«Там були НАТОвські куратори!» — таке й інші виправдовування обстрілу чернігівського драмтеатру чула Таліна. Вона родом з прикордоння Чернігівщини, з дитинства була оточена білоруською пропагандою. Дівчина мріяла навчатися в Гомелі, бо, окрім вірити побрехенькам про легендарну білоруську молочну продукцію, була певна, що білорусь, на відміну від України — країна можливостей.
Її погляди змінила смерть односельця в АТО. Тепер Таліна працює журналісткою в Чернігові й від початку повномасштабного вторгнення висвітлює російські воєнні злочини. Вона нині на власні очі бачить, як білорусь допомагає росії на усіх «фронтах», зокрема, пропагандистському.
Про те, як білоруська пропаганда відбілює цинічні злочини рф проти України, дивіться в новому епізоді проєкту «Мій персональний фейк».
Історія Таліни Тарасенко
Десь хтось сказав, що Лукашенко хоче забрати в склад білорусі Чернігівщину, тобто Чернігівську область. І от що було б круто, якби ми відійшли.
Мене звати Таліна Тарасенко, мені 21 рік. Я з населеного пункту Стольне, це Чернігівщина. Я не можу точно виділити період, коли в моєму житті з’явилось судження, що росія, білорусь – це суперкруті країни. Але я точно пам’ятаю, що увесь свій свідомий вік, підлітковий вік, мені дуже імпонувала ідея того, що я там, коли закінчу навчання в школі, поїду вчитись в Білорусь. Я планувала вступати в Гоміль.
Думки про вступ та пропаганда
Фейки та маніпуляції виводять людей на емоції та збирають лайки. Але водночас можуть підступно красти спокій, дорогоцінний час та навіть близьких. Це зброя шахраїв і пропагандистів, яка допомагає їм впливати на ваші рішення і переконання. Ця пропаганда безпосередньо надзвичайно сильно впливала на мою дитячу підліткову свідомість.
На території Чернігівщини білорусько-російська пропаганда ніколи не була прямою, по типу інформаційних вкидів. Але здебільшого акцентувалися саме на тому, щоб зайти всередину родини. Ми сиділи на кухні з бабусею, і вона мені говорить, що десь хтось сказав, що лукашенко хоче забрати в склад білорусі Чернігівщину, тобто Чернігівську область, і що було б круто, якби ми відійшли. Мене надзвичайно сильно вразив момент, коли один з моїх односельців, який знаходився в зоні АТО, він загинув на фасаді оцієї школи, яка фактично уособлює безтурботність мене як дитини. Там з’являється оця чорна іменна табличка, і навпроти цієї таблички стоїть матір, яка плаче. І ти розумієш, що стоп, щось тут не так.
Після завершення навчання я повернулася в відносно рідне місто Чернігів. Я працюю тут журналісткою вже протягом двох років. Обстріл Чернігівського драмтеатру — це було 19 серпня. За кілька хвилин всі інформаційні пабліки Чернігова почали писати, що приліт в місті.
І в цей момент приходить усвідомлення того, що це вихідний день, це релігійне свято. І, тобто, швидше за все, в цей момент в центрі знаходилось надзвичайно багато людей. Вони говорили про те, що тут в той момент перебували якісь елітні офіцери НАТО, що вони тут всі зібрались для того, аби прогнозувати, як би завдати нових ударів по росії. І це була чисто безпекова операція для того, аби всі, хто перебував у приміщенні драмтеатру, вони там не змогли надалі працювати на боці українських військових.
Те, про що говорили на російських пропагандистських каналах, затранслювали і білоруські підвладні режиму, новиннє видання, ресурси. Вони намагаються виправдати це тим, що тут була виставка дронів. Фактично, жодним чином стосуватись, що відбувається в нашій країні, їх немає. Ми абсолютно окрема країна. Я спілкувалась з рідними загиблих, і я знаю їх історії. І це просто були люди, які того дня з тих чи інших причин знаходились в центрі Чернігова. І всі, хто знаходився в драмтеатрі, вони живі.
Загинули люди, які знаходились навколо, які просто гуляли по місту, повертались з церкви, тому що, знову ж таки, це було релігійне свято.
Замість висновку
Влада цих країн фактично діє воєдино, тому що існувати інакше в сучасних реаліях, як на мене, вони не можуть. Мені доволі складно відокремити білоруську і російську пропаганду, тому що фактично я можу назвати це одним цілим.
росія-білорусь – це одне-єдине терористичне ціле, яке діє в рамках знищення України. Дуже утопічне судження, що всі українці мають знати правила інформаційної безпеки, бути медіаграмотними. Звісно, я усвідомлюю, що це неможливо. Намагайтесь говорити з людьми, які навколо вас, вивчати їх позицію. І якщо в цьому є потреба, якщо ви відчуваєте в собі всередині можливість, то можливо допомогти.
Нагадаємо, що з Києва до Сум запустили додатковий потяг.
Також ми повідомляли, що в Україні запрацювала нова ШІ-платформа для інфлюєнсерів Favikon.
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі.
ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.
Ольга Вовченко
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим.
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.
Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.
Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня
«Юстина», бо справедливість
Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.
Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення.
Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство.
Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня
У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.
Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.
Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня
Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.
Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.
Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня
Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.
Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.
Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня
Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття.
Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.
Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.
Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.
Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.
Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.
15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.
Про це повідомляють представники благодійного фонду.
Які діти отримають подарунки?
Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування.
Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».
«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.
Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф.
Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта».
З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.
Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).
Коментарі