Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Зали Донеччини чекають нашого повернення». Один з найбільших танцювальних центрів України відкриває студію в Ірпені

Опубліковано

До повномасштабної війни центр танцю «Грація» був одним з найбільших в Україні. Заснований ще в 1983 році у Слов’янську, поступово він розростався, і його філіали з’явилися в інших містах Донецької області: Святогірську, Дружківці та Краматорську.

Серед вихованців «Грації» – майстри спорту та призери Чемпіонату й Кубку України. У центр приходили не тільки за професійними досягненнями, адже для багатьох учнів, дітей і дорослих, танцювальна зала стала насамперед місцем самовираження та спілкування з людьми.

Після 24 лютого студії спорожніли, а одна з них зруйнована влучанням снаряда. Учні та тренери поступово покидали Донецьку область. Останнім з команди «Грації» виїхав її очільник – хореограф Олексій Овчинніков, який з новим етапом війни почав волонтерити у Слов’янську. Тепер підприємець живе в Ірпені й відкриває нову студію. Олексій розповів ШоТам, як «Грація» стала сімейною справою, чому до останнього не виїжджав зі Слов’янська та яким буде центр танцю в Ірпені.

Олексій Овчинніков

хореограф, керівник танцювального центру «Грація»

Танці полюбив не одразу

Центр танцю «Грація» заснувала моя мама в 1983 році у Слов’янську. У ті часи бальні танці були дуже популярними, тож студія стрімко розвивалася. Вихованці центру їздили з виступами по всьому Радянському Союзу, а після його розпаду – і за кордон. «Грація» брала участь у безлічі змагань і фестивалів, а також організовувала власні. Мама заклала міцний фундамент розвитку.

Я пішов на танці в шість років, але, якщо чесно, не надто їх полюбляв. Мені більше подобалося займатися спортом, зокрема футболом. Але у 12-13 років раптом досягнув перших успіхів, і мені це дуже сподобалося. Під час танцю я відчув такі емоції, які не міг отримати від інших дій. Це для мене стало справжньою творчістю, простором для самовираження та великим задоволенням. Я зрозумів, як круто, коли вмієш контролювати своє тіло й можеш робити під музику те, що хочеш.

центр Грація

Продовжив справу, створену мамою

У 2005 році мама пішла з життя, і я очолив центр. До цього я був просто тренером і ніколи особливо не займався адміністративною роботою. Невдовзі нам сильно підвищили орендну плату, і потрібно було якось на це реагувати. Був вибір: або ставати маленьким клубом, або, навпаки, значно більшим, ніж є. І я зупинився на останньому. Минув певний час, і «Грація» стала великим центром з різними напрямами: до бальних танців додалися східні, контемпорарі, хіп-хоп, джаз-фанк, афроденс та багато інших.

ДК Грація
Дім культури, який в 2014 році постраждав від російських снарядів.

Мама з 1999 року проводила міжнародні змагання з бальних танців «Кубок Святогір’я», і ми з командою продовжили організовувати цей захід. Скасовували тільки в 2014 році, коли почалася війна, і під час пандемії. У 2014-му в Дім культури, де ми орендували приміщення, влучив снаряд. Він і досі стоїть напівзруйнований у центрі Слов’янська. Тоді ми почали шукати нові локації не тільки в нашому місті, а й в інших. Поступово відкривали студії в Святогірську, Дружківці та Краматорську. До 24 лютого 2022 року ми охоплювали чотири міста, у нас було сім філіалів, 15 танцювальних зал – 2 тис. кв. м орендованої площі та 1100 учнів.

засновник центру "Грація"

Не просто танці, а підхід, який допомагає в житті

Раніше «Грація» була виключно дитячою студією. Якщо учні мали намір серйозно займатися танцями, отримувати відповідні результати та ставати майстрами спорту, ми підтримували їх на цьому непростому шляху. Однак не для всіх дітей, які займаються в студії, танець стане професією. Якщо дитина хоче танцювати просто для себе й бути на середньому рівні – чому ні? Мені важливо, щоб ми виховували не тільки професійних танцюристів, але передусім людей з правильними цінностями.

діти Грація

Я багато працюю з хлопцями та дівчатами 14-16 років, які скоро підуть у доросле життя. Займаючись танцями, вони вчаться конкурувати, адже це дуже важливо в сучасному світі. Одночасно вони дізнаються, що означає дружба. Ми допомагаємо підліткам приймати свої помилки, зрозуміти, що навіть якщо роблять щось неправильно, це можна виправити. Тут працює не «Хтось поганий, тому й посів останнє місце», а «Окей, мені не подобається результат. Отже, треба щось зробити, щоб змінити ситуацію». Навчання в «Грації» – не просто танці, це підхід, який розвиває дитину й допомагає їй у житті.

танцівники

У нашому центрі кожен отримує те, чого хоче: хтось приходить за досягненнями, хтось – для задоволення або за компанію, а комусь цікаво просто поспілкуватися. Останні два роки ми навчаємо і дорослих: у нас займаються люди 40, 50, 60 років. У таких групах завжди дуже весело. Приходять жінки й чоловіки, які спочатку дуже соромляться та бояться танцювати. Однак коли у них починає виходити, вони розкриваються та стають немов  іншими людьми.

засновник Грації

У Донецькій області ми завжди були готові до війни

Коли в інформаційному просторі почали з’являтися новини про можливе вторгнення, я почувався спокійно. У Донецькій області ми звикли до цього й завжди були готові. І минулого року, коли збиралися купувати приміщення для студії в Краматорську, то думали, чи варто це робити, адже все-таки ризики є. Однак місцевий патріотизм спрацював, і ми зважилися на покупку, тому що хотіли будувати щось круте у своєму регіоні.

Я вирішив: якщо почнеться повномасштабна війна, то ми, відповідно, на це реагуємо, не почнеться – продовжуємо працювати. 27 лютого ми повинні були проводити змагання в Києві. Уже все було готове для цього, ми частково сплатили оренду приміщення. Якби 24 лютого не було вторгнення, то на вихідні ми були б у Києві.

Із самого початку нового етапу війни у Слов’янську було відносно спокійно, і я зайнявся волонтерством. Розумів, що, перебуваючи там, я зроблю швидше й більше корисних справ, ніж якби виїхав кудись. Я був зосереджений на допомозі військовим. Оскільки я спілкувався з ними безпосередньо, то знав, що їм дійсно треба, а що – ні. У мене багато друзів і знайомих, які теж були готові долучитися. Часто питання розв’язувалися навіть без грошей, а просто завдяки тому, що я когось знав, а хтось знав мене. Саме в той час моє перебування в Слов’янську мало сенс.

Виїхав зі Слов’янська, коли його почала системно обстрілювати артилерія

Я вважаю, що треба виїжджати тоді, коли в місто системно прилітає від артилерії. І це питання часу, коли прилетить у ваш дім. Коли така ситуація настала у Слов’янську, то вирішив для себе: деяку роботу я вже зробив, потрібно їхати та продовжувати допомагати військовим, просто в іншому форматі. Мені здається, що так було правильно.

До цього я їздив до Лисичанська й бачив, як там живуть люди. На мій погляд, немає сенсу залишатися в місті без електрики й води. Місцеві мешканці, які залишаються в таких умовах, тільки заважають військовим, затримують їх і забирають їхні ресурси. Наприклад, ми збиралися передати генератор нашим захисникам, але потім виявилося, що треба допомогти 100 цивільних, які живуть у Лисичанську. Такі речі – ніби дріб’язок, але їх багато. Тому на початку червня я виїхав зі свого рідного міста.

Переїхали до Ірпеня й вирішили відкрити нову студію

Я зі своєю дівчиною живемо нині в Ірпені. Сюди переїхали й наші знайомі, тут взагалі багато людей зі Слов’янська. Я трохи знав це місто й раніше. Колись, ще до повномасштабної війни, ми намагалися купити там квартиру, але тоді не вийшло. До того ж рік тому ми думали відкривати тут філіал «Грації». Але у нас був вибір: або нова студія, або провести концерт Монатіка. Вирішили провести концерт, тому що через пандемію його й так відклали на рік, а студію залишили на майбутнє.

Оскільки ми в минулому збиралися відкривати новий філіал, то вирішили, що тепер настав час для цього. За всю історію «Грації» ми зробили дуже багато роботи, тому хочеться відновити нашу справу. Я знаю, що наш центр у Святогірську вже розбомбили – про це повідомили люди, які живуть неподалік. А інші приміщення в Донецькій області чекають нашого повернення.

Приміщення в Ірпені.

Оскільки «Грація» є одним з найбільших танцювальних центрів в Україні, ми маємо дуже багато учнів. Серед них є ті, хто живуть нині також в Ірпені. Деякі люди запитували, де ми тепер, і їхали до нас. Наші учні стали однією з причин, чому ми вирішили рухатися далі й відкривати студію в Ірпені. Ми дуже довго шукали відповідне приміщення й передивилися стільки локацій, скільки я в житті ніколи не бачив. У Краматорську, Слов’янську та Дружківці було мало місць, які нам підходили. Зазвичай ми бачили приміщення й тоді вирішували, чи відкриваємо студію. А тут ситуація інша. Однак зрештою ми знайшли те, що потрібно, і через кілька тижнів ми будемо готові приймати наших учнів.

«Грація» залишиться «Грацією»

Наша команда складатиметься як з викладачів, з якими ми вже працювали в Донецькій області, так і з нових тренерів. Думаю, що студія в Ірпені дещо відрізнятиметься від тих, які у нас уже були. Адже танцювальний центр – це не тільки люди, які там викладають, а й люди, які приходять займатися та які приводять до нас дітей. Тож усе залежить від того, чи знайдуть вони спільну мову та цілі. Я думаю, все буде добре, бо тут багато чудових людей.

У мене були сумніви щодо того, чи варто залишати в студії назву «Грація». Мені здавалося, що вона звучить не дуже сучасно. Тим паче, що це було брендом у Донецькій області, а тут нас поки не знають. Ми нібито починаємо з нуля, тож потрібно дивитися на це з комерційної точки зору, шукати формат і під нього вибирати назву, зрозумілу для цільової аудиторії. Проте все-таки наш центр – це не зовсім про бізнес. Звісно, ми маємо заробляти гроші, щоб існувати – без цього неможливо. «Грація» – це радше про традицію та емоцію, тому ми вирішили залишити назву. 

Український дух неможливо перемогти

Ми ще в 2014 році пережили те, через що тепер проходять багато українців. Будемо відвертими: більшість людей сприймали війну як щось, що відбувається десь далеко, і не відчули її. І це нормально. Я пригадую, коли в 2014 році ми виїхали зі Слов’янська, потім повернулися в рідне місто, де багато чого було знищено. Так нині люди приїжджають в Ірпінь. Тоді, у 2014-му, у Слов’янську вулицями бігали зграї диких собак, люди ходили немов зомбі, не було світла й води. Однак згодом мешканці почали змінювати місто, і воно стало зовсім іншим.

Сил продовжувати свою справу мені також надає те, що я бачу неймовірних українців, які допомагають звідусіль. Мені здається, цей дух неможливо перемогти навіть перед лицем ядерної загрози. Ніхто не знає, скільки триватиме війна й коли ми переможемо. Але перемога, безперечно, буде, це просто питання часу та ціни, яку заплатимо за це. Немає нічого, що могло б змусити нас здатися.

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі