Українське кіно дедалі частіше відкриває глядачам не лише глибокі сюжети, а й захопливі краєвиди. У цій добірці від ШоТам — шість стрічок, які проведуть вас у кіноподорож: від трагікомедійних пошуків крижня метушливого на Закарпатті до глибокої рефлексії про війну і смерть серед териконів Луганщини.
«Редакція», реж. Роман Бондарчук — Херсон
Під час експедиції у пошуках червонокнижного ховраха, молодий біолог Юра (Дмитро Багненко) стає свідком підпалів лісу, які призвели до масових пожеж. У спробах розповісти правду, він влаштовується у місцеве медіа, проте йому на заваді стають місцеві політики. Стрічка знімалась до початку повномасштабного вторгнення у Херсоні.
Екологічна проблематика історії має реальне підґрунтя:виконавець головної ролі тривалий час працював журналістом та розслідував причини масових лісових пожеж у регіоні. У фільмографії режисера ще декілька фільмів, присвячених рідній Херсонщині: драмеді «Вулкан» (2018) та документальна стрічка «Українські шерифи» (2015).
«Памфір», реж. Дмитро Сухолиткий-Собчук — Буковина
Леонід (Олександр Яцентюк) повертається із заробітків до рідного села на Буковині, щоб відсвяткувати зимові свята разом з родиною. Дружина просить чоловіка залишитись, а син спалює документи батька, щоб той не зміг нікуди поїхати. Через цю витівку згорає місцева церква, і Леонід має компенсувати її ремонт. Щоб відшкодувати борг він повертається до кримінальної діяльності, у якій раніше йому не було рівних.
Події фільму розгортаються в одному селі, проте знімання відбувалися у 15 населених пунктах. Частину подій було знято на Гуцульщині, у Верховинському районі. У більш ранньому документальному фільмі «Красна Маланка» (2013) режисер досліджує регіональні традиції святкування зимового свята у с. Красна Івано-Франківської області. Обрядові елементи свята стають ключовими у «Памфірі».
«Мої думки тихі», реж. Антоніо Лукіч — Закарпаття
Не встигли на сакури в Ужгороді? Карколомна подорож головних героїв трагікомедійного роуд-муві розпочинається саме в цьому місті. Головний герой, звукорежисер Вадим, (Андрій Лідаговський) має записати звуки рідкісних українських тварин і птахів, щоб отримати роботу у Канаді та поїхати з України. Він повертається до рідного Закарпаття — і до нього приєднується його харизматична та дещо істерична мати (Ірма Вітовська).
Впродовж робочої подорожі герої мають не тільки виконати робоче завдання, а й остаточно не зіпсувати стосунки. На своєму шляху герої відвідують термальні басейни у «Косино», Буйволину ферму під Хустом та страусову ферму «Райський куточок» в Хусті.
«Степне», реж. Марина Врода — Сумщина
Анатолій приїздить до рідного села, щоб доглянути матір, яка помирає. Перед самою смертю мати розповідає йому про скарб, закопаний у сараї, який змусять головного героя згадати про колишні мрії та все, чого він прагнув, але так і не досяг.
Режисерка родом із Сумщини фіксує суворі пейзажі регіону у розміреному та меланхолійному темпі картини. Дія фільму розгортається на тлі приголомшливих українських зимових пейзажів, сіл, що зникають і відчуження між людьми в пострадянському суспільстві, що лише зростає.
«Батько», реж. Олександр Кобзар — узбережжя Азовського моря
Влад Артем’єв (Олександр Кобзар) не спілкується з батьком вже 25 років. Одного дня він приїздить до рідного міста на березі Азовського моря, щоб налагодити стосунки, проте дізнається про смерть батька. Герой починає розслідування, під час якого дізнається неприємну правду про самого себе.
Знімання фільму відбувались до початку повномасштабного вторгнення, у Бердянську та Генічеську, які наразі є тимчасово окупованими. Візуальна частина фільму тісно пов’язана з гнітючою естетикою моря перед штормом. Також фільмування проходили у Запоріжжі, Києві й Київській області.
«Цей дощ ніколи не скінчиться», реж. Аліна Горлова — Луганщина
Головний герой фільму Андрій Сулейман — 20-річний хлопець, що має українське та курдське коріння. Він тікає від війни у Сирії до України, до Лисичанська, звідки родом його мати. Проте війна знову його наздоганяє: Андрій вступає до Червоного хреста, щоб допомогти жертвам збройної агресії. Від конфлікту в Сирії до війни в Україні — існування Андрія ніби обрамлене вічним потоком життя і смерті. Стрічка знята у монохромі, завдяки чому рельєфи донбаського ландшафту зливаються з пейзажами Сирії в один довгий символічний потік.
