Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Вільні будинки, пічне опалення, безкоштовно». Чи реально відродити українське село? Досвід історика, який реанімує рідні Івківці

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Історик та краєзнавець Назар Лавріненко родом із села Івківці, що на Черкащині. Колись у цьому населеному пункті мешкали сотні людей, але рік за роком кількість місцевих зменшувалася. Сьогодні в селі, до якого з Черкас можна доїхати всього за годину, залишається близько пів сотні людей. Аби врятувати рідне село, Назар покинув велике місто та повернувся додому.

Тепер Івківці отримали шанс на друге життя: вільні будинки займають переселенці зі сходу та півдня країни, а сам чоловік розробив проєкт економічного розвитку забутого населеного пункту з великими амбіціями. Як це – відроджувати село – Назар Лавріненко розповів ШоТам.

Щоб побачити людину, потрібно пройти кілька районів

Відродження села – це не так просто і робиться не за два дні. Ідея повернути життя до Івківців з’явилася давно, ще до початку повномасштабного вторгнення. Мені було складно дивитися на те, як гине, знелюдніється і просто помирає на очах рідне село. Ви живете в місті? Тоді просто уявіть: щоб побачити бодай одну людину, вам потрібно пройти кілька районів. Ось так зараз у моєму селі. 

Це особливо боляче, коли є розуміння, що ти тут народився і маєш чимало спогадів з часів, коли село буяло і квітнуло, були люди, які жили, працювали та співали пісень. На одному кутку розпочинали пісню, а на іншому – продовжували, і так пісня линула на інший край… Ходили тими стежками і доглядали за будинками, які зараз стоять пусткою і відлякують своїми порожніми вікнами-очима.

Тоді і зародилася думка про те, що варто спробувати повернути сюди людей. Але тільки тих, хто дійсно цього хоче й розуміє, що таке село, як тут жити і працювати. Адже для тих, хто виріс у місті, посеред каміння, це доволі важко – ось так взяти і почати все з нуля в геть невідомому для себе середовищі. 

Назар Лавріненко

Замість сотень людей – кілька десятків

Село – це не стіни, село – це люди. Нині в Івківцях, що на Черкащині, людей залишилося небагато. Коли я зростав, у цьому селі було приблизно 700 душ, нині – всього 50. Здебільшого залишилися ті, хто з якихось причин не змогли прижитися в місті та повернулися. Я на власні очі бачив, як люди їдуть звідси, як їм хочеться певної урбанізації.

Я і сам свого часу поїхав у місто. Навчався, працював, викладав в університеті і навіть мав власну справу – доволі успішну фірму. Проте згодом зрозумів, що мені кортить повернутися туди, де довкола ліс і природа. Зараз ми з односельчанами маємо тут свій «живий куточок», але все одно є будиночки, які потихеньку поглинає природа. 

Люди, які тут колись жили, померли чи просто поїхали, а дітям просто нецікаво у селі. Принаймні, так було до великої війни. Поняття «село» взагалі не було популярним. Тож я почав думати, як цьому зарадити, що потрібно зробити, щоб люди почали повертатися. Мене випередила війна. Чергова атака росіян спонукала людей повернутися до життя за містом

Після допису у фейсбуці телефон не вщухає

Переїзд до села став необхідністю для тих, хто втратив житло через війну. І я просто вирішив допомогти людям та виклав невеличкий допис у соцмережі, мовляв, у нас є вільні будинки, в яких можна зупинитися, а за бажанням – зробити їх своєю домівкою. Відтоді мій телефон не мовчить ані дня. Дзвонять і пишуть люди, які дізналися про село й про те, що тут є можливість жити безкоштовно. Єдине, що потрібно – привести будиночок до ладу. 

До мене звертаються багато людей старшого віку чи, наприклад, українців, які потребують піклування. Але я пояснюю, що життя в селі – це не так просто

Буквально на днях зателефонувала родина з Херсона. Вони пояснили, що їм важко під обстрілами, без світла, і я запропонував село. На щастя, у нас є тут невеликий хостел, який безкоштовно приймає переселенців. А отже, можна приїхати, подивитися, що є в селі, які будиночки, що можна робити, як тут плине життя. До того ж у хостелі можна жити безстроково і безкоштовно.

Також ми чекаємо на людей з Луганщини. Вони приїдуть, подивляться, спробують і, можливо, залишаться з нами. Я кажу «можливо», адже до нас приїжджають чимало тих, кому немає куди подітися. Вони тимчасово живуть у хостелі, складають для себе план дій і їдуть далі. А ми раді допомогти і прихистити людей.

Млин, село Івківці
«Одинцівський» млин у с. Івківці. Фото: Ekaterina Polischuk.

Чим займатися у селі? Бізнес, фермерство та ІТ

Основне питання від людей стосується роботи. Що можна робити у селі, аби отримувати за це гроші? Одразу можу сказати, що бути найманим працівником у нашому селі не вийде, адже це буде вкрай важко. 

Найкращий варіант – коли є своя справа, яку вийде перевезти до села. Або ж коли є варіант для бізнесу, який можна розвивати саме у селі. І, звісно, найбільш традиційний спосіб заробітку – це фермерство. Тут вже варіантів вдосталь, потрібно лише обрати бажаний напрям.

Зараз я бачу, наприклад, програмістів, які не прив’язані до місця роботи і переїжджають до села. Облаштовують будиночки, ставлять Starlink і продовжують працювати. Але при цьому живуть поза містом, насолоджуються природою. 

Є проблеми, які варто вирішувати негайно

Моя головна мрія – аби села (не тільки мої Івківці) почали оживати. І йдеться не лише про економіку, а й про традиції. Хочеться, аби давно забуті українські традиції знову згадалися і отримали друге життя. Наприклад, зараз ви ніде не почуєте вираз «Братіку, подай..», бо саме так у нас колись говорили у селах. «Братіку» – це архаїчне українське звернення, яке загубилося. 

Або ж коли сусіди запрошували вас до столу, потрібно було двічі відмовитися і лише на третій раз – погодитися. Такого ви вже не почуєте, ця традиція теж давно забулася. Але якби людей у селі побільшало, то, я впевнений, це все можна було би повернути. 

Крім того, я хочу, аби створили спеціальні земельний та житловий фонди саме для сільської місцевості. Нині з будиночками, в які ніхто роками не приїжджав, є проблеми. Адже щоб дійсно купити і переоформити ділянку, потрібно знайти родичів власників. Тобто тих, хто й думати забув про такий скарб, не вступив у спадок. А далі – домовлятися документально. 

село Івківці Черкащина
Івківці, фото: travels.in.ua.

Найскладніше – знайти власників покинутих будинків

Зробити це можна, але складно та довго, а ще – доволі дорого. Як правило, такі будинки віддають за символічну ціну, особливо ті, хто не хоче ними займатися та не планує повертатися у село. Основна проблема полягає у тому, щоб знайти цих власників і юридично оформити всі документи

Саме тому я чекаю, щоб у нашому законодавстві зробили спрощену процедуру для переоформлення таких ділянок у селах. Сьогодні це вкрай важливо, особливо, якщо поміркувати про ту кількість людей, які залишилася без даху над головою. Раніше це все можна було зробити просто в сільській раді: коли помирав власник, то сусід чи просто охочий викупляв домогосподарство і продовжував доглядати за будинком. 

Івківці прокинулися, а з ними – й сусідні села

Моя ідея полягає у розробці державної програми «Життя у селі». Для цього у кожній громаді із «неперспективними» селами слід сформувати земельний та житловий банки. Площі земельного банку мають надаватися для створення малих фермерських господарств (до 40 га) – як економічної основи для оживлення економіки. А житловий банк має формуватися із закинутого житлового фонду сіл. 

Як це має працювати на практиці? Сільська рада за спрощеною процедурою купує приміщення (якщо є у кого) або у судовому порядку за спрощеною процедурою отримує право власності. Публікує відомості про наявне житло на сайті громади та передає охочим. Якщо умови виконуються, то після визначеного строку громадяни отримують право власності, а громада поповнюється новими людськими ресурсами.

Ідеальний варіант – три роки живеш чи працюєш на ділянці, а після цього отримуєш право приватизувати її. Так люди зможуть повертатися до сіл, де вже давно нікого не було. А ще – використовувати для фермерства землю, яка вже забула, що таке людські руки. Я не законодавець, тому створити цей законопроєкт не можу. Але все ж починається з ідеї, правильно? Ідею я подав і намагаюся її просувати. 

Далі – слово. І тут допомагають які, вже перебралися на природу і розповідають про свій досвід. Власне, я також своїм прикладом показую, що таке життя за містом, чим можна займатися у селі. А заключний етап – діло. І це діло якраз стосується українських законодавців, яким під силу полегшити документальне оформлення забутих будинків у українських селах. 

Після того, як я почав запрошувати людей до Івківців, сусідні села теж «прокинулися». Знаходять людей, яким потрібна допомога, і так само розповідають про своє село, намагаються допомогти з житлом тим, кому це дійсно необхідно і хто готовий спробувати себе у селі. 

село Івківці

Село – це свої звичаї, але тут все чесно

Важливо розуміти, що життя в селі – це не просто і не для всіх. Знаєте, є такий парадокс, люди з села доволі швидко звикають до міста і починають своє життя там. А от тим, хто народився та виріс у місті, призвичаїтися до села складніше. 

Тут свої звичаї, свої особливості. Цікаво те, що у селі всі про всіх все знають. І не тільки те, чим ти можеш нині займатися, а й що робили батьки, діди, прадіди. І з цим потрібно змиритися. Здається, що саме від цього більшість і тікає у велике місто, бо там ніхто нікого не знає. 

Але перевага села в тому, що тут все чесно і зрозуміло. Усе як є, і ніяк інакше. І не варто забувати про те, що в селі завжди можна знайти, чим себе зайняти. Тут немає часу опускати руки. 

Суспільство

Україна фінансуватиме ГО, які надають соціальні послуги людям із інвалідністю

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Держава фінансуватиме громадські об’єднання, що надають соціальні послуги людям з інвалідністю. 

Про це повідомили на сайті Міністерства соціальної політики.

Аби створити можливість спрямувати кошти державного бюджету на підтримку ГО та забезпечити прозорий механізм використання коштів, уряд ухвалив постанову про «Деякі питання надання фінансової підтримки громадським об’єднанням осіб з інвалідністю». Цей документ визначає вимоги та критерії до ГО, які прагнуть отримати фінансову підтримку.

Читайте також: «Евакуація – це двосторонній процес». Як Fight for Right допомагають людям з інвалідністю під час війни

Зазначається, що фінансування зможуть отримати ГО, які надають особам з інвалідністю соціальні послуги, що відповідають держстандартам. При цьому громадське об’єднання може надавати одну або декілька послуг одночасно.

«Мінсоцполітики запроваджує зміни, які дозволять оптимально використовувати наявні ресурси. Це стосується і фінансування діяльності громадських організацій коштом держави. Щоб вони мали можливість і далі функціонувати, залучаючи державні кошти, цей ресурс має бути спрямований виключно на найнеобхідніші сьогодні потреби людей – соціальні послуги», – зазначила міністерка соцполітики Оксана Жолнович.

Раніше ми писали, що громадська організація Fight For Right запустила гарячу лінію для допомоги людям з інвалідністю.

Фото: pixabay.com.

Читати далі

Суспільство

Україна покращила показники в Індексі сприйняття корупції

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Україна за підсумками 2022 року покращила свої показники в Індексі сприйняття корупції.

Про це йдеться в дослідженні Transparency International Ukraine.

Зазначається, що за останні 10 років показник України зріс на 8 балів. Набрані Україною бали у 2022 році – це найвищий показник нашої країни з часу запуску оновленої методології СРІ.

«Україна показала, що боротьба з корупцією у нас продовжується навіть в умовах війни. Проте варто розуміти, що весь успіх антикорупційної реформи за останнє десятиліття може швидко зійти нанівець. Останні гучні корупційні кейси, що стосуються, зокрема, закупівель під час війни з росією, важко пояснити не тільки українцям, які, кожен на своєму фронті, виборюють нашу свободу, але й іноземним партнерам», – пояснює виконавчий директор Transparency International Ukraine Андрій Боровик.

Україна в міжнародному рейтингу

Так само як і Україна, 33 бали мають Алжир, Ангола, Замбія, Монголія, Сальвадор та Філіппіни. На один бал нас випереджають Боснія і Герцеговина, Гамбія, Індонезія, Малаві, Непал, Сьєрра-Леоне.

З-поміж сусідів Україна надалі вище за Росію — країна-терорист у 2022 році втратила 1 бал і з 28 балами посідає 137 місце у списку. Крім цього, знову знизилися бали Угорщини — 42 бали (-1, 77 місце), та Білорусі – вона цьогоріч втратила 2 бали.

Серед друзів України теж є зміни в показниках. Польща втратила 1 бал, але залишилася лідеркою за показниками СРІ серед наших сусідів – із 55 балами вона посідає 45 місце. А от покращити свої показники за рік вдалося Словаччині – 53 бали (+1, 49 місце), Румунії – 46 балів (+1, 63 місце) та Молдові, яка набрала найбільше – +3 і тепер із 39 балами посідає 91 місце.

Про Індекс сприйняття корупції

Індекс сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index, СРІ) – показник, який з 1995 року розраховується міжнародною організацією Transparency International. Сама організація не проводить власних опитувань. Індекс розраховують на основі 13 досліджень авторитетних міжнародних установ і дослідницьких центрів. Для визначення оцінки України використано 9 джерел.

Ключовим показником Індексу є кількість балів, а не місце в рейтингу. Мінімальна оцінка (0 балів) означає, що корупція фактично підміняє собою державу, максимальна (100 балів) свідчить про те, що корупція майже відсутня в житті суспільства. Індекс оцінює корупцію лише в державному секторі.

Нагадаємо, за останні 10 років український паспорт піднявся на 24 позиції у міжнародному рейтингу Henley Passport Index. Цьогоріч документ опинився на 35-й сходинці.

Фото: ti-ukraine.org.

Читати далі

Суспільство

Українські військові отримають 105 розвідувальних БПЛА Vector від Німеччини

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Українські військові отримають 105 додаткових розвідувальних безпілотників Vector від німецької компанії Quantum-Systems GmbH.

Про це повідомили в Головному управлінні розвідки Міноборони.

«Компанія Quantum-Systems GmbH оголосила про постачання 105 додаткових розвідувальних БПЛА з великою тривалістю польоту типу Vector для військової підтримки Збройних сил України», – йдеться в дописі.

У ГУР також зазначили, що замовлення зі 105 БПЛА профінансоване урядом Німеччини.

Крім того, аби пітримати українські сили, компанія Quantum-Systems оголосила про відкриття центру навчання операторів Vector в Україні. Цей заклад водночас стане місцевим центром для закупівлі запасних частин і послуг з ремонту.

Про БПЛА Vector

Vector – це розвідувальний безпілотник із нерухомим крилом, який здатний злітати й приземлятися вертикально. Розмах крила Vector складає 2,8 м, швидкість польоту – до 72 км/год. За повідомленнями розробника, для запуску БПЛА не потрібна пускова катапульта або злітно-посадкова смуга, а він працює при швидкості вітру до 12 м/с.

Час польоту – до 120 хвилин, радіус дії системи – до 15 км (можливе збільшення до 25 км). В QS GmbH уточнюють, що завдяки оновленню програмного забезпечення Vector може працювати за відсутності GNSS. Електрооптичний та інфрачервоний сенсори дозволяють безпілотнику виконувати місії як вдень, так і вночі.

Нагадаємо, раніше розвідники отримали від волонтерів українські дрони Raider.

Крім того, турецька компанія Baykar безкоштовно передала Україні ще два ударних безпілотники Bayraktar TB2.

Фото: armyinform.com.ua.

Читати далі