Суспільство
Якщо на фронт – то разом. Батько з двома синами воюють пліч-о-пліч у складі 68 бригади
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Сергій Пʼярин лише чотири роки тому дізнався, що має зведеного брата. Та виявилося, що в них чимало спільного: однакові хобі та склад родин. А тепер – ще й спільні бойові завдання на фронті, адже брати служать в одній бригаді.
Не зміг всидіти вдома й батько «В’юна» та «Чечена» – 58-річний чоловік мобілізувався до лав ЗСУ, аби звільняти країну пліч-о-пліч із синами. Тепер вони воюють втрьох та всіма силами наближать нашу перемогу. Історію своєї родини ШоТам розповів один з братів на псевдо «В’юн».
Сергій Пʼярин
Військовослужбовець 68 окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша на псевдо «В’юн»
Любов до країни успадкував від дідуся-пілота
Я родом із Хмельниччини, але до повномасштабного вторгнення жив у Сєвєродонецьку. Був будівельником. Мій дід – підполковник авіації. Я його не застав, але, можливо, ця відданість країні якось генами передалася мені, адже я – патріот.
Коли почалася Революція Гідності, я одразу пішов туди. У 2017 році був учасником самооборони, а згодом мене мобілізували, і я пішов в армію. Спершу був в Авдіївці, потім – у Зайцевому. Пізніше повернуся додому, але затримався там ненадовго – підписав контракт зі Збройними силами України. Так і продовжував службу.
Дізнався, що маю брата
Коли мені було 15 років, я дізнався, що маю зведеного брата. Однак познайомилися ми лише чотири роки тому – через соціальні мережі. Мій брат Анатолій П’ярин знайшов мене за прізвищем у фейсбуці, відтоді ми почали листуватися. Коли мій контракт закінчився, я одразу сів у авто й поїхав у Полтаву – до брата. Власне, так ми вперше зустрілися в реальному житті. Поступово у нас зав’язалися дуже теплі відносини.
Виявилося, що ми маємо дуже схожі історії. Обидва, як і наш батько, займалися зварювальними роботами, одружені та маємо по дві дитини.
Планував залишити військову справу – завадила Росія
У січні цього року в мене закінчився черговий контракт із ЗСУ, а напередодні – народилася донька. Тому я хотів перервати кар’єру військовослужбовця, аби займатися вихованням дитини. Але почалася повномасштабна війна, а отже, усі мої плани змінилися.
Скажу чесно, я не вірив у велику війну. Буквально за місяць до цього я служив у 128-й штурмовій бригаді, ми були в Широкиному, що під Маріуполем. Нічого не вказувало на можливі повномасштабні бої. Тобто бої були, але не схожі на окопну війну. Відповідно, я не готувався до вторгнення. І все ж, оскільки я військовий, у мене завжди напоготові зібраний рюкзак і тактичний одяг.
24 лютого о пʼятій ранку мені зателефонував добрий друг і сказав, що почалася велика війна. Я був шокованим, не міг у це повірити. Але потім мені почали дзвонити побратими з різних частин, адже я багато де служив за контрактом.
Найперше, що зробив, – заправив автівку та вивіз родину з Сєвєродонецька. А після цього одразу пішов до військкомату, а далі – вирушив захищати нашу країну.
Батько дізнався, що всі сини на фронті
Мій брат з початку вторгнення займався евакуацією сімей військовослужбовців із Запоріжжя та Харкова у складі добробату «Доброволець». Там же пройшов курси первинної медичної допомоги.
Коли роботи поменшало, він зателефонував і сказав: «Я в резерві, давай краще до тебе поїду». Я оформив на нього офіційний запит, і ось Толік («Чечен») опинився тут, зі мною, у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.
Десь через місяць наш батько від Толіка дізнався, що ми воюємо разом. Батько, Євген П’ярин, свого часу брав участь в Афганській війні, тож мав досвід бойових дій. Він сказав: «Сини воюють, а я що, буду вдома відлежуватись? Батькові без синів не можна. Україна – моя Батьківщина. Жодній «мавпі» не дозволено сюди заходити». Тож тепер наш 58-річний батько служить пліч-о-пліч із нами.
Опинилися на передовій усією родиною
Наразі ми родиною служимо в одному підрозділі, в одному взводі. На передовій перебуваємо вже сьомий місяць. Ми дуже хвилюємося один за одного. Коли їдемо з братом на завдання, батько лається: «Чому мене не взяли з собою?». Ми намагаємося зайвий раз не піддавати ризику його життя, особливо, зважаючи на вік. А він натомість ображається.
Загалом намагаємося не акцентувати увагу на тому, що ми – сім’я. Насамперед – бойові завдання. Родиною ми будемо вдома виховувати дітей та онуків, а тут ми – побратими, які боронять країну.
У нашій роті люди були готовими воювати без зарплати
Для мене найскладніше у цій війні – зробити так, аби мої побратими вижили. У нашому взводі переважно служать люди без бойового досвіду. Вони прийшли на фронт одними з перших, бо є патріотами, готовими йти та захищати свою країну. Деякі з них на початку навіть не розуміли, що таке «вихід» і «прихід» артснаряду. Але всі дуже вмотивовані, а це – головне.
До того ж половина нашого взводу навіть не знала, що їм платитимуть заробітну плату. Уявіть, вони збиралися телефонувати додому й позичати гроші, аби купити сигарети. Тобто мотивація у них була зовсім інша, і це точно не гроші.
Читайте також: «Роблю все, аби хлопці повернулися живими». Історія командира на псевдо «Шериф»
Часто їжу нам підвозять волонтери. Але ми намагаємося нікого не просити. Самі скидаємося, записуємо, хто що хоче, і їздимо до найближчих магазинів. Волонтери також втомлюються, вони не можуть постійно нас забезпечувати.
За сім місяців служби ми вже мали ротацію. Дружина брата нині у Польщі, але коли Толік під час відпустки поїхав до Львова, їм вдалося зустрітися. Батько також нещодавно трішки відпочивав.
Нас обстрілює і артилерія, і авіація
Наша бригада вже сьомий місяць має безпосереднє зіткнення з ворогом. По наших позиціях працюють ракетами П-300, танками, літаками, гелікоптерами. Були і «Гради», і «Смерчі», і «Урагани». Не працював поки хіба що «Сонцепьок». Бої дуже жорстокі.
Наші бійці вже втомилися. Ми чекаємо ротації, аби трохи відпочити. Для військових, які вперше беруть участь у бойових діях, дуже складно бути на війні. Те, що я бачив в АТО й ООС, не зрівняється з тим, що відбувається зараз.
Але мені здається, що перемога не за горами. Думаю, залишилося приблизно пів року до повної деокупації українських територій. Не знаю, чи відвоюємо Крим за цей час, але Луганськ і Донецьк – точно.
Спершу – захист країни, потім – пенсія
Після перемоги я хочу продовжити службу, але вже ближче до сім’ї, до дітей. Моїй дочці – 2,5 роки, а я бачив її сумарно тільки місяць. Натомість Толік мріє повернуся до улюбленої справи – кувати, зварювати.
А батька ми перетягнемо до Хмельницької області, буде собі бавитися з онуками на березі Дністра. Щоправда, він поки з цим не погоджується та постійно каже: «Перед тим, як внуків бавити, потрібно ще порядок у країні навести. На пенсію ще зарано».
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
У Києві відкрили Подільський міст для спецтранспорту з метою забезпечення життєдіяльності міста під час воєнного стану.
Про це повідомив у телеграмі міський голова Києва.
«Сьогодні ми відкрили рух спецтранспорту, автомобілів екстрених служб та автобусне сполучення для пасажирів з лівого берега на правий Подільсько-Воскресенським мостовим переходом», — йдеться у повідомденні.
На першому етапі тут працюватиме автобусний маршрут №111 за напрямком «Станція метро «Площа Українських Героїв» – станція метро «Лівобережна».
Читайте також: Не ігнорувати нову реальність. Експерти про те, як бізнесу комунікувати в кризу
Подільсько-Воскресенський мостовий перехід – це найбільший з обʼєктів транспортної інфраструктури Києва та України. Протяжність мостового переходу – понад 10 км.
Водночас будівництво цього мостового переходу триває. Адже це важливий об’єкт для життєдіяльності міста, а також для його обороноздатності.
Наступним етапом будуть роботи, які забезпечать проїзд на вул. О. Бальзака.
Про міст
Подільсько-Воскресенський мостовий перехід – мостовий перехід, що споруджується в Києві через річку Дніпро та має з’єднати Поділ з лівобережними районами Воскресенка та Райдужний масив.
Після добудови Подільсько-Воскресенський міст має стати найбільшим арковим мостом у Європі. На мосту буде облаштовано шість смуг для автомобільного руху та дві колії метро.
Нагадаємо, у 2020 році стало відомо, що Подільсько-Воскресенський міст у Києві почнуть асфальтувати.
Також у 2020 році на Подільсько-Воскресенському мосту забетонували перші шарніри для арки.
Фото: t.me/vitaliy_klitschko.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Комунальне підприємство «Вінницяміськтеплоенерго» отримало мобільну котельню від Проєкту енергетичної безпеки USAID.
Про це повідомили на фейсбук-сторінці проєкту.
Твердопаливна мобільна котельня оснащена котлом, необхідними насосами, системами очищення води, електропостачання і дренажу. Котельня працюватиме на біомасі, і навіть має резервне джерело живлення – генератор.
Зазначається, що передана мобільна котельна – ще один вагомий внесок у стале функціонування комунального підприємства не тільки впродовж цього, а й на майбутні опалювальні сезони.
У випадку надзвичайних ситуацій та блекауту вона забезпечуватиме теплом заклади соціальної сфери.
Читайте також: Українські бренди переосмислюють етнічну спадщину України. Ось чому це нормально і правильно
З минулої зими Проєкт енергетичної безпеки USAID передав «Вінницяміськтеплоенерго» 41 генератор, 1 екскаватор для виконання аварійно-ремонтних робіт, труби, арматуру і 200 т промислової солі. Загальна вартість допомоги, наданої USAID для «Вінницяміськтеплоенерго», становить 5,2 млн грн.
Про USAID в Україні
Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) співпрацює з Україною з 1992 року. Нині 42 проєкти USAID сприяють вирішенню нагальних потреб і довгостроковому розвитку України як незалежного, суверенного, демократичного та заможного суспільства. Від 24 лютого 2022 року USAID надав 16,75 млрд доларів прямої бюджетної підтримки, 1,4 млрд доларів гуманітарної допомоги та понад 1 млрд доларів допомоги на розвиток.
Нагадаємо, Сполучені Штати передали українським громадам 22 мобільні котельні для проходження зими в умовах війни, та готують нові такі поставки.
Також у Бучі на Київщині побудували нову котельню, яка забезпечить теплом 14 багатоповерхівок.
Раніше ми повідомляли, що Миколаїв отримав три блочно-модульні котельні від Агентства США з міжнародного розвитку USAID.
Фото: facebook.com/usaidesp.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Ця історія кохання почалася зі шкільної парти, а дійшла до весілля на фронті.
Про історію кохання Анатолія і Наталії розповідає ШоТам.
Анатолій і Наталія, навчаючись у школі, не наважувалися зізнатися в почуттях одне одному.
Випускний розлучив їх на роки, однак у 2021 доля звела їх знову: випадково зустрілися на пляжі в Скадовську. Відтоді вони почали спілкуватися, а згодом і зустрічатися.
Коли почалася повномасштабна війна, Наталія була першою, кому зателефонував Анатолій. Він запропонував дівчині жити разом і спільно проходити всі випробування. Кохана погодилася.
Анатолій вступив до бригади «Лють», аби захищати країну. Саме тоді закохані вирішили, що весілля відбудеться на фронті. Військова форма та білосніжна сукня нареченої — все відбулося за фронтовими традиціями.
Читайте також: Замість Tinder – вечорниці. Як залицялися та фліртували наші предки? (ТЕСТ)
Відтепер Анатолій боронить від ворогів не тільки рідну землю, а й законну дружину.
Про проєкт
Ця історія є частиною проєкту про кохання українців під час війни «Я тебе … війна». Попри всі спроби ворога знищити нашу націю, ми не лише завзято боремося, а й продовжуємо любити і закохуватися всупереч усьому! І проєкт «Я тебе … війна» — це 100 історій про любов, які варті, аби про них почули.
Нагадаємо, українські військові врятували подружжя за допомогою дрона.
Також ШоТам розповідав, як хореографиня створює музичні відео і допомагає ЗСУ, поки чоловік на фронті.
