Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

“Ми бачимо вас пальцями”: історія масажного салону, де працюють люди з вадами зору

Опубліковано

Більшість незрячих людей майже весь час проводять вдома, а в країні погано розвинений безбар’єрний простір для них. Саме це намагається змінити Василь Закревський.  Він – один із найтитулованіших спортсменів України, заслужений майстер спорту, який не перший рік гідно представляє Україну на чемпіонатах світу та Європи.

Василь ще в дитинстві втратив зір, і зараз намагається робити все для того, щоб залучити незрячих людей у соціум. Для цього він створив організацію, а також відкрив перший в Україні масажний салон “Health in touch”, де працевлаштовує людей з вадами зору.

Василь Закревський

Родом з Броварів. Спортсмен, займається тріатлоном. Також Василь є відомим масажистом-реабілітологом, який відкрив масажний салон, де працюють люди з вадами зору. Закінчив Університет “Україна”, де вивчав фізичну реабілітацію. А ще він волонтер і допомагає незрячим жити повноцінним життям

Вони “бачать” пальцями

Коли людина втрачає зір, то у неї покращується тактильність і активізуються інші органи відчуттів. Тому наш масажний салон і має таку назву – “Здоров’я на кінчиках пальців”. Взагалі, незрячі масажисти – не новація. Ще у стародавньому Китаї перевагу надавали саме таким масажистам. Та і у радянський час у різних санаторіях теж було так само.

У людини з вадами зору підвищена чутливість, вони можуть краще відчути усі м’язи, тканини, м’язові волокна. Масаж може допомогти вилікувати хвороби легень, бронхів, омолодитися, покращити поставу, рельєфи, позбутися целюліту. Вистачає кількох дотиків до тіла пацієнта, щоб визначити всі проблеми організму і спеціальним масажем усунути їх

“Зараз у нас постійно працює п’ять масажистів, кожний з яких робить різні види масажу: класичний, оздоровчий, реабілітаційний, спортивний, антицелюлітний, СПА-масаж”

Загалом орієнтуємось на дорослих, але є послуги і для дітей. Зокрема,
реабілітаційний масаж для дітей з ДЦП та дітей з розладами аутистичного спектру.

Я сам ще зі шкільних років почав ходити на курси масажу. Згодом закінчив Міжнародний медичний коледж, а також університет, де вивчав фізичну реабілітацію. До речі, зараз беру участь у змаганні масажистів. І там я є єдиним незрячим. 

Про салон мріяв п’ять років, а відкрив за два тижні

Я знаю, як складно знайти роботу і своє місце у соціумі незрячим. Тому вирішив допомагати їм. Для цього заснував “Організацію Незрячих Людей Активних і Незалежних” (ОНЛАіН). Масажний салон, про який мріяв більше 5 років, також є частиною організації.

Така довга мрія реалізувалась за два тижні. Я розповів про свою ідею Зої Плотниковій, яка викладала у йога-клубі на Оболоні. Було одне вільне приміщення і саме там ми відкрили масажний салон. Я давно планував, як це все буде, тому відкриття не забарилось. Допомагали друзі. У салон вклав власні кошти, придбав обладнання та матеріали: столи, стільці, олії тощо. Загалом відкриття обійшлось у 30-50 тисяч гривень.

Перший такий в Україні масажний салон ми відкрили на Оболоні в Києві, а згодом переїхали на Чернігівську. Довгий час салон залишався без назви. Своєрідною “вивіскою” для нього служила слава про мій біговий клуб “Guide Runner”. До речі, саме звідси ми залучили п’ятьох масажистів. А назву Health in touch (hit-massage) вигадали згодом під час дружніх посиденьок. 

Масажисти з вадами зору – новий тренд

Перші клієнти, які приходили до нас були мої знайомі і друзі. А так як ми були в одному приміщенні з йога-клубом, то і звідти було багато пацієнтів. Взагалі, спочатку ми позиціонували себе як масаж для бігунів і спортсменів від бігового клубу “Guide Runner”.  Тому у нас було багато спортсменів, які приходили, переважно, з проблемами спини чи ніг.

Сеанс в середньому триває годину, а коштує – 300 гривень. Але все залежить від виду масажу. Наприклад, масаж голови і живота є найдешевшим – 150 гривень, а лімфодренажний і загальний є найдорожчими – 550 гривень. 

Як реклама спрацювало і сарафанне радіо. Після відкриття про нас писало багато ЗМІ і тому клієнти приходили спеціального до незрячих спеціалістів.  А ті, хто потрапляв до нас випадково – були задоволені від масажу.

Для мене було дивним, що деякі спеціально шукали масажистів, які були б незрячими. І це не може не радувати, бо люди стають більш освіченими. Звичайний масажист не викладається настільки, бо має собі за мету заробити кошти. А для незрячого – це справа життя. Хоч, звісно, є виключення.

Жити у темряві з дитинства

Я втратив зір ще у шостому класі. Якось грався з хлопцями і мені потрапила палка межи очі. Відтоді потроху почав падати зір. А потім було багато різних травм, в тому числі і голови.

У восьмому класі я перестав бачити, тому вчителі ходили до мене додому. Я замкнувся в собі, було настільки дискомфортно, що впав в депресію. Ми залишились з мамою удвох, мені не допомогли жодні операції і надії відновити зір не було. Тоді я пішов у спеціалізовану школу, а щоб не зациклюватись на хворобі – мама записала на плавання.

Так почав займатись плаванням з 2002 року. Спочатку це були заняття для себе, а потім брав участь у багатьох змаганнях різного рівня — тричі на чемпіонатах України завойовував “золоту” медаль.

“У нас навіть розробником сайту була людина з інвалідністю”

З плаванням на міжнародні змагання неможливо було потрапити, тому я перейшов у тріатлон,  до якого, крім плавання, входять велогонка та біг. У 2015 році став чемпіоном Європи в Женеві, а також завоював срібну медаль на Чемпіонаті світу в Чикаго. У 2016-му посів другу сходинку п’єдесталу на чемпіонаті Європи в Португалії та чемпіонаті світу в Роттердамі.

У нашій країні незрячі люди нікому не потрібні. У деяких популярних мережах спортзалів, навіть у басейн забороняють ходити людям з інвалідністю різного характеру. Щоб змінити цю ситуацію, я займаюсь волонтерською діяльністю. Організував єдиний в Україні клуб для незрячих “Guide Runner”, члени якого навчаються правильному бігу з гайдами, скандинавській ходьбі та плаванню.

Також ми розробили соціальний проект для людей з вадами зору “Бачу надію” у 2016 році. Тут волонтери навчали незрячих АТОвців жити повноцінним життям. Згодом, проект переріс у  “Організацію Незрячих Людей, Активних і Незалежних”. Тут ми намагаємось допомогти якомога більшій кількості людей.

У нас навіть розробник сайту був з інвалідністю – проблеми з опорно-руховим апаратом. А адміністратор у новому салоні у Броварах – жінка з проблемами з зором. Але ми намагаємось співпрацювати з усіма, щоб довести, що незрячі люди можуть легко пристосуватись у соціумі.

Мрію зробити мережу салонів по Україні

Наші масажисти працюють на відсоток. Вони зробили масаж і пішли. Я хочу, щоб це все було на потоці. Є такі, хто хоче більше заробити і його переманюють на домашні сеанси. Хочеться це все утримувати. Тому у планах – далі розкручувати та поширювати інформацію про наш салон.

Моя головна мета – працевлаштувати незрячих людей, дати їм можливість бути потрібними у соціумі. Зараз потроху розвиваємось і нещодавно відкрили ще один масажний салон у Броварах.  Мрію, щоб такі салони були по всій Україні. 

Суспільство

В Ужгороді відкрили нову мініскульптуру (ФОТО)

Опубліковано

В Ужгороді відкрили нову міні-скульптуру, присвячену Ласло Боді – місцевому музиканту і композитору.

Про це повідомив на своїй сторінці у фейсбук Сергій Денисенко.

Автором скульптури є Роман Мурник.

Довідка

Ласло Боді народився 3 травня 1965 року в Ужгороді. Він став відомим угорським рок-співаком закарпатського походження.

Переїхав до Будапешта у віці 18 років, де відвідував курси підготовки до консерваторії.

Читайте також: Про мерів, комуналку та безхатченків. Як книга «У міста є я!» допоможе дітям стати відповідальними мешканцями

Коли Ласло Боді давав інтерв’ю пресі, майже завжди висловлював гордість тим, що має закарпатське коріння. У селі Малі Геївці досі живуть його родичі, зокрема — двоюрідна сестра.

Нагадаємо, у Києві встановили скульптуру волейболістки, яка грає Місяцем.

Як ми повідомляли раніше, на Миколаївщині колишній військовий робить діорами з історії сільського побуту.

Усі фото: facebook.com/sergej.denisenko.

Читати далі

Суспільство

Про мерів, комуналку та безхатченків. Як книга «У міста є я!» допоможе дітям стати відповідальними мешканцями

Опубліковано

В Україні бракує літератури, яка б розкривала для дітей світ функціонування міста в усіх його проявах. Що таке комунальні тарифи, навіщо потрібен міський голова, куди зникає викинуте в баки сміття. Щоб заповнити цю нішу, фахівчиня з питань населених пунктів Ірина Озимок написала книгу «У міста є я!». Це перше ілюстроване видання для дітей, яке вчить ставати відповідальним мешканцем. На сторінках книги — не лише корисні поради. Там знайдеться й інтерактив, і цікаві конкурси. Продаж видання стартує з 15 травня.

Як воно, бути відповідальним мешканцем

«Це більше ніж книжка, адже вона сприяє пізнанню та спілкуванню дітей з дорослими, дає змогу написати лист меру та виграти призи», — так характеризує свою книгу її авторка Ірина Озимок. «У міста є я!» — це перше ілюстроване видання для дітей, що відкриває секрети про всі процеси в місті та вчить, як стати його відповідальним мешканцем.

Книжка розказує всі секрети про те, як функціонує місто, закликає знайти в книжці порушення правил у населеному пункті й ніколи їх не повторювати, містить захопливі завдання і цікаві факти про міста. Також вона дає можливість взяти участь у конкурсах малюнків та есе і виграти подарунки. А ще заохочує дорослих читати її з дітьми.

Дитяча книга «У міста є я!»

Інструкція для маленьких містян

У 13 розділах Ірина Озимок розповідає про те, як мешканці керують своїм містом, що таке міський бюджет і як він наповнюється, чому тепло треба заощаджувати. Також звертає увагу на те, як не потонути у смітті та чому варто його сортувати, все про різновиди транспорту і коли та чому краще ходити пішки. Книжка є своєрідною інструкцією, як діти вже сьогодні можуть впливати на місто. Авторка розповідає, які дитячі організації та ініціативи працюють в Україні та світі, до яких можна долучитися чи якими можна надихнутись і зробити щось своє, щоб змінити життя в місті на краще.

Видання зібрало цікаві факти про різні куточки світу — де з’явилася перша пішохідна вулиця, в якому місті найстаріше метро, а де найвища будівля і хто подарував Статую Свободи Нью-Йорку. У книжці всі погані звички позначенні спеціальним значком — авторка закликає їх віднайти та ніколи не повторювати.

На книгу надихнуло народження сина

Як організаторка Міжнародного саміту мерів, у своїй роботі я спеціалізуюся на темі населених пунктів. Раніше я ніколи не писала книжок, але завжди про це мріяла. Давно хотіла написати про міста для дорослих, але в мене було уявлення, що для цього я маю бути досить дорослою та ще більш досвідченою. Хоча нічого не вело мене до дитячої літератури до того, як у мене не народилася дитина.

Читайте також: Книги для дітей з аутизмом: як «ДивоГра» рятує український ринок від браку інклюзивної літератури

Зараз моєму хлопчику — один рік і 9 місяців. Ми намагаємося давати йому більше книжок, ніж іграшок. Й одного дня я подумала: стоп, а чи є книжка про міста, про те, як вони функціонують, як дітям брати участь у житті міста. Мені було цікаво, чи розповідає їм хтось у цікавій формі про те, чому важливі деякі процеси. Чому потрібно сортувати сміття, куди воно дівається, звідки у крані з’являється вода, що таке безпека в місті, хто такий мер. Я таку книгу для сина не знайшла, так з’явилася ідея написати свою. Тобто, моя дитина і робота сукупно дали мені ось таке натхнення.

Розповідаю про безхатченків та реклами на фасадах

Ця книжка — не про ідеальне місто, де все правильно і всі поводяться так, як має бути. У міста є я, тобто кожен його житель, і саме від нас залежить, яким воно буде: чистим, дружнім, безпечним, цікавим, зручним, інклюзивним, чи навпаки. Ми також можемо обирати, чи будемо пасивними спостерігачами, чи активними учасниками процесів у місті.

Дитяча книга «У міста є я!» (фото: «Книголав»)

Я розраховую, що цю книгу діти читатимуть із дорослими: з батьками, дідусями й бабусями та вчителями. У кожному розділі йдеться про поширені проблеми: запаркована машина на тротуарі, викинуте в парку сміття, байдужість людей, які проходять повз безхатченків, жахливі реклами на фасадах історичних будівель. Закликаю читача шукати такі моменти й запитувати у дорослих: «Мамо, а чому так? А ми так робимо? А може не будемо так робити?». Так діти ще змалечку почнуть звертати на це увагу.

Не книгою єдиною: інтерактиви й конкурси

Видання інтерактивне — до кожного з 13 розділів є особливе завдання. Там є, наприклад, пропозиція відстежити в будинку показники лічильника води. Це дасть змогу дітям усвідомити, скільки води сім’я споживає, це багато чи мало, як можна заощаджувати. Ще є завдання розробити пам’ятку для сусідів, як зробити будинок енергоефективним. Це стимулюватиме дітей до дій, тому що це не просто «прочитав — забув», а більше для того, щоб навчитися щось робити.

А ще кожен читач може взяти участь у конкурсах. Перший — найкращий малюнок. У книзі є практично пустий розворот, де дитина може намалювати своє місто через десять років. Ми підготували корисні призи-досліди, як от прогулянка з відомим урбаністом або можливість надрукувати на основі деяких малюнків листівку та поштову парку. Другий — це конкурс есе, де потрібно буде продовжити текст, який починається з речень: «Якщо колись я стану мером, то…», «А щоб так довго не чекати, вже сьогодні я можу…». Ми домовилися з порталом «Хмарочос», що вони надрукують найкращі роботи. У дітей буде час над цим попрацювати протягом літа.

Дитяча книга «У міста є я!» (фото: «Книголав»)

Старт продажів не за горами

Попри те, що ця книга — для дітей, я писала її доволі дорослою мовою. І вже потім ми з літредакторкою адаптовували цей текст. І хоча там є віковий показник від 6 до 12 років, але насправді вона цікава і для повнолітніх. Я ставлю себе на місце мами, яка читає з дитиною, і мені це буде цікаво. І я давала її читати дідусям і бабусям, їм також сподобалася. Дорослі казали, що вони також щось нове для себе пізнали.

Книгу проілюструвала одна з засновниць студії «Сері/граф» Анна Іваненко. У вільному продажі вона з’явиться з 15 травня. Замовити видання можна у книгарнях «Книголав» та Yakaboo за 225-250 гривень.

Читати далі

Суспільство

Як українець відновлює походами в гори ветеранів і людей з ампутацією (ВІДЕО)

Опубліковано

Вони водять в гори людей з ампутацією та безкоштовно реабілітують ветеранів у Карпатах.

Засновник проєкту – єдиний українець, який здолав Великий Гімалайський шлях!

Це ветеран зі Львова Віталий Дячук. Був поранений під час Революції Гідності.

У 2015 році пішов добровольцем на фронт.

«Ти повертаєшся і відчуваєш, що в тебе щось не то. Ти відчуваєш, що потрапив в болото», – Віталій Дячук.

Імпульсивно зібрав наплічник й пішов в гори. Там і народилась ідея допомогти іншим ветеранам.

Горотерапія є вже 5 років. За цей час реабілітували понад 700 ветеранів.

Читайте такожВолонтерський рух ОЗОН: як молодь та пенсіонери контролюють поліцію

Зазвичай походи влаштовують в українських Карпатах, проте водили й в Туреччину, Таджикистан, Грузію.

Фінансують це все добродії та небайдужі.

Нині команда збирає кошти на похід на Казбек.

Якщо хочете підтримати, то ось картка: 4731 1856 0242 2674 Дячук Віталій.

Нагадаємо, санаторій «Женева» у Трускавцях приймає на безкоштовну реабілітацію учасників бойових дій.

Як ми повідомляли раніше, вінничанин створив онлайн-сервіс для реабілітації за принципом «фізіологічного дзеркала».

Читати далі