Суспільство
“Ми бачимо вас пальцями”: історія масажного салону, де працюють люди з вадами зору
Більшість незрячих людей майже весь час проводять вдома, а в країні погано розвинений безбар’єрний простір для них. Саме це намагається змінити Василь Закревський. Він – один із найтитулованіших спортсменів України, заслужений майстер спорту, який не перший рік гідно представляє Україну на чемпіонатах світу та Європи.
Василь ще в дитинстві втратив зір, і зараз намагається робити все для того, щоб залучити незрячих людей у соціум. Для цього він створив організацію, а також відкрив перший в Україні масажний салон “Health in touch”, де працевлаштовує людей з вадами зору.
Василь Закревський
Родом з Броварів. Спортсмен, займається тріатлоном. Також Василь є відомим масажистом-реабілітологом, який відкрив масажний салон, де працюють люди з вадами зору. Закінчив Університет “Україна”, де вивчав фізичну реабілітацію. А ще він волонтер і допомагає незрячим жити повноцінним життям
Вони “бачать” пальцями
Коли людина втрачає зір, то у неї покращується тактильність і активізуються інші органи відчуттів. Тому наш масажний салон і має таку назву – “Здоров’я на кінчиках пальців”. Взагалі, незрячі масажисти – не новація. Ще у стародавньому Китаї перевагу надавали саме таким масажистам. Та і у радянський час у різних санаторіях теж було так само.
У людини з вадами зору підвищена чутливість, вони можуть краще відчути усі м’язи, тканини, м’язові волокна. Масаж може допомогти вилікувати хвороби легень, бронхів, омолодитися, покращити поставу, рельєфи, позбутися целюліту. Вистачає кількох дотиків до тіла пацієнта, щоб визначити всі проблеми організму і спеціальним масажем усунути їх
Загалом орієнтуємось на дорослих, але є послуги і для дітей. Зокрема,
реабілітаційний масаж для дітей з ДЦП та дітей з розладами аутистичного спектру.
Я сам ще зі шкільних років почав ходити на курси масажу. Згодом закінчив Міжнародний медичний коледж, а також університет, де вивчав фізичну реабілітацію. До речі, зараз беру участь у змаганні масажистів. І там я є єдиним незрячим.
Про салон мріяв п’ять років, а відкрив за два тижні
Я знаю, як складно знайти роботу і своє місце у соціумі незрячим. Тому вирішив допомагати їм. Для цього заснував “Організацію Незрячих Людей Активних і Незалежних” (ОНЛАіН). Масажний салон, про який мріяв більше 5 років, також є частиною організації.
Така довга мрія реалізувалась за два тижні. Я розповів про свою ідею Зої Плотниковій, яка викладала у йога-клубі на Оболоні. Було одне вільне приміщення і саме там ми відкрили масажний салон. Я давно планував, як це все буде, тому відкриття не забарилось. Допомагали друзі. У салон вклав власні кошти, придбав обладнання та матеріали: столи, стільці, олії тощо. Загалом відкриття обійшлось у 30-50 тисяч гривень.
Перший такий в Україні масажний салон ми відкрили на Оболоні в Києві, а згодом переїхали на Чернігівську. Довгий час салон залишався без назви. Своєрідною “вивіскою” для нього служила слава про мій біговий клуб “Guide Runner”. До речі, саме звідси ми залучили п’ятьох масажистів. А назву Health in touch (hit-massage) вигадали згодом під час дружніх посиденьок.
Масажисти з вадами зору – новий тренд
Перші клієнти, які приходили до нас були мої знайомі і друзі. А так як ми були в одному приміщенні з йога-клубом, то і звідти було багато пацієнтів. Взагалі, спочатку ми позиціонували себе як масаж для бігунів і спортсменів від бігового клубу “Guide Runner”. Тому у нас було багато спортсменів, які приходили, переважно, з проблемами спини чи ніг.
Як реклама спрацювало і сарафанне радіо. Після відкриття про нас писало багато ЗМІ і тому клієнти приходили спеціального до незрячих спеціалістів. А ті, хто потрапляв до нас випадково – були задоволені від масажу.
Для мене було дивним, що деякі спеціально шукали масажистів, які були б незрячими. І це не може не радувати, бо люди стають більш освіченими. Звичайний масажист не викладається настільки, бо має собі за мету заробити кошти. А для незрячого – це справа життя. Хоч, звісно, є виключення.
Жити у темряві з дитинства
Я втратив зір ще у шостому класі. Якось грався з хлопцями і мені потрапила палка межи очі. Відтоді потроху почав падати зір. А потім було багато різних травм, в тому числі і голови.
У восьмому класі я перестав бачити, тому вчителі ходили до мене додому. Я замкнувся в собі, було настільки дискомфортно, що впав в депресію. Ми залишились з мамою удвох, мені не допомогли жодні операції і надії відновити зір не було. Тоді я пішов у спеціалізовану школу, а щоб не зациклюватись на хворобі – мама записала на плавання.
Так почав займатись плаванням з 2002 року. Спочатку це були заняття для себе, а потім брав участь у багатьох змаганнях різного рівня — тричі на чемпіонатах України завойовував “золоту” медаль.
“У нас навіть розробником сайту була людина з інвалідністю”
З плаванням на міжнародні змагання неможливо було потрапити, тому я перейшов у тріатлон, до якого, крім плавання, входять велогонка та біг. У 2015 році став чемпіоном Європи в Женеві, а також завоював срібну медаль на Чемпіонаті світу в Чикаго. У 2016-му посів другу сходинку п’єдесталу на чемпіонаті Європи в Португалії та чемпіонаті світу в Роттердамі.
У нашій країні незрячі люди нікому не потрібні. У деяких популярних мережах спортзалів, навіть у басейн забороняють ходити людям з інвалідністю різного характеру. Щоб змінити цю ситуацію, я займаюсь волонтерською діяльністю. Організував єдиний в Україні клуб для незрячих “Guide Runner”, члени якого навчаються правильному бігу з гайдами, скандинавській ходьбі та плаванню.
Також ми розробили соціальний проект для людей з вадами зору “Бачу надію” у 2016 році. Тут волонтери навчали незрячих АТОвців жити повноцінним життям. Згодом, проект переріс у “Організацію Незрячих Людей, Активних і Незалежних”. Тут ми намагаємось допомогти якомога більшій кількості людей.
У нас навіть розробник сайту був з інвалідністю – проблеми з опорно-руховим апаратом. А адміністратор у новому салоні у Броварах – жінка з проблемами з зором. Але ми намагаємось співпрацювати з усіма, щоб довести, що незрячі люди можуть легко пристосуватись у соціумі.
Мрію зробити мережу салонів по Україні
Наші масажисти працюють на відсоток. Вони зробили масаж і пішли. Я хочу, щоб це все було на потоці. Є такі, хто хоче більше заробити і його переманюють на домашні сеанси. Хочеться це все утримувати. Тому у планах – далі розкручувати та поширювати інформацію про наш салон.
Моя головна мета – працевлаштувати незрячих людей, дати їм можливість бути потрібними у соціумі. Зараз потроху розвиваємось і нещодавно відкрили ще один масажний салон у Броварах. Мрію, щоб такі салони були по всій Україні.
Суспільство
Аби розповісти про неймовірні історії успіху малого та середнього українського бізнесу, який попри війну продовжує динамічно розвиватися. Цей проєкт – частина нашого великого дослідження явища української мрії.
Навесні 2022 року, коли Ольга Лекова приходила обстежувати укриття шкіл та дитсадків, більшість з них були в жахливому стані — сірі стіни та старі меблі. Діти не хотіли туди йти під час тривоги.
Тоді інженерка вирішила розробити для укриттів меблі-трансформери, виконані із переробленого пластику — кольорові, довговічні та ще й з користю для природи.
Як відкрила власну-дизайн-студію у столиці, вклавши на старті лише 1500 гривень, та чому меблі для укриттів, що не приносять прибутку, є такими важливими для неї, Ольга розповіла ШоТам.
Вдень — студентка, вночі — няня у дитбудинку
Ще з дитинства я любила роздивлятися будинки рідного Донецька і розмірковувати: а як це влаштовано? А навіщо зроблено саме так?
Після школи я вступила на будівельний факультет Донбаської національної академії архітектури та будівництва. Паралельно з навчанням влаштувалася нянею у місцевий дитячий будинок, де жили дітки з інвалідністю, які потребували спеціалізованого догляду.
Саме там міцно сформувалось моє бажання піклуватися про те, аби дітям було комфортно і затишно у будь-яких умовах.
Закордон надихнув, але втілювати все хотілось вдома
В 2011 році я потрапила в програму навчання студентів за обміном і поїхала навчатися до Словаччини. Там вперше занурилась у тему переробки вторинної сировини.
Екскурсія на відомий сміттєпереробний завод у Відні, який завдяки старанням австрійського архітектора Фріденсрайха Хундертвассера більше нагадує казковий замок, повністю перевернув мої тогочасні уявлення про переробку сміття.
Десь у цей час в Києві якраз проходили протести проти зведення сміттєспалювальних заводів, а я зрозуміла — підхід до переробки сміття може бути дуже різним.
Після завершення навчання була можливість залишитись працювати за кордоном, але я такий варіант не розглядала. Хотіла всі нові знання і мрії втілювати вдома. Я повернулась в Донецьк і працювала у будівельній сфері.
Запустила бізнес в столиці з 1500 гривень
На початок 2014 року я вже була керівницею проєктів великої будівельної компанії. Але сталася окупація Криму, а потім почалося захоплення Донеччини росіянами. Ми з моїм чоловіком Петром ухвалили рішення їхати.
Компанія, де я тоді працювала, мала офіс у Києві, тож ми переїхали туди. Але виявилось, що жити в та орендувати житло в столиці за мою донецьку зарплату дуже сутужно. В 2016 році ми з чоловіком вирішили ризикнути і відкрити власну справу — дизайн-студію.
Ми не мали коштів, аби стартувати в тому масштабі, у якому хотілося, тому подалися на грант. Коли писали грантову заявку, то порахували, що нам треба для старту 250 000 гривень. Але грант ми так і не виграли.
І стартували з власних вкладень в…1500 гривень. Такою була вартість хостингу для нашого першого сайту. За півроку ми вже мали перші замовлення на розробку дизайну.
Укриття стали частиною життя
Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми виплатили заробітну плату всім нашим працівникам і зупинили бізнес. Нікуди не виїжджали, з маленьким сином і собакою залишались в нашій квартирі.
А за пару місяців ми відновили роботу компанії, бо знову пішли замовлення. Разом з цим я почала на волонтерських засадах долучатися до обстеження укриттів та навчання громад щодо облаштування дійсно безпечних сховків
Більшість з них були в жахливому стані: без опалення, електропостачання, тільки голі сирі стіни. А в деяких громадах укриттів не було взагалі.
Дуже швидко ми зрозуміли, що укриття, які переважно розташовуються у підвальних приміщеннях, потребують спеціальних меблів, які б не загнивали за 2 роки від вологості, були зручними та багатофункціональними.
Але і цього замало, адже найчастіша публіка в укриттях — діти. Я сама — мама, і не можу не думати, як будуть почуватися діти, сидячи по кілька годин в приміщенні, де все сіре і суворе. Я хотіла, щоби в облаштованих нами укриттях було комфортно всім. Знаю, як емоційна атмосфера впливає на діток, як це відображається на їхньому розвитку. Тому я задумала створити для укриттів меблі з переробленого пластику: барвисті, зручні, безпечні.
Recast Plastic: парти перетворюються в ліжка
Ми з командою почали шукати підрядників, які б взялися за виготовлення меблів з переробленого пластику за нашими ескізами. Але не знайшли. І тоді ми вирішили робити їх самі. Так з’явився проєкт Recast Plastic.
Чоловікова освіта — хімік-технолог — стала нашим козирем. Але було потрібне спеціальне обладнання: шредер для подрібнення пластику, термопрес для виготовлення плит-заготовок та інструмент для вирізання з них деталей майбутніх меблів. Коштує все це чимало і ми знову подалися на грант, і цього разу нашу заявку схвалили. Але ми не могли чекати, поки надійдуть грантові кошти, адже мова йшла про укриття. Тож закупили стартове обладнання самі, а коли гроші таки надійшли на рахунок, ми докупили ще обладнання, подвоївши свої потужності.
Наша команда розробила кілька моделей меблів саме для укриттів: це відкидні лави, що кріпляться до стіни, дитячі парти, з яких можна скласти прості ліжка, розсувні лави, які можна за потреби компактно скласти.
І все це стильне, кольорове та зроблене з пластикових відходів: пляшок, кришечок, стаканчиків, рекламних банерів, які мали всі шанси століттям лежати на звалищах, а натомість стали міцними й зручними меблями.
Ольга демонструє відкидну лаву з переробленого пластику, яку можна також використовувати як спальне місце.
Діти люблять наші меблі й наш цех
До нашого цеху в Києві часто приходять на екскурсії діти і дорослі, тож процес виробництва меблів Recast Plastic давно не секрет. Більшу частину сировини (а це вже перероблений пластик у вигляді дрібних гранул) ми закуповуємо в інших переробників. Частину заготовлюємо самі.
Аби отримати цікаві візерунки на меблях, гранули треба висипати у прес у певній послідовності: основний колір і «узори». З готових плит ми потім вирізаємо потрібні нам елементи.
Саме всі ці цяточки і плямки роблять наші меблі впізнаваними, а діти так люблять їх роздивлятися торкатися пальчиками, фантазувати, на що вони схожі. Я так радію, коли діти після екскурсії зі своїм класом на наше виробництво підходять і питають: «А можна я приведу до вас своїх батьків, аби вони теж це побачили?».
Вони повертаються додому і починають вдома організовувати сортування сміття. І це так тішить мене!
Міфи про меблі з переробленого пластику
Є два популярні міфи про меблі з переробленого пластику. Міф перший: «Вони крихкі». Міф другий: «Вони мають бути дешеві. Це ж зі сміття!».
Почну з ціни. Наші меблі при першій покупці десь в півтора-два рази дорожчі за аналоги з ДСП. Але важливо розуміти, що термін їх служби в умовах підвальної вологості — 50 років, а меблі з ДСП витримають там десь роки півтора.
Так, ми не звикли прораховувати на роки вперед, але ми не знаємо, скільки триватиме ця війна. Нераціонально купувати найдешевші меблі, аби потім змінювати їх кожні два роки, бо вони запліснявіли чи розкришились. Стільці і столи з пластику можна мити, дезінфікувати без жодного впливу на їхню якість.
Ми не використовуємо тонкий метал, фарбу, яка облазить. Всі матеріали якісні, довговічні і безпечні. Це, звісно ж, відображається на вартості.
Тепер про міцність. У нас є модель стільця, який часто беруть саме для військових: він важить близько 15 кілограмів. Аналоги інших виробників — близько 5 кг. Чому так? Бо ми розуміємо, що цей стілець має служити бійцю в повному екіпіруванні, а це чимала додаткова вага. Якщо взяти тонший метал, то стілець буде дешевший, але і довго не послужить.
Усі меблі для укриттів ми реалізуємо по собівартості, тобто нічого на них не заробляємо. Це такий соціальний проєкт. А для розвитку бізнеc-складової ми розробили лінійки дизайнерських меблів з переробленого пластику для дому, саду, готелів та ресторанів.
Тепер це «сміття» служитиме людям ще десятки років
Наші меблі з переробленого пластику є в 30 укриттях в різних куточках України. На жаль, не всі українці ще розуміють, у чому цінність повторної переробки та речей, виготовлених «зі сміття».
Ми не раз зустрічали реакцію: «А навіщо пластик? Чому дерев’яні меблі не поставити?». Цей підхід про те, щоб брати природні ресурси, не замислюючись про їх відновлення. Тоді як меблі з переробленого пластику допомагають зберігати дерева та скорочують території сміттєзвалищ.
Діти грають в «хрестики-нулики». Гра і меблі виготовлені з переробленого пластику.
Ми перетворюємо пластик, який міг опинитися в річках чи лісах на стильні, функціональні речі, що служитимуть десятиліттями.
Суспільство
У селищі Неполоківці, що на Буковині, місцеві називають її Славою чи Славочкою. 69-річна Ярослава Тодорівна здійснила свою мрію: тепер кожен яскравий тюльпан чи півонія — це справа її рук.
ШоТам розповідає про роботу тих людей, завдяки яким у кожне українське місто й село приходить весна.
Стала квітникаркою після 60
Ярослава Туркіна народилася та виросла в селищі Неполоківці. Її мама завжди насаджувала біля дому мальви, півонії, троянди, тож Слава перейняла цю любов і вже з п’ятого класу поралась у квітнику.
«Я люблю землю. Коли бачу квіти, в мене наче крила відкриваються, і я хочу працювати», — ділиться жінка.
Спочатку вона працювала бібліотекаркою, згодом готувала випічку в кафе, але потайки мріяла про інше. Коли їхала в тролейбусі, а за вікном комунальні працівниці садили квіти, вона хотіла опинитися на їхньому місці. Могла ж займатися улюбленою справою лише вдома.
Вперше на офіційну роботу з квітами жінка влаштувалася вже в 60 років — у Неполоковецький ліцей:
«Думала: це хто таку стару жінку прийме до роботи? Всі ж хочуть працівників 30-річних. А мене взяли».
У ліцеї вона працює вже 9 років, а в селищній раді — 3. Каже, дуже вдячна, що в неї повірили, пішли назустріч. Керівники надали все, що було потрібне для роботи: завезли ґрунт, приладдя, облаштували місце під квіти.
Ярослава Тодорівна з головою Неполоковецької громади Григорієм Васильовичем. Фото: Олеся Богдан
«Це для мене щось таке величне»
Робочий день Ярослави Тодорівни починається ще на світанку. Спочатку вона обходить кожну свою клумбу, перевіряє, чи все добре, думає, яких іще квітів додати. Прополює, досаджує рослини. Завдяки її роботі селище квітне майже весь рік: спочатку тюльпанами та мускарі, а пізніше чорнобривцями й хризантемами:
«Я собі зошит заводжу та креслю кожну клумбу. Дивлюся, що маю посадити, щоб воно цвіло з весни до пізньої осені. Думаю, як мені підібрати правильно кольори, бо є холодні та теплі тони. Що буде гарно з жовтим чи червоним».
Квітникарка працює біля селищної ради. Фото: Олеся Богдан
За такими ескізами й створює клумби — у кожній є щось своє. Тож навесні головна вулиця селища розквітає: яскраві тюльпани, ніжні мускарі. Біля ліцею теж краса — Ярослава Тодорівна щоразу додає нові квіти, обдумує, як зробити найкраще.
«Це для мене щось таке величне, що я не можу навіть пояснити. В мене аж очі загоряються. Як це не любити? Я не розумію. Якби мала можливість до неба посадити квіти, я б це зробила — уквітчала б аж туди», — каже жінка.
Місцеві, звісно, помічають таку красу та дякують Ярославі.
«У жінки прекрасна душа, а тому і її золоті руки створюють таку красу! Свою роботу треба любити. Низький уклін таким людям!», — пише місцева жителька Марія Борець.
Фото: Олеся Богдан
У травні «Укрзалізниця» запускає літню виробничу практику для майже тисячі юних залізничників у Дніпрі та Рівному.
Про це повідомили в УЗ.
Про запуск нового сезону
3 травня 600 вихованців розпочнуть роботу на Дніпровській дитячій залізниці. Наступного дня поїзди вирушать у перший рейс на Рівненській дитячій залізниці, де проходитимуть практику 356 вихованців.
До початку нового сезону на обох дитячих залізницях провели ремонтні роботи на станціях та у виробничих приміщеннях, оновили фарбування рухомого складу, виконали профілактичні огляди вузлів і агрегатів локомотивів.
10 травня також запланували старт руху поїздів на Львівській дитячій залізниці. Натомість юні залізничники з Харкова та Запоріжжя, де через безпекову ситуацію навчання проводиться в онлайн-режимі, матимуть можливість здобувати практичні навички під час відвідування колег з інших міст.
Читайте також: «Нова пошта» та «Повернись живим» завершили збір на 300 млн гривень для ППО
Графік руху
Дніпро:
- травень, вересень, жовтень — у вихідні дні з 10:00 до 18:00;
- червень, липень, серпень — у четвер та п’ятницю з 12:00 до 18:00, у суботу та неділю — з 10:00 до 18:00;
- 1 та 2 листопада — з 10:00 до 18:00.
Рівне:
- травень, вересень, жовтень — у суботу та неділю з 10:00 до 17:30;
- червень, липень, серпень — у четвер та п’ятницю з 11:00 до 15:30, у суботу та неділю з 10:00 до 17:30.
Нагадаємо, що «Укрзалізниця» запустила новий флагманський потяг між Харковом та Ворохтою.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка УЗ
