Ліза Солодка, засновниця бренду одягу LiSolodka, виїхала з родиною з Маріуполя 24 лютого, залишивши дім, бізнес і все своє минуле життя. Через кілька місяців дівчина взялася відновлювати діяльність свого бренду з нуля вже в Мукачеві.
А посприяли цьому її клієнтки, які також виїхали з Маріуполя з одним рюкзаком і хотіли замовити одяг LiSolodka як щось рідне. Ліза розповіла ШоТам, як це – в одну мить втратити майже все й розпочати спочатку.
Втілила давню мрію про бренд під час декрету
Створення власного бренду було мрією всього життя. Я завжди цікавилася модою, працювала стилісткою. Часто замислювалася про те, що було б добре зробити такий одяг, який могла б носити я сама та інші, щоб він був якісним і трендовим. Коли в мене народилася донька, я пішла в декретну відпустку, у мене з’явилося більше вільного часу. Влітку 2019 року я вирішила, що час спробувати втілити свою давню мрію.
Це була цілковита авантюра, тому що в мене не було великої фінансової підтримки та чіткого плану, що саме робити. Я просто хотіла спробувати щось відшити. Знайшла дівчину, яка вміла це робити, і запитала, що вона може пошити з актуальних моделей. Так у нас вийшов лляний літній костюм: топ і шорти. Ми підготували дуже маленьку партію з п’яти одиниць. Вирішили, що якщо продасться – супер, якщо ні – самі будемо носити. Мій стартовий капітал складав 1 тис. грн, на які я купила тканину, зробила паковання та заплатила дівчині за працю.
Тоді в інстаграмі в мене була невелика аудиторія, приблизно 3 тис. підписників, але дуже тепла. Тому коли я написала про те, що хочу спробувати запустити власний бренд, мої костюми не тільки одразу розкупили, а в мене ще й набралася купа передзамовлень. За освітою я філологиня німецької та англійської мов, навчалася у виші з людьми, які потім виїхали за кордон. Саме тому багато замовлень поїхали до моїх знайомих із США, Швейцарії, Швеції, Німеччини та Кіпру. Уже після цього я зрозуміла, що можна продовжувати справу, щось планувати та поступово збільшувати виробництво в міру сил.
Одяг, який може пережити навіть бомбардування
В основу LiSolodka я закладала насамперед якість, актуальність і базовість моделей. Пам’ятаю, бувало, що в магазині мені наче й подобається річ, однак береш її в руки й розумієш, що десь нитки стирчать. Класна модель, але тканина – на одне прання. Для мене було важливо, щоб я сама могла носити одяг, який створюю, щоб він мені подобався, щоб його не соромно було пошити для близьких людей.
Я дуже пишаюся тим, що родина та друзі носять одяг мого бренду, до того ж не один сезон. Коли більшість клієнтів виїхали з блокади Маріуполя, ми отримали дуже багато відгуків. Люди писали, що наш костюм, який пережив бомбардування, виявився набагато кращим, ніж той, що висів на вішаку в магазинах певних брендів.
Я багато років пропрацювала стилісткою та допомагала людям з підбором гардероба. Розумію, що немає нічого кращого, ніж базова й одночасно трендова річ, яку можна скомпонувати з великою кількістю інших виробів. Коли мої клієнтки виїжджали з Маріуполя, багато з них писали, що забрали 80 % одягу, придбаного у нас. Це були тільники, спортивні костюми, худі, сорочки, сукні, майки та гольфи. Ці речі виявилися однаково актуальними для багатьох дівчат, незалежно від їхнього способу життя.
Ніч довга, а ранок ранній
Спочатку команда бренду складалася з двох людей: мене та однієї швачки. Коли обсяги почали збільшуватися, до нас долучилися ще кілька дівчат. Вони спочатку шили кожна у себе вдома, а потім ми почали співпрацювати з виробництвом, яке було в Маріуполі. Одна дівчина займалася виключно трикотажем і шила худі та джогери, друга – сукнями в білизняному стилі та складними тканинами на кшталт сатину. Ми співпрацювали з хлопцями, які робили вишивку на одязі. У нас були добре налагоджені процеси та міцна команда.
Я завжди пишалася нашими дівчатами й тим, як вони працюють. Бували випадки, коли на митниці затримували тканину, ми її отримували пізно, накопичилася велика кількість замовлень, терміни підтискали. У такі моменти одна моя швачка завжди говорила: «Лізо, чого ти переживаєш? Ніч довга, а ранок ранній». І бралася за роботу, щоб усе встигнути. Так працювала вся команда. Наші клієнти знали, що ми завжди знайдемо вихід із ситуації, якщо щось терміново потрібно.
У нас можна було придбати як готову річ, так і пошити на замовлення. Одяг, який був у наявності, зазвичай дуже швидко продавався. Дівчата робили партію – і за день вона розходилася. Однак ми часто підганяли речі під наших клієнток: комусь потрібно було додати довжину, комусь – прибрати шнурочок тощо. Якщо є можливість підкорегувати виріб під себе, чому б цим не скористатися?
З офісу забрала тільки праску та пакувальні коробки
24 лютого ми прокинулися від вибухів, як і вся Україна. Однак для Маріуполя це не була новина, тому що війна триває вже вісім років. Ми вже бачили її та чули. Я запитала чоловіка: «Що там, знову стріляють?». Він відповів, що почалася повномасштабна війна – Росія вторглася на територію України.
Вранці ми залишилися вдома, я не повела доньку в дитячий садок і написала клієнтам, щоб у той день не приходили за замовленням. Потрібно було зрозуміти, що відбувається, і вирішити, що робити. Наш офіс був закритий, на виробництво хтось із дівчат вийшов, хтось – ні, це вже залежало від них самих. Поступово ставало дедалі неспокійніше: лівий берег Маріуполя вже дуже сильно обстрілювали, зокрема влучили в школу та житловий будинок. Ми вирішили виїхати на декілька днів.
Свій рюкзак я збирала на автоматі. Забрала із собою сорочку з пишним рукавом – одну з новинок бренду. Потім думала: «Навіщо вона мені потрібна? Краще б теплий светр взяла». Заїхала в офіс – мені навіть на думку не спало забрати замовлення для клієнтів. У нас якраз була в наявності велика партія, частково все було спаковано. Мені здавалося, що коли я поїду, то дівчата зможуть забрати замовлення чи надіслати їх «Новою поштою». Усе, що я взяла з офісу, – це праску та 130 пакувальних коробок у розібраному вигляді. Чоловік запитав: «Навіщо нам вони?». Я не могла пояснити, логіки в цьому не було, тільки паніка.
«Лізо, я жива, з тканинами все добре»
Першого ж дня нового етапу війни ми виїхали спочатку до Нікополя, потім – на Захід України, до друзів, які нас чекали там. Згодом ми перебазувалися до Мукачева, тому що офіс чоловіка переїхав саме туди. Наразі ми тут, і поки що лячно загадувати, що буде далі.
З усієї команди бренду виїхали тільки я та дівчина-контентмейкерка. Вона нині перебуває в Ірландії. Решта дівчат залишилися в Маріуполі, як і 90 % наших знайомих. З початку блокади зв’язку з ними не було взагалі. Приблизно в квітні вони почали потроху виходити на зв’язок. Першою фразою однієї з наших швачок було: «Лізо, я жива, з тканинами все добре». Навіть у цій ситуації вона думала про нашу справу. Через декілька днів я побачила в новинах, що мій офіс згорів. Тоді зрозуміла, що від мого бізнесу залишилися тільки сторінка в інстаграмі та 130 коробок.
До 24 лютого у мене було абсолютно все, що я хотіла. Мій бренд розвивався, на літо планувалося відкриття нашого повномасштабного виробництва та залучення більшої кількості спеціалістів. 2022 рік мав бути успішним: ми оптимізували продаж, запустили корпоративний одяг, отримали великі гуртові замовлення для мереж, почав працювати сайт. І в одну мить я це все втратила.
Не маю морального права здатися
Коли ми поселилися в Мукачеві, у мене не було думки, що ось зараз я буду підіймати все з колін. Було морально дуже важко, коли зник зв’язок з Маріуполем. Коли у тебе в інстаграмі з 2 тис. щоденних переглядів залишається 300, ти розумієш, що ці 1700 або мертві, або ховаються по підвалах. Однак мої клієнти поступово почали виходити на зв’язок. Вони писали: «Я виїхала. Дякую, ваш костюм мене просто врятував, я в ньому бігла під обстрілами по полях», «Я не захворіла в холодному підвалі, бо мені було тепло у вашій пуховій куртці». Одна дівчина розповіла, що вибігла з дому, коли туди прилетів снаряд. Її будинок і машина знищені. Вона встигла вхопити лише документи й нашу сорочку з пишним рукавом, бо дуже її любила.
Клієнтки не просто писали слова вдячності, а й запитували, чи можна замовити ще. Вони виїжджали з невеликою кількістю речей і говорили, що хочуть замовити щось своє, рідне, а не купувати у звичайному магазині. Мене це зворушило, я відчула відповідальність перед людьми. Зрозуміла, що не маю морального права просто сісти та сказати: «Ну, дівчата, якось не вийшло». Я почала шукати способи відновити свою роботу. Багато місцевих надавали контакти людей, які могли б мені допомогти. Так я знайшла дівчат, які нині займаються нашим виробництвом.
Я вважаю, що маю обов’язки перед клієнтками та всією країною. Не час розпускати соплі та скаржитися, як нам важко. Важко всім, особливо тим, хто на передовій. До того ж прекрасно розумію, що війна залишає великий відбиток на нашу економіку. Тому треба зібратися та працювати. Я вже колись починала з нуля, тож розумію, що це таке. Проте морально це дуже важко. Особливо коли розумієш, що можеш знайти гарних спеціалістів, але вони не замінять тобі твоїх дівчат.
Що можна купити від LiSolodka просто зараз
Те, що нині є в доступі в інстаграмі, – це моделі з минулого року. Ми їх пропрацьовували заздалегідь, щоб запустити на літо 2022. Наприклад, муслінову сукню. Минулого року, наприкінці серпня, ми відшили одну модель і показали підписницям, щоб порадитися щодо неї. І вона викликала фурор. Я навіть не могла уявити, що у вересні комусь буде потрібна літня сукня, адже зазвичай у цей період усі починають замовляти прогулянкові костюми. Вона стала справжнім бестселером.
Багато з тих, хто виїхали зі своїх міст, почали запитувати, чи можна цього року відшити муслінову сукню, бо «моя згоріла, а я дуже хочу її». Одна дівчина написала мені: «Лізо, я не знаю, якими правдами-неправдами ви будете її шити, але зробіть її, будь ласка, у такому самому кольорі. Після весільної сукні це моя найулюбленіша з тих, що в мене взагалі колись були».
Я прекрасно розумію, що ціни ростуть і грошей не так багато. Не хочеться купувати річ, яку одягнеш тільки один раз, навпаки – бажаєш придбати щось таке, що будеш часто носити, воно довго служитиме та круто комбінуватиметься з іншим одягом. Тому ми випустили муслінові костюми, що складаються із сорочки та шортів. У цій сорочці влітку не спекотно, її можна носити як окремо, так і накинути поверх сукні. Шорти добре поєднуються з тільником, футболкою та навіть светром – варіантів для міксування безліч. Нині у нас на черзі мусліновий костюм з топом і широкими штанами, а ще тільники – це топ продажів протягом останнього року.
Те, що робиш сьогодні, комусь може допомогти завтра
Ще кілька місяців тому я була людиною, яка не розуміла, що робити взагалі. Моя історія – як білий аркуш. Того, що було вчора, уже немає, а що завтра – ніхто не знає. Однак я переконана: якщо у тебе є дві руки, дві ноги та можливість щось зробити, то треба починати. Рюмсати та скиглити, розповідаючи, як усе погано, – не варіант. Коли у країні триває війна, погано всім.
Потрібно працювати, тому що те, що робиш сьогодні, завтра комусь допоможе, до того ж набагато більше, ніж ти собі уявляєш. Твої додаткові зусилля можуть навіть комусь врятувати життя. Ми не маємо права здаватися. Це наше ДНК нації та суть кожного українця. І це нікому не під силу прибрати або переписати.
У травні в Києві відбудеться перший феміністичний кінофестиваль “Гаккебуш”, на якому будуть демонструватися фільми, створені жінками. Крім показів фільмів, у програмі передбачені зустрічі з авторськими стрічками та лекціями.
Організатори зазначають, що мета фестивалю феміністичного кіно “Гаккебуш” – надихнути українських режисерок та операторок, що тільки розпочинають свій шлях у кіноіндустрії. Вони прагнуть допомогти їм бути відважними у своїй творчості та знаходити аудиторію, яка їх почує.
Головною метою є створення платформи для нетворкінгу та формування спільноти для постійного творчого процесу.
Події відбуватимуться 11 та 12 травня у Будинку кіно.
У програмі фестивалю буде представлено 10 короткометражних фільмів. Крім цього, існує можливість подати заявку на показ ігрового або документального короткометражного фільму, проте це можна зробити лише до 30 квітня.
Фільми можуть брати участь у фестивалі, навіть якщо вже мали національну прем’єру, але вони не повинні бути вільно доступними в інтернеті або розміщені на стримінгових платформах.
Умови участі:
жінка є режисеркою та/або операторкою та/або головною героїнею фільму;
тривалість не перевищує 30 хвилин;
знято після 1 січня 2022 року.
Фестиваль організовує кіноорганізація “Гаккебуш” за підтримки Національної спілки кінематографістів України й Projector Foundation.
Нагадаємо, що Нацбанк випустив монету до роковин Чорнобильської трагедії.
Також ми повідомляли, що в Польщі в прокат вийде український фільм “Я, Побєда і Берлін”.
ProFashion-бібліотеку запустили у Львові на базі муніципальної бібліотеки. Тут облаштували безкоштовну фотостудію, майстерню для шиття і бібліотеку з літературою про кравецьку майстерність, історію костюму та моди.
У відновленій бібліотечній філії у Львові створено зони для читання та роботи, організовуються творчі майстер-класи та захопливі зустрічі, проводяться освітні лекції та дискусії на тему моди. Додатково у всіх створені зони для навчання та відпочинку мешканців, а також внутрішньо переселених українців.
фото: Львівська міська рада
У бібліотеці ProFashion працює швейний коворкінг, де можна пройти курси кравецької майстерності та вивчити навички шиття та перешивання речей, а також є фотостудія з необхідним обладнанням. Особливо увага приділяється дітям: в кімнаті є окрема дитяча кімната та багато цікавої дитячої літератури.
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Чому ми його робимо?
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Кухні 70-х років, електричні плити та смажена їжа для дітей. Ще нещодавно такою була реальність шкіл та дитячих садочків Локачинської громади, що у Волинській області. Батьки скаржилися на якість їжі для школярів, а керівники навчальних закладів не могли самостійно забезпечити кухарів сучасним обладнанням.
Керівництво ліцеїв та міська влада Локачинської громади зуміли оновити стару систему харчування — відреставрували занедбані харчоблоки і опанували сучасне обладнання. Розповідаємо у ШоТам, як їм це вдалося.
Будівля та харчоблок 1973 року
Старозагорівський ліцей — другий за кількістю учнів у Локачинській громаді. В ньому навчається 150 дітей. Ще минулого року батьки школярів регулярно писали клопотання директору ліцею і міській раді зі скаргами на шкільне харчування, розповідає керівник ліцею Ігор Яцюк.
«Раніше була стара плита, то на ній особливо нічого не зготуєш. У нас провели загальношкільні батьківські збори, де виносилося питання покращення та урізноманітнення харчування для дітей. Дирекція зайнялася», — розповідає мама двох учнівСтарозагорівського ліцею Ірина Загірська.
«Були претензії, як від батьків, так і від служби, яка займається санітарними умовами харчоблоків. Окрім електроплити, іншого обладнання для приготування їжі для дітей в ліцеї не було. Так ми почали цікавитися іншою технікою», — додає Ігор Яцюк
Так керівництво ліцею звернулося до Локачинської селищної ради та управління гуманітарної політики.
Електрична плита у Старозагорівському ліцеї. Фото надав Ігор Яцюк
Перемогли у відборі та вирішили реформувати харчування
У 2021-му році змінилася також законодавча база, яка стосується стандарту харчування дітей у школах та садочках. Заступник селищного голови Локачинської громади Тарас Хом’як пояснив: зміна у законі зобов’язала громади забезпечити школярам здорове харчування, але з електричною плитою та без пароконвектомата — зробити це було, як мінімум, складно. Адже цей прилад поєднує у собі пароварку та конвектомат, з його допомогою можна швидко та корисно готувати перші страви, овочі, м’ясо, рибу, хліб та навіть солодощі.
Тож місцева влада взялася за реформу харчування. Аби отримати фінансування, громада взяла участь у проєкті, який відбирав для себе перших громад-партнерів в Україні та стала однієї з десяти громад, які зуміли виграти у відборі.
«Проєкт USAID «ГОВЕРЛА» запропонував кожній громаді першочерговий мініпроєкт, який дозволяв би вирішити нагальні місцеві потреби. Звичайно, ми скористалися такою можливістю та запропонували придбати та встановити пароконвектомати в харчоблоках», — розповідає Тарас Хом’як.
Змінам завадила повномасштабна війна
Керівництво навчальних закладів розуміло: поставити нові та сучасні пароконвектомати у старі харчоблоки — ідея не з найкращих. Тож разом з селищною радою створили проєкт, де вирішили зробити також капітальний ремонт у шкільній кухні та їдальні.
«Ремонт харчоблока у Старозагорівському ліцеї запланували на початок 2022 року. Втім, здійснити план, на жаль, не вдалося. Адже саме в той час розпочалося повномасштабне вторгнення і кошти, які виділила місцева влада перерозподілила на допомогу Силам оборони», — розповідає керівник ліцею.
Відтак ремонт, та й сам проєкт, довелося відтермінувати до наступного року. І вже у 2023-му кухарі Локачинської громади опановували нові пароконвектомати у відремонтованих та відреставрованих харчоблоках.
Пароконвектомат у Старозагорівському ліцеї. Фото надав Ігор Яцюк.
Тепер діти споживають здорову їжу змалечку
Ремонти у харчоблоках вдалося завершити у максимально швидкі терміни. Команда підрядників працювала мало не безвихідних, щоби трохи більше ніж за місяць, навчальні заклади могли знову годувати своїх учнів.
Спершу пароконвектомати спробували у двох найбільших ліцеях, де загалом навчається понад 700 школярів. Тарас Хом’як пояснює: насамперед, хотіли переконатися, що кухарі зможуть працювати з сучасними приладами та підлаштуються під робочий темп. Втім, все вдалося одразу, тож пароконвектомати встановили у ще одному ліцеї та у дошкільних навчальних закладах.
«Ми хотіли, щоби діти почали звикати до нового та здорового харчування з дитинства у садочку», — розповідає заступник селищного голови Локачинської громади.
Відремонтована їдальня Старозагорівського ліцею. Фото надав Ігор Яцюк.
Оновили кухню — зникли скарги
Проєкт USAID «ГОВЕРЛА» забезпечив навчальні заклади Локачинської громади не лише пароконвектоматами: йдеться й про холодильне та морозильне устаткування, про лінії роздачі (де, діти можуть набирати для себе їжу), і навіть меблі для їдальні.
З грудня 2023 року керівник Старозагорівського ліцею не отримав жодної скарги від батьків на оновлене харчування, яке тепер відповідає усім сучасним стандартам та вимогам. 95% учнів із задоволенням харчуються у шкільній їдальні. А кухарі справляються з навантаженням та годують дітей за новим меню.
«Тепер набагато різноманітніші страви готують, можна запікати, а не смажити на олії, як це було. Дітям подобається, а отже і мені подобається», — підсумовує мама двох учнівСтарозагорівського ліцею Ірина Загірська.
