Суспільство
Знищити звалища шин і зберегти екологію. Як це вдасться амбітному стартапу Ecotyre
Їх небезпечно спалювати, складно правильно утилізувати і просто неприпустимо купами залишати на звалищах. Автомобільні шини – це серйозна екологічна проблема і для світу, і для України зокрема.
А, між іншим, в Україні ми або нагромаджуємо покришки тоннами на полігонах і звалищах, де вони щедро виділяють токсичні сполуки у землю та грунтові води навколо. Або спалюємо, і тоді кожна тонна шин все-одно потрапляє у навколишнє середовище – у вигляді 250 кг сажі і 450 кг токсичних газів.
На цьому моменті ми починаємо розповідати вам про команду хлопців, які взялись за вирішення проблеми. Команда Ecotyre винайшла спосіб, як зберегти всю використану шину, відправивши її без залишку на повторну переробку.
Будь-який стартап повинен вирішувати якусь проблему. Ми, наприклад, взялись розібратись з утилізацією шин.
Зараз у світі переробляють покришки так: або дроблять разом з металом у шредерах, або просто спалюють, тим самим збільшуючи об’єм викидів в атмосферу.
Ми вирішили підійти до цієї проблем з точки зору сучасних трендів – тобто циркулярної економіки.
Це означає, що сировину можна було б повторно використовувати в майбутньому.
Головним нашим завданням було придумати, як зробити так, щоби подати покришку на початок лінії, а на виході одразу ж отримати матеріал, придатний для виготовлення нової покришки.
Наша команда близько 10 років працювала над цим питанням. І прийшла до рішення – нагрівання металу у шинах за допомогою електромагнітних хвиль, за принципом роботи мікрохвильовки.
Сама по собі технологія, яку ми використовуємо, вже була доступна.
Взагалі, з її допомогою можна переробляти неоднорідні матеріали: розщеплювати на окремі елементи електричні кабелі, випарувати воду з вологого дерева.
Зараз наш винахід виглядає як ціла переробна лінія, яка може вміститись у два-три дванадцятиметрових контейнери.
До того етапу, на якому Ecotyre знаходиться зараз, ми дійшли приблизно за останній рік. А до того працювали над удосконаленням технології та патентами.
Як це працює
Покришка складається з гуми (75-85 %), високоякісної сталі з протектора(15-25 %) та невеликого відсотка інших добавок.
Метал, по суті, і робить покришку такою міцною.
Коли шина потрапляє на нашу лінію, то в процесі переробки розділяється без подрібнення на складові: метал, гуму, гумотекстиль.
Індуктор за принципом мікрохвильовки нагріває метал до тої межі, коли резина, яка його оточує, починає обуглюватись. Нагрітий до високої температури, метал автоматично витягується з шини із допомогою спецпристрою на сортувальній лінії.
В процесі переробки виділяється невелика кількість газів, які можна закачувати в балони і продавати.
Врешті-решт на виході отримуємо чисту гуму без металевих домішок, яка тут же подрібнюється. І нарешті кінцевий етап – це перетворення чистої гуми на гранули, яка є сировиною на нових товарів, що містять гуму.
Що інноваційного в лінії?
Це сам індуктор, який є ключовим елементом лінії переробки. Наразі пропускна здатність складає близько однієї тонни на годину і ми хочемо її довести до двох тонн на годину, шляхом подальших удосконалень.
Окремо індуктор не буде продаватись, оскільки його важливо інтегрувати в існуючі лінії переробки, тому ми націлені на виробництво саме цілих ліній власного виробництва.
Переваги перед конкурентами
Значна перевага лінії – це її мобільність. Ви можете з нею заїхати на полігон і прямо на місці переробляти шини. Інші наші переваги – відносна доступність та чистота продукції на виході. Лінію ми плануємо продавати за 1,5 мільйони євро, що дешевше за найближчого конкурента французьку компанію MTB.
Вони роблять схоже обладнання – також мобільне і в контейнерах. Їх лінії коштують більше 2 мільйонів євро. При цьому, їх технологія переробки – стандартна: спочатку дроблення, а потім процес розділення металу та текстилю.
За такого підходу важко досягти високої чистоти кінцевої продукції: і відділений метал, і гума, і текстиль все-одно міститимуть домішки одне одного.
Наше ж завдання – отримати максимально чисту гуму, змінивши процес переробки, спершу розділивши шину і лише потім подробивши.
З клієнтами проблем немає
Ми їздимо по світу і розповідаємо про нашу технологію, “обростаємо” партнерами та менторами.
Клієнтів також багато. Нещодавно підписали меморандум з компанією з Південно-Африканської Республіки про придбання трьох ліній на суму 5 мільйонів євро, але поки будемо їх збирати і тестувати.
Вже після Нового року приймемо рішення, з ким з інвесторів працюватимемо. Зараз є зацікавленість у співпраці з Австралією, Німеччиною.
Перші зразки ліній плануємо збирати саме в Україні, але для використання в інших державах, оскільки темою переробки шин тут цікавляться мало.
Наша мета – створити компанію з виробництва обладнання, продаж якого приносить не лише прибуток, а і користь навколишньому середовищу.
Учасники «Підпільного стендапу» 1 квітня провели благодійний стрим, який тривав понад три з половиною години. Під час трансляції коміки збирали гроші на пікапи для спецпідрозділу НГУ «Атей».
Стрим відбувся на ютуб-каналі «Підпільного стендапу».
Як пройшов стрим
На трансляції виступили відомі українські коміки та знаменитості, зокрема Василь Байдак, Дядя Жора, Ницо Потворно, Саша Гонтар, Роман Міщеряков, Ганна Кочегура, Юрій Коломієць та інші. Під час стриму гості жартували, виконували завдання та розігрували мініатюри.
Мета благодійної трансляції
Під час благодійного стриму українці задонатили на пікапи для військових понад 250 тисяч гривень. Загальна мета збору — 500 тисяч гривень. Долучитися до нього можна за посиланням.
Підрозділ спеціального призначення «Атей» сформували два роки тому під командуванням Євгена Безсмертного. Бійці «Атей» брали участь у бойових діях на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі та інших ділянках фронту. Наразі підрозділ проходить перепідготовку та комплектування задля розширення до роти спецпризначення.
Читайте також: Перо з фільмів Антоніо Лукіча продали за півмільйона гривень: кошти передали на ППО (ФОТО)
Про «Підпільний Стендап»
«Підпільний Стендап» — одне з найбільших об’єднань стендап-коміків в Україні, яке почали формувати у 2015 році. Щомісяця стендапери проводять близько ста концертів. Обʼєднання створює такі проєкти:
- «Майже Інтелектуальне Шоу»;
- «Підпільні Розгони»;
- «Підпільний Кіноклуб»;
- «Підпільний подскаст» та інші.
Нагадаємо, що «Підпільний Стендап» запустив нове шоу про книжки: першим гостем став Макс Кідрук.
Фото обкладинки: ютуб-канал «Підпільного стендапу»
На території Чорнобильського заповідника розквітнув рідкісний білоцвіт весняний. Через знищення природних середовищ квітку внесли до Червоної книги.
Про це повідомили в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
На Київщині цю квітку можна зустрітися хіба що в присадибних ділянках як декоративну рослину. Білоцвіт весняний росте переважно у Карпатах та на Поліссі.
У заповіднику вказали, що в Чорнобилі ці квітки колись висадили господарі однієї з осель міста. Рослина має потужну кореневу систему, а тому вона швидко розростається та розквітає білими дзвіночками із фіалковим ароматом.
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
«У народі вважається, що білоцвіт приносить удачу та є символом оновлення, а той факт, що він зберігся в зоні відчуження, надає йому ще більшої значущості: немов природа повертає собі життя у місцях, колись залишених людьми»‚ — написали у заповіднику.
Нагадаємо, що на місці лісової пожежі на Київщині висадили шість тисяч нових дерев.
Фото обкладинки ілюстративне: «Вікімедіа»
Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті центральним підприємством, тому він навіть не вагався, який фах обере для себе:
«Я інженер-механік, завжди жартую, що руки ростуть з правильного місця, тому вдома ремонтував велосипеди чи машини. А згодом на роботі — обертові механізми. Та найважливіше — ми знали, що наша робота є критично важливою, бо ми давали людям світло і тепло».
Улюблену роботу довелось покинути, коли росіяни наблизилися до міста та почали кілька разів на день обстрілювати станцію.
Росіяни обстрілювали ТЕС щодня
У рідному місті Курахове я збудував свій будинок, зробив парник, де вирощував лимони, ходив на риболовлю. Згодом почав будівництво — змайстрував лазню та літню кухню біля будинку. Проте все змінилося у 2022 році.
Моя сім’я виїхала на Закарпаття уже 8 березня, а я ж залишився на роботі. Ми з колегами працювали щодня і часто відновлювали техніку на станції після російських обстрілів.
Перші пів року нас атакували переважно вночі, а коли росіяни підійшли ближче, то обстрілювали ТЕС з артилерії майже щодня. Часто стріляли на світанку — перед тим, як люди мали вийти на роботу. Потім як за розкладом наступна атака була в обід, а далі — ввечері. І це ще не враховуючи ракет, які також часто прилітали і по місту, і по станції.
Курахівська ТЕС до повномасштабного вторгнення. Фото: ДТЕК Курахівська ТЕС у фейсбуці
Я залишився жити у власному будинку, де ще у 2014 році облаштував гарний просторий підвал. Після початку повномасштабного вторгнення туди до мене переїхав брат і так ми разом жили понад два роки. Принесли туди деякі меблі, поставили буржуйку, провели електрику. А ще я зробив удома свердловину, тому ми постійно мали свіжу воду.
Останні дні на станції не працювали, а просто виживали
Переважно по Курахівській ТЕС прилітало ще до оголошення тривоги. Тому ми постійно прислухалися і коли вже чули гучні вибухи неподалік, то ховалися. Росіяни з артилерії влучали і в паркувальні майданчики, тому наші авто були побиті. А коли обстрілювали ракетами, то навіть бомбосховище здригалося.
Під час одного з обстрілів постраждала автівка Валентина. Фото надав Валентин
Тому останні місяці на роботі ми вже не працювали, а просто сподівалися вижити. У касках та бронежилетах переміщувалися різними коридорами та старались менше виходити на вулицю.
Проте влітку минулого року після чергового обстрілу керівники отримали наказ, що запуску блоку не буде і потрібно розбирати наше обладнання.
Ми так довго ремонтували станцію, а тепер мусили її залишити. З рідної станції я забрав з собою лише системний блок власного комп’ютера.
На новій роботі ділюся досвідом з колегами
Я дуже просився на роботу саме на Бурштинську ТЕС, адже хотів бути ближче до сім’ї, яка жила на Закарпатті. І зараз живу у невеличкому селі біля Бурштина. Ми часто зідзвонюємося з курахівськими колегами, адже багатьом з них компанія запропонувала роботу на інших своїх ТЕС. Декілька з них навіть жили у мене деякий час, поки не знайшли власне житло. А ще ми хочемо зустрітися всі разом під час відпустки десь в Карпатах.
Часом колеги з Бурштинської ТЕС запитують мене про обладнання, з яким я працював удома. Я показую свої фото, схеми та креслення, ми часто порівнюємо механізми, хоча тут станція більш сучасна за нашу.
Валентин перевіряє техніку на новій роботі. Фото надав Валентин
Єдине, що для мене не змінилося, то це кількість роботи — її було багато вдома, а тепер і тут, проте я швидко до всього звикаю. Тут я також працюю зі схожими обертовими механізмами.
І знову ремонти через ворожі обстріли
Кожен мій день починається з наради та ранкового обходу. Протягом дня я відповідаю на листи від підрядників, перевіряю техніку та планую ремонти. Коли починається повітряна тривога, то ми спускаємося в укриття або ж покидаємо територію. Деякі колеги мусять залишатися на своєму робочому місці та рятувати обладнання після прильотів, якщо це необхідно.
Курахівська ТЕС після чергового російського обстрілу. Фото надав Валентин
Ця проблема скрізь мене переслідує. В Кураховому ми з колегами лише змогли відремонтувати обладнання, тільки запустили димарі, все почало диміти як знову новий обстріл.
Так само і тут — дуже багато пошкоджень, деяке обладнання вже не підлягає ремонту, а щось потребує багато коштів і часу. Ми не маємо таких можливостей та й бракує енергетиків, які б могли цим займатися, бо молодь не поспішає йти в цю сферу. Тому працюємо ми.
Все одно люблю свою роботу
Я сумую за домом та рідною ТЕС, але вже й не знаю, чи буде до чого повертатися, адже минулоріч росіяни окупували Курахове.
Я бачив фото, як зараз виглядає станція. Там зруйнували майже всі труби, пошкодили багато приміщень, цехів, немає вікон та даху. Зараз це місце зовсім не впізнати.
Професія енергетика досить складна, та навіть якби я знав, що нас чекає в майбутньому, то все одно б пішов працювати в цю сферу.
Валентин під час роботи. Фото надав Валентин
Зараз кожен має допомагати країні на своєму місці. Я не можу долучитися до війська через проблеми з хребтом. Тому продовжую працювати та станції та робити те, що вмію найкраще — давати людям світло. Бо якщо тут нікого не буде, то що ж тоді — все зануриться в темряву?
