Суспільство
«Щотижня допомагаємо 10 тисячам людей». Як «Київська полуниця» підтримує українців у прифронтових містах
Благодійна організація з жартівливою назвою «Київська полуниця» вже три місяці допомагає населенню, яке перебуває в гарячих точках із ризиком гуманітарної катастрофи. У команді зібралися професіонали з різних сфер, які успішно застосовують досвід зі свого «минулого життя», що різко змінилося 24 лютого.
Один зі співзасновників і виконавчий директор «Київської полуниці» Олександр Григораш розповів ШоТам, як їм вдається надавати гуманітарну допомогу на найважчих напрямах, чому разом з медикаментами організація розвозила в лікарні квіти та про що мріють після перемоги.
Олександр Григораш
Співзасновник та виконавчий директор «Київської полуниці»
Повернувся до Києва і заснував волонтерський центр
У перші дні після повномасштабного вторгнення я був неподалік від Києва. Пробувши там кілька днів, зрозумів, що не дуже комфортно бути осторонь, і зв’язався зі своїм другом Владом Болсуном. Він розповів про ініціативу створити волонтерський центр, до якої долучилися його друзі. Вони, як і багато інших людей, у перші дні хапалися за все, що могли. Починали з того, що власним коштом купували продукти й розвозили їх у відділення Збройних сил України, які потребували допомоги. Влад сказав: «Ми завтра будемо створювати штаб, приїжджай». І я повернувся до Києва.
Ми почали думати, чим саме займатися, який напрям обрати. У волонтерстві на той момент було багато різних варіантів: гуманітарна допомога, амуніція, евакуація з гарячих точок тощо. Ми зупинилися на гуманітарному напрямі, а згодом вибрали ще більш цільовий – допомога людям, які переживають гуманітарну кризу. Так я і став одним із трьох співзасновників «Київської полуниці».
Придумали назву, щоб порадувати людей
Коли ми почали думати про назву для нашої ініціативи, тоді, ще на самому початку нового етапу війни, вийшов репортаж на якомусь російському телеканалі про «паляницю», яку росіянам складно виговорити та яку переклали як «клубника». Це стало гучним і смішним інфопривідом для нас, і ми його використали. У часи, коли багато негативних новин і доводиться приймати безліч непростих рішень, ми через назву хотіли передати людям хоч якусь нотку позитиву.
Спочатку в нашому колективі було приблизно 30-40 людей. Була велика команда з водіїв, і кожен ранок починався з того, що вони їздили по супермаркетах за продуктами. Тоді на прилавках майже нічого не було, доводилося вишукувати крупи й консерви. Ми зв’язувалися з оптовими базами. Згодом це масштабувалося на всю Україну: друзі та знайомі, які виїжджали в інші міста, теж долучалися до пошуку продуктів. Так з’явилася нова категорія задач, де потрібно було організовувати логістику, тому в нас одразу з’явився відповідний відділ і координатор усіх водіїв як всередині Києва, так і по всій країні. Крок за кроком, з кожним днем ми ставали дедалі організованішими.
Даємо зворотний зв’язок на всі запити
Заявки на допомогу ми отримуємо через Google Форму, яку люди заповнюють на нашому сайті. Будь-хто може скласти запит, описавши суть потреби: продукти, засоби гігієни, дитяче харчування, підгузки, одяг, ліки. У нас вийшов повний спектр гуманітарної допомоги, яку ми можемо надавати. Після цього наш менеджер, який обробляє заявки, зв’язується з кожним контактом і верифікує його.
У нас є внутрішнє правило: навіть якщо ми бачимо, що не можемо обробити заявку, то все одно даємо зворотний зв’язок людині. У будь-якому разі ми зв’язуємося з нею та намагаємося їй допомогти або своїми силами, або перенаправляємо на партнерів чи знайомих, які можуть закрити цей запит. Важливо, щоб людина в будь-якому разі не залишалася без уваги.
Гарячі точки й небезпечні напрями
Наша організація фокусується на наданні допомоги людям у гарячих точках, як цивільним, так і військовим. На початку діяльності у нас були такі пріоритетні напрями: Чернігівська, Херсонська та Київська області. Нині ми активно працюємо за іншими трьома напрямами: Рубіжне, Сєвєродонецьк і Лисичанськ. Це самий «передок», не так багато водіїв, готових туди їхати. У нас є партнери, разом з якими ми вантажимо машини з їжею, одягом і відправляємо туди.
Ми зв’язуємося з водіями, які є в базах низки логістичних компаній, пояснюємо їм суть задачі, і якщо вони готові її виконати, то беруться за неї. Наше завдання – повністю описати, які там дороги, де можна їхати, а де – краще не потрібно. Найнебезпечніші напрями координуються урядом. У такому разі водії доїжджають з гуманітарною допомогою до транспортного хабу, а звідти її забирають або військові, або цивільні.
Відкрили пункт видачі допомоги для переселенців
Також ми допомагаємо людям, які перебували на окупованих територіях, а тепер, після звільнення, стикаються з гуманітарною кризою. До нас надходить багато запитів від невеликих селищних рад, де вони говорять, що їм потрібно хоча б щось. Це постійна динамічна історія. Наприклад, коли звільнили населені пункти в Київській області, то, звісно, насамперед потрібно було надавати допомогу туди. Тепер, з плином часу, там уже все набагато краще, ніж було спочатку. Тож ми змінюємо фокус і спрямовуємо зусилля на людей, які більше потребують нашої підтримки.
«Київська полуниця» отримує запити не тільки від селищних рад і військових частин, а й від приватних осіб. Зважаючи на це, ми знайшли таке рішення: минулого тижня в Києві відкрили пункт видачі гуманітарної допомоги для переселенців у The Naked Room на Рейтарській. Тепер двічі на тиждень люди приїжджають туди й забирають продуктові набори.
У перші місяці від «Київської полуниці» допомогу отримували щодня приблизно 30 тисяч осіб, тепер допомагаємо приблизно 10 тисячам людей на тиждень. Наша команда передає продукти, ліки й товари першої необхідності в інтернати, пологові будинки, лікарні, будинки для літніх людей. Якось, окрім медикаментів, ми забезпечили лікарні й квітами. Це було на 8 Березня. Ми зв’язалися з людьми, які займалися продажем квітів, і вони виділили нам кілька десятків букетів. Ми розвозили тюльпани лікаркам, щоб підбадьорити їх і зробити для них цей день трохи яскравішим і приємнішим.
Кожен робить те, що вміє та що подобається
Один з моїх прямих обов’язків у нашій благодійній організації – працювати над тим, щоб у команді завжди була хороша атмосфера, щоб усі рухалися як єдиний організм для максимальної ефективності. У нас справді так і виходить. На початку нашої діяльності всі дуже органічно знаходили собі місце в колективі. Зрозуміло, що робота в нас не відбувалася за правилами звичайної компанії, де ти надсилаєш резюме, проходиш співбесіду, знаєш, на якій позиції працюєш, і виконуєш певні прописані функціональні обов’язки.
У нас була величезна кількість задач, які сипалися із самого ранку. Протягом дня кожен з команди проявляв ініціативу та щось робив. Так і виокремилися окремі позиції. Хтось почав працювати з логістикою, хтось – пошуком закордонних партнерів, готових надати гуманітарну допомогу та фінансування, а хтось мав попередній досвід у маркетингу та почав розвивати в організації цей напрям. Кожен займається тим, чим вміє, і тим, чим подобається. Головне, що нас усіх об’єднує спільна мета – допомога іншим людям, своїй країні. Це все і є запорукою легкості всередині команди й водночас продуктивності.
90% мого часу – розвиток «Київської полуниці»
До 24 лютого у моїх планах на життя абсолютно не було всього того, чим займаюся тепер. До повномасштабного наступу в мене була компанія з імпорту та дистрибуції дитячого та дорослого одягу з Європи, де я був співзасновником і займався операційною діяльністю. Також я активно навчався коучингу та практикував, надавав консалтингові послуги з управління командою та підвищення її ефективності. Ці всі види діяльності з мого минулого життя поставлені на паузу. Деякі з них, можливо, вже остаточно зупинені. Тепер 90% мого часу – розвиток благодійної організації та управління нею, а 10% відводжу на плавний вихід із попередніх бізнесів.
Нині одна з головних задач – знайти фінансування на команду. Ще два місяці тому ми прогнозували, що найближчим часом станеться хвиля закриття волонтерських центрів через відсутність фінансування. Так і трапилося. Однак у нашій команді працюють досвідчені бізнесмени та керівники, і це одна з причин, чому ми перетворилися з волонтерського центру на благодійний фонд і продовжуємо розвиватися далі. Хоч ні в кого з нас і не було досвіду управління благодійними проєктами, але все-таки попередній досвід став у пригоді.
Ми всі граємо в довгу, тому потрібно відпочивати
Спочатку ніхто в нашій команді навіть не порушував питання кількості робочих годин і вихідних. Усі працювали щодня. Однак через місяць-півтора, коли ми вже налагодили процеси, сформували команду зі зрозумілими задачами, у нас з’явилося трохи вихідних. Це час для себе, щоб хоч якось повернутися в нормальний, наскільки можна це слово використовувати тепер, ритм життя. Додати в повсякдення не тільки читання новин і обробку заявок, але й спорт і книги, щоб тримати свій емоційний, психічний стан у нормі.
Я бачу це так: ми всі граємо в довгу, бігти спринтом немає сенсу, щоб згоріти через місяць-два. Невідомо, коли це все закінчиться, тому ми бережемо нашу команду і ледь не в примусовому порядку говоримо, щоб люди відпочивали, тому що це важливо.
Створюємо Україну майбутнього
Гасло «Київської полуниці» – «Створюємо Україну майбутнього спільно з вами». Цей слоган народився, коли ми думали про майбутнє організації. Він відображає те, що ми не збираємося обмежуватися гуманітарним проєктом. Наша ціль – активна участь у відновленні України, зокрема культурних об’єктів, просуванні української культури загалом. У нас уже є ідеї з реконструкції шкіл, зруйнованих культурних будівель.
Коли Україна переможе, я міцно обійму кожну людину, яка буде поряд у ту мить. Мабуть, після цього почнуться нескінченні мрії про Україну майбутнього – ту країну, яку хочеться побачити зі щасливими людьми, по-справжньому вільними й незалежними, які можуть обирати будь-який вектор їхнього розвитку та руху.
Підтримати благодійну організацію «Київська полуниця» можна тут.
Учасники «Підпільного стендапу» 1 квітня провели благодійний стрим, який тривав понад три з половиною години. Під час трансляції коміки збирали гроші на пікапи для спецпідрозділу НГУ «Атей».
Стрим відбувся на ютуб-каналі «Підпільного стендапу».
Як пройшов стрим
На трансляції виступили відомі українські коміки та знаменитості, зокрема Василь Байдак, Дядя Жора, Ницо Потворно, Саша Гонтар, Роман Міщеряков, Ганна Кочегура, Юрій Коломієць та інші. Під час стриму гості жартували, виконували завдання та розігрували мініатюри.
Мета благодійної трансляції
Під час благодійного стриму українці задонатили на пікапи для військових понад 250 тисяч гривень. Загальна мета збору — 500 тисяч гривень. Долучитися до нього можна за посиланням.
Підрозділ спеціального призначення «Атей» сформували два роки тому під командуванням Євгена Безсмертного. Бійці «Атей» брали участь у бойових діях на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі та інших ділянках фронту. Наразі підрозділ проходить перепідготовку та комплектування задля розширення до роти спецпризначення.
Читайте також: Перо з фільмів Антоніо Лукіча продали за півмільйона гривень: кошти передали на ППО (ФОТО)
Про «Підпільний Стендап»
«Підпільний Стендап» — одне з найбільших об’єднань стендап-коміків в Україні, яке почали формувати у 2015 році. Щомісяця стендапери проводять близько ста концертів. Обʼєднання створює такі проєкти:
- «Майже Інтелектуальне Шоу»;
- «Підпільні Розгони»;
- «Підпільний Кіноклуб»;
- «Підпільний подскаст» та інші.
Нагадаємо, що «Підпільний Стендап» запустив нове шоу про книжки: першим гостем став Макс Кідрук.
Фото обкладинки: ютуб-канал «Підпільного стендапу»
На території Чорнобильського заповідника розквітнув рідкісний білоцвіт весняний. Через знищення природних середовищ квітку внесли до Червоної книги.
Про це повідомили в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
На Київщині цю квітку можна зустрітися хіба що в присадибних ділянках як декоративну рослину. Білоцвіт весняний росте переважно у Карпатах та на Поліссі.
У заповіднику вказали, що в Чорнобилі ці квітки колись висадили господарі однієї з осель міста. Рослина має потужну кореневу систему, а тому вона швидко розростається та розквітає білими дзвіночками із фіалковим ароматом.
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
«У народі вважається, що білоцвіт приносить удачу та є символом оновлення, а той факт, що він зберігся в зоні відчуження, надає йому ще більшої значущості: немов природа повертає собі життя у місцях, колись залишених людьми»‚ — написали у заповіднику.
Нагадаємо, що на місці лісової пожежі на Київщині висадили шість тисяч нових дерев.
Фото обкладинки ілюстративне: «Вікімедіа»
Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті центральним підприємством, тому він навіть не вагався, який фах обере для себе:
«Я інженер-механік, завжди жартую, що руки ростуть з правильного місця, тому вдома ремонтував велосипеди чи машини. А згодом на роботі — обертові механізми. Та найважливіше — ми знали, що наша робота є критично важливою, бо ми давали людям світло і тепло».
Улюблену роботу довелось покинути, коли росіяни наблизилися до міста та почали кілька разів на день обстрілювати станцію.
Росіяни обстрілювали ТЕС щодня
У рідному місті Курахове я збудував свій будинок, зробив парник, де вирощував лимони, ходив на риболовлю. Згодом почав будівництво — змайстрував лазню та літню кухню біля будинку. Проте все змінилося у 2022 році.
Моя сім’я виїхала на Закарпаття уже 8 березня, а я ж залишився на роботі. Ми з колегами працювали щодня і часто відновлювали техніку на станції після російських обстрілів.
Перші пів року нас атакували переважно вночі, а коли росіяни підійшли ближче, то обстрілювали ТЕС з артилерії майже щодня. Часто стріляли на світанку — перед тим, як люди мали вийти на роботу. Потім як за розкладом наступна атака була в обід, а далі — ввечері. І це ще не враховуючи ракет, які також часто прилітали і по місту, і по станції.
Курахівська ТЕС до повномасштабного вторгнення. Фото: ДТЕК Курахівська ТЕС у фейсбуці
Я залишився жити у власному будинку, де ще у 2014 році облаштував гарний просторий підвал. Після початку повномасштабного вторгнення туди до мене переїхав брат і так ми разом жили понад два роки. Принесли туди деякі меблі, поставили буржуйку, провели електрику. А ще я зробив удома свердловину, тому ми постійно мали свіжу воду.
Останні дні на станції не працювали, а просто виживали
Переважно по Курахівській ТЕС прилітало ще до оголошення тривоги. Тому ми постійно прислухалися і коли вже чули гучні вибухи неподалік, то ховалися. Росіяни з артилерії влучали і в паркувальні майданчики, тому наші авто були побиті. А коли обстрілювали ракетами, то навіть бомбосховище здригалося.
Під час одного з обстрілів постраждала автівка Валентина. Фото надав Валентин
Тому останні місяці на роботі ми вже не працювали, а просто сподівалися вижити. У касках та бронежилетах переміщувалися різними коридорами та старались менше виходити на вулицю.
Проте влітку минулого року після чергового обстрілу керівники отримали наказ, що запуску блоку не буде і потрібно розбирати наше обладнання.
Ми так довго ремонтували станцію, а тепер мусили її залишити. З рідної станції я забрав з собою лише системний блок власного комп’ютера.
На новій роботі ділюся досвідом з колегами
Я дуже просився на роботу саме на Бурштинську ТЕС, адже хотів бути ближче до сім’ї, яка жила на Закарпатті. І зараз живу у невеличкому селі біля Бурштина. Ми часто зідзвонюємося з курахівськими колегами, адже багатьом з них компанія запропонувала роботу на інших своїх ТЕС. Декілька з них навіть жили у мене деякий час, поки не знайшли власне житло. А ще ми хочемо зустрітися всі разом під час відпустки десь в Карпатах.
Часом колеги з Бурштинської ТЕС запитують мене про обладнання, з яким я працював удома. Я показую свої фото, схеми та креслення, ми часто порівнюємо механізми, хоча тут станція більш сучасна за нашу.
Валентин перевіряє техніку на новій роботі. Фото надав Валентин
Єдине, що для мене не змінилося, то це кількість роботи — її було багато вдома, а тепер і тут, проте я швидко до всього звикаю. Тут я також працюю зі схожими обертовими механізмами.
І знову ремонти через ворожі обстріли
Кожен мій день починається з наради та ранкового обходу. Протягом дня я відповідаю на листи від підрядників, перевіряю техніку та планую ремонти. Коли починається повітряна тривога, то ми спускаємося в укриття або ж покидаємо територію. Деякі колеги мусять залишатися на своєму робочому місці та рятувати обладнання після прильотів, якщо це необхідно.
Курахівська ТЕС після чергового російського обстрілу. Фото надав Валентин
Ця проблема скрізь мене переслідує. В Кураховому ми з колегами лише змогли відремонтувати обладнання, тільки запустили димарі, все почало диміти як знову новий обстріл.
Так само і тут — дуже багато пошкоджень, деяке обладнання вже не підлягає ремонту, а щось потребує багато коштів і часу. Ми не маємо таких можливостей та й бракує енергетиків, які б могли цим займатися, бо молодь не поспішає йти в цю сферу. Тому працюємо ми.
Все одно люблю свою роботу
Я сумую за домом та рідною ТЕС, але вже й не знаю, чи буде до чого повертатися, адже минулоріч росіяни окупували Курахове.
Я бачив фото, як зараз виглядає станція. Там зруйнували майже всі труби, пошкодили багато приміщень, цехів, немає вікон та даху. Зараз це місце зовсім не впізнати.
Професія енергетика досить складна, та навіть якби я знав, що нас чекає в майбутньому, то все одно б пішов працювати в цю сферу.
Валентин під час роботи. Фото надав Валентин
Зараз кожен має допомагати країні на своєму місці. Я не можу долучитися до війська через проблеми з хребтом. Тому продовжую працювати та станції та робити те, що вмію найкраще — давати людям світло. Бо якщо тут нікого не буде, то що ж тоді — все зануриться в темряву?
