Суспільство
Софт для богів війни та «вбивця» російських позицій «Валькірія». Як «Армія SOS» наближає нашу перемогу
Програмне забезпечення «Кропива» знає чи не кожен український боєць, від снайпера до військового протиповітряної оборони. Саме завдяки йому наша армія може виконувати тисячі дій, необхідних під час ведення бою. Безпілотний комплекс «Валькірія» також отримав визнання серед захисників. Усе це проєкти фонду «Армія SOS», який допомагає українським військовим уже вісім років поспіль.
Олексій Савченко, волонтер «Армія SOS», розповів ШоТам, як змінилася діяльність фонду після 24 лютого, як створювалася знаменита «Кропива» та яка найголовніша ціль на найближчі місяці.
Олексій Савченко
Волонтер «Армія SOS»
Як утворилася «Армія SOS»
У 2014 році, з початком російського вторгнення в Україну, з’явився такий запит: великій кількості мобілізованих у військовій частині на «Десні» потрібна була допомога зі спорядженням. Ми, здебільшого всі – учасники Революції гідності, взялися за нього. Бронежилети та форму, які могли знайти на складах, купили власним коштом і вирушили передавати у військову частину. З нами тоді поїхали журналісти, які все це відфільмували. І після цього сюжету на нас звалився просто шквал запитів від військових та одночасно пропозицій від донорів, які хотіли допомогти грошима.
Так і з’явилася громадська ініціатива «Армія SOS». Тоді нас було четверо. Тепер постійний кістяк команди – приблизно 30 людей. Ще нам допомагають волонтери, їхній склад постійно змінюється: хтось йде, а хтось додається.
Після 24 лютого виникла потреба в серійному виробництві
Робота фонду почалася з того, що ми возили «класику», як ми це називаємо: бронежилети, шоломи, форму та берці. Згодом перейшли у більш нішеву допомогу. Нині маємо чотири основні напрямки: наше програмне забезпечення «Кропива», будівництво безпілотних літальних комплексів «Валькірія», мобільні станції радіорозвідки та доставлення вживаних автомобілів для передової.
З новим етапом війни пріоритети нашої діяльності особливо не змінилися. Єдине що – дуже швидко зросли обсяги. Якщо до цього ми могли зробити декілька інсталяцій програмного забезпечення за тиждень, то після 24 лютого це могли бути тисячі інсталяцій за день. Стрибок був суттєвий. Також ми стикнулися з тим, що зі своїми виробничими потужностями безпілотних комплексів не в змозі забезпечити потреби фронту. Ми можемо виготовляти до чотирьох безпілотників на місяць, коли потрібно робити мінімум п’ять на тиждень. Тому тепер ми розгортаємо промислове, серійне виробництво. Це необхідно, адже збивають навіть такі захищені літаки, як у нас, особливо коли відбувається велика інтенсивність бойових дій.
Софт, створений у співпраці з військовими
Програмне забезпечення «Кропива», яке ще може називатися «Планшети Армія SOS», – артилерійський софт, розроблений нами. Це найбільший наш проєкт за всю історію. Роль «Кропиви» необмежена. Уявіть: усе командування, артилеристи, снайперські пари, а тепер ще й протиповітряна оборона використовують систему координат і ці планшети, завдяки яким відбувається передача інформації. Командні штабні центри отримують від нас комплекси – великі телевізори, на які стікається інформація з усіх планшетів. Це програмне забезпечення керує війною.
Ми почали розробляти його наприкінці 2014 року за запитом від військових і виключно у співпраці з ними. Їм потрібні були якісні карти, але ми не могли знайти засоби, щоб просто друкувати мапи. І вирішили так: зробити якісні супутникові знімки на планшет. Потім проєкт почав обростати додатковими запитами. Військові говорили: «Нам потрібні координати, розрахунки». І у 2016 році це поступово переросло в повноцінну програму, що постійно вдосконалюється.
У програмному забезпеченні можуть бути питання щодо user-friendly інтерфейсу на кшталт «не має бути більше трьох кліків на одну операцію». Однак ми не дивимося на наш софт з точки зору бізнесу. Жодний військовий не використовує це програмне забезпечення на 100 %, йому потрібно 20-30 % всього функціоналу. Військові сил ППО користуються тим, що їм треба, мінометники – своїм тощо. Ми для своїх цілей теж звертаємося до софту, і нам потрібно приблизно 5 % функціоналу програмного забезпечення.
«Валькірія» – один з основних БПЛА на фронті
На початку своєї діяльності ми багато експериментували й розробляли різні типи безпілотних літальних комплексів. Нині залишився один – це крило «Валькірія». У цього БПЛА такі самі льотні характеристики, як у «Фурії» та «Лелеки» – це відомі комплекси, що стоять на озброєнні в армії. «Валькірія» літає, коригує і має серйозні успіхи. Наприклад, відома нині переправа в районі Білогорівки на Луганщині, що стала «другою Чорнобаївкою», була знайдена нашою «Валькірією».
У чому особливість нашого безпілотного літального комплексу? В якісно відкаліброваному та продуманому програмному забезпеченні. Йому передували роки тестувань, помилок і виправлень, які привели до логічного результату – нині «Валькірія» є одним з основних літаків на фронті.
Багато задач для однієї цілі
Кожен з учасників нашої команди зайнятий різними напрямками. Наприклад, я три дні тому повернувся з позиції. Там був учасником політної групи, ми літали, коригували артилерію. А тепер займаюся іншим напрямком роботи – запуском виробничої лінії, організацією логістики, забезпеченням інструментами, співбесідами з людьми. Тут ти на війні, а ось тут – уже в цивільному житті. Це як паралельні світи.
У нас є люди, які сидять на телефоні й відповідають на запити, фільтрують їх. Дуже багато телефонують «чудіків», як ми їх називаємо, – людей, які не можуть сформувати запит або перебувають в істериці. Усе це треба відфільтрувати, розібратися та зрозуміти, чи потрібна допомога, кого ми підтримуємо зараз, а кого – коли будуть вільні руки. Наш пріоритет – допомагати безпосередньо тим, хто вже на передовій. Іноді нам телефонують зі словами: «Наші хлопчики голі-босі, на “передку”, зараз їх усіх повбивають». Це неправда, я жодного разу не бачив, щоб так було, як вони говорять. Тож таких людей ми намагаємося заспокоювати, щоб вони поверталися, коли зберуться з думками.
У фонді є люди, які займаються інсталяцією, закупкою, ремонтом, обслуговуванням автомобілів, перевезенням через кордон або роботою на складах. У нас дуже багато різних задач, але всі ми працюємо на одну спільну ціль. «Армія SOS» працює не тільки в Україні: ми маємо представників у Польщі, Великій Британії, Німеччині та США. Вони здебільшого залученні в закупівлі, доставленні та перевезенні.
Наша армія змінилася
Окрім нас, допомогою армії займаються й інші фонди, зокрема «Повернись живим» і Благодійний фонд Сергія Притули. Ми з ними дружимо та співпрацюємо, між нами немає ніякої конкуренції. Вони своєю справою займаються, а ми – своєю. «Повернись живим» і Благодійний фонд Сергія Притули закуповують планшети, приносять їх нам на прошивку і здають наше програмне забезпечення у великій кількості.
За вісім років наша армія змінилася, вона показує хороший результат, невпинно даючи по зубах «другій армії у світі». Особливо тепер, після ленд-лізу. Коли я був на фронті, бачив ці «іграшки» – надсучасна потужна зброя. Ніякі волонтери ніколи не змогли б таке поставити. Ця зброя буде суттєво впливати на хід бою і вже це робить.
Тисячі планшетів і десятки БПЛА
На початку повномасштабного вторгнення активність наших благодійників була дуже суттєвою. На наш рахунок надходила величезна кількість донатів, можна сказати, що це була істерична допомога. Нині активність вщухла: ми продовжуємо отримувати благодійну допомогу, але це, можливо, 10 % від того, що було на початку.
За цей період фонд зібрав понад 75 млн грн і витратив уже за 50 млн грн. Ми роздали декілька десятків безпілотних літальних комплексів і тисячі планшетів, завезли на передову понад 120 автомобілів і 1000 аптечок, а на початку нового етапу війни замовили ще кілька сотень бронежилетів і касок, оскільки був великий ажіотаж.
Очі в небі для артилерії
Головні досягнення фонду «Армія SOS» за час війни: ми забезпечили війська системою ведення бою, частково – безпілотними літальними комплексами, достатньо надійно – засобами радіоелектронної розвідки (РЕР).
Нині нам уже все зрозуміло з програмним забезпеченням. Є обладнання, яке ми постійно закуповуємо і постачаємо. Із вживаними автомобілями так само: ми купуємо «джипи», пікапи, буси та передаємо їх на фронт. Тепер наша найголовніша ціль на найближчий місяць-два – розгорнути серійне виробництво безпілотних літальних комплексів, щоб артилерія була забезпечена очима в небі для коригування.
Як підтримати «Армія SOS»
Ви можете зробити свій фінансовий внесок у покращення обороноздатності України або пожертвувати обладнання, якщо воно є в переліку поточних потреб.
«Я себе вважаю українцем. Ніяк інше!» — казав Любомир Романків, що більшість життя прожив не в Україні. Та він лишився її вірним сином, продовжував говорити українською й назавжди вписав своє ім’я у світову історію.
Як Любомир повпливав на майбутнє світових технологій, дослідили у ШоТам.
«Якби я лишився в Україні, то був би в Сибіру або розстріляний»
Любомир Романків народився в 1931 році в сім’ї вчительки та правника у Жовкві Львівської області. Його батьки були активними в громадському житті, якийсь час навчали сина вдома. Згодом він вступив у Львівську гімназію. Але дитинство закінчилося швидко — фронт Другої світової невпинно посувався до домівки Любомира.
«Коли увечері до Жовкви прийшли совєтські війська, то вже вночі з’явилися списки тих, хто має бути розстріляний наступного ранку. У тих списках був мій батько, котрий працював адвокатом у Жовкві. Його встигли вивезти, а мене, сестру та маму вивезли наступної ночі. Якби я лишився в Україні, то був би в Сибіру або розстріляний», — пригадував Любомир Романків.
Хлопцю було всього 13 років, і попереду на нього чекало ще багато перешкод. Сім’я переїжджала часто — побувала в Польщі, Словаччині, Австрії, жила в таборі для біженців. А після закінчення війни вони осіли в Канаді, де Любомир почав навчатися в українській католицькій школі:
«Мої знання з фізики, хімії, технологій та інженерії були набагато вищі, ніж у моїх канадських однокласників».
Але родині доводилося виживати, і паралельно з навчанням хлопець ще й працював. Спочатку мріяв про фах архітектора, але можливості вступити на такий факультет не було, тому Любомир обрав хімічну інженерію в Університеті Альберти. Щоб заробити на вступ, йому довелося копати на заводі рови для труб.
«Це була дуже важка праця, у мене буквально не було сил повечеряти. Тоді я мав лише одну думку: будь-якою ціною я маю вступити до університету, щоб не працювати фізично все життя», — пригадував Любомир.
«Виявилося, що я знав більше, ніж вони думали»
Після університету Любомир влаштувався на роботу в місцеву металургійну компанію. Перший з багатьох його винаходів стався саме там — хлопець вигадав хімічний спосіб видобування цинку з руди, що був набагато простіший і дешевший, ніж на підприємстві:
«Я не зміг переконати інженерів і керівників тієї фірми, що ці винаходи розв’язують проблеми та їх варто розробляти. Вони жартували: “От що ти знаєш, якщо ти лише два роки тому закінчив університет?!”. Виявилося, що я знав більше, ніж вони думали».
Декан місцевого навчального закладу рекомендував Любомира найкращим університетам Штатів — так молодий науковець подався до Массачусетського технологічного інституту. Там продовжив роботу над винаходом з видобування цинку та в 1962 році отримав докторський ступінь.
«Мою технологію використовують у видобуванні цинку вже майже 40 років», — ділився Любомир.
Науковець підшуковував роботу в США — у нього було аж 16 пропозицій. З усіх він обрав ІВМ (International Business Machines). Найважливіший винахід Любомира Романкова був попереду.
«Так з’явилася Apple»
«Щоразу, коли ви натискаєте кнопку “Пуск”, якась частинка в комп’ютері, яку я винайшов, уже активізувалася й працює для вас», — казав Любомир Романків.
І це справді так, адже в списку винаходів науковця аж 68 ідей! Завдяки його наполегливості й вірі в результат компанія Apple зараз така, яка вона є:
«Стів Возняк був одним з тих, хто купив у нас такий п’ятидюймовий диск, і, як він сам сказав, у своєму гаражі бавився, як сполучити процесор з цим диском. Він це показав Стіву Джобсу, а той умів гарно продавати. Так з’явилася Apple».
Що це за винаходи? Спочатку комп’ютер складався з двох елементів: процесора та пам’яті. Магнітні голівки для плівок, що зберігали інформацію, виготовляли дуже повільно (це було дорого і складно), а Любомир вирішив використати свої знання з хімічної інженерії та металургії:
«Замість 30 головок на площі 5×5 сантиметрів я продукував приблизно тисячу таких головок. За дві години можна було зробити кілька тисяч магнітних головок. Кожна з них була однакова, менша за 1/4 людського волоска. Спосіб записування інформації став дешевим і швидким».
Але це не був одномоментний винахід — знадобилося 3 роки, щоб все запрацювало. Попри прогресивність ідеї, Романків не називав її на свою честь:
«В електроніці є багато людей, що винайшли важливі речі, але ніхто не додає своє прізвище до винаходу. Я міг би заявити, що це “головки Романкова” — науковці між собою так колись говорили. Але мені здається, що людина понижує себе, якщо хоче назвати щось своїм ім’ям».
У 70-х Романків мав ще одну ідею, але так її й не втілив, — це мав бути невеличкий комп’ютер, який можна носити в кишені, сполучений з мозком певним чіпом, щоб «запам’ятовувати» інформацію одразу на диск. З цієї ідеї тоді посміялися, але невдовзі й вона може стати реальністю, чи не так?
«На кожному кроці, де міг підкреслити, що я українець, я це робив»
У його будинку була велика бібліотека з українськими виданнями — і довоєнними, і тими, що з’явилися після відновлення незалежності України. Новини Любомир читав також українською, а не англійською. Попри те, що чоловік більшість свого життя прожив не в Україні, йому вдалося зберегти свою національну ідентичність. Він не раз пригадував «правило» свого дому: «Переступаєш цей поріг — ти вступив до нашої України. Тут говорять лише українською».
Вперше на батьківщину йому вдалося потрапити в 70-х роках: спочатку він читав лекцію в Москві, а тоді йому дозволили відвідати Київ і Львів:
«На кожному кроці, де міг підкреслити, що я українець, запрошений як українець і винаходи, зроблені українцем, а не, наприклад, канадцем чи американцем, я це робив. І тому говорив рідною мовою».
Любомир пригадував, що за ним постійно стежили, і він з великими труднощами зміг зустрітися з родиною у Львові — для цього виходив з чорного ходу готелю.
«Я припускав, що мене можуть підслуховувати або підглядати за мною. Тому коли увійшов до номера, став шукати настінні гачки, на яких нічого не висить. Так я й знайшов на одній стіні такий гачок і повісив на нього свій капелюх», — розповідав українець.
Після 1991 року Любомир часто навідувався на батьківщину: читав лекції в університетах, розбудовував український «Пласт», членом якого був з 1940-х (спочатку підпільно).
За життя Любомир Романків отримав багато нагород. Зокрема його портрет розмістили в Залі національної слави США поряд з портретом Стіва Джобса. Помер винахідник у червні 2024 року. А світ досі користується його винаходами й не завжди здогадується, що це справа рук і світлого розуму саме українця.
Освітня платформа uBoost, що безплатно підтримує молодь з малих міст і сіл, презентувала блокнот «Самотворці». У ньому зібрали реальні історії підлітків, які мріють про власну справу.
Про це повідомили uBoost.
Що відомо про ініціативу
Кожен, хто задонатить 650 гривень, отримає примірник блокнота і допоможе зібрати 80 тисяч гривень на мінігранти для переможців проєкту «Створюй ТУТ! Старт в підприємництві та кар’єрі». Кошти підуть на реалізацію першого мінібізнесу підлітків.
«Кожен примірник — це шанс для підлітка запустити свій перший мінібізнес. Цей блокнот — про тих, хто тільки починає. Про молодь, яка мріє, вчиться, ризикує. І запускає свої перші проєкти — попри війну, брак ресурсів і страх»‚ — написали в uBoost.
Читайте також: 11-річний хлопчик із Данії зібрав понад 8 000 доларів на допомогу українським дітям
У вересні команда uBoost планує випустити оновлену версію блокнота «Самотворці», яка міститиме історії підлітків, що реалізували свої ідеї завдяки мінігрантам. До нього ввійдуть зокрема такі ініціативи: облаштування логопедичних кімнат, запуск екологічних проєктів, створення одягу, організація хабів для молоді та інші.
Підтримати молодь можна за посиланням.
Нагадаємо, що українська художниця та Rescue Now запустили ініціативу для допомоги дітям у Харкові.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка uBoost
Суспільство
28 квітня в Києві відбудеться благодійна подія «pls communicate responsibly: психологічний нетворкінг». Івент організовує платформа pleso у партнерстві з фондом «Вовки да Вінчі», ADASTRA CINEMA та Squat17b.
Про це повідомили організатори.
Що буде на заході
Перед подією учасники пройдуть коротке тестування на тип особистості та отримують браслети з кольоровим маркуванням, щоби полегшити комунікацію.
Спікерка івенту — психологиня та співзасновниця pleso Анна Ліссова. Вона розповість про внутрішні потреби, зв’язок з іншими та бар’єри у спілкуванні.
Під час події також відбудеться благодійний аукціон. Усі зібрані кошти передадуть на підтримку батальйону «Вовки да Вінчі».
Читайте також: У центрі Києва під час ремонту дороги виявили трамвайну колію початку 20 століття (ФОТО)
Як відвідати
Захід розпочнуть 28 квітня о 18:00 у просторі Squat 17b за адресою: Терещенківська, 17Б.
Вхід на подію вільний, але необхідно попередньо зареєструватися за посиланням.
Нагадаємо, що Лебіга, Магучіх, Байдак та інші долучаться до виставки «Третє дихання» у Києві: як відвідати.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Squat 17b
