Суспільство
Я – резервістка тероборони, і це не страшно. Як волонтерка Марта Юзьків тренується захищати Київ
У квітні 2021 року, під час чергової ескалації на українському кордоні, волонтерка Марта Юзьків вирішила підписати контракт та стати резервісткою територіальної оборони Києва. Відтоді жінка щосуботи тренується разом із однодумцями та відвідує стрілецькі збори. Каже, це рішення допомогло знизити рівень тривожності. Адже краще готуватися, ніж панікувати. Про підписання контракту з ЗСУ, добровільні вишколи та готовність давати відсіч окупантам Марта розповіла під час стріму з командою ШоТам.
Марта Юзьків
резервістка 130-го батальйону тероборони Києва
волонтерка, учасниця Революції Гідності
Погуглила, пішла і підписала контракт
У мене вже доволі довгий період участі у формуванні громадянського суспільства. Усе почалося задовго до Євромайдану. Я була учасницею Революції на граніті й усіх перших мітингів за українську незалежність ще до розвалу «союзу».
Після Майдану, мабуть, для всіх нас початок війни був шоком. Це здавалося чимось сюрреалістичним для всього населення. Але, на жаль, сталося, як є. Напевно, якби ми на той момент мали цю інформацію та підготовку, яку маємо сьогодні, ситуація могла розгорнутися зовсім інакше. Але добре, що ми зробили певні висновки й вступаємо у новий критичний період більш готовими.
З початком війни я переорієнтувалася на волонтерську допомогу. Здебільшого обмежувалася грошовою допомогою, робила щось на місці. Наприклад, допомагала в госпіталі, спілкувалася з пораненими, приносила якісь медикаменти та домашні обіди. Та я захоплююсь волонтерами, які продовжують бути такими ж активними, як у 2014 році.
Я вирішила змінити свою діяльність, коли прочитала статтю «Партизани для Путіна. Хто і як захищатиме Київ у разі повномасштабного вторгнення Росії». Там йшлося про формування в Києві загону територіальної оборони. Це змусило мене погуглити. Інформації було вкрай мало, та я доволі швидко вийшла на Солом’янський територіальний центр комплектування. І підписала контракт.
У нас є 12 завдань, та головне – діяти на місці
Територіальна оборона – це підрозділ ЗСУ, який має 12 основних завдань. Якщо пояснювати на пальцях, це допомога розгортанню регулярних частин ЗСУ за місцем нашого батальйону, охорона та оборона цивільних об’єктів, допомога цивільному населенню й інформаційна підготовка. Ключове – діяти в тому місці, яке ти знаєш територіально, де ти знайомий з іншими людьми та можеш швидко зоорієнтуватися.
Слід відрізняти кадрових військових від резервістів. Кадрове ядро становить кістяк та працює в Збройних силах України за підписаним контрактом. А резервісти підписують контракт і продовжують звичайне життя, відвідують цивільну роботу. Є певні стрілецькі дні, як правило, обов’язкові для відвідування. Та збори, що відбуваються раз на 2-3 роки. І цим обмежується завдання резервіста в мирний час.
Так, ми – частина ЗСУ, але існує різниця між контрактом на службу в резерві і в регулярних військах. Ми служимо в резерві, тобто не отримуємо заробітну плану, крім компенсації за дні, коли нас викликають на збори. Але цей контракт не зобов’язує нікого щодня приходити на роботу до ЗСУ.
Для рядового складу контракт підписується на три роки, для офіцерського – на п’ять. Прив’язка до місця реєстрації не є обов’язковою. Достатньо просто надати довідку з роботи, що ви проживаєте й працюєте в цьому місці. І цього буде достатньо, аби підписати контракт. До речі, його можна розірвати раніше – за згодою сторін чи, наприклад, у разі переїзду до іншого міста. Нічого критичного. Усе вирішується в звичайному порядку, як і на будь-якій іншій роботі.
З документами та комісією можна впоратися за два дні
Для підписання контракту про службу в теробороні слід підготувати:
- заяву про бажання добровільно вступити на службу в територіальному резерві;
- висновок військово-лікарської комісії;
- копії всіх сторінок паспорта громадянина України;
- копію ідентифікаційного коду;
- копії свідоцтв про укладання шлюбу та народження дітей (за наявності);
- характеристику з місця роботи/навчання;
- копії документів про освіту;
- кольорову фотокартку розміром 9х12 см.
Насправді зібрати всі ці документи – не так складно, адже більшість із них, як правило, є в наявності. До проходження комісії також варто здати загальний аналіз крові, сечі, ЕКГ та зробити флюорографію. Із цим ти приходиш до військкомату.
Сьогодні процес максимально простий, працює єдина гаряча лінія, де з легкістю зорієнтують, куди вам швидше та ближче звернутися. Зателефонував, зібрав документи і прибуваєш на місце. Як правило, це центр комплектування. Там проходиш співбесіду з начальником штабу, військово-лікарську комісію та чекаєш на рішення.
У мене все це зайняло два дні – декілька годин щодня. І це при тому, що треба було донести певні документи, яких мені бракувало. Так, бувають виключення, коли пункти комплектування перевантажені, або вимагають занадто багато довідок. Та насправді, принаймні в Києві, максимально упростили процес. Навіть є можливість спочатку пройти співбесіду з рекрутером, підписати контракт, а вже потім пройти до кінця медичну комісію.
Тренуємося більше, аніж передбачає закон
Ми збираємося щосуботи в рамках тренування громадської організації. Тобто є єдині стрілецькі дні, що визначаються центром комплектування. Вони доводяться до відома всього складу, на них присутність узгоджується та підтверджується. А наші вишколи – це ініціатива нашого командування, нас особисто та інструкторів, які проводять навчання.
Звичайно, сьогодні чим більше вишколів – тим краще. І не лише від територіальної оборони, а й з тактичної медицини, стрільби тощо. Це те, чим ми можемо пришвидшити нашу підготовку. Звичайна підготовка військовослужбовця строкової служби триває три місяці. У нас немає цього часу, тому потрібно якось пришвидшуватися.
Ми створили громадську організацію та запрошуємо людей, які ще не підписали контракт. Виділяємо окрему групу для новачків. Просто в разі надзвичайної ситуації ці люди будуть навчені, але перебуватимуть поза системою. Звісно, простіше бути з контрактом. Та він для тих, хто визначився та готовий стати на захист. Підписання просто прискорює розуміння: що, де і як. Тобі не потрібно бігати військкоматом та шукати свою особову справи. Ти готовий до дзвінка командира. Але нічого не заважає пройти вишкіл без підписання.
Тренуємося з дерев’яними макетами, і це нормально
Справжню зброю нам видають лише на офіційних стрілецьких днях. На решті вишколів ми використовуємо дерев’яні макети. Адже для того, аби тренуватися, потрібно щось відчувати в руках. Так, можливо, дерев’яний автомат – це не найкраща альтернатива. Але видати справжню зброю на тренування нам не можуть.
Дерев’яні макети – це нормально, а головне – безпечно для людей, які не вміють поводитися зі зброєю. Із цією «зброєю» ми відпрацьовуємо базові навички – як рухатися, присідати, падати, підніматися тощо. Усе це треба вивчити та відпрацювати до автоматизму. І для цього вистачить макету. А коли буде спрацьовувати м’язова пам’ять і ти рухатимешся правильно, прилаштуватися до справжньої зброї буде легко.
Я не можу казати про всі міста та батальйони, але нам видали всю форму – зимовий та літній комплекти. Та зрештою її вартість не є високою, а до підписання контракту чи навіть до зборів тренуватися можна й у своєму зручному одязі.
Ми знаємо, як діяти в разі надзвичайної ситуації
Якщо трапиться надзвичайна ситуація, у нас буде рішення командира, згідно з яким ми прибудемо на вказане місце і будемо виконувати поставлені задачі. Тобто ми будемо попереджені. А раптом не буде зв’язку – ми чітко знаємо, протягом якого часу маємо з’явитися на пункт постійної дислокації.
Ми знаємо, хто як пересувається, кого ми можемо підібрати по дорозі. Звісно, краще до цього буде підготовленими заздалегідь.
Тероборона – це родина однодумців
Насправді, територіальна оборона – це про можливість цивільних людей об’єднатися та діяти єдиним фронтом. Коли я лише підписала контракт, нас було трохи менше. Але відчуття, що ти прийшов у родину однодумців, – воно не полишає й донині.
Це люди, які мотивовані, самостійні й прийняли це рішення без якогось впливу. Та попри певну видиму свободу, всі свідомі того, що ми – частина Збройних сил. Суботні тренування – це суботні тренування, але ми всі – в армії. Тому дотримуємося дисципліни й розуміємо, що в разі чого слова сержанта, навіть якщо він вдвічі молодший, будуть для нас головними.
У нашому батальйоні приблизно 10% – це жінки. Точно порахувати складно, адже серед нас є ті, хто навчається на офіцерських курсах, і їхні навички не потребують щосуботнього відпрацювання. Протягом останніх місяців кількість жінок зростає.
Зараз я навіть чекаю на чергову суботу, хоча ми й повторюємо ті самі завдання. Утім та, якою я прийшла до лав тероборони в квітні, і я сьогодні – це велика різниця. Зросла фізична підготовка, стало легше витримувати тренування. Так, ввечері суботи ти відчуваєш втому, але сил, скажімо, на приготування вечері – вистачає. Немає нічого такого, чого «неможливо пережити». Дійсно, це забирає один вихідний день. Але таке у нас зараз життя.
Участь у теробороні зменшує рівень тривожності
Твоя приналежність до організованого формування різко знімає тривожність. Жити в постійному відчутті стресу – доволі проблемно. А коли ти вже щось зробив, і знаєш, який у тебе буде план, це дозволяє рухатися далі. Продовжувати нормальне життя з усвідомленням, що ти готовий до будь-якої ситуації.
Думаю, зараз усім тривожно, якось неприємно жити в такому відчутті. Звісно, страшно, бо ми не знаємо, чого очікувати. Та з нами все буде добре. Просто краще знати, з чого почати. Готуватися замість того, аби панікувати.
На обкладинці використано фото Стаса Козлюка / Новинарня
Суспільство
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Суспільство
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Коментарі