Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Втратив руку, але не жагу до життя: як спортсмен після ДТП став тревел-блогером

Опубліковано

Одного ранку для харків’янина Владислава Хільченко все кардинально змінилось. Серйозне ДТП розділило його життя на до та після — перспективний 23-річний спортсмен залишився без лівої руки. Проте вже після аварії він вирішив не втрачати надію, а спробувати змінити життя на краще. 

Під час поїздки мандрівника на Південь України нам вдалось поспілкуватися. Чи відчуває Владислав особливе ставлення до себе в соціумі? Як вдалося знайти втіху після аварії? Чому вирішив стати блогером? Та чи вдається монетизувати канал на Youtube вже зараз — читайте в матеріалі.

Довідка. 17 червня 2016 року близько 10-ї ранку на дорозі Харків-Щербаківка сталася дорожньо-транспортна пригода. 23-річного велосипедиста Владислава Хільченко під час ранкового тренування збила машина. Він серйозно постраждав і залишився без лівої руки.

Владислав Хильченко, 

Владислав Хильченко, 

блогер та автор Youtube-каналу “Одной Правой”, який швидко розвивається. Чотири роки тому втратив руку через нещасний випадок. Працює в ІТ-індустрії, а у вільний час подорожує та знімає відео. Запустив Youtube у вересні 2019-го та вже має 38 тисяч органічних підписників. 

Раніше у мене не було хобі, окрім комп’ютерних ігор

Великим недоліком мого дитинства була відсутність хобі в шкільні часи. Як і всі, я грав у комп’ютерні ігри та навчався. Дуже шкодую, що не був серед найактивніших однолітків. Саме це вплинуло на моє подальше життя — як тільки з’явились можливості й кошти, почав займатися різними видами спорту. 

З 10-го класу почав грати у баскетбол й навіть грав за сбiрну унiвеститету. Час від часу грав у хокей та пляжний волейбол. Після університету почав захоплюватися американським футболом. Паралельно займався шосейним велоспортом й інколи плавав. 

Після ДТП довелося відмовитися від минулих захоплень

Я радий, що довелося відмовитися від комп’ютерних ігор. І хоча можна адаптуватися, але я вирішив, що це того не варте. В американський футбол я продовжував грати ще кілька сезонів після аварії. Навіть виходив в матчах, але витрати енергії та часу на тренування зовсім не пропорційні часу гри. Тому тимчасово вирішив завершити кар’єру.

Зараз у мене три головних хобі — сноубординг, подорожі та відеомонтаж. Спортом також займаюсь, але це зараз скоріше фізкультура, ніж серйозні результати чи змагання. Коли у мене з’явилися перші вільні гроші шість років тому, я нарешті поїхав в гори й зрозумів, що це моє. Відтоді готовий витрачати весь свій вільний час на сноуборд.

Іноді прошу провідника заправити мені подушку, а більше — нічим не відрізняюсь

Я не відчуваю особливого ставлення до себе в соціумі. Лише за кордоном кілька разів пропускали поза чергою й пояснювали це тим, що я маю таке право. Або ж іноді прошу провідників в поїзді заправити мені подушку в наволочку. Хоча трапляється, що люди позирають на мене. 

Напевно це залежить від того, що людина транслює і як себе почуває. Кожен отримує те, чого він хоче і я не вимагаю для себе іншого ставлення. 

В блогінг через сноубординг 

Завдяки сноуборду я почав подорожувати, а врешті-решт й знімати відео. Сноубординг в Україні — це одна велика тусовка. І коли починаєш кататися частіше, ніж один раз на рік — обростаєш величезною кількістю контактів. Але, на жаль, ця індустрія розвивається лише внаслідок ентузіазму окремих людей, які організовують тури. Наприклад, в цьому березні я їздив в Андорру, де у нас була компанія на 120 осіб. Звісно, в такій компанії за бажанням можна знайти однодумців.

Я хотів розповісти про подорожі —  так починався мій відеоблог

Протягом майже трьох років я детально описував свої подорожі в постах Instagram. А згодом зрозумів, що люди не дуже люблять читати великі тексти й спробувати зняти відео у форматі розповіді. Тому я у вересні минулого року вирішив накласти свої текстові роздуми на відео. 

Хочу бути корисним для тих, кому здаюсь цікавим оповідачем

 У блозі розповідаю про все, що мені цікаво: про подорожі, відеомонтаж і технічну складову фільмування, екіпіровку. Я розумію, що мені не стати найкрутішим тревел-блогером поряд з іншими. Але сподіваюся знайти категорію людей, яким буде цікаво послухати про ті місця, де мені вже вдалося побувати.

90% своїх відео я знімаю самостійно

Техніку для відео я купував протягом декількох років. Коли почав кататися на сноуборді, придбав GoPro, а потім — стабілізатор. Згодом докупив дзеркальну та бездзеркальну камери. А незабаром придбав дрон. З часом почав розуміти, яка техніка краща і планую потроху її оновлювати. Хоч це і дуже затратно, але зате інвестиція на довгий час.

Приблизно 90% відео в моїх роликах я знімаю сам. Але я часто подорожую в компанії й потім ми обмінюємося файлами. Наприклад, в компанії під час поїздки в Рачу на півночі Грузії назбиралося аж три дрони. Й ми домовилися скинути один одному знятий матеріал. Приблизно така ж історія була і в Карпатах.

На відео доводиться витрачати весь свій вільний час

Намагаюся робити так, щоб мені самому було цікаво подивитися. Можливо не до кінця все виходить, як хотілося б. Хоча намагаюся прикладати максимум зусиль. Тому коротенькі відео набагато легше збирати до купи й монтаж може зайняти тиждень. А відео від 20 хвилин вимагають дещо більше часу — аж до 2-3 тижнів.

Встиг відвідати не так багато країн, як би хотілось…

За шість років я встиг відвідати не так багато країн — близько 20. Перший мій виїзд був у 2013-му році. Пам’ятаю, як відкладав гроші на поїздку зі своєї зарплатні на першій роботі. Тоді ще не було безвізового режиму і лоукостів, а поїздка за кордон обходилася в копієчку. Цікаво, що половину тих країн, де я був, бачив лише взимку. 

Найбільше вразили — Лос-Анджелес, гори в Казахстані й Словенії та льодовик у Франції

Поки у мене був лише єдиний виїзд за океан і це був унікальний досвід. Під час відрядження на кілька тижнів я потрапив в Лос-Анджелес. Він неймовірно вразив своїми масштабами та можливостями. У цьому місті можна знайти хобі на будь-який смак. Напевно, після Нью-Йорка це центр світу.

Приємно здивували мене і гори Заілійського Алатау в Казахстані. В місті спека, а в горах справжня зима, мінусова температура й дуже багато снігу. Країна зовсім не туристична й тут не зустрінеш юрби туристів з фотоапаратами — це однозначно перевага. 

Що стосується Європи, то мені дуже сподобалася Словенії. Ця країна не дуже заїжджена та поки невідома. Я був там в серпні під час розпалу туристичного сезону в одному з кращих місць цієї країни на озері Бохінь. Проте не було жодних натовпів та черг. А коли піднявся на гору, там було зовсім порожньо. 

Не менше мене вразила поїздка на льодовик Мер-де-Глас у Франції. У перекладі з французької —  означає море льоду. І це найбільший льодовик країни. Коли спускаєшся сходами, можна помітити позначки, які вказують на глобальне потепління. Ще якихось 40 років тому цей льодовик був набагато більшим. Від цього стає трохи моторошно. Здається ніби жодних глобальних катастроф не сталося, але все одно льодовики тануть. Це видовище сумне й прекрасне одночасно. 

Бюджетно відпочити можна в Грузії, а дізнатися нове — в Берліні

Я рекомендую відвідати Грузію, адже вона бюджетна. І навіть в найбільш туристичних точках ціни набагато менші, ніж на українському курорті в Буковелі. При цьому невелика країна має весь спектр різноманіття — від моря до гір. Я був там навесні, коли внизу вже все цвіло, а високо в горах ще й досі була люта зима й сніг. Це доступне найближче закордоння, яке вражає своєю природою. 

А якщо відійти від гірської теми, то раджу відвідати Берлін. Однак не варто туди їхати за пам’ятками чи красивими видами. Берлін — це цікаві знайомства з людьми, найкраща в світі шаурма й цікаві непопсові місця.

В Україні багато красивих місць, але вони розкидані й важкодоступні…

Про туризм в Україні є дві кардинально протилежні думки: одні кажуть — в Україні так багато всього, а інші — у нас нічого дивитися. І обидві сторони мають рацію. У нас дійсно величезна кількість красивих місць, але вони розкидані по країні й важкодоступні. Тільки в Карпатах є скупчення цікавих пам’яток.

Нещодавно був на Лемурійських рожевих озерах, що на Півдні. Вони приголомшливі й аналогів у світі не так вже й багато — подібні є в Австралії й Мексиці. Але щоб дістатися до них по Україні, потрібно бути дійсно одержимим цією ідеєю. Ми з компанією вирішили, що їдемо туди знімати й ніяка погана дорога нас не зупинить. Але все ж це не найкращий варіант для приємної відпустки.

Проте я все ж рекомендую кожному почати подорожі зі своєю області. Поки в країні карантин хочу подивитися в Харківській області цікаві місця. Наприклад, унікальний навіть у світових масштабах об’єкт — Інститут іоносфери. Це величезний металевий радар, який побудований для вивчення іоносфери. Виглядає дуже масштабно: величезна тарілка за парканом, яку видно за багато метрів. Але знову ж таки там немає жодних екскурсій.

Також в моїй області є кілька цікавих замків, наприклад Шарівський замок 19-го століття, який зберігся ще з тих часів. Є декілька не дуже примітних місць, щоб їхати з іншого кінця країни. Якщо ж ви поблизу, то потрібно обов’язково відвідати Зміївські кручі й Кварцові кар’єри з білим піском.

І хоча в блозі не багато підписників, вже вдається співпрацювати з брендами

Нативні інтеграції та реклама на каналі вже були. Також я співпрацюю з українським представництвом бренду Oakley та його офіційним дистриб’ютором — магазином “Протест”. Деталі я, на жаль, не можу розповісти.

Монетизувати канал можна з будь-якої кількості фоловерів. Питання тільки в тому, хто готовий буде вкладати гроші. На самому Youtube також є партнерська програма, яка доступна з 1 000 підписників і певної кількості годин переглядів за останні 12 місяців. Але в країнах СНД це приносить не дуже багато грошей.

Зараз тревел-індустрія суттєво страждає…

Я чекаю на закінчення карантину. Зазвичай я маю думки та плани про подальші подорожі. Проте навіть в межах країни виникають форс-мажори. Наприклад. ми планували поїхати в Карпати, однак там сталися жахливі паводки. Тому я б не планував грандіозних подорожей цього року.

Суспільство

На Тернопільщині вперше в Україні видалили пухлину на серці

Опубліковано

Тернопільські медики вперше в Україні провели унікальну операцію – лікарі вийняли серце з грудної клітки, щоб видалити пухлину військовому. Операція тривала близько 13 годин. 

Про це повідомили у департаменті охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації.

Йдеться про саркому задньої стінки лівого передсердя методом аутотрансплантації. Допоки лікарі видаляли пухлину, життя пацієнта забезпечував апарат штучного кровообігу.

Пацієнт – 45-річний військовослужбовець. Він отримав поранення на фронті і пережив високу ампутацію ноги. Лікарі діагностували у нього важку мітральну недостатність.

Дивіться відео від ШоТам13 операцій і критичний стан: медики центру «Незламні» врятували капітана ЗСУ

Лікарі вивчали літературу, переглядали відео і досліджували інформацію, яка є наявна щодо цієї патології у закордонних джерелах. Та одночасно готували пацієнта до операції. 

«Щоб отримати доступ до пухлини, враховуючи її розмір і місце розташування, потрібно було провести експлантацію серця. Операція відбувалася у два етапи. Ми вийняли серце з грудної клітки пацієнта, видалили частини пухлини, які залишилися у грудній клітці, сформували нову задню стінку лівого передсердя з бичачого перикарду, вшивши в нього всі легеневі вени», — розповів подробиці кардіохірург.

Як розповів лікар, другий етап – це робота з серцем. Саркома вразила мітральний клапан серця і частину лівого передсердя, які були вражені саркомою, тому ми видалили їх. Після цього ми відновили геометрію лівого передсердя теж за допомогою бичачого перикарду та встановили новий мітральний клапан.

Зараз стан пацієнта задовільний – вже його виписали. Військовий перебуває у Києві з сім’єю. А також проходить реабілітацію та спецлікування.

Нагадаємо, на базі віварію Національного медичного університету імені О.О. Богомольця створено унікальну операційну, що здатна забезпечувати проведення тривалих хірургічних та ендоскопічних втручань під загальною анестезією.

Окрім того, упродовж 2023 року в Україні провели 585 органних трансплантацій.

Фото: Департамент охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації/фейсбук.

Читати далі

Суспільство

«Невидимі» травми війни: що це, як їх виявити й лікувати 

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Легку черепно-мозкову травму в Міністерстві охорони здоров’я (МОЗ) називають «автографом війни» через велику її поширеність. А ще таке поранення звуть «невидимим», адже зовні може бути зовсім непомітно, що з людиною щось не так. ШоТам розповідає, що це за травма, коли варто звертатися до лікарів і які методи лікування існують.

Що таке «невидима» травма

Це легка черепно-мозкова травма, струс головного мозку від дії мінно-вибухової хвилі. До струсу може додаватися ще й ураження слухового та вестибулярного апарату – це називають акубаротравмою.

Часто на позначення легких черепно-мозкових травм можна зустріти термін «контузія», але він некоректний. «Невидимою» таку травму називають через те, що її наслідки часто не можна помітити одразу – ззовні людина може здаватися абсолютно здоровою, адже видимих поранень немає. Але симптоми таки будуть:

  • головні болі;
  • дезорієнтованість;
  • погіршення пам’яті;
  • нудота;
  • запаморочення;
  • погіршення слуху/зору;
  • дзвін у вухах.

Лікарі радять не зволікати й одразу звертатися по допомогу, навіть якщо не всі симптоми зі списку проявилися. У МОЗ попереджають: струс головного мозку може мати віддалені наслідки – навіть якщо здається, що все гаразд, слабкість, головний біль, проблеми зі слухом і розлади пам’яті затримаються з пацієнтом надовго. 

Чому «невидимі» травми небезпечні

В Україні легкі черепно-мозкові травми можуть отримати як військові, так і цивільні, адже обстріли тривають не лише на лінії фронту, а й у прифронтових і тилових містах. Директорка Центру психічного здоровʼя та реабілітації «Лісова поляна» Ксенія Возніцина каже, що «невидима» травма має три групи наслідків:

  • фізіологічні: перепади тиску, головні болі, світлобоязнь, розлади сну;
  • когнітивні: розлади пам’яті, уваги, концентрації;
  • емоційно-поведінкові: агресивна поведінка, гнів, підвищене почуття справедливості, схильність до залежностей, до суїцидальної поведінки, депресії.

Ксенія впевнена, що наслідки таких травм можуть проявлятися навіть після закінчення війни, тому дуже важливо знати правильні підходи до лікування «невидимих» поранень.

«Наше завдання – говорити про правильні підходи до лікування та реабілітації таких травм, щоб ми могли унеможливити тривалі наслідки, які будуть турбувати людей. Розлади пам’яті, концентрації уваги, емоційні, поведінкові прояви – це завдання для втручання багатьох лікарів: сімейних, терапевтів, неврологів, психологів. Невидимість такої травми не означає її неважливість, тож треба бути уважними до такого виду мінно-вибухових травм», – наголошує Ксенія Возніцина.

Директорка Центру психічного здоровʼя та реабілітації «Лісова поляна» Ксенія Возніцина. Фото: ШоТам

Як лікувати «невидиму» травму

На початку лютого 2024 року в МОЗ визнали, що підходи до лікування легких черепно-мозкових травм застаріли, тож потрібно їх оновлювати. 

Поки триває робота над новими протоколами, фахівці можуть ознайомитися з клінічною настановою Міністерства у справах ветеранів США та Міністерства оборони США «Лікування та догляд за пацієнтами зі струсом мозку – легкою черепно-мозковою травмою» на сайті платформи ЦеОк від Veteran Hub.

Важливо звернутися по допомогу до сімейного лікаря одразу, як тільки помітили будь-які симптоми черепно-мозкової травми (які ми описали вище). Спеціаліст(-ка) має оцінити стан пацієнта(-ки) та призначити лікування. Проте якщо симптоми не зникають упродовж 1-3 місяців, варто проконсультуватися з іншими спеціалістами. Для усунення симптомів можуть зібрати міждисциплінарну команду. Які підгалузі можуть знадобитися в лікуванні:

  • аудіологія/вестибулярна терапія (спрямована на зменшення таких симптомів як шум у вухах, погіршення слуху та запаморочення);
  • оптометрія/офтальмологія (працює з порушеннями зору);
  • фізична терапія (допомагає відновлювати порушення ходи, зменшувати запаморочення, біль);
  • терапія мови та мовлення (допомагає при когнітивних порушеннях, відновленні  соціальної комунікації);
  • ерготерапія (використовується у разі зниження концентрації уваги, погіршення пам’яті);
  • психологія/нейропсихологія (спрямована на зміцнення психічного здоров’я, та вирішення поведінкових проблем).

Ксенія Возніцина зауважує, що в їхньому центрі якраз впроваджують ці клінічні настанови Міністерства у справах ветеранів США. Такий підхід включає немедикаментозні способи, фізичну реабілітацію, вестибулярні тренінги, роботу з психологами тощо. 

Серед основних методів лікування – терапевтичне дозвілля й групова психотерапія.

«Дуже важливою є соціалізація. Спілкування з фахівцями дає поштовх, щоб запрацювала нейропластичність (здатність мозку відновлюватися), а вона працює саме від соціалізації та фізичної активності, петанк, правильне харчування й активний відпочинок», – розповідає Ксенія Возніцина.

Фото від «Ти як?» – Всеукраїнської програми ментального здоров’я за ініціативою Олени Зеленської

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

Інклюзивні парки для дітей в Україні: як працюють та як створити у своїй громаді

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

В Україні ідея створення інклюзивних парків не нова – до повномасштабного вторгнення Росії в Україну такі вже існували в Дніпрі, Черкасах, Хмельницькому, Одесі та в Запорізькій області. Наприкінці літа 2023 року один з найбільших в Україні інклюзивних парків спроєктували та відкрили у Львові американські благодійники.

Разом з Програмою розвитку ООН в Україні (UNDP) ШоТам розповідає про те, як працюють інклюзивні парки, чому вони потрібні та як можна реалізувати такий проєкт у власній громаді.

Чому потрібні такі місця

За інформацією Офісу Генерального прокурора України, станом на січень 2024 року понад 1216 дітей отримали поранення внаслідок війни. 

Від початку повномасштабного вторгнення внаслідок дії вибухонебезпечних предметів постраждали 76 дітей. Про це під час брифінгу в Military Media Center у вересні 2023 року повідомив заступник начальника відділу організації піротехнічних робіт ДСНС України Микола Дідик.

Для дітей, що отримали мінно-вибухові травми, важливою є соціальна адаптація, зокрема, через спілкування з однолітками та розваги на майданчиках, доступних для людей з інвалідністю.

Спеціальна гойдалка для дітей з інвалідністю – у Запорізькій області

За останні кілька років в Україні збільшилася кількість інклюзивних парків і майданчиків, доступних для дітей з інвалідністю. Раніше ШоТам розповідав про такий парк у селі Геленджик Запорізької області. Ольга Павлік, яка є його співзасновницею, у 2016 році подала грант до ПАТ «Запоріжсталь» та завдяки цьому разом з колегами встановила в селі гойдалку, доступну для людей, які користуються кріслом колісним. Схожі бачила раніше за кордоном, тому попросила місцевих виробників створити таку ж. 

Ольга Павлік поряд з гойдалкою в селі Геленджик Запорізької області. Фото: ШоТам

Читайте також: Гончарня, інклюзивний парк та зелений туризм. Це «Етносело», що працює за 50 кілометрів від фронту

Гойдалкою можуть користуватися дорослі та діти. На ній на кріслах колісних матимуть змогу гойдатися 2 людини разом, і завдяки цьому, як каже Ольга, вони не відчувають відчуженості.

Згодом у парку відкрили інклюзивний тренажерний зал під відкритим небом, який можна відвідувати в будь-який зручний для себе час. Людина на кріслі колісному може скористатися таким  тренажером і робити силові вправи. За словами Ольги, діти беруть приклад з дорослих і також займаються на тренажерах. У парку також є шведські стінки та бруси. 

«Уся країна має бути доступною. Ми хочемо зробити більш доступними п’ять парків у Запоріжжі завдяки грантовій підтримці. Зараз є багато й буде ще більше дорослих і дітей з інвалідністю, тому варто створювати для них подібні парки», – підсумовує Ольга Павлік.

Інклюзивні парки в інших містах України

За даними Дніпропетровської обласної державної адміністрації, у червні 2018 року було відкрито інклюзивний парк для дітей в Дніпрі.

У парку є садиба «Ранчо» із сенсорними панелями, завдяки яким можна виконувати завдання англійською та тренувати логіку й уяву. А ще тут розташований «Помаранчевий тунель» з іграшками, зелений лабіринт та екологічний майданчик з гойдалкою, пісочницею та музичними інструментами, що є доступними для дітей з інвалідністю. Проєкт вартував 21 мільйон гривень та був профінансований з обласного бюджету.

Гойдалка інклюзивного парку в Дніпрі. Фото: Дніпропетровська ОДА
«Помаранчевий тунель» доступний для дітей з інвалідністю. Фото: Дніпропетровська ОДА

Восени 2019 року інклюзивний майданчик створили в Одесі. Через рік, восени 2020 року, схожий збудували й у Хмельницькому за кошти благодійників. Восени ж 2021 року в Дитячому парку Черкас відкрили мультифункціональний дитячий майданчик, який є найбільшим інклюзивним майданчиком області. Тут є пристосовані гойдалки та гірки, з яких можна з’їжджати на кріслі колісному. Проєкт реалізувала міська рада й обласна адміністрація.

Гірка на черкаському інклюзивному майданчику. Фото: Черкаська ОДА

Сучасний інклюзивний парк у Львові від американських благодійників

Уже під час повномасштабної війни великий інклюзивний парк у Львові створили американські благодійники на території Центру соціальних і реабілітаційних послуг «Джерело»

Центр «Джерело» надає дітям з інвалідністю соціальні послуги та супровід уже понад 30 років. Майданчик при центрі існував завжди, але працівники хотіли зробити його більш сучасним, безпечним і доступним. «Навіть якщо діти мають важку форму інвалідності, то це не означає, що вони не мають розважатися, відчувати радість і бути частиною нашого суспільства», – каже заступниця директора центру соціальних і реабілітаційних послуг «Джерело» Наталя Сіреджук.

На початку повномасштабної війни до центру з пропозицією допомоги звернувся благодійник з Америки Едді Вейн. Вони спільно вирішили створити інклюзивний парк для дітей з інвалідністю. 

Львівський інклюзивний парк створили за три місяці – цей проєкт коштував 60 тисяч доларів. Споруда займає понад 1100 квадратних метрів.

Інклюзивний парк у Львові від благодійника Едді Вейна та його дружини. Фото: Роман Балук для Львівської міської ради

«Парки є важливим інструментом реабілітації дітей. Ми будували після воєн, землетрусів, цунамі й інших природних і техногенних катастроф. З початком повномасштабної війни в Україні вирішили підтримати «Джерело», – розповідає Едді Вейн. 

Експерти «Джерела» радили, які деталі мають бути враховані для безпеки. Майданчик поділений на дві окремі зони: для дітей, які пересуваються на кріслах колісних чи за допомогою опорних засобів, та для дітей з розладами спектру аутизму. 

Гойдалка в інклюзивному парку у Львові. Фото: Роман Балук для Львівської міської ради

«Коли діти заїжджають на кріслах колісних на гойдалку, то вона розміщена так, щоб обличчями вони були обернені до інших дітей. Так діти бачать одне одного й ніби є співучасниками всіх розваг на майданчику», – розповідає Наталя.

Зараз послугами «Джерела» щодня користуються понад 200 дітей. «Джерело» відвідували й діти-переселенці, які постраждали від мінно-вибухових травм і проходили реабілітацію в центрі.

Як відкрити парк у своїй громаді

На що варто звернути увагу, якщо ви маєте ідею створити чи розвивати інклюзивний парк:

  • Подбайте про безпеку. 
  • Співпрацюйте з громадськими організаціями та мешканцями  громади, аби вивчити запити людей.
  • Робіть парк максимально доступним. Використовуйте обладнання для людей з інвалідністю (спеціальні сидіння-гойдалки, які забезпечують підтримку, гойдалки для крісел колісних, доступні тунелі тощо).
  • Обирайте таке покриття для майданчику, щоб воно було придатним для пересування на кріслі колісному

Едді Вейн наголошує, що завжди готовий проконсультувати та, можливо, підтримати будівництво парків в Україні. До нього можна звертатися за електронною адресою edwayne100@gmail.com. Вони з дружиною відкриті до спілкування та готові ділитися порадами з іншими щодо планування парків та реорганізації просторів.

Наталя Сіреджук каже, що «Джерело» не отримувало спеціальних дозволів від влади для будівництва інклюзивного парку, адже його збудували на території центру. Аби створити парк в громаді, потрібно звертатися по відповідні дозволи до місцевої ради. Будь-який майданчик має бути доступним для людей з інвалідністю коштом місцевого бюджету. Також можливо звертатися за фінансуванням до благодійників, чи брати участь в конкурсах грантових проєктів на облаштування таких майданчиків

Наталя вважає, що громади мають знати про інклюзивні парки та прагнути створювати їх у більшій кількості. Необов’язково в усіх громадах мають бути великі парки, але всі вони мають бути створені з урахуванням безпеки та зручності для всіх дітей. 

Матеріал створено в партнерстві з Програмою розвитку ООН (UNDP) в Україні та за підтримки Уряду Японії. Серія публікацій реалізується в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною». Думки, висловлені тут, належать авторам і не обов’язково відображають точку зору UNDP в Україні чи Уряду Японії.

Читати далі