відбувалися. Тоді було дуже багато військових, які ставали на околицях нашого міста, адже я жила на околицях міста.

Першого березня у нас перестав ловити зв’язок, нас перестали давати воду, газ. Тому ми переїхали ближче до центру міста, готували їжу на вулиці, розпалювали вогнище і якось пристосовувалися до цього життя.

Але вже 18 березня біля нашого будинку прилетів снаряд в госпіталь військовий. Батьки на той час вирішили, що це насправді зараз шанс єдиний виїхати з Маріуполя. І вже 20 березня ми виїхали з Маріуполя, опинилися в Бердянську.

Евакуація закордон

Ми там провели буквально пів місяця і більше ми там не захотіли бути, адже там вже теж була окупація. Ми їхали через країну-агресора, потім ми виїжджали через Грузію, надалі у нас була Туреччина, Греція і таким чином ми опинилися в Болгарії.

Це був важкий період, бо це було одинадцять днів поїздки в машині з купою речей, які ми встигли забрати. Я це виставила собі в соціальній мережі, на що дуже активно зреагувала моя подруга Ната, яка сказала, що це неймовірно класно і це не можна просто так залишати.

Одинадцятого травня «KRYLATI», запустилися, ми продали в той день всі свої листівки. Зараз я проживаю в двох містах, скажімо так. В Києві і у Львові, бо родина тут, я навчаюся у Львові.

“Розказуємо про справжню Донеччину”

Напевно, зараз більше отримую якихось навичок, намагаюся ці навички втілювати в проєкті, якось його розвивати і робити більш професійним.

Ми організовуємо лекції, де розказуємо про справжню Донеччину без стереотипів, розказуємо про те, як взагалі жити на Донеччині, що таке Донеччина, чи взагалі існує Донбас і всі ці такі питання, які нам постійно ставлять.

Сьогодні, коли ти опиняєшся в іншому місті і абсолютно не маєш ніякої можливості повернутися додому, тобі дуже важливо розказати про це іншим. Тому «KRYLATI», вони в першу чергу покликані розповідати про дім. І тому для мене важливо хоча б розказати про це іншим людям, розказати про те, чого вони не бачили.

Бо дуже багато людей приходять до нас на лекції і кажуть, що вони ніколи не були на Сході, вони ніколи не були в Маріуполі, не були в будь-якому іншому місті. І для мене це є такою трохи втратою, але в той же час це виклик розказати цим людям так, щоб вони ніби побували там.

Або щоб вони закохалися в цей регіон настільки, щоб потім приїхати його відбудовувати і щось там робити. І крила, і ті історії, і ці лекції, вони не просто є таким освітнім напрямком. Вони є напрямком, в якому і люди можуть познайомитись, а якщо це люди зі Сходу, то вони можуть знайти спільноту для себе. Тобто ми дуже багато чуємо про те, що дякуємо вам, дівчата, ви насправді зробите класну справу. Ви для мене як рідні східняки.

Читати також: UAnimals випустили колекцію одягу з тваринами захисників з Азовсталі

Думки про дім

Я сумую з Маріуполем і, напевно, дуже би хотіла зараз повернутися туди, пройтися по тим самим вуличкам. Я би хотіла просто, щоб мене висадили десь на в’їзді в місто. Я би хотіла просто пройтися по тим вуличкам до свого дому.

Коли ми виїжджали, мені не вистачило цього моменту прощання з цим містом, бо це було дуже швидко. І цього вимагали події, які тоді відбувалися, вимагали ці обстріли постійні. Тому я би хотіла просто пережити, напевно, цю травму повністю, саме проходячи по цим місцям, проходячи по тим місцям, де відбувалися класні події мого життя, де я переживала свої емоції.

І, напевно, дуже би хотіла потрапити на площу біля драму, бо це місце куди ми постійно казали, що ми туди повернемося.

Нагадаємо, що фільм Алана Бадоєва став доступним на британській платформі OD365.

Футболки прикрашені зображеннями справжніх улюбленців бійців, які захищають Маріуполь і все ще перебувають у полоні. Ці малюнки створила керівниця Асоціації родин захисників “Азовсталі” – Катерина Прокопенко.

Про це повідомляють на сайті UAnimals.

Про колекцію

Цей дроп про тварин, які чекають своїх людей із полону.

Рівно два роки тому захисники Маріуполя, виконуючи наказ, вийшли з “Азовсталі”. І саме відтоді більшість із них — у полоні. На повернення героїв чекає ціла країна, їх рідні та близькі, а також тварини, яким присвячений наш новий дроп.

Читати також: Український бренд створив колекцію благодійних вишиванок: яскраві фото військових жінок

Нова колекція — це колаборація Асоціації родин захисників “Азовсталі” і крамниці Animalism by UAnimals. Малюнки для дропу створила керівниця асоціації Катерина Прокопенко. Майстерна ілюстраторка та дружина Дениса “Редіса” Прокопенка зобразила реальних тварин, які чекали та чекають на своїх людей із полону.

“Цією колекцією я хочу нагадати про тих, хто два роки зазнає тортур у російській неволі. Це справжні герої та патріоти України та, як видно з історій їхніх домашніх тварин, — люди з великими серцями, — каже Катерина Прокопенко. — Я попросила, аби прибуток від колекції йшов на порятунок тварин. Нехай це стане символом того, що ми боремось за повернення тих, хто захищає кожне життя в Україні”.

Нагадаємо, що в Австрії відкрили спецфонд у 500 млн євро для підтримки експорту в Україну.

Фото: UAnimals.