Суспільство
Від «Да Вінчі» до «Тайри». Що ви знаєте про захисників і захисниць, які виборюють нашу свободу? (ТЕСТ)
14 жовтня в Україні відзначають День захисників і захисниць. День тих, хто боровся, бореться і неодмінно переможе, піднявши державний прапор над звільненими Донецьком, Луганськом, Херсоном та Кримом.
ШоТам підготував тест про 12 військових, які сьогодні виборюють нашу свободу. Усі вони різні, але мають спільну мету – звільнити Україну від російської навали.
У 18 років він вже захищав Україну зі зброєю в руках, а в 21 – став наймолодшим командиром 1-ї штурмової роти ДУК «Правий сектор». Саме він першим серед українських добровольців прижиттєво отримав звання Героя України. Хто це?
Фото: Останній Бастіон
Так, це Дмитро Коцюбайло – воїн, який вже вісім років нищить російських окупантів. Офіцерське звання він отримав лише в розпал повномасштабної війни, а до цього ніколи не був у лавах ЗСУ. Да Вінчі пройшов найгарячіші точки війни з росіянами у складі ДУК «Правий сектор».
Побратими називають його «командиром від природи». Воно й не дивно: попри відсутність військової освіти він став командиром полку та майстерно виконував свої обов’язки. Лінгвіст за фахом та футбольний фанат – про кого це?
Фото: Мінветеранів.
«Командиром від природи» азовці називають 31-річного Дениса Прокопенко, який протягом 82 днів керував обороною Маріуполя. Справді, він не має військової освіти, закінчив Київський національний лінгвістичний університет та був одним з найактивніших вболівальників київського «Динамо». Але водночас – став наймолодшим командиром в історії ЗСУ та НГУ, очоливши полк «Азов» у 26-річному віці.
Вона стала першою жінкою в історії ЗСУ, яка очолила артилерійський підрозділ. Аби опанувати САУ, лейтенантці вистачило чотирьох днів. А вгадаєте, ким працювала Любов Плаксюк до армії?
До 2016 року Любов Плаксюк викладала історію в одній зі шкіл Житомира. Утім у 2016 році жінка вирішила долучитися до лав ЗСУ. Любов пройшла шлях від радіотелефоністки до командирки відділення управління, однак все кардинально змінилось, коли вона побачила роботу 152-мм САУ. Відтоді офіцерка закохалася в «Гіацинт-С» та першою серед жінок очолила артпідрозділ.
До повномасштабного вторгнення вона займалася журналістикою та піаром і ніколи не тримала зброю в руках. Однак вже в перші дні великої війни дівчина долучилася до лав територіальної оборони. Спочатку вона була медиком, а сьогодні – пресофіцерка, яка працює на Харківському напрямку. Знаєте, хто на фото?
Фото: elle.ua.
Це Маргарита Рівчаченко на псевдо «Афіна». У перші тижні повномасштабного вторгнення її історія облетіла українські та світові дні, адже в кожному інтерв’ю дівчина наполягала, що бігти від війни – це не її випадок. Після служби «Афіна» мріє повернутися до журналістики та заснувати власну піар-агенцію. А ще – створити родину.
Їй всього 19, а вона вже смалить окупантів з кулемета! До великої війни Оксана Рубаняк навчалася на вчителя та працювала в Івано-Франківській міськраді. А після 24 лютого – приєдналася до лав ЗСУ і нічим не поступається чоловікам. За її характер та витримку побратими вигадали Оксані войовничі псевдо – «Ксена». Вгадайте, у якій бригаді служить кулеметниця?
Фото: з особистого архіву
Легендарна бригада Чорних Запорожців була створена ще в 2002 році на базі 72-ї гвардійської механізованої дивізії. З 2014 року 72 ОМБр дає відсіч окупантам на сході України, а з початком великої війни – продовжує нищити ворога на своєму напрямку. Чому «Чорні Запорожці»? Це почесна назва бригади на честь військового формування часів УНР.
55-річний Василь Штефко – боєць 128 окремої гірсько-штурмової бригади. До лав Закарпатського легіону чоловік приєднався вже з початком великої війни. Утім для цього йому довелося збрехати. Знаєте, про що саме?
Фото: Сергій Гудак для Укрінформ
У 2004 році через нещасний випадок на виробництві Василь втратив обидві ноги, а отже, має два протези. Через це після 2014 року йому неодноразово відмовляли у військкоматі. Однак після вторгнення закарпатець вирішив збрехати, аби все ж потрапити до війська. Штефко запевнив, що має лише один протез та може бути водієм, і завдяки цьому потрапив на службу.
Ці роботи належать українському захиснику, який вже вдруге став на захист нашої країни. Він – ветеран війни, режисер, художник та письменник. Знаєте автора?
Валерій Пузік – український художник, письменник та режисер. Автор книг «Бездомні пси», «Моноліт», «Я бачив його живим, мертвим і знову живим», «Шахта. Ранкове зведення», співавтор книги «Наші Котики. Бліндаж». У січні 2015 пішов добровольцем на фронт. Брав участь у боях на сході України в складі 5 батальйону Добровольчого українського корпусу. У перші дні повномасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ.
У 2014 році він разом із друзями нищив окупантів на сході країни, а в мирному Києві – боровся проти незаконних забудов та політичних переслідувань інших активістів. Його молодіжний рух відомий далеко поза межами Києва, а напередодні вторгнення він зіграв головну роль у новій стрічці Олега Сенцова. Про кого це?
Фото: Стас Юрченко для Свідомі
Сергій Філімонов – ветеран російсько-української війни, лідер молодіжного руху «Гонор», а сьогодні – командир однойменного бойового підрозділу ССО. У 2021 році Сергій зіграв головну роль у художній стрічці Олега Сенцова «Носоріг». Українська прем’єра фільму відбулася менш ніж за два тижні до повномасштабного вторгнення.
Російські пропагандисти, у звичному для себе стилі, називають її «неонацисткою», а насправді вона – легендарна парамедикиня, яка врятувала життя сотень українських бійців. У березні Юлія Паєвська потрапила в російський полон, а 17 червня – повернулися додому. Знаєте її псевдо?
Фото: Новинарня
Так-так, це легендарна «Тайра». Під час Майдану Юлія рятувала поранених на Грушевського, згодом викладала тактичну медицину, а з початком війни на сході країни зайнялася евакуацією поранених бійців. Вона організувала та очолила добровольчий медично-евакуаційний підрозділ "Ангели Тайри", який базувався під Маріуполем. З 2014 до 2018 була добровольцем-парамедиком. З 2018 до 2020 служила за контрактом в лавах ЗСУ та очолювала евакуаційне відділення 61-го мобільного шпиталю в Маріуполі. Напередодні 24 лютого «Тайра» знову опинилася на сході: аби в ролі волонтерки допомагати з евакуацією постраждалих.
«Дякую за прихисток. "Азовсталь" – місце моєї смерті і мого життя», – хто автор цих слів?
Автор – пресофіцер полку «Азов» Дмитро Козацький на псевдо «Орест». Він – один із учасників героїчної оборони Маріуполя та автор світлин із фортеці «Азовсталь», які облетіли всі українські та світові ЗМІ й показали, що насправді відбувається у сховищах заводу, який бомбардують росіяни. Ці слова військовий опублікував напередодні російського полону. Повернути «Ореста» та ще понад 100 азовців вдалося 21 вересня.
«Тільки не пиши мені про війну, розкажи, чи є біля тебе сад, чи ти чуєш коників і цикад, і чи повзають равлики по в'юну», – це рядки українського воїна переклали вже понад 12 мовами. «Лист до доньки» – одна з поезій, що стала символом великої війни. Хто її автор?
Це рядки з вірша Павла Вишебаби – зоозахисника, музиканта та командира відділення у 68-й окремій єгерській бригаді. Сьогодні Павло разом із побратимами звільняє схід нашої країни.
Її дідусь – відомий український письменник, батько – бандурист, а сама вона – авторка збірки поезій «Як вигинається воєнне коло», волонтерка, парамедикиня та військова морської піхоти ЗСУ. Хто це?
Фото: elle.ua.
Громадська активістка, учасниця Євромайдану, координаторка ініціативи «Переходь на українську», співорганізаторка проєкту «Мовомарафон-25«, учасниця акції «Весна на граниті». До цього переліку можна було б додати «філологиня», але гуманітарні науки Ярина змінила на службу в армії. З 2019 року вона була парамедикинею в добробаті «Госпітальєри», а вже в травні 2021-го стала морпіхом.
Поділіться своїми результатами:
У столичних парках, скверах і на центральних вулицях встановлюють рамки-розпилювачі води для охолодження в літню спеку. Загалом їх встановлять на 31 локації міста.
Про це повідомили в КМДА.
Виконувач обов’язків директора Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату КМДА Сергій Сабуров розповів, що районні комунальні підприємства з утримання зелених насаджень щороку готуються до спеки й розширюють мережу таких рамок, щоб кияни та гості міста могли освіжитися просто під час прогулянки.
Вироби, виготовлені силами КП УЗН та «Київзеленбуд», створюють дрібний туман із водяних краплин, що ефективно знижує температуру повітря в зоні дії. Комунальне об’єднання закликає берегти обладнання та користуватися ним відповідально.
Читайте також: У Києві на Алеї захисників відкрили новий знак, присвячений Військово-морським силам (ФОТО)
Перелік локацій, де встановлять рамки-розпилювачі води:
- Голосіївський район: парк імені Максима Рильського;
- Дарницький район: парк «Позняки», сквер на вулиці Олександра Кошиця, Парк імені воїнів-інтернаціоналістів, сквер на вулиці Вишняківській, 12;
- Деснянський район: парк «Деснянський», парк з водними об’єктами вздовж проспекту Романа Шухевича, парк «Фестивальний», парк «Молодіжний», сквер імені В’ячеслава Веремія;
- Дніпровський район: парк «Перемога», парк «Аврора», парк на вулиці Юрія Шумського, сквер «Кусум» у селищі ДВРЗ;
- Оболонський район: парк «Наталка»;
- Печерський район: бульвар Лесі Українки, парк Вічної Слави;
- Подільський район: Куренівський парк, сквер на площі Щекавицькій, сквер № 1 на Контрактовій площі;
- Святошинський район: парк «Совки», парк «Інтернаціональний», бульвар Академіка Вернадського;
- Солом’янський район: парк «Відрадний», парк імені Миколи Зерова, парк «Орлятко»;
- Шевченківський район: вулиця Хрещатик (бульварна частина), парк «Веселка», парк імені Тараса Шевченка, сквер біля цирку, Пейзажна алея.
Нагадаємо, що під час сильного вітру у Львові перехожі втримували стенди з іменами військових (ВІДЕО).
Фото: сайт КМДА
Суспільство
Пес Топік усе життя прожив на прив’язі в селі на Дніпропетровщині. Його ланцюг був настільки закручений, що не діставав до будки, тож узимку він спав на голій землі, влітку — страждав під пекучим сонцем, а в міжсезоння — мокнув під зливами.
Господарі на це не зважали, і щойно з’явилася нагода — залишили песика, з яким прожили 10 років, новим власникам проданої хати. Однак цього разу Топіку з людьми пощастило: Аліна та її наречений Ваня під час першої ж зустрічі дали песику теплу підстилку, а коли зрозуміли, що по собаку ніхто не повернеться — звільнили його від ланцюга, почали привчати до життя на волі й повертати пухнастику віру в людей, людську турботу та ласку.
Аліна розповіла історію Топіка в TikTok, і це відео швидко набрало понад пів мільйона переглядів та дві тисячі коментарів.
«Щодня ми переконуємося, що вчинили правильно»
Аліна та Ваня в лютому 2025 року купили для батьків хату в селі, роблять там ремонт і знімають про це блог для TikTok та Instagram. Пара любить тварин і має маленького чихуахуа. Топік у їхньому житті з’явився випадково — як неочікуваний «бонус» до купленої сільської садиби. Таким самим «бонусом» став і кіт Вася. Аліна згадує:
«Приїхавши на перегляд, ми одразу побачили собаку. Він був агресивний, сидів на ланцюзі, кидався на нас. У принципі, це зрозуміло: ми чужі люди. Ми одразу запитали господиню, чи зможуть вони забрати песика. Оскільки в нас є вже свій чихуахуа, і ми боїмося, що вони не подружаться. На що власниця відповіла, що в неї тесть живе в селі, і вони взагалі без проблем заберуть собаку.
Потім у будинку побачили кота. Також попередили власницю — у чоловіка та в батька чоловіка алергія на шерсть. Жінка знову відповіла, що забере без проблем. 15 лютого вона забрала гроші, віддала ключі й абсолютно байдуже пішла повз тварин. Ми це сприйняли як досвід і почали знайомитися з Топіком і Васею».
Вася і Топік. Фото з архіву Аліни
Топік жив у жахливих умовах: короткий перекручений ланцюг, будка, яка мала б захищати від негоди, прогнила й не мала всередині ніякого настилу. І пса, і Васю попередні господарі годували кашею на воді, тварини були худі. Як виглядав Топік, Аліна показувала у відео в TikTok:
Перше, що Аліна та її наречений зробили, — спробували створити Топіку комфорт, щоби песик став більш лояльним до нових господарів і їхнього маленького чихуахуа. Адаптація до життя без обмежень минала в Топіка поступово і з труднощами.
«Топік міг “цапнути” за кросівок, гарчав, був злий, рив ями. Не дозволяв, щоби біля нього присідали поруч. Не можна було навіть нахилитися підмести, він одразу біг та гарчав. Але це прекрасний пес. Він стає все добрішим, спокійнішим. Щодня ми переконуємося в тому, що вчинили правильно, звільнивши його», — розповідає Аліна.
Фото з архіву Аліни
Собаку від прив’язі нові господарі звільнили, щойно купили будинок, але нашийник із частиною ланцюга одразу зняти не вдалося. Це відклали, щоб дати собаці час звикнути до нової родини і зрозуміти, що йому ніхто не хоче нашкодити. Згодом і цей етап вдалося пройти — з Топіка зняли залишки ланцюга, від якого не міг звільнитися роками.
З Топіка знімають частину ланцюга. Фото з архіву Аліни
«Любов породжує любов»
Топік приглядався до нових господарів чотири місяці, поки вперше полащився і дозволив себе погладити. Він поволі ставав менш агресивним, навіть довірився і дав вивести кліщів і бліх. Харчування і Топіка, і Васі покращилося. Аліна жартує, що тварини зараз і не дивляться в бік каші: розбалувалися.
«Топік живе своє найкраще життя. Став охоронцем нашого двору. Проводить тата на роботу: виводить його за хвіртку й повертається назад. Це їхній щоденний ритуал. Собака розуміє, де чужі, а де — свої. Не робить шкоди, не кидається на інших людей, не втікає. Топік чудовий, і мені шкода, що свої 10 років він прожив на ланцюзі, і його так недооцінювали. Характери у песиків бувають різні, але в Топіка — супер», — тішиться Аліна.
Топік через 4 місяці без ланцюга. Фото з архіву Аліни
Дівчина розповідає, що нашийник для песика — досі тригерна тема. Він не дає його зняти, ба більше — не дозволяє навіть торкатися шиї. Але Аліна ділиться, що їхня родина терпляче над цим працює і планує до кінця літа звільнити Топіка від цього нагадування про десятиліття в неволі.
«Ми не уявляємо свого життя без Топіка. Ми його дуже любимо, це член нашої родини. Історія з ланцюгом закрита назавжди, ми його ніколи в житті туди не посадимо. З нашим меншим песиком вони не дружать, бо обоє вважають себе господарями території. Але в нас є задній і передній двір, тож ми їх просто розвели в різні кінці.
Коли приходять чужі, ми закриваємо Топіка між переднім і заднім двором. Там тінь, і ми ще обов’язково залишаємо водичку. Це буквально на 10–20 хвилин. Наприклад, люди прийшли перевірити газ чи світло й пішли, а ми — випустили Топіка. Жодного дня, відколи ми переїхали в будинок, він не був на прив’язі», — розповідає Аліна.
Дівчина каже, що своїми відео хотіла показати, як тварина навіть після багатьох років на ланцюзі може змінитися за кілька місяців на волі:
«Зараз багато власників залишають тваринок на ланцюгах. Я хочу, аби люди розуміли, — собаки дуже відчувають людей. Ніхто не хоче жити в неволі, а любов породжує любов. Кажуть, тварини не вміють усміхатися, але цей пес довів зворотне. Він усміхається, і ми біля нього».