Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Якщо на фронт – то разом. Батько з двома синами воюють пліч-о-пліч у складі 68 бригади

Опубліковано

Сергій Пʼярин лише чотири роки тому дізнався, що має зведеного брата. Та виявилося, що в них чимало спільного: однакові хобі та склад родин. А тепер – ще й спільні бойові завдання на фронті, адже брати служать в одній бригаді.

Не зміг всидіти вдома й батько «В’юна» та «Чечена» – 58-річний чоловік мобілізувався до лав ЗСУ, аби звільняти країну пліч-о-пліч із синами. Тепер вони воюють втрьох та всіма силами наближать нашу перемогу. Історію своєї родини ШоТам розповів один з братів на псевдо «В’юн».

Сергій Пʼярин

Військовослужбовець 68 окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша на псевдо «В’юн»

Любов до країни успадкував від дідуся-пілота

Я родом із Хмельниччини, але до повномасштабного вторгнення жив у Сєвєродонецьку. Був будівельником. Мій дід – підполковник авіації. Я його не застав, але, можливо, ця відданість країні якось генами передалася мені, адже я – патріот. 

Коли почалася Революція Гідності, я одразу пішов туди. У 2017 році був учасником самооборони, а згодом мене мобілізували, і я пішов в армію. Спершу був в Авдіївці, потім – у Зайцевому. Пізніше повернуся додому, але затримався там ненадовго – підписав контракт зі Збройними силами України. Так і продовжував службу.

Дізнався, що маю брата

Коли мені було 15 років, я дізнався, що маю зведеного брата. Однак познайомилися ми лише чотири роки тому – через соціальні мережі. Мій брат Анатолій П’ярин знайшов мене за прізвищем у фейсбуці, відтоді ми почали листуватися. Коли мій контракт закінчився, я одразу сів у авто й поїхав у Полтаву – до брата. Власне, так ми вперше зустрілися в реальному житті. Поступово у нас зав’язалися дуже теплі відносини.

Сергій Пʼярин (праворуч), його брат Анатолій Пʼярин (ліворуч) і батько Євген П’ярин. Фото: Міністерство оборони України

Виявилося, що ми маємо дуже схожі історії. Обидва, як і наш батько, займалися зварювальними роботами, одружені та маємо по дві дитини.

Планував залишити військову справу – завадила Росія 

У січні цього року в мене закінчився черговий контракт із ЗСУ, а напередодні – народилася донька. Тому я хотів перервати кар’єру військовослужбовця, аби займатися вихованням дитини. Але почалася повномасштабна війна, а отже, усі мої плани змінилися.

Скажу чесно, я не вірив у велику війну. Буквально за місяць до цього я служив у 128-й штурмовій бригаді, ми були в Широкиному, що під Маріуполем. Нічого не вказувало на можливі повномасштабні бої. Тобто бої були, але не схожі на окопну війну. Відповідно, я не готувався до вторгнення. І все ж, оскільки я військовий, у мене завжди напоготові зібраний рюкзак і тактичний одяг.

24 лютого о пʼятій ранку мені зателефонував добрий друг і сказав, що почалася велика війна. Я був шокованим, не міг у це повірити. Але потім мені почали дзвонити побратими з різних частин, адже я багато де служив за контрактом.

Найперше, що зробив, – заправив автівку та вивіз родину з Сєвєродонецька. А після цього одразу пішов до військкомату, а далі – вирушив захищати нашу країну.

Батько дізнався, що всі сини на фронті

Мій брат з початку вторгнення займався евакуацією сімей військовослужбовців із Запоріжжя та Харкова у складі добробату «Доброволець». Там же пройшов курси первинної медичної допомоги.

Коли роботи поменшало, він зателефонував і сказав: «Я в резерві, давай краще до тебе поїду». Я оформив на нього офіційний запит, і ось Толік («Чечен») опинився тут, зі мною, у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.

Євген П’ярин (праворуч). Фото: Сергій Пʼярин 

Десь через місяць наш батько від Толіка дізнався, що ми воюємо разом. Батько, Євген П’ярин, свого часу брав участь в Афганській війні, тож мав досвід бойових дій. Він сказав: «Сини воюють, а я що, буду вдома відлежуватись? Батькові без синів не можна. Україна – моя Батьківщина. Жодній «мавпі» не дозволено сюди заходити». Тож тепер наш 58-річний батько служить пліч-о-пліч із нами.

Опинилися на передовій усією родиною 

Наразі ми родиною служимо в одному підрозділі, в одному взводі. На передовій перебуваємо вже сьомий місяць. Ми дуже хвилюємося один за одного. Коли їдемо з братом на завдання, батько лається: «Чому мене не взяли з собою?». Ми намагаємося зайвий раз не піддавати ризику його життя, особливо, зважаючи на вік. А він натомість ображається.

Анатолій Пʼярин. Фото: Сергій Пʼярин 

Загалом намагаємося не акцентувати увагу на тому, що ми – сім’я. Насамперед – бойові завдання. Родиною ми будемо вдома виховувати дітей та онуків, а тут ми – побратими, які боронять країну.

У нашій роті люди були готовими воювати без зарплати

Для мене найскладніше у цій війні – зробити так, аби мої побратими вижили. У нашому взводі переважно служать люди без бойового досвіду. Вони прийшли на фронт одними з перших, бо є патріотами, готовими йти та захищати свою країну. Деякі з них на початку навіть не розуміли, що таке «вихід» і «прихід» артснаряду. Але всі дуже вмотивовані, а це – головне.

До того ж половина нашого взводу навіть не знала, що їм платитимуть заробітну плату. Уявіть, вони збиралися телефонувати додому й позичати гроші, аби купити сигарети. Тобто мотивація у них була зовсім інша, і це точно не гроші.

Читайте також: «Роблю все, аби хлопці повернулися живими». Історія командира на псевдо «Шериф»

Часто їжу нам підвозять волонтери. Але ми намагаємося нікого не просити. Самі скидаємося, записуємо, хто що хоче, і їздимо до найближчих магазинів. Волонтери також втомлюються, вони не можуть постійно нас забезпечувати.

За сім місяців служби ми вже мали ротацію. Дружина брата нині у Польщі, але коли Толік під час відпустки поїхав до Львова, їм вдалося зустрітися. Батько також нещодавно трішки відпочивав.

Нас обстрілює і артилерія, і авіація

Наша бригада вже сьомий місяць має безпосереднє зіткнення з ворогом. По наших позиціях працюють ракетами П-300, танками, літаками, гелікоптерами. Були і «Гради», і «Смерчі», і «Урагани». Не працював поки хіба що «Сонцепьок». Бої дуже жорстокі.

68 окрема єгерська бригада. Фото: Сергій Пʼярин 

Наші бійці вже втомилися. Ми чекаємо ротації, аби трохи відпочити. Для військових, які вперше беруть участь у бойових діях, дуже складно бути на війні. Те, що я бачив в АТО й ООС, не зрівняється з тим, що відбувається зараз.

Але мені здається, що перемога не за горами. Думаю, залишилося приблизно пів року до повної деокупації українських територій. Не знаю, чи відвоюємо Крим за цей час, але Луганськ і Донецьк – точно.

Спершу – захист країни, потім – пенсія

Після перемоги я хочу продовжити службу, але вже ближче до сім’ї, до дітей. Моїй дочці – 2,5 роки, а я бачив її сумарно тільки місяць. Натомість Толік мріє повернуся до улюбленої справи – кувати, зварювати.

А батька ми перетягнемо до Хмельницької області, буде собі бавитися з онуками на березі Дністра. Щоправда, він поки з цим не погоджується та постійно каже: «Перед тим, як внуків бавити, потрібно ще порядок у країні навести. На пенсію ще зарано».

Суспільство

Укрзалізниця виготовила ще два медичних евакуаційних вагони для ЗСУ

Опубліковано

Укрзалізниця додала до свого парку ще два медичні евакуаційні вагони для потреб Медичних сил ЗСУ. Загалом їх кількість становить 66, і до кінця року планується збільшити цю кількість на ще 4 вагони.

Про це повідомляє Укрзалізниця.

Про ініціативу

Евакуація та перевезення поранених воїнів у спеціально обладнаних медичних вагонах показали свою ефективність. Насамперед, це швидкість та можливість надання повноцінної медичної допомоги (у т.ч. екстреної хірургічної та реанімаційної) під час ходу поїзда.

Читати також: Українські розробники створили бойовий колісний дрон CRAB (ВІДЕО)

Про потяги

Усі вагони оснащені апаратами штучної вентиляції легень, переливання крові, кардіомоніторами, аспіраторами та іншою медичною технікою. Завдяки живленню від генератора вони є повністю автономними.

“Дякуємо вагонобудівникам, локомотивним та евакуаційним бригадам Укрзалізниці, що спільно з медиками Командування Медичних сил Збройних Сил України самовіддано працюють задля порятунку поранених воїнів”, – повідомляє УЗ в своєму зверненні.

Нагашаємо, що українські хакери здійснили кібератаку на сервіси партії “єдина росія”.

Також ми повідомляли, що за рік існування кластеру Brave1 на ньому зареєстрували 1600 оборонних розробок.

Фото: УЗ

Читати далі

Суспільство

Українські дитячі книги потрапили до списку найкращих видань у Японії 

Опубліковано

У Японії було опубліковано список дитячих ілюстрованих книжок, відомий як “Ehon 50”, де були включені дві українські книги: “Куди і звідки” від Романи Романишина та Андрія Лесіва та “Жовтий метелик” Олександра Шатохіна.

Список з’явився на сайті японської Національної шкільної бібліотечної асоціації.

Про книгу “Жовтий метелик”

На веб-сайті видавництва “Видавництво Старого Лева” у примітці до книги “Жовтий метелик” Олександра Шатохіна зазначено, що це “тиха книжка”, яка розповідає про життя після війни, про страх і обмежені можливості у такій ситуації.

Уперше книжка вийшла у “Видавництві Старого Лева” у 2022 році. В Японії її надрукувало видавництво Kodansha LTD.

У 2023 році книжка увійшла до переліку 100 найкращих книжок-картинок зі всього світу.

Читати також: Цим їдальням було 50 років. Як у громаді на Волині реформували застарілу систему харчування в школах і садочках

Про книгу “Куди і звідки”

У 2020 році видання від творчої майстерні “Аґрафка” вийшло вперше у друк від видавництва “Старого Лева”. В Японії воно було опубліковане завдяки видавництву Bronze Publishing у перекладі Юкіко Хіромацу. Це видання розповідає про рух та подорожі не лише людей, а й тварин, рослин, вітру, води та планет. Загалом книгу переклали на 15 мов.

Також ми повідомляли, що Нацбанк випустив монету до роковин Чорнобильської трагедії.

Фото: книга “Куди і звідки”

Читати далі

Суспільство

У Києві вперше пройде фестиваль феміністичного кіно: що про нього відомо

Опубліковано

У травні в Києві відбудеться перший феміністичний кінофестиваль “Гаккебуш”, на якому будуть демонструватися фільми, створені жінками. Крім показів фільмів, у програмі передбачені зустрічі з авторськими стрічками та лекціями.

Про це повідомляється на сайті фестивалю.

Про фестиваль

Організатори зазначають, що мета фестивалю феміністичного кіно “Гаккебуш” – надихнути українських режисерок та операторок, що тільки розпочинають свій шлях у кіноіндустрії. Вони прагнуть допомогти їм бути відважними у своїй творчості та знаходити аудиторію, яка їх почує.

Головною метою є створення платформи для нетворкінгу та формування спільноти для постійного творчого процесу.

Події відбуватимуться 11 та 12 травня у Будинку кіно.

Читати також: На честь Дмитра Капранова перейменували вулицю в Конотопі

Програма фестивалю

У програмі фестивалю буде представлено 10 короткометражних фільмів. Крім цього, існує можливість подати заявку на показ ігрового або документального короткометражного фільму, проте це можна зробити лише до 30 квітня.

Фільми можуть брати участь у фестивалі, навіть якщо вже мали національну прем’єру, але вони не повинні бути вільно доступними в інтернеті або розміщені на стримінгових платформах.

Умови участі:

  • жінка є режисеркою та/або операторкою та/або головною героїнею фільму;
  • тривалість не перевищує 30 хвилин;
  • знято після 1 січня 2022 року.

Фестиваль організовує кіноорганізація “Гаккебуш” за підтримки Національної спілки кінематографістів України й Projector Foundation.

Нагадаємо, що Нацбанк випустив монету до роковин Чорнобильської трагедії.

Також ми повідомляли, що в Польщі в прокат вийде український фільм “Я, Побєда і Берлін”.

Фото: сайт фестивалю

Читати далі