Подружжя з Хуста, втративши роботу під час пандемії, вирішило перетворити своє хобі на бізнес. Тепер вони переплавляють використані скляні пляшки на дизайнерський посуд, який відтворює культурні символи й маловідомі місця Закарпаття. А ще — допомагають очищати ліси від засмічення.
Як творчий експеримент переріс у власну справу з інвестицією лише в 5000 грн і як понад 13 000 пляшок отримало друге життя, #ШОТАМ розповіли засновники бренду Lay Bottle Василь Полажинець та Вероніка Вітерець.
Василь Полажинець та Вероніка Вітерець
засновники екобренду Lay Bottle
Мій творчий експеримент дружина «переплавила» у бізнес
Василь: За освітою я художник-графіст, але вже багато років працюю зі склом. Колись я займався вітражами: створював композиції, експериментував із різними видами скла. У мене була невеличка піч, у якій вивчав взаємодію матеріалів і поступово відкрив для себе техніку ф’юзингу — плавлення скла.
Одного разу я побачив, як хтось розплавив звичайну пляшку і зробив із неї тарілку. Я теж вирішив спробувати, свої експериментальні вироби почав дарувати друзям.
Вероніка: А потім у житті Василя зʼявилася я. Побачивши його роботи, одразу сказала: «З цього можна зробити бізнес». На той момент ми працювали артистами: я засновницею театру середньовічного танцю «Тартан» і організаторкою містичних вечорниць «Гниле Яблучко», а Василь — гітаристом гурту «Чаламада».
Під час карантину ми втратили роботи. Тоді й вирішили переплавляти пляшки в тарілки й створили наш бренд Lay Bottle.
Рятуємо закарпатські ліси від засмічення
Вероніка: Пам’ятаю, як тоді ми жили на макаронах із сиром. У якийсь момент знайомий позичив нам п’ять тисяч гривень — саме ці гроші ми й інвестували в запуск. Зробили простий інтернет-магазин, купили трохи пакування, кілька коробок — і почали продавати.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми взагалі думали, що бізнес доведеться закрити. Фактично багато процесів треба було починати заново. Майстерня кілька разів переїжджала: ми працювали в Хусті, потім у Добриновичах, а згодом знову повернулися до Хуста.
Василь: У той період нам дуже допомогли гранти. За час повномасштабної війни ми виграли кілька програм підтримки — загалом приблизно на 25 тисяч доларів. Одним із діючих донині є «Конкурс Стартапів від Закарпатської ОВА». Кошти від гранту пішли на розвиток виробництва: ми змогли купити нове обладнання, ще одну піч, щоб пришвидшити процеси, створили власний сайт і зареєстрували торгову марку.
Вероніка: Наша ідея також полягала в тому, щоб очищати ліс від засмічення. Ми самі збираємо пляшки і просимо інших приносити їх до нас у майстерню. Наразі вже понад 13 000 пляшок отримало друге життя.
Працюємо винятково з переробленим склом із пляшок і з вікон. Нас цікавить саме те скло, яке зазвичай не використовують повторно. Наприклад, пивні пляшки ще можна здати у пункти прийому, а от пляшки з-під вина чи міцного алкоголю найчастіше просто викидають або здають на бій. Тому часто беремо сировину для виробів із ресторанів і барів.
Василь: Ми робимо не лише тарілки, а й вази, склянки та різні декоративні елементи. У майстерні вже маємо три великі печі, у яких скло виплавляється при температурі від 720 градусів і вище — усе залежить від складності виробу. Для роботи використовуємо спеціальні склорізи, а також піскоструминний апарат, за допомогою якого наносимо матування на поверхню скла.
Для гравіювання використовую навіть стоматологічні борчики — ті самі інструменти, якими стоматологи свердлять зуби. Ними можна дуже точно наносити зображення на скло. При цьому тарілки — не декоративні. Їх можна використовувати у побуті, гравіювання при цьому не стирається.
Популяризуємо закарпатські місцини у наших виробах
Вероніка: Ми створюємо тарілки з гравіюванням різних місць Закарпаття — наприклад, Хустського або Ужгородського замків, природних локацій чи заповідників. У 2025 році ця колекція навіть отримала відзнаку як найкращий сувенір регіону, тому що наші вироби допомагають рятувати Карпати.
Василь: Також ми виробляємо вітражі. Наприклад, герб графів Другетів, що правили в Ужгородському замку понад 300 років. Це справжній експеримент, адже тут скло різної товщини: птахи з товстого пляшкового скла, яке зазвичай використовують для ігристого, тонке зелене з пивних пляшок і рельєфні елементи зі старих вікон. Це єдиний експонат, який ми передали у фонд замку.
Вероніка: Під час карантину ми багато подорожували регіоном і відкрили для себе чимало місць, про які раніше навіть не знали. Через свій бізнес ми хочемо показувати їх іншим.
Почалося з Ужанської долини. Саме там, у селі Дубринівці, колись була наша майстерня. Ця місцевість дуже мальовнича, але водночас не надто відома для туристів. Більшість знає про Ужгород чи Невицький замок, але сама долина залишається ніби осторонь. Хоча навіть проста поїздка потягом через ці місця — це вже окрема подорож із неймовірними краєвидами.
Василь: Наприклад, біля Тячева є гора Капуна — стародавнє городище, яке, за різними даними, датується ще IV–III століттям до нашої ери. Є й відоміші локації, як-от Долина нарцисів. Хоча вона й популярна, не всі знають, що це унікальне природне явище. Поле утворилося ще після льодовикового періоду, коли льодовики відступали, і в долині сформувалися особливі умови. Сьогодні це одне з небагатьох місць у світі, де дикі нарциси ростуть у такому великому природному скупченні.
Вероніка: Для нас відкриттям стала й гора Стримба — найвища вершина Національного природного парку «Синевир» біля села Колочава. Вона вкрита кам’яними ріками, що звуться Ґреготи, характерними для масиву Горган. З боку Закарпаття це фактично перша гора цього масиву.
Вероніка: Часто наші вироби замовляють українці з-за кордону. Для нас це особливо приємно, бо разом із виробом люди фактично отримують частинку України. Буває, що після цього вони починають цікавитися місцями, про які ми розповідаємо: подорожують туди або готують закарпатські страви за рецептами, які ми показуємо.
