Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Стретчинг замість тривог. Фітнес-тренерка з Миколаєва влаштовує благодійні заняття в Тернополі та допомагає ЗСУ

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Вероніка Заярська – фітнес-тренерка з Миколаєва, яка була змушена покинути рідне місто через російське вторгнення. У новому для себе Тернополі дівчина опинилася наодинці: без рідних чи бодай знайомих.

Утім вже за кілька місяців Вероніці вдалося знайти роботу та подружитися з місцевими мешканцями. Тут вона займається волонтерством та проводить благодійні треування, збираючи кошти на допомогу Збройним силам України.

У найближчих планах тренерки – фітнес-марафон, який допоможе учасницям налагодити харчування та режим сну. Про евакуацію, перехід на українську та спорт під час війни Вероніка розповіла ШоТам.

24 лютого не було жодних думок – тільки страх

Я почала тренувати людей півтора року тому, і відтоді робота стала моїм основним захопленням. Працювала в спортивному клубі, і мій графік був розписаний з ранку до вечора. У мене на день було понад 50 клієнтів: це були групові та персональні заняття з фітнесу, стретчингу, а також у тренажерному залі. У мене був настільки щільний розклад з великою кількістю тренувань, що не було часу стежити за новинами. Тож про можливе вторнення Росії я й не здогадувалася.

24 лютого прокинулася о п’ятій ранку через вибухи – тоді зрозуміла, що почалася повномасштабна війна. У мене був запланований сеанс масажу. І масажистка, до якої я збиралася піти, стала першою людиною, хто мені написав того дня. Вона скасувала сеанс. О восьмій ранку я мала проводити тренування, і клієнтка повідомила мені, що, на жаль, не прийде на нього. Далі схоже повідомлення мені написала ще одна дівчина. Після цього наступні тренування я скасувала вже сама, бо не знала, чого чекати.

фітнес-тренерка Вероніка Заярська

Я пішла до магазину й була шокована тим, що побачила там: багато людей набирали туалетний папір і свічки. Ввечері знову пролунали вибухи, і ми з чоловіком вирушили в укриття. Ми не обговорювали, що робити далі: залишатися в Миколаєві чи виїжджати. Думок не було взагалі – був просто страх.

До Тернополя потрапила випадково

Мій тато почав допомагати людям з евакуацією, вивозив їх з Миколаєва. Мені та мамі запропонував теж поїхати з ними до Вінницької області в село, де живуть наші родичі, зокрема мій двоюрідний дядько. Тож через два тижні після початку війни ми вирушили туди. Мій чоловік залишився в Миколаєві, а тато відвіз нас і повернувся назад.

Невдовзі з’явилася інформація про загрозу з боку Придністров’я. Дядько сказав, що нам з мамою треба поїхати, оскільки він не зможе нас вивезти в разі наступу. У його родині багато жінок, він один чоловік, і кількість місць у транспорті обмежена. У селі, на відміну від великого міста, не можна поїхати в будь-який час. Тому ми з мамою вирушили додому до Миколаєва.

Вероніка Заярська

Я зібрала літні речі та зв’язалася зі знайомим, який віз людей і сам прямував до Івано-Франківська. Вирішила їхати з ним, це було 30 квітня. Потім у нього змінилися плани, і він сказав: «Я вирушаю до Тернополя. Якщо хочеш – залишайся там». Я вирішила залишитися – все одно у мене не було жодних планів. Вдень знайшла на olx кімнату у приватному будинку на підселення, а вже ввечері заїхала туди. Живу там і досі.

Тиша, робота й орендована квартира

До своєї евакуації я ніколи не бувала в Тернополі. У мене тут не було жодної знайомої людини. Пригадую свої перші враження від міста: тиша, спокій, багато зелені та дуже привітні люди навколо. Одразу взялася за пошук роботи. Я хотіла продовжити тренувати, однак багато спортивних клубів у травні були зачинені. Думала влаштуватися в один з них, Workout Hall, однак тоді він тимчасово став прихистком для людей. Коли цей клуб відновив свою діяльність, я почала там працювати. Мені подобається на новій роботі. Почуваюся так, ніби влаштувалася не в інше місто, а просто перейшла до іншого клубу.

Я вперше тривалий час живу в орендованому житлі. Для мене це дуже незручно – іноді щось не працює або чогось необхідного немає. Мені вдалося налаштувати побут і адаптуватися, однак все одно хочеться бути у власному домі й розуміти, що там усе моє й залежить від мене, а не від власника. У Миколаєві залишилася квартира. На щастя, вона ціла, але там ніхто зараз не живе. Тільки тато іноді ходить і перевіряє, чи все гаразд.

фітнес-тренерка під час занять

Проводила благодійні тренування, щоб підтримати армію

У мене вже з’явилися улюблені місця в Тернополі: локація «Я люблю Тернопіль» із зеленою галявинкою, парк Здоров’я – ще там є спортивний майданчик неподалік, а також місце біля озера. Саме там, біля озера, я протягом двох тижнів проводила благодійні тренування зі стретчингу, на які можна було долучитися за донат. Усі отримані кошти я спрямовувала на необхідні запити для військових. На жаль, через погоду тренування поки скасували.

У цій ініціативі мене підтримала громадська організація «Звільнення з полону», в якій я почала волонтерити невдовзі після приїзду до Тернополя. Я допомагала там сортувати й фасувати гуманітарну допомогу, яку передавали, зокрема, й до Миколаєва. Займаюся цим і до сьогодні. До речі, на мої благодійні тренування приходили й волонтери організації, адже волонтерська діяльність дуже енергозатратна й має неприємний побічний ефект – біль у попереку. Тож я реабілітувала наших же помічників.

фітнес на вулиці

Спорт допомагає справлятися з тривожними новинами

Заняття спортом добре допомагають пережити такі важкі часи, як війна. Фізичне навантаження сприяє виділенню гормонів. Завдяки тому, що ми робимо певні вправи, можна притупити дію «негативних» гормонів і викликати сплеск «позитивних» – наприклад, ендорфінів, які ще називають гормонами щастя. Ми читаємо тривожні новини – і мимовільно стискаємося, наші м’язи скорочуються, у тілі виникає скутість. Заняття стретчингом, навпаки, розтягує м’язи, внаслідок чого виникає розслаблення й підйом настрою. Тому в такий спосіб можна добре впливати не тільки на фізичний, але й на емоційний стан. Година стретчингу або фітнесу – це краще, ніж посидіти в телеграмі, читаючи новини.

Нині я ще працюю над запуском свого першого марафону схуднення, який стартує в телеграмі з 25 серпня. Я розкриватиму в ньому питання харчування, вживання води, режиму сну. Під час марафону ми будемо і тренуватися: можна вибрати фітнес або стретчинг. Деякі люди не можуть займатися фітнесом через певні обмеження, наприклад, через біль у коліні, сколіоз або грижі. Тому я пропоную їм легше навантаження.

Учасниці марафону заповнюватимуть таблицю, щоб контролювати, що та як вони їдять. Багато дівчат думають: «Та я ж нічого не їм», а коли починають записувати, виявляється великий букет, починаючи тортами й закінчуючи фаршированою рибою. Я допоможу налагодити раціон і взагалі режим дня. Коли проводила тестовий марафон, то з’ясувала, що деякі дівчата нині взагалі не сплять, і цю проблему треба розв’язувати.

Вероніка Заярська, кочу з фітнесу та правильного харчування

Почала говорити українською – і люди подумали, що я місцева

Я все життя говорила й думала російською мовою, однак коли приїхала до Тернополя, одразу почала спілкуватися українською. Багато хто подумав, що я місцева. Коли знайомилася з людьми й казала, що з Миколаєва, вони дивувалися, наскільки вільно я можу говорити українською. Однак мені насправді це давалося не так легко. Наприклад, я знаю не всі слова, вживаю русизми. На перших тренуваннях дівчата інколи робили мені зауваження. Я на це нормально реагувала, ба більше, просила мене виправляти, адже я хочу розмовляти красивою українською мовою.

Я навчалася в російській школі, але тричі на тиждень у нас були уроки української – завдяки цьому я знаю мову. Нині слухаю багато місцевих блогерів, це допомагає мені розширювати словниковий запас. Я зрозуміла, що головне в цій справі – просто говорити і все. Не варто задумуватися. Навіть якщо інколи вилітають російські слова, у цьому немає нічого страшного. Так, деяким літнім людям це може не подобатися, але молодь до цього ставиться абсолютно нормально.

фітнес-тренерка Вероніка Заярська

У Тернополі мені пощастило з оточенням

Тернопіль схожий на невелике європейське місто з маленькими та вузькими вуличками. Він дуже зелений і охайний. Пам’ятаю, коли мій знайомий водій віз мене сюди, а я не знала, що мене чекає, він сказав: «Тобі сподобається місто, бо тут дуже чисто». Так і сталося. Люди можуть іти вулицею та підняти папірець, який лежить на дорозі. Я думала, що в Тернополі буде холодно, а тут теж спекотно, як і на Півдні України. Однак місцеві сказали, що клімат так змінився тільки в останні роки. А ще мене вразило, що, на відміну від Миколаєва, у тернопільських приватних будинках немає кондиціонерів і москітних сіток, хоча тут і багато комарів.

Мені пощастило з оточенням – навколо мене тільки хороші люди, з деякими з них я подружилася. Однак, незважаючи на це, я почуваюся самотньою, і це важко прийняти. Дуже хочеться додому, у мирне життя, у Миколаїв, де тихо та спокійно, а не як зараз. Там тепер коїться жах: щодня вибухи, є проблеми з питною водою, немає роботи. Щоб не було часу постійно сидіти в новинах, я намагаюся себе займати і роботою, і волонтерством, і новими хобі. Наприклад, нещодавно пішла на пол денс і записую відео в інстаграмі, щоб мотивувати не тільки себе, а й інших людей. Вважаю, що в будь-якому разі потрібно рухатися вперед і працювати, адже це наближає нас до перемоги.

Суспільство

Фільм жахів з елементами еротики: у Чернівцях відбудеться прем’єра української стрічки “Морена”

Опубліковано

Премʼєра українського фільму-міфу «Морена», який знімали на Буковині, відбудеться на Миколайчук OPEN. Фільм жахів з елементами еротики «Морена» режисера Сергія Альошечкіна увійде до позаконкурсної програми третього Миколайчук OPEN. Стрічку завершили у 2018-му році. Вперше вона зустрінеться з глядачем у Чернівцях в червні 2024-го року.  

Про це повідомили організатори Миколайчук OPEN

Фестиваль Миколайчук OPEN відбудеться з 15 до 23 червня.

За сюжетом закохана пара Ганна та Юрко влітку приїжджає на гостини до батьків дівчини у невеличке село. Молода відьма Іванка, яку односельці прозвали Мореною, кладе око на Юрка в ніч на Івана Купала та наражає його на небезпеку. Своїм чаклунством відьма змушує Ганну, заради життя коханого, пов’язати себе з Іванкою містичними узами. Це стає початком низки таємничих вбивств та перетворень, яким доведеться протистояти молодим закоханим.

Читайте також: Студія Triomatica Games презентувала нову детективну гру, дія якої розгортається у Києві

«Минулоріч ми показали на Миколайчук OPEN чорну треш-комедію “Вересень”. Це був фільм про який ходили легенди і далеко не всі вірили, що він справді існує. “Морена” — не менш легендарна стрічка. Тут поєдналися фільм жахів з буйним еротизмом, містичність сюжету та таємнича історія раптової багаторічної паузи між завершенням зйомок і виходом у прокат. Нам пощастило мати нагоду першими показати цей фільм, який претендує на те, щоб зайняти особливе місце в історії українських жахастиків», – розповів програмний директор фестивалю Алекс Малишенко.

Головну роль Ганни втілила Таїсія-Оксана Щурук, відома за серіалом «Перші ластівки». Її партнер(-к)ами по знімальному майданчику стали Ірина Громадська, для якої роль відьми стала дебютом у повному метрі, Василь Баша («Поводир»), Ілля Валянський, Віталій Ажнов («І будуть люди») та Олександр Мельник («Кіборги»).

Режисер, сценарист та оператор-постановник фільму — Сергій Альошечкін, відомий своїми телепроєктами, які знімає вже 20 років. Зйомки фільму проходили у Карпатах, а також на Буковині у селі Іспас та Київщині. 

Дистрибʼютором в Україні стала кінокомпанія FILM.UA Дистрибуція. На Миколайчук OPEN відбудеться українська премʼєра «Морени», а в широкий прокат стрічка вийде восени 2024 року. Фільм створено продакшеном Ganzafilm за підтримки Держкіно.

Раніше фестиваль Миколайчук OPEN оголосив перші міжнародні та українські стрічки з програми третьої едиції. Нову секцію фантастичного кіно «Під сузірʼям близнюків» відкриє продюсерська робота Стівена Содерберга «Божественність» (Divinity). До дня народження Івана Миколайчука відбудуться покази наново відсканованої стрічки «Іду до тебе» та легендарних «Тіней забутих предків» з музою фестивалю Ларисою Кадочниковою. Також на Миколайчук OPEN відбудеться українська фестивальна премʼєра доку оскарівського лауреата Стіва Макквіна «Окуповане місто». 

Нагадаємо, більша частина ФОПів  (57%) у 2023 році зареєстрували жінки.

Фото: Кадр з фільму Морена

 

Читати далі

Суспільство

“Біжу заради маленьких сердець”: у День Києва відбудеться благодійний забіг

Опубліковано

26 травня, у Києві, відбудеться 31-й щорічний “Пробіг під каштанами”. Організатори повідомили про реєстрацію. Гасло проєкту незмінне — #біжу заради маленьких сердець. Цьогоріч учасники бігтимуть для порятунку маленьких пацієнтів Центру дитячої кардіології та кардіохірургії Міністерства охорони здоров’я України. Зібрані кошти спрямують на закупівлю необхідного медичного обладнання для Центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ.

Про це йдеться на сайті пробігу.

У зв’язку з воєнним станом в Україні, організатори “Пробігу під каштанами” вирішили провести захід в онлайн-форматі. Учасники з усього світу запрошуються вийти на пробіжку або прогулянку в безпечних місцях, щоб пройти традиційну 5-кілометрову дистанцію.

Читайте також: Знай більше: “НотаЄнота” запрошує освітян долучитися до проведення антифейкових ігор з протидії дезінформації

Для участі в заході необхідно зареєструватися на сайті probig.in.ua та сплатити благодійний внесок у розмірі 300 гривень.

Потім потрібно завантажити та роздрукувати онлайн-номерок. У День Києва, 26 травня 2024 року, учасники повинні надягнути номерок, вийти на пробіжку чи прогулянку, опублікувати фото або відео в соціальних мережах з хештегами #probig2024 та #біжузарадималенькихсердець.

Також з’явилася можливість обирати формат отримання стартового пакета: через відділення Нової пошти або в офісі, який працюватиме з 20 по 24 травня 2024 року за адресою: місто Київ, вулиця Вʼячеслава Чорновола, 28/1, Центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України. Учасники, які бігатимуть за межами України, можуть завантажити онлайн-номерок на сайті.

Нагадаємо, у лютому 2024 року Міністерство оборони оголосило про розробку застосунку “Армія+”, спрямованого на потреби військових. Перед складанням “дорожньої карти” розробок було проведено опитування кількох тисяч військовослужбовців.

Фото: 30-й “Пробіг під каштанами”

Читати далі

Суспільство

Як Андрій Палій познайомив Європу з українською молочною продукцією (ВІДЕО)

Опубліковано

Бився за Україну проти росіян і поляків, а після І Світової познайомив Європу з якісною українською молочною продукцією, яку англійці, німці, голландці й австрійці змітали з поличок магазинів!

Андрій Палій — молочний магнат Галичини, який відродив українське молочарство, а ставши успішним бізнесменом, займався розвитком освіти та культури на рідній землі.

Це продовження нашої рубрики “Нація підприємців: як українці бізнес будували”. Разом з командами проєкту “Локальна історія” та Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ розбиваємо міф про “бідних і неграмотних селюків-українців”. Популяризуємо історію та повертаємо своє!

Біографія Андрія Палія

Народився Палій 1 грудня 1893 року в селі Кривотули на Прикарпатті в родині ремісників. У ті часи ці землі були в складі Австро-Угорщини, яка потім розпочала Першу світову. Тож, закінчивши гімназію, у 1914 році Андрій був мобілізований до австрійського війська.

Визвольні змагання

Брав активну участь в бойових діях. Після поразки та розпаду Автро-Угорщини став до лав Галицької армії. Воював проти поляків за Галичину в складі ЗУНР.

“Але, нажаль, після того, як у травні 1919 року розпочинається в східній Галичині наступ армії Галлера, гірська бригада втрачає ініціативу й змушена переходити на то бік карпатського”, – каже Павло Артимишин, історик.

Професійний шлях

Коли армія відступала, її прийняла Чехословаччина, а Андрій пішов здобувати освіту. У празькій політехніці закінчив агрономічні студії, а знання втілив, повернувшись на Галичину. Хлопець долучився до реорганізації молочної промисловості за прикладом чеських і данських кооперативів.

На той момент у Львові вже існував молочний кооператив, який пізніше назвали “Маслосоюзом”. Його Андрій Палій і очолив. Під його керівництвом молочарство не лише відродилося, а й стрімко розвинулося.

Читати також: Знай більше: “НотаЄнота” запрошує освітян долучитися до проведення антифейкових ігор з протидії дезінформації

Розвиток підприємства

З 1926 року галицьке масло почали експортувати до Англії, Німеччини, Австрії, Данії та навіть Китаю. У Станіславові, Львові й Перемишлі відкрили нові філії, при яких діяли фірмові крамниці. 1928 році відділи “Маслосоюзу” відкрилися також у Луцьку та Більську на Підляшші. Якість своєї продукції Андрій демонстрував на численних виставках. Вироби підприємства періодично рекламували в тогочасних виданнях. А з 1937 “Маслосоюз” почав відкривати невеликі крамниці-кавʼярні.

“Можна було купити кави, і при цій каві скуштувати канапки, змащені маслом від Маслосоюзу”, – зазначає Павло Артимишин.

Слава успішного підприємця допомогла Андрієві вкладатися й у громадську й освітню діяльність. Він став заступником президента друкарні, під дахом якої перебували всі міські католицькі видавництва. Вступив співредактором журналу “Кооперативне Молочарства” та долучився до розвитку спорту. Виступав співредактором журналу “Кооперативне Молочарства” та долучився до розвитку спорту.

Прихід радянської армії

Розквіт “Маслосоюзу”, як і більшості підприємств українців, завершився окупацією совєтів. Андрієві довелося втікати за кордон, а його справу націоналізували.

Європейський підхід до бізнесу замінили колгоспною системою після II Світової. Андрій продовжив працювати з молочарством, але вже в Канаді. Спробував створити і своє підприємство, але справи так, як на рідній Галичині, вже не пішли.

Андрій Палій піщов з життя 11 травня 1961 року в Едмонтоні, похований в Торонто. Його донька Лідія Палій стала відомою діаспорною діячкою у сфері літератури та малярства.

Нагадаємо, що стали відомі лауреати театральної премії “Київська пектораль-2023”.

Читати далі