Суспільство
Замість NLAW і Bayraktar. Яка українська техніка та зброя нищить російських окупантів? (ТЕСТ)
Українські захисники та захисниці вже майже два місяці нищать російських окупантів. Серед найбільших страхів росіян – Javelin, NLAW та Bayraktar. Утім зброя українського виробництва завдає ворогу не менших втрат.
У новому тесті ШоТам розповідає лише про частину військової техніки, створеної українськими компаніями та прийнятої на озброєння ЗСУ. Це ПТРК, безпілотники, танки та броньовики, які вже неодноразово підтвердили свою ефективність на полі бою.
Почнемо з найлегшого. Як звати цього красеня?
Так-так, це той самий ракетний комплекс «Нептун», який відправив на дно Чорного моря флагман російського флоту – крейсер «Москва». На фото – пускова установка комплексу. Що ж таке «Нептун» простими словами? Це комплекс крилатих ракет, призначений для ураження бойових кораблів, зокрема, крейсерів, есмінців, фрегатів та корветів. «Нептун» не боїться поганої погоди, йому байдуже на час доби та пору року. Розробник – київське конструкторське бюро «Луч». Значну роль у розробці відіграв легендарний український конструктор Олег Коростельов.
Росіяни панічно бояться шведсько-британського NLAW, але доволі часто їхні танки наздоганяє саме цей український протитанковий ракетний комплекс. Це..
Правильна відповідь – Стугна. Це ще одна успішна розробка конструкторського бюро «Луч», призначена для ураження танків та інших броньованих цілей, в тому числі оснащених сучасними засобами динамічного захисту. Оператор може керувати комплексом дистанційно – з безпечного місця, слідкуючи за всім з монітору. Думаєте, «Стугна» лупить лише танки та БТР окупантів? Воїни 95-ї бригади змогли знищити цим ПТРК два бойові гелікоптери Ка-52 (вони ж – «Алігатори»).
На фото – український безпілотник, який вже безліч разів допомагав нашим артилеристам нищити ворожі позиції. Знаєте назву?
Це «Лелека-100» – український розвідувальний безпілотник, створений українською компанією DeViRo. На озброєнні ЗСУ він з’явився не так давно (з травня 2021-го), але вже встиг взяти активну участь у знищенні російських складів та десятків одиниць техніки. Зокрема, саме завдяки «Лелеці» підрозділ легендарного Да Вінчі (Дмитра Коцюбайла) знищив великий склад боєприпасів російської армії під Кривим Рогом.
Із «Лелекою» розібралися, а що це за «пташка»?
Саме так, це українська «Фурія» – безпілотник, створений українським підприємством «Атлон Авіа». Завдяки цьому БПЛА українські захисники ще з 2014 року успішно проводять розвідку позицій противника та коригують вогонь артилерії. Утім офіційно на озброєння ЗСУ «Фурію» прийняли в квітні 2020 року. За неофіційною інформацією, назву для цього безпілотника вигадали українські воїни, які вперше застосували «Фурію» в умовах бойових дій. Відомо, що першими цей БПЛА «затестили» бійці батальйону «Донбас».
Ще один страх російських окупантів. Це реактивна систем залпового вогню…
Це РСЗВ, створена фахівцями Харківського конструкторського бюро в 2015 році. Уперше про прийняття її на озброєння ЗСУ повідомили в 2019 році. «Верба» була розроблена на базі радянського «Граду», утім пускова установка української системи отримала низку вдосконалень. Зокрема, покращені системи навігації, зв’язку, вирівнювання та стабілізації платформи. А ще – суттєве зменшення часу на перезарядку. Замість щонайменше години для «Градів» українській РСЗВ достатньо 10-15 хвилин. «Вербу» активно використовують у російсько-українській війні. А головне – результативно.
А цей броньовик створювали для підрозділів Національної гвардії України. Однак згодом він поповнив й автопарк 28-ї ОМБр. Цей броньований автомобіль називається…
Так, це «Новатор» від підприємства «Українська бронетехніка». Його розробили в інтересах та для підрозділів НГУ. «Новатор» має модернізовану підвіску для використання в бойових умовах, а також протимінний захист, здатний витримати підрив кількох гранат. Броньовик з легкістю без підготовки подолає водні перешкоди глибиною до 1,4 м та підйоми до 60%. На шосе «Новатор» можна розігнати приблизно до 170 км/год.
Впізнаєте танк на фото?
На фото – український «Булат» – результат модернізації радянського танка Т-64Б.У чому полягає модернізація? Усе просто: в покращенні захисту, рухомості та вогневої міці техніки. Виробник – Харківський завод імені В.О. Малишева. Єдиний користувач – Збройні сили України.
Протитанкова «Стугна» змогла щонайменше двічі «приземлити» гелікоптери росіян. Утім це не поодинокий випадок. На фото – вітчизняний ПТРК, який «задав» цей тренд. І його назва…
Справді, це український «Корсар». І саме ним 1-го квітня воїни-десантники 95-ї бригади знищили черговий російський гелікоптер. ПТРК, як і «Стугну» з «Нептуном», розробив легендарний конструктор КБ «Луч» Олег Коростельов. «Корсар» вміє вражати цілі на відстані щонайменше до 2500 метрів та без проблем справляється з ворожими танками й бронетранспортерами.
А як щодо цього броньовика, прийнятого на озброєння ще в 2017 році?
Це броньований автомобіль «Козак-2», що має захист 5-го класу та був розроблений у 2015 році. У 2017 році броньовик передали на озброєння ЗСУ. Розробник – науково-виробниче об'єднання «Практика». Машина на 70% виготовлена з компонентів і комплектуючих вітчизняного виробництва, які поставляє десяток українських підприємств.
На фото – бронетранспортер, який витісняє радянські БТР з автопарку української армії. Перше бойове хрещення цієї машини відбулося ще в червні 2014-го року поблизу Слов’янська. Це…
Бронетранспортер БТР-4 «Буцефал» – ще одна гордість Харківського заводу імені В.О. Малишева. Це суто українська розробка, що пройшла повний цикл від «чистого аркуша» до постановки на озброєння. «Буцефал» призначений для транспортування бійців та вогневої підтримки під час бою. Демонстраційний прототип вперше представили в червні 2006 на виставці «Авіасвіт-ХХІ» в Києві.
А ось ще один ракетний комплекс українського виробництва, створений на базі радянської РСЗВ «Смерч». Його назва…
Так, це «Вільха», над розробкою якої працювали представники одразу 15 підприємств. Це високоточний 300-мм реактивний боєприпас з максимальною дальністю понад 100 км. Система призначена для ураження на дальніх відстанях броньованої, легкоброньованої та неброньованої техніки, живої сили, руйнування командних пунктів, вузлів зв’язку, об’єктів військово-промислової структури тощо. Сьогодні «Вільха» активно працює над знищенням російських окупантів.
Ця гвинтівка надійшла на озброєння ЗСУ в 2020 році. Може здаватися, що це допомога від європейських партнерів. Але це також українська розробка.
Так, це «Алігатор», якому під силу знищити навіть броньовану техніку! Виробник – українська компанія «ХАДО-холдинг», головне призначення – знищення укріплень та техніки супротивника. 14,5х114 – це надпотужний калібр, початкова швидкість кулі становить 980 м/с, ефективна дальність пострілу – до 2000 м, а максимальна дальність польоту кулі – до 7000 м. До речі, на відстані 1,5 км куля пробиває 10-мм броньову плиту.
Поділіться своїми результатами:
Ми залишаємося на місцях та боремося на інформаційному фронті. Підтримай нашу боротьбу донатом – допоможи нищити російську пропаганду.
Онлайн-меморіал «ЗавдЯки» випустив стрічку-портрет про Максима Мединського — полеглого журналіста, комунікаційника та військового, який добровільно став на захист України.
Про це повідомили автори проєкту.
У фільмі зібрали спогади рідних друзів, архівні кадри та відеозаписи. Усі ці матеріали дозволять глядачам відчути, якою людиною був Максим, що його надихало, які мав плани на майбутнє, та чому приймав ті чи інші рішення.
«Це історія, яка розповідає про життя: про мрії, боротьбу, цінності та силу духу. Як і кожна, ця історія створена, щоб розповісти людям про людей. Та надихати. Загалом проєкт створений, щоб нести світлу пам’ять про життя полеглих, не про втрату, що і так очевидно, а про те, якими вони були за життя», — написали творці фільму.
Читайте також: Військовий повернувся з полону та власноруч зняв свій банер з Алеї зниклих безвісти (ВІДЕО)
Що відомо про платформу
Проєкт створили для того, аби розповісти історії полеглих військових. «Завдяки» розкривають особистості захисників, їхній життєвий шлях, а також цінності, які вони транслювали у світ.
Платформа дозволяє рідним або знайомим військових заповнити анкету про полеглих, які перетворюються в персональний профіль. Також за згоди близьких команда проєкту знімає документальний фільм про героя.
«ЗавдЯки» — це хроніка, яка через роки допоможе встановити справедливість, зафіксує імена, історії та мрії тих, кого забрала війна. Ми збираємо реальні обличчя реальних людей, щоб їхній голос звучав і надалі», — зазначили у команді проєкту.
Дізнатися більше про платформу можна за посиланням. Перший фільм команда проєкту створила про Яра Батога. Він був добровольцем та командиром розвідувальної групи ЗСУ. Стрічку випустили у лютому, її можна переглянути на ютуб-каналі платформи.
Нагадаємо, що «Культурні сили» провели у Києві відкриту розмову, присвячену колективній пам’яті.
Фото обкладинки: ютуб-канал «Завдяки»
Військові 123-ї бригади ТрО під час зведення фортифікаційних споруд на півдні України натрапили на архаїчний могильник 6-5 століття до нашої ери.
Про це повідомили в 123-й бригаді ТрО.
Що знайшли військові
Першу невелику амфору виявив водій екскаватора Микола. Зі знахідною він звернувся до побратима Євгена, який захоплюється історією. Разом вони вирішили передати амфору до музею «Старофлотські казарми».
Експерти музею встановили що ця знахідна — корінфська амфора, яку використовували у ритуальних цілях та розміщували в могилах. Так виявили, що місце, яке обрали для будівництва фортифікацій, є архаїчним могильником.
Читайте також: У Києві представили книгу про пілота, який врятував життя 20 десантників ГУР
На локації віднайшли ще один предмет — іонійську посудину ойнохою. Це давньогрецький глечик з однією ручкою та трьома носиками. Його використовували для розливання вина під час симпосіїв — ритуалізованих бенкетів у Стародавній Греції.
«Це ритуальні речі, створені спеціально для поховань, привезені з Греції. Важливо, що посудини цілі, без пошкоджень, що свідчить про високий соціальний статус похованих», — розповів колишній археолог, а нині військовий Олександр.
У бригаді також розповіли, що разом з артефактами музею передали й рештки кісток похованих людей. Там зазначили, що подібні знахідки мають велике значення для вивчення історії регіону й дозволяють краще розуміти життя та звичаї людей, які жили на цих територіях раніше.
Нагадаємо, що Etnodim та «Хартія» випустили благодійні вишиті сорочки (ФОТО).
Фото: фейсбук-сторінка 123-ї бригади ТрО
Вони втратили домівки, майстерні, магазини й офіси, але не опустили руки — маріупольські підприємці й активісти почали все з нуля в інших містах України: там вони відкривають кав’ярні, відновлюють бренди й допомагають іншим адаптуватися до нового життя.
Чим сьогодні живуть переселенці з Маріуполя та як вони змінюють свої нові міста, читайте в матеріалі ШоТам.
«Тепер в Івано-Франківську є море»: переселенка відкрила кав’ярню з душею свого міста
У Маріуполі Тетяна Васильєва працювала в банківській сфері, але через повномасштабну війну втратила все. Після евакуації до Дніпра, а потім і до Івано-Франківська, жінка нарешті змогла здійснити свою мрію — відкрила кав’ярню «Душа».
На це в неї майже не було грошей, але вона не здалась: отримала кілька грантів, відвідала курси бізнес-планування, знайшла підтримку серед місцевих і ВПО:
Тренери мене надихнули, казали: «У тебе дуже крута ідея — не бійся, дій! Головне розпочати, а далі в тебе все піде».
Кав’ярня швидко стала улюбленим місцем для людей, які потребували затишку й теплоти, а її приміщення відображає атмосферу морського Маріуполя в кольорах, деталях і фото.
Згодом Тетяна відкрила вже другу «Душу». Як їй вдалося знайти підтримку, створити бізнес та адаптуватися в новому місті, читайте за посиланням.
«У нас працюють переселенці, а земляків годуємо безкоштовно»: маріупольці відкрили в Києві «Шаурму на вугіллі»
До повномасштабного вторгнення Максим Пустаков разом з партнером розвивали в Маріуполі мережу «Шаурма на вугіллі». За трохи більше ніж рік вони відкрили п’ять закладів, створили 40 робочих місць і планували виходити на нові міста. 24 лютого 2022 року партнери мали запускати шостий заклад, але почалась повномасштабна війна.
Три тижні Максим із сім’єю провів у заблокованому Маріуполі, рятуючись від обстрілів та ночуючи в укриттях. Коли з’явився шанс виїхати, родина скористалася ним і через Кропивницький дісталася Києва. Усе обладнання, яке вдалося врятувати, допомогли перевезти небайдужі люди.
Уже в Києві Максим разом з колишніми працівниками вирішив дати своєму бізнесу другий шанс. Вони знайшли приміщення, отримали підтримку від орендодавців і швидко відкрили новий заклад. Головна особливість мережі — приготування м’яса на вугіллі, що є рідкістю для України.
Згодом мережа розширилася до шести точок у Києві та однієї в Бучі. Після ребрендингу вона отримала назву «Центр Шаурми».
Крім відновлення бізнесу, команда вирішила підтримати маріупольців, які теж були змушені залишити рідне місто. У співпраці з гуманітарним центром вони запустили програму безкоштовного харчування — людям, які евакуювалися з Маріуполя, роздали тисячі флаєрів на безкоштовну шаурму.
Детальніше про шлях від втрати всього до нового старту — у матеріалі ШоТам.
«Місто — це не будинки, а люди»: активістка об’єднала переселенців і місцевих на Закарпатті
До великої війни Дар’я Маркович працювала в громадському секторі Маріуполя — допомагала адаптуватися в місті молоді та переселенцям. Разом з командою вона відкривала Центри підтримки родини та Молодіжні центри, щоб створити комфортний простір для навчання, зустрічей і розвитку.
Після початку вторгнення дівчина залишалась у Маріуполі, аж поки місто не почали бомбардувати. Дарія згадує:
«Перед тим, як стався приліт у Драмтеатр, скинули авіабомбу на басейн “Нептун”, який розташований за 200 метрів від мого будинку. Моя мама якраз піднялась у квартиру з підвалу, і вибуховою хвилею їй пошкодило очі. Це стало останньою краплею, тому я сказала, що в неї є пів години, аби зібрати речі».
Вона змогла евакуюватися до Мукачівської громади на Закарпатті, а там, трохи оговтавшись, вирішила використати свій досвід, щоб знову допомагати людям. Разом з місцевою владою та міжнародними партнерами Дар’я запустила Інтеграційний хаб — простір, що об’єднує переселенців і місцевих. Зокрема, у хабі працюють студія звукозапису, коворкінг, зала для тренінгів та переговорні кімнати.
Приміщення повністю доступне: є підйомник, кольори інтер’єру підібрані для комфортного перебування людей з підвищеною чутливістю до світла, встановлені тактильні вказівники.
Цей хаб — не просто місце, а символ єдності. Дар’я змогла не лише налагодити співпрацю між переселенцями та місцевими жителями, а й побудувати платформу для спільних ініціатив. Зараз вона мріє масштабувати проєкт на інші міста та колись показати своєму синові відбудований Маріуполь.
Детальніше про історію дівчини та створення хабу — на сайті ШоТам.
Відкрив у Херсоні цех і безкоштовно ремонтує спорядження для військових
Артем Болдирєв виріс у Новоазовську, але після 2014 року мріяв вирватися з окупованого міста. Він зміг переїхати до Маріуполя, де працював коком у порту Азовсталі й допомагав військовим, але війна знову наздогнала його. Виживши в окупації, чоловік чотири дні йшов пішки до Бердянська.
«Я пішки вийшов з Маріуполя й дійшов до Бердянська за чотири доби. Чотири дні я нічого не їв — у мене навіть не було апетиту після того, що я побачив у Маріуполі» — розповів Артем.
Після складної дороги та пошуків безпечного місця Артем опинився в Херсоні, де почав допомагати переселенцям і волонтерити. Спочатку він працював кухарем у центрі для ВПО, готуючи по п’ять разів на день, а після деокупації міста хотів вступити до ЗСУ, але йому відмовили через проблеми зі здоров’ям.
Тоді він знайшов спосіб допомагати військовим по-іншому — разом зі знайомим відкрив магазин тактичного спорядження «Ефес». Згодом технології виробництва вдосконалили, і тепер тут:
- шиють тактичний одяг: штани, куртки, кітелі, рукавиці, бафи;
- виготовляють унікальні шеврони — зокрема ті, що носять військові, які переправляються човнами через Дніпро;
- безкоштовно ремонтують військове спорядження — інколи прямо в день звернення, якщо бійці терміново повертаються на фронт.
Зараз у команді працюють закрійниця, п’ять швачок, продавці та бариста. Сам Артем керує магазином, цехом і навіть кав’ярнею, яка стала частиною цього унікального простору.
Хоч у Херсоні війна зовсім поруч, Артем вирішив залишитися, бо саме тут відчуває свою максимальну користь.
Детальніше про його шлях, боротьбу та бізнес — у матеріалі.
«Переселенцям від переселенців»: ГО «Заходи» створює реабілітаційні простори
До повномасштабного вторгнення маріупольська організація «Заходи» займалася молодіжними ініціативами, розвивала громадський активізм та працювала над запуском першого молодіжного простору. Однак війна змусила команду переїхати: частина опинилася в Хмельницькому, а частина — в Мукачеві, де активісти адаптували роботу до нових реалій.
Там вони створили хаб Aware Zone — сучасний простір для відпочинку, роботи й навчання. У Хмельницькому ж відкрили коворкінг «Заходи хаб», що надає переселенцям 25 робочих місць, швидкісний інтернет, ноутбуки та доступ до участі в освітніх заходах. Також команда організовує школи активістів, тренінги з психології та події для інтеграції ВПО в місцеву громаду.
Наразі наймасштабніший проєкт ГО — реабілітаційний табір «Над Збручем»: активісти відновили покинутий табір на Хмельниччині, щоб переселенці могли там жити, допомагаючи табору по господарству, та отримувати психологічну підтримку (сьогодні всі місця в таборі розписані на кілька місяців вперед). Крім того, організація розвиває кампанію про психічне здоров’я, яка допомагає людям справлятися з пережитими травмами.
Детальніше про ініціативи ГО «Заходи» — за посиланням.
Ветеран відновив свій бізнес в Івано-Франківську та знову пішов захищати країну
Микола Воропай шість років служив у Маріуполі, одночасно займаючись виробництвом сувенірів. Коли почалося вторгнення, він збирав розвіддані про ворожі цілі та допомагав обороняти місто.
На початку березня чоловік відпросився додому, але побачив лише руїни: будинок, фотостудію та майстерню знищили:
«Коли ми під’їхали до мого будинку, я побачив, що мого будинку немає. Все згоріло. Я не очікував, що моя мати ще там. Я просто її погукав, і вона зі згорілої будівлі мені відповіла. І так я вивіз матір»
Сам чоловік вибрався з оточеного Маріуполя до Івано-Франківська лише наприкінці травня.
Туди Микола та його донька релокували майстерню «АRTнація.Відновлення». Усі їхні верстати були втрачені, але Український ветеранський фонд допоміг відновити бізнес. Зараз у майстерні виготовляють сувеніри, підставки для телефонів, будиночки для тварин, брендовий одяг, вишиванки та шеврони.
Головна ідея бренду — розповідати світу про Україну через унікальні вироби. А його засновник Микола знову тримає фронт.
Детальніше про історію відродження майстерні читайте на сайті ШоТам.
Відроджує мистецтво виготовлення ляльок-мотанок в Івано-Франківську
Колишня викладачка фізики Людмила Балашова після пережитих обстрілів та вимушеного переселення до Івано-Франківська створила в центрі «ЯМаріуполь» «Майстерню пані Людмили».
Тут вона навчає дітей і дорослих мистецтва виготовлення традиційних українських оберегів — ляльок-мотанок. Ці вироби, створені без використання голок чи ножиць, символізують добробут і захист родини, тому Людмила вірить, що через відродження ремесла можна не лише зберегти культурну спадщину, але й надати психологічну підтримку тим, хто постраждав від війни.
Центр «ЯМаріуполь» — це мережа підтримки переселенців, яка діє по всій Україні. Його мета — допомогти адаптуватися на новому місці та повернутися до повноцінного життя.
У кожному центрі «ЯМаріуполь» надають гуманітарну, юридичну, соціальну, психологічну та медичну допомогу. Тут працюють ігрові кімнати, де батьки можуть залишити своїх дітей з вихователями, щоб вирішити нагальні питання. Кожен центр співпрацює з місцевими громадами, громадськими організаціями та міжнародними партнерами, щоб забезпечити максимальну підтримку переселенцям.
Детальніше про «Майстерню пані Людмили» та її діяльність можна дізнатися в матеріалі.
