Суспільство
Як заробити на табличці множення і закохати дітей у математику? Кейс «Освітнього простору» з Рівного, що працює за авторською методикою
Юлія Семенюк перетворила шкільне захоплення математикою на справу всього життя. Освітній простір підприємиці став унікальною платформою, яка за допомогою авторських методик перетворює навчання дітей на захоплюючий та цікавий процес.
Напередодні вторгнення засновниця простору ризикнула масштабувати бізнес: завдяки гранту від Платформи соціальних змін їй вдалося орендувати нове приміщення та закупити необхідне обладнання. Здавалося, повномасштабна війна зруйнує всі плани, проте команда «Освітнього простору Юлії Семенюк» знайшла сили не лише відновити роботу, а й реалізувати соціальну складову. Як саме – Юлія Семенюк розповіла в інтерв’ю ШоТам.
Юлія Семенюк
підприємиця, засновниця однойменного «Освітнього простору» у м. Рівне
Математика була моєю пристрастю ще зі школи
Моя любов до математики проявилася ще у шкільні роки, але глибше поринути у предмет вдалося не відразу. Коли в школі почали формувати математичний клас, мій тодішній класний керівник відмовив батьків від переходу, запевнивши, що я не впораюся з програмою. Але справжні мотиви вчителя я зрозуміла значно пізніше – коли сама почала викладати. Він просто не хотів зменшувати кількість відмінників у своєму класі. Залишившись там, мені довелося зіткнутися з цькуванням, психологічним насильством та фізичними погрозами від однокласників.
Наступного року до нас прийшла нова вчителька математики, і мої однолітки її не сприймали. Вона буквально потерпала від неповаги, тож я вирішила проявити солідарність, адже сама перебувала в схожій ситуації. Згодом у нас виникли дуже теплі взаємини. Оскільки інші однокласники ігнорували вчительку, вона приділяла мені найбільше уваги.
Згодом у викладачки закінчився контракт зі школою, але це не завадило їй допомагати мені з підготовкою до ДПА. Завдяки цьому я написала роботу на 12 балів і нарешті потрапила в математичний клас. Там було дуже комфортно, зовсім інша атмосфера, інше оточення, і саме там я познайомилася з майбутнім чоловіком.
Коли дійшло до вибору університету, я навіть не намагалася вступити на математику. Тоді ще не було ЗНО, система працювала дещо інакше, тож шансів потрапити на бюджет практично не було. Тому я обрала інший фах, можна сказати, проміняла математику на фізику, але гештальт залишився незакритим. Я все ще мріяла про математику.
Почали бізнес з франчайзингу, а згодом створили власний напрям
За освітою я вчителька фізики та інформатики. Якийсь час викладала за фахом у коледжі, але постійно заміняла вчителів математики. Після декрету працювала в приватному закладі, де навчала бухгалтерів користуватись програмами для автоматизації обліку. Тоді дитині було два роки, а я все більше замислювалась про власну справу.
Разом із чоловіком ми почали розглядати різні варіанти. Спершу захотіли запустити приватний садок, але бракувало коштів. Невдовзі відкрили для себе бізнес-модель франчайзингу. Тому почали бізнес із франшизи додаткових послуг в сфері освіти. У лютому 2018 року ми стали партнерами мережі дитячих центрів з ментальної арифметики Indigo Mental Club.
Після пів року роботи я зрозуміла, що ментальна арифметика – дійсно цікава методика, яка відмінно розвиває когнітивні навички дітей, а також дає надійний фундамент для вивчення шкільної математики. Але все частіше наші учні хотіли покращити знання зі шкільної математики, детально розібратися з рівняннями, дробами, планіметрією та опанувати значно складніші теми. Так у нас з’явився новий напрям – шкільна математика. Ми розширили аудиторію і набирали на навчання дітей 2-11 класів.
Донька надихнула розвивати техніку швидкого читання
Якщо математика як напрям роботи прийшла в моє життя після першої дитини, то народивши другу я вирішила займатись розвитком швидкого читання. Методики, яка допомагає опрацювати текст в кілька разів швидше, ніж при звичайному читанні. На той момент моїй дитині було п’ять років, і вона вже вміла читати. Так само я хотіла навчити й другу дитину, тож пішла на курси для тренерів зі швидкочитання. А згодом наважилася створити окрему платформу для дітей.
Коли ми створювали цей проєкт, то думали, що до нас прийдуть діти, які вже читають, але хочуть навчитись робити це швидше. Середня техніка читання в школах – 100 слів за хвилину, а ми сподівались, що діти збільшать її вдвічі чи навіть утричі. Натомість ми отримали дітей, які мали реальні проблеми з читанням. Вони погано запам’ятовували абетку, плутали літери, а потім довго читали складами і не могли скласти все це в суцільні слова. Були випадки, що діти вчились вже в другому класі, а читали лише п’ять слів за хвилину.
Заглибившись у цю тему, я зрозуміла, що інструменти класичного швидкочитання не закривають реальні потреби дітей. Тому пішла на навчання з нейропсихологічного підходу для подолання труднощів в читанні, розібрала для себе цей підхід і втілила в наших курсах. Ми поєднали класичне швидкочитання з нейропсихологічним підходом та тренуваннями на платформі. Тому вважаємо нашу методику SmartRеаder дійсно авторською. Її результативність доведена нашими випускниками, до того ж ми маємо спеціалізоване навчання для вчителів і розробили власні підручники.
Завдяки навчанню ми нарешті наважилися на зміни
Десь у жовтні 2019 року я прочитала про Український фонд стартапів, який зокрема фінансував сферу освіти та ІТ. Тієї миті я зрозуміла, що поєднання освітнього продукту з ІТ-рішенням – це можливість для подальшого росту. Тож ризикнула, вклала заощадження в платформу і готувалася до гранту. Його вдалось отримати в квітні 2021 року. Далі – гранти від проєкту для жінок-підприємиць Visa She’s Next та міського Управління економіки. Завдяки цьому в нашому освітньому центрі з’явилася інтерактивна дошка та телевізор.
Наступним етапом нашого розвитку став грант від Платформи соціальних змін. Ми подались на акселераційну програму для підприємців, організовану компанією Smart People. Навчання було платним, але більшу частину витрат покрила Платформа.
Програма складалася з трьох етапів, упродовж яких ми з менторами пропрацьовували місію, візію, цінності, маркетингове просування, менеджмент, управління персоналом, оптимізацію виробництва, сервіс, соцмережі та масштабування проєкту. Саме завдяки цьому навчанню я вирішила, що час розширятися. На той момент ми мали лише 60 м² – кілька класів в офісному центрі.
З часом нам вдалось знайти в Рівному майже втричі більше приміщення. Власне, саме завдяки навчанню від Платформи соціальних змін ми наважились щось змінювати і розвиватися. Спершу я навіть не розуміла, що в нас буде можливість позмагатися за грант. Ми просто виконували домашні завдання, презентували власні проєкти та описували, з якою метою використовували б теоретичне фінансування. А в кінцевому підсумку вдалось отримати кошти на реалізацію нових задумів.
Через війну нам довелося починати все практично з нуля
Завдяки участі в програмі від Платформи соціальних змін я вперше подивилася в очі своєму страху. Адже одна справа – йти на ризик, коли все добре, спокійно і є певні прогнози. І зовсім інше – коли довкола всі говорять про можливий наступ.
Наприкінці січня ми якраз орендували нове приміщення. Там не було нічого – лише стяжка на підлозі. Ми завезли матеріали, розробили дизайн, почали мурувати стіни, закупили опалювальну техніку. І все це зупинила російська агресія.
Читайте також: «Усе соціальне – безкоштовне» – це міф. Як бізнес вирішує проблеми українців? Кейс безглютенової пекарні Inaksha
До вторгнення у нас було понад 300 учнів. А в березні, коли ми організували безкоштовні онлайн-заняття, долучилися лише 30. Паралельно потрібно було вирішувати купу інших проблем, знайти кошти, аби виплатити заробітну плату команді. І якраз тоді Платформа соціальних змін запустила прямі ефіри, аби морально підтримати українців. Це дійсно допомогло.
Навесні ми відновили ремонт і попри все рухались далі. Почали більше себе цінувати та впевненіше просити гроші за якісні послуги. До червня працювали безкоштовно, а потім відновили повноцінну роботу – набрали нових учнів та організували табір. А після переїзду в нове приміщення почали активно рекламуватись на всю Україну. Тому зараз у нас багато учнів навчаються онлайн. Також маємо представництва зі швидкочитання за франчайзингом в інших містах.
Перетворюємо математику на захоплюючий предмет
Ми з командою вважаємо, що у навчанні все вирішує ставлення викладача до дитини. У звичайних школах один клас – це до тридцяти учнів, а тому приділити достатньо уваги кожній дитині вчитель не може. Натомість у нашому освітньому центрі група – це до семи учнів, а заняття триває цілу годину.
Другий важливий момент – пояснення вчителя. У нас є внутрішня школа математики, де освітяни діляться своїми навичками та порадами. Математика дуже абстрактна, її складно уявити, тому потрібно вміти цікаво розповісти, наприклад, про квадрат двочлена. Адже уявити його неможливо.
Важливим також є підхід до теоретичного матеріалу, який ми подаємо на основі опорних схем, де вся теоретична інформація логічно структурована. Це про якісну візуальну подачу. Ще один важливий момент – багаторазове повторення. Крім того, на уроках ми використовуємо інтерактиви через сторонні платформи. Усе це створює суцільну методику, яка урізноманітнює заняття та робить їх динамічними.
Усі погляди в команді мають бути зведені до спільного знаменника
На цьому етапі розвитку бізнесу найскладнішим для мене є систематизувати всі процеси. Ми прописуємо такі стандарти бізнесу, щоб мати можливість швидко адаптувати нових працівників в колективі. Це необхідно, аби бачення керівника збігалося з баченням всього колективу. Усі погляди в команді мають бути зведені до спільного знаменника, якщо говорити мовою математики.
Ще складним є питання масштабування – у яких форматах його робити, що буде доречним. Паралельно будуємо відділ продажів, і це процес, який також потребує чималих зусиль. Вважаю, що керівник має відповідати за всі ці процеси і дбати про сприятливу атмосферу в команді.
Бізнес – це завжди про прибутки
Соціальна складова «Освітнього простору Юлії Семенюк» проявляється в двох моментах. По-перше, вартість наших групових занять є досить доступною порівняно з іншими пропозиціями на ринку. А по-друге, ми надаємо безкоштовні місця для дітей, які постраждали внаслідок війни. Це малеча, яка втратила батьків, домівку, чия родина стала переселенцями або чиї батьки воюють у лавах ЗСУ. Кілька дітей вже скористалися цією можливістю, і ми раді підтримати їх та допомогти.
Взагалі підприємництво – це отримання фінансової винагороди за свою роботу. Навіть Волт Дісней казав, що йому потрібні гроші, щоб створювати екшн. Тому бізнес – це завжди про прибуток. А соціальним він стає, коли починає допомагати іншим. Наприклад, поділившись частиною цього прибутку, працевлаштувавши людей з інвалідністю тощо.
Бізнес не може працювати виключно на соціальній складовій, коли всі послуги безкоштовні. Навіть благодійні фонди певний відсоток коштів можуть витрачати на операційні витрати, заробітну плату тощо. Тож ми маємо розуміти, що людина не може нормально жити і керувати підприємництвом без матеріальної винагороди.
Часто підприємці кажуть, що їхній бізнес – не про гроші, мовляв, вони працюють не заради них. Але насправді гроші – це можливість розвивати свій продукт, створювати нові робочі місця, сплачувати податки і допомагати незахищеним верствам населення.
Публікацію підготовлено у рамках спецпроєкту «Інновації та милосердя: історії успішних соціальних підприємств України». Спецпроєкт реалізовано за підтримки Платформи соціальних змін та Фонду Renovabis (Німеччина). Платформа соціальних змін – це інноваційна інфраструктура, спрямована на підтримання новаторів для громади та розвитку екосистеми соціального підприємництва, більше про діяльність – на сайті організації.
Суспільство
Цієї суботи урбаніст з Данії Мікаель Колвілл-Андерсен збирає толоку. Разом із киянами він планує розфарбувати простір на Контрактовій.
Це дозволить Мікаелю підготувати місце, де він обіцяє створити найбільший тактичний урбаністичний проєкт у світі.
Про це автор ідеї повідомив у своєму інстаграмі.
Оживляємо сірий асфальт
Мікаель Колвілл-Андерсен планує створити найбільший тактичний урбаністичний проєкт у світі. Він закликає киян приходити на толоку, аби долучитися до творчого процесу. : «Разом перетворимо простір на яскраве, живе місце з фарбами, атмосферою та людьми, яким не байдуже»
Читайте також: Гурт Ziferblat відсвяткував День вишиванки в Базелі разом з українською громадою (ФОТО)
У своєму відеозверненні данський урбаніст наголошує, що хоче оживити сірий асфальт, додавши фарб. Це підготовка простору до облаштування, де Мікаель планує розставити вуличні меблі.
Нагадуємо, що українці відкрили виставку свого народного вбрання у Сан-Антоні.
Фото обкладинки: Львівський мніципальнй мистецький центр
Суспільство
На ютуб-каналі «ПриватБанку» вийшов четвертий епізод «Збірного подкасту» — спільного з Mastercard відеопроєкту для тих, хто волонтерить і займається благодійністю.
Цього разу засновниця Bazilik School і волонтерка Марина Батуринець ділиться прикладними порадами щодо механіки зборів та ефективного залучення коштів.
Закриваємо збори: поради Марини
Порада 1 — не боятися просити знайомих про допомогу
Щоб запустити креативний збір, Марина звертається до всіх, хто може їй щось порадити, створюючи своєрідні фокус-групи:
«Коли я не впевнена, чи такий візуал зайде, я біжу, шукаю друзів-дизайнерів. Я йду до своїх друзів-креативних директорів і розпитую, показую. Я завжди йду і до самих військових, тому що я можу щось вигадати, але не врахувати якогось нюансу».
Порада 2 — працювати над сторітелінгом
Це можна втілити в кілька способів. Наприклад, ви можете розказати, ким вам доводиться військовий, для якого ви збираєте кошти: родичем, другом дитинства, колишнім колегою тощо.
Марина зазначає, що в неї була інша ситуація, — вона закривала збори для підрозділу розвідки, про який нічого не могла розповідати, тому на старті спрацьовував її соціальний капітал. Та влітку 2024 року це вже не діяло, тому волонтерка пішла іншим шляхом:
«Я сказала: “Друзі, хочете ви чи не хочете, а я починаю до вас їздити. Бо якщо я не можу розповідати ваші історії, то я хоча б буду розповідати історії того, де ви перебуваєте, що відбувається”».
Для Марини головне правило її сторітелінгу — не нашкодити військовим.
Порада 3 — ділити збір на досяжні суми
Якщо вам потрібно назбирати велику суму, подумайте, стільки маленьких донатів вам може знадобитися, щоб його закрити. Волонтерка так розповіла про свій останній спільний збір:
«Ми просто брали 200 людей, які збирали по 100 доларів. Тоді я пояснювала: 100 доларів — це знайти 100 людей, які дадуть тобі по 40 гривень. Пройдусь по робочих чатиках, по чатиках однокласників, і воно якось назбирається».
Читайте також: «Це вже частина життя»: Олена Риж у «Збірному подкасті» про донати і дії, що під силу кожному
Порада 4 — звертатись до тих, хто вже закривав такі збори
Якось до Марини в дірект постукала дівчина, яка завжди збирала невеликі суми, але цього разу мала мету в мільйон гривень. Волонтерка запропонувала зустрітися в зумі, і вони півтори години розбирали, які в дівчини є можливості, щоб закрити цей збір.
«За місяць я заходжу в книгарню “Сенс” на Хрещатику, до мене підходить хлопець і каже: “Хочете зробити фото за донат?”. Тобто вона пішла, домовилася з книгарнею, щоб робити там фото. Я піднімаюсь на касу, а на касах усюди стоять QR-коди, тейбли з її фотографією та підписом, на що вона збирає».
Порада 5 — використовувати всі можливості, щоб залучити кошти
Марина вважає класною практикою, коли ти на донати щось обмінюєш. Зокрема, вона впевнена, що бізнеси та бренди теж хочуть бути залученими, тому волонтерка стояла за баром, домовлялася з брендом косметики про 5% від денних продажів на збір, проводила розмови з різними людьми зі своєї індустрії в межах проєкту «Поговоримо» від Bazilik School. З ідей, які втілювала сама, Марина розповідає про продаж борщу під час відключень світла, кавунів, які вона привозила з Херсону, а також розіграш книжок з офісної бібліотеки.
Більше корисних порад від Марини Батуринець ви знайдете у повному випуску «Збірного подкасту».
Як зручно закривати збори з «ПриватБанком»
А щоб зручно та ефективно збирати кошти, «ПриватБанк» має сервіс «Конверти» в застосунку «Приват24». Це простий інструмент для створення благодійних зборів, бо достатньо виконати кілька кроків:
- створити «Конверт»;
- додати короткий опис;
- додати зображення;
- поділитися посиланням у соцмережах.
Пожертви можна надсилати у зручний спосіб — через Apple Pay, Google Pay, за реквізитами, номером картки, QR-кодом або готівкою через термінали самообслуговування.
Фото: «ПриватБанк»
18 травня Україна відзначає важливу дату — День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу та День боротьби за права кримців.
Мустафа Джемілєв понад 50 років говорить про депортації, репресії, окупацію та боротьбу за право бути вдома. Його життя — це шлях вигнанця, дисидента, політичного в’язня, що став символом незламності для кримських татар. ШоТам розповідає історію Мустафи.
Перші роки вигнання та спротиву
Мустафа Джемілєв народився в листопаді 1943 року в Криму. Уже за шість місяців його родину разом з усім кримськотатарським народом депортували до Узбекистану.
Там минуло його дитинство — у вигнанні, під наглядом, без права повернутися на Батьківщину.
Юнаком він приєднався до організації «Союз кримськотатарської молоді», де очолив історичний відділ і виступав із доповідями про свій народ. Однак у 1962 році організацію розігнали, а за Джемілєвим почали стежити агенти КДБ.
У 20 він уже став відомим радянським дисидентом. Його виключили з інституту за поширення рукопису про історію кримських татар, а згодом завели на нього кримінальні справи та ув’язнили.
Увʼязнення та голодування
Після першого звільнення з вʼязниці в 1967 році Мустафа Джемілєв не пішов у тінь — він долучився до кола правозахисників і став одним з перших в СРСР, хто почав публічно говорити про утиски кримських татар. Разом з однодумцями вступив в Ініціативну групу з захисту прав людини. За це отримав новий арешт: у 1969-му радянська влада знову кинула Джемілєва за ґрати — цього разу за «поширення вигадок, що ганьблять радянський лад».
Загалом дисидент провів у радянських таборах і тюрмах 15 років, відбувши 7 термінів ув’язнення. Під час одного з них — у 1975 році — влаштував голодування, що тривало 303 дні. Це одне з найдовших задокументованих голодувань у світі.
«Я голодував 10 місяців. Тиждень нічого не їж, потім приходить лікар, обмацує. Наглядач тримає тебе за руки, санітари вводять роторозширювач, в нього — шланг, через лійку вливають живильну рідину. Я швидко зрозумів, що пручатися не треба, інакше розширником зуби виб’ють або окріп заллють, щоб стравохід спалити», — розповідав Джемілєв.
Перше повернення додому
«Мій перший візит у Крим стався після чергового терміну ув’язнення та півтора року під наглядом», — каже дисидент.
Тоді на півострові вже жили близько 2 тисяч кримських татар — усі без прописки та під загрозою депортації. Їх ловили міліціонери й силоміць вивозили з Криму.
До Сімферополя Джемілєв летів з Ташкента. В літаку поруч сиділа молода студентка, яка з тривогою згадувала про повернення кримських татар. А на запитання, що для нього Крим, він відповів просто: «Це мій Крим. Я звідси. І нікому нічого забирати не збираюся — збудуємо нове».
На півострові його зустрічали свої — возили по горах, розповідали, як виборюють прописку. Комусь вдавалось її отримати тільки після погроз самоспалення, інші справді себе підпалювали, а когось намагалися завербувати в КДБ.
Весь місяць за Джемілєвим стежили — «топтуни» чергували в машинах навіть уночі. Але він зберіг спокій: «Навіть якщо вони були поруч, розмови не розуміли — ми говорили кримськотатарською».
Став головою Меджлісу
У 1989 році Мустафа Джемілєв разом з родиною нарешті повернувся до Криму — вони оселилися в Бахчисараї. Саме тоді почалася нова хвиля боротьби за права кримських татар — уже на рідній землі. Але навіть після повернення прописку, як і тисячам інших, Мустафі не дали.
У 1991-му кримські татари зібрали Другий курултай (збори) — вперше після 1917 року. На ньому Мустафу Джемілєва обрали головою Меджлісу — представницького органу народу. Також ухвалили декларацію про національний суверенітет і звернулися до ООН, президента СРСР та жителів Криму.
Цей період символічний — повернення додому стало важливою віхою для цілого покоління. Для багатьох це памʼять, травма та надія. Ось як це згадує режисер Наріман Алієв, чия родина теж повернулась у Крим в 1990-х:
«Особисто мені, аби зрозуміти, хто я, довелося поїхати з Криму. Я почав краще розуміти, ким є, яким є моє минуле… Аж тут прийшли окупанти й забрали Крим».
Уже в незалежній Україні Джемілєв став народним депутатом, але не зупинився на політиці. Він став «голосом Криму» на міжнародній арені: зустрічався з президентами, виступав в ООН, ініціював подання подання до Європейського суду з прав людини справу «Меджліс кримськотатарського народу та інші проти Росії». Дисидент робив усе, щоб про депортацію, знищення культурної спадщини та зрештою про окупацію Криму дізнались у світі.
Окупація півострова
У квітні 2014 року, після анексії Криму, російська влада заборонила Мустафі Джемілєву в’їзд до Росії та Криму на п’ять років. Це рішення стало черговим кроком в тиску на кримськотатарський народ і його лідерів.
3 травня 2014-го близько 5 тисяч кримських татар зібралися на пункті пропуску «Турецький вал» в Армянську, щоб зустріти Джемілєва та допомогти йому потрапити на півострів. Люди несли кримськотатарські й українські прапори, скандували «Мустафа!», «Міллєт!» (народ), «Ватан!» (Батьківщина).
Однак після перетину українського КПВВ голову Меджлісу зустріли російські силовики, і він змушений був повернутися до Києва. Там Джемілєв продовжив боротьбу за деокупацію Криму та захист прав кримських татар.
Повномасштабна війна
«Я вже знав, що 24 лютого під ранок почнеться бомбардування», — згадує Джемілєв.
У ті дні дисидент говорив напряму з представниками міжнародної спільноти, переконував їх, пояснював. Джемілєв — не лише символ кримськотатарського спротиву, а й той, хто сьогодні продовжує тримати тему Криму у фокусі світу.
Саме він зустрічався з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом, і завдяки цим перемовинам вдалося звільнити незаконно засуджених політичних в’язнів, серед яких був перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял.
Визнання
Мустафа Джемілєв — символ ненасильницького спротиву, який усе життя присвятив боротьбі за права кримськотатарського народу. Його внесок відзначений низкою престижних нагород і визнань:
Герой України (2023)
13 листопада 2023 року, у день свого 80-річчя, Мустафа Джемілєв отримав найвищу державну нагороду — звання Героя України. Президент Володимир Зеленський особисто вручив орден Держави, відзначивши «визначний особистий внесок у становлення та розбудову незалежної Української держави, мужність і самовідданість у відстоюванні прав кримськотатарського народу».
Кандидат на Нобелівську премію миру
Джемілєва неодноразово висували на здобуття Нобелівської премії миру — зокрема, у 2009, 2011, 2015 та 2022 роках. У 2011-му його кандидатуру підтримали 17 професорів з університетів України, Польщі, Угорщини, Румунії, Росії, Туреччини та США, а також троє парламентарів з України, Канади та Європейського парламенту.
Почесний доктор у Туреччині
У грудні 2023 року Мустафі Джемілєву присвоїли ступінь почесного доктора Університету продовольства та сільського господарства Коньї. Під час церемонії він зазначив, що ця нагорода є «великою моральною підтримкою для кримськотатарського народу».
