Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Війна та їжа: як логістика перемагала зброю. Розповідає історик Володимир Полторак

Опубліковано

Для успішної протидії ворогу недостатньо потужної зброї та великої армії. Не менш важливим фактором для перемоги є налагодження логістики та вчасне підвезення продуктів харчування для бійців. Кухар у військовій частині — одна з професій, потрібних для ефективного ведення бойових дій: як під час прямого зіткнення, так і під час маневрів. 

Який досвід у минулому допомагав окремим військовим підрозділам перемагати завдяки вчасному харчуванню, навіть коли ворог був краще озброєний, розповів доцент кафедри історії України ОНУ імені І.І. Мечникова, фахівець Одеського обласного Центру патріотичного виховання та дозвілля молоді Володимир Полторак.

Довідка про бессарабську бринзу
Війна та їжа: що таке кавурма

Армія Давнього Єгипту

Розуміння важливості військової логістики і наукового підходу до цієї справи прийшло відносно недавно — лише в ХІХ ст. Водночас навіть за часів єгипетської армії полководці зіштовхнулися з проблемою постачання продуктів харчування під час бойових дій і походів на далекі відстані.

Саме ефективність і централізованість цього постачання призвели до того, що воїни єгипетської армії могли здійснювати великі загарбницькі походи на відстань до 2000 км в напрямку території сучасної Сирії через Суецький перешийок.

Довідка про армію Давнього Єгипту

У добу Середнього Царства воїни долали відстань до 2000 км. Тоді забезпечення єгипетської армії було організоване спеціальними базами постачання, які розміщувалися на відстані одноденного переходу від армії. Без цих баз постачання, як зокрема у бою із хетами у ХIV ст. до н.е., єгипетська армія одразу потрапляла в халепу. Це відобразилося на подальшій тактиці бойових дій, а саме невідриванні війська від баз постачання.

З цього моменту з’являється термін «позиційна війна» — це означає, що потрібно було регулярно постачати велику армію харчами. Продукти для війська розміщували на окремих базах у фортецях на однаковій відстані одна від одної. Прикордонна смуга цих позиційних форпостів була сформована у Давньому Єгипті.

Троянська війна

Згодом бойові дії почали пов’язуватися з оточенням і облогою міста. Наприклад, Троянська війна мала на меті блокування міста і непостачання туди продуктів. Грекам це не вдалося. Саме тому троянці вистояти аж 10 років у цій облозі. Жодні штурми не могли дозволити грекам захопити Трою.

Постачання харчів, яке було правильно організоване троянцями, дозволяло їм достатньо довго чинити спротив. І лише військові хитрощі у вигляді троянського коня допомогли грекам захопити місто. Успіх троянців у перші 10 років війни полягав у постійних поставках харчування.

Війна скіфів із персами

У 6 столітті до н.е. боротьба між скіфами і персами, крім військових дій, передбачала і перерізування комунікацій та знищення джерел води і водопостачання. Успіх у цій боротьбі дозволив скіфам за 40 днів (як описує Геродот) змусити армію царя Персії Дарія до капітуляції — більша частина його підрозділів була або знищена або потрапила в полон.

Важливий момент — боротьба за ресурси для харчування для коней. Скіфи спалювали степ і знищували підножний корм для кінноти персів, що також вплинуло на швидкий і успішний результат цієї війни для скіфів.

Імперська армія персів, яка перед цим завоювала весь Близький Схід — від Індії до території сучасної Лівії і африканських земель — була зупинена на території сучасної України. Якою б не була навчена армія персів у військовому плані, без постачання харчами вона програла протистояння.

Скіфи використовували і психологічний тиск на противника, і нові методи ведення воєнної справи. Йдеться зокрема про кінноту, але головною причиною поразки персів була дезорганізація тилів, коли не вдавалося налагодити постачання в тилах персів. Для розуміння обсягів, які необхідні, щоб армія наступала, то один солдат має отримувати залежно від калорійності не менш як 1-2 кг харчів. Для коней потрібно постачати від 6 до 8 кг фуражу щодня. Це величезна кількість продуктів.

Персам раніше вдавалося захоплювати продукти противника. Однак скіфи організували відступ у такий спосіб, що харчі ворогові здобути не вдавалося. Завдяки боротьбі на рівні логістики була підірвана військова міць найпотужнішої і першої на той момент армії світу за кількістю і за якістю бойових одиниць.

Скіфи як кочовики мали набагато мобільнішу армію та дуже велику перевагу у вигляді рідних земель, які вони знали як свої п’ять пальців. Скіфи знали усі джерела води, які вони могли використовувати. У разі потреби — знищували ті джерела води, які траплялися по маршруту їхнього супротивника. І саме ця перевага була реалізована у вигляді небойової перемоги скіфів над персами. На відміну від інших потужних держав на Близькому Сході, які не змогли організувати такий спротив противнику, скіфам це вдалося.

Римські легіонери

На території України епізодично існувала система постачання римських легіонерів. Одним із елементів постачання римської армії була транспортна мережа. Це була новація Римської імперії, найкраще реалізована у Стародавньому світі: створення єдиної мережі транспортних шляхів, які дозволяли під час бойових дій на периметрі кордонів Римської імперії постачати як живу силу (військові підрозділи до лінії фронту чи бойового зіткнення), так і продукти харчування.

У римського легіонера раціон був непростий. На день видавали кожному воїну 1 кг зерна. У легіоні були пересувні жорна чи ручні млини, якими перемелювали пшеницю і могли виготовити борошно для різноманітних страв.

Римська армія продемонструвала ефективність у боротьбі з нащадками кочових племен: скіфів і сарматів. Оборонні війни вели завдяки мережі транспортних шляхів, які забезпечували воїнів зерном та іншими продуктами. Прикордонні легіонні підрозділи, зокрема на території сучасної Одеської області та міста Кірова мали такий великий легіонний центр і казарму, в якій було розташовано підрозділ 5-го македонського легіону у певний період війни. Також село Орлівка на Одещині мало табір легіонерів, зараз там археологічний об’єкт. Ці пункти концентрували ресурси, а також були місцями оборони від нападів тих чи інших кочових племен.

Період Київської Русі

У літописі «Повість минулих літ» є епізод, який розповідає не лише про важливість харчування військових підрозділів, але й містить інформацію про військові хитрощі, як ввести в оману супротивника, щоб він не знав, чи є в тебе харчування. У певних ситуаціях така інформація теж може призвести до перемоги.

Класичний випадок — облога міста Білгорода — це сучасне селище Білгородка на Київщині. Свого часу Білгородка була фортецею, яку печеніги обложили в кінці 10 ст. за правління князя Володимира. Жителям Білгородки не вдавалося повідомити про облогу і в Києві про це не знали. У місті закінчувалися продукти харчування, бо ніхто не очікував такого раптового нападу. Відомо, що керівництво міста вже збиралося здавати фортецю печенігам, бо триматися далі не було сил. Один мешканець порадив зібрати все, що є із харчів, організувати бенкет і запросити противника.

Зібравши борошно і мед у двох діжках, їх опустили в дві криниці. В одній діжці заколотили мед, а в іншу діжку поклали розчин на борошні. Тоді послів печенігів запросили до міста. Ворожа делегація вважала, що оскільки облога була успішна, то білгородчани будуть здаватися. Однак жителі не збиралися здаватися, навпаки вони продемонстрували, що з криниці набирають мед і борошно. Печеніги розчарувалися, бо зрозуміли: далі продовжувати облогу немає жодного сенсу. Якщо в криницях у білгородчан такі якісні продукти харчування, якщо їх годує земля, то далі безпідставно далі стояти під стінами Білгорода.

З одного боку, це казкова історія, однак вона розповідає про настрій, із яким наші предки боролися із кочовиками: тут показані хитрощі і гумор, є елемент насміхання над ворогом та його дезінформування про власні ресурси.

Стратегеми: війна та їжа

Османська імперія

Успіхи Османської імперії в ХV-XVII ст. у війнах проти своїх супротивників по всіх фронтах пов’язуються з тим, що в них була налагоджена система харчового постачання. Окрім того, що в них були налагоджені бойові підрозділи і була сучасна зброя, дуже велика частина Османської армії – це власне логістика.

Це підтверджується і сучасними турецькими дослідниками, які зібрали джерела про один із походів Османської армії до Кам’янця. Кам’янець-Подільський був захоплений Османською армією в 1672 році. Цікаво, що монографія, присвячена цьому військовому походу, на 90% розповідає про те, як було організоване харчування, як були розташовані бази на різних пунктах і той чи інший вид продуктів. Щоб прохарчувати велику армію необхідно було сотні тисяч голів худоби, яка переганялася заздалегідь до пересування армії.

Армія пересувалася у вигляді маршових рот зі зброєю. А до цього величезна кількість небойових фахівців забезпечували цю армію: вони заздалегідь готували бази, розвідували той чи інший напрямок і логістично продумували, як ця армія буде розташована в тому чи іншому таборі. Логістика дозволяла Османській імперії достатньо довго мати цю перевагу з концентрації своїх військових підрозділів. Якщо логістика була вибудувана вправно, то і армія, забезпечена харчами, була потужнішою, оскільки завдяки постачанню можна сконцентрувати набагато більші військові сили.

Про піхоту в Османській імперії

30-річна війна

Одна із систем постачання армії, що з’явилася у XVII ст. під час 30-річної війни, отримала назву Система Валленштейна. У 30-річній війні брали участь і козаки. Система Валленштейна в одних ситуаціях спрацьовувала, а в інших — ні.

Валленштейн — відомий полководець початку 30-літньої війни. Він  не обмежував своїх військових на захоплених територіях, вони могли забирати продукти харчування у місцевих жителів. Армія Валленштейна отримувала наказ харчуватися з того, що вони могли здобути. Відома його фраза, що «війна має годувати війну». Це достатньо жорстокий підхід, який активно використовувався на чужій території.

Довідка про систему Валленштейна

Система Валленштейна продемонструвала, що армія Римської імперії є швидше завойовницькою. На короткий період часу ця система дозволяла забезпечувати військо, але у довгостроковій перспективі стратегія Валленштейна (який у цій війні і загинув) не виправдала себе. Такий метод забезпечення війська налаштовував проти військових підрозділів цивільне населення, яке у жодному разі не збиралося підтримувати такі бойові дії.

Хмельниччина

У той же самий час на території України, зокрема на Хмельниччині, козаки продемонстрували зовсім інший підхід у повстанні 1648 року. Козаки мали досвід і брали участь і в 30-літній війні, і в морських походах. Постачання козацької армії було організоване на високому рівні. Морські походи дуже сильно сприяли формуванню як раціону, який не псується в походах, так і калорійності продуктів харчування. Цей досвід був реалізований завдяки позитивному ставленню місцевого населення до козацьких підрозділів.

Тобто постачання крім того, що було організовано централізовано, ще й відбувалося завдяки нормальному позитивному ставленню населення до козаків, які сприймалися як визволителі від гніту Речі Посполитої. Успіхи козаків на початковому етапі Визвольної війни були обґрунтовані завдяки тому, що це відбувалося на територіях, які підтримували і харчували козацькі військові підрозділи.

Війна та їжа: досвід козаків

Промислова революція

Постачання ставало дедалі важливішим елементом ведення бойових дій. На початку XIX ст. за доби Наполеонівських воєн до постачання армії почали долучатися науковці. У Франції у цей період винаходять технологію консервування продуктів. Це був переворот. Перше консервування продуктів у металевих бляшанках відбулося завдяки замовленню Наполеона. Був створений стандарт консервування м’ясних продуктів.

Ніколя Аппер

Також у цей період з’являється технологія консервування молочних продуктів, зокрема згущенка. Так само це результат модернізації харчового раціону армії Наполеона.

Війна та їжа: архівні фото
Трапеза на фронті, 1915 рік.

Пруська армія

Пруська армія перша у світі почала застосовувати концентрати або сухі пайки. Сухі пайки були розроблені у 60-х рр. XIX ст. для ведення бойових дій у відриві від польових кухонь. Водночас польові кухні так само були ефективні, вони мали забезпечувати підрозділ під час дислокації або під час нешвидкого пересування. Але під час активних наступальних бойових дій або коли немає часу, щоб організувати нормальне харчування, були організовані саме сухі пайки.

Пруська армія у франко-пруській війні вперше використала продукцію компанії «Кнор», це був сухий овочевий і м’ясний концентрат. Він дозволяв військовим пруським підрозділам на три доби відриватися від своїх баз постачання. Завдяки цьому пруські солдати могли в активних бойових діях набагато швидше пересуватися, ніж французькі бойові підрозділи. Ця перевага була однією із визначальних. Сухе харчування видається, коли незрозуміло, коли відбудуться бойові дії. Це у франко-пруську війну дозволяло пруським військам не прив’язуватися до годинника. Не лише потужна артилерія дозволила перемогти армію Наполеона ІІІ, але і постачання цими сухими пайками.

Їжа військових: концентрат горохового супу

Сухі пайки в українській армії

Під час першого тижня повномасштабної війни Росії проти України харчування у підрозділах ЗСУ було організовано на вищому рівні. Волонтери доправляли таку велику кількість продуктів харчування, що солдати не встигали все споживати. Ресторани, заклади харчування везли продукти, бо не було інформації, чого і де бракує.

На сьогодні постачання відрегульовано і відбувається у ті підрозділи, які цього потребують. Якщо підрозділ розміщений у місті і в нього є польова кухня, то йому не потрібні сухпайки. Сухий пайок потрібен лише в умовах активних бойових дій, коли військові відриваються від гарячого харчування.

Посилений сухий сніданок десантника ЗСУ складається із таких компонентів:

  • галети із пшеничного борошна;
  • каша гречана із яловичини;
  • кава розчинна;
  • цукор;
  • курага;
  • шоколад чорний;
  • сіль;
  • гумка жувальна;
  • ложка пластикова;
  • серветка паперова;
  • серветка гігієнічна;
  • безполуменевий нагрівач їжі.  

Безполуменевий нагрівач їжі дозволяє підігріти продукти у польових умовах без вогню завдяки хімічній реакції. Щоб розігріти, наприклад, пакет із гречаною кашею потрібно його разом із хімічним елементом покласти в пакет і залити водою. Упродовж 15 хв у пакеті утворюється парова лазня, яка нагріває їжу до 55°C.

Посилений сухий обід українського військового складається із таких компонентів:

  • галети;
  • сухарі із борошна;
  • суп гороховий на м’ясному бульйоні із м’ясом свинини;
  • квасоля із овочами і м’ясом курки;
  • чай чорний;
  • цукор;
  • джем яблучний;
  • перець чорний;
  • сіль;
  • перець;
  • гумка жувальна;
  • ложка пластикова;
  • серветка паперова;
  • серветка гігієнічна;
  • безполуменевий нагрівач їжі.  

Сухий пайок розфасований у цупкі пакети, що не рвуться (його можна розрізали лише ножем) і туди не потрапляє волога. Обов’язковий напис «Власність ЗСУ. Не для продажу».

Армія НАТО має такі ж сухпайки, але їхній асортимент різноманітніший і компоненти складніші. У НАТО навіть враховують індивідуальні потреби солдата у харчуванні та їхні уподобання в їжі.

Суспільство

Alyona Alyona і Jerry Heil встановили рекорд на Євробаченні 2024

Опубліковано

Вчора, 7 травня, Jerry Heil та alyona alyona з композицією “Teresa & Maria” встановили рекорд на “Євробаченні-2024”, увійшовши до фіналу. Вже 17-й раз представники від України потрапляють до фіналу пісенного конкурсу, що є рекордом в історії Євробачення.

Про це повідомляє Детектор Медіа.

Відтак Україна стала єдиною країною, яка завжди проходить у фінал конкурсу. Свою позицію Україна тримає з 2004 року.

Нагадаємо, місті Мальме, Швеція, пройшов перший півфінал Євробачення 2024, де виступили 15 країн-конкуренток. Цього року Україну представляє alyona alyona та Jerry Heil. 

alyona alyona та Jerry Heil виступили під номером 5. Номер співачкам ставила талановита українська режисерка Таня Муіньо, яка до того працювала з Кеті Пері, Дженніфер Лопес, Harry Styles, Post Malone, The Weeknd та іншими світовими зірками.

Читайте також: Цифровізація освіти: у Мінцифри розповіли про розвиток цифрових навичок

У півфіналах могли голосувати лише глядачі тих країн, які беруть участь у відповідному півфіналі. Тобто в Україні можна віддати свої голоси лише 7 травня. У першому півфіналі зможуть проголосувати глядачі з Німеччини, Швеції та Великої Британії, а у другому — з Франції, Італії та Іспанії.

Фінал пісенного конкурсу відбудеться у суботу, 9 травня.

Фото: ДМ

Читати далі

Суспільство

Активісти розпочали реставрацію історичної вивіски “Перукарня” на Подолі

Опубліковано

Благодійна організація “Має значення” розпочала відновлення історичної вивіски “Перукарня” на Подолі, на вулиці Почайнинська, 57/59. Демонтаж вивіски розпочали ще вчора, 7 травня, він виявився непростим, і потребував участі 3-х людей.

Про це активісти розповіли на своїй сторінці. 

“Пластикові літери буквально розсипалися в руках, і ми по-справжньому злякалися того, що затягнули з порятунком і як би не було занадто пізно. У майстерні нас утішив реставратор, пообіцявши задіяти італійські розчини і фарби, які продовжать життя вивіски. Щиро віримо, що її відродження вдасться і оновленою вона повернеться на своє первісне місце, де висіла з 1977 року, рекламуючи все ще діючу перукарню на Подолі” — йдеться у дописі.

Серед запланованих реставраційних робіт на цей тиждень: 

  • Очищення від залишків фарби; 
  • Шліфування;
  • Визначення історичних кольорів. 

Читайте також: Які гранти для українського бізнесу доступні в травні: пропозиції для підприємців

Активісти також нагадали про те, що досі триває збір на відновлення вивіски.

“Має значення” розпочали відновлення історичної вивіски “Перукарня” на Подолі, на вулиці Почайнинська, 57/59

Нагадаємо, у Києві відкривається виставка робіт студентів академії імені Бойчука.

Фото: “Має значення”

Читати далі

Суспільство

Вивезла 159 собак із Бахмута: історія вчительки, яка вже вдруге будує притулок для безхатніх тварин

Опубліковано

Кожен день вчительки іноземних мов Марини Шажко розпочинається о 5 ранку. Вона веде на прогулянку двох своїх собак — Тару та Муху, декілька годин працює, а потім поспішає на автобусну зупинку, адже на неї чекають ще дві сотні собак у притулку.

По дорозі треба забігти в аптеку та до магазина: «Щодня мені треба купити щонайменше 12 палок ковбаси. І це тільки щоб дати всім собакам ліки». Маршрутка везе її за місто. Від зупинки з повними пакетами треба пройти ще 2 кілометри. Але радісне гавкання, яким її незмінно зустрічають мешканці притулку «Лада», вартує цього шляху.

Марина повертається додому вже надвечір, гуляє з собаками та займається онлайн з учнями. Деякі з них навіть не здогадуються, що їхня вчителька врятувала з Бахмута 159 собак.

Марина Шажко

керівниця Бахмутського товариства захисту тварин та притулку «Лада»

Вони наче самі мене знаходять

Змалку я бачила, як мої мама й тато підгодовували на вулиці собак і котів, але додому мені брати нікого не дозволяли.

Перший домашній улюбленець у мене з’явився лише у 16 років, і то випадково — у розчинене вікно моєї кімнати залетів папужка. Він залишився жити з нами. Моя бабуся навчила його говорити: «Маришко, вчи урочки!».

Наступним «поповненням» у родині був котик. Він прибився до нашого під’їзду й сидів такий сумний, що я не витримала — притисла його до грудей і занесла додому. Мама була в  шоці: «Що це?»«Котик! Він буде жити з нами!». Тімошка прожив у нас 16 щасливих років.

У 2009 році, коли я вже працювала в школі вчителькою, у дворі будинку з’явилося цуценя. Геть лисеньке, шерсті нема — це була любов з першого погляду. Я почала його лікувати, приводила лікарів прямо у двір і таки вилікувала. Собачка зміцнів, відростив красиву руду шерстку. Усі сусіди його любили та підгодовували. Назвали Бобочкою.

Марина Шажко зі своєю собакою Тарою. Тара — собака з вулиці, вона мала серйозні шкірні проблеми, але Марина вилікувала її. Фото надала героїня

На 8:00 мені на роботу, а до 6 ранку я пильнувала мисливців на вулицях

У 2010 році в Бахмуті стартувала кривава кампанія з відстрілу бездомних тварин для контролю чисельності собак на вулицях міста. Ці жахливі рейди мали свій графік: відстріл проводили вночі щопонеділка й щочетверга, поки більша частина міста ще спала.

На 8:00 мені на роботу в школу, а з 4 до 6 ранку в ці дні я патрулювала свій мікрорайон — спочатку лише нашу Бобочку.

Одного разу я визирнула у вікно й побачила, що та комунальна машина вже їде нашою вулицею. Я вискочила на вулицю, в чому була. Вибігла напереріз машині, почала кричати. Разом зі мною вибігли ще жінки з сусідніх будинків. Ми відбили Бобочку, і машина поїхала ні з чим. Але я вже не могла залишати собаку на вулиці — а що, як мисливці повернуться? І я принесла нашого дворового собаку додому.

Це був переламний момент, коли я зрозуміла — не можу нічого не робити з тим, що коїться в місті стосовно безпритульних тварин. Разом з подругою Ольгою Литовченко у 2011 році ми зареєстрували громадську організацію Бахмутське товариство захисту тварин «Лада». Трохи пізніше незамінною в нашому дрім-тімі стала також Людмила Булавка.

Волонтерки проти бюрократії

До нас долучалися люди. Ми давали оголошення в пресі, розповідали про нашу позицію — місту потрібен притулок і кампанія зі стерилізації, а не відстрілу тварин. Були ті, хто нас підтримував, але були й хейтери.

Ми шукали можливостей скрізь. Знайшли грантову програму, яка могла підтримати роботу стерилізаційного майданчика, подали заявку й виграли. Звернулися до місцевої влади, і нам виділили покинуту комунальну будівлю. Ми закупили клітки, деяке обладнання й облаштували стерилізаційний майданчик, де б могли працювати лікарі.

За умовами гранту, орендна плата становила 1 гривню на рік, а з місцевого бюджету мали виділяти кошти на стерилізацію тварин. Але тоді в міськраді нам сказали, що нібито можуть виділяти гроші лише на відлов. Це вже зараз ми розуміємо, що влада скористалася нашою необізнаністю, а тоді ми просто зітхнули й почали самі збирати кошти на перші операції — у соцмережах, на базарі.

Місцева ветеринарка погодилася оперувати безпритульних тварин безкоштовно, і ми сплачували тільки вартість медикаментів.

Тим часом на базі стерилізаційного майданчика в нас організувався притулок — ми залишали там після лікування та стерилізації тих тварин, у яких було дуже мало шансів вижити на вулиці через вік чи стан здоров’я. Стерилізованих і здорових намагалися прилаштувати в родини.

Кожна з волонтерок мала власну роботу, і до тварин у притулку ми могли приходити лише в позаробочий час. Тож вирішили найняти доглядальницю, і на зарплату збирали в нашій спільноті в соцмережах та скидалися з власних невеликих зарплат: я — з учительської, Ольга — з бібліотекарської.

Волонтерки притулку для безхатніх тварин «Лада»: Ольга Литовченко, Марина Шажко та Людмила Булавка. Фото надала Марина

Мусила привезти собак під мерію

Наприкінці 2014 року нас чекало ще одне випробування — ми залишилися без світла, бо територію, де розташований притулок, відрізали від мережі. Три роки ми проводили вечірні годування, перев’язки й уколи з ліхтариками. Але в кінці 2017 терпець урвався, і я оголосила в наших соцмережах про проведення масштабного пікету під міськрадою.

Я написала, що у зв’язку з тим, що в притулку досі немає світла, всі 100 тварин звідти переїжджають жити… у мерію. «Переїзд» оголосила на 27 грудня, а вимоги — повернути світло в притулок і закласти кошти на стерилізацію безхатніх тварин у місті в бюджет на 2018 рік.

Напередодні анонсованого пікету директору приватного ліцею, де я тоді працювала, зателефонували з мерії та поскаржилися на мене. Мовляв, не тим ваша викладачка займається, зробіть щось. На що мій керівник відповів, що свою викладацьку роботу я виконую чудово, а моя громадська діяльність його не стосується.

Волонтери вивантажують клітки з собаками з притулку для пікету під міськрадою. Бахмут, 2017 рік. Фото надала Марина Шажко

27 грудня 2017 року ми рушили під міськраду разом з нашими собаками. Нас прийшли підтримати багато людей. Буквально за годину від початку збору — ще навіть офіційно не почався пікет — у притулку з’явилося світло.

Так почався новий етап нашої співпраці з місцевою владою, нарешті двосторонній: місто виділило кошти на стерилізацію безхатніх тварин.

Куди виїхати, коли в тебе 160 собак?

Я дуже добре пам’ятаю 24 лютого 2022 року. Я прокинулась о 5 ранку й почала читати новинну стрічку. На той момент у нас під опікою було 160 тварин. Евакуацію я навіть не розглядала: без них нікуди не поїду, а з ними куди? Як? Взялася робити запаси круп, кормів. Десь до початку травня в нас було відносно спокійно, і я сподівалася, що так буде й далі. Ми навіть ділилися своїми запасами з Лисичанськом, Сєвєродонецьком, де було вже гаряче.

Із середини травня 2022-го по Бахмуту почало сильно прилітати. Наш притулок опинився на лінії вогню. 1 серпня стався перший приліт на нашу територію. Того дня до нас якраз приїхали волонтери — привезли корми для тварин, і десь за годину, як тільки поїхали, бабахнуло. Пошкодило будівлю та вольєри, 2 собаки були поранені.

Це стало для мене поштовхом — треба діяти. Коли ти сам за себе — це одне, а коли від тебе залежать життя тварин, що не можуть ухвалювати рішення — це змушує діяти.

Загибель Лади стала останньою краплею

Я почала шукати, куди ми могли б виїхати, обдзвонила різні фонди з проханням допомогти нам знайти якусь територію, хоча б за гроші. Ми одразу орієнтувалися на Дніпропетровщину, бо розуміли, що далеко наші собаки просто не доїдуть — більшість з них після серйозних травм чи хвороб, багато стареньких.

Ми знайшли один варіант — стара ферма в селі Вільне Дніпропетровської області. Але її оренда коштувала 15 000 гривень на місяць. Наш притулок живе на благодійні внески, тому збирати додаткові кошти, коли в країні війна, здавалося неможливим. Вирішили шукати ще.

30 серпня вночі був другий приліт — касетна бомба. Тоді загинула одна з наших старожилок — собачка Лада, ім’я якої носить наша ГО та створений нами притулок.

Це стало останньою краплею. Я вирішила, що це знак, що нам треба терміново виїжджати з Бахмута. Вранці я подзвонила власнику ферми та сказала, що ми згодні на 15 тисяч.

Так виглядав притулок для безхатніх тварин «Лада» в Бахмуті після «прильоту» в серпні 2022 року. Фото надала Марина Шажко

Переїзд на межі нервового зриву

До перевезення треба було підготувати хоча б якусь кількість вольєрів і будок. З цим мені допоміг один волонтер, він написав у себе на телеграм-каналі пост про нас і зібрав 100 000 гривень.

Аби перевезти тварин з Бахмута на Дніпропетровщину, разом працювали два фонди: «Порятунок тварин Харків» та Breaking The Chains, а також група волонтерів з Києва. Зробити все треба було за день, бо ми помітили, що щойно до нас приїздить якесь авто, потім на територію «прилітає». Мабуть, стежили.

28 вересня ми переїжджали. Того дня в місті було незвично тихо — наче сам Бог нам допомагав. Тим не менш, щохвилини очікували на обстріл.

Вантажили собак на межі нервового зриву. Але нам вдалося — ми вивезли усіх 159 тварин з Бахмута.

28 вересня 2022 року. Волонтерки евакуюють 160 собак з Бахмута на Дніпропетровщину. Фото надала Марина Шажко

Не було навіть мисок для собак — з усім допомагають люди

Коли ми привезли собак до Вільного, не всі вольєри ще були готові. На новому місці в нас не було навіть з чого годувати тварин, бо ми нічого з собою не могли взяти — машини ледь вмістили клітки з собаками. Місцеві жителі дуже нам допомагали: приносили старий посуд, якісь простирадла. Саме завдяки підтримці місцевої громади ми вижили в перші два найтяжчі місяці після переїзду.

Я разом зі стареньким батьком винайняла квартиру в місті Новомосковськ, що недалеко від Вільного. Дуже вдячна власниці квартири, що вона дозволила, аби дві мої собаки жили зі мною. Коли я чую ці розмови, що нібито до переселенців з Донбасу якось не так десь ставляться, я усміхаюсь — у нас зовсім інший досвід.

І далі нам продовжують допомагати небайдужі люди: благодійні фонди надають корми, фонд Happy Paw допоміг перекрити дах на старій фермі й добудувати вольєри.

Плануємо збудувати й облаштувати ветеринарний кабінет, щоб мати можливість лікувати й стерилізувати тварин тут. Наша волонтерка Людмила зараз навчається в місцевому ветеринарному коледжі — нам необхідний власний лікар у команді.

Евакуаційна машина, завантажена клітками та переносками з тваринами. Не було куди навіть забрати собачі миски. Фото надала Марина Шажко

Продовжуємо рятувати тварин з-під обстрілів

Ми теж як можемо допомагаємо іншим зоозахисникам. Щомісяця до нас привозять кілька тон кормів, а ми їх розвантажуємо й потім надсилаємо Новою поштою чи з волонтерами до міст і сіл Донеччини.

А ще ми, притулок-переселенець, прийняли до себе уже понад 60 тварин із зони активних бойових дій — Часового Яру, Красногорівки, Мар’їнки, Торецька. Багато тварин з контузіями, осколковими пораненнями. Ми їх лікуємо та стараємось прилаштувати в родини. Нещодавній наш щасливий «випускник» — це Мартинчик, пес із Бахмута. Він жив у притулку 4 роки, й ось уже тут, на Дніпропетровщині, знайшов свою родину. Ті люди шукали собі маленьке цуценя, але Мартинчик їх підкорив з першої зустрічі. Тепер живе наш бахмутський пес, що переніс поранення під час обстрілу, просто в шикарних умовах, а головне — в любові.

Притулок «Лада» існував у Бахмуті, переїхав на Дніпропетровщину та продовжує працювати тут завдяки небайдужим людям — це й офіційні організації, і просто випадкові відвідувачі наших сторінок у соцмережах.

Зараз у нас у притулку 208 тварин. Втрьох нам ніяк не впоратись, тож наймаємо помічників: 4 доглядальниць і двох охоронців. Помічниці приходять на кілька годин щодня, доки ми на роботах, охоронці працюють позмінно. На зарплатню цим людям ми збираємо кошти в соцмережах.

Часто люди соромляться донатити маленькі суми, але саме невеличкі донати вирішують усе. Наприклад, у нашій спільноті на Фейсбуці 4000 підписників. Аби кожен з учасників раз на місяць переказував 20 гривень, ми б без проблем закривали всі питання з ліками, операціями, кормами та зарплатою для помічників.

Зооволонтерка Марина Шажко чухає новеньку мешканку вольєра. Власник собаки зараз на війні, тож Бетті чекає на його повернення в притулку «Лада». На фоні — вольєри, які допомогли збудувати благодійники. Фото надала Марина Шажко

Так, нам непросто. Я не раз озиралась на своє життя — а що, якби я могла повернутися назад? І в мене одна відповідь: я б точно робила те саме — рятувала тварин. Тільки тепер стукала б в усі двері кабінетів і серця людей ще наполегливіше.

Читати далі