Від маленького хобі до промислових масштабів. Як працюють гранти для ветеранів? Досвід бджоляра з Маріуполя

Із бджільництвом Артур Красовський вперше перетнувся ще під час служби в поліції Маріуполя. Побратим покликав його на пасіку та познайомив із медовим бізнесом. Відтоді ветеран у вільний від служби час займався бджільництвом, а згодом пішов у відставку та присвятив себе підприємницькій діяльності.

Усе змінилося 24 лютого – Артур був змушений евакуювати родину до Хмельниччини, а російські обстріли знищили пасіку ветерана. Проте це його не зупинило! Колишній поліцейський подався на грат від Українського ветеранського фонду, переміг у конкурсі та вже планує перехід на промислові масштаби виробництва. Свою історію Артур розповів ШоТам.

Артур Красовський

Колишній поліцейський з Маріуполя, ветеран російсько-української війни, бджоляр

Виграв грант на розвиток власного бізнесу від Українського ветеранського фонду

Вчився на митника, а став поліцейським

Не можу сказати, що мріяв стати поліцейським. Я вчився на митника, а потім побачив оголошення про набір в тодішню міліцію, пройшов тестування і вирішив спробувати. Перші три місяці працював дільничним, після чого мене запросили на службу в департамент захисту економіки. Згодом відбулася реформа поліції, я пройшов переатестацію та отримав посаду в обласному апараті. 

Початок російсько-української війни застав мене в Маріуполі. Тоді, у 2014 році, саме поліцейські та інші працівники правоохоронних органів найбільше відчули на собі цю агресію. Ми служили без вихідних та відпочинку. Не було значення – звичайний патрульний, капітан чи підполковник – усі працювали пліч-о-пліч. 

Пізніше одружився, народилися діти, і я зрозумів, що тодішньої заробітної плати не вистачає. До того ж я рідко бував вдома, а паралельно з роботою почав займатися бджільництвом. Власне, через всі ці фактори я вирішив завершити кар‘єру професійного військового. 

Із бджільництвом мене познайомив побратим

Ще під час служби у мене був побратим, який займався бджільництвом. Ми працювали в одному відділі, і якось у вихідний день він покликав мене на пасіку. Це було навесні 2016-го року. Тоді ж товариш запропонував і мені зайнятися бджолами. Щоправда, я довго відмовлявся, казав, що нічого в цьому не тямлю, а тут ще й бджоли боляче кусають.

У мене не було амбіцій стати професійним бджолярем, та зрештою я все ж купив один вулик, із якого й розпочався між шлях пасічника. До 2020 року продовжував працювати в поліції та паралельно займався бджолами. А коли покинув службу, відкрив ФОП і заснував разом із товаришем будівельне підприємство. Ми ремонтували маріупольські дитячі садочки та школи. У вільний час я продовжував розвивати пасіку.

Мріяв створити промислову пасіку та вийти на експорт

До повномасштабної війни в мене було 70 вуликів, але я мріяв про розширення. Мав дві пасіки – в селах Мелекіне та Захарівка біля Маріуполя. Планував масштабувати бізнес, запустити промислову пасіку на тисячу вуликів та вийти на експорт, адже переконаний, що у нас найкращий мед у світі. 

З реалізацією продукції мені допомагала мама, вона також підприємиця й має свої продуктові магазини. Крім того, у мене була велика клієнтська база зі знайомих, які регулярно купують мед. Цей бізнес був більше для душі, мені дуже подобалось проводити час на пасіці. Звісно, був і дохід, який допомагав закривати кредитні картки, які були «кращими друзями» під час служби в поліції. 

Маріуполь – Запоріжжя – Хмельниччина

Я сподівався, що повномасштабного вторгнення не буде. Так, було зрозуміло, що може бути якесь загострення на Донбасі. Проте знайомі запевняли, що наші позиції на сході добре укріплені. І я точно не очікував, що росіяни використовуватимуть бойову авіацію та рівнятимуть міста з землею.

24 лютого я прокинувся о третій ночі й більше не міг заснути. Взяв телефон та пішов на кухню, тоді ж прочитав перші новини про початок атаки. Я жив на лівому березі і розумів, що потрібно їхати з рідними в центр міста, де є бомбосховища. До кінця березня ми були в Маріуполі.

Я був учасником АТО, а тому розумів, що довго переховуватись не зможу. Тож вирішив евакуюватися разом із дружиною, дітьми та батьками. До речі, саме моє заняття бджільництвом і допомогло врятуватись, адже ми їхали лісом, дорогою, якою я колись возив бджіл. Ми дивом виїхали трьома машинами й дісталися Токмака, де довелося кілька днів ночувати просто в полі. Пізніше нам вдалося вирватися до Запоріжжя. 

Вже звідти на запрошення друга ми переїхали до Хмельницького та практично одразу почали волонтерити. Так разом із командою громадської організації «Заходи» ми збудували реабілітаційний табір для переселенців в селі Мартинківці на Хмельниччині. А ще возимо гуманітарну допомогу до найнебезпечніших районів сходу. Напередодні цієї розмови якраз повернулися із Сіверська, що неподалік Бахмута.

Вперше подався на грант – і переміг

Моя участь у грантому конкурсі – це те, що можна впевнено назвати випадковістю. Я хотів відновити бджільництво, проте не мав жодного досвіду роботи з таким форматом підтримки, а тому й не дуже вірив у це. Навіть не пам’ятаю, хто зі знайомих підказав, що можна податися на грант від Українського ветеранського фонду.

Оскільки бджільництво мені вже добре знайоме, труднощів із написанням заявки не було. Щоправда, її друкувала дружина, адже я був у дорозі з волонтерською допомогою, тож надиктовував усе через голосві повідомлення. Так ми разом склали заявку, надіслали її та успішно про це забули. 

Коли мені зателефонували з УВФ, я спочатку навіть не зрозумів, чого від мене хочуть. Виявилося, що знайшли всього одну помилку в бізнес-плані, тож я її миттю виправив. Через деякий час дружина дізналася, що я став переможцем конкурсу «Варто» від Українського ветеранського фонду.

Гадаю, аби отримати грант, насамперед, потрібно мати сильне бажання. Слід приділити цьому чимало часу і, звісно, мати потужну мотивацію. Також треба добре розумітися в сфері та знати специфіку свого майбутнього бізнесу. А ще не завадить трохи фортуни, аби довести справу до кінця.

Від знищеного хобі – до промислової пасіки

Зараз мій бізнес перебуває на стадії підготовки. Протягом зими я планую закупити та підготувати все необхідне, облаштувати вулики та розвести бджіл. Десь всередині мене триває внутрішня боротьба щодо того, яку породу бджіл розводити – «українську степову» чи «карпатську». Яка з них краща – це постійна тема для дискусій серед пасічників.

У промисловій пасіці має бути понад 500 вуликів, а також наймані працівники, адже йдеться про чималий об’єм меду і, відповідно, роботи. Пасіку планую розмістити на базі реабілітаційного центру в Мартинківцях. Також хочу розвивати апітерапію – лікувальний сон на вуликах. 

Новітні технології для українських пасік

Планую розвивати свою пасіку за сучасною ІР-технологією. Що це означає? У вулики встановлюють датчики температури, вологи, звуку, а також кількісного переліку бджіл та їхньої ваги. Далі через додаток я можу віддалено відслідковувати, де підвищена волога і в якому вулику потрібно покращити ситуацію. Крім того, можна відслідковувати гучність звуків, тож я розумітиму, коли щось піде не так, адже бджоли при стресі сильно гудуть. 

Це дуже корисна технологія, яка допомагає бджоляру контролювати ситуацію на відстані. Адже якщо бджоли носять мед та всі процеси відбуваються поетапно, їм не варто заважати і лізти туди передчасно. Якщо ж є якась проблема – потрібно над нею попрацювати, аби покращити медозбір та життя бджілок. Також за цією технологією я зможу відслідковувати, наскільки сильною та працьовитою є бджолосім’я. Тобто за допомогою віддаленого формату можна відстежувати всі необхідні процеси. 

Мед із кожної партії – у лабораторію

Щоб розпізнати натуральний мед, існує тисяча і один спосіб. Найкраще купляти мед в пасічника, якого ви знаєте особисто та якому довіряєте. Також варто враховувати консистенцію, мед має стікати плавн, а не як вода. На жаль, є недобросовісні бджолярі, які обробляють вулики пестицидами та хімією. Звісно, це впливає на якість та користь меду. 

А ще багато залежить від місцевості, де розташована пасіка. У мене колись був скандал із фермером, який обробляв поля поблизу села хімією. Через таке бджоли хворіють, шкідливі речовини потрапляють в мед, а звідти – в наш організм. Тому з кожної нової партії я відправляв мед до Києва на лабораторне дослідження, аби перевірити, чи немає якихось порушень. Багато знайомих брали в мене мед для дітей, тому я не хотів брати відповідальність за поганий або неякісний продукт. 

У мене ніколи не було мети наживитись на цій справі, я відповідаю за якість меду з моєї пасіки. Своїх бджіл взимку навіть не годував цукром, виключно мед або ж мед, розбавлений водою. Власне, у бджільництві дуже багато залежить від пасічника та його ставлення до своєї справи.

Україна має шанси стати світовим лідером у виробництві меду

Впевнений, що створення промислової пасіки буде дуже корисним для економічного розвитку нашої країни. Тим паче, що Україна входить до п’ятірки світових лідерів з виробництва та експорту меду. 

У нас дуже багато бджолярів, медоносів і взагалі є все, щоб ми могли розвивати цю сферу і стати абсолютними лідерами серед виробників та експортерів меду в світі. Я був у багатьох європейських країнах і можу сказати, що нам є, чому повчитись, але ще більше європейці можуть повчитись у нас. Адже у нас дуже працьовиті люди і є перспектива розвитку в будь-якій сфері. Для цього тільки потрібні бажання, політична воля влади, яка сприятиме розвитку бізнесу і, звісно, мир.

Зараз найбільше я мрію про повернення в рідний Маріуполь. Вірю, що ми переможемо й повернемо всі наші території. Хочу, аби все було як раніше. Але тепер ми точно станемо більш згуртованою та загартованою нацією.