

Суспільство
Тисячі врятованих життів. Як львівський притулок опікується тваринами, що стали переселенцями
Якби пес Боні зміг сказати хоча б одне слово людською мовою, то це було б «допоможіть», але в нього виходило тільки скавчати. Рік тому він зі зламаним хребтом місяць чи два пролежав біля траси на Херсонщині. Здебільшого люди проїжджали повз, лише одна жінка час від часу приходила, аби принести їжі, та все побивалася, що не може його забрати, бо вже має під опікою багато безпритульних тварин.
Одного разу коло нього зупинилася автівка, люди завантажили його всередину та довго-довго кудись везли. Так він опинився у львівській «Домівці врятованих тварин». Двічі Боні бачив довгі собачі сни під анестезією, коли у ветеринарній клініці йому робили операції. Попри це, ліва задня лапка втратила чутливість. Тепер у Боні є чобіток, на який він елегантно спирається під час прогулянки по території притулку.
За допомогою цифр у матеріалі ШоТам розповідаємо про порятунок тварин від війни:
- долі тих, хто опинився у Львові;
- про місце, яке їх прийняло;
- та людей, що мають одне велике серце на всіх.

Львів’яни Орест Залипський і Назар Дулиш не те щоб мріяли про власний притулок — спочатку вони не змогли пройти повз одного коня, якого зустріли на своєму шляху під час відпочинку в Карпатах у 2018.
Коню Орлику до цієї зустрічі не дуже щастило в житті: він тяжко працював у господарстві, а коли втратив сили, його відправили на скотобійню. Так із ним тричі чинили різні господарі — його «списували» на м’ясо, потім хтось забирав до себе задля роботи, і так по колу. Третій раз для Орлика мав стати справді останнім, бо за станом здоров’я працювати він уже не міг.
Орест і Назар викупили коня, що їхав у подорож в один кінець. Орлика вирішили поселити у Регіональному ландшафтному парку «Знесіння» у Львові, де працювали з тваринами. Це природоохоронна зона з територією понад 785 га у самому центрі міста.
Кінь Орлик недовго був без компанії. Випадково хлопці дізналися про лисеня, яке жило в переносці для котів. Тваринка з проблемами зі здоров’ям з рук браконьєрів також потрапила у львівський парк. Потім була сова, а потім і багато інших. Згодом заснували благодійний фонд «Домівка врятованих тварин».
До повномасштабного вторгнення на території парку мешкало понад 200 диких, свійських тварин та птахів. Після 24 лютого 2022 року сюди почали привозити інших, зокрема, домашніх тварин, а їхню кількість уже рахували сотнями.

Зараз тут мешкають понад 800 тварин різних видів — це коти, собаки, єноти, шиншили, морські свинки, гризуни, копитні. Є багато екзотичних тварин і навіть білохвостий орлан, якого в Харкові використовували для фотопослуг. На початку великої війни пташку Галю чотири доби евакуювали з Харкова.
«Чому чотири? Бо в Харкові її посадили в потяг. Той приїхав у місто, і за неї працівники залізниці попросту забули, плюс потяг не дозаправлявся — він висадив людей і поїхав. Тому ми її фізично не встигли забрати. Після цього вона поїхала назад, потім знову у Львів, і нарешті ми її отримали», — згадує працівниця «Домівки» Настя.
Без їжі та води Галя все ж пережила цю довгу подорож. Окрім орлана з львівського вокзалу працівники притулку забирали й домашніх тварин, бо українці масово виїжджали за кордон: тварини губилися, для них не було місця, або їх просто не приймали в поїзд на виїзд з України. Усі ці клітки та переноски, що нявкали, гавкали чи цвірінькали, з перонів збирали волонтери.
На початку повномасштабної в притулку всі 10 працівників були залучені 24/7. Дуже допомагали волонтери, що приходили гуляти з собаками та прибирати клітки. Це були й українці, й іноземці — з Польщі, Німеччини, США.
Також у львівський притулок почали привозити врятованих тварин від війни: з прифронтових територій й з усієї країни.
«Тварини їхали по декілька в одній клітці. З собаками та котами було сотні кліток, настільки багато, що нереально зʼясовувати хто й звідки. Адже люди просто рятували тварин, коли вони траплялись на їхньому на шляху», — розповідає Настя.
Що більше ставало тварин, то менше лишалося місця, тому за донати вирішили будувати другий притулок в області — за 40 кілометрів від Львова.

Загалом через притулок пройшли й отримали допомогу понад 7600 тварин. Багато з них волонтери самостійно евакуювали з Київщини, Харківщини й інших регіонів. Це число могло бути більшим, але деякі тварини просто не дочекалися допомоги, бо колишні господарі залишали їх на ланцюгу.
Так сталося з Чупою з Краматорська. Люди евакуювалися, а три собаки та кіт залишилися у дворі. Хтозна-скільки днів вони провели, чекаючи на порятунок. Дві сестри Чупи померли від голоду та спраги, а її саму місцеві волонтери на руках віднесли до авто та встигли врятувати. Кота, який увесь цей час не залишав собак, теж забрали та майже одразу знайшли йому нову сім’ю. Чупу в «Домівці» відгодували та вилікували, і невдовзі собака з «очами кольору проліска», як її називають у притулку, у Львові знайшла дім.
Схожа історія і в Зубика. Він став справжньою зіркою мережі — про нього писали різні медіа, а українці переживали за його долю в соцмережах притулку. Собаку хотіли навіть забрати за кордон, але волонтери вирішили залишити Зубика для сім’ї, яка особисто з ним познайомиться.
Хоча починалося все не так радісно — його минулі господарі поїхали з Харкова ще на початку вторгнення. Протягом деякого часу песик залишився прив’язаним біля хати, та йому пощастило більше, ніж Чупі — сусіди спустили собаку з ланцюга та підгодовували. Той усе одно віддано чекав на господарів у своєму дворі, допоки в будинок не прилетів снаряд.
Пораненого Зубика харківські волонтери відвезли до лікарні. Йому ампутували передню лапу, а волонтери «Домівки» забрали до Львова. Тут Зубик зустрів нових господарів, які більш як місяць приходили до нього в гості, щоб він до них звик. Коли вони прийшли востаннє та витягли повідець, аби забрати його додому, пес радів так, неначе отримав одразу всі ласощі світу, та насправді він отримав набагато більше — нову сім’ю, що його взаємно цінує.

Після підриву Каховської ГЕС в червні 2023 року команда притулку вирушила до Херсонщини. Тоді забирали всіх чотирилапих: і домашніх, і безпритульних. Когось виловлювали просто з води та вивозили на ґумовому човні, а за іншими тваринами пливли до дворів та квартир. Так на прохання місцевих евакуювали трьох котів, які були самі в багатоповерхівці, оточеній водою. Тим тваринам, які залишалися з господарями, передавали корм.
Новоприбулих у Львові зустрічали нові клітки, що робили працівники притулку, які залишилися. Земляків вітав і пес Боні, якого зі зламаним хребтом після деокупації Херсонщини у 2022 році забрали біля траси волонтери.
І хоч він досі не знайшов сім’ю, Боні обожнює прогулянки. Гуляти йому дуже допомагає його особливий чобіток, що подарували волонтери.

Порятунок тварин від війни має цілком конкретну ціну. Власне, все, що робить цей притулок та багато подібних в Україні, повністю залежить від донатів людей. Так, наприклад, на благодійні пожертви волонтерам «Домівки» вдалося зробити окремий котобудиночок.
Зараз волонтери збирають на нову мрію — власну клініку, яку вже почали будувати на території. Це дасть можливість економити на лікуванні, бо лише за кілька тижнів обслуговування в місцевій клініці притулок отримує чек на понад 200 000 гривень.
«Цей проєкт є дуже важливим для нашого притулку, бо ми витрачаємо великі кошти на завезення тварин кожного дня в клініки», — ділиться співзасновник притулку Орест Залипський.
Волонтери витрачають ще й час — іноді тварина потрапляє до них у критичному стані, але через корки в місті не може отримати термінову допомогу.
Окрім мрій у притулку є й потреби, які потрібно закривати тут і зараз — наприклад, борги за корм, медичні препарати, обробку тварин.
Волонтери зізнаються, що фінансування — це найболючіша тема для «Домівки». Благодійні внески, як і витрати, не є постійними сумами. Місто покриває лише 10% від витрат фонду. Ці кошти йдуть на малу частину базових потреб і зарплати працівникам. Час від часу допомагають інші благодійні фонди — Save Pets of Ukraine нещодавно передали п’ять будиночків для скунсів, борсука, носух і бабака Ромчика, аби ті зимували в теплі. Але це лише мала частина від потрібного.
Зрештою, притулок став справжньою домівкою для тварин, які її втратили або ніколи не мали. А через фінансову скруту цей дім раз за разом опиняється на межі закриття.
«Якщо людина може самостійно розв’язувати певні питання, то, на жаль, тварина цього зробити не може — вона потребує допомоги. Хотілося б, звісно, щоб притулків не було, але наразі мусить існувати таке місце, як «Домівка», — вважає працівниця притулку Настя, що тут опікується тваринами вже п’ятий рік.
І точно якби Боні, Чупа, Зубик чи інші могли б сказати хоч одне слово цим людям — це було б «дякую».
- Фінансово. Зробити це можна за реквізитами у цьому пості.
- Прийти особисто у львівський притулок щодня з 10:00 до 17:00 за адресою вул. Олекси Довбуша, 24. Тут можна погуляти з тваринами, допомогти з прибиранням вольєрів чи з іншими побутовими справами.
- Адоптувати тварину. Знайти свого чотирилапого можна на сторінці в Інстаграм або просто в притулку. Але у «Домівці» ставляться серйозно до вибору нових господарів: аби взяти тварину, потрібно пройти співбесіду з волонтерами, надати інформацію про умови, в яких житиме чотирилапий (на ланцюг чи у підприємства — не віддають). Також потрібно заповнити договір і після цього час від часу надсилати фото тварини. Бо ніхто з волонтерів не хоче, аби тваринка потрапила у притулок вдруге.
Фото, використані у тексті ШоТам: сторінка у Фейсбуці Остапа Залипського, соціальні мережі притулку «Домівка врятованих тварин».
Суспільство

Український бренд одягу FROLOV 14 лютого відкриє UFW денним рок-концертом. Квитки на покази можна отримати у благодійному розіграші для проєкту «Обличчя героїв».
Про це повідомили в інстаграмі FROLOV.
У сезоні FW25-26 Ukrainian Fashion Week запустила благодійну ініціативу «Обличчя героїв». Цей проєкт спрямований на підтримку, відновлення та реабілітацію поранених з мінно-вибуховими травмами обличчя.
Щоби отримати запрошення на один із показів, необхідно:
- зробити благодійний внесок від 2500 гривень на Монобанку;
- заповнити форму за посиланням;
- обрати бажаний для відвідування показ.
Організатори транслюватимуть подію онлайн, етер можна буде подивитися безплатно.
Нагадаємо, що Ukrainian Fashion Week створює адаптивну моду для ветеранів та людей із травмами.
Також ми писали, що український бренд FROLOV створив костюм для Бейонсе (ФОТО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка UFW
Суспільство

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці закривати благодійні збори для війська, співає та читає реп. А ще почав власну справу — виготовляє дерев’яні підставки під телефон. Каже, що робить ці речі з власної потреби, — щоб було зручніше дивитися улюблені відео про риболовлю:
«Це дуже кропітка праця: я завжди кажу, що легше хату збудувати, ніж робити ці підставки. Але саме вони дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу».
ШоТам розповідає історію дідуся, який завдяки онучці став зіркою інтернету та створив власну прибуткову справу на пенсії.

Ярослав Мельничук
пенсіонер, виготовляє дерев’яні підставки
Завдяки онучці про мене знає весь інтернет
Усе своє життя я працював будівельником, а коли вийшов на пенсію, то дуже полюбив ходити на риболовлю та просто гуляти біля річки в рідному селі. З часом почав збирати різні гілки на березі, щось із них виготовляти та лакувати.
А ще мені було шкода, коли щось красиве пропадає, тому вирішив створити вдома в альтанці музей, де збирав старовинні речі, які знайшов вдома чи принесли сусіди. В мене є старі годинники, машинки для стрижки, маслобійки, фото, касети та платівки. Діти часто приходять сюди й уважно все розглядають.

Ярослав Дмитрович показує дерев’яну підставку для пляшок у власному домашньому музеї. Фото надала Віталія Грицак
Кілька років тому мені подарували смартфон. Онуки навчили ним користуватися, тож часом я дивлюся якісь відео, і так натрапив на ролик з підставками під телефон. Я вирішив, що хочу робити таке ж, бо коли ми дивилися щось разом з онукою, то зазвичай спирали телефон на якусь банку. Тому для мене дерев’яна підставка — це дійсно корисна річ.
Спершу не вдавалося створити щось красиве, але я дуже старався. Першими моїми виробами були підставки з нотами — я зробив їх для учнів моєї дочки, яка викладає в музичній школі.

Підставка «Моя дочка музикантка» від Ярослава Дмитровича. Фото надала Віталія Грицак
Далі онучка Віта написала на своїй сторінці про мене, і музичне училище з Полтавщини замовило 30 таких підставок. Потім почали замовляти й інші підписники Віти. Я не ставив якоїсь ціни — казав, що дадуть, те й буде. Половину коштів витрачав на матеріали, а половину віддавав на армію.
Мої підставки вже бачили Америку й Австралію
Справа так захопила мене, що я почав створювати зайчиків, песиків та інших тваринок. Символом нашого села Коропець є риба короп, тому я створив і таку підставку — це улюблений мій виріб, бо риболовля є моїм захопленням. До речі, її замовляють наші односельці, які живуть за кордоном, тому мої підставки вже є у Франції, Таїланді й Америці. А один з найскладніших виробів — підставка з тризубом — полетів до Австралії. Звідти ж у мене замовили кенгуру.
Підставку з тризубом замовили односельці Ярослава Дмитровича, що живуть в Австралії. Фото надала Віталія Грицак
Я створюю кожен виріб досить довго: спершу його треба намалювати, потім вирізьбити, пошліфувати та полакувати, а далі він висихає понад добу. Це дуже кропітка праця, але саме підставки дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу.
У мене поки немає майстерні — я облаштував собі робоче місце в стодолі. Там поставив свій станок і зберігаю всі підставки, яких за день можу створити пʼять-шість.
Знайомі та друзі мене підтримують — кажуть, що вже чули про мене по радіо. А я собі жартую, що мене вже навіть в Америці показують. В юності я їздив по світу й зовсім не мав часу робити щось для себе, що приносить мені радість.
Мій молодший брат — різьбяр, племінник також виготовляв меблі, тому я вирішив продовжувати сімейну традицію. Рідні завжди підтримують і радіють за мене, та іноді дружина жартує, щоб я не задирав носа, бо ще хтось мене собі забере. Але то все жарти, і я дуже вдячний своїй онучці за підтримку, і що тепер про мене знає весь інтернет.

Ярослав Дмитрович залюбки робить підставки для військових та дає лоти на благодійні розіграші онучки. Фото надала Віталія Грицак
А ще мої підставки замовляють на фронт. Якось нам навіть надіслали фото, як використовують підставку для телефона в окопі. Звісно, з військових ми кошти не брали — це наша маленька подяка за захист. Щиро хотів би перемоги для України, а ще прожити ще хоча б 10 років, щоб міг зібрати своїх рідних і друзів за великим столом в нашому селі на березі Дністра.
Перша дідова підставка зібрала 150 тисяч для війська
Мої підписники дуже полюбили діда, бо він такий, який є, нікого з себе не вдає. Та йому й не треба це робити, адже дід завжди був дуже харизматичний. Коли він почав створювати підставки, я саме організовувала благодійний збір для нашого війська — тоді ми разом зняли відео, заспівали та зачитали реп і виставили його підставку як благодійний лот.
Він і раніше допомагав мені з лотами — то свій фірмовий маринований оселедець запропонує, то домашнє вино. А того разу підписники побачили підставку й почали запитувати, чи можна таке придбати окремо.

Віта написала про дідусеві підставки у своїх соцмережах, і так у нього з’явилися перші покупці. Фото надала Віталія Грицак
Так і стартувала рекламна кампанія з підтримки дідового бізнесу. До речі, тоді ми зібрали понад 150 тисяч гривень для бригади «Рубіж» — це був один з перших виробів, який називався просто «Під ваші тіліфони». Переможець так щиро дякував, що дідові це було набагато цінніше за гроші.
Тепер, коли я організовую благодійні збори й долучаю до цього діда, то завжди знаю, що зможу швиденько зібрати необхідну суму.
Він завжди долучається до усіх моїх зборів — чи дає підставку на розіграш, чи просто сам донатить. За минулий рік вдалося зібрати близько півтора мільйона гривень, зокрема й завдяки його допомозі.
Понад пів тисячі виробів з оригінальними назвами
Дід придумує дуже цікаві назви для своїх виробів. Наприклад, підставка з нотою називається «Моя дочка-музикантка», зайчик — «Той, хто поїв усю капусту на городі», а ще є «Гусі-гусі, га-га-га», «Пливе качка, пливе сороката, я ж тобі казала, що я не багата». Також у діда є «Білочка, що поїла всі горішки і нема, що продати» або «Зуб, дешевший, ніж у стоматолога».

Кожен виріб Ярослава Дмитровича має оригінальну назву. Фото надала Віталія Грицак
За понад рік у діда було більше 500 замовлень. Він створив певний асортимент, який він виготовляє наперед, але буває, що люди звертаються з проханнями створити щось особливе. Наприклад, одна жінка замовляла підставку у вигляді окулярів для своєї подруги, яка працює окулісткою, а ще одні покупці мали вдома кажана, тому попросили вирізьбити його.
Дід дуже любить дарувати свої вироби — якщо хтось із чимось йому допоможе, він залюбки дарує якусь підставку.
Люди завжди дуже вдячні й надсилають свої фото з виробами. Я відразу роблю скрин та пересилаю дідові у вайбер. Наша з ним переписка — це суцільні скриншоти відгуків його клієнтів. Я зовсім не очікувала, що так буде, але дуже рада, що дід знайшов свою справу, і вона приносить йому радість.
Мрію про таку ж старість, як у діда
Спершу дід казав, що не треба встановлювати якусь конкретну ціну — оплата буде, що дадуть. Десь рік ми так і працювали. Люди платили по-різному — від 200 до 500 гривень. Але потім я побачила, що він приділяє цьому дуже багато часу та сил, втомлюється від фізичної роботи, тому тепер кажу, що в середньому підставка коштує 400-500 гривень, щоб дідова робота окупилася.
Коли ми надсилаємо людям вироби, завжди додаємо лист із побажаннями від діда та ще якийсь подарунок — це можуть бути сушені яблука від бабусі, свіжі груші з нашого саду, горіхи чи цукерки. Я ж дуже люблю підставку, яка в діда не вийшла — це мав бути козеріг, але ми назвали його чупакаброю, і вона тепер у мене на поличці.

Віталія з дідусем Ярославом Дмитровичем. Фото надала героїня
Я дуже щаслива, що маю у своєму житті такого діда. Він завжди дає мені щось домашнє, коли я кудись їду, та завжди зустрічає, коли повертаюся додому. Дід дуже мене любить і завжди підтримував мою творчість, тому я тепер навзаєм підтримую його справу.
Дуже ним пишаюся, адже зазвичай літнім людям складно зробити якийсь новий крок. А дід не такий — він є мотивацією для нашої сім’ї: у нього зараз така старість, якої хотілося б і мені.
Суспільство

В Україні запустили медіаплатформу Signal to Resist. Матеріали на сайті присвячені опору та деокупації тимчасово захоплених росією територій України.
Про це повідомляє головний редактор платформи Дмитро Кузубов у фейсбуці.
Про проєкт
На платформі розповідають історії незламності людей, які пережили окупацію. У першу чергу журналісти досліджують поневолення Херсона, що тривало вісім з половиною місяців. Команда Signal to Resist збиратиме розповіді цивільного та воєнного спротиву окупації, аналізуватиме важливі епізоди цього періоду, контроверсійних персонажів та діяльність руху опору.
Усі матеріали дублюватимуть англійською для фіксації воєнних злочинів і серед міжнародної аудиторії.
Читайте також: Українські ветерани здобули першу нагороду на «Іграх Нескорених»
Своєю історією для проєкту поділилася журналістка та мати трьох дітей Світлана Горєва, яка не виїжджала з Херсона під час окупації.
Головним редактором Signal to Resist став харківський журналіст Дмитро Кузубов, який працював фрилансером для «Української правди», Hromadske, Liga.net, Texty. А також співпрацював з The New York Times, CNN та Die Zeit для матеріалів про російську агресію проти України.

Фото з фейсбук-сторінки Дмитра Кузубова
«Чому саме Херсон? Це єдиний обласний центр, який росіяни захопили після 24 лютого 2022-го, й водночас — приклад масштабного опору. Опору місцевих, який разом із вдалими діями наших військових приніс результат — довгоочікуване звільнення», — пояснив на своїй сторінці у соцмережах головний редактор Дмитро Кузубов.
Перспективи
Цього року команда медіаплатформи планує презентувати фільм про спротив херсонців окупації. Над документальною стрічкою працює естонський режисер Ільмар Рааґ та команда українських журналістів і кінематографістів з компанії DGTL RLGN.
Нагадуємо, що анімація «Я померла в Ірпені» перемогла на міжнародному фестивалі короткого метру у Франції.
Фото обкладинки: сайт Signal to Resist