

Суспільство
Унікальні писанки, якими надихається Gucci: як коломийський майстер підкорює світ
Вже понад 30 років Олег Кіращук заробляє на життя писанкарством. Все почалось з дитячого захоплення, яке переросло у справу всього життя. Роботи писанкаря з Коломиї зберігаються в багатьох музеях не лише України, а й Америки, Канади, Німеччини та Австралії. Справжня слава про українського майстра рознеслась, коли модний дім Gucci використав орнаменти з писанок Олега у своїй колекції. А ще чоловік проводить майстер-класи та передає свої знання писанкарства не тільки українцям, а й іноземцям. Як роботи українського майстра поширились по всьому світу та чому писанка стала оберегом на війні – читайте далі.

Олег Кіращук
Родом з Коломиї. Писанкарством займається з другої половини 1980-х. Крім цього, Олег є учасником АТО, членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Лауреатом Художньої Премії ім. Я.Лукавецького. Майстер неодноразово брав участь у всеукраїнських та міжнародних виставках.
Їздив по селах до бабусь-писанкарок
Писанка – особливий вид творчості, у якій закладені традиційні гуцульські та покутські символи-обереги, трипільські мотиви та авторські композиції. Коли я лише починав створювати писанки, то звертався більше до автентичних мотивів. А потім їздив на велосипеді по селах Прикарпаття і шукав бабусь-писанкарок, щоб зробити замальовки давніх орнаментів, дослідити їх символіку та значення.
На основі народної творчості я створюю власні композиції, експериментую з кольоровою гамою. Найчастіше використовую тваринну символіку, дуже люблю зображати птахів. Мені подобається творчість Марії Приймаченко і як вона зображує казкових тварин. У моїх писанках також є схожі тварини. Буває, кілька днів обдумую композицію майбутньої писанки, а буває сядеш і руки самі роблять свою роботу.

Створюю писанки на курячих, гусячих, страусових яйцях. Частіше роблю їх на шкарлупі пустого яйця. Це такий варіант для колекціонерів. А от писанки з білком і жовтком ще в давнину мали свою енергетику та особливе значення. Такі писанки навіть вважались лікувальними, бо їх замовляли для пари, яка не може мати дітей. Проте в давнину вважалось, що такі писанки має робити жінка та обов’язково без місячних. А коли йшла до річки по воду для барвників, то ні з ким не повинна говорити. Тоді використовувались натуральні фарби з різних рослин: чорний колір – лушпиння цибулі, червоний – комахи червець, яких сушили та перетирали, жовтий – дрік красильний. А ще яйця обов’язково брали запліднені. Коли писанка була готова, то на неї ніхто чужий не мав права дивитись.
У мене і зараз можуть замовляти писанки для молодят з побажаннями. Але я одразу кажу, що я не мольфар-чарівник і писанка – це вітальна листівка, на якій я малюнком зображую те, що ви хочете побажати парі.
Писанка оберігала і на війні
У мене є писанка з ангелом на фоні автоматних гільз. Ця писанка оберігала мене, коли я воював під Дебальцеве.

На війні я мав з собою блокнотик і щоб трохи знімати стрес, робив ескізи. Так якось і зобразив того ангела, якому завдячую життям. Кілька разів траплялись такі ситуації, наче якась вища сила мене захищала. Якось нас обстрілював міномет і ми вже бачили, що наступна міна точно впаде на нашу позицію. Але минулося. А потім, коли відступали, то позаду був танк, який міг би змішати нас з землею. Але трапилось якесь чудо – танк проломив однією гусеницею український бліндаж і застряг. Ангел врятував.
На війні я отримав поранення осколком в голову. За дві секунди до цього я вирішив зателефонувати дружині, але телефон чомусь випав з рук. Я нахилився, щоб його підняти і в цей момент поруч пролунав вибух, я відчув удар в голову, сніг навколо почервонів від крові – по нас стріляли з протитанкового гранатомета. Якби в ту мить я не нахилився, то, мабуть, отримав би важчі поранення, а так- поранення було легким.
А і це не все. Потім, коли ми відступали, то за щасливою випадковістю натрапили на чернігівських розвідників. Вони сказали, що там, куди ми йдемо, вже чекає засідка.
Всю війну ангел-охоронець мене оберігав. Але блокноту з ескізом не залишилось, тому після повернення я по пам’яті зобразив ангела. Перша писанка залишилась вдома, на згадку. А наступні копії я продавав і виручені кошти віддавав інвалідам війни, або дітям загиблих побратимів. А ще дарував писанки волонтерам, які колись мені дуже допомагали.
“Дівчинка до останнього дня життя тримала мою писанку біля себе”
Хотів би розказати про мою, як я вважаю, найкращу роботу. Це історія, про яку я довгий час не міг розповідати, бо було вкрай гірко.
У 2009 році до мене звернувся знайомий власник художньої галереї в Люксембурзі, який мав маленьку племінницю. Їй було 15 років і вона була смертельно хвора. Лікарі сказали, що їй залишилось жити не більше півроку.
Мене попросили зробити для неї писанку. Пишучи ту писанку, я відійшов від традиційних писанкових канонів – зобразив на яйці гумористичну сценку, де був зображений ведмедик, який вкрав з-під української хати діжку з медом, за ним женуться бджоли, а він відмахується від них галузкою.

Писанка була на гусячому яйці, я подарував її абсолютно безкоштовно. Пройшло кілька місяців і до мене з Люксембургу прийшов лист, де мої знайомі писали, що в них трагічна новина – дівчинка померла. Коли після похорону вони почали розбирати ліжко, де вона лежала, то знайшли рушник, який був замотаний у кулю. А всередині лежала моя писанка. Дівчинка настільки її вподобала, що до останнього дня тримала її біля себе. Це одна з небагатьох писанок, яка принесла настільки велику користь для людини.
Gucci використав орнаменти з української писанки
Найперше, що у мене питають – історію про Gucci. Це було 11 років тому. Мені прийшло повідомлення від знайомого із Нью-Йорка: мій малюнок із писанки використав у своїх колекціях одягу цей Дім моди. Про це написали на одному з іноземних сайтів. Я спочатку не зрозумів, що і як. Подумав, що може то і фейк.
Тоді розумів, що якщо наші журналісти дізнаються, то буде великий шум. Але потім ЗМІ самі почали публікувати цю новину у себе: невідомий майстер, українська писанка, навіть писали- “майстриня”. Коли побачив, що це “свято” проходить без мене, то сконтактувався з журналістами. Через деякий час вони мені привезли глянцевий журнал, де я роздивився ті писанки, і аж тоді вже я був певен, що дійсно- дизайнери Дому моди при створенні колекції одягу, надихалися тими моїми роботами.
Попри все вважаю, що 90% тих дизайнів тих суконь мало схожі на мої роботи, але орнамент однією із суконь, очевидно, брали з писанки, оскільки і символіка, і кольорова гамма – все однакове. Тому- таки схиляюсь до того, що якийсь модельєр випадково натрапив на мої писанки і використав фрагменти.

Судитись з ними і не збирався, бо то ж не мої особисті символи, а народні.
Пішов на службу і не хотів повертатись до писанок
Я захопився писанкарством ще з 12 років. Цьому мене навчила моя мама. Писав тоді прості покутські писанки – вони прості за орнаментом, але мають глибокий зміст.
А потім у 90-х роках я пішов на службу до Збройних Сил. Тоді твердо вирішив – писати ніколи не буду, повернусь зі служби і знайду чоловічу роботу.
Ще до армії я вважав писанкарство не чоловічою справою. Але наша сім’я жила бідно і я, як старший син, писав писанки, щоб хоч якось допомогти мамі. Ті, перші мої писанки продавав на місцевому базарі, чим суттєво допомагав сім’ї. Після повернення з армії в країні була велика криза і моя мама вмовила мене, щоб я знову повернувся до писанкарства. І коли я вперше за довгий час взяв в руку фарби, то настільки захопився, що перестав виходити надвір. Пам’ятаю, як мама журилась, що всі хлопці ходять по дівчатах на кавалєрки, а я не виходжу з хати.
Писанки поширились по всьому світу
Моя мама стала головним рушієм у всьому. Саме вона організовувала наші сімейні виставки писанок, вишивки, витинанки в Києві, Чернівцях, Франківську… після цього мої роботи почали помічати. А далі була Естонія, де я проводив майстер-класи та водив екскурсії в Українській Церкві, що в м.Таллін. В ті часи я почав брати участь у багатьох Всеукраїнських виставках, а в 2004 році мене було прийнято до Національної Спілки народних майстрів. Через кілька років я зареєструвався на відомому інтернет-ресурсі, де зміг продавати свої писанки по всьому світу.
В 2012 році розробив дизайн писанки, з якої франківськими митцями було створено гігантську копію, яка брала учать у Києві в Параді вишиванок на День незалежності. Ця писанка була визнана однією з найкращих. Тоді Івано-Франківськ отримав 30 тис. гривень призових. Наступного року та гігантська писанка знову проїжджала Хрещатиком- вона знаходилась на початку парадної колони на правах минулорічного переможця. Мені це було дуже приємно!

Крім цього всього, потрібно було якось заробляти на життя, а живемо ми не заможно. В Україні немає багатих поціновувачів писанок, тому з 2008 року я почав продавати свої роботи за кордон через сайт eBay- так у мене з’явились покупці і в Америці, і в Канаді, і в Німеччині, і, навіть, на Кіпрі. Зараз писанки на курячому яйці коштують $20, на гусячому – $50-80. Колись на них був великий ажіотаж, а зараз колекціонери вже мають мої писанки, тому заробітку стало значно менше. Писанки настільки дорогі, що я не можу собі дозволити мати власну колекцію вдома. Є мрія, що колись таки матиму колекцію своїх робіт, але зараз собі того не можу дозволити.
Майстер-класи стали справою життя
Я проводжу майстер-класи в Україні та за кордоном. До речі, за кордоном писанкарство дуже популярне. Пригадую, що ще понад 20 років тому мені показували набір для писання писанок, який було виготовлено в США. У нас і поготів такого немає – все роблять ентузіасти.
Проводжу майстер-класи, щоб ознайомити людину з писанкою, розказати, як це все робиться. Спочатку проводив безкоштовно для благодійних організацій чи шкіл, в інших випадках, звичайно, беру оплату, оскільки потрібно годувати сім’ю. Після повернення з війни майстер-класи стали для мене справою мого життя, адже я повернувся живий і неушкоджений. Я розумію, що життя потрібно прожити і за себе, і за тих побратимів, які не повернулись. А писанкарство в цьому допомагає.
Суспільство

У ТРЦ River Mall проведуть фестиваль з прилаштування котів AdoptMe Days. Десяток притулків у форматі Only Cats передадуть вакцинованих, чипованих та оброблених тваринок. Чотирилапих безкоштовно віддаватимуть у люблячі родини.
Про це повідомили організатори фестивалю Gostomel Shelter та Pethouse.
Не тільки котики, а й подарунки
«Пухнасті, плямисті, грайливі та сонні, маленькі та великі – усі ці котики 13 квітня чекатимуть своїх петбатьків на фестивалі адопції звірят AdoptMe Days», — розповідають у анонсі.
Організатори фестивалю підготували консультації ветлікарів та поради з адаптації для майбутніх родин котиків. Також на учасників чекають партнерські подарунки — набори звірячого щастя з кормом, лежаком, іграшками та іншими.

Серед гостей розіграють петбокс зі смаколиками та іграшками. А тих, хто поки не готовий взяти у родину котика, організатори закликають підтримати притулки інформаційно, донатом чи волонтерством. За півтора року існування фестивалю прилаштували понад 1 400 тварин.
Зареєструватися на подію можна за посиланням. Фестиваль відбудеться з 13:00 до 19:00 за адресою Дніпровська набережна, 12.
Читайте також: Кіт Степан приєднався до ФК «Шахтар» та розігрує призи на збір для Третьої штурмової бригади
Про організаторів
Pethouse — найбільший інтернет-магазин зоотоварів в Україні, з асортиментом понад 10 000 товарів. Компанія входить до ТОП-15 e-commerce магазинів країни за версією журналу Forbes. З 2010 року Pethouse щодня примножує звіряче щастя, розвиваючи культуру відповідального петбатьківства. Системно підтримує притулки, ініціює соціальні кампанії як-от AdoptMe Days та просуває адопцію тварин в Україні.
Gostomel Shelter – приватний притулок у Київській області, мета якого побудувати культуру спілкування між тваринами та людьми. Шелтер руйнує стереотипи про притулки та опікується понад 700 звірятами.

Нагадуємо, що для близьких ветеранів і ветеранок організували зустріч про силу підтримки.
Фото: з архіву минулих фестивалів AdoptMe Days
Суспільство

У своєму інстаграм Франк Вільде опублікував селфі з картиною Маргарити Половінко, яку вона писала кров’ю. Українська художниця загинула 5 квітня.
Про це сповістили у Другому механізованому батальйоні 3 ОШБР, де служила Маргарита.
У своєму дописі Франк Вільде додав цитату Маргарити, якою вона описувала власну картину:
«Я намалювала дівчину, яка, мов ангел, летить над будинками. Дівчина літає над цією гидотою світу. Перше моє сприйняття росіян було таким, що вони — монстри, які прийшли битися з людьми»

Читайте також: «Символ гордості»: 13-річний каратист відмовився від спільного фото з росіянином на п’єдесталі (ВІДЕО)
Про мисткиню
Маргарита Половінко — українська художниця, фельдшерка і волонтерка. Вона загинула на війні 5 квітня у 31 рік. Маргарита служила у 3-й окремій десантно-штурмовій бригаді Збройних Сил України. У 2024 році Маргарита Половінко зголосилася допомагати в евакуації поранених бійців, керуючи евакуаційним транспортом у першій ланці ланцюга евакуації. Згодом увійшла до 2-го механізованого батальйону 3-ї окремої десантно-штурмової бригади.

У інтерв’ю для «Суспільного» Половінко розповідала, що почала багато малювати на початку повномасштабного вторгнення, коли побачила перші новини про загибель дітей в Ірпені.
11 квітня Маргариту поховають у рідному Кривому Розі на Алеї Слави центрального кладовища.
Нагадуємо, що на Донеччині розробили 3D-модель стели з підписами, які в 2024 зафарбували.
Фото: інстаграм Франка Вільде
Суспільство

Керівниця ГО «Моє місто» Вікторія Зацнова представила український досвід краудфандингу на міжнародній програмі Voices United у Стокгольмі. Програму організував Шведський інститут, щоб зібрати українські та шведські організації для обміну досвідом і пошуку спільних рішень.
Про це повідомляють в громадській організації.
Краудфандинг в Україні та за кордоном
Український досвід краудфандингу викликав у шведських партнерів особливий інтерес, адже в нашій країні спільнокошт став відповіддю на виклики воєнного часу. У Швеції громадське фінансування використовують переважно для підтримки стартапів і творчих ідей.
Під час проєкту Вікторія провела тренінг про те, як українці використовують краудфандинг для вирішення нагальних потреб — від допомоги ВПО до відновлення інфраструктури.
Читайте також: «Тримаюся далі»: як багатодітна мама з Києва передала 240 тонн допомоги за рік

Іноземці приїздитимуть переймати досвід
На зустрічі зі шведськими організаціями українка познайомилася з роботою ForumCiv (розвиток громадянського суспільства у 70 країнах світу), The Independent Living Institute (підтримка людей з інвалідністю) та Reach for Change (підтримка соціальних підприємців).
«Цей нетворкінг показав мені перспективу для українських організацій виходити на міжнародний рівень, організовувати спільні освітні програми для організацій-початківців та розвивати обміни між країнами. Ми вже бачимо можливість створення проєктів, у межах яких українці їздитимуть за кордон вивчати, як там працює громадський сектор, а іноземці приїздитимуть до нас переймати наш досвід та волонтерити», — каже Вікторія Зацнова.
Український громадський сектор вміє діяти швидко: мобілізувати ресурси, адаптуватися до змін і будувати довіру з людьми. Цей досвід може бути цінним для міжнародної спільноти. А от у західних партнерів ми можемо вчитися системності: сталого управління, планування наперед і міжнародних стандартів прозорості.


Про «Моє місто»
«Моє місто» — це громадська організація, що надає можливості для реалізації суспільно корисних ініціатив через краудфандинг і навчання.
Організація вже понад 10 років розвиває культуру краудфандингу в Україні, допомагаючи соціальним ініціативам збирати кошти на важливі зміни.
Нагадаємо, бойова медикиня Олена Риж розповіла у «Збірному подкасті» про донати і дії, що під силу кожному
Фото: «Моє місто»