Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
Актор театру та кіно Олег Шульга Актор театру та кіно Олег Шульга

Суспільство

Зі сцени – на війну, з війни – на сцену. Актор Олег Шульга про театр, кіно та реабілітацію українських бійців через вистави

Опубліковано

З початком російсько-української війни актор театру «Віримо» в Дніпрі Олег Шульга пішов добровольцем на фронт. А після повернення почав зніматися в кіно. У його активі ролі в стрічках «Позивний Бандерас», «Мати Апостолів», та серіалі «Доброволець». На початку грудня в український прокат вийшла спортивна драма Тараса Дроня «Із зав’язаними очима», де Олег зіграв одну з ключових ролей. Про акторство, театр, війну і кіно Олег Шульга розповів ШоТам.

Актор театру та кіно Олег Шульга

Олег Шульга

Офіцер ЗСУ, ветеран російсько-української війни, актор театру та кіно. 

Фільми: «Позивний Бандерас», «Мати Апостолів», «Доброволець», «Із зав’язаними очима», «Довбуш».

Ми пройшли шлях від драмгуртка до повноцінного театру

Я прийшов у театр «Віримо» школярем — у віці 14 років. Коли школа закінчилася і виникло питання вищої освіти, то вступати до театрального училища не було особливого сенсу. Адже наш художній керівник Володимир Петренко був нашим вчителем, і кращої школи ми ніде не здобули б. Це з одного боку. Із іншого — батьки ще не були впевнені, що акторство може стати нашим майбутнім і, мабуть, як і всім казали: «Отримай нормальний фах». Потрібно було думати, куди «притулитися», аби й начебто вчишся, але й був час для гри в театрі. Водночас важливим питанням була наявність військової кафедри, аби в армію не забрали. Так я потрапив у фізико-технічний інститут. 

Театр «Віримо» довгий час мав статус драмгуртка, але ми бажали створювати найкращий театральний продукт. Тобто ставили спектаклі і працювали над собою так, щоб у глядача не залишилося вибору: якщо хтось бачив нашу виставу раз, він не міг не прийти на наступну. Так ми пройшли шлях від драмгуртка до повноцінного театру зі сталим репертуаром і регулярними виставами. 

Це довгий шлях від моменту, коли в залі було всього три глядачі, до повних аншлагів, а це 500 місць. І в 2003 році, коли Дніпровська міська рада прийняла рішення перетворити театр «Віримо» в комунальний заклад, у нас вже було ім’я, репертуар, хороші актори і режисер. Нас знали як в Україні, так і за її межами. 

Актор театру та кіно Олег Шульга
Олег Шульга на сцені театру.

Усе це було створено нашими кров’ю і потом

За всі ці роки, з 1993 до 2018, у мене були найрізноманітніші ролі. І мій театральний доробок мені дуже подобається. Це дуже широка палітра: від Івана-дурника в казочці до царя Креонта в античній трагедії. 

Ідеологія театру була така, що всі ми грали абсолютно різні ролі, і якщо в одній виставі мені випадала головна, то в іншій — зайчика у масовці. Я встиг спробувати в театрі все, і я дуже вдячний за цю можливість. 

У театрі є нагода «вирощувати» свою роль. Там завжди є час: від декількох місяців до кількох років. Також до ролі підходиш завжди як до чогось невідомого і не знаєш, що зліпиш і що з тебе «виросте». Звісно, аналізуєш матеріал п’єси й фактично з кожного слова намагаєшся зрозуміти, що ж то за персонаж. 

У театрі є час проаналізувати матеріал, історичний чи соціальний контексти, хто персонаж, в якому оточенні він живе, чого він прагне. Є час на фантазії та проби, аби народити роль і потім жити з нею. У театрі «Віримо», наприклад, спектаклі жили по десять років, деякі — п’ятнадцять.

У кіно ж є драматургічний матеріал, а часу немає, тому доводиться включатися активно. І добре, що на малий термін: від декількох секунд до кількох хвилин. 

Прочитавши матеріал, ти максимально швидко занурюєшся в нього, пропонуєш щось режисеру або режисер дає чітку настанову, що і як треба зіграти. І це більше схоже на проби чи етюди. І вже з них режисер монтажу складає повноцінну картинку. 

Актор театру та кіно Олег Шульга
Актор Олег Шульга під час зйомок серіалу «Доброволець»

 Чітко розумів, що це буде втеча

Коли відбувся Майдан і почалася російсько-українська війна, я працював у театрі «Віримо». І, зрозуміло, мене це хвилювало. Олександр Корніленко, мій товариш по театру, пішов на фронт першим, а я — на три дні пізніше. Це був 2014 рік. Коли я приїхав у відпустку, навесні 2015, ще відіграв одну чи дві вистави. Потім знову поїхав. Повноцінно до театру я повернувся вже восени, коли демобілізувався. І ми відкрили новий театральний сезон. 

Іноді виникала думка: а чи не піти знову в армію? Але я чітко розумів, що це буде втеча. Оскільки я фахівець на своєму місці, то це місце обов’язково має функціонувати. Треба бути тут, адже замість мене, умовно, прийде «Квартал 95». 

Чи важко було адаптуватись після війни? Якщо чесно, я особливо нічого і не відчув. Не було жодних важких наслідків чи психічних травм. І, думаю, мушу завдячувати театру. Інструмент і об’єкт, завдяки якому навчається актор, — це робота з власною свідомістю та підсвідомістю. Я більше двадцяти років грав у театрі та займався цим.

Після війни в мені залишилася дивна штука, яку я раніше в юності чи молодості охарактеризував як негативну, але зараз вже не впевнений, що це так. Війна зробила мене більш безпринципною людиною. Тобто на війні будь-які засоби годяться для того, аби досягти успіху в знищенні живої сили ворога і, відповідно, техніки. Особливо, якщо ти десь на вістрі, у місцях, де на кону стоїть життя. 

Актор театру та кіно Олег Шульга
Олег Шульга на сцені театру.

Митці не можуть бути поза конфліктами

Війна забрала в мені однозначність, адже вона може і є дуже різною. Одна справа, коли людина натискає кнопку, і техніка сама воює, інша — коли потрібно обніматися-цілуватися, а коли ворог відвернувся — завдавати удару. 

Війна дійсно забрала в мені однозначність, адже її напруження відчувається будь-де: від двомовності в побуті, в мистецтві, від ідейного навантаження фільму чи вистав. Дуже багато маркерів війни в нашому житті. І це, мабуть, головна зміна, що сталася зі мною. 

Безумовно, я оцінюю своє існування в культурному просторі, як конфліктне, але це всіх митців стосується. Митець не може бути поза конфліктом. Його твори в будь-якому разі мають прихильників та опонентів, і крутяться якісь жорна. Просто митець може про це не думати. Краще ж, коли він думає, на які жорна ллє воду. 

Особисто мені щастить. У моєму доробку всі фільми правильної направленості. «Червоний», «Бандерас», «Мати Апостолів», «Білий ворон», «Довбуш» — це наша героїка. Не в тому сенсі, що я хочу грати пам’ятник. Ні! Я і антагоніста хочу грати, і епізод. Але це вже акторські амбіції. Я до того, що чітко розумію, на які жорна ллю воду. 

І знову ж таки, коли «Позивний Бандерас» в Криму показали замість «Ополченки» — це теж форма війни, як і прапор України, запущений на повітряних кульках в небо. Прапор, який важко збити. 

Актор театру та кіно Олег Шульга під час зйомок фільму "Позивний Бандерас"
Шульга під час зйомок стрічки «Позивний Бандерас»

У проєкті «Голоси» ми займалися реабілітацією бійців через театр

Проєкт «Голоси» вигадала Віталіна Маслова, керівниця «Творчої Криївки», що займається психологічною реабілітацією бійців з 2014 року. Я був художнім керівником проєкту, а режисером вистави став Євген Степаненко, також ветеран російсько-української війни. 

Ми зробили кастинг і відібрали дев’ять ветеранів, які стали учасниками і дали матеріал для вистави. Це не вистава спогадів, а допомога людям, бажання опрацювати деякі спірні питання та травми.  Проєкт реалізовувався у формі резиденції. За три тижні ми підготували виставу. Зіграли її в Івано-Франківську, Львові. Вже пізніше учасники згуртувалися й відіграли виставу ще Києві та Дніпрі. І наразі — все. 

«Голоси» – це спроба розібратися, що з нами сталося під час війни, спроба дослідити еволюцію людини на війні та поза нею, спроба донести до всіх просту істину: війна нікуди не зникла, вона серед нас. 

Фото з прем'єри вистави "Голоси" в Івано-Франківську
Фото з прем’єри вистави «Голоси» на сцені Франківського драмтеатру. Джерело: golos.com.ua

Як показала практика — це дієвий спосіб, як мінімум, проговорити те, що болить, надати йому мистецьку форму, дати ветеранам голос. Голос, який слухають. Але такі проєкти не можуть тривати на постійній основі. Як мені здається, така подія повинна з’явитися, віджити і спокійно зникнути. Тому що це непрофесійні актори, у кожного є своя робота, сім’я, зобов’язання, життя врешті-решт. Людина не може постійно вивертати своє нутро. Це більше задача для акторів. Для нормальних людей: видав проблему, пропрацював її, і все — можеш повернутись до нормального життя. 

Проєкт «Голоси» на тому етапі показав себе дуже вдало. І резиденція, і вистава, і сама форма театрального пропрацювання травм — теж. 

«Із зав’язаними очима» — це історія про свободу

Останній фільм, над яким я працював, — спортивна драма «Із зав’язаними очима» Тараса Дроня. Це кіно здається мені дуже хорошим. Цілісно-логічна картина. Історія з сильною героїнею.

Мій персонаж в стрічці — більше про свободу. Людина, що пройшла усі випробування, але при цьому не скута якимись соціальними кліше чи рамками. Людина, яка робить те, що хоче, його свобода гармонійно вписується в життя оточуючих.

Трейлер фільму «Із зав’язаними очима».

І якби я був такий розумний, як зараз, то зіграв би свою роль ще краще. Адже коли ми починали, мою увагу займало багато речей, і я не міг так чітко сформулювати, що ця історія про свободу.

Ще одне кіно — «Довбуш» режисера Олеся Саніна. Це фільм, який може підняти планку українського кінематографу. Жанр, безумовно, складний і затратний. Саме тому зйомки «Довбуша» тривали три роки. Ми почали у 2018, закінчили — у 2021 році. Кіно знімалося в унікальних локаціях. 

До того ж, вражає підхід Саніна до матеріалу. Наприклад, до матеріальної культури тієї епохи. Усі костюми, прикраси, гудзики, взуття — все це чітко відповідає епосі і робилося вручну. Прем’єра фільму має відбутися навесні 2022 року. 

«Штормова школа» — стрічка про легендарного українського яхтсмена

Зараз триває робота над фільмом «Штормова школа». Його знімає режисер з Нової Зеландії Вінсент Ворд. Зйомки стартували в листопаді 2020-го. Власне, зафільмували українську частину. У лютому-березні наступного року ми продовжимо знімати закордонну частину стрічки.

Це історія про життя та професійний шлях українського яхтсмена та тренера Віктора Коваленка. Від самого початку життя до Лондонської олімпіади. Сюжет сам по собі дуже крутий, тому що це наш український тренер, який досяг найвищої професійної планки. Тобто він мріяв стати Олімпійським чемпіоном, і він досяг цього рівня. Але радянська система не пускала: то його бойкотували, то взяли асистентом й не дали «ходити» на яхтах. Він був змушений піти в тренерську роботу і там досяг неймовірного рівня. 

Актор театру та кіно Олег Шульга
Актор театру та кіно Олег Шульга. Джерело: франківське видання «Курс».

Після розвалу Союзу Коваленко створив олімпійські екіпажі, що завоювали золоті та бронзові медалі на першій для незалежної України літній Олімпіаді в Атланті. Не отримавши можливості для подальшої реалізації в Україні, Коваленко прийняв запрошення збірної Австралії, став там національним героєм. 

Він перетворив австралійських юнаків на непереможну команду, що здобула золото та інші медалі на Олімпіадах у Сіднеї, Пекіні та Лондоні, і донині перемагає на міжнародних регатах. Ця історія варта фільму. Шкода, що його ініціювала не Україна, а закордонні шанувальники Віктора Коваленка.

Суспільство

У Бразилії подружжя українців створило понад 120 тисяч писанок за 40 років

Опубліковано

Подружжя українців Жорже та Яра Сератюки, які проживають у Бразилії, за майже 40 років створили понад 120 тисяч писанок. Коли Україна здобула незалежність, вони були серед перших, хто приїхав відроджувати традицію писанкарства на Батьківщину.  

Про це розповіла Світлана Мельник, дружина посла України в Бразилії.

Вона зазначила, що роботи подружжя Сератюків відомі далеко за межами Бразилії і зберігаються у музеях і приватних колекціях по всьому світу. 

Яра Сератюк вважається унікальною у світі писанкаркою із філігранною технікою розпису перепелиних яєць, а її чоловік – автор багатьох власних новаторських технік та стилю.

Посол України в Бразилії Андрій Мельник, його дружина Світлана Мельник та подружжя українців Жорже та Яра Сератюки Фото/Facebook: Світлана Мельник / ©

Читайте також: Бійці ЗСУ показали, як розписують писанки на Великдень 2024 під Бахмутом

Як розповіла Світлана Мельник, поворотним моментом у літописі писанкарства у Бразилії вважається 1957 рік, коли була створена перша світська школа розпису писанок за ініціативою українських жінок Бразилії, які мали свою організацію при Хліборобсько-Освітньому Союзі у Куритибі.

Подружжя українців Жорже та Яра Сератюки Фото/Facebook: Світлана Мельник / ©

Її натхненницею стала піонерка писанкарської справи – Марія Кирилович Вoлошин. Школа мала неабиякий успіх. Кількість учнів щороку збільшувалась у рази.

Дружина посла України в Бразилії також нагадала імена найбільш видатних майстринь і майстрів, які стали брендами у світі бразильского писанкарства: це Жорж та Яра Сератюки, Тетяна та Юліана Бахтцен та Лідія Єдинь, Філомена Процек, Одеса, Марія та Ярослав Волочук, Пауло Марсіо Фуччі, Вальдоміро Ромео, Вільсон Жозе Котвіскі, Ана Марія Бовкаловські Мазепа, Мара Брессан Клімчук, Ана Хома Чудзій.

Напередодні Великодня кожна велика крамниця Куритиби мала за честь виставити на вітрині найкрасивіші роботи учениць школи.

“Так до писанки виник неабиякий інтерес, про неї стали писати у газетах та журналах, писанка почала захоплювати своєю магією не тільки українців, але і бразильців. У такий спосіб вона поступово зайняла гідне місце у культурній спадщині всієї Бразилії”, – розповіла Світлана Мельник.

Вона додала, що відмінність української писанки у Бразилії від традиційної на Батьківщині полягає у тому, що вона може поєднувати традиційні орнаменти різних регіонів України, відображати власний винайдений стиль автора або навіть запозичувати символи корінних народів Бразилії. 

Нагадаємо, картині, на яких зображені українські волонтери та лікарка з Маріуполя, покажуть у Парижі та Нью-Йорку.

Фото: Світлана Мельник

Читати далі

Суспільство

Британець українського походження проїде на велосипеді 7 тис. км для допомоги дітям в Україні

Опубліковано

Британсько-український технологічний підприємець, генеральний директор і засновник британської космічної компанії Spacebit Павло Танасюк проїде велосипедом 7 тисяч км, щоб зібрати кошти для українських дітей, які постраждали від розпочатої Росією війни.

Про це він повідомив «Радіо Свобода».

Свій велотур під назвою «Ride for victory» він розпочне приблизно через два тижні з Тайваню і загалом проїде три континенти – Азію, Америку і Європу.

«Спочатку я думав їхати 2-3 тисячі кілометрів, але коли я дізнався, що кордони України практично 7 тисяч кілометрів, це з Кримом, то я вирішив проїхати саме цю дистанцію – 6993 кілометри. Це саме ці кордони, які ми хочемо повернуть, бо це наша держава», – розповів Павло Танасюк.

Ціль підприємця – зібрати мінімум мільйон доларів. Гроші він хоче витратити на конкретний проєкт для дітей, постраждалих від війни. Який саме це буде проєкт, Павло Танасюк ще вирішує.

Читайте також: Картині, на яких зображені українські волонтери та лікарка з Маріуполя, покажуть у Парижі та Нью-Йорку

«Я – не професійний спортсмен, займався велоспортом у студентські роки. Для мене це буде важко, але коли я кажу важко, я завжди згадую, як важко нашим воїнам зараз на передовій, як важко дітям, які постраждали від війни. Тому для мене це такий персональний челендж, але і челендж допомоги дітям, допомоги Україні», – заявив він.

У матеріалі йдеться, що велосипед, на якому він вирушить у веломандрівку, повністю зроблений в Україні, щоправда, із запчастин з цілого світу, подарованих різними компаніями. Українська художниця Олеся Вакуленко розмалювала велосипед синьо-жовтими барвами і національним орнаментом. Під кермом, на рамі – металевий тризуб із підписом колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного на пластині з «Азовсталі». Шолом Павла теж розмальований кольорами українського прапора.

Дорогою Танасюк буде ночувати у наметі, в готелі або машині, яка його супроводжуватиме. Він вестиме стрім, розповідатиме людям про Україну і збиратиме донати.

Після закінчення марафону, який триватиме приблизно два місяці Павло Танасюк має намір продати велосипед на аукціоні, щоб виручити ще більше грошей на благодійну ціль.

Компанія Павла Танасюка розробляє технологію космічної робототехніки для місячних і планетарних місій. У кінці цього року він планує відправити на Місяць прапор і мапу України, а також радіаційний датчик виготовлений в Україні. Дані отримані з цього пристрою безплатно передаватимуть різним інституціям, університетам, і їх зможуть досліджувати студенти у своїх наукових роботах.

Нагадаємо, естонський депутат, який збірає гроші на ЗСУ, доїхав на велосипеді до Києва.

Фото: Радіо Свобода

Читати далі

Суспільство

Коли шість коліс — не зайві: у ПАР для спецпризначенців зібрали унікальний пікап

Опубліковано

Південноафриканська компанія Armormax Defence побудувала, можливо, один із найкрутіших Land Cruiser 79 у світі.

Цей пікап із колісною формулою 6×6 за твердженням його виробників створений спеціально для умов екстремального бездоріжжя. Автомобілебудівники з ПАР запевняють, що за весь час випробувань TAC-6 — так назвали позашляховик – вони жодного разу не зіткнулися з жодною механічною поломкою, повідомляє АрміяInform.

Спочатку TAC-6 розробляли для французьких спецпризначенців. Машина створювалася для того, щоб «їхати куди завгодно та повертатися знову і знову, з ким завгодно». І хоча пропонуються різні варіанти бронювання (і навіть установка зброї), TAC-6 можуть використовувати звичайні покупці, наприклад, фермери. Щоправда, фермер має бути не бідним: базовий TAC-6 коштує $81,5 тисяч, а броньована машина на $68 тисяч дорожча. Але, як то кажуть, товар того вартує!

«Коли справа доходить до мобільності, платформа TAC-6 перевершує будь-яку повнорозмірну 4-тонну вантажівку, доступну сьогодні», — заявили в компанії.

TAC-6 створюють на базі Land Cruiser 79 Series із 4,2-літровим двигуном V6 або 4,5-літровим V8. Шасі подовжують і додають другу роздавальну коробку для передачі моменту, що крутить, на третю вісь. Пікап оснащується спеціальними трикомпонентними приводними валами Dana та зберігає стандартні подовжені листові ресори (але також пропонується ліфт-пакет на 10 см).

Спочатку Armormax розробила шестиколісний Land Cruiser з механічною коробкою передач, але рік тому відклала проєкт і вирішила перейти на автоматичну коробку передач. Це не звичайна автоматична коробка передач, вона розроблена та омологована компанією ZF спеціально для TAC-6.

«Автомат» призначений для роботи в найважчих умовах. Спеціально для АКП створили окрему систему охолодження для того, щоб коробка не перегрівалася в спеку і при русі по піску з великим навантаженням.

Клієнти можуть замовити бронювання Land Cruiser до рівня B6, що забезпечить захист від пострілів зі штурмової гвинтівки. Також позашляховик може бути обладнаний баками для води, системою пожежогасіння, двома запасними колесами.

Armormax розробила для TAC-6 два паливні баки об’ємом 210 літрів та 90 літрів, що забезпечує запас ходу понад 2 тисячі км. А для версії з одинарною кабіною розроблено бак ємністю 610 літрів і, відповідно, вдвічі більшим запасом ходу.

TAC-6 спроєктований так, щоб зберігати надійність у складних умовах, а повна маса автомобіля сягає семи тонн.

Автомобіль TAC-6 був підданий значним випробуванням, що включали понад 250 тисяч кілометрів пробігу за різними ландшафтами Африки та Європи, щоб оцінити його мобільність і стійкість. Цей процес оцінки був розроблений для порівняння характеристик TAC-6 з існуючими повнорозмірними 4-тонними вантажівками.

Протокол включав серію суворих випробувань за участю французьких спецпризначенців, спрямованих на те, щоб довести машину до її експлуатаційних можливостей. Під час цих випробувань TAC-6 виявив лише дві несправності, обидві з яких були пов’язані з помилкою водія, через перенавантаження та згоряння зчеплення.

TAC-6 був спроєктований з урахуванням військового застосування, включаючи можливість транспортування у стандартному 20-футовому транспортному контейнері ISO. Таке конструктивне рішення дозволяє TAC-6 пропонувати широкий спектр варіантів.

Сюди входять різні системи озброєння, включаючи калібри 12,7 мм, 14,5 мм, 20 мм та 30 мм, мінометні системи калібру 60 мм та 81 мм, а також конфігурації, адаптовані для таких функцій, як бронетранспортер, підвіз боєприпасів, польова механічна майстерня, транспортування невеликих автомобілів, логістична підтримка, радіолокаційні платформи та доправлення та запуск  безпілотних літальних апаратів, а також застосування як пускова платформа для протитанкових керованих ракет.

Нагадаємо, у Києві відбудеться виставка, присвячена культурній спадщині Донеччини й Луганщини.

Фото: Armormax Defence

Читати далі