Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Трофейна російська техніка тепер розміновує сміттєзвалище. Як на Харківщині відновлюється деокупована Шевченківська громада

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

З 26 лютого по 10 вересня 2022 року Шевченківська громада на Харківщині була в окупації. Через неї російській окупаційні війська перекидали техніку та з її території обстрілювали Харків. Місцеві жителі були заблоковані – всі виїзди заміновані, «зелених» коридорів не було. Попри пережиті жахи війни, громада оживає: донори допомагають відбудовувати будинки, працюють магазини, готують документи для відновлення закладів культури та спорту. 

Про розчищення полігону твердих відходів трофейною технікою, розмінування та підготовку до опалювального сезону, розказуємо у матеріалі ШоТам

Сергій Старіков

начальник Шевченківської селищної військової адміністрації.

Попри окупацію український прапор майорів на площі селища

Перші дні окупації для населення Шевченківської громади були обʼєктивно стресовими. Біда застала людей зненацька – ніхто не очікував, що російські війська зайдуть на нашу територію ще й так швидко. І 26 лютого 2022 року окупанти вже встановлювали блок-пости на вʼїзді у селище Шевченкове. 

Російська армія використовувала нашу громаду як буферну зону для обстрілів міста Харків. Танки, БМП та іншу техніку вони розташовували прямо у населених пунктах. А села Василенкове та Худоярове перебували на лінії зіткнення, тож ворожий вогонь вівся буквально з села. Відстріляли – перемістили техніку. 

Однак щонайменше до квітня 2022 року на головній площі майорів прапор України. Волонтери і селищна рада намагались забезпечити жителів всім необхідним: продуктами, ліками, наборами гігієни й іншими предметами першої необхідності. А комунальні установи продовжували працювати, тож люди не мали перебоїв зі світлом, газом чи водовідведенням. 

Та окупація була важка. Росіяни намагались вплинути на керівництво громади погрозами, насильством, навʼязуванням своїх вимог і принципів роботи. Вже після деокупації ми знайшли облаштовані тюрми. Окупанти зварили металеві одиночні та багатомісні клітки для вʼязнів, де залишились сліди тортур та крові. Наших односельців допитували, над людьми знущались і катували. 

Ні туди, ні назад: виїзди з громади були заміновані

На той час я ще працював начальником відділу освіти Купʼянської районної адміністрації. Як і всі, наша родина не встигла виїхати, тож до 28 квітня ми провели під орками. Та і покинути територію було зовсім нелегко: прямого виїзду у напрямку Харкова не було, а територія була замінована. Нам вдалось виїхати колоною автомобілів через Балаклію.

На жаль, люди гинули й під час спроби виїхати з окупованої території. Так машина з пасажирами підірвались на міні. Крім того, були волонтери, які намагались завести продукти харчування на окуповану територію, але не знайшли безпечний проїзд та обидва загинули. Ще більше людей загинуло від ракетних обстрілів, які продовжувалися після звільнення території.

Абсолютна більшість нашого населення – люди патріотично налаштовані, тож звільнення від окупантів було сприйняте з піднесенням. На жаль, була і така меншість, що пішли на співпрацю з ворогом. Наприклад, з 250 вчителів дошкільних та шкільних закладів погодились на роботу з окупантами всього близько 30. Насправді це малий відсоток у порівнянні з іншими громадами. 

Я повернувся додому відразу після деокупації: 10-го вересня українські війська звільнили Шевченкове, а 12-го я вже був на місці. Діяв відповідно до завдань, що стояли перед районною адміністрацією: евакуація постраждалих людей та забезпечення населення гуманітарною допомогою. І вже з грудня 2022 року мене призначили начальником Шевченківської селищної військової адміністрації Куп’янського району Харківської області.

Спочатку технічний огляд, а потім кошторис і відновлення

Руйнувань багато. Станом на сьогодні у нас пошкоджено понад 870 квартир та приватних будинків, з який повністю знищено близько 30. Зруйновано повністю два навчальних заклади, два ФАПи, пошкоджено вісім закладів культури, зокрема центральний будинок культури у селищі Шевченкове. 

У громаді пошкоджено понад 870 квартир та приватних будинків, з який повністю знищено близько 30. Фото: ШоТам.

Шевченківський будинок культури поєднував у собі кілька напрямків: спорт, музика, музей та інші. Наприклад, у нас був один з кращих боксерських залів в області, де ми проводили чемпіонати для понад 100 учасників. А у спортивній залі в осінньо-зимовий період влаштовували традиційні для наших жителів змагання серед команд підприємств, що працюють на території громади.

Також тут була хороша музична школа з глядацькою залою на 500 місць. Був тут і районний краєзнавчий музей, що потім став музеєм селищної ради. Буквально кілька років тому ми його осучаснили: зробили ремонт та оновили експозиції. У музеї розміщено кілька експозицій і те, що вціліло після обстрілів, ми збираємо, пакуємо і відправляємо у Харків на зберігання. Все, аби зберегти нашу історію, допоки тут не відновимо необхідне приміщення. Але обовʼязково повернемо та поповнимо колекцію музею цією страшною сторінкою історії громади.

Зараз весь будинок культури більш-менш пошкоджений. Тож ми починаємо з технічного обстеження, аби спеціалісти дали відповідь: чи підлягає це приміщення відновленню, чи його треба демонтувати? І далі вже готуватимемо кошторис, який дасть уявлення, скільки коштів потрібно на хоча б часткове відновлення. 

Розчистили полігон побутових відходів трофейною технікою

Протягом окупації наш полігон твердих побутових відходів, який обслуговує Шевченківську та Чкалівську громади, по факту працював, але не належно обслуговувався. Сміття не сортувалось і не впорядковувалось – звалювалось, де прийдеться. Відходів було настільки багато, що були заблоковані проїзди до звалища.

Однак розчистити полігон власними силами комунального підприємства «Промінь-05» було неможливо. Окупанти вкрали частину громадської техніки, а частину вивели з ладу. Іншою причиною було те, що саме з території сміттєзвалища російські війська з «Градів» вели обстріли. Тож на території могли залишитися вибухонебезпечні предмети. 

Першочергово ми звернулись до саперів, але і вони відмовились. Адже без спецтехніки неможливо працювати серед сміття та металу. Тоді на поміч прийшла з танкової бригади. Вони якраз мали трофейний БАТ – важкий бульдозер на базі танка, що на диво, розроблений харківськими інженерами на заводі імені Малишева. Це було те, що треба, адже він набагато потужніший за звичайний бульдозер, ще й обладнаний бронею. Спеціалісти привели машину до ладу й розчистили наш полігон.

Трофейний БАТ тепер допомагає у розмінуванні звалища відходів. Фото: ШоТам.

Нині ми вже налагодили його роботу, а коштом місцевого бюджету ми придбали бульдозер для полігону. Тож обслуговуємо населення і дотримуємося санітарних норм. 

Пріоритети громади – розмінування, відбудова та відновлення мирного життя

Нині Шевченківська громада відновлює мирне життя: поновлюємо за місцевий бюджет технічний парк (трактори, вантажні автомобілі й спеціалізована техніка для медиків тощо), виготовляємо технічну документацію та відбудовуємо пошкоджені росіянами заклади. 

Все це є можливим зокрема завдяки значній підтримці донорів, які закривають практично всі потреби людей, починаючи від дитячого харчування і закінчуючи одягом. Нам вже допомагають великі міжнародні фонди такі як Червоний Хрест, UNICEF, Caritas, Acted, ADRA – всі вони мають різні, але всі потрібні програми допомоги. Хтось надає фінансову підтримку населенню (персональні грошові виплати), а хтось допомагає з будівельними матеріалами. 

Також ми уклали меморандум про співпрацю з міжнародними організаціями, відповідно до якого протягом року ми отримаємо матеріально-технічну та фінансову підтримку на реалізацію проєктів з відновлення. Загалом це допомога на суму понад 100 тисяч євро.

Також працюємо над облаштуванням першого укриття на кошти обласного та місцевого бюджету: ми брали участь в конкурсі «Разом у майбутнє», за яким маємо змогу облаштувати укриття у дошкільному закладі «Калинка». 

Донори закривають практично всі потреби людей. Фото: ШоТам.

Інший виклик – це розмінування. Окрім полігону, значна територія громади потенційно засмічена вибухонебезпечними предметами, особливо це стосується лінії зіткнень у селах Василенкове та Худоярове. Лише «пелюстків» за словами розміновувачів там кілька тисяч. Важко сказати, скільки років триватиме таке розмінування. Але треба час і ресурси, щоб все це зібрати. 

Ми вже думаємо про опалювальний сезон, аби у разі пошкодження критичної інфраструктури могли безпечно жити й працювати. До прикладу, від ракетного удару наполовину зруйновано нашу газову котельню. Ми шукали альтернативні системи опалення і вже зараз фонд UNICEF надав нам дві модульні котельні на 500 кВт та 2 МВт. Тож ми ведемо роботи, аби перевести опалення бюджетних установ на твердопаливну систему.

Сьогодні у селищі працюють всі магазини, крім тих, що належали колаборантам. Працюють аптеки й центральна лікарня, банки й всі базово необхідні заклади. Попри всі жахіття, люди згуртовані та повертають життя у нашу громаду.

Суспільство

На Подолі в будівлі врятованої памʼятки відкрили арт-простір

Опубліковано

На вулиці Нижній Вал, 37/20 відкривається культурний простір “Кузня” (drib37).

Це анонсували на сторінці простору в Instagram.

Про архітектурну памʼятку

На вулиці Нижній Вал, 37/20 відкривається культурний простір “Кузня” (drib37). Це відновлена пам’ятка архітектури в центрі Подолу, де за сюжетом роману Валер’яна Підмогильного “Місто” проживав головний герой Степан Радченко після переїзду до Києва. У творі згадується: “На Нижньому Валу одшукав тридцять сьомий номер, зайшов хвірткою на подвір’я і постукав на ґанку в глухі, поїдені червою двері…”.

На початку повномасштабного вторгнення представники Подільської громади вивчали будівлі, що могли б бути потенційними пам’ятками, але перебували під загрозою знищення. Вони знайшли цю будівлю, отримали її законно у власність і почали опікуватися нею. Зокрема, оформили статус щойно виявленої пам’ятки архітектури, повідомляє команда проєкту для The Village Україна.

Ця будівля, збудована у 1900 році, раніше дійсно була кузнею. Вона зберегла свою автентичність, зокрема композицію й фасади, що робить її цінною, пояснюють у департаменті культурної спадщини КМДА.

Читати також: Українські підлітки спільно із колишнім консультантом NASA написали книги про Марс

Про простір

Тепер у цьому просторі облаштовано культурний центр із галереєю. Першою подією стане фотовиставка-рефлексія митця Микити Журавльова, присвячена Одесі.

“Кузня” працюватиме з 12:00 до 21:00. Відвідати виставку можна у ці ж години. Вона триватиме 21 та 22 травня (з можливим продовженням), а відкриття відбудеться о 18:00.

Вхід – вільний донат, усі кошти будуть передані підрозділу ГУР МО “Химера”.

Нагадаємо, що Олександр Усік переміг Фʼюрі та став абсолютним чемпіоном світу в надважкій вазі.

Також ми повідомляли, що в Міністерстві оборони тестують електронну чергу в ТЦК та СП.

Фото: простір “Кузня”

Читати далі

Суспільство

Лише 115 сантиметрів зростом, але одна з найсильніших в Європі

Опубліковано

Марії — лише 115 сантиметрів, у пологовому від неї відмовилися батьки, вона має інвалідність… Та попри все пережите, дівчина не втратила віри ні в себе, ні у свої можливості, ні у свою країну! Маша є однією з найсильніших спортсменок у Європі серед паралімпійців і веде свій блог у соцмережі, аби мотивувати інших любити себе та не втрачати мотивації, що б там не було!

Історія дівчини

Привіт! Мене звати Марія, мені 33 роки і ви будете здивовані, коли побачите мене в повний зріст. Та, попри це, я живу повноцінним життям, сама себе збезпечую, професійно займаюся спортом, учасниця Паралімпійських ігор, призерка Кубку світу та чемпіонка України і Європи.

Додатково я займаюся ще блогерством. Знаєте, я завжди хотіла жити в Америці, але зрозуміло після повномасштабного втогнення, що я хочу жити в своїй країні. Незважаючи на всі труднощі, я зрозуміло, що Україна в моєму серці понад усе.

Моя історія почалась з 1991 року. Коли я народився, лікарі побачили, що я дитина з вадами і запропонували моїм батькам написати відмову. Вони це і зробили.

Родина, яка була поряд

Після цього я потрапила до дитячого будинку і там проживала до підліткового віку. У 14 років я попала до прийомної родини. Я побачила різницю між дитячим будинком та сімʼїю. З розуміла, що саме в той час, коли я потребувала родини, вони були поряд. Саме завдяки моїй родині я знайшла себе і зрозуміла, чого я хочу від життя.

Спортом я почала займатися з підліткового віку. Мені запропонував тренер, мій перший Олександр Анатолійович. Попала вперше на Паралімпійські ігри, це у 2012 році. Я побачила, що таке дійсно великі спортсмени, дійсно ті, які здобувають медалі, ті, які боряться понад усе заради того, щоб у першу чергу подолати себе. У спорті я здобула силу духу,також фізичні сили. Я зрозуміла, що в цьому житті треба завжди боротися. Спорт мені це явно показав.

Читати також: Це українські страви, про які ви навряд щось чули: давні рецепти кулінарної спадщини

Важка зустріч

У 28 років мені наснився сон, що в моїй квартирі моя рідна матір та її донька, моя сестра. Я це розповіла подрузі, і вона мені запропонувала поїхати та зустрітися з нею. Зустріч у нас була дуже тяжкою. Я сказала людині, що я на неї зла не тримаю. Хочу просто дізнатися, чому саме я така, чого так вийшло, що я залишилась без батьків.

Були питання дуже прості, не дуже складні для людини, яка має все знати. Але на відповідь я дуже багато чула брехні і неправди.

Матір по цей час приховує, що я є, що я жива. Я їй сказала, якщо ти будеш надалі мене приховувати, я не можу так надалі з тобою спілкуватися.

Я також поїхала, знайшла батька, ми з ним зустрілися. З батьком було все інакше. Батько – це та людина, яка показала, що ми всі люди, ми всі можемо помилятися. Найголовніше, що я побачила в ньому, що він хотів це виправити. Ми спілкуємось надалі, він мені дуже сильно допомагає, коли я потребую. З його сім’єю я також спілкуюсь, у нас дуже добрі і теплі відносини.

В своєму блозі я показую приклад, що попри всі життєві обставини і не зважаючи на те, що в мене є інвалідність, я живу повноцінним життям. Надалі я планую займатися ще спортом і зараз готуюся до Кубку світу. Потім вже буде ясно, чи попадаю я на Паралімпійські ігри в Париж 2024. Планую далі займатися і будую собі кар’єру саме в спорту.

Нагадаємо про 10 українських науковців, які змінили світ своїми винаходами.

Також ми повідомляли, що Олександр Усік переміг Фʼюрі та став абсолютним чемпіоном світу в надважкій вазі.

Читати далі

Суспільство

В Києві запрацював перший рекрутинговий центр ССО

Опубліковано

Перший рекрутинговий центр Сил спеціальних операцій ЗСУ відкрили у Києві. 

Про це повідомляють в Telegram-каналі ССО.

Фото: ССО

Читати також: В Сумах запрацював реабілітаційний спецпроєкт для ветеранів та цивільних

Про центр

В ньому надають консультації з підготовки, забезпечення та умов проходження служби в Спеціальних операціях (ССО) та допомагають обрати військову спеціальність. Крім того, в рекрутинговому центрі можна отримати юридичну підтримку під час вступу на службу.

Фото: ССО

Центр розташований на Оболонській набережній, 7 (корпус №1) та працює щодня з 09:00 до 18:00. Також можна звернутися за номером 0 800 357 174.

Нагадаємо, що в київській поліції запустили кінологічний дитячий гурток.

Також ми повідомляли, що “Азов” показав унікальні кадри порятунку цивільних з “Азовсталі” (ВІДЕО).

Фото: ССО

Читати далі