Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Навіть у зруйновані будинки люди повертаються і першим ставлять прапор. Історія відновлення Снігурівської громади на Миколаївщині

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

«Орки» – лише так у розмовах місцеві жителі називають окупантів. Людей грабували, руйнували майно, викрадали авто, але найгірше – знущались над ними. Однак вісім місяців окупації не зламали надію жителів Миколаївщини. Нині тут вже відновлено комунікації, держава і донори допомагають відбудовувати житло, зруйноване обстрілами та повінню, і навіть запрацювала пекарня, що обслуговує громаду та навколишні села.

Про те, як оговтуються від окупації, плани на межі з мріями та виклики Снігурівської громади розказуємо у матеріалі ШоТам.

Іван Кухта

начальник Снігурівської міської військової адміністрації.

Возили гуманітарку, поки орки не замінували всі вʼїзди до Снігурівки

Наша громада провела в окупації з 19 березня по 10 листопада 2022 року. Відбувалось тут все: і пограбування, і побиття, і знущання над людьми. Майже весь цей час люди жили без світла та водопостачання – лише за допомогою генераторів люди могли хоч трохи поповнити запаси води.

З перших днів окупації тут шукали хлопців з територіальної оборони, співробітників поліції, ветеранів АТО, мисливців. Всіх, хто міг становити загрозу, направляли до створеного окупантами відділку поліції, де проводили допити і тортури.

А за кілька тижнів до відходу орки знахабніли зовсім: силоміць забирали транспортні засоби у людей – спочатку шукали дизельні машини, а під кінець брали навіть «жигулі». Все аби вивезти награбоване, бо на хребту багато не донесеш. 

Сам я родом зі Снігурівки, але на момент вторгнення проживав у Миколаєві. У рідному місті були батьки, яким на щастя, вдалось майже одразу виїхати. 

Тож спершу поїхав у Баштанку (ред. – місто на Миколаївщині, де ЗСУ зупинили ворога): допомагав жителям, які виїжджали з окупованої Снігурівки, та відправляв гуманітарні вантажі – хліб, воду і все, що було наявним. Яким чином? Наші шкільні автобуси, якими евакуювали людей, рухались і в зворотному напрямку. Тож ми завантажували транспорт всім життєво необхідним. Були непоодинокі випадки, коли орки забирали цю провізію і видавали як свою.

Перший місяць було відносно спокійно з вантажами. Але як тільки орки закінчили робити мінні загородження, Снігурівку закрили на вʼїзд та виїзд, як і весь евакуаційний маршрут з Херсону у цьому напрямку. Надалі з окупації виїжджали через Василівку Запорізької області. 

Пріоритети відновлення: вода, електроенергія, житло

Начальником військової адміністрації мене призначили у грудні 2022 року. Першочергово потрібно було провести комунікації: воду та електроенергію. Далі – відновлення житла і вже потім адмінбудівель.

Близько 2 тисяч житлових будинків зазнали руйнувань від обстрілів. Кадр з відео Снігурівської громади.

У перші дні нам надали з обласної військової адміністрації два потужних генератори, які ми встановили на центральні свердловини й розпочали подавати воду. Та по системі водопостачання було багато пошкоджень, тож паралельно займались ремонтом. Швидко лагодити не вдавалось – справної комунальної техніки взагалі не було, залишилась розламана-розбита. На допомогу прийшла міська влада Миколаєва і нам передали екскаватор – це прискорило результат. Далі працювали зі старостинський округами: надавали туди невеликі генератори, аби хоч якимось чином подавати воду по селах. 

Паралельно працювали над забезпеченням світла. Це також тривалий процес, адже громада була і в окупації, і згодом на лінії зіткнень. А це означає наступне: щоб дістатись і полагодити лінії електропередач треба було спершу відправити розміновувачів. Багато співробітників ДСНС було залучено в перші місяці, і це допомогло нам швидко обстежити землі під комунікаціями і підʼєднати населені пункти до мережі. 

У громаді близько 2 тисяч житлових будинків зазнали руйнувань від обстрілів. Майже всі адміністративні будівлі пошкоджені та пограбовані. Ще 375 приватних будинків і понад 400 присадибних ділянок підтоплено після підриву Каховській ГЕС. Рівень води у річці Інгулець піднявся на 6 метрів: втрат зазнали і фермерські господарства, що мали землі біля річок, і сонячні станції, й інший бізнес громади. 

Після деокупації співробітники адміністрації сформували комісію для обстеження постраждалих будинків, яка нині діє за програмою «єВідновлення». Також працюють комісії з наслідків затоплення будинків, пахотних земель та городів. Так ми отримали повну картинку руйнувань та потреб громади. І коли приїжджають благодійні фонди, то ми надаємо чіткий перелік потреб під їхні можливості. 

Ми – комунікатор між державою, мешканцями та донорами. Вже обробили та направили інформацію про понад 50% постраждалих будинків. Хочеться більше, але не у всіх жителів є необхідні документи права власності на будинки – на жаль, таким ми поки що допомогти не можемо. Ми по-людськи розуміємо, що втративши житло, ще й займатись оформленням документів – важко. Але це необхідність, аби держава могла допомогти. Адже ми можемо рухатись лише в правових рамках. Інакше буде тотальний хаос. Тож у людей ще є час, щоб впорядкувати документи.

Понад 400 присадибних ділянок підтоплено після підриву Каховській ГЕС. Кадр з відео Снігурівської громади.

Донори залишаються, коли бачать, що громада працює

Дуже багато міжнародних організацій прийшли нам на допомогу: УВКБ ООН, МОМ, Червоний Хрест, БФ «Ранок відродження», БФ «10 квітня» та інші приїжджають з перших днів. Ми даємо списки, відповідаємо на всі питання, звітуємо за отриману допомогу – тому донори довіряють й приїжджають знов. 

Одні організації надають будівельні матеріали, інші – заходять і беруть на себе повністю всі роботи з відновлення. Наприклад, до нас звернулись британська програма благодійного фонду «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» з пропозицією відремонтувати житло із незначними пошкодженнями, тобто вартістю до 1000 фунтів на одне приватне домоволодіння. Ми одразу надали список і надалі вони працюють самостійно з власниками житла. Так вже у 150 квартир та будинків фонд замів вікна, двері та подібні дії. 

На превеликий жаль, в громаді немає необхідної кількості спеціалістів та будівельників для таких робіт. Нестача людей і робочих рук – це проблема не лише нашої громади, а й держави загалом. Немає людей, щоб відновлювати й наводити лад. Як і скрізь працювали волонтери: розчищали руїни, ставили обладнання для висушування будівель. Допомагають небайдужі односельчани, допомагають наші комунальні установи, наскільки це можливо. Хоча цього недостатньо для того, щоб відбудувати все швидко. 

Працюємо, аби люди бачили зміни у громаді й з більшим бажанням повертались до рідного міста. Та роботи ще багато. Хочемо відновити й запустити навчання у школах, відбудувати будинок культуру як місце для дозвілля молоді. Все це плани на межі з мріями. Бо поки бізнес та аграрії не працюють на повну потужність, бюджет не поповнюється, то ми все, що можемо – це шукати донорів, відновлювати житло і повертати людей додому. 

Поки аграрії не працюють на повну потужність. Кадр з відео Снігурівської громади.

Надія Паламарчук

директорка пекарні.

Випікали хліб, допоки окупанти не зайшли на виробництво

Нас всі звикли називати по-старому – Снігурівський хлібозавод, що працював ще при радянській владі. 13 років тому ми придбали завод у жахливому стані та розпочали капітальний ремонт даху, відновили комунікації, закупили техніку. 

У 2020 році повністю оновили один з цехів і буквально на початку 2022 року завезли у великий цех повністю нове обладнання – подову піч, чани, тістоміс та опрокидувач для тіста. Навіть документи на все залишились.

Загалом для виробництва 2-2,5 тонни хліба у пекарні працювало до 10 людей. Як так? Все через сучасну компʼютерну систему: наприклад, для випікання потрібна була всього одна людина. Натискаєш на кнопку – хліб заїхав. У кінці лютого будівельна бригада мала залити підлогу. Не склалось. Зруйновані і плани, і обладнання. 

24 лютого вранці всі наші працівники вийшли на роботу й ходили до 17 березня, поки сюди не зайшли росіяни. Окупантів готувати ми не захотіли, тому … (ред. – жінка розводить руками).

На початок вторгнення я була у Миколаєві і доїхати сюди не могла – мости вже були підірвані. Також не могли доставити борошно, яке закуповували тут в обласному центрі. Зранку до ночі ми були на звʼязку і з працівниками, і з адміністрацією. На щастя, знайшли млин у селі Юрʼївка і почали співпрацю. В якийсь момент наші нові партнери почали аж злитись: «Ми мололи по 2 тонни, а ви хочете аж 4!». А що поробиш? Треба.

На початку березня ми залишились однією пекарнею на всю громаду та околицю. Запустили все обладнання, яке можна було запустити. Навіть те, що ми збирались викинути. Наші працівники робили на межі можливостей, а на допомогу приходили навіть ті, хто звільнився кілька років тому.

Не так страшні руйнування, головне, що орків вигнали

Може і добре, що ми не бачили, як росіяни грабують нашу пекарню. Та коли повернулись, застали тут страшний безлад. В кабінеті напевно спали, їли і… далі продовжувати не буду. 

Винесли навіть двері. Вирвали проводку. Зруйнували опалення. Зовсім не розумію навіщо. Вивезли все, що можливо. Все обладнання, оргтехніка та навіть спецодяг. Все, що мало і не мало якоїсь цінності. А те, що не могли вкрасти – пошкодили, аби воно не працювало.

З деяких приміщень при вʼїзді вікна забарикадували сейфами та ящиками з піском – мабуть, боялись все ж таки. Проводили тут зйомки, брехали, що завод не працює начебто через обстріли ЗСУ. 

Наші шість авто, якими ми розвозили хліб по Снігурівський, Березнегуватській громадах і доїжджали аж до Херсона, напевно, забрали у перший день. Бо коли окупанти привозили начебто свою гуманітарку, то на відео впізнала наше авто.

Після деокупації ми першим ділом написали заяву на проведення обстеження групою розміновувачів і лише після їхнього дозволу зайшли у приміщення. На щастя, «подарунків» у вигляді мін не знайшли. Ще місяць ми вимітали, вимивали і проводили генеральну дезінфекцію.

Відновити роботу вдалось завдяки нашим працівникам. Взаємопідтримка стала базою: їм потрібна була робота, тож залишити все було б неправильно. Закупили нове обладнання за власні кошти.  8 лютого 2023 року запрацювали у тестовому режимі. 3-4 дні ми у пробному режимі випробовували нові піч, чан та техніку. Зараз у нас працює 3 людини: опрацьовуємо 300-400 кілограмів борошна на день. 

Відновити роботу вдалось завдяки працівникам. Фото: ШоТам.

У людей є більш скрутні ситуації, ніж у нас. Дехто залишився взагалі без даху над головою, а хтось ще досі в окупації. Тому поки можемо, ми працюємо власними силами. Та буває і таке, що допомога надходить навіть, як то кажуть, звідки її не очікували. Первомайське фермерське господарство «Меркурій-Б» звʼязались з нами і запропонували 3 тонни борошна безкоштовно. Ми були шоковані і я перепитала: «Можливо вам щось потрібно?». Але ні, і навіть доставка була їхнім коштом.

Ми, українці, дуже привʼязані до свого житла і свого дому. І навіть у зруйновані будинки люди повертаються і першим ставлять прапор, а потім починають відбудову. Тому і ми відновимось та повернемось на попередні обсяги виробництва: придбаємо нову піч, нове обладнання. Головне, щоб орків вибили і з інших окупованих українських міст.  

Суспільство

В Києві запрацював перший рекрутинговий центр ССО

Опубліковано

Перший рекрутинговий центр Сил спеціальних операцій ЗСУ відкрили у Києві. 

Про це повідомляють в Telegram-каналі ССО.

Фото: ССО

Читати також: В Сумах запрацював реабілітаційний спецпроєкт для ветеранів та цивільних

Про центр

В ньому надають консультації з підготовки, забезпечення та умов проходження служби в Спеціальних операціях (ССО) та допомагають обрати військову спеціальність. Крім того, в рекрутинговому центрі можна отримати юридичну підтримку під час вступу на службу.

Фото: ССО

Центр розташований на Оболонській набережній, 7 (корпус №1) та працює щодня з 09:00 до 18:00. Також можна звернутися за номером 0 800 357 174.

Нагадаємо, що в київській поліції запустили кінологічний дитячий гурток.

Також ми повідомляли, що “Азов” показав унікальні кадри порятунку цивільних з “Азовсталі” (ВІДЕО).

Фото: ССО

Читати далі

Суспільство

Виставку “Європейська спадщина Донеччини та Луганщини” покажуть на Михайлівській площі

Опубліковано

21 травня о 12:00 відбудеться відкриття виставки, присвяченої культурній спадщині європейських країн на Сході України. Експозиція розповідатиме про внесок бельгійців, французів, німців, британців та американців на зламі XIX – XX століть.

Про це повідомляє МКІП.

Про виставку

Виставка має на меті розповісти про історичну спадщину Маріуполя, Дружківки, Нью-Йорка та Лисичанська, збудованих промисловцями з європейських країн. Відвідувачі зможуть побачити стан архітектурних пам’яток до та після повномасштабного вторгнення Росії, а також дізнатися про їхню руйнацію.

Ця виставка також має на меті розвінчати міф про те, що розбудова одного з найбільших промислових регіонів України належить Радянському Союзу. Часто забувається значний внесок європейських інвесторів у заснування міст, розвиток промисловості та суспільного життя на Донеччині та Луганщині задовго до приходу радянської влади.

Читати також: В Сумах запрацював реабілітаційний спецпроєкт для ветеранів та цивільних

На відкритті виставки автор фільму “Євродонбас”, режисер-документаліст Корній Грицюк, проведе авторську екскурсію, розповідаючи про роботу з унікальними архівними матеріалами та процес зйомок фільму.

Виставка триватиме до 4 червня і буде доступна українською та англійською мовами. Місце проведення – Михайлівська площа, що розташована поблизу “Стіни пам’яті”. Ближче укриття можна знайти за адресою вул. Велика Житомирська 2а, що знаходиться в підземному паркінгу готелю InterContinental Kyiv.

Нагадаємо, що як у Ворохті дітей “всиновлювали”.

Фото: афіша виставки

Читати далі

Суспільство

Людмила Старицька – письменниця, яка боролася за вільну Україну

Опубліковано

Донедавна в Україні було понад 200 вулиць імені російського письменника Горького… Але жодної на честь його однолітки — української письменниці Людмили Старицької-Черняхівської. Чию доньку вбили совєти, а її замучили за те, що вона боролася з їхньою брехнею та будувала вільну Україну. Сьогодні в Україні 3 вулиці названі імʼям Старицької, про яку ми маємо знати більше.

ШоТам разом з проєктом «Стріткод» розповідає про людей, на честь яких названі наші вулиці.

Історія письменниці

Людмила Старицька-Черняхівська народилася 29 серпня 1868 року в Києві. Її батько — письменник Михайло Старицький, а мати Софія — рідна сестра композитора Миколи Лисенка.

У русифікованому Києві саме батьки прищепили Людмилі любов до української мови. Дівчина з дитинства складала вірші та казки, вивчала німецьку мову й історію. У школі подружилася з Лесею Українкою, яка згодом підштовхнула її перекладати тексти на українську. З 20 років перекладала твори світових авторів з німецької та російської в літературному гуртку «Плеяда».

Одружилася з лікарем-гістологом Олександром Черняхівським — родичем Михайла Грушевського. У 32 роки в них народилася донька Вероніка, яка теж стала поетесою та перекладачкою. Людмила стала співавторкою багатьох творів батька. Разом вони написали трилогію «Богдан Хмельницький».

Головна тема її творів — історична правда про Україну без перекручених московією фактів. Найяскравіші твори Людмили – «Жива могила», «Гетьман Дорошенко», «Іван Мазепа», «Розбійник Кармелюк».

Читати також: В Сумах запрацював реабілітаційний спецпроєкт для ветеранів та цивільних

Громадська діальність

1908 року Старицька стала членкинею Товариства Українських Поступовців — координаційного центру українських сил. Їздила до Сибіру, щоб організувати комітет допомоги українським полоненим і переселенцям.

У Першу світову працювала в шпиталі сестрою милосердя. Там навчала поранених української мови й історії. Таким чином Людмила готувала військо до Української революції. У 1917 році з падінням царату Старицька стала однією з засновниць Української Центральної Ради.

Розвиток культури

У ті часи Людмила зосередилась на розвитку українського кінематографа. Організувала кінематографічну секцію при УЦР, писала сценарії, займалася зйомками фільмів. Після поразки Української революції постало питання про еміграцію, – але Людмила залишилася в Києві.

Жінка продовжувала писати й організувала вдома літературний салон для письменників.

Початок репресій

1930 року її разом з чоловіком заарештували за нібито приналежність до Союзу визволення України. Судовий процес відбувався в Харкові в оперному театрі, й квитки на нього видавали, як на виставу.

Подружжя засудили до 5 років позбавлення волі, але влада продемонструвала «милосердя». Вирок замінили на умовний і вислали родину до Сталіно, де Людмила займалася перекладами.

У 1936 році подружжя повернулося до Києва, але за 2 роки на них чекав новий удар від більшовиків. Доньку Вероніку звинуватили в шпигунстві на користь Німеччини. Вона була дружиною німецькою банкіра, прожила з ним лише рік, але це стало приводом для затримання.

Вероніку розстріляли в Києві того ж року, коли винесли вирок. А до того на допитах НКВДисти над нею знущалися та катували. Людмилі про вбивство доньки не сказали, натомість збрехали, що відправили Вероніку в заслання. Людмила їздила до Сибіру та шукала свою Рону. Писала листи до сталіна, ворошилова, калініна.

У цей же час важко захворів згорьований чоловік Старицької та через рік помер. Людмила жила разом із сестрою в Києві до 1941 року, поки в її двері знову не постукали НКВДисти.

Смертельний вирок

Вчинили обшук, звинуватили в українському націоналізмі й антирадянській діяльності. Уже літніх сестер під конвоєм відправили «телячим» вагоном до Казахстану. 73-літня письменниця померла в дорозі. Конвоїри просто викинули мертву з вагона. Вона так і не дізналась, що сталося з її донькою…

А точна дата й місце смерті самої Старицької досі невідомі. У 2000 році в Україні вийшла перша збірка Людмили Старицької-Черняхівської «Вибрані твори».

Памʼять

Сьогодні в Києві, Черкасах і селі Лящівка на Черкащині є вулиці на її честь. Щоб про письменницю знали більше людей, проєкт «Стріткод» готує особливу табличку на її вулиці в Києві. Відсканувавши QR-код, ви знайдете цікаві та важливі факти про видатну українку Людмилу Старицьку.

Дізнавайтеся про Людмилу Старицьку-Черняхівську, яка вірила в Україну до останнього подиху!

Нагадаємо, що в Міністерстві оборони тестують електронну чергу в ТЦК та СП.

Також ми повідомляли, що стали відомі найпопулярніші вакансії в ЗСУ: кого шукають найбільше.

Читати далі