Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Врятував сотні тварин в Ірпені та Бучі. Як актор Олексій Суровцев став «Бородатою котомамусею»

Опубліковано

Щоденні зйомки, репетиції, концерти, участь у шоу – таким було життя актора та хореографа Олексія Суровцева до 24 лютого. З початком повномасштабного вторгнення Олексій відкрив у собі нове покликання – рятувати із зачинених квартир і будинків домашніх тварин, господарі яких поїхали від війни. Завдяки «Бородатій котомамусі», як сам себе називає актор, сотні котів і собак з Ірпеня, Бучі та Гостомеля отримали другий день народження. 

Олексій Суровцев

Актор, волонтер

Після 24 лютого повернувся додому та став «різноробом»

Новина про повномасштабне вторгнення Росії мене застала на відпочинку в горах. Я одразу вирішив, що повернуся до Києва. Одна з перших думок – «Я можу бути корисним». Чим саме – ще не знав, але я фізично та морально здоровий чоловік, а отже, у будь-якому разі можу стати в пригоді. Збирався вступити в лави ТРО, однак виявилося, не один я так планував. Коли прийшов записуватися в тероборону, мені сказали, що охочих уже дуже багато, треба зачекати. Тож почав шукати собі інше заняття.

Спочатку я був «різноробом». Разом з іншими чоловіками патрулював місцевість навколо нашого житлового комплексу, допомагав жінкам і людям похилого віку з водою та продуктами, облаштовував підвал під бомбосховище. Коли зруйнували новий евакуаційний міст через річку Ірпінь біля села Романівка, я вирушив туди. Ми з волонтерами збудували переправу з дощок, і коли була масова евакуація по кілька тисяч осіб, допомагали. Це було досить складно: велика кількість людей ідуть по тонкому мосту, бабусі із сумками, дідусі з велосипедами, паніка, перевірка документів, речі випадають з рук.

Першого кота врятував із замкненої валізи

8 березня я прочитав оголошення, що в одній з машин залишили кота у валізі. Він був там чотири дні без їжі та води. Коли я поїхав його рятувати, вирушав наче на азартний квест. Я мав опис автомобіля, але не знав точно, як він виглядає та де стоїть. Навіть коли його знайшов, уже заліз у кузов і побачив валізу, яка підходила за описом, то був упевнений, що там кота вже немає. Адже минуло цілих чотири дні – хтось мав точно прийти та витягнути його. І коли я відкрив валізу, а звідти на мене дивився розкішний білий кіт, я, чесно кажучи, був вражений. Я опублікував відео про це в Instagram із закликом не кидати своїх домашніх улюбленців.

Наступного дня посипалося багато прохань врятувати тварин. І я зрозумів, що хочу цим займатися. У мене не було жодного алгоритму дій, я не знав, як це все організувати. Однак з досвідом і часом усе прийшло. Тепер у мене чітко налагоджений конвеєр.

Я навіть не думав, що те, чим нині займаюся, буде необхідно. Що буде настільки багато загублених, покинутих, замкнених тварин. Просто не уявляв: як можна поїхати, залишивши свого улюбленця? Коли ти покидаєш свій дім в умовах війни, то маєш бути готовий ніколи туди не повернутися, адже туди може, наприклад, прилетіти снаряд. Відповідно, можливо, ти вже ніколи не побачиш свою тварину. І той корм і вода, що залишаєш їй перед від’їздом, – це буде останнє, що вона з’їсть і вип’є. Це жахливо.

Своїх домашніх улюбленців підібрав з вулиці

Любов до тварин мені прищепили батьки. Із самого дитинства у мене завжди були домашні улюбленці. Ми жили в приватному будинку в смт, там це звичне явище – коли є і коти, і собаки. Потім ми переїхали до Дніпра, і там у мене також постійно були коти. Моя мама й досі їздить на дачу підгодовувати безпритульних тварин навіть у найлютіший мороз. Піклуватися про тварин – для мене це як зуби почистити, я не уявляю, як можна без цього. Ще до війни, коли я бачив на вулиці котів або собак, які не мали господарів, постійно щось купував для них, навіть коли не мав часу й було незручно.

Олексій Суровцев з котом

Зі мною вже давно живуть кіт Арбузик і кішка Кляксюня. Абсолютно прості коти. Сірого смугастого Арбузика забрав із села, а Кляксюню – з Євпаторії. Ще до окупації Криму я був там з колективом на гастролях. Ми всі жили у приватному будинку. Якось за дівчиною з нашої компанії кішка вночі пройшла 500 метрів від магазину до дому. Маленьке кошеня із закислим оком і діркою в животі. Ми її підлікували й говорили, що під кінець літа заберемо із собою. Однак зрештою всі роз’їхалися, а кішка залишилася. Куди її було подіти? Я й забрав до себе додому. Кляксюня зі мною вже понад 10 років.

Мінізоомагазин у машині та операція «Шаурма»

Коли на Київщині були активні бойові дії, я щодня виїжджав рятувати тварин. Не робив собі вихідних, тому що кожен день для когось із них міг стати останнім. Хоча це складно було робити і фізично, і морально, однак я знаходив сили. У моєму «Смарті» обов’язково було шість-сім переносок, два ломики та штурмова сокира для відчинення дверей, роздруковані мапи Ірпеня, тому що не було ні світла, ні інтернету, а також блокнот, в якому я записував усі адреси. Обов’язково завжди брав із собою корм і воду – я не тільки рятував домашніх улюбленців, а й підгодовував безпритульних собак і котів, щоб вони трохи протрималися. У моїй машині був цілий мінізоомагазин.

Олексій Суровцев біля автівки з тваринами, врятованими на Київщині

За останні місяці я здобув нові навички: можу відімкнути двері будь-якої складності та зловити найбільш дикого кота. Ну гаразд, каркала я точно не зловлю, але для всіх інших у мене є операція «Шаурма». Коли коти налякані, часто вони можуть бути агресивними. Тож спочатку я щодня стікав кров’ю, був весь подряпаний і покусаний. Потім зрозумів, що найголовніше – дезорієнтувати кота, щоб він не бачив, що відбувається. Тому я брав якусь ковдру або великий рушник, бажано махровий, накидав йому на голову, підвертав під лапи в декілька шарів, щоб він не прокусив, завертав його, як шаурму, і спокійно ніс до переноски.

У цих тварин було багато «чому?»

Коли я знаходив у квартирах тварин, вони всі реагували на мене по-різному. Здебільшого були налякані й не розуміли, що відбувається. У цих тварин багато «чому?». Чому бахкає на вулиці, чому немає господарів, чому їх ніхто не годує та не виносить лоток? Чому до них заходить якийсь бородатий дядько з ліхтариком на лобі й намагається їх зловити, а до цього він лупашив кувалдою двері пів години? Але були й тварини, які радісно мене зустрічали, лащилися. Були ті, в яких відчувалася претензія, мовляв, ти хто такий взагалі? А де корм?

Якось в Instagram я назвав себе «Бородатою котомамусею». А пішло це з мему, який колись побачив в інтернеті. Там стоїть великий брутальний бородатий чоловік з тату та тримає на руках кошеня, а поряд підпис «Ти можеш бути брутальним бородатим мужиком, а для свого котика ти завжди будеш бородатою мамусею». От і я став «Бородатою котомамусею». Люди це із задоволенням підхопили, і я абсолютно не проти.

Олексій Суровцев з врятованим на Київщині котом

Створення притулку стало приємною випадковістю

Коли я приймав заявку на порятунок тварини, то говорив господарям, що її треба обов’язково забрати в день визволення. Але інколи так не виходило: то я не встигав, то інші люди, і кілька разів було так, що ці улюбленці залишалися на мені. Додому до своїх котів я привезти не міг, оскільки не знав, наскільки здорова та чи інша тварина. Тож я шукав волонтерів, які могли б перетримати їх. Це завжди було дуже екстрено, нервово, потрібно було встигнути до комендантської години. 

Одного разу мені порадили відвезти кицьку на тимчасовий прихисток до ветеринарної клініки «Асті». Я приїхав туди, познайомився з персоналом, і мені сказали, щоб я привозив усіх тварин, кому це необхідно, вони зможуть їх прийняти. І я почав возити. Коли вчергове приїхав із сімома котами в руках і попросив, щоб прийняли до завтра, там сиділа директорка клініки Марія. Вона сказала: «А, так ось цей Олексій з Ірпеня. Зараз і поговоримо». Я зрозумів, що пахне смаженим. Виявилося, що місць у клініці вже немає, до того ж у когось із тварин була якась інфекція, тому в будь-якому разі вже не вийде залишати там котів і собак. Ми розговорилися з Марією та вирішили, що треба відкрити притулок. Скинулися грошима й за кілька днів підготували підвальне приміщення: зробили підлогу, двері, провели електрику, забезпечили опалення, поставили клітки. Потім почали все покращувати. 

У притулку за тваринами доглядає і персонал клініки, і волонтери, і я сам. Нині там приблизно 40 котів. У нас ще є і собаки, просто я більше відповідальний за котів, оскільки я «котомамуся». Це не означає, що я менше люблю собак, але з котами я легше знаходжу спільну мову.

Ставлення до тварин має бути таким самим, як і до дітей

Були випадки, коли господарі не могли забрати своїх улюбленців. Раніше я їх засуджував, намагався «вилікувати», посварити, мовляв, як так, зробіть щось. Гаразд, ви перебуваєте в Німеччині, але ж можна щось придумати. Нині багато волонтерів, організацій займаються транспортуванням тварин до Європи. Так, на це потрібно витратити кошти та стикнутися зі складнощами. Але хіба ви кинете дитину через труднощі й те, що живете в однокімнатній квартирі, де немає достатньо місця? Ставлення до тварин має бути таким самим відповідальним, як і до дітей. На жаль, не всі із цим згодні, тому так і виходить. 

Актор Олексій Суровцев з котом

Однак ми знаходимо всім тваринам дім. Приблизно половина котів з нашого притулку шукають нових господарів. Мене дуже тішить, що вони знаходяться досить швидко. Коли у нас були активні бойові дії, котів взагалі розгрібали. Можливо, у людей було більше почуття провини. Просто так ми не віддаємо тварин: обов’язково їх стерилізуємо, вакцинуємо, чипуємо.

Читайте також: 35 тис. хлібин для Бучі та Гостомеля. Як топ-кондитерка Києва перетворила бізнес на волонтерський проєкт

Нещодавно з Гостомеля я привіз шістьох котів, чотири з них – «бандити» з вулиці, двох уже забрали. Вони тепер стали дуже домашні, ласкаві, це вже зовсім інші коти. Нові господарі мажуть їм лапки кремом, манікюр роблять. У мене аж сльози радості навертаються, коли люди, які їх прихистили, надсилають фото та відео з цими тваринами. Коли розумію, що не просто щось там зробив, а змінив життя кота або собаки. Вони були налякані, брудні, голодні або взагалі при смерті, а зараз з ними все добре. Це надихає.

«Котячий рай» після перемоги

До початку повномасштабного вторгнення я думав, що коли це станеться, то злякаюся та розгублюся. Я дуже боявся війни. Але коли занурюєшся у воєнну реальність з головою, то все інакше сприймаєш і страх відступає. Я не очікував, що ми, українці, можемо бути настільки сильні, незламні, нескорені та єдині. Це відчувається в кожній дії, ми всі як одна велика сім’я.

Безумовно, після нашої перемоги я продовжу допомагати тваринам. Однозначно притулок буде розширюватися. У цьому питанні хочемо перейняти досвід європейських країн. Цілком імовірно, що наберу команду волонтерів-однодумців, які будуть перебувати не тільки в Києві. Дуже хочу зробити кімнату «Котячий рай», де стерилізовані, неагресивні та привчені до лотка коти будуть просто жити. У них будуть будиночки, сходинки та все, що їм потрібно.

Як підтримати притулок для тварин 

5168 7422 26094 435

Surovtsev Oleksii 

IBAN – UA843052990000026206744630618

PayPal 

mister.strike@gmail.com

Crypto: tron(trc)

TSEJQH4dJhrjPDg6EszRgPvwcudfRD7WJ6

Суспільство

В Україні вийде воєнна кінострічка, яка була знята до початку повномасштабної війни

Опубліковано

16 травня в український кінотеатр вийде воєнна драма “Обмін” від режисера Володимира Харченка-Куліковського.

Про це повідомляє Держкіно.

Про фільм

Сценарій фільму базується на реальних подіях. Зйомки проводилися на території Київської області наприкінці 2021 року.

Сюжет починається з несподіваного нічного дзвінка столичного хірурга Олександра. З номера його сина дзвонить незнайоме, і батько дізнається, що його син Костя став добровольцем в армії і під час спецоперації потрапив у полон до місцевого сепаратиста, колишнього мента Привида.

Щоб звільнити сина, батько має сам поїхати на лінію розмежування і привезти гроші. Проте на обмін привозять іншого хлопця, і події розвиваються абсолютно непередбачувано.

Читати також: Військові розповіли про пухнастого психолога Матвія, який допомагає тримати силу духу в окопах

У справу втручається російський полковник ГРУ, очільник російських окупаційних військ міста, людина без моралі і правил. Кожен з героїв стоїть перед важливим вибором, а один телефонний дзвінок перевертає долі усіх героїв фільму.

Премʼєра фільму

Прем’єра фільму “Обмін” планувалася на грудень 2022 року. Однак через масштабні відключення світла по всій території України ця стрічка так і не вийшла у широкий прокат. У зв’язку з цим вихід фільму було перенесено на травень 2024 року.

Нагадаємо, що українські воїни знищили російський зенітно-ракетний комплекс “Бук”.

Також ми повідомляли, що в Дії зʼявилися нові іменні військові облігації.

Фото: афіша фільму

Читати далі

Суспільство

“З України: Сміливі мріяти”: 22 митця представлять виставку на Венеційській бієнале

Опубліковано

В рамках офіційної програми 60-ї Венеційської бієнале Фонд Віктора Пінчука та PinchukArtCentre представляють виставку творів 22 художників, художниць та мистецьких колективів під назвою “З України: Сміливі мріяти”.

Про це повідомляє Суспільне.Культура.

Про виставку

Організатори повідомляють, що ця виставка – не лише спільна платформа, яку Україна розділяє з митцями із різних континентів: Африки, Південної Америки та Азії. Команда також активно намагається уявити краще майбутнє, добре розуміючи та завжди усвідомлюючи жорстоку реальність, в якій ми проживаємо зараз.

Проєкти виставки

Катерина Алійник, “Коли сонце сідає на сході”. 

Мисткиня працює із суперечністю, яку викликає зображення недоступного нині через російську окупацію пейзажу сходу України.

Аллора та Кальсаділья презентують серію інсталяцій під назвою “Прищепа”.

Вона відтворює цвітіння баобаба – святого дерева, що символізує “дерево життя” та асоціюється з безмежною міцністю та витривалістю предків. Ця серія натякає на глобальні екологічні зміни.

Алекс Бачинський-Дженкінс презентує хореографічну роботу під назвою “Федеріко”.

У цій виставі тривалістю 8 хвилин два виконавці доторкаються один до одного кінчиками пальців. Шляхом дослідження квір-ідентичності та політики чуттєвості, художник фокусується на емоційності, тілесності та колективній взаємодії.

Фатма Буджак представляє інсталяції “Дамаська троянда” і “Чорне чорнило”.

У першій роботі курдсько-турецької художниці проростають паростки дамаської троянди, яка колись символізувала місто Дамаск, але тепер знаходиться під загрозою зникнення через тривалу війну в Сирії. Ця робота розповідає про втрату рідної землі та важкий шлях міграції.

У другій інсталяції відтворено текст, який нагадує про спалене у липні 2016 року найбільше видавництво Туреччини, що випускало книги курдською мовою. Ця робота демонструє, як мистецтво може виступати як свідоцтво злочину та довготривалого політичного насильства проти піддаваного пригнічення народу.

Читати також: “Свято Музики”: в червні у Львові пройде вуличний музичний фестиваль

Вільфредо Прієто,”Без назви (Глобус світу)”. 

Кубинський художник підкреслює важливість ресурсів, що дає нам Земля — вся планета насправді тримається на маленьких зернинах. Робота перегукується з інсталяцією Анни Звягінцевої, що також розкриває зв’язок людини із землею.

Шилпа Гупта представляє інсталяції “Слухаючи повітря” та “ІВсеЖВониНеЗнаютьПроЩоЯМрію”.

У першій роботі індійської художниці звучать пісні з різних країн, що переплітаються та створюють цілісний мистецький твір, який відзначає силу опору та міжнародного спілкування.

У другій інсталяції “ІВсеЖВониНеЗнаютьПроЩоЯМрію” використовуються два табло, які утворюють рухому поему про кохання, страх, зв’язок та його втрату. Ця робота відображає складність та вразливість людських зв’язків, що особливо актуально у місцях транзиту, де відбуваються прощання та зустрічі.

Олег Голосій, “Ті, що тікають від грози”. 

Картина одного з ключових митців українського трансавангарду, створена у 1989 році, за два роки до розпаду СРСР. Вона передає тривогу, що накопичувалась у суспільстві напередодні докорінних історико-політичних змін.

Анна Звягінцева презентує інсталяцію “Посадити палицю” та “Недоречні доторки”.

Вона складається з фотографії вербової палиці на аналогову камеру та знайденої записки її дідуся, Ростислава Звягінцева, який також був художником.

У скульптурі “Недоречні доторки” представлені білосніжні гіпсові витвори, які втілюють спогади художниці про інтимне відчуття доторку між близькими людьми, а також тепло, що відчувається після такого контакту.

Нікіта Кадан представляє ряд робіт:

  1. “Силует”: на цій роботі зображено пошрамований обстрілами пам’ятник радянському солдату. Фотографія монумента була зроблена у Гостомелі (Київська область).
  2. “Селянка (за мотивами Жозефіни Діндо)”: ця робота написана за мотивами фотографії скульптури української художниці польсько-єврейського походження Жозефіни Діндо.
  3. “Прапор І”: основою цієї роботи є фотографія зруйнованого будинку, зроблена Каданом у Бородянці (Київська область) у 2023 році.

Жанна Кадирова, “Російське сучасне бароко”. 

У роботі труби органу сполучені з відстріляними ракетами, якими Росія бомбить Україну. Художниця зібрала снаряди у Київській області та приєднала до музичного інструменту, на якому протягом виставки музиканти будуть грати імпровізовані композиції.

Дана Кавеліна, відео “Не може бути такого, щоб нічого не можна було повернути”. 

Це науково-фантастичне відео, що візуалізує утопічний світ майбутнього, де історична справедливість відновлюється, а померлі у війнах повертаються до життя.

Ніколай Карабінович презентує два відео:

  1. “Якнайдалі”: у цій роботі митець досліджує історію своєї родини з грецьким та єврейським корінням.
  2. “Історія про місто, де зникли два кольори”: через це відео художник привертає увагу до постійного зменшення видимості України в європейському контексті.

Давід Клербоут представляє два відео:

  1. “Пташка, що дихає”: у цьому відео акцентується на мотиві вразливості життя. Розташовані впритул одна до одної канарки нагадують симетричне відображення.
  2. “Пташина клітка”: в зацикленому відео зображення залитого сонцем, квітучого саду переходить у довгу глуху сцену вибуху будинку, а потім знову повертається.

Яна Кононова, “Ізюмський ліс”. 

Тут зафіксована процедура ексгумації в Ізюмі, показано скрупульозний та виснажливий процес, що передував розслідуванню.

Катерина Лисовенко, “Переписуючи Біблію” із серії “Пропаганда світу моєї мрії”. 

У роботі мисткиня переосмислює Біблію та створює світ, заснований на ненасильстві й свободі.

Отобонг Нканга Інсталяція “Вистелене брижами, що проростають зі скелі”. 

У роботі килими, які зображують пейзажі, своєю формою нагадують мінерали, зокрема кварц чи малахіт. Водночас килими відсилають до старої фламандської традиції ткацтва. Гобелен “Сонячне світло” із серії “Розкопане”. Тут митець простежує зв’язок між океаном та землею й акцентує на експлуатації природи людиною.

Олексій Сай, із серії “Розбомблені”. 

Роботазображує уражений війною український ландшафт, що оприявнює насилля над країною та природою.

Антон Саєнко представляє різноманітні твори:

  1. Фотографії із серії “Грязне”: ці знімки зафіксовані у його рідному селі Грязне у 2020 році. Вони передають відчуття загрози, що проникає у здавалося б мирний пейзаж, який застиг у часі.
  2. Картина “За горизонтом”: ця робота є продовженням дослідження горизонту як лінії розчинення.
  3. Аудіо “Краєобраз”: у цій аудіороботі Саєнко виконує вірш репресованого поета Василя Стуса “Нехай горить трава по осені…”.

Федір Тетянич, із серії “Біотехносфери. Міста майбутнього” та “Дивна гра”. 

Роботи втілюють візію нескінченності людського буття у сплетінні з космосом. Митець є представником українського космізму та був піонером перформансу в СРСР.

Леся Хоменко, “Після кінця”. 

У роботі зображення повсякденного життя, поміщені під молочне скло, неможливо розгледіти, а отже, й описати. Цим мисткиня підкреслює принципову неможливість побачити та спланувати майбутнє, а також передати досвід буденності у часи війни.

Роман Хімей та Ярема Малащук презентують дві відеоінсталяції:

  1. “Ви не маєте цього бачити”: у цій роботі зафільмовані українські діти, які були депортовані в Росію, а потім повернулися в Україну. Це свідчення злочину, що відображає реальну подію і лише потенційно може вважатися мистецьким твором (який, фактично, ніколи не мав бути створений).
  2. “Додаткові сцени”: це відео привертає увагу до досвіду військового та розкриває конфлікт ідентичностей. Фільм актуалізує питання “Що таке нормальність сьогодні?” та “Як два різних світи можуть співіснувати?”.

Даніїл Ревковський і Андрій Рачинський, відео “Брязкання, стукіт, суперечка та булькання”. 

У відеороботі митці грають двох чоловіків посеред антропогенних шлакових пейзажів, що спілкуються за допомогою дивних звуків та жестів. Відео є частиною робіт про “Музей людської цивілізації” та зняте на хвостосховищі в Кривому Розі.

Виставку можна відвідати у Palazzo Contarini Polignac у Венеції з 20 квітня до 1 серпня 2024 року.

Нагадаємо, що в Україні можна зробити безоплатну планову операцію.

Фото: надано кураторами Суспільному.Культура

Читати далі

Суспільство

“Свято Музики”: в червні у Львові пройде вуличний музичний фестиваль

Опубліковано

У Львові 21 червня відбудеться міський вуличний фестиваль Свято Музики, де кожного року приймають участь понад сотні музикантів. Протягом цього дня українські та іноземні артисти будуть виступати на різних локаціях міста, граючи електро, техно, рок, джаз, фольк та попмузику. Участь у фестивалі є безкоштовною для всіх бажаючих, незалежно від рівня вмінь та досвіду.

Про це повідомляє Лірум.

Про фестиваль

Свято музики (Fete de la Musique) було започатковано в 1982 році у Франції з метою залучення виконавців будь-якого стилю та рівня для популяризації музики. Кожного року 21 червня воно святкується одночасно у 120 країнах та 800 містах. Львів – єдине місто в Україні, яке офіційно приєдналося до цього свята як учасник.

Минулого року до Свята музики доєдналося більше як 40 локацій та понад 130 музикантів. Серед музикантів, що брали участь у фестивалі – Пиріг і Батіг, Nazva, Warнякання та інші. За словами команди Свята, його створюють самі люди.

Читати також: Діти можуть взяти участь в освітньому проєкті про вирощування мікрозелені та її реалізації: що варто знати

“Зазвичай виконавці самі підтягуються на Свято. Поки ми думаємо кого хотіли б бачити, вони вже подають заявки”, – відзначають організатори.

Як взяти участь

Дедлайн подачі заявок: 10 червня;

Подати заявку можна за посиланням;

Реєстрація не є обов’язковою, але вона допоможе організаторами сформувати інтерактивну мапу з місцями виступів та скласти логістичну програму Свята. 

Нагадаємо, що в Україні запустили відеокурс про взаємодію з демобілізованими військовими.

Також ми повідомляли, що в Києві пропонують створити сквер на горі Щекавиця.

Фото: СвятоМузики

Читати далі