Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Тепер відчуваю себе на правильному місці». Волонтерка повернулася з Європи на Донеччину та проводить творчі заняття для дітей

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про жінок-лідерок із сільської місцевості.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про жінок-лідерок із сільської місцевості.
Чому ми його робимо? Мобілізація не оминула села недалеко від лінії фронту. Багато з місцевих чоловіків були керівниками або мали власну справу. Тепер лідерками стають жінки. Дехто — вперше в житті.

Історії, які ми тут зібрали, є прикладом лідерства для підприємиць та активісток. Попри війну, ці жінки відкривають чи продовжують бізнес, волонтерять і мотивують волонтерити.

До повномасштабної війни Олександра Черномашинцева з Донеччини жила в Чехії та вивчала театральне мистецтво. Цього ж року жінка повернулася в Україну, їздить прифронтовими громадами, малює та ліпить вироби з пластиліну з дітками в укриттях. А ще разом з командою волонтерів з ГО «База UA» створює креативний простір у Краматорську, який офіційно відкриють наприкінці цього року.

«Я родом з Донеччини, це мій дім. Моя особиста місія тут — розвивати регіон. А діти та підлітки — це майбутні дорослі, які приноситимуть користь суспільству, тому займатися з ними саме зараз дуже важливо», — каже Олександра.

Для ШоТам жінка розповіла, як разом з командою «комфортних дорослих» займається розвитком дітей на прифронтових територіях і допомагає їм переживати війну.

Олександра Черномашинцева

керівниця культурного відділу по роботі з дітьми в ГО «База UA».

Під час великої війни приїхала з Чехії в Україну

Я народилася й виросла в Донецькій області. З початком війни у 2014 році поїхала до Києва. Захоплювалася кіно та навіть встигла попрацювати сценографкою, а потім мене захопив театр. У 2018 році я переїхала до Чехії та вступила до художньої академії вивчати театральне мистецтво. Повномасштабне російське вторгнення 2022 року я зустріла саме там. І хоча не була фізично в Україні, але зрозуміла, що маю знову навчитися жити з війною.

Від початку вторгнення я почала співпрацювати з громадською організацією «База UA», адже мала там знайомих. Вони перевозили людей за кордон, а я їх тут зустрічала та допомагала з адаптацією: їздила в лікарню до літніх людей, перекладала. Згодом стала координаторкою для студентів мистецьких спеціальностей, які вступили до мого освітнього закладу. З часом я вигоріла та зрозуміла, що навчання в університеті більше для мене неактуальне, тому вирішила робити щось більше. Я весь час замислювалася про те, що треба приїхати в Україну та бути в контексті того, що відбувається вдома.

У грудні минулого року вирушила на Донеччину. У Краматорську кілька тижнів допомагала колегам з евакуацією людей. Крім того, ми проводили заняття з дітьми в бомбосховищах. Найбільш небезпечно було в Бахмуті, де ми займалися в підвалі гуртожитку.

Хоч ми їздили в гарячі точки, у нас не було великого страху. Точніше, просто не було часу боятися: ми розуміли, навіщо це потрібно, і просто робили свою роботу.

Звісно, було складно адаптуватися до вибухів чи стресу, але допомагала команда волонтерів з організації. Саме тоді я вирішила остаточно повернутися в Україну. З березня 2023 року працюю в організації «База UA» керівницею культурного напрямку по роботі з дітьми.

Діти дуже радіють нашим зустрічам

Ми допомагали людям задовільняти гуманітарні потреби й евакуюватися, але пізніше разом з колегами зрозуміли, що немає систематичної роботи з дітьми на Донеччині, тому вирішили займатися цим. Кожен з членів нашої команди є креативною особистістю чи має мистецьку освіту, тому вирішили проводити творчі заняття. На початку роботи в організації я провела опитування на Донеччині, аби дізнатися, скільки в населених пунктах є дітей, які вони мають потреби та чи готові діти відвідувати творчі заняття.

Спершу ми працювали в режимі мобільних груп: приїздили в населені пункти, де було відповідне приміщення, збирали дітей і підлітків та займалися з ними. Ми просто приїжджали, привозили з собою коробку матеріалів та вирішували, що робитимемо далі. Починали з ліплення з глини чи пластиліну чи малювання гуашшю, а далі робили складніші речі — наприклад, розписували рюкзаки.

Діти дуже радіють нашим зустрічам: завжди посміхаються, обіймають нас, цікавляться, коли ми знову приїдемо. Для них ці заняття є чимось іншим, ніж школа — тут вони можуть бути серед своїх.

Іноді буває страшно усвідомлювати, що діти дуже до нас прив’язуються, а ми не зможемо до них приїжджати часто чи взагалі відвідувати їхні громади, але загалом робота з ними приносить нам велику радість.

Наша основна мета — підтримати громади, які ми відвідуємо. Зараз багато працюємо з Костянтинівкою, Миколаївкою, Тетянівкою, Святогірськом. Ми шукали дітей через місцеві церкви, школи чи гуртки, але хочемо розширювати канали пошуку тих, кому були б цікаві наші заняття. Сюди ми приїжджаємо постійно, знайомимося з батьками та потребами сімей. Наприклад, у Тетянівці ми дізналися, що наші підопічні потребують вікон, тому частина нашої команди вже поїхала їм допомагати.

Заняття з дітками на свіжому повітрі у Ясногірці з волонтеркою Мариною. Фото: Медісон Тафф, надала Олександра Черномашинцева

Від малювання та програмування до психологічної підтримки

Кілька разів ми змогли відвезти дітей з Донеччини в літній табір у Трускавець, а також провести кілька днів у Святогірську. Тут не було безпечних умов і ми не могли ночувати там як у повноцінному таборі, а лише привозили дітей на свіже повітря та гралися на галявинах, які вже розмінували. Ми зрозуміли, що було б чудово мати креативний простір у Краматорську, де розташована наша організація.

Багато волонтерів приїжджали до дітей з гуманітарною допомогою та заняттями, але не було можливості в усіх їздити постійно. Ми вирішили заповнити цю нішу та пропонували дітям постійні творчі заняття в креативному просторі. Довго думали над назвою і хотіли, щоб вона мала якийсь локальний сенс. А якось я пішла гуляти з собакою, побачила в місті терикон та вигадала, що нашою назвою буде «Терикон», який ми трактуємо не лише в буквальному сенсі, але і як територію культури.

Творчі заняття в креативному просторі Краматорська з волонтеркою Світланою. Фото надала Олександра Черномашинцева

Ми створили відкритий простір, куди приходять діти та підлітки й де вони можуть зберігати всі матеріали та приладдя. Місце є безпечним, адже ми маємо укриття, і перебувати тут набагато спокійніше, ніж коли підлітки збираються десь біля супермаркетів. Ми орієнтуємося саме на підлітків від 12 років, бо в Краматорську вже є простори для молодших дітей, і також наша команда має більший досвід роботи саме зі старшими. Але, звісно, запрошуємо на заняття всіх.

Наразі в Краматорську ми працюємо з понад 25 дітьми: розвиваємо художні напрямки, малюємо гуашшю та фарбами, ліпимо вироби з пластиліну. Плануємо займатися програмуванням, анімацією, навчати англійської й того, що буде потрібне нашим відвідувачам, а також надавати психологічну підтримку. Заняття є та будуть повністю безкоштовними. А ще ми дуже хочемо, щоб діти почували себе тут як удома. Зараз над розвитком центру працюють п’ятеро людей. Кожен відповідає за якийсь свій напрям, але ми разом придумуємо ідеї, фарбуємо стіни та ремонтуємо приміщення.

Матеріали для творчості в креативному просторі у Краматорську. Фото надала Олександра Черномашинцева

Свобода бути собою та мати можливості для розвитку

Зараз наш простір відчинений на час занять чотири рази на тиждень за графіком. Ми хочемо, аби він був відчинений постійно, щоб навіть у час поза заняттями діти та підлітки могли сюди приходити та спілкуватися. Я собі уявляю, що за деякий час «Терикон» буде відкритим хабом, куди можна буде прийти почитати книжку, випити чаю, роздрукувати фото чи підготувати якийсь проєкт для навчання.

Зараз до нас приходять переважно діти з Краматорська. Ми обрали місце зі зручною транспортною розв’язкою, щоб з різних районів можна було зручно до нас дістатися. У майбутньому плануємо привозити до нас відвідувачів автобусом, який збиратиме їх на заняття та розвозитиме по домівках.

Для нас важлива довіра дітей, які до нас приходять. Вони називають нас «комфортними людьми», і ми дуже стараємося справді такими бути. Хочемо бути класними дорослими, які не засуджують і не диктують правила поведінки, а просто є поруч і підтримують. Ми приймаємо дітей та даємо їм свободу бути собою.

Заняття в творчому просторі “Терикон”. Фото надала Олександра Черномашинцева

Про офіційне відкриття простору ми ще не оголосили — плануємо це зробити наприкінці грудня. Я пишаюся тим, що навіть з такою маленькою командою ми змогли створити креативне місце, яке надихає навіть нас самих та дає нам можливості для розвитку.

Моторошно, що діти пародіюють звуки війни

Я родом з Донеччини, це мій дім. Моя особиста місія тут — розвивати регіон. А діти та підлітки — це майбутні дорослі, які приноситимуть користь суспільству, тому займатися з ними саме зараз дуже важливо. Я хочу бути корисною, щоб розвивати не тільки дітей на прифронтових територіях і допомагати їм переживати війну, але й робити цим вклад у розвиток України.

Під час занять завжди бувають якісь веселі теплі випадки, коли діти жартують або ставлять якісь смішні запитання. Зазвичай вони не поводять себе якось драматично, хоча розуміють усе, що відбувається довкола. Вони не говорять страшні фрази про війну, але, наприклад, у Костянтинівці до нас на заняття приходив хлопчик, який може робити пародію на звук сирени. Це дуже моторошно, якщо подумати, що діти займаються чимось таким, а не пародіюють якісь безтурботні звуки.

Попри все, в мене не було думок про те, що моє повернення в Україну — це неправильне рішення. Іноді буває ностальгія, але я переконана, що як і всі інші люди просто сумую за часами до війни, за спокійним мирним життям. Зараз я відчуваю себе на правильному місці. Можливо, це навіть егоїстично, але коли я допомагаю іншим, то почуваюся дуже класно, адже бачу віддачу та результат.

Суспільство

Єврокомісія виділила €75 млн на гуманітарну підтримку українців

Опубліковано

Європейська комісія оголосила про виділення 75 мільйонів євро на гуманітарні проєкти в Україні.

Про це повідомили на порталі Єврокомісії.

Йдеться про допомогу у наданні житла, послуги захисту, чистої води, освіти та охорони здоров’я.

«У центрі гуманітарної стратегії ЄС в Україні сьогодні лежить захист людей, які постраждали від війни, особливо тих, хто живе поблизу прифронтових районів», — йдеться у повідомленні.

Загалом з початку повномасштабної війни Європейська Комісія виділила 926 мільйонів євро на програми гуманітарної допомоги цивільним особам. Також 66 мільйонів євро було виділено на підтримку біженців.

Читайте також«Пам’ятайте – ви не одні». Як люди з травмами спини допомагають одне одному адаптуватися до нового життя

Наголошується, що гуманітарна допомога ЄС, яка присутня в Україні з 2014 року, працює по всій країні, зосереджуючись на важкодоступних районах поблизу лінії фронту у східних і південних областях.

Про Єврокомісію

Європейська комісія — вищий орган виконавчої влади Європейського Союзу, який приблизно відповідає ролі і функціям уряду у системах національних держав.

Нагадаємо, у Чернівцях за підтримки ЄС облаштовують житло для переселенців.

Раніше ми повідомляли, що Європейська рада схвалила виділення Україні 50 млрд євро допомоги.

Фото: АР.

Читати далі

Суспільство

ГУР запустив оновлений «Головний бот розвідки»

Опубліковано

В Україні запустили оновлений «Головний бот розвідки» у телеграмі.

Про це повідомили в Головному управлінні розвідки Міноборони України.

Зазначається, що за 2 роки війни, українці та всі, хто виступає проти військової агресії росії, надсилали розвідникам інформацію, яка допомогла:

  • знищувати склади, споруди, техніку окупантів, кораблі тощо;
  • здобувати важливу інформацію про сили та засоби ворога, дислокацію високопосадовців, колаборантів тощо;
  • виявляти плани окупантів та діяти на випередження;
  • фіксувати наслідки завданим окупантам ударів.

«Ми дякуємо кожному, хто надсилав інформацію через офіційний телеграм-бот і тим самим наближав і продовжує наближати перемогу України над країною-агресором. Ми закликаємо всіх українців повідомляти про «Головний бот розвідки» своїм рідним, друзям та знайомим на тимчасово окупованих територіях», — закликали в ГУР МО.

Читайте також: Психологічна допомога: чому це важливо та як організувати в громаді

Про бот

Головний бот розвідки (t.me/gur_official_bot) — це офіційний канал зв’язку жителів тимчасово окупованих територій України, усіх, хто хоче боротися з окупаційним режимом та небайдужих громадян, з Головним управління розвідки МО України.

Кожен користувач боту під час передачі інформації отримує базові інструкції з безпеки. Необхідно їх детально вивчити та дотримуватися.

Нагадаємо, хакери ГУР атакували програму керування дронами росіян.

Також ми розповідали, як розвідники ГУР знищили ракетний катер ворога «Івановєц».

Малюнок: ГУР МО/телеграм.

Читати далі

Суспільство

«Пам’ятайте – ви не одні». Як люди з травмами спини допомагають одне одному адаптуватися до нового життя

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Понад рік Іван Батрак з Донеччини лікується від мінно-вибухової травми спинного мозку та проходить реабілітацію у Львові. За цей час чоловік, який раніше працював шахтарем, почав вивчати новий фах – інструктора першого контакту, аби допомагати людям з ураженнями спинного мозку.

На прикладі роботи ГО «Група активної реабілітації» ШоТам розповідає, як працюють групи самодопомоги, що об’єднують людей з травмами.

Отримав травму спини під час обстрілу міста

Шахтар Іван Батрак жив у Покровську Донецької області. У лютому 2023 року під час обстрілу міста російськими збройними силами чоловік отримав травму хребта й спинного мозку.

Санітарна авіація доставила його до Дніпра, де чоловіку прооперували хребет і поставили спеціальну металеву конструкцію. Після цієї операції Івана Батрака за програмою «Лікарі без кордонів» перевезли до Львова, де він лікується й досі. 

Іван Батрак у модульному містечку у Львові, де зараз проживає. Фото: ШоТам

«Не залишайтеся з проблемою сам на сам»

Нещодавно чоловік потрапив до табору від громадської організації «Група активної реабілітації», яка допомагає людям з ураженнями спинного мозку. У цьому таборі з Іваном працюють люди, які також мають травми спини – фахівці першого контакту. Вони знайомляться з пацієнтами та розповідають про свій досвід, а також про те, як жити з травмою.

Зараз Іван мешкає в модульному містечку від «Групи активної реабілітації», яке адаптоване під потреби людей з інвалідністю: зокрема, санвузли та в’їзди доступні для крісел колісних. Від організації чоловік отримав власне крісло колісне й індивідуальні гігієнічні засоби. 

«Група активної реабілітації» понад тридцять років допомагає своїм пацієнтам на шляху від перебування в лікарні до адаптації в кріслі колісному – навчає людей обслуговувати себе, коли частина тіла є паралізованою. 

Карина Кардаш, лідерка ГО «Група активної реабілітації». Фото: ШоТам

«Ми намагаємося давати людині повний супровід, щоб вона могла повернутись у звичне оточення та жити повноцінне яскраве життя. Організовуємо терапевтичні прогулянки, спільний похід у кіно, театр чи кав’ярню. Основний сенс у тому, аби мотивувати людину виходити до інших людей, бо після травми це дуже некомфортно», – розповідає лідерка громадської організації Карина Кардаш.

За словами Карини, людям з травмою найскладніше бачити, як оточення сприймає їх по-іншому на кріслі колісному, а ще складно долати постійні бар’єри, пересуваючись, тому частіше люди обирають просто залишатися вдома.

«Пам’ятайте, що ви не одні, і завжди можна знайти для себе підтримку від тих, хто готовий її надати. Не залишайтеся з проблемою сам на сам», – каже Карина.

Найважливіше моральна підтримка

З Іваном Батраком в організації познайомилися, коли той ще перебував у лікарні. Його відвідав тренер-наставник, який теж пересувається на кріслі колісному, та розпочав з Іваном роботу. 

«Ми вчили Івана пересідати на крісло колісне, підібрали його разом з фахівцями лікарні та супроводжували чоловіка під час реабілітації в таборі протягом десяти днів – там він міг поспілкуватися з тими, хто має такі ж ураження спини. А потім ми запропонували Івану долучитися до команди інструкторів першого контакту», розповідає лідерка ГО «Група активної реабілітації».

Місяць тому чоловік почав навчання на інструктора першого контакту, аби допомагати людям, які мають травми спини, як і він сам. Його робота полягатиме в тому, аби познайомитися з людиною, поспілкуватися про травму, дізнатися стан ураження та пояснити, як відбуватиметься лікування та реабілітація. 

Іван Батрак самостійно пересідає в авто з крісла колісного. Фото: ШоТам

«Найважливіше те, що я маю підтримати людину морально, показати, що насправді не все так погано, і з усім можна впоратись. Я маю так допомогти, аби людині було простіше в цьому стані за межами лікарні та щоб вона не розгубилася за будь-якої ситуації», — ділиться Іван.

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі