Керував бізнесом, а тепер – волонтерю. Історія одесита Дениса Когута, який створює бронежилети та «їжаки» для ЗСУ

Ще місяць тому одесит Денис Когут керував будівельною компанією та планував відпустку в Угорщині. Він багато читав про можливий наступ РФ, але вірив, що цього не станеться. Та ранок 24 лютого повністю змінив життя бізнесмена. Власну справу довелося зупинити того ж дня, а самому – допомагати місту готуватися до захисту.

Так Денис, який ніколи раніше не мав волонтерського досвіду, став співорганізатором цеху з виробництва протитанкових їжаків, бронепластин та «буржуйок». Свою історію одесит розповів команді ШоТам.

Денис Когут

Засновник та директор торгово-будівельної компанії MARKO GROUP, волонтер

З початку повномасштабної війни долучився до виробництва протитанкових їжаків та пластин для бронежилетів

Вирішили, що Одесу не залишимо

До повномасштабної війни у мене не було волонтерського досвіду. Я є засновником та директором невеликої торгово-будівельної компанії, яка має мережу магазинів. Займаємося продажем покрівельних матеріалів, монтажем та ремонтом покрівлі. Живу і працюю в Одесі.

Коли інформаційне поле заповнили новини про можливе вторгнення РФ, ми з дружиною поговорили і вирішили, що навіть у такому випадку виїжджати з міста не будемо. Навіть попри те, що маємо маленьку дитину. І все ж ми вірили, що нічого такого не почнеться.

На найближчий час у нас були зовсім інші плани – летіти з сім’єю на відпочинок до Будапешта. Вже мали на руках квитки. За день до війни, 23 лютого, ми були в театрі, де отримали чимале задоволення від вистави. У позитивному настрої повернулися додому й лягли спати. 

Ніхто з нас до останнього не вірив, що буде наступ. Доки вранці нас не розбудили вибухи, адже ми живемо недалеко від аеропорту.

Під час війни людям не до будівництва

Ми почули, що щось відбувається. Не хотілося думати, що це вже війна. Ми були в легкому тумані. Але потім дружині почали дзвонити подружки, які, скажімо так, більш вразливі. Вони сильно хвилювалися, і на нас це також перекинулося. Ми почали потихеньку телефонувати рідним і вирішувати, що робити далі, читати соцмережі. Вже почало з’являтися усвідомлення серйозності всього, що відбувається.

Основну діяльність мені довелося одразу повністю зупинити. Люди не думають про будівництво чи купівлю будівельних матеріалів у момент, коли в країні починається повномасштабна війна. У голові в цей час інші турботи. Відповідно, продажі зупиняються, і в такій роботі вже немає сенсу. На мою думку, вся сфера будівництва буде сильно страждати від війни. Як ми працюватимемо надалі – дуже велике питання.

Допомагаю Одесі залишитися неушкодженою

Під час війни люди діляться на дві категорії. Перша – це ті, хто хоче, щоб усе минуло повз них непоміченим. Вони абстрагуються від усього, що відбувається. А друга – це громадяни, які небайдужі в цьому питанні й готові допомагати. У нас гарне, шикарне місто, і хотілося б максимально допомогти солдатам зберегти його цілим та неушкодженим.

Я одразу розумів, що маю допомогти країні, чим можу. У соцмережах побачив дописи Олександра Сайчука, з яким у мирний час співпрацював у серії робіт. Він зварювальник, у якого є трохи працівників. Перше, чим він почав займатися, – робити протитанкові їжаки. У них була мінімальна кількість металу, і люди, готові працювати й допомагати. Оборонні засоби були найнеобхіднішими в перші дні.

Я зателефонував і запитав, чим можу бути корисним. Він сказав: «Приїжджай, обговоримо». Тоді я побачив, що він займається виробництвом їжаків силами своїх співробітників. Але це все одно не та швидкість і не той обсяг, який потрібно було видавати на той момент. Тому ми почали працювати разом, домовившись, хто за що відповідає.

Робимо їжаків, буржуйки та бронепластини

Через соцмережі я почав масово залучати до нас усіх знайомих. Буквально за день-два ми організували приблизно 30-40 людей. Підтягнулися волонтери, які забезпечували нас теплою їжею. Так у нас почали виходити більші обсяги виробництва протитанкових їжаків.

Ми співпрацюємо з міською владою у питанні технології виробництва, тому це не якесь «самоврядування». Дивилися, як хлопці на трамвайному депо роблять їжаків із рейок. Приїхали до них, проконсультувалися, як варити, на які розміри нарізати тощо. А ще в цьому питанні нам допоміг інтернет.

Спочатку ми займалися винятково виробництвом протитанкових їжаків. Потім з’явився запит на маленьких їжаків з арматури для колісної техніки, щоб виводити її з ладу. Згодом почали робити буржуйки для обігріву, оскільки люди сидять на блокпостах холодними ночами. Відтак місто й область вже були максимально забезпечені оборонними засобами. Тож ми плавно перейшли на виробництво плит для бронежилетів.

Над технологією працювали кілька тижнів

Попит на бронепластини більший, ніж можливостей їх зробити. Оскільки ми мали трохи потужностей, аби цим займатися, вирішили потихеньку переключитися на це. У мережі є чимало інформації про те, як виготовляти плити, але й багато дуже суперечливої​. Ми витратили більш як тиждень, аби виробити технологію, при якій готовий бронежилет буде мати максимальний захист. Перевіряли свої плити на стрільбах. Зрештою ми зробили саме те, що підходить нашим Збройним силам.

Наразі у нас налагоджено весь цикл виробництва. Одні працівники роблять плити, інші – відшивають плитоноски (безпосередньо бронежилети, куди вкладаються плити). Зараз потихеньку займаємося збором матеріалів для виробництва. Як виявилося, це не так вже й просто. Сьогодні найпотрібніше для наших захисників – саме бронежилети. А щоб виготовляти для них плити, потрібні ресори від автомобілів 8-10 мм. Неважливо, нові ресори чи ті, що були у використанні.

Спочатку ми збирали ресори по всіх знайомих, які тримають СТО. Потім об’їздили в Одесі всі таксопарки та підприємства, які мають ремонтні майстерні. У соцмережах також кричимо: якщо хтось має, поділіться з нами. Для зв’язку можна писати мені у Facebook. 

Ми готові приїхати до вас і забрати ресори. Навіть можемо запропонувати символічні гроші за ваші ресори. Адже небайдужі громадяни трохи допомагають нам фінансово.

Допоможімо країні відродитися вже зараз

Зараз надзвичайно важливо, аби кожна людина займалася тим, що робила й до війни. Коли ми робимо те, у чому сильні, усі від цього виграють. Починаючи від громадянина, який приносить певну користь, і закінчуючи державою, яка отримує від цього податки. Коли країна працює, ми процвітаємо, і все добре. Звичайно, відновлювати справу завжди важко. Але якщо треба – значить робитимемо так.

Читайте також: Розбиті «кадирівці», Чорнобаївка та «Саратов». 10 найгучніших перемог ЗСУ за місяць війни

Ми можемо лише думати про те, коли ж війна закінчиться. Щодня я думаю, що ось зараз ці переговори дадуть якийсь результат, і ми розумітимемо, коли вже буде перемога. Але це залежить від багатьох факторів. Сподіваюся, що завтра ми всі прокинемося і почуємо, що все закінчилось.

Поки важко говорити, що чекає на мою справу після закінчення війни. Я не беруся ставити якихось довгострокових цілей. Як воно буде – поживемо, побачимо. Можливо, коли війна завершиться, потрібно буде відбудовувати країну, і наша сфера буде перспективною. 

Але в будь-якому разі нам потрібно буде переформатовувати свою діяльність, адже ми орієнтовані на будівництво приватних будинків. І все ж ми ще не знаємо масштаби цього лиха та що чекає на нас завтра.