Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Варто подивитися: фільми про війну і не тільки, які Україна висувала на “Оскар”

Опубліковано

В ніч на 11 березня в Лос-Анджелесі пройшла 96-та церемонія вручення Оскару. На ній Україна здобула свою першу нагороду від Американської кіноакадемії за стрічку “20 днів у Маріуполі” режисера Мстислава Чернова в номінації “Найкращий повнометражний документальний фільм”. Зазначимо, що це перша перемога України на кінопремії.

ШоТам вирішив згадати, з якими кінокартинами Україна подавалася на “Оскар” у минулі роки.

“Той хто пройшов крізь вогонь”, режисер Михайло Іллєнко, 2012 рік

Опис:
Фільм про українського льотчика, який після Другої світової війни потрапив до Канади й став вождем тамтешнього індіанського племені. Сценарій частково заснований на реальних фактах життя Героя Радянського Союзу Івана Даценка, частково – на розслідуваннях ЗМІ та легендах.

Бюджет: 16 мільйонів гривень. Частково стрічку профінансувала держава
Касові збори: 1,5 мільйона гривень

“Параджанов”, режисери Олена Фетісова і Серж Аведікян, 2013 рік

Опис:
Картина розповідає про кінорежисера Сергія Параджанова. Він створює великі фільми, які приносять йому міжнародне визнання. Його зухвала поведінка призводить до конфлікту з радянським тоталітарним режимом. За сфабрикованим звинуваченням Параджанова кидають до в’язниці. Але незламна любов до краси дає сили творити, попри роки ув’язнення і заборону на роботу в кіно.

Бюджет: понад 22 мільйони гривень, половину з яких виділило Держкіно
Касові збори: 163 тисячі гривень

“Поводир”, режисер Олесь Санін, 2014 рік

Опис:
Україна, тридцяті роки. Американський інженер Майкл Шемрок разом із сином приїжджає до Харкова допомагати будувати соціялізм. Тут він закохується в актрису Ольгу Левицьку, на яку давно поклав око червоний комісар. За трагічних обставин американець гине, а його сина рятує від переслідувачів сліпий кобзар. Не маючи інших шансів вижити на чужині, хлопець стає поводирем. Їх подорож, повна небезпечних пригод, відбувається на тлі драматичних сторінок української історії й руйнування людських доль – колективізації, репресій і голодомору. Фільм про кохання, вірність, підлість і зраду.

Бюджет: 16,7 мільйона гривень
Касові збори: понад 14 мільйонів гривень

“Зима в вогні” Євген Афінеєвський, 2015 рік

Опис:
Документальний фільм про Майдан та Революцію гідності. Величезна безліч складових формувало полотно революції, але головним чином воно складається з окремих особистостей, як то: висококваліфікований хірург, що чергує вдень у себе в лікарні, а вночі на Майдані, старенька бабуся, що віддає усі заощадження, щоб у її онуків було майбутнє, чинний офіцер ЗСУ, організуючий оборону, середньої руки підприємець, який використовує своє підприємство для доставки їжі і дров, топ-менеджер західної корпорації, що кидає бруківку в “Беркут”.

Касові збори: невідомі

“Українські шерифи”, режисер Роман Бондарчук, 2016 рік

Опис:
Через те, що в селі Стара Збурʼївка практично немає міліції, функцію охорони громадського порядку беруть на себе двоє місцевих жителів — 50-річний Віктор Кривобородько і 44-річний Володимир Рудьковський.

Віктор і Володя поєднують обов’язки міліціонерів і соціальних працівників: вгамовують сімейні сварки, спиняють бійки між сусідами, шукають потопельників тощо – тобто займаються усім, окрім кримінальних злочинів. Однак після того, як починається війна, настрій у жителів села змінюється.

Бюджет: невідомий
Касові збори:
невідомі

 “Рівень чорного”, режисер Валентин Васянович, 2017 рік

Опис:
50-річчя стає початком складного етапу в житті весільного фотографа Кості. Все, що він любив і до чого був прив’язаний, відходить назавжди. Хоча таких речей в його житті не так вже й багато: паралізований після інсульту батько, подруга – стиліст весільного журналу, старий кіт, слайди, на котрих він молодий та щасливий. Костя все життя фотографує чуже щастя. Для нього це звичайна рутина. 

Бюджет: 10 тис. доларів
Касові збори: понад 50,6 тис. гривень

“Донбас”, режисер Сергій Лозниця, 2018 рік

Опис:
Фільм складається з низки епізодів про реалії на окупованих територіях сходу України. Сцени взаємопов’язані між собою за принципом побудови сюжету в фільмі “Привид свободи” Бунюеля, де новий герой з одного епізоду переходить в інший. Сюжетні лінії уявляють собою реконструкцію справжніх подій, зафіксованих в професійних репортажах, любительських роликах на YouTube та спогадах місцевих жителів. 

Бюджет: 340 тисяч гривень
Касові збори:
понад 72 тисячі доларів

 “Додому”, режисер Наріман Алієв, 2019 рік

Опис:
Дебютний повнометражний фільм Нарімана Алієва розказує сумну і трагічну історію кримського татарина (грає актор і режисер Ахтем Сеітаблаєв), батька двох дітей, що втрачає одного сина на Донбасі і хоче поховати його тіло на рідній землі, в окупованому Росією українському Криму.

Бюджет: 20 млн гривень
Касові збори:
41 тисяча доларів

“Атлантида”, Валентин Васянович, 2020 рік

Опис:
Події фільму розгортаються у 2025 році, після майбутньої перемоги України у війні з Росією. Окупований Донбас повернено до складу країни, але його території визнані непридатними для проживання. Проте на тлі спустошення народжується нове кохання. 

Бюджет: понад 41 млн гривень
Касові збори:
понад 37 тис. доларів

“Погані дороги” Наталка Ворожбит, 2021 рік

Опис:
П’ять розбитих доріг. П’ять історій про любов, ненависть, довіру, зраду і порушення особистих кордонів на фоні порушення кордонів державних.

Бюджет: невідомо
Касові збори:
28 тис. доларів

“Клондайк”, Марина Ер Горбач, 2023 рік

Опис:
Молода родина, Толік та Ірка, мешкають на Донеччині. Вони мають господарку та чекають на дитину. Вони не полишають дому навіть тоді, коли у містечку з’являються озброєні угрупування. А одного дня, а точніше 17 липня 2014 року, неподалік їх будинку падає збитий боїнг.

Бюджет: 26 млн гривень
Касові збори:
невідомо

“20 днів у Маріуполі” Мстислав Чернов, 2024

Опис:
Документальний фільм українського військового кореспондента та письменника, відеографа AP Мстислава Чернова про російську облогу Маріуполя у лютому-березні 2022 року під час повномасштабного вторгнення РФ до України.

Суспільство

Ukrainian Fashion Week у лютому проведе благодійні покази: як долучитися

Опубліковано

Український бренд одягу FROLOV 14 лютого відкриє UFW денним рок-концертом. Квитки на покази можна отримати у благодійному розіграші для проєкту «Обличчя героїв».

Про це повідомили в інстаграмі FROLOV.

У сезоні FW25-26 Ukrainian Fashion Week запустила благодійну ініціативу «Обличчя героїв». Цей проєкт спрямований на підтримку, відновлення та реабілітацію поранених з мінно-вибуховими травмами обличчя.

Щоби отримати запрошення на один із показів, необхідно:

Організатори транслюватимуть подію онлайн, етер можна буде подивитися безплатно.

Нагадаємо, що Ukrainian Fashion Week створює адаптивну моду для ветеранів та людей із травмами.

Також ми писали, що український бренд FROLOV створив костюм для Бейонсе (ФОТО).

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка UFW

Читати далі

Суспільство

«У нього така старість, якої хотілося б і мені». Це дідусь із Тернопільщини, що почав власну справу після 70

Опубліковано

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці закривати благодійні збори для війська, співає та читає реп. А ще почав власну справу — виготовляє дерев’яні підставки під телефон. Каже, що робить ці речі з власної потреби, — щоб було зручніше дивитися улюблені відео про риболовлю:

«Це дуже кропітка праця: я завжди кажу, що легше хату збудувати, ніж робити ці підставки. Але саме вони дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу».

ШоТам розповідає історію дідуся, який завдяки онучці став зіркою інтернету та створив власну прибуткову справу на пенсії.

Ярослав Мельничук

пенсіонер, виготовляє дерев’яні підставки

Завдяки онучці про мене знає весь інтернет

Усе своє життя я працював будівельником, а коли вийшов на пенсію, то дуже полюбив ходити на риболовлю та просто гуляти біля річки в рідному селі. З часом почав збирати різні гілки на березі, щось із них виготовляти та лакувати. 

А ще мені було шкода, коли щось красиве пропадає, тому вирішив створити вдома в альтанці музей, де збирав старовинні речі, які знайшов вдома чи принесли сусіди. В мене є старі годинники, машинки для стрижки, маслобійки, фото, касети та платівки. Діти часто приходять сюди й уважно все розглядають.

Ярослав Дмитрович показує дерев’яну підставку для пляшок у власному домашньому музеї. Фото надала Віталія Грицак

Кілька років тому мені подарували смартфон. Онуки навчили ним користуватися, тож часом я дивлюся якісь відео, і так натрапив на ролик з підставками під телефон. Я вирішив, що хочу робити таке ж, бо коли ми дивилися щось разом з онукою, то зазвичай спирали телефон на якусь банку. Тому для мене дерев’яна підставка — це дійсно корисна річ. 

Спершу не вдавалося створити щось красиве, але я дуже старався. Першими моїми виробами були підставки з нотами — я зробив їх для учнів моєї дочки, яка викладає в музичній школі. 

Підставка «Моя дочка музикантка» від Ярослава Дмитровича. Фото надала Віталія Грицак

Далі онучка Віта написала на своїй сторінці про мене, і музичне училище з Полтавщини замовило 30 таких підставок. Потім почали замовляти й інші підписники Віти. Я не ставив якоїсь ціни — казав, що дадуть, те й буде. Половину коштів витрачав на матеріали, а половину віддавав на армію.

Мої підставки вже бачили Америку й Австралію

Справа так захопила мене, що я почав створювати зайчиків, песиків та інших тваринок. Символом нашого села Коропець є риба короп, тому я створив і таку підставку — це улюблений мій виріб, бо риболовля є моїм захопленням. До речі, її замовляють наші односельці, які живуть за кордоном, тому мої підставки вже є у Франції, Таїланді й Америці. А один з найскладніших виробів — підставка з тризубом — полетів до Австралії. Звідти ж у мене замовили кенгуру.

Підставку з тризубом замовили односельці Ярослава Дмитровича, що живуть в Австралії. Фото надала Віталія Грицак

Я створюю кожен виріб досить довго: спершу його треба намалювати, потім вирізьбити, пошліфувати та полакувати, а далі він висихає понад добу. Це дуже кропітка праця, але саме підставки дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу.

У мене поки немає майстерні — я облаштував собі робоче місце в стодолі. Там поставив свій станок і зберігаю всі підставки, яких за день можу створити пʼять-шість.

Знайомі та друзі мене підтримують — кажуть, що вже чули про мене по радіо. А я собі жартую, що мене вже навіть в Америці показують. В юності я їздив по світу й зовсім не мав часу робити щось для себе, що приносить мені радість.

Мій молодший брат — різьбяр, племінник також виготовляв меблі, тому я вирішив продовжувати сімейну традицію. Рідні завжди підтримують і радіють за мене, та іноді дружина жартує, щоб я не задирав носа, бо ще хтось мене собі забере. Але то все жарти, і я дуже вдячний своїй онучці за підтримку, і що тепер про мене знає весь інтернет.

Ярослав Дмитрович залюбки робить підставки для військових та дає лоти на благодійні розіграші онучки. Фото надала Віталія Грицак

А ще мої підставки замовляють на фронт. Якось нам навіть надіслали фото, як використовують підставку для телефона в окопі. Звісно, з військових ми кошти не брали — це наша маленька подяка за захист. Щиро хотів би перемоги для України, а ще прожити ще хоча б 10 років, щоб міг зібрати своїх рідних і друзів за великим столом в нашому селі на березі Дністра. 

співачка, волонтерка й онука Ярослава Дмитровича

Перша дідова підставка зібрала 150 тисяч для війська

Мої підписники дуже полюбили діда, бо він такий, який є, нікого з себе не вдає. Та йому й не треба це робити, адже дід завжди був дуже харизматичний. Коли він почав створювати підставки, я саме організовувала благодійний збір для нашого війська — тоді ми разом зняли відео, заспівали та зачитали реп і виставили його підставку як благодійний лот. 

Він і раніше допомагав мені з лотами — то свій фірмовий маринований оселедець запропонує, то домашнє вино. А того разу підписники побачили підставку й почали запитувати, чи можна таке придбати окремо.

Віта написала про дідусеві підставки у своїх соцмережах, і так у нього з’явилися перші покупці. Фото надала Віталія Грицак

Так і стартувала рекламна кампанія з підтримки дідового бізнесу. До речі, тоді ми зібрали понад 150 тисяч гривень для бригади «Рубіж» — це був один з перших виробів, який називався просто «Під ваші тіліфони». Переможець так щиро дякував, що дідові це було набагато цінніше за гроші.

Тепер, коли я організовую благодійні збори й долучаю до цього діда, то завжди знаю, що зможу швиденько зібрати необхідну суму.

Він завжди долучається до усіх моїх зборів — чи дає підставку на розіграш, чи просто сам донатить. За минулий рік вдалося зібрати близько півтора мільйона гривень, зокрема й завдяки його допомозі.

Понад пів тисячі виробів з оригінальними назвами

Дід придумує дуже цікаві назви для своїх виробів. Наприклад, підставка з нотою називається «Моя дочка-музикантка», зайчик — «Той, хто поїв усю капусту на городі», а ще є «Гусі-гусі, га-га-га», «Пливе качка, пливе сороката, я ж тобі казала, що я не багата». Також у діда є «Білочка, що поїла всі горішки і нема, що продати» або «Зуб, дешевший, ніж у стоматолога».

Кожен виріб Ярослава Дмитровича має оригінальну назву. Фото надала Віталія Грицак

За понад рік у діда було більше 500 замовлень. Він створив певний асортимент, який він виготовляє наперед, але буває, що люди звертаються з проханнями створити щось особливе. Наприклад, одна жінка замовляла підставку у вигляді окулярів для своєї подруги, яка працює окулісткою, а ще одні покупці мали вдома кажана, тому попросили вирізьбити його. 

Дід дуже любить дарувати свої вироби — якщо хтось із чимось йому допоможе, він залюбки дарує якусь підставку.

Люди завжди дуже вдячні й надсилають свої фото з виробами. Я відразу роблю скрин та пересилаю дідові у вайбер. Наша з ним переписка — це суцільні скриншоти відгуків його клієнтів. Я зовсім не очікувала, що так буде, але дуже рада, що дід знайшов свою справу, і вона приносить йому радість.

Мрію про таку ж старість, як у діда

Спершу дід казав, що не треба встановлювати якусь конкретну ціну — оплата буде, що дадуть. Десь рік ми так і працювали. Люди платили по-різному — від 200 до 500 гривень. Але потім я побачила, що він приділяє цьому дуже багато часу та сил, втомлюється від фізичної роботи, тому тепер кажу, що в середньому підставка коштує 400-500 гривень, щоб дідова робота окупилася.

Коли ми надсилаємо людям вироби, завжди додаємо лист із побажаннями від діда та ще якийсь подарунок — це можуть бути сушені яблука від бабусі, свіжі груші з нашого саду, горіхи чи цукерки. Я ж дуже люблю підставку, яка в діда не вийшла — це мав бути козеріг, але ми назвали його чупакаброю, і вона тепер у мене на поличці.

Віталія з дідусем Ярославом Дмитровичем. Фото надала героїня

Я дуже щаслива, що маю у своєму житті такого діда. Він завжди дає мені щось домашнє, коли я кудись їду, та завжди зустрічає, коли повертаюся додому. Дід дуже мене любить і завжди підтримував мою творчість, тому я тепер навзаєм підтримую його справу. 

Дуже ним пишаюся, адже зазвичай літнім людям складно зробити якийсь новий крок. А дід не такий — він є мотивацією для нашої сім’ї: у нього зараз така старість, якої хотілося б і мені. 

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили медіаплатформу з історіями опору на окупованих територіях

Опубліковано

В Україні запустили медіаплатформу Signal to Resist. Матеріали на сайті присвячені опору та деокупації тимчасово захоплених росією територій України. 

Про це повідомляє головний редактор платформи Дмитро Кузубов у фейсбуці.

Про проєкт

На платформі розповідають історії незламності людей, які пережили окупацію. У першу чергу журналісти досліджують поневолення Херсона, що тривало вісім з половиною місяців. Команда Signal to Resist збиратиме розповіді цивільного та воєнного спротиву окупації, аналізуватиме важливі епізоди цього періоду, контроверсійних персонажів та діяльність руху опору.

Усі матеріали дублюватимуть англійською для фіксації воєнних злочинів і серед міжнародної аудиторії. 

Читайте також: Українські ветерани здобули першу нагороду на «Іграх Нескорених»

Своєю історією для проєкту поділилася журналістка та мати трьох дітей Світлана Горєва, яка не виїжджала з Херсона під час окупації.

Головним редактором Signal to Resist став харківський журналіст Дмитро Кузубов, який працював фрилансером для «Української правди», Hromadske, Liga.net, Texty. А також співпрацював з The New York Times, CNN та Die Zeit для матеріалів про  російську агресію проти України.

Фото з фейсбук-сторінки Дмитра Кузубова

«Чому саме Херсон? Це єдиний обласний центр, який росіяни захопили після 24 лютого 2022-го, й водночас — приклад масштабного опору. Опору місцевих, який разом із вдалими діями наших військових приніс результат — довгоочікуване звільнення», — пояснив на своїй сторінці у соцмережах головний редактор Дмитро Кузубов.

Перспективи

Цього року команда медіаплатформи планує презентувати фільм про спротив херсонців окупації. Над документальною стрічкою працює естонський режисер Ільмар Рааґ та команда українських журналістів і кінематографістів з компанії DGTL RLGN.

Нагадуємо, що анімація «Я померла в Ірпені» перемогла на міжнародному фестивалі короткого метру у Франції.

Фото обкладинки: сайт Signal to Resist

Читати далі