Суспільство
Замість Tinder – вечорниці. Як залицялися та фліртували наші предки? (ТЕСТ)
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Ви колись замислювалися, як знайомилися та залицялися наші предки 100 років тому? Ані тобі інтернету, аніж служби доставки квітів, та й вимоги одне до одного – зовсім інші. Це абсолютно незнайомий більшості, але вкрай цікавий та важливий пласт нашої історії й культури. До Дня святого Валентина ШоТам в ігровій формі розповідає про кохання, флірт та сватання наших предків.
Почнемо з найлегшого: що таке вечорниці?
Вечорниці – це зібрання молоді, хлопців та дівчат, де, як правило, ніколи не було дорослих.
Де зазвичай збиралася молодь під час вечорниць?
Коли збиратися на вулиці було вже надто холодно, молодь збиралася в хаті. Власне, саме тому вечорниці починалися восени. Як правило, житло належало вдові чи самотній жінці. «Оренду» за приміщення сплачували дівчата: харчами або роботою.
Для чого молодь ходила на вечорниці?
На вечорниці дівчата приносили із собою роботу – пряли, вишивали, плели. А між працею – танцювали, співали та жартували. Утім це не голова соціальна функція вечорниць. Туди приходили, аби познайомитися з представниками іншої статі та, як варіант, підшукати партнера(-ку) для шлюбу. Такий собі Tinder минулого. Крім звичайних загравань молодь практикувала й спільну ночівлю на вечорницях. Однак ночівля – це не синонім сексу. За спільним правилом, молодь могла хіба що цілуватися чи обійматися.
Чому вечорниці та подібні зібрання засуджували?
Вечорниці часом критикували й засуджували, оскільки вважали такі зібрання епіцентром розпусти. За даними, які відшукала дослідниця Ірина Ігнатенко, майже половина дівчат, які ходили на вечорниці, втрачали цноту до шлюбу. Особливо гостро молодь критикувало духовенство, а порушників навіть грозилися відлучити від церкви. То чи завжди вечорниці порушували якісь «етичні норми» тогочасного суспільства? Ні. На противагу осуду церкви є чимало спогадів, в яких вказано, що нічого «аморального» на цих вечорах не відбувалося.
А що таке «притула»?
Притула (або ж «гра в притулу») – це обійми, поцілунки та особлива техніка сексу, яка не передбачала позбавлення дівчини цноти. Пара імітувала статевий акт, адже погоджувалася, що повноцінний секс можливий лише після шлюбу. Однак через вже згаданий брак сексуальної освіти інколи дівчата все ж вагітніли. Вважалося, що в притулу варто «грати» лише з людиною, у якій ти вже точно впевнений(-а) та з якою заплановано весілля.
Як називали дівчину, яка народила позашлюбну дитину?
Дівчину, яка народила дитину поза шлюбом, називали «покритка». Термін пов’язаний з обрядом покривання голови хусткою. Після цього покритка не могла одягатися як незаміжня чи брати участь у вечорницях.
Що дозволялося робити молоді в громадських місцях?
Так, максимум, який могли собі публічно дозволити хлопець із дівчиною до шлюбу, – це привітання. За обійми ці поцілунки їх могли засудити. Натомість під час зібрань без «зайвих» очей (скажімо, на вечорницях), хлопці дозволяли собі значно більше. Вони могли залицятися жартами, натяками чи навіть фізичними контактами
Якого хлопця наші предки вважали ідеальною парою для дівчини?
Напевно, чесність та розум також відігравали чималу роль, але ключовим «показником» для юнаків була працьовитість, а отже – і заможність. Наші предки навіть намагалися перевірити її! Наприклад, під час оглядин представники нареченої приходили до жениха, аби оцінити його статки. Однак родина хлопця могли схитрувати: позичити худобу у сусідів, розвісити всюди ярма та збрую. Словом, робили все, аби показати: худоба у нас є, а працю він любить.
А якою мала бути «ідеальна» для шлюбу дівчина?
Батьки хлопця насамперед оцінювали статки майбутньої нареченою. Чим більше грошей – тим вищі шанси на заміжжя. Інколи заможність ставала вирішальним фактором. Крім того, представники нареченого мали дізнатися, наскільки дівчина хазяйновита та вправна господиня. Для цього з питаннями навідувалися до сусідів та знайомих. Ще один важливий момент – здоров’я, адже фізична праця вимагала чималої кількості сил та витривалості. Та якщо ви обрали варіант з «незайманою» – ви також були близькі до істини. Дівчата, які втратили цноту до шлюбу, мали вкрай мало шансів на подружнє життя.
Що хлопці найчастіше дарували дівчатам?
Найпопулярнішими подарунками в часи наших предків були хустки або намисто.
А що дарували хлопцям?
Дівчата могли подарувати парубкам вишиту річ, а на Великдень – писанку. Утім як з чоловічими, так і з жіночими подарунками, це лише найбільш поширені та доступні варіанти. Дарувати могли й будь-що інше.
З якого віку в українському суспільстві укладали шлюби?
За словами кандидатки історичних наук Ірини Ігнатенко, шлюби, як правило, укладали з періоду настання статевої зрілості. Для дівчат маркером був початок менструації, яка засвідчувала готовність до шлюбу та народження дітей. Орієнтовно, це 15-16 років. «Дедлайн» – 18-річчя. У такому ж віці до шлюбу вступали й хлопці.
Поділіться своїми результатами:
Ідеальний подарунок для парубка – вишиванка, найкращий подарунок для ШоТам – ваш донат.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
В Україні створили VR-музей пам’яті війни, щоб зафіксувати руйнації, які завдала росія Київщині.
Про це повідомили в управлінні туризму Київської обласної військової адміністрації.
Відтак за допомогою 3D-турів відвідувачі зможуть потрапити в реальність, яку принесла з собою війна в Ірпінь, Бучу, Гостомель, Горенку та інші містечка й села Киїської області.
Перейти в VR-музей можна за цим посиланням.
Ініціатори проєкту переконані, що після перемоги Київщина знову стане місцем для життя, де кожен хотітиме мати будиночок, займатися активним туризмом, дегустувати смачну їжу від локальних фермерів чи усамітнюватися в етносадибі серед природи. Однак, усі факти руйнувань на деокупованих територіях мають бути зафіксовані. Це дасть змогу показати нащадкам, якою ціною виборювалась свобода та незалежність України.
Нагадаємо, в Україні з’явиться перший інтернет-портал про події і злочини в Криму та ОРДЛО.
Як ми повідомляли раніше, Інститут нацпам’яті запустив онлайн-платформу «Архів усної історії».
Читайте також: «Там воюють наші друзі, ми не могли бути осторонь». Як львівський Cantona Pub допомагає бійцям з передової
Фото: kyivregiontours.gov.ua/war.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
61-річний Ігор разом із собакою пішки дійшов із Маріуполя до Запоріжжя. Вони подолали 225 кілометрів за 5 днів.
«Загалом, я не хотів бути рабом», — розповів житель Маріуполя Ігор.
Ігор та Жужа вийшли напередодні Великодня.
«Це мені допомогло, я вважаю. У всякому випадку годували пасками всю дорогу. І яйцями фарбованими. Яєць я поїв чимало», — Ігор, житель Маріуполя.
Найбільшою складністю стали горбистий хвилястий рельєф Запоріжжя. Та візок завважки 56 кг, який дорогою став вдвічі легший. Маленьку супутницю іноді доводилось нести на руках.
«8 кг живої ваги (…) Вихід один був – нести на собі і пішки тупцювати у бік вільної країни».
«Він вже на руках її ніс, бо там тваринка… Знаєте, що дуже цікаво? Це звичайнісінька тваринка, дворняжка, «хвіст бубликом». Але не тому, що вона якась там цінна порода дорога або ще щось там, родовід… Звичайнісінька. Але, мабуть, це просто його друг» — Галина Гончаренко, волонтерка.
«Підходячи до блокпосту, зазвичай, нову легенду придумував. Йдеш і вже її проговорюєш. А він бачить, що я йду і щось говорю і він думає, що я втратив глузд. Вже до мене ставлення примітивніше. Він думає, що я не такий небезпечний. Ну, йде дурень якийсь», — згадує Ігор.
У Запоріжжі подорожніх зустріли волонтери.
«Довкола Жужі зібралося 20 людей, а довкола мене – троє. Мені було образливо навіть за себе, що увага вся не мені. Наче це вона мене довела, донесла на плечах, а не я її тягнув всю дорогу. І їжу для неї тягнув, і воду для неї також», — розповів Ігор.
Тепер вони неквапливо гуляють вулицями Києва, адже Жужа ще шкутильгає через мозолі на лапках.
Дивіться відео: Як 16-річний підліток рятував людей від авіанальоту у Чернігові
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Українські воїни знищили танк та зенітний ракетний комплекс окупантів. Відео опублікували на ютуб-каналі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.
«Витравимо будь-яку погань зі своєї благодатної землі з усім корінням», — йдеться у повідомленні наших захисників.
Читайте також: «Там воюють наші друзі, ми не могли бути осторонь». Як львівський Cantona Pub допомагає бійцям з передової
Про 59 ОМБр
59-та окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка — військове з’єднання Збройних сил України. Бригада підпорядкована оперативному командуванню «Південь». Бригада була сформована після початку російської агресії, наприкінці 2014 року. До її складу увійшли три батальйони.
Бригада має почесну назву на честь Якова Гандзюка — українського військового діяча часів Перших Визвольних змагань.
Дивіться відео: Дівчинка вивезла людей з-під обстрілів із простреленою ногою
Нагадаємо, артилеристи 59 бригади ЗСУ розбили колону техніки окупантів.
Як ми повідомляли раніше, ЗСУ із кулемета збили ворожий безпілотник, який «дирчав як мопед».
Фото: facebook.com/59ompbr.com.ua.
