Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Кіно – рупор, що кричить на весь світ». Це київський режисер, який знімає фільм про українську молодь під час війни

Опубліковано

Станіслав Конопльов живе в Польщі вже 8 років. Сюди він переїхав з Києва, аби навчатися за фахом, обраним батьками. Проте стрічки Девіда Лінча, Олександра Довженка і Кіри Муратової надихнули його змінити всі плани й піти в кіноіндустрію.

Напередодні повномасштабного вторгнення Стас готувався до прем’єри своєї другої стрічки. Утім наступ росіян змінили творчі плани режисера: після вагань та пошуків він наважився зняти нову картину. Про російсько-українську війну очима української молоді, яка перебуває за кордоном.

Станіслав запевняє, що не фільм про війну в реальному часі. Адже про це варто говорити згодом, після нашої перемоги. Натомість автор пропонує зануритись в особисті переживання людей, відповісти на ключове питання останніх місяців – «Як ти?».

Я обрав кіно, хоча батьки наполягали на іншій сфері

Після навчання в Кракові на туризмі, я переїхав жити до Ґдині. Там в мене не було жодної близької людини. Єдине, що я мав, – це роздуми про те, що хочу робити в житті.

Я почувався інтровертом, який боїться людей. Мене лякав шум суспільства. У свої 22 я не знав, що робити в житті. Але мені завжди подобалося кіно. У шкільні часи ночами я дивився різні фільми. Проте в мене, як, напевно, і в багатьох, на вибір першої освіти вплинули батьки. 

Згодом я зрозумів, що вони не проживатимуть це життя за мене. І обрав кіно. Довго не міг визначитися, що саме хочу робити в кіноіндустрії. Тому обрав продюсування, як фактично охоплює всі напрями. Так у 2019 році доля знову привела мене до Кракова.

режисер Станіслав Конопльов

Усе почалося з кліпу на пісню друга

Завдяки навчанню я отримав вкрай важливі знайомства в сфері кіно. А вже наприкінці першого курсу мій друг – молодий український співак та композитор Андрій Шавалюк – запропонував зняти для нього кліп. Звісно, я погодився. Так ми почали роботу над кліпом на пісню #пятницеюпахнеш.

Після роботи з кліпами я влаштувався до театру VIS a VIS як контент-мейкер. Заклад був задіяний у міських проєктах Кракова, тож я знімав і монтував для них відео. Там я познайомився зі старшими митцями, які мають більше знань і досвіду. Поступово почали з’являтися замовлення. Проте весь цей час я мріяв втілювати в життя власні ідеї.

Я не приховую амбіцій і нарешті знімаю своє кіно

Письменництво – це сфера, в якій я відчуваю себе найбільше досвідченим. Вчусь майстерності пера з 16 років. Під псевдонімом «Василь Листопад» написав сценарій до фільму «Pa.», який відкриває трилогію «Гірка присутність» про самотність. Це тема, яка мене турбувала. Самотність якийсь час тягнулася за мною, постійно перевтілювалася з одного середовища в інше. Це відчуття, яке не відпускало мене. 

Зі сценарієм я прийшов до режисера Краківського театру і запропонував йому головну роль. Він погодився. На початку минулого літа я зняв свій перший короткометражний фільм. Мені подобається вводити глядача в певний транс, аби він звертав увагу на деталі в кадрі. Сцени у цьому фільмі більше побудовані не на словах, а на відчуттях героя. Там є затяжні моменти, адже весь фільм – це монолог. 

режисер Станіслав Конопльов з друзями

Я подавався на фестивалі незалежного кінематографа. На Indie online film award ми отримали нагороду за найкращий чорно-білий фільм, на фестивалі V.I.Z. Film Fest – за найкращий сценарій. Звісно, щоб потрапити на найвідоміші закриті кінофестивалі, потрібно ще напрацювати досвід і вміння. Але це для мене ціль. Амбіцій я не приховую.

Другу стрічку з трилогії «Ти обіцяв не сумувати» поки не можна переглянути у вільному доступі. Поки що фільм можна буде побачити лише на деяких фестивалях, зокрема на Міжнародному кінофестивалі «Бруківка» та на фестивалі «Своїми Словами» 3 вересня у київському Будинку кіно. 

Моя ціль – розвивати нашу культуру в Україні та за кордоном

Для мене український культурний простір завжди був гострим питанням. Популяризована культура в Україні мене страшно бісить. На щастя, зараз це потроху змінюється. 

Раніше ж як було? Артисти робили лайно-контент і цим жорстко впливають на підсвідомість людей. Вони не дають їжу для роздумів, а знущаються з наших більш інстинктивних реакцій на якісь речі. Українському кіно бракує глядача і підтримки.

робота над фільмом "Як ти?"

Я боротимусь з цим, мені хочеться вводити і просувати щось важливе. Щось таке, що залишається з людьми надовго. І я відчуваю перед цим відповідальність. 

Перший свій фільм я зняв польською та зрозумів, що мене не до кінця цікавить саме кіносвіт Польщі. Звичайн,о співпрацювати з польськими митцями завжди можна, але моя головна ціль – це бути в українському культурному просторі та розвивати нашу культуру. 

«Як ти?» – найважливіше питання під час війни

Для другого фільму я шукав виключно українських акторів. Для мене було важливо, аби це була саме українська мова, як і в завершальному фільмі трилогії. 

Моя трилогія – це три різних погляди на відчуття самотності. Перший розповідає про самотність однієї людини через якусь травму, яку вона отримує, другий – про самотність у стосунках. Третій – в групі, але додатково там підніматимуться й інші питання. Тому сама по собі самотність з порядку денного відходить на другий план.

режисер Станіслав Конопльов під час роботи з командою

Коли ти в небезпечній ситуації та живеш у власних страхах, то відчуваєш себе самотнім, ніби маленька дитина, яку залишили батьки. Фільм «Як ти?» – це історія про молодих людей, українців за кордоном. Розповідь про їхнє перенародження, незаплановане швидке дорослішання через травму війни. 

Уся моя родина живе в Києві. Так склалося, що мій п’ятнадцятирічний брат приїхав до мене за день до початку повномасштабної війни. А вже26 лютого мала відбутися прем’єра мого другого фільму. 

У центрі картини – особисті історії, внутрішній стан людини

Сьогодні, поки триває повномасштабна російсько-українська війна, я не можу бути осторонь. Я хочу й маю бути корисним. Спочатку було доволі складно концентруватися на творчості: довкола був хаос, я не до кінця розумів, яку саме роль повинен відігравати. У цей час виник проєкт «Листи з дому». 

Читайте також: «На показ прийшло все село». Харківська режисерка переїхала на Тернопільщину та влаштувала кінолабораторію для дітей

А вже трохи заспокоївшись, я вирішив розповісти історію про війну. Щоправда, розказувати про події, які відбуваються в Україні просто тут і зараз, я поки що вважаю недоречним. Для того, аби повністю усвідомити все пережите, людям потрібен час. Їм необхідно розібратися в собі, а вже потім – дивитися на це в кіно. Якби я знімав стрічку про події в реальному часі, глядачі могли б сприйняти це за фільм з Другої світової. Це був би просто інформаційний шум. 

процес роботи над фільмом "Як ти?"

Натомість я підійшов до цієї теми через внутрішній стан людини. Зокрема, через тих, кого знаю особисто. Усіх своїх персонажів я писав з рідних та знайомих. І обрав відрізок часу, який вмістив у собі, напевно, найскладніші переживання. Знаю, що подібних історій – мільйони. Проте я обрав особисту, бо відчуваю її.

Будь-який персонаж – це окрема людина. Коли герой моєї стрічки опиняється в певній ситуації, він вже самостійно приймає рішення. Фактично він перетворюється на незалежну людину. Тобто персонаж фільму ніби й схожий на свій прототип, але це вже окрема особистість. Фільм «Як ти?» – не біографічний. Це картина про спільні переживання. 

У своїх сюжетах я безпардонно копаюсь в людських слабкостях. Проте наші слабкості говорять не про те, які ми люди. Вони розповідають про те, що ми залишаємося людьми. Слабкість – це нормально. 

Актори тренуються перед зйомками

Нашу команду об’єднує одне бажання – перемога України

Близько двох місяців я писав сценарій до третього фільму. Я завжди консультуюсь щодо своїх текстів з мамою: вона мій найкращий і найгірший критик. Коли мати читає мої роботи, то не сприймає мене як сина. Вона одразу вишукує слабкі моменти. Другим прискіпливим редактором став мій близький друг. Мамо, Свят, привіт! 

Ковід навчив мене проводити кастинги до своїх проєктів в онлайн-форматі. Я попросив претендентів прочитати фрагмент ролі на камеру. Охочих було багато. Звісно, траплялись і недоречні відео. Проте тішить, що з кожним кроком люди все більше сприймають мене як режисера і розуміють, на що погоджуються, коли бачать результати роботи та процес. У фільмі зніматимуться Кирило Смола, Мартин Конопльов, Вова Сватьєв, Юля Хамхіль і Ольга Цись. Зараз ми інтенсивно репетируємо.

Я режисую і продюсую цю картину. Щоранку прокидаюсь – і на мене чекає довжелезний список задач. Проте найважче – це спілкування з людьми, адже до кожного необхідно знайти підхід, особливо – до акторів. Мені необхідно переказати, як я розумію психологію персонажа. Важливо, щоб кожен член команди відчував свою причетність та цінність для цього фільму. 

Актори під час репетиції

Проєкт влаштовується на волонтерських засадах. У житті існує три мотивації: гроші, секс і безпека. У моєї команди конкретно цих трьох речей немає. Натомість у нас є щось більше. Щось, що нас всіх об’єднує. Це спільне бажання перемоги України в цій війні. Своєю роботою ми теж ведемо війну. 

Кіно – це рупор, і я хочу увімкнути його на повну потужність

У перші місяці повномасштабної війни різні закордонні організація та звичайні люди обирали, як саме можуть допомогти нашій країні. Навесні мені написала знайома акторка, яка живе в Лондоні та співпрацює з різними театрами. Італійці з Klimax Theatre Company запропонували допомогти з чимось артистичним українським митцям, але не мали конкретної ідеї. Я розповів їм про свій фільм, їм сподобалося. Так італійці стали нашими співпродюсерами.

14 серпня ми поїхали до Неаполя знімати картину. Італійські партнери забезпечують нам локацію, витрати на проживання та харчування, надають необхідну для фільмування техніку. Натомість ми відкрили збір, з якого 30% коштів підуть на підтримку української армії. Серед вимог спонсорів було кілька обмежень: не більш як 10 людей в команді та щоб всі були українцями. Останній вимозі я лише зрадів. 

режисер Станіслав Конопльов

Плануємо завершити постпродакшн стрічки під кінець осені. Тоді вирушимо з фільмом на фестивалі. Це важливо, адже так можна спілкуватися з глядачами. Людина, яка не в Україні та не є українцем, забуває про війну, оскільки вона безпосередньо її начебто не стосується. Але ми для того й працюємо, щоб своєю творчістю нагадувати світу: війна триває, і кожен може допомогти вплинути на її завершення. Мистецтво – це рупор, кіно – це рупор до світу. І я хочу використовувати його на повну гучність. 

Фото: Роман Бутим 

Текст: Христя Гарбіч

Суспільство

Національний музей Революції Гідності отримав європейську нагороду: подробиці

Опубліковано

Очільник Національного музею Революції Гідності Ігор Пошивайло отримав європейську нагороду імені Кеннета Гадсона за інституційну відвагу та професійну чесність. 

Про це повідомили у Національному музеї історії України у Другій світовій (Музей війни).

Ця відзнака, названа на честь засновника нагороди “Європейський музей року”, стала визнанням внеску очільника музею до ініціатив зі збереження музеїв та об’єктів культурної спадщини на теренах України в умовах російської збройної агресії.

Національний музей Революції Гідності отримав європейську нагороду

Цього року серед 24 номінантів у шортлісті конкурсу були представлені два київських музеї — Музей війни та Музей Ханенків.

“Нове досягнення нашої команди стало результатом роботи з документування й висвітлення подій нинішньої війни від перших днів широкомасштабного російського вторгнення.

Читайте також: У Києві відбудеться виставка, присвячена культурній спадщині європейських країн на сході України

У фіналі Музей заклад опинився, подолавши довгий шлях: конкурсантами цьогоріч були 50 музейних установ із 24 країн — членів Ради Європи, — розповіли у Музеї війни.

Національний музей Революції Гідності отримав європейську нагороду

Щоб оцінити роботу претендентів, представники Європейського музейного форуму особисто відвідали експозиції кожного з закладів.

А переможцем цьогорічного конкурсу “Європейський музей року” став Саамський музей Siida — Saamelaismuseo ja Luontokeskus у місті Інарі (Фінляндія).

Національний музей Революції Гідності отримав європейську нагороду

Нагадаємо, у Києві запрацював сучасний спортзал для ветеранів та військових.

Фото: Національний музей історії України у Другій світовій (Музей війни)

Читати далі

Суспільство

Як переселенці опікуються одне одним у Мамаївській громаді (ВІДЕО)

Опубліковано

Від керованих авіабомб і постійних обстрілів Харкова Олена вивезла стареньку маму і малолітнього сина до Мамаївської громади. Там жінці не лише запропонували житло, але й нову цікаву роботу. Мотиваційну історію про те, як переселенці дбають одне про одного у Мамаївській громаді, дивіться у новому ролику ШоТам.

Олена Пухіна понад 20 років працювала вихователькою у Харкові. З початком вторгнення окупанти щодоби обстрілювали її місто. Із маленькою дитиною та старенькою мамою жінка місяць трималася без світла, газу та води. А коли на Харків почали кидати авіабомби, сім’я вимушена була евакуюватися.

“Спочатку, десь зо два дні ми ще чогось очікували, але потім стало наскільки страшно, що дитина почала кричати по ночах. Я зрозуміла, що маю рятувати ментальне та фізичне здоров’я свого сина”, – розповідає вимушена переселенка Олена.

Читайте також: Вільне для вільних: зооволонтерка з Бахмута евакуювала понад 150 собак (ВІДЕО)

Родина переїхала до Мамаївської громади. Спочатку поселилися у місцевій школі, а згодом їм надали кімнату в шелтері.

“Ми очікували, що ми скоро повернемося додому. Але звичайно, того не сталося, війна затягнулася, назад повертатися під обстріли ми не можемо, – ділиться жінка.

Тому Олена почала шукати роботу на новому місці.

“Я шукала у Чернівцях, об’їхала дуже багато всього, стала у центр зайнятості, але там нічого конкретного пропонувати не могли, щоби могло мене влаштувати”, – згадує Олена.

Майже втративши будь-яку надію, Олена отримала пропозицію роботи у шелтері.

“Була така потреба у соціальних працівниках і була потреба у наданні таких послуг з комунікацією”, – каже голова Мамаївської ТГ Наталія Катрюк.

Тож місцева влада почала консультуватися з Оленою, аби дізнатися про потреби ВПО.

“Комунікація соціального працівника, який уповноважений на роботу з ВПО – це перше завдання, знайти контакти з усіма людьми, які не забажали зареєструватися, але мешкають у громаді”, – каже Н. Катрюк.

Тож нині Олена проводить заняття для дітей з арттерапії й емоційної грамотності. А з дорослими працює на тренінгах і в групах емоційної підтримки. Жінка опікується переселенцями не лише у своєму селі, а й у сусідніх. Тому три рази на місяць їде Мамаївською громадою, щоби дізнатися проблеми переселенців.

Відтак, допомагаючи іншим переселенцям, Олена підтримує і себе.

“Спочатку було дуже важко, але зараз легше, тому що ми трішки адаптувалися, знайшли своє місце у суспільстві допомагаючи таким самим ВПО, як і ми. Тому ми бачимо у цьому розразу, допомагаючи людям”, – підсумовує Олена.

Нагадаємо, рух «Єдині» запускає новий курс з переходу на українську мову.

Фото: ШоТАМ!

Читати далі

Суспільство

Рух «Єдині» запускає новий курс з переходу на українську мову

Опубліковано

Для усіх охочих відкрита реєстрація на 25-й курс із вивчення української мови від руху «Єдині».

Про це повідомляє  Київська міська державна адміністрація.

«Сьогодні, 6 травня, стартують базовий курс підтримки для новачків у переході на українську та складніший, поглиблений граматичний курс від всеукраїнського руху «Єдині». Амбасадором 25-го курсу став Євген Кот, зірковий хореограф і режисер-постановник», – йдеться в повідомленні.

Тривалість кожного курсу – 28 днів. Долучитися можна з будь-якої точки світу.

Навчання повністю безоплатне. Реєстрація – на сайті.

Як зазначають у КМДА, 20 квітня «Єдині» відсвяткували другу річницю з дня заснування. За цей час відбулось понад 7 800 зустрічей розмовних клубів української мови, до проєкту долучились 500 волонтерів.

Читайте також: Укрзалізниця приготувала Великодні обіди для Харківщини – фото

Наразі в межах проєкту щотижня відбувається 55 розмовних клубів на тиждень.

Наступна мета «Єдиних» – допомогти 1 000 000 земляків опанувати мову.

Нагадаємо, у Києві відбудеться виставка, присвячена культурній спадщині європейських країн на сході України.

Фото: Укрінформ

Читати далі