Культура
10 весняних новинок українського нонфікшну
Український нонфікшн цієї весни особливий: він живий, гострий і відвертий. Тут немає місця для банальностей — тільки для реальних історій про справжніх людей, події та емоції, що змінюють життя.
Знайомтеся з новинками та передзамовленнями весни в добірці від ШоТам!
«Воля України або смерть! Повстанці Холодного Яру» Юрія Митрофаненка
Це книга про те, як звичайні люди ставали героями. Шкільні вчителі-отамани, черниці-розвідниці, монастир-фортеця та власний проєкт Конституції України — усе це частина історії повстанської організації Холодний Яр, яка стала взірцем для наступних поколінь борців за незалежність. Особливу увагу тут приділяють постаті отамана з псевдонімом Чорний Ворон, який став прототипом персонажа однойменного роману Василя Шкляра.
У книжці історик Юрій Митрофаненко розповідає, як отамани перетворили загони самооборони на боєздатні підрозділи, що чинили опір більшовикам і денікінцям.
Фото: видавництво «Віхола»
«Вільні голоси Криму» — упорядкована Олесею Яремчук, Інною Березніцькою та Анастасією Левковою
Це збірка з 16 історій кримських журналістів та активістів, які стали політв’язнями через свою боротьбу за права людини та свободу слова на окупованому півострові. Більшість з них — кримські татари, яких у росії засудили на терміни від 7 до 19 років за сфабрикованими звинуваченнями.
У книзі — листи, щоденники, виступи в судах, а також глибокий історичний контекст спротиву кримськотатарського народу.
Фото: видавництво Vivat
«Так би мовити» Вероніки Селеги, Кирила Андрєєва, Олени Козелецької та Богдана Ославського
Ця книжка для тих, хто прагне говорити впевнено та змістовно. Її створили на основі досвіду київської школи риторики «Арістотель» (2012–2020), і вона пропонує індивідуальний підхід до публічної комунікації.
Автори діляться методами, що допомагають розкрити унікальність кожного спікера. У книзі також є аналізи промов відомих особистостей, таких як Бенджамін Франклін, Олена Зеленська, Мирослав Маринович, Олександра Матвійчук та Вудро Вільсон.
Фото: видавництво Ist Publishing
«Ми знайдемо свого Марселя. Шлях до кар’єри, материнства та усиновлення» Інни Мірошниченко
Це відверта історія жінки, яка поєднує кар’єру адвокатки, опіку над чотирма дітьми (зокрема, усиновленими) та активну громадську діяльність. Інна Мірошниченко ділиться особистим досвідом побудови стосунків, ухвалення важливих рішень і боротьби за права дітей-сиріт.
У книзі є практичні поради щодо усиновлення, перелік необхідних документів і розповіді про шлях до щасливих історій Марселя й Ангеліни.
Фото: видавництво STRETOVYCH
«Київ в українській літературі» — упорядкована В’ячеславом Левицьким
Ця антологія — збірка текстів, у якій читач мандрує Києвом через призму української літератури. Вона об’єднує дослідження відомих літературознавців, таких як Ярослав Поліщук, Ярина Цимбал, Ростислав Семків та інших.
Книга розповідає, як Київ описували у творах різних епох — від Шевченкових описів міських меню до сучасного фентезі. Читач дізнається, чому столицю порівнювали з різдвяним вертепом, як нащадок Шевченка став «футуристським тестем» та які образи Києва з’являються в поезії шістдесятників.
Фото: видавництво «Прометей»
«А тепер і спитати немає в кого… Як дослідити історію свого роду?» Анни Ніколаєвої
Ця книжка — практичний путівник для тих, хто хоче відновити родинну пам’ять і дізнатися про своїх предків більше. Етнологиня Анна Ніколаєва ділиться покроковими інструкціями, як працювати з архівами, фотографіями, сімейними легендами та навіть ДНК-тестами. Авторка також розповідає про власний досвід дослідження родоводу до сьомого покоління.
Книга вийде друком у травні. Передзамовлення доступне на сайті видавництва «Лабораторія».
Фото: видавництво «Лабораторія»
«Останні українці. Історії депортованих родин у Польщі після акції “Вісла”» Олега Криштопи
Це глибокий художній репортаж про українців, яких у 1947 році в межах акції «Вісла» примусово переселили на північ і захід Польщі. Подорожуючи Польщею у 2019 році, журналіст Олег Криштопа зібрав свідчення тих, для кого Україна залишилася краєм спогадів. Вони розповідають про переселення, збереження ідентичності в чужій країні та ставлення до них з боку поляків.
У новому виданні автор доповнив історії, зустрівшись із деякими героями вже в Україні, куди вони приїхали з допомогою для Сил оборони. Передмова та післямова книги розкривають вплив повномасштабного вторгнення на життя українців у Польщі.
Книжка вийде з друку в травні. Передзамовити можна на сайті видавництва.
Фото: видавництво «Брустури»
«На власній шкірі. Історії, розказані вцілілими» Світлани Ославської
Ця книжка — не просто збірка свідчень, а голоси тих, хто пережив окупацію, тортури, полон і втрату дому. Журналістка Світлана Ославська зібрала історії українців, які стали жертвами воєнних злочинів під час повномасштабного вторгнення росії.
Через особисті розповіді постраждалих авторка повертає емоційне наповнення словам «війна», «тортури» й «окупація», які з часом можуть втрачати свій жахливий зміст.
Книга вийде друком у травні 2025 року. Передзамовити можна на сайті видавництва «Лабораторія».
Фото: видавництво «Лабораторія»
«Усе на три літери» Дмитра Крапивенка
Це дебютна збірка нарисів журналіста й військовослужбовця Дмитра Крапивенка, яка складається з кількох десятків текстів, кожен з яких має коротку назву з трьох літер. У них автор проводить читача через реалії українського війська, розкриваючи значення та важливість трилітерних абревіатур в екосистемі армії.
Книга є даниною військовим, які загинули, знаком уваги до тих, хто нині служить, і зверненням до тих, хто ще вагається, чи зголошуватися до війська.
Передпродаж триває, а відправлення замовлень розпочнеться наприкінці квітня 2025 року.
Фото: Ukraїner
«Як написати книгу. Концентрований курс письменницької майстерності» — збірка авторів
Це практичний посібник для всіх, хто хоче навчитися писати художні, документальні чи комерційні тексти. Під однією обкладинкою зібраний досвід 20 провідних українських авторів, літературознавців і видавців, серед яких Сергій Жадан, Марія Матіос, Тарас Прохасько, Любко Дереш, Ростислав Семків, Ірина Славінська та інші.
Книга містить 30 тем і 30 творчих завдань, що охоплюють ключові аспекти письменницької майстерності — від створення сюжету та персонажів до пошуку власного стилю й удосконалення авторської мови.
Видання вийде друком 12 травня 2025 року. Передзамовлення вже доступне на сайті видавництва Stretovych.
Фото: видавництво STRETOVYCH
18 квітня у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків відбулася церемонія вручення французької культурної нагороди — Ордена мистецтв і літератури. Відзнаку вручив надзвичайний і повноважний посол Франції в Україні Гаель Весьєр.
Про це повідомили в «Суспільне Культура».
Хто здобув відзнаку
Почесне звання Chevalier de l’Ordre des Arts et des Lettres (лицар ордена) отримали:
- Галина Григоренко — перша заступниця міністра культури та стратегічних комунікацій;
- Юлія Ваганова — генеральна директорка Музею Ханенків;
- Олена Живкова — заступниця генеральної директорки цього ж музею.
Читайте також: Українська мисткиня стала першою лавреаткою премії Her Art Prize (ФОТО)
У своїй промові посол Франції підкреслив, що нагорода визнає внесок кожної з лавреаток у захист і розвиток української культурної спадщини, особливо в умовах війни.
За його словами, кандидатури трьох українок одностайно підтримали всі французькі інституції, залучені до процесу відбору.
Орден мистецтв і літератури — одна з найвищих культурних відзнак Франції, яку присуджує Міністерство культури за особливі заслуги у сфері мистецтва, літератури та їх популяризації. Він має три ступені: лицар, офіцер і командор.
Нагадаємо, що ілюстрацію українки для The New York Times відзначили престижною нагородою (ФОТО).
Фото обкладинки: сайт «Суспільне Культура», Андрій Цикота
У Михайлівському Золотоверхому монастирі створили цифрову копію середньовічної пірофілітової плити з рельєфом вершника. Цей об’єкт також можна побачити наживо — він зберігається у музейному приміщенні під дзвіницею.
Про це повідомили в ГО «Україна Інкогніта».
Що відомо про артефакт
Плиту датують 10-11 століттями. Археологи виявили її у 1997 році неподалік входу до монастирського льоху — камінь пролежав зображенням донизу і використовувався як звичайне мощення.
Фахівці припускають, що рельєф на плиті зображує чудо святого Євстахія. Сам артефакт виготовили з пірофіліту — місцевого каменю, який використовували київські майстри. У ті часи в місті існувала власна традиція кам’яної різьби, близька до візантійської.
Зацифрування пам’ятки стало частиною зусиль зі збереження і популяризації культурної спадщини. Це дозволить ширшому колу дослідників і відвідувачів ознайомитися з унікальним зразком середньовічного мистецтва.
Читайте також: У Туреччині створили нові українськомовні аудіогіди в музеях світового значення
Сенсаційна знахідка! Пірофілітовий вершник у Михайлівському золотоверхому монастирі. Ми його оцифрували для віртуального музею, але ви можете побачити його наживо у Музеї Михайлівського золотоверхого монастиря (вхід під дзвіницею). Дослідники припускають, що у Х-ХІ століттях, у Києві існувала власна школа каменотесів, яка наслідувала мистецтво візантійського рельєфу. На відміну від візантійців, які різьбили переважно по мармуру, у Києві використовували місцеву породу каменю – пірофіліт. Його родовища розташовувались поблизу Овруча. Перед руйнацією Михайлівського собору у 1936 році із його стін зняли дві пірофілітові плити, на кожній із яких було зображено по два святих вершника: на одній Димитрій та Нестор (плиту вкрала собі росія і вона нині зберігається у Третьяковській галереї), а на іншій Георгій та Феодор (нині у Софії Київській). Направду, то неймовірні речі – тисячолітні скарби українського народу. І ось у 1997 році українські археологи знаходять третю плиту – вона лежала зображенням донизу перед входом у монастирський льох, на глибині 0,5 м. Це було неймовірно – по ній століттями ходили, як по звичайній мостовій плиті. Найвірогідніше на плиті зображено чудо святого Євстахія. Розміри плити – 153х113 см. — І трохи про маркетинг і рекламу. В радянській традиції пірофілітові плити називають шиферними. Тому у описах музею ми бачимо власне шиферну плиту. Наше невеличке опитування показало, що людям не цікавий шифер. Власне фраза "шиферна плита" асоціюється із банальним утилітарним хвилястим покрівельним матеріалом, який повсюдно використовувався в часи срср і пізніше… У перекладі із німецької "шифер" – "сланець". Напевне, "сланцева плита" звучало б цікавіше. А от грецькою цей матеріал називається пірофіліт, і саме цю назву використовують українські геологи. Ми маємо поклади пірофіліту, а не поклади шиферу))) — Чому увага акцентується на плиті, а не на тому, що на ній зображено. Древній митець використовував пірофіліт, так як митець новіших часів, наприклад, полотно, а глядачеві, якраз цікаво те, що зображено на тих полотнах. У грецькій традиції такі зображення називають – пірофілітовий вершник, у радянській – шиферна плита. — Отже маємо і цифрову копію унікального витвору, і оригінал. Приходьте, дивіться – це справжній портал у тисячолітню давнину. Музей підпорядкований заповіднику "Стародавній Київ" ДІАЗ Стародавній Київ КНМЦ Департамент охорони культурної спадщини КМДА
Опубліковано Україна Інкогніта Понеділок, 21 квітня 2025 р.
Нагадаємо, що у центрі Києва під час ремонту дороги виявили трамвайну колію початку 20 століття (ФОТО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка «Україна Інкогніта»
Українськомовні аудіогіди з’явилися в музеї Трої в Чанаккале та в Археологічному музеї Стамбула. Це дев’ятий і десятий гіди в Туреччині, які стали частиною проєкту з українізації провідних культурних пам’яток світу.
Про це повідомила перша леді Олена Зеленська.
У музеї Трої експозиція охоплює артефакти, пов’язані з легендарним містом, реальність якого довели археологи ще у XIX столітті. Аудіогід допоможе українським відвідувачам ознайомитися з відкриттями, зробленими на місці давнього поселення.
Археологічний музей Стамбула зібрав у своїй колекції предмети з багатьох історичних періодів і культур, які існували на території сучасної Туреччини. Відтепер їхню історію можна почути й українською мовою.
Читайте також: Як зберегти українську культуру: 18 проєктів та ініціатив, до яких можна доєднатися
Обидва аудіогіди стали частиною ініціативи, яка поступово наближається до своєї першої сотні. Переважну більшість україномовних гідів у музеях світу запустили після початку повномасштабного вторгнення рф.
«Туреччина цінує мову культури та історії. І Україна цінує те саме. Це означає, що наш діалог триватиме, і ми завжди почуємо одне одного», — зазначила Олена Зеленська.
Нагадаємо, що в музеї давньоримського міста Помпеї запрацював аудіогід українською мовою (ФОТО).
Раніше ми писали, що у Сикстинській капелі та Папських апартаментах створили вісім українських аудіогідів (ФОТО).
Фото: фейсбук-сторінка Олени Зеленської
«Я з покоління дітей, які у 2014 році писали листи солдатам, а потім стали ними». Це Дмитро, що у 18 пішов на війну
Йому було дев’ять, коли почалась війна — і саме з нею він дорослішав. Замість футбольних...
Взяли управління у свої руки. Ці українські громади перетворюють біовідходи на добриво
Біовідходи, як-от скошена трава, опале листя й залишки фруктів та овочів часто викидають на звалища...
Які з цих традицій збереглися дотепер? Фольклористка про давні святкування українського Великодня
Уже в неділю українці святкуватимуть Великдень, до якого ми готуємося кілька днів. Зазвичай до четверга...
Писанкарка з Тернополя продає великодні набори, щоб підтримати чоловіка та його побратимів
Перед Великоднем світло у вікні квартири Ксенії горить до пізньої ночі. Жінка вкладає двох маленьких...