Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Софт для богів війни та «вбивця» російських позицій «Валькірія». Як «Армія SOS» наближає нашу перемогу

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Програмне забезпечення «Кропива» знає чи не кожен український боєць, від снайпера до військового протиповітряної оборони. Саме завдяки йому наша армія може виконувати тисячі дій, необхідних під час ведення бою. Безпілотний комплекс «Валькірія» також отримав визнання серед захисників. Усе це проєкти фонду «Армія SOS», який допомагає українським військовим уже вісім років поспіль.

Олексій Савченко, волонтер «Армія SOS», розповів ШоТам, як змінилася діяльність фонду після 24 лютого, як створювалася знаменита «Кропива» та яка найголовніша ціль на найближчі місяці.

Олексій Савченко

Волонтер «Армія SOS»

Як утворилася «Армія SOS»

У 2014 році, з початком російського вторгнення в Україну, з’явився такий запит: великій кількості мобілізованих у військовій частині на «Десні» потрібна була допомога зі спорядженням. Ми, здебільшого всі – учасники Революції гідності, взялися за нього. Бронежилети та форму, які могли знайти на складах, купили власним коштом і вирушили передавати у військову частину. З нами тоді поїхали журналісти, які все це відфільмували. І після цього сюжету на нас звалився просто шквал запитів від військових та одночасно пропозицій від донорів, які хотіли допомогти грошима.

Так і з’явилася громадська ініціатива «Армія SOS». Тоді нас було четверо. Тепер постійний кістяк команди – приблизно 30 людей. Ще нам допомагають волонтери, їхній склад постійно змінюється: хтось йде, а хтось додається.

Військові ЗСУ з планшетами від Армія SOS

Після 24 лютого виникла потреба в серійному виробництві

Робота фонду почалася з того, що ми возили «класику», як ми це називаємо: бронежилети, шоломи, форму та берці. Згодом перейшли у більш нішеву допомогу. Нині маємо чотири основні напрямки: наше програмне забезпечення «Кропива», будівництво безпілотних літальних комплексів «Валькірія», мобільні станції радіорозвідки та доставлення вживаних автомобілів для передової. 

З новим етапом війни пріоритети нашої діяльності особливо не змінилися. Єдине що – дуже швидко зросли обсяги. Якщо до цього ми могли зробити декілька інсталяцій програмного забезпечення за тиждень, то після 24 лютого це могли бути тисячі інсталяцій за день. Стрибок був суттєвий. Також ми стикнулися з тим, що зі своїми виробничими потужностями безпілотних комплексів не в змозі забезпечити потреби фронту. Ми можемо виготовляти до чотирьох безпілотників на місяць, коли потрібно робити мінімум п’ять на тиждень. Тому тепер ми розгортаємо промислове, серійне виробництво. Це необхідно, адже збивають навіть такі захищені літаки, як у нас, особливо коли відбувається велика інтенсивність бойових дій.

Софт, створений у співпраці з військовими

Програмне забезпечення «Кропива», яке ще може називатися «Планшети Армія SOS», – артилерійський софт, розроблений нами. Це найбільший наш проєкт за всю історію. Роль «Кропиви» необмежена. Уявіть: усе командування, артилеристи, снайперські пари, а тепер ще й протиповітряна оборона використовують систему координат і ці планшети, завдяки яким відбувається передача інформації. Командні штабні центри отримують від нас комплекси – великі телевізори, на які стікається інформація з усіх планшетів. Це програмне забезпечення керує війною.

Командний пункт ЗСУ моніторить ситуацію на фронті

Ми почали розробляти його наприкінці 2014 року за запитом від військових і виключно у співпраці з ними. Їм потрібні були якісні карти, але ми не могли знайти засоби, щоб просто друкувати мапи. І вирішили так: зробити якісні супутникові знімки на планшет. Потім проєкт почав обростати додатковими запитами. Військові говорили: «Нам потрібні координати, розрахунки». І у 2016 році це поступово переросло в повноцінну програму, що постійно вдосконалюється.

У програмному забезпеченні можуть бути питання щодо user-friendly інтерфейсу на кшталт «не має бути більше трьох кліків на одну операцію». Однак ми не дивимося на наш софт з точки зору бізнесу. Жодний військовий не використовує це програмне забезпечення на 100 %, йому потрібно 20-30 % всього функціоналу. Військові сил ППО користуються тим, що їм треба, мінометники – своїм тощо. Ми для своїх цілей теж звертаємося до софту, і нам потрібно приблизно 5 % функціоналу програмного забезпечення.

Боєць ЗСУ користується софтом
Боєць ЗСУ користується планшетом з софтом «Кропива».

«Валькірія» – один з основних БПЛА на фронті

На початку своєї діяльності ми багато експериментували й розробляли різні типи безпілотних літальних комплексів. Нині залишився один – це крило «Валькірія». У цього БПЛА такі самі льотні характеристики, як у «Фурії» та «Лелеки» – це відомі комплекси, що стоять на озброєнні в армії. «Валькірія» літає, коригує і має серйозні успіхи. Наприклад, відома нині переправа в районі Білогорівки на Луганщині, що стала «другою Чорнобаївкою», була знайдена нашою «Валькірією». 

Знищена техніка російської армії в Білогорівці Луганської області
Техніка росіян, знищена завдяки «Валькірії» поблизу Білогорівки на Луганщині.

У чому особливість нашого безпілотного літального комплексу? В якісно відкаліброваному та продуманому програмному забезпеченні. Йому передували роки тестувань, помилок і виправлень, які привели до логічного результату – нині «Валькірія» є одним з основних літаків на фронті.

Безпілотник
«Валькірія».

Багато задач для однієї цілі

Кожен з учасників нашої команди зайнятий різними напрямками. Наприклад, я три дні тому повернувся з позиції. Там був учасником політної групи, ми літали, коригували артилерію. А тепер займаюся іншим напрямком роботи – запуском виробничої лінії, організацією логістики, забезпеченням інструментами, співбесідами з людьми. Тут ти на війні, а ось тут – уже в цивільному житті. Це як паралельні світи. 

У нас є люди, які сидять на телефоні й відповідають на запити, фільтрують їх. Дуже багато телефонують «чудіків», як ми їх називаємо, – людей, які не можуть сформувати запит або перебувають в істериці. Усе це треба відфільтрувати, розібратися та зрозуміти, чи потрібна допомога, кого ми підтримуємо зараз, а кого – коли будуть вільні руки. Наш пріоритет – допомагати безпосередньо тим, хто вже на передовій. Іноді нам телефонують зі словами: «Наші хлопчики голі-босі, на “передку”, зараз їх усіх повбивають». Це неправда, я жодного разу не бачив, щоб так було, як вони говорять. Тож таких людей ми намагаємося заспокоювати, щоб вони поверталися, коли зберуться з думками.

Бійці ЗСУ з планшетами, переданими волонтерами Армія SOS

У фонді є люди, які займаються інсталяцією, закупкою, ремонтом, обслуговуванням автомобілів, перевезенням через кордон або роботою на складах. У нас дуже багато різних задач, але всі ми працюємо на одну спільну ціль. «Армія SOS» працює не тільки в Україні: ми маємо представників у Польщі, Великій Британії, Німеччині та США. Вони здебільшого залученні в закупівлі, доставленні та перевезенні.

Наша армія змінилася

Окрім нас, допомогою армії займаються й інші фонди, зокрема «Повернись живим» і Благодійний фонд Сергія Притули. Ми з ними дружимо та співпрацюємо, між нами немає ніякої конкуренції. Вони своєю справою займаються, а ми – своєю. «Повернись живим» і Благодійний фонд Сергія Притули закуповують планшети, приносять їх нам на прошивку і здають наше програмне забезпечення у великій кількості.

За вісім років наша армія змінилася, вона показує хороший результат, невпинно даючи по зубах «другій армії у світі». Особливо тепер, після ленд-лізу. Коли я був на фронті, бачив ці «іграшки» – надсучасна потужна зброя. Ніякі волонтери ніколи не змогли б таке поставити. Ця зброя буде суттєво впливати на хід бою і вже це робить.

Тисячі планшетів і десятки БПЛА

На початку повномасштабного вторгнення активність наших благодійників була дуже суттєвою. На наш рахунок надходила величезна кількість донатів, можна сказати, що це була істерична допомога. Нині активність вщухла: ми продовжуємо отримувати благодійну допомогу, але це, можливо, 10 % від того, що було на початку.

За цей період фонд зібрав понад 75 млн грн і витратив уже за 50 млн грн. Ми роздали декілька десятків безпілотних літальних комплексів і тисячі планшетів, завезли на передову понад 120 автомобілів і 1000 аптечок, а на початку нового етапу війни замовили ще кілька сотень бронежилетів і касок, оскільки був великий ажіотаж.

Очі в небі для артилерії

Головні досягнення фонду «Армія SOS» за час війни: ми забезпечили війська системою ведення бою, частково – безпілотними літальними комплексами, достатньо надійно – засобами радіоелектронної розвідки (РЕР). 

Безпілотник

Нині нам уже все зрозуміло з програмним забезпеченням. Є обладнання, яке ми постійно закуповуємо і постачаємо. Із вживаними автомобілями так само: ми купуємо «джипи», пікапи, буси та передаємо їх на фронт. Тепер наша найголовніша ціль на найближчий місяць-два – розгорнути серійне виробництво безпілотних літальних комплексів, щоб артилерія була забезпечена очима в небі для коригування.

Як підтримати «Армія SOS»

Ви можете зробити свій фінансовий внесок у покращення обороноздатності України або пожертвувати обладнання, якщо воно є в переліку поточних потреб.

Відео дня

Суспільство

ЗСУ збили ворожий гелікоптер Ка-52 на підльоті до Зміїного

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

 Українські військові у середу, 29 червня, збили над Чорним морем російський гелікоптер Ка-52, що підлітав до острова Зміїний.

Про це повідомило Оперативне командування «Південь» на фейсбук-сторінці

«Напередодні один із чотирьох гелікоптерів Ка-52, що увечері підлітав до Зміїного, дістав пошкодження та впав у море між островом Зміїним та Одеським газоконденсатним родовищем. Рашисти намагалися організувати пошуково-рятувальну операцію. Але гелікоптер запросив посадку на борту «Москви»», – ідеться в повідомленні.

Зазначається, що намагаючись знизити інтенсивність ракетно-артилерійського вогню Збройних сил України по острову Зміїний, росіяни двічі вночі атакували чорноморське узбережжя на півдні Одещини винищувачами Су-35. Ворожі літаки випустили три ракети Х-31Д. Втрат та руйнувань не зафіксовано.

Читайте також«Мрію повернутися на службу». Історія морпіха Гліба Стрижка, який потрапив у полон, захищаючи Маріуполь

Нагадаємо, внаслідок вдалої операції ЗСУ, росіяни поспіхом евакуювали залишки гарнізону з острова Зміїний двома швидкісними катерами і залишили його. Наразі Зміїний димить, лунають вибухи. Остаточні результати операції дорозвідуються.

Також Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний показав, як ЗСУ звільняли острів Зміїний.

Фото: pixabay.

Відео дня
Читати далі

Суспільство

Підрозділ Аеророзвідки «Карлсон» знищив ворожу базу на Херсонщині (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Аеророзвідка «Карлсон» на Херсонщині знищила базу російських окупантів, на якій розміщували вантажні авто.

Відео опублікували на ютуб-каналі Аеророзвідки «Карлсон».

«Рідні, милі краєвиди. А ще миліше бачити, як знищуються орківські бази. Сумісна та якісна праця, і ніякої магії», — йдеться у повідомленні.

Читайте також: «Мрію повернутися на службу». Історія морпіха Гліба Стрижка, який потрапив у полон, захищаючи Маріуполь

Про підрозділ

Спецпідрозділ «Карлсон» — формування добровольців, частина з яких до війні не знала армійської справи. Від 24 лютого вони об’єдналися заради перемоги. За цей час бійці стали асами сучасної війни, спецами нових технологій, а також – кращим розвідувальним підрозділом на Херсонщині.

Нагадаємо, ССО України показали унікальні кадри роботи снайперів на війні.

Як ми повідомляли раніше, вийшов документальний фільм про підрозділ аеророзвідки «Карлсон».

Фото: скриншот із відео.

Відео дня
Читати далі

Суспільство

«Я не можу сказати: наберіть завтра, подумаємо». Як киянин на байку став Святим Миколаєм для наших бійців

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Максим – киянин, який захоплюється мотоциклами й присвятив цій справі частину свого життя. До повномасштабного вторгнення він займався продажем та ремонтом байків, а після 24-го лютого став волонтером.

Оскільки за кермом автівки хлопець бував всього кілька разів, улюблений мотоцикл став єдиним і головним способом доставляти допомогу нашим захисникам. На байку Максиму навіть вдалося заїхати під Гостомель, коли там намагався висадитися російський десант.

Сьогодні він продовжує волонтерити, адже війна пішла з Києва, але не з усієї України. Максим закриває запити бійців і вигадує, як доставити необхідне спорядження туди, де не замовкають снаряди окупантів. Каже, поки українські бійці стоять – не має права опускати руки.

Мотоцикл і я – одне ціле 

За свої 30 років на машині я їздив двічі. По парковці. Решту свого життя я провів на двох колесах. Спершу це були велосипеди, потім мопеди, а вже зараз це мотоцикли. У авто я почуваюся невпевнено: ним не можна маневрувати. А от з мотоциклом – я одне ціле. Я точно знаю, що у відповідальний момент на нього можна покластися. 

Початок повномасштабної війни я проспав. Прокинувся на енний дзвінок коханої. Вже за 20 хвилин був у неї під будинком. На вулицях Києва був хаос: люди йшли групами, з сумками та котами у руках, на заправках водії мало не билися за бензин, а дороги були забиті в усіх напрямках. Але для мотоцикла – це не проблема. І поки усі стояли в заторах – я швидесенько доїхав. 

волонтер на байку

Перший і другий день я не знав, що краще, який варіант обрати: найголовнішим завданням було зберегти життя своїй дівчині. Тож я знайшов бензин, вивіз кохану до Білої Церкви і разом з іншими волонтерами попросив її їхати на захід. Сам повернувся до Києва. 

Від кухаря морпіхів до волонтера – один крок 

До 24-го лютого я продавав мотоцикли, екіпірування до них і займався ремонтом цих залізних коней. Звісно, що з початком повномасштабного вторгнення робота зупинилася миттєво. Що робити і як допомогти? Ці питання, як і в кожного з нас, вирували в моїй голові. 

Довго думати не довелося – подзвонив знайомий, сказав, що потрібні кухарі: годувати морських піхотинців. Я погодився одразу, бо досвід готувати на сотні людей був. Три дні разом з командою я годував щонайменше 200 військовослужбовців, які боронили столицю від ворога. 

На щастя, продукти нам привозили і шукати їх необхідності не було. Але я знав, що армійцям бракує військового оснащення, і взяв на себе цю відповідальність. Спальники, каремати, наколінники, дрібне оснащення, яке зміг – дістав. А от де взяти ті ж шоломи чи бронежилети – навіть не здогадувався. 

Магазини для автоматів

На четвертий день ранок почався з дзвінків до волонтерів. Я зателефонував кожному, кого знав і чий номер був у мене в телефоні. Я забирав все, що давали волонтери і віз у частину морських піхотинців. Тягати речі довелося на собі, брав велетенський рюкзак, запаковував так, що він мало не тріщав. А те, що не влазило у наплічник, – кріпив до мотоцикла. Скотчем чи просто прив’язував мотузками. І віз. 

Так минуло кілька днів, у частині зрозуміли, що я потрібен їм, як волонтер, а не кухар. Адже, як з’ясувалося, домовлятися про різноманітні та необхідні речі для військових я вмію не гірше, ніж кермувати залізним конем. 

Перша поїздка на позиції 

Буквально за тиждень у нас сформувалася команда з 4 людей: я, моя дівчина і її дві подруги. Вони у Львові, я – в Києві. У соцмережах дівчата збирали гроші, аби придбати необхідне. Почали з дріб’язку: трошки наколінників, трошки плитоносок, трошки шкарпеток. Вони закуповувалися на заході, поки столиця стояла порожньою, і відправляли до мене через інших волонтерів.

Перша поїздка на позиції до бійців запам’яталася найдужче. Ранок і дощ стіною. Хлопці вже виїхали з частини. У них не було ані дощовиків, ані навіть рукавичок. Купити, щоб передати їм, я вже не встигав. І раптово, ніби той грім, мені доїхала посилка зі Львова від дівчат. Я не знав, що в ній, думав, може, ще наколінники. Але ні. Це були такі потрібні рукавички і дощовики. 

Читайте також: ЗСУ б’ють окупантів, а ми – тату. Як Саша Енімал організував благодійну тусовку тату-майстрів і зібрав ₴500 тис. на армію

Я не думав, просто зібрав все, що було у рюкзак, ще трохи причепив до мотоциклу і поїхав. Відверто, я не знав, де точно розташовані позиції наших військових. Але втрачати час – було би безвідповідально. Найбільший бонус мотоциклу – оперативність. З одного кінця міста в інший я доїхав дуже швидко, настільки, що мало не загубився і не поїхав далі. Зупинився вчасно, щоби спробувати подзвонити і дізнатися куди далі. 

Бійці зорієнтували мене і вже чекали, коли я під’їжджав. Кажуть, що почули здалеку. Бо мінус мотоциклу – його гучність. І ці щасливі очі військових, коли я почав витягати з рюкзака дощовики і рукавички. Ніби малі діти, розбирали все одразу з рук, натягали на себе і дякували. Здавалося б, просто рукавички, а скільки слів подяки я почув.

Страшно їхати не до військових, а повертатися від них

Вдячність військових і розуміння, що є можливість їм допомогти – підбадьорили до наступних поїздок. Їхати до найближчого блокпосту біля зони бойових дій чи позицій не страшно. Чесно. Пам’ятаю, як завіз посилку під Гостомель. Там гатили з артилерії так, що мотоцикл ніхто не чув, але і страшно не було. Бо є розуміння: я їду до тих, хто мене захищає. Я знаю, що зобов’язаний доїхати, бо везу важливі речі. 

Це можуть бути плити для бронежилетів (і від надважкого рюкзаку спина відмовляється вирівнюватися), це можуть бути дорогі тепловізори (і ти не маєш права впасти, бо ніхто міняти на нові не буде). А ще бійці завжди чекають з чаєм і намагаються нагодувати, бо хочуть віддячити. Звісно, якщо дозволяє ситуація довкола. А от їхати геть завжди неприємно. Здавалося, наче залишаю їх сам на сам з ворогом.

Військовий поруч з байком

Понад 10 підрозділів підопічних 

За місяць наша маленька команда почала забезпечувати більш як 10 підрозділів. Тих, хто увесь березень захищав столицю. Я шукав і знаходив те, що було потрібно найбільше: від баулів (великих сумок) та магазинів для набоїв до коптерів. Тут і знадобилися мої робочі навички: знайти, перевірити якість і ще й про знижку домовитися.

Пам’ятаю своє здивування, коли дівчата за три години зібрали 100 тисяч гривень і вже зранку я забрав новенький тепловізор. А на позиціях він з’явився через півгодини з того моменту, як я вперше взяв його до рук. 

Волонтерська допомога для ЗСУ

Щодня від ранку й до вечора я не випускав телефон із рук. А у перервах мотався по місту. Бо волонтерство – це про вічні телефонні дзвінки, повідомлення і про десятки коробок. У руках, або примотаних до мотоциклу. 

Дозволяв собі відпочити тільки вже пізно ввечері, коли нарешті повертався додому. Я колекціоную вінілові платівки, тож слухав музику і дивився спалахи війни у столиці з вікна 24-го поверху. 

Бійці кажуть, я для них, як Святий Миколай: з бородою і подарунками

Окупантів відбили від столиці подалі. Це означало, що й бійці, яких ми забезпечували, будуть переміщатися вглиб країни. Тож наша маленька команда почала працювати на випередження. Я дізнавався, коли орієнтовно той чи інший підрозділ буде вирушати на схід, і що з нагального їм потрібно. 

Дівчата почали закуповувати амуніцію партіями, а моя квартира перетворилася на справжнісінький склад. 

Коробки стояли в коридорі, біля ліжка, за ліжком, навіть на підземному паркінгу, поруч з мотоциклом – всюди, де я міг їх поставити. Крім військового оснащення, вдома почали з’являтися «сувеніри» від бійців. Хлопці передавали гільзи від набоїв, уламки російських літаків і консерви. Без жартів, консерви з м’ясом та рибою, казали, щоб я не голодував. 

За час повномасштабного вторгнення я проїхав близько 6 тис. км 

За чотири місяці мого волонтерства з’явилася невелика, але злагоджена система. Працює періодично зі збоями, але ж працює! Я знайшов підрядників майже під кожен запит військових. 

Максим на байку

Вже точно знаю, якої якості мають бути підсумки під гранати, де спробувати на міцність плити для бронежилетів і як доставити посилки під самий Бахмут мало не в руки бійцям. Так, це складно і трохи втомлює, але поки стоять українські бійці – я не можу опустити руки і сказати: «Наберіть завтра, подумаємо». 

Відео дня
Читати далі